65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"17" квітня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/5758/24
За позовом: Управління з питань реклами Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36, код ЄДРПОУ 41348526, електронна пошта: reclama.kyiv@kmda.gov.ua)
До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Уміда інвест» (65005, м. Одеса, вул. Балківська, буд. 120/2, офіс 198, код ЄДРПОУ 39837048)
про стягнення
Суддя Рога Н.В.
Секретар с/з Корчевський М.Ю.
Суть спору: Управління з питань реклами Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Уміда інвест» про стягнення основного боргу у розмірі 11 436 грн 27 коп., штрафу 15% у розмірі 1 559 грн 50 коп., пені у розмірі 1 089 грн 90 коп., 3% річних у розмірі 154 грн 59 коп., інфляційних втрат у розмірі 714 грн 26 коп.
Ухвалою суду від 03.01.2025р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №916/5758/24, справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позивач - Управління з питань реклами Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) клопотань про відмову від позову, залишення позовної заяви без розгляду до суду не надавав, у зв'язку із чим суд дійшов висновку, що позивач підтримує позовні вимоги в повному обсязі, просить їх задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.
Відповідач - ТОВ «Уміда інвест», не скористався своїм правом на судовий захист, письмового відзиву на позовну заяву не надав.
Ухвала суду від 03.01.2025р., направлена на адресу відповідача, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі фізичних осіб-підприємців, юридичних осіб та громадських формувань, 16.01.2025р. повернулась до суду не врученою з приміткою пошти: «адресат відсутній за вказаною адресою».
За приписами п. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідач не звертався до суду з повідомленням про зміну адреси місцезнаходження.
В ухвалі від 16.01.2023р. у справі №916/3670/21 Верховний Суд зазначив, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18), провадження №11-268заі18).
Враховуючи зазначене, суд вважає, що ним вчинено всі можливі дії щодо належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд вважає за необхідне також зауважити, що ч. 4 ст.11 ГПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Закон України Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність прави, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення у справі «Kudla v. Poland» заява № 30210/96, пункт 30 рішення у справі «Vernillo v. France» заява №11889/85, пункт 45 рішення у справі «Frydlender v. France» заява №30979/96, пункт 43 рішення у справі «Wierciszewska v. Poland» заява №41431/98, пункт 23 рішення в справі «Capuano v. Italy» заява №9381/81 та ін.).
Зокрема, у пункті 45 рішення у справі Frydlender v. France (заява № 30979/96) ЄСПЛ зробив висновок, згідно з яким «Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов'язків.
У ГПК України своєчасність розгляду справи означає дотримання встановлених процесуальним законом строків або дотримання «розумного строку», під яким розуміється встановлений судом строк, який передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Таким чином, у процесуальному законодавстві поняття «розумний строк» та «своєчасний розгляд» застосовуються у тотожному значенні, зокрема, у розумінні найкоротшого із строків, протягом якого можливо розглянути справу, повно та всебічно дослідити подані сторонами докази, прийняти законне та обґрунтоване рішення. Поняття «розумний строк» вживається не лише у відношенні до дій, що здійснюються судом (розгляд справи, врегулювання спору за участю судді), але й також для учасників справи.
При цьому, вимогу стосовно розумності строку розгляду справи не можна ототожнити з вимогою швидкості розгляду справи, адже поспішний розгляд справи призведе до його поверховості, що не відповідатиме меті запровадження поняття «розумний строк».
Враховуючи викладене, матеріали справи, суд вважає, що у даному випадку справу було розглянуто у розумні строки.
Позивач по справі - Управління з питань реклами Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), зазначає, що 21.11.2019р. між ним (Робочий орган) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тенісна група «Смеш» (Рекламорозповсюджувач) був укладений Договір №544/19 тимчасового користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, для розміщення рекламного засобу.
В подальшому Товариство з обмеженою відповідальністю «Тенісна група «Смеш» було перейменовано на ТОВ «Уміда інвест».
