"08" квітня 2025 р.
м. Київ
Справа № 911/2996/24
Суддя Черногуз А.Ф., за участю секретаря Василець О.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БРОВ МІТ АГРО" (07400, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 20 А, оф. 11, код ЄДРПОУ 43407189)
до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Войтовське" (07452, Київська обл., Броварський район, с. Зоря, вул. Гагаріна, буд. 1, ЄДРПОУ 30839560)
прo стягнення боргу, інфляційних втрат, 3% річних, та штрафу за договором виконання сільськогосподарських робіт №БМА 1/04-23 від 18.04.2023
за участю представників:
позивача: Сендега Тарас Романович;
відповідача: Ковальчук Анна Сергіївна,
Історія розгляду справи.
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "БРОВ МІТ АГРО" до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Войтовське" про стягнення 4984403,99 грн боргу за договором №БМА 1/04-23 на виконання сільськогосподарських робіт від 18.04.2023, що включає в себе 4167441,74 грн основного боргу, 175917,91 грн 3% річних, 432672,26 грн інфляційних втрат та 208372,08 грн штрафу за прострочення строку оплати наданих послуг, нарахованого на підставі пункту 5.2 договору.
Ухвалою суду від 14.11.2025 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено судом здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого судового засідання на 02.12.2024 на 15:15 та встановлено строк для подання відзиву на позов.
У судове засідання 02.12.2024 з'явився представник позивача Авдєєнко Віталій Вікторович, представники відповідача не з'явились, причини неявки суду невідомі, хоча належним чином були повідомлені, зокрема через систему «Електронний суд». Так, з урахуванням частини 3 статті 177 ГПК України судом було вирішено продовжити строк підготовчого провадження з його власної ініціативи на 30 днів задля належної підготовки справи для розгляду по суті та з огляду на вищенаведене, враховуючи першу неявку відповідача, судом було вирішено відкласти підготовче засідання на 20.01.2025 на 14:00.
Через систему "Електронний суд" до Господарського суду Київської області 20.01.2025 від представника відповідача надійшли відзив на позовну заяву, клопотання про проведення судової почеркознавчої експертизи та клопотання про витребування доказів.
У судове засідання 20.01.2025 з'явились представники сторін. З огляду на те, що відповідач поставив під сумнів факт підписання з його сторони складених на виконання умов договору актів надання послуг та проставлення на них печаток, суд витребував у позивача для огляду у судовому засіданні оригінали актів надання послуг, що додані до позовної заяви. З огляду на вищенаведене, суд відклав розгляд клопотання про призначення експертизи до наступного судового засідання. Одночасно з цим, враховуючи витребування оригіналів актів суд відклав підготовче засідання на 27.01.2025 на 14:45.
21.02.2025 через канцелярію до Господарського суду Київської області від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів, а саме оригіналів доказів, які були долучені позивачем до позовної заяви, а крім того 26.01.2025 через систему "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив на позовну заяву та 27.01.2025 від представника відповідача надійшло клопотання про призначення судово-технічної експертизи.
У судове засідання 27.01.2025 з'явились представники сторін. Суд констатував, що у матеріалах справи наявні наступні заяви по суті спору: позовна заява, відзив та відповідь на відзив, подана позивачем від 26.01.2025. З огляду на це, суд встановив строк для подання заперечення до наступного судового засідання. Також судом з'ясовано, що представником позивача 21.01.2025 були подані оригінали актів надання послуг та оригінал договору №БМА 1/04-23 на виконання сільськогосподарських робіт від 18.04.2023, що додані до позовної заяви та оригінал рахунку на оплату №85 від 30.09.2023.
Разом із цим, враховуючи те, що відповідач заперечував факт підписання актів надання послуг та проставлення на них печатки відповідача, що додані позивачем до позовної заяви, для підтвердження цих доводів представника відповідача, суд вирішив зобов'язати директора відповідача на наступне судове засідання надати письмову, нотаріально завірену заяву про те, що він не підписував наступні акти надання послуг, які позивач пов'язує з виконанням зобов'язань за договором, а саме: № 44 від 26.04.2023, № 61 від 31.05.2023, №71 від 30.06.2023, № 73 від 31.07.2023, № 75 від 31.08.2023, № 85 від 30.09.2023 а також, з огляду на винесення на розгляд суду питання щодо проведення почеркознавчої та технічної експертизи підписів та печатки на актах надання послуг, що за твердженням позивача складені на виконання договору - надати суду письмові пояснення щодо підписання чи не підписання ним як директором відповідача означеного договору та додаткової угоди №1 від 18.09.2023 до даного договору, позаяк представник відповідача не надав ствердної відповіді на означене питання суду. З огляду на викладене, заслухавши пояснення представників обох сторін суд вирішив відкласти вирішення питання про призначення обох експертиз до надходження відповідної заяви директора відповідача та означених пояснень.
