16 квітня 2025 року
м. Київ
cправа № 912/169/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І. С. - головуючого, Берднік І. С., Зуєва В. А.,
розглядаючи у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Айсберг"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.01.2025 (Чередко А. Є. - головуючий, судді: Парусніков Ю. Б., Іванов О. Г.) і рішення Господарського суду Кіровоградської області від 07.05.2024 (суддя Коваленко Н. М.) у справі
за позовом Олександрійської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Айсберг",
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_1
про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,
1. У січні 2024 року Олександрійська міська рада (далі - "Позивач", Міська рада) звернулася до Господарського суду Кіровоградської області з позовом про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Айсберг" (далі - "Відповідач", Товариство) звільнити земельну ділянку загальною площею 0,2685 га, кадастровий номер 3510300000:10:437:0027, яка знаходиться по вул. Козацька в м. Олександрія, шляхом демонтажу за його рахунок 88 тимчасових споруд.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Міська рада узагальнено стверджувала про те, що після закінчення строку дії укладеного між сторонами договору оренди землі Товариство не повернуло орендовану комунальну земельну ділянку (загальна площа 0,2685 га, кадастровий номер 3510300000:10:437:0027 - далі "спірна земельна ділянка") по вул. Козацька в м. Олександрія у стані не гіршому порівняно з тим, у якому вона передавалася в оренду для обслуговування продовольчого ринку. Позивач наполягав, що на спірній земельній ділянці досі перебуває ряд тимчасових споруд бувшого ринку (кіоски, вагон, деякі цегляні споруди), які перешкоджають йому належним чином здійснювати свої права щодо володіння, користування та розпорядження цією ділянкою, а тому підлягають демонтажу за рахунок Відповідача.
3. Розглянувши заявлений позов, Господарський суд Кіровоградської області рішенням від 07.05.2024 задовольнив його частково. Зобов'язав Товариство звільнити спірну земельну ділянку, шляхом демонтажу за його рахунок 87 тимчасових споруд (76 металевих кіосків, 1 металевий вагон та 10 цегляних споруд). У задоволенні вимоги про демонтаж за рахунок Відповідача нежитлового приміщення на ринку "Айсберг", - кафе "Трактир", що належить на праві приватної власності ОСОБА_1, відмовив.
4. Приймаючи вказане рішення, господарський суд першої інстанції виходив із фактичних обставин того, що строк дії укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки закінчився 04.04.2023 і не був продовжений в добровільному чи судовому порядку. Тому з 04.04.2023 у Товариства виник обов'язок повернути Міській раді спірну земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому вона передавалася в оренду для обслуговування продовольчого ринку, у тому числі, шляхом звільнення її від розміщених тимчасових споруд, однак Відповідач цей обов'язок не виконав.
5. Умовами договору оренди земельної ділянки, яким регулювалися відносини сторін до 04.04.2023 було чітко передбачено, що в оренду передано спірну земельну ділянку, яка вільна від забудови. Крім цього, з матеріалів цієї справи слідує, що ринок продовольчих товарів "Айсберг" вводився в експлуатацію саме як об'єкт, який складається з певної групи тимчасових, а не капітальних споруд.
6. Ураховуючи наведене, господарський суд першої інстанції виснував, що вимога Позивача про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов'язання Відповідача демонтувати, розташовані на спірній земельній ділянці тимчасові споруди торговельного/продовольчого призначення є обґрунтованою, відповідає змісту статті 152 Земельного кодексу України та означає приведення орендарем земельної ділянки у стан, придатний для її подальшого використання за цільовим призначенням.
7. Часткове ж задоволення позову пов'язано із встановленням судом обставин того, що одна із розміщених на спірній земельній ділянці будівель на праві власності належить ОСОБА_1, а тому на Товариство не може бути покладено зобов'язання щодо демонтажу вказаної будівлі.
8. За наслідками здійснення апеляційного перегляду цієї справи, Центральний апеляційний господарський суд ухвалив постанову від 14.01.2025, якою рішення господарського суду першої інстанції від 07.05.2024 залишив без змін.
9. Не погодившись із судовими рішеннями, Товариство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у позові.