Як заявляє позивач, регулювання правовідносин, пов'язаних з розміщенням зовнішньої реклами у місті Києві, здійснюється на підставі Закону України «Про рекламу» від 03.07.1996 № 270/96 -ВР, «Типових правил розміщення зовнішньої реклами», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 р. № 2067, Порядку розміщення зовнішньої реклами в місті Києві, затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 5.02.2019р. № 207, Правил розміщення рекламних засобів у місті Києві», затверджених рішенням Київської міської ради від 20.04.2017р. №223/2445 (зі змінами, внесеними рішенням Київської міської ради щ 18.05.2017р. №291/2513), Правилами благоустрою міста Києва, затвердженими рішенням Київської міської ради від 05.12.2008р. № 1051/1051; іншими нормативними актами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про рекламу» та п. 3 Типових правил розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах провадиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі Типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно Типових правил право тимчасового користування місцем для розміщення об'єктів зовнішньої реклами є платним. Розмір плати за право тимчасового користування місцем для розміщення рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку визначеному органами місцевого самоврядування, а отримані кошти спрямовуються робочим органом до міського бюджету.
Позивач зазначає, що на підставі розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06.04.2018р. №566 «Про надання дозволів на розміщення зовнішньої реклами» відповідачу надано Дозвіл на розміщення рекламного засобу №65137-17 та між ними, було підписано Адресний перелік, який є невід'ємною частиною Договору, згідно якого відповідачу надано право тимчасового користування місцем.
Відповідно до п. 1.1 Договору №544/19 на підставі відповідного наказу Робочого органу про становлення пріоритету на місце для розміщення рекламного засобу, дозволу на розміщення зовнішньої реклами, наданого на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Рекламорозповсюджувачеві надається право тимчасового платного користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, виключно для розміщення та експлуатації рекламного засобу.
В свою чергу, Рекламорозповсюджувач зобов'язується прийняти в платне користування місце, користуватись наданим йому місцем добросовісно та розумно, відповідно до загальних вимог законодавства України, правил щодо благоустрою населених пунктів, умов цього Договору та Порядку розміщення зовнішньої реклами в місті Києві, затвердженого розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 05.02.2019р. №207, зареєстрованого в Головному територіальному управлінні юстиції у місті Києві 25.02.2019р. за № 34/2211, своєчасно та у повному обсязі відповідно до Договору здійснювати оплату за тимчасове користування місцем, сумлінно виконувати усі свої обов'язки за цим Договором, самостійно нести відповідальність за технічний стан рекламного засобу (далі - РЗ), порушення вимог техніки безпеки під час розташування та експлуатації РЗ, тримання місця у належному санітарному стані відповідно до законодавства.
Позивач звертає увагу суду, що відповідно до п. 6.1 Договору №544/19 ціною цього Договору є плата за тимчасове листування, розмір якої відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України визначається та розраховується на підставі рішень Київської міської ради або розпоряджень її виконавчого органу, залежно від встановлених за Рекламорозповсюджувачем пріоритетів та наданих дозволів, вказаних у відповідних адресних переліках.
Плата за тимчасове користування місцем нараховується, зараховується та використовується Робочим органом у порядку, визначеному рішеннями Київської міської ради або її виконавчого органу.
Підставою для нарахування плати за тимчасове користування місцями та внесення Рекламорозповсюджувачем плати є рішення Робочого органу про встановлення/продовження пріоритету, рішення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про надання/продовження дозволу, інші юридичні факти відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цей Договір.
Позивач зазначає, що згідно п. 6.4. Договору плата за тимчасове користування місцем щомісячно перераховується Рекламорозповсюджувачем до бюджету міста Києва відповідно до умов Договору. У разі прострочення термінів сплати, визначених Договором, розмір несплаченої суми плати коригується з урахуванням штрафів, пені та індексу інфляції, відповідно до мов Договору та законодавства.
Пунктом 6.5. Договору зазначено, що Рекламорозповсюджувач не звільняється від плати при відсутності РЗ на місці, щодо якого виконавчим органом Київської міської ради Київською міською державною адміністрацією) прийнято рішення про надання/продовження дозволу.
Пункт 6.6. Договору №544/19 передбачає, що плата нараховується з дати прийняття рішення про встановлення пріоритету, надання дозволу. При продовженні строку дії пріоритету, продовженні строку дії дозволу плата нараховується з дати, з якої продовжено строк дії пріоритету або дозволу.