Також представником позивача у відповіді на відзив від 26.01.2025 було заявлено клопотання про поновлення строків на пред'явлення клопотання про витребування у Головного управління ДПС у Київській області інформації про формування податкового кредиту відповідача за актами надання послуг: № 44 від 26.04.2023, № 61 від 31.05.2023, №71 від 30.06.2023, № 73 від 31.07.2023, № 75 від 31.08.2023, № 85 від 30.09.2023 та акту №101 від 31.10.2023, податкові накладні за якими, згідно тверджень позивача, зареєстровані позивачем у Єдиному державному реєстрі податкових накладних.
Заслухавши у судовому засіданні 27.01.2025 представників сторін суд вирішив задовольнити означене клопотання та витребувати у Головного управління ДПС в Київській області вищенаведену інформацію, позаяк представник відповідача не змогла надати відповіді щодо формування чи не формування податкового кредиту відповідачем за вказаними актами надання послуг. Також суд зобов'язав позивача у наступне судове засідання надати оригінал додаткової угоди №1 від 18.09.2023 до договору на виконання сільськогосподарських робіт №1/04-23 від 18.04.2023 для огляду.
З огляду вищевикладене, за результатами проведення підготовчого засідання 27.01.2025, судом було вирішено продовжити підготовче провадження у справі на 30 днів та відкласти розгляд справи на 17.02.2025 на 14:00.
Через систему "Електронний суд" до Господарського суду Київської області 17.02.2025 надійшла заява представника відповідача щодо неможливості надання оригіналу додаткової угоди №1 до договору на виконання сільськогосподарських робіт №1/04-23 від 18.04.2023, мотивовану тим, що відповідач, якому був наданий оригінал вищенаведеної додаткової угоди, не повернув даний примірник позивачу.
У судове засідання 17.02.2025 з'явився представник позивача Авдєєнко Віталій Вікторович в режимі відеоконференції. Представник відповідача не з'явився, водночас надіслав клопотання від 17.02.2025 про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що свідок - директор відповідача перебуває у відпустці за межами України та не зміг у встановлений ухвалою строк надати документи на виконання вимог ухвали суду від 27.01.2025. Крім цього, судом з'ясовано, що інформація, яка витребовувалась ухвалою від 27.01.2025 у Головного управління ДПС в Київській області до суду також не надійшла, хоча вищезгадану ухвалу Головне управління ДПС в Київській області отримало ще 04.02.2025, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0690093554406, у зв'язку із чим суд повторно витребував у Головного управління ДПС в Київській області інформацію, яка витребовувалась ухвалою від 27.01.2025 та попередив Головне управління ДПС в Київській області, що у разі повторного невиконання вимог ухвали суду, судом буде застосовано заходи процесуального примусу визначені положеннями статті 135 ГПК України. Враховуючи вищевикладене, суд відклав розгляд справи у підготовчому провадженні на 10.03.2025 на 15:15.
До Господарського суду Київської області 03.03.2025 надійшли матеріали від Головного управління ДПС у Київській області, які витребовувались судом ухвалою від 27.01.2025.
Через систему "Електронний суд" до Господарського суду Київської області 10.03.2025 надійшла заява представника відповідача про долучення до матеріалів справи заяви свідка - директора відповідача Стригуна С.М.
У судове засідання 10.03.2025 з'явився представник позивача Сендега Тарас Романович в режимі відеоконференції та представник відповідача Ковальчук Анна Сергіївна в залі суду. Суд долучив до матеріалів справи матеріали, що 03.03.2025 надійшли від Головного управління ДПС у Київській області, зобов'язав сторони надати письмові пояснення з приводу того, яким чином ці матеріали впливають на вирішення питання щодо стягнення відповідних платежів заявлених до стягнення позивачем у поданій позовній заяві, до надходження яких суд відклав питання щодо розгляду клопотань про проведення експертизи від 20.01.2025 та від 27.01.2025. З огляду на вищенаведене, суд, в порядку частини 5 статті 183 ГПК України, оголосив перерву у підготовчому судовому засіданні до 17.03.2025 до 14:45.