10. Скаржник стверджує, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з неправильним застосуванням та порушенням правових норм, а також без урахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 14.11.2018 у справі № 127/2709/16-ц, від 14.05.2024 у справі № 921/252/23 та від 03.11.2021 у справі № 444/2191/18.
11. Доводи касаційної скарги узагальнено зводяться до того, що у спірних правовідносинах відсутнє порушене право Позивача і що ним обрано неналежний спосіб захисту, однак суди попередніх інстанцій цьому належної оцінки не надали.
12. Верховний Суд ухвалою від 20.03.2025 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.01.2025 і рішення Господарського суду Кіровоградської області від 07.05.2024 у цій справі з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
13. 31.03.2025 до суду касаційної інстанції надійшов відзив Міської ради на касаційну скаргу, в якому вона висловлює свої заперечення щодо задоволення останньої. Скаргу вважає необґрунтованою та безпідставною. З оскарженими рішеннями погоджується та просить залишити їх без змін.
14. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників скаржника (Патрікєєва І. В., Сібірцев А. В.), дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження і вважає, що касаційне провадження у цій справі підлягає закриттю виходячи з такого.
15. Як вже вказувалось, підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі стали положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
16. Згідно із вказаним пунктом підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
17. Тобто, відповідно до положень згаданої норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових:
(1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;
(2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
18. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
При цьому, з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
19. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
20. Водночас суд касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
21. Враховуючи наведене, проаналізувавши обставини правовідносин у даній справі та у справах, на неврахування правового висновку в яких посилається скаржник у касаційній скарзі, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що правовідносини у порівнюваних справах не є подібними, а тому підстави для здійснення касаційного провадження у цій справі з покладенням в основу правових висновків із постанов суду касаційної інстанції від 14.11.2018 у справі № 127/2709/16-ц, від 14.05.2024 у справі № 921/252/23 та від 03.11.2021 у справі № 444/2191/18 відсутні з огляду на таке.
22. У справі № 127/2709/16-ц на розгляд місцевого адміністративного суду було подано позов міської ради до фізичної особи про звільнення земельної ділянки шляхом демонтажу тимчасової споруди. Суд першої інстанції, з висновками якого в подальшому погодилися апеляційний та касаційний суди дійшов висновку про те, що спір у зазначеній справі не належить до юрисдикції адміністративних судів, а підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Тобто, у справі № 127/2706/16-ц Верховний Суд висловлювався лише щодо питань юрисдикції спору і жодних висновків щодо застосовування правових норм по суті такого спору не надавав.
23. Ураховуючи наведене, посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 127/2706/16-ц є формальними і заявленої у скарзі підстави касаційного оскарження не обґрунтовують.
24. У справі № 921/252/23 господарський суд розглядав позов університету до товариства про зобов'язання усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованих будівель, забезпечення допуску представникам позивача на територію частини земельної ділянки, заборону відповідачу вчиняти будь-які перешкоди в користуванні об'єктом нерухомого майна, визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора.
Позовні вимоги університету були обґрунтовані тим, що належна йому на праві постійного користування земельна ділянка наразі фактично перебуває у володінні товариства без будь-яких правових підстав для цього. За доводами університету, майно товариства, що знаходиться на земельній ділянці, не належить до нерухомого та є самочинно збудованим.
Суди попередніх інстанцій у задоволенні позову відмовили, виснувавши, що право власності на спірне майно, яке є автостоянкою товариство набуло у встановленому порядку. За висновком судів, письмових доказів, які би свідчили про те, що збудоване товариством та прийняте в експлуатацію державною технічною комісією майно не належить до числа нерухомого, як і самовільно збудованого, матеріали справи не містять.
Здійснивши касаційне провадження у тій справі, Верховний Суд ухвалив постанову від 14.05.2024, якою рішення судів попередніх інстанцій скасував та направив справу № 921/252/23 на новий розгляд.
Суд касаційної інстанції вказав, що зміст рішень судів попередніх інстанцій свідчить про те, що суди, розглядаючи справу по суті позовних вимог, обмежилися посиланням на те, що відповідач набув право власності на майно автостоянки у встановленому порядку, та помилково не звернули на те, що нормами права не визначено правового режиму автостоянки як об'єкта нерухомого майна, а також, що суди не дослідили та не встановили суттєвих фактичних обставин справи, зокрема обставин того, чи належало товариству будь-яке речове право на земельну ділянку, на якій знаходиться, спірний об'єкт.