Відповідно до п. 6.13 Договору розрахунковим періодом надання місця у тимчасове користування та нарахування плати за тимчасове користування місцем є календарний місяць.
Згідно з п. 6.14. Договору №544/19 плата за тимчасове користування місцем, штрафні санкції за прострочення здійснення платежів нараховується Робочим органом щомісячно та переказуються Рекламорозповсюджувачем не пізніше 20-го числа поточного місяця, виключно на казначейський рахунок у Головному управлінні Державної казначейської служби України у Києві (отримувач: ГУК у м. Києві/м. Київ/50110005 ідентифікаційний код 37993783) для зарахування до цільового фонду спеціального фонду бюджету міста Києва, в розмірах, зазначених у рахунках.
Номер казначейського рахунку для переказу плати визначається органами Державної казначейської служби відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку в державному секторі, та вказується у рахунку. Факт неотримання рахунку не звільняє Рекламорозповсюджувача від здійснення плати.
Однак, як зазначає позивач, відповідач не здійснив оплати за тимчасове користування місцем за період з 01.01.2024р. по 30.11.2024р., та згідно Довідки про стан розрахунків має заборгованість у загальному розмірі 11 436 грн 27 коп.
Крім того, на твердження позивача, згідно з п. 7.3 Договору №544/19 Робочий орган має право додатково нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за тимчасове користування, що складає більше 1 (одного) місяця, штраф у розмірі 15 (п'ятнадцять) відсотків простроченої суми.
Враховуючи невиконання відповідачем умов Договору, позивач нарахував штраф у розмірі 15% за прострочення внесення платежів за тимчасове користування місцем у розмірі 1 559 грн 50 коп., який також просить суд стягнути з відповідача.
Позивач також зазначив, що згідно з п. 7.2. Договору №544/19 Робочий орган має право застосувати до Рекламорозповсюджувача такі штрафні санкщї: за несвоєчасне або неповне внесення платежів - пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у термін, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми.
Враховуючи невиконання відповідачем умов Договору №544/19, позивач нарахував пеню у розмірі 1 089 грн 90 коп. яку також просить суд стягнути з відповідача.
Крім того, на підставі ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, позивачем нараховано відповідачу інфляційні втрати у розмірі 714 грн 26 коп., 3% річних у сумі 154 грн 59 коп.
В обґрунтування своїх вимог, позивач посилається на положення ст.ст. 526, 530, 610, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст.193, 218 Господарського кодексу України.
Таким чином, позивач вважає, що наявні підстави для стягнення з ТОВ «Уміда інвест» суму основного боргу у розмірі 11 436 грн 27 коп., штраф 15% у розмірі 1 559 грн 50 коп., пеню у розмірі 1 089 грн 90 коп., 3% річних у розмірі 154 грн 59 коп., інфляційні втрати у розмірі 714 грн 26 коп.
Відповідач - ТОВ «Уміда інвест», не скористався своїм правом на судовий захист, письмового відзиву на позовну заяву не надав.
Розглянув матеріали справи, суд встановив, що розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06.04.2018р. №566 «Про надання дозволів на розміщення зовнішньої реклами» ТОВ «Тенісна група «Смеш» надано Дозвіл №65137-17 на розміщення спеціальної рекламної конструкції на фасаді будинку (будівлі) за адресою: м. Київ, Соломянський р-н, просп. Повітрофлотський, 63.
В подальшому, 21.11.2019р. між Управлінням з питань реклами Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (Робочий орган) та ТОВ «Тенісна група «Смеш» (Рекламорозповсюджувач) був укладений Договір №544/19 тимчасового користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, для розміщення рекламного засобу, відповідно до п. 1.1. якого за цим Договором, на підставі відповідного наказу Робочого органу про встановлення пріоритету на місце для розміщення рекламного засобу, дозволу на розміщення зовнішньої реклами, наданого на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Рекламорозповсюджувачеві надається право тимчасового платного користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, виключно для розміщення за експлуатації рекламного засобу.