У судове засідання 17.03.2025 з'явився представник позивача Сендега Тарас Романович в режимі відеоконференції. Представник відповідача не з'явився, причини неявки суду невідомі. Суд констатував відсутність у матеріалах справи пояснень сторін з приводу наданих Головним управлінням ДПС у Київській області 03.03.2025 матеріалів, витребуваних судом ухвалою від 27.01.2025 по даній справі. Натомість від представника позивача надійшла заява від 14.03.2025, у якій останній просив суд продовжити строк для надання вказаних пояснень, у зв'язку із чим суд встановив додатковий строк для їх надання. З огляду на означенні обставини, суд, керуючись частиною 5 статті 183 ГПК України, оголосив перерву у підготовчому судовому засіданні до 24.03.2025 до 15:15.
Поряд із цим, розглянувши в судовому засіданні 17.03.2025 клопотання про призначення почеркознавчої експертизи від 20.01.2025, враховуючи заяву свідка, а саме директора відповідача Стригуна С.М., в якій вказано, що останній не пам'ятає чи підписував він документи пов'язані з позивачем через великий обсяг роботи, надавши їй оцінку в комплексі із клопотанням про призначення експертизи, суд вирішив відмовити у його задоволенні з огляду на відсутність обставин, які вказують на необхідність призначення означеної експертизи та констатує, що означене клопотання спрямоване на затягування розгляду спору. Також суд відмовив у задоволенні клопотання від 27.01.2025 про призначення судово-технічної експертизи відтиску печатки відповідача, з огляду на означений вище зміст заяви свідка складеної директором відповідача - Стригуном С.М.
Через систему "Електронний суд" до Господарського суду Київської області від представника позивача 20.03.2025 надійшла заява про зменшення позовних вимог та повернення судового збору, а 24.03.2025 надійшли пояснення на виконання ухвали суду від 17.03.2025 та клопотання про проведення судового засідання без його участі, а від представника відповідача надійшло клопотання про призначення судових експертиз.
У судове засідання 24.03.2025 представники сторін не з'явились, хоча належним чином були повідомлені, зокрема через систему «Електронний суд». Суд констатував надходження від представника позивача клопотання від 24.03.2025 про проведення судового засідання без його участі та те, що причини неявки представників відповідача на момент проведення судового засідання суду невідомі.
Судом було відмовлено в задоволенні клопотання відповідача від 24.03.2025 про проведення судових експертиз з аналогічних підстав, які були наведені судом в ухвалі від 17.03.2025 по даній справі та наголошено, що означені дії відповідача спрямовані на затягування строків розгляду спору судом.
Крім того судом було задоволене клопотання позивача про зменшення позовних вимог від 20.03.2025, у зв'язку із чим на розгляді залишились вимоги про стягнення заборгованості за договором №БМА 1/04-23 на виконання сільськогосподарських робіт від 18.04.2023 в сумі 2615754,75 грн., що включають в себе 2120211,74 грн основного боргу, 274217,22 грн інфляційних втрат, 115315,21 грн 3 % річних та 106010,58 грн штрафу.
Враховуючи закінчення процесуальних строків для проведення підготовчого засідання виділених для розгляду справи у підготовчому провадженні, відсутність інших питань, що потребують вирішення на цій стадії, суд в порядку пункту 3 частини 2 статті 185 ГПК України закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 08.04.2025 на 11:30, про що була постановлена відповідна ухвала суду від 17.03.2025.
У день судового засідання з розгляду справи по суті відповідачем вкотре подано заяву про призначення експертизи у справі, яка залишається судом без розгляду позаяк такі дії сторони відповідача вже визнані судом зловживанням процесуальними правами, не передбачені на стадії розгляду справи по суті, та спрямовані на затягування розгляду спору.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 08.04.2024 брали участь представники позивача та відповідача. Заслухавши виступи сторін, суд прийняв рішення у справі.
Зміст позовних вимог.
Звертаючись до господарського суду позивач, з урахуванням поданої в ході розгляду справи заяви про зменшення позовних вимог, просив стягнути з відповідача 2120211,74 грн основного боргу, 274217,22 грн інфляційних втрат, 115315,21 грн 3 % річних та 106010,58 грн штрафу.