25. Аналіз наведеного однозначно свідчить про те, що спірні правовідносини у справі № 921/252/23 та справі № 912/169/24 істотно відрізняються. Так, у справі № 921/252/23 спірні правовідносини стосуються питань, пов'язаних із здійсненням самочинного будівництва, в той час як у справі № 912/169/24 спірні правовідносини стосуються питань повернення земельної ділянки з оренди у придатному стані. Предмети та підстави позовних вимог, матеріально-правове регулювання та фактичні обставини у порівнюваних спорах є неподібними.
26. Ураховуючи наведене, посилання скаржника на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.05.2024 у справі № 921/252/23 є безпідставними і заявленої у скарзі підстави касаційного оскарження не обґрунтовують.
27. У справі № 444/2191/18 місцевий загальний суд розглядав позов Української залізниці до фізичної особи про зобов'язання усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою смуги відведення залізниці, шляхом демонтажу сітчастої огорожі, яка розміщена на цій земельній ділянці.
Місцевий суд, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій у задоволенні позову відмовив, виснувавши про недоведеність позивачем обставин порушення відповідачкою його прав. Суд вказав, що позивачем не надано належних і достовірних доказів, які б підтверджували порушення його прав чи охоронюваних законом інтересів шляхом встановлення відповідачкою огорожі, адже ним не підтверджено, що земельна ділянка відповідачки накладається на смугу відведення залізниці.
28. З викладеного слідує, що спірні правовідносини справи № 444/2191/18 є неподібними тим, що мають місце у справі № 912/169/24, оскільки відрізняються вони суттю цих правовідносин, їх матеріально-правовим регулюванням та фактичними обставинами, встановленими судами.
29. Звідси посилання скаржника на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.11.2021 у справі № 444/2191/18 є необґрунтованими і заявленої у скарзі підстави касаційного оскарження не підтверджують.
30. Здійснене ж у касаційній скарзі часткове (здебільшого блокове) цитування загальних висновків Верховного Суду щодо ефективності способів захисту прав чи стандартів доказування, викладених у постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 30.06.2021 у справі № 522/13307/16-ц, від 01.09.2021 у справі № 444/2315/18, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України взагалі не є, оскільки касаційна скарга не містить аргументів про саме неврахування судами попередніх інстанцій висновків із цих постанов.
31. Суд касаційної інстанції наголошує, що з урахуванням положень статті 290 ГПК України саме скаржник (у скарзі) зобов'язаний повно викласти та детально описати невідповідність оскаржуваного судового рішення практиці Верховного Суду із застосування конкретної норми, а Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та вважати будь-які посилання скаржника на постанови Верховного Суду підставою для відкриття провадження у справі, якщо скаржник прямо не вказав на них як на таку підставу. В іншому випадку вказане би призводило до порушення таких принципів господарського процесу, як змагальність та диспозитивність.
32. Крім цього, правовідносини у вказаних справах також не містять жодних ознак подібності тим, що мають місце у справі № 912/169/24, а тому посилання на них є очевидно декларативними.
33. У цій частині суд касаційної інстанції вважає доцільним звернути увагу на тому, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц вказала, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ та з огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин справ, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі.
34. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
35. Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення ЄСПЛ у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).
36. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
37. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
38. Зважаючи на те, що постанови суду касаційної інстанції, на які посилається Товариство у касаційній скарзі в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, для касаційного оскарження рішення і постанови судів попередніх інстанцій, прийняті касаційним судом у неподібних справі № 912/169/24 правовідносинах, посилання скаржника на них носять формальний та декларативний характер, колегія суддів Верховного Суду, на підставі наведеного вище пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Відповідача на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.01.2025 і рішення Господарського суду Кіровоградської області від 07.05.2024 у даній справі.
За таких обставин, керуючись статтями 234, 296, 314 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Закрити касаційне провадження у справі № 912/169/24 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Айсберг" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.01.2025 і рішення Господарського суду Кіровоградської області від 07.05.2024.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий Міщенко І. С.
Судді Берднік І. С.
Зуєв В. А.