Суд зазначає, що згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-підприємців та громадських формувань ТОВ «Тенісна група «Смеш» (код ЄДРПОУ 39837048) змінило найменування на ТОВ «Уміда інвест», а також місцезнаходження з м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 63 на м. Одеса, вул. Балківська, буд. 120/2, офіс 198.
Господарський суд зазначає, що сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації; зміна найменування товариства не свідчить про припинення суб'єкта господарювання як юридичної особи шляхом її реорганізації, з огляду на що зазначені обставини не можуть бути підставою для висновку про те, що такий суб'єкт є відмінним від відповідної юридичної особи, сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, зокрема, перетворення, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма такої особи.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного суду від 14.02.2018р. у справі №812/10224/13-а; від 07.03.2018р. у справі №К/9901/10396/18, від 14.11.2018р. у справі №905/1328/17 та від 18.09.2019р. у справі №303/4128/17).
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України законодавець також встановив, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За приписами ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором про надання послуг.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з ч.1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст.16 Закону України «Про рекламу» розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №2067 від 29.12.2003р., визначено, що плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою). При цьому, площа місця розташування рекламного засобу визначається як сума площі горизонтальної проекції рекламного засобу на це місце та прилеглої ділянки завширшки 0,5 метра за периметром горизонтальної проекції цього засобу. Для неназемного та недахового рекламного засобу площа місця дорівнює площі вертикальної проекції цього засобу на уявну паралельну їй площину.
Відповідно до п.1.2. Договору №544/19 Рекламорозповсюджувач зобов'язується прийняти в платне користування місце та користуватись наданим йому місцем добросовісно та розумно відповідно до загальних вимог законодавства України, правил щодо благоустрою населених пунктів, умов цього Договору та Порядку розміщення зовнішньої реклами в місті Києві, затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 05.02.2019р. №207, зареєстрованого в Головному територіальному управлінні юстиції у місті Києві 25.02.2019р. за №34/2211, своєчасно та у повному обсязі відповідно до Договору здійснювати оплату за тимчасове користування місцем, сумлінно виконувати усі свої обов'язки за цим Договором, самостійно нести відповідальність за технічний стан рекламного засобу (далі - РЗ), порушення вимог техніки безпеки під час розташування та експлуатації РЗ, утримання місця у належному санітарному стані відповідно до законодавства.
Згідно п.2.2. Договору №544/19 адресний перелік - невід'ємна частина Договору, який містить перелік місць для розміщення РЗ, на які за Рекламорозповсюджувачем встановлено пріоритет та/або на які надано дозволи па розміщення РЗ, із зазначенням адреси та місця дія розміщення РЗ, типу (виду) РЗ, площі його вертикальної / горизонтальної проекції, на які встановлено/ продовжено пріоритет, дату встановлення/ продовження та строк дії пріоритету, дати початку та закінчення строку дії дозволу, його продовження, а також відомостей про розмір щомісячної плати за тимчасове користування місцями, яка визначається відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Відповідно до Додатка №1 до Договору №544/19 сторони погодили, що Рекламорозповсюджувачу надано право тимчасового користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, для розміщення рекламного засобу за адресою: м. Київ, Соломянський р-н, просп. Повітрофлотський, 63. Номер дозволу: 65137-17, тип (вид) РЗ - спеціальна рекламна конструкція на фасаді будинку (будівлі), розміри 2.940*2.300 Дата початку дії пріоритету 06.04.2018р., дата кінця - 05.04.2023р. Розмір плати за місяць 2079 грн 32 коп.
Згідно п. 6.1. Договору ціною цього Договору є плата за тимчасове користування, розмір якої відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України визначається та розраховується на підставі рішень Київської міської ради або розпоряджень її виконавчого органу залежно від встановлених за Рекламорозповсюджувачем пріоритетів та наданих дозволів, вказаних у відповідних адресних переліках.
Відповідно до п. 6.2. Договору плата за тимчасове користування місцем нараховується, зараховується та використовується Робочим органом у порядку, визначеному рішеннями Київської міської ради або її виконавчого органу.