Позивач повідомив, що 18.04.2023 між ним, як виконавцем, та відповідачем, як замовником, було укладено договір № БМА 1/04-23 виконання сільськогосподарських робіт, відповідно до якого виконавець зобов'язувався виконати роботи на об'єктах (полях) замовника, а замовник зобов'язується своєчасно прийняти роботи та здійснити оплату виконаних виконавцем робіт.
При цьому позивач також повідомив, що на виконання умов договору надав відповідачу послуги на загальну суму 2360211,74 грн, що підтверджується актами надання послуг № 44 від 26.04.2023 на суму 150600,00 грн, № 61 від 31.05.2023 на суму 557651,89 грн, № 71 від 30.06.2023 на суму 141600,92 грн, № 73 від 31.07.2023 на суму 222252,54 грн, № 75 від 31.08.2023 на суму 121451,39 грн, № 85 від 30.09.2023 на суму 1166655,00 грн.
Відповідач, у свою чергу, в порушення п. 4.3 договору, оплатив вартість наданих послуг частково, на суму 240000,00 грн, а решту в розмірі 2120211,74 грн не сплатив.
Заперечення відповідача.
Відповідач, у свою чергу, заперечив як сам факт виконання позивачем робіт так і факт підписання актів надання послуг за договором № БМА 1/04-23 виконання сільськогосподарських робіт від 18.04.2023. Звернув увагу суду на те, що надана до справи платіжна інструкція не містить жодної прив'язки до даного договору, та здійснення оплати відбулося на підставі виставленого рахунку позивача, який за твердженням позивача відсутній у матеріалах справи.
Також, представник відповідача вказав на те, що на підтвердження сумнівності підписання директором відповідача актів надання послуг слугує обмеження у повноваженнях, що передбачене у пункті 7.14. статуту відповідача, а саме заборона укладення правочинів, сума за якими перевищує 50 000,00 грн, для якої передбачено отримання згоди загальних зборів учасників, при тому що такої згоди не надавалося.
Крім того, за твердженнями представника відповідача, позивачем нараховано штрафні санкції більш ніж за шість місяців, що суперечить приписам частини 6 статті 232 ГК України.
Обставини встановлені судом та висновки господарського суду.
В силу статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Право на доступ до правосуддя закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.
Як визначено статтею 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Положеннями статті 16 ЦК України, які кореспондуються зі статтею 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу.
Статтею 11 ЦК України закріплено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно статті 174 ГК України є господарський договір.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Нормами статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
За змістом положень статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
За статтею 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до статей 251, 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
З матеріалів справи вбачається, що правовідносини сторін регулюються положеннями Цивільного кодексу, що стосуються договорів надання послуг.
Так, відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Судом встановлено, що 18.04.2023 між ним, як виконавцем, та відповідачем, як замовником, було укладено договір № БМА 1/04-23 на виконання сільськогосподарських робіт, відповідно до якого виконавець зобов'язувався виконати роботи на об'єктах (полях) замовника, а замовник зобов'язується своєчасно прийняти роботи та здійснити оплату виконаних виконавцем робіт.
При цьому пунктом 2.2. договору сторони визначили, зокрема, перелік видів робіт, об'єм та ціну, а також погодили, що детальний перелік робіт та об'єм їх виконання зазначається в актах здачі-приймання виконаних робіт. В подальшому, 18.09.2023 в додатковій угоді № 1 до договору сторони погодили уточнену редакцію переліку видів робіт їх об'ємів та цін.
В пункті 2.3. договору йдеться про те, що загальна вартість послуг за договором (ціна договору) визначається, як сукупність вартості наданих виконавцем замовнику послуг, обрахованих відповідно до п. 2.2. цього договору за весь період його дії.
Згідно з пунктом 4.1. договору роботи вважаються виконаними після підписання сторонами акта здачі-приймання виконаних робіт.
Поряд із цим пунктом 4.2. договору сторони обумовили, що вартість фактично виконаних виконавцем робіт остаточно визначається на підставі актів виконаних робіт на кожному об'єкті (полі).
За умовами пункту 4.3. договору, замовник оплачує фактично виконані роботи за цим договором протягом п'яти банківських днів після підписання сторонами акта здачі-приймання виконаних робіт (п. 4.1 цього договору) шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок виконавця, вказаний у цьому договорі. Термін оплати може бути продовжено за взаємною згодою сторін, але не пізніше 30 вересня 2023 р.
