18 квітня 2025 року м. Київ № 640/22164/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Генеральної прокурори України, в якому просив суд:
визнати протиправним та скасувати наказ №1145ц від 17 жовтня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 18 жовтня 2019 року;
поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України або рівнозначній посаді в органах прокуратури України;
стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржений наказ не відповідає вимогам законодавства, чинного на момент його прийняття, а відтак звільнення з посади є незаконним. З огляду на вищевикладене, просить задовольнити позовні вимоги.
Відповідач подав відзив на адміністративний позов, в якому зазначає, що оскаржений наказ є законними та обґрунтованими, а відтак відсутні підстави для його скасування та задоволення позовних вимог.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2020 року справу прийнято до провадження та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року змінено найменування відповідача з Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2021 року скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено: визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 17.10.2019 №1145ц про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України та органів прокуратури; поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України з 21 жовтня 2019 року; стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за час вимушеного прогулу з 21.10.2019 по 28.07.2021 у розмірі 1 182 973,91 грн, без відрахування податків і зборів.
Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 травня 2022 року скасовано постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2021 року, а справу направлено на новий апеляційний розгляд.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2022 року залишено без змін рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року про відмову в задоволенні позову.
Постановою Верховного Суду від 15.03.2023 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.02.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.08.2022 скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 17.10.2019 №1145ц про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України та органів прокуратури. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України з 19 жовтня 2019 року. Справу в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу направлено на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
На адресу Київського окружного адміністративного суду надійшли матеріали адміністративної справи №640/22164/19, які за результатами автоматизованого розподілу були передані на розгляд судді Балаклицькому А.І.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2023 року (суддя Балаклицький А.І.) адміністративна справа № 640/22164/19 прийнята до провадження.
24 січня 2024 року на адресу суду від ОСОБА_1 надійшла заява про відвід судді Балаклицького А.І. в адміністративній справі №640/22164/19.
Згідно з ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду Балаклицького А.І. від 26 січня 2024 року, суд визнав відвід судді Київського окружного адміністративного суду Балаклицькому А.І. в адміністративній справі №640/22164/19 необґрунтованим.
Ухвалою від 01 лютого 2024 року (суддя Скрипка І.М.) у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Київського окружного адміністративного суду Балаклицького А.І. в адміністративній справі №640/22164/19 відмовлено.
Ухвалою від 08 лютого 2024 року (суддя Балаклицький А.І.) витребувано докази по справі від Офісу Генерального прокурора України, зокрема, довідку про розмір середньоденної заробітної плати позивача та кількість робочих днів, установлених за його посадою, за період його вимушеного прогулу.
На виконання вимог ухвали суду від 08 лютого 2024 року відповідачем надано довідку про розмір середньоденної заробітної плати позивача та відповідні пояснення щодо розрахунків, з урахуванням висновків постанови Верховного Суду від 15 березня 2023 року.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.10.2024 справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Шевченко А.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року прийнято до провадження матеріали адміністративної справи №640/22164/19 та продовжено її розгляд.
05.11.2024 від позивача надійшли додаткові пояснення.
Розглянувши подані представниками сторін документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Судом установлено, що позивач з 1984 року працює в органах прокуратури.
16 липня 2018 року наказом Генерального прокурора України позивача призначено на посаду заступника начальника управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-ІХ внесені зміни до Закону України «Про прокуратуру», зокрема в тексті цього закону слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», місцеві прокуратури» замінено відповідно на «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».
Цим же Законом встановлено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, на підставі відповідної заяви (установленої форми).
Як убачається з матеріалів справи, позивачем 11 жовтня 2019 року на адресу Генерального прокурора Рябошапки Р.Г. направлена заява про переведення до Офіса Генерального прокурора на рівнозначну адміністративну посаду з початку його роботи.
Одночасно, 11 жовтня 2019 року позивач подав заяву до Генерального прокурора України про неможливість виконання вимог його наказу від 03 жовтня 2019 року № 221, в якій зазначив, що не погоджується з затвердженою формою заяви та вважає її такою, що порушує його права.
Наказом Генерального прокурора України від 17 жовтня 2019 року з посиланням на статтю 9, пункт 2 частини другої статті 41 Закону України «Про прокуратуру», підпункт 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» позивача звільнено з посади заступника начальника управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 18 жовтня 2019 року.
Не погодившись із наказом Генерального прокурора України від 17 жовтня 2019 року №1145ц позивач звернувся до суду із відповідним позовом.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2021 року скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 травня 2022 року скасовано постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2021 року, а справу направлено на новий апеляційний розгляд. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2022 року залишено без змін рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року про відмову в задоволенні позову.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 березня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2022 року. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 17.10.2019 №1145ц про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України та органів прокуратури. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України з 19 жовтня 2019 року. Справу в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу направити на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
Верховний Суд направив справу в суд першої інстанції на новий розгляд виключно в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Тому предметом теперішнього розгляду може бути лише розмір суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню на користь позивача.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив із такого.
Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, відповідно до пункту 2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За приписами абзацу 3 пункту 3 вказаного Порядку усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Пунктом 8 вищезазначеного Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відтак, при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу обрахуванню підлягає сума заробітку за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати.
Оскільки рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 березня 2023 року поновлено позивача на посаді, з огляду на що, наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 21 жовтня 2019 року (наступний робочий день) (уточ.суду - 19 жовтня 2019 року - субота) по 15 березня 2023 року (день ухвалення рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду).
Кількість робочих днів за час вимушеного прогулу становить 854, що підтверджується листами Міністерства соціальної політики України, а саме:
відповідно до листа Мінсоцполітики від 08 серпня 2018 року № 78/0/206-18 кількість робочих у 2019 за період з 21 жовтня 2019 році по 31 грудня 2019 року становить 51;
відповідно до листа Мінсоцполітики від 29 липня 2019 року №1133/0/206-19 кількість робочих днів у 2020 році 251 день;
відповідно до листа Мінсоцполітики від 12 серпня 2020 року №3501-06/219 кількість робочих днів у 2021 році 250 днів;
відповідно до листа Мінсоцполітики від 12 серпня 2021 року №47-03/520 кількість робочих днів у 2022 році 249 днів;
кількість робочих днів у 2023 році з 01.01.2023 по 15.03.2023 становить 53 робочі дні.
Отже, загальна кількість робочих днів з дати, наступної за днем звільнення позивача та по день прийняття рішення про поновлення на роботі складає: 51 (2019)+251 (2020) + 250 (2021) + 249 (2022) + 53 (2023) = 854 днів вимушеного прогулу.
Як вбачається із змісту довідки Офісу генерального прокурора від 19 лютого 2024 року №21-72зп середньоденна заробітна плата ОСОБА_2 становить 2670,37 грн.
Отже, на користь позивача підлягає стягненню 2 280 495,98 грн (854 дні х 2670,37 грн).
Посилання позивача на необхідність застосування пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати при наведених розрахунках, суд уважає помилковим, оскільки у зазначений період посадовий оклад позивача не змінювався.
Згідно з частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із положеннями статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За таких обставин, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України доходить висновку, що позов необхідно задовольнити повністю в цій частині.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позовну заяву ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити повністю.
Стягнути з Офісу Генерального прокурора (ЄДРПОУ:00034051; місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13/15) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 : адреса: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21.10.2019 по 15.03.2023 в розмірі 2 280 495,98 (два мільйони двісті вісімдесят тисяч чотириста дев'яносто п'ять) гривень 98 копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Шевченко А.В.