Пунктом 6.3. Договору визначено, що підставою для нарахування плати за тимчасове користування місцями та внесення Рекламорозповсюджувачем плати є рішення Робочого органу про встановлення/продовження пріоритету, рішення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про надання/продовження дозволу, інші юридичні факти (вчинки Рекламорозповсюджувача щодо фактичного користування місцем для розміщення РЗ) відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цей Договір.
Згідно п. 6.4. Договору №544/19 плата щомісячно перераховується Рекламорозповсюджувачем до бюджету міста Києва відповідно до умов Договору. У разі прострочення термінів оплати, визначених Договором, розмір несплаченої суми плати коригується з урахуванням штрафів, пені та індексу інфляції, відповідно до умов Договору та законодавства.
Відповідно до п. 6.5. Договору Рекламорозповсюджувач не звільняється від плати при відсутності РЗ на місці щодо якого виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) прийнято рішення про надання/продовження дозволу.
Пунктом 6.6. Договору визначено, що плата нараховуються з дати прийняття рішення про встановлення пріоритету, надання дозволу. При продовженні строку дії пріоритету, продовженні строку дії дозволу плата нараховуються з дати, з якої продовжено строк дії пріоритету або дозволу.
Згідно п. 6.8. Договору №544/19 плата за тимчасове користування місцем нараховується: до дати закінчення строку дії дозволу; до дати прийняття розпорядження виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) про анулювання дозволу - у разі звернення Рекламорозповсюджувача із заявою про анулювання дозволу; до дати прийняття розпорядження виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) про відмову у продовженні строку дії дозволу (у випадку коли таке розпорядження прийнято після закінчення строку дії дозволу).
Розрахунковим періодом надання місця в тимчасове користування та нарахування плати за тимчасове користування місцем є календарний місяць (п. 6.13. Договору).
Додатковою угодою №544/19-1 від 10.02.2020р. сторони погодили викласти п.6.14. Договору у наступній редакції: «сторони домовилися, що плата за тимчасове користування місцем, штрафні санкції за прострочення здійснення платежів нараховується позивачем щомісячно та переказуються відповідачем не пізніше 20-го числа поточного місяця, виключно на казначейський рахунок у Головному управлінні Державної казначейської служби України у м. Києві (отримувач: ГУК у м. Києві/м. Київ/50110005 код ЄДРПОУ 37993783) для зарахування до цільового фонду спеціального фонду бюджету міста Києва, у розмірах, зазначених у рахунках. Номер казначейського рахунку для переказу плати визначається органами Державної казначейської служби відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку в державному секторі, та вказується у рахунку. Факт неотримання рахунку не звільняє відповідача від здійснення плати.»
Додатковою угодою №544/19-1 від 10.02.2020р. сторони також погодили викласти п.6.15. Договору у наступній редакції: «Відповідно до пункту 6.15. Договору акт користування місцем, що перебуває в комунальній власності територіальної громади міста Києва, для розміщення рекламного засобу до договору із наведеним в ньому розрахунком плати за тимчасове користування місцем підтверджує факт тимчасового користування цим місцем у відповідному розрахунковому періоді.»
За умовами п.8.1 Договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками та діє щодо кожного місця розміщення рекламного засобу протягом строку дії встановленого пріоритету та/або дозволу, а також протягом строку фактичного користування місцем. Припинення пріоритету або дозволу щодо окремого місця для розміщення рекламного засобу у разі наявності у відповідача інших чинних пріоритетів та/або дозволів не тягне за собою припинення цього договору в цілому.