Принагідно суд зазначає, що доказів того, що термін оплати було продовжено суду не надано, відтак оплата мала бути здійснена протягом п'яти банківських днів після підписання сторонами акта здачі-приймання виконаних робіт.
Так, надання позивачем відповідачу послуг на загальну суму 2360211,74 грн підтверджується актами надання послуг № 44 від 26.04.2023 на суму 150600,00 грн, № 61 від 31.05.2023 на суму 557651,89 грн, № 71 від 30.06.2023 на суму 141600,92 грн, № 73 від 31.07.2023 на суму 222252,54 грн, № 75 від 31.08.2023 на суму 121451,39 грн, № 85 від 30.09.2023 на суму 1166655,00 грн.
Часткова оплата відповідачем наданих позивачем послуг підтверджується платіжною інструкцією №149 від 11.10.2023 на суму 240000,00 грн, у якій в призначенні платежу вказано: "сплата за збирання врожаю сої згідно рах. № 85 від 30.09.2023р., ПДВ 20 % - 40000,00 грн".
В ході розгляду справи позивачем було також надано копію згаданого рахунку № 85 від 30.09.2023 на суму 1166655,00 грн на оплату послуг зі збирання врожаю соняшнику в кількості 167 га та зі збирання врожаю сої в кількості 298 га. При цьому в указаному рахунку міститься посилання на договір виконання сільськогосподарських робіт № БМА 1/04-23, а вартість виконаних робіт та їх обсяг кореспондується з актом № 85 від 30.09.2023 на суму 1166655,00 грн.
Крім того, в самому акті надання послуг № 85 від 30.09.2023 на суму 1166655,00 грн., оригінал якого знаходиться в матеріалах справи, також є посилання як на договір № БМА 1/04-23 так і на рахунок на оплату покупцю № 85 від 30.09.2023.
В силу статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема письмовими, речовими та електронними доказами.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з пунктами 2, 4, 5 частини другої статті 42 ГПК України учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.
За положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Досліджуючи подані на розгляд суду документи, слід вказати, що в силу статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).
Так, докази про які йшлося вище, в сукупності свідчать про те згадувана вище оплата в сумі 240000,00 грн була здійснена відповідачем саме на виконання умов договору № БМА 1/04-23 на виконання сільськогосподарських робіт від 18.04.2023, зокрема на часткове виконання обов'язку з оплати отриманих послуг за актом надання послуг № 85 від 30.09.2023, що свідчить про вчинення останнім конклюдентних дій на його виконання, а відтак і визнання факту отримання послуг за актом та відповідно визнання факту підписання вказаного акту, що спростовує заперечення відповідача та свідчить про те, що всі дії що вчинялись відповідачем в процесі розгляду спору щодо заперечення факту підписання актів свідчать про недобросовісність поведінки останнього а також про намагання останнього затягнути розгляд спору в суді.
При цьому, в контексті доводів представника відповідача про те, що директором відповідача, всупереч вимогам статуту, були перевищені повноваження на укладання договору, оскільки його сума якого перевищує 50000,00 грн суд зауважує, що відповідно до статті 241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Крім того статтею 204 ЦК України встановлений принцип презумпції правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Так, матеріали справи не містять доказів на підтвердження визнання договору № БМА 1/04-23 на виконання сільськогосподарських робіт від 18.04.2023 недійсним у порядку, встановленому законом та при цьому вчинення відповідачем конклюдентної дії у виді часткової оплати вартості наданих послуг в сумі 240000,00 свідчить про наступне схвалення цього договору відповідачем.
Вказане також підтверджується наданою в ході розгляді справи Головним управлінням ДПС у Київській області інформацією разом із відомостями про суми податку на додану вартість, зазначені у податкових накладних/розрахунках коригування до податкових накладних, не зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, та про податковий кредит, зі змісту якої вбачається, що відповідач сформував податковий кредит за результатом здійснення господарських операцій з позивачем відповідно до податкових накладних: №13 від 26.04.2023, №26 від 31.05.2023, №10 від 30.06.2023, №4 від 31.07.2023, №4 від 31.08.2023 та №10 від 30.09.2023. Відтак, вказані дії відповідача свідчать про підтвердження факту надання послуг та наступне схвалення та підтвердження цих дій відповідачем.
В контексті вищевикладеного, до спірних правовідносин сторін підлягає застосуванню доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці) та на принципі добросовісності.
