17 квітня 2025 року
м. Київ
cправа № 916/4546/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Одеський двір" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 (колегія суддів: Ярош А. І., Діброва Г. І., Принцевська Н. М.) та додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.2025 (колегія суддів: Ярош А. І., Діброва Г. І., Принцевська Н. М.) у справі
за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Одеський двір" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Казкове місто" про стягнення 489 772,53 грн,
В жовтні 2024 року Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Одеський двір" звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Казкове місто" про стягнення 489 772,53 грн.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 20.12.2024 позов задоволено повністю.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.03.2025, повний текст якої складено 31.03.2025, рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято нове рішення - про відмову у задоволенні позову.
Додатковою постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.2025, повний текст якої складено 02.04.2025, заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Казкове місто" про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Одеський двір" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Казкове місто" суму понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 10 000 грн.
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Одеський двір" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення Південно-західного апеляційного господарського суду, а рішення Господарського суду Одеської області від 20.12.2024 - залишити без змін. Крім того, скаржник заявив клопотання про поновлення строку на подання касаційної скарги.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.04.2025 справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, зважаючи на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
За змістом пункту 2 частини третьої статті 287 цього ж Кодексу не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно з приписами частини п'ятої статті 12 ГПК України малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як вбачається з ухвали Господарського суду Одеської області від 21.10.2024 у цій справі, суд враховуючи ціну позову, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, визнав її малозначною відповідно до пункту 2 частини п'ятої 12 ГПК України, а тому розглянув цю справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (частина третя статті 12 ГПК України).
Колегія суддів враховує, що ця справа не належить до категорії справ, які розглядаються виключно в порядку загального позовного провадження (частина четверта статті 247 ГПК України).
Як зазначено вище, у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України унормовано випадки, за яких судові рішення у малозначних справах можуть бути предметом касаційного оскарження.
Визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
При цьому тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Як унормовано у статті 244 ГПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Зі змісту зазначеної норми убачається, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід'ємною складовою та ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Водночас, Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду 21.05.2021 ухвалив постанову в справі № 905/1623/20, у якій виклав висновок з приводу можливості відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою на додаткову постанову до судового рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (додаткову постанову суду апеляційної інстанції щодо розподілу судових витрат у малозначній справі). Як зазначив Верховний Суд, зі змісту норми статті 244 ГПК України убачається, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід'ємною складовою та ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення; для оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, скаржникові необхідно довести та обґрунтувати наявність передбачених пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України підстав.
Таким чином, положення пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України поширюються на випадки оскарження додаткового судового рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Обґрунтовуючи можливість касаційного оскарження скаржник посилається на підпункт "в" частини третьої статті 287 ГПК України.
Скаржник зазначив, що Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Одеський двір" створений для управління багатоквартирним будинком, в якому мешкає близько 300 осіб, а тому як вбачається з матеріалів касаційної скарги, вважає, що справа становить значний суспільний інтерес.
Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Вжите національним законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб.
За оцінкою суду касаційна скарга не містить переконливих аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес, оскільки зазначення скаржником таких обставин має на теперішній час загальний характер; при цьому скаржник не навів конкретних фактів наявності значного суспільного інтересу саме до цієї справи.
Крім того, Верховний Суд виходить з того, що скаржник у цій справі мав розуміти, що вказана справа малозначна, а відтак застосування наявності / відсутності випадків у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України мав бути передбачуваним, втім скаржник у касаційній скарзі не навів наявності жодних виключних випадків, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Отже, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Одеський двір" не дотрималася умови допуску малозначної справи до касаційного оскарження.
При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені в пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" (заява № 24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу. Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" [рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57)].
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 46 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами.
На підставі наведеного надання стороні будь - яких переваг, зважаючи на сферу її діяльності, правовий статус, предмет спірних відносин, призведе до порушення однієї з основних засад господарського судочинства - рівності учасників судового процесу перед законом і судом.
За приписами пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зважаючи на конкретні обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Одеський двір" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 та додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.2025 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 цього Кодексу, оскільки її подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, клопотання про поновлення строку на подання касаційної скарги не розглядається.
Керуючись статтями 12, 234, пунктом 2 частини третьої статті 287 та пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 916/4546/24 за касаційною скаргою Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Одеський двір" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 та додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.2025.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Краснов
Суддя Г. М. Мачульський
Суддя Л. І. Рогач