Згідно з п.п. 8.2., 8.3. Договору цей Договір припиняється внаслідок: анулювання (припинення) усіх дозволів, наданих Рекламорозповсюджувачу, втрати (скасування) пріоритету на місце розміщення рекламних засобів, у разі, якщо на інші місця пріоритет надано не було; не переоформлення дозволу в установлених законодавством випадках та порядку; в інших випадках, передбачених цим договором та чинним законодавством. Закінчення строку дії договору, його припинення, розірвання, відмова від Договору не звільняє Рекламорозповсюджувача від виконання обов'язків, що залишилися ним невиконані ним протягом строку дії Договору, в тому числі зобов'язання зі сплати заборгованості та заходів відповідальності, визначених Договором.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору №544/19 за період з 08.01.2024р. по 08.11.2024р. позивачем виставлено рахунок №157821 від 08.01.2024р.; рахунок коригування №157823 від 08.01.2024р.; рахунок №160694 від 12.02.2024р.; рахунок коригування №160695 від 12.02.2024р.; рахунок №163409 від 14.02.2024р.; рахунок коригування №163410 від 14.02.2024р.; рахунок №168720 від 14.03.2024р.; рахунок коригування №168721 від 14.03.2024р.; рахунок №172130 від 11.04.2024р.; рахунок коригування №172131 від 11.04.2024р.; рахунок №176507 від 13.05.2024р.; рахунок коригування №176508 від 13.05.2024р.; рахунок №176509 від 13.05.2024р.; рахунок коригування №176510 від 13.05.2024р.; рахунок №181012 від 12.06.2024р.; рахунок коригування №181013 від 12.06.2024р.; рахунок №184579 від 09.07.2024р.; рахунок коригування №184580 від 09.07.2024р.; рахунок №187940 від 12.08.2024р.; рахунок коригування №187941 від 12.08.2024р.; рахунок №192444 від 13.09.2024р.; рахунок коригування №192445 від 13.09.2024р.; рахунок №196229 від 11.10.2024р.; рахунок коригування №196230 від 11.10.2024р.; рахунок №199526 від 08.11.2024р.; рахунок коригування №199527 від 08.11.2024р. на загальну суму 11 436 грн 27 коп.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Доказів на підтвердження проведення оплати за тимчасове користування місцем для розміщення рекламного засобу за Договором №544/19 відповідачем до матеріалів справи не надано.
На підставі зазначеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги щодо стягнення заборгованості у розмірі 11 436 грн 27 коп.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст.612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 2 ст.549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно із п. 1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності і в межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.05.2018р. у справі № 910/6046/16.
Згідно із ч. 6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 7.2 Договору Робочий орган застосовує до Рекламорозповсюджувача штрафні санкції у вигляді пені за несвоєчасне або неповне внесення платежів у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми.
Згідно з п. 7.3 Договору Робочий орган має право додатково нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за тимчасове користування, що складає більше 1 (одного) місяця, штраф у розмірі 15 (п'ятнадцять) відсотків простроченої суми.
Згідно із ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунки пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат, надані позивачем, суд встановив, що вони є вірними, у зв'язку з чим позовні вимоги щодо стягнення штрафу у розмірі 1 159 грн 50 коп., пені у розмірі 1 089 грн 90 коп., 3% річних у розмірі 154 грн 59 коп., інфляційних втрат у розмірі 714 грн 26 коп. підлягають задоволенню.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами ч. 1 ст. 73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі №910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі №917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі №902/761/18, від 04.12.2019р. у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010р. у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010р.) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Враховуючи задоволення позовних вимог, витрати по сплаті судового збору слід покласти на відповідача у відповідності до положень ст. 129 ГПК України.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 238, 240, 241 ГПК України, суд
1. Позовну заяву Управління з питань реклами Виконавчого органу Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Уміда інвест» про стягнення основного боргу у розмірі 11 436 грн 27 коп., штрафу 15% у розмірі 1 559 грн 50 коп., пені у розмірі 1 089 грн 90 коп., 3% річних у розмірі 154 грн 59 коп., інфляційних втрат у розмірі 714 грн 26 коп. - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Уміда інвест» (65005, м. Одеса, вул. Балківська, буд. 120/2, офіс 198, код ЄДРПОУ 39837048) на користь Управління з питань реклами Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36, код ЄДРПОУ 41348526) основний борг у розмірі 11 436 грн 27 коп., штраф 15% у розмірі 1 559 грн 50 коп., пеню у розмірі 1 089 грн 90 коп., 3% річних у розмірі 154 грн 59 коп., інфляційні втрати у розмірі 714 грн 26 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 028 грн.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення (підписання).
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 17 квітня 2025 р.
Суддя Н.В. Рога