Пунктом 6 частини 1 статті 3 ЦК України встановлено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Між тим частиною 4 статті 236 ГПК України, що кореспондується за змістом із частиною 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, Верховний Суд у своїй постанові від 08.06.2022 в справі № 396/269/18 зауважив на тому, що дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Добросовісність це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
Ця правова позиція міститься в постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 в справі № 910/16579/20, а також в постановах Верховного Суду від 11.08.2021 в справі № 909/436/20, від 28.09.2021 в справі № 918/1045/20 та від 06.10.2021 в справі № 925/1546/20.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 в справі № 390/34/17, від 28.04.2021 в справі № 910/9351/20, від 09.06.2021 в справі № 911/3039/19 та від 08.09.2021 в справі № 910/10444/20).
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці) та на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду в справі №390/34/17 від 10.04.2019).
За змістом висновку, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 в справі №145/2047/16, в праві України доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар/послугу за договором) як волевиявлення, яке свідчить про вчинення правочину, зокрема про його схвалення.
Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що факт надання позивачем відповідачу послуг на виконання умов договору на загальну суму 2120211,74 грн (з урахуванням часткової оплати відповідачем) є доведеним та належним чином документально підтвердженим, у зв'язку із чим вимоги позивача про стягнення 2120211,74 грн основного боргу є обґрунтованими та позов у цій частині вимог підлягає задоволенню.
Через прострочення виконання грошового зобов'язання позивач також заявив вимогу про стягнення 274217,22 грн інфляційних втрат, 115315,21 грн 3 % річних та 106010,58 грн штрафу за прострочення оплати товару, нарахованого на підставі пункту 5.2 договору.
Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому проценти річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 ЦК України та статті 230 ГК України, відтак, обмеження нарахування шістьма місяцями відповідно до статті 232 ГК України до процентів річних та інфляційних втрат не застосовується.
За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Суд звертає увагу учасників справи на те, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Як зазначалось вище, за умовами пункту 4.3. договору, замовник оплачує фактично виконані роботи за цим договором протягом п'яти банківських днів після підписання сторонами акта здачі-приймання виконаних робіт.
Так, з розрахунку наданого позивачем вбачається, що з позиції позивача прострочення оплат за актами для нарахування за ч. 2 ст. 625 ЦК України настало в наступні дати:
- 04.05.2023 - за актом надання послуг № 44 від 26.04.2023 на суму 150600,00 грн - (нарахування за період з 04.05.2023 по 02.11.24)
- 07.06.2023 - за актом надання послуг № 61 від 31.05.2023 на суму 557651,89 грн -(нарахування за період з 07.06.2023 по 02.11.2024)
- 10.07.2023 - за актом надання послуг № 71 від 30.06.2023 на суму 141600,92 грн -(нарахуванняза період з 10.07.2023 по 02.11.2024)
- 08.08.2023 - за актом надання послуг № 73 від 31.07.2023 на суму 222252,54 грн -(нарахування за період з 08.08.2023 по 02.11.2024)
- 08.09.2023 - за актом надання послуг № 75 від 31.08.2023 на суму 121451,39 грн -(нарахування за період з 08.09.2023 по 02.11.2024)
- 09.10.2023 - за актом надання послуг № 85 від 30.09.2023 на суму 1166655,00 грн - (нарахування за період з 09.10.2023 по 02.11.2024 на суму 1166655,00 грн та нарахування за період з 12.10.2023 по 02.11.2024 на суму 926655 грн)
Даний підхід позивача, на думку суду, обумовлений використанням підходу до розуміння поняття «банківський день», який є застарілим та не використовується у сфері банківських послуг з 01.04.2023.
Так суд наголошує, що в контексті розуміння поняття "банківський день" суд вважає за необхідне зазначити, що з 01.04.2023 в Україні більше не існує поняття "банківський день". Система переказів функціонує на базі міжнародного стандарту ISO 20022, що означає здійснювати міжбанківські платіжні операції можна в будь-який час, не чекаючи ранку чи закінчення вихідних. Раніше версія системи електронних платежів дозволяла надсилати банківські платежі виключно в межах банківського дня. Водночас за повідомленням Національного Банку України тепер система працює в режимі 24/7, що передбачає цілодобове виконання міжбанківських платіжних операцій без призупинення роботи системи та миттєвий перехід від поточного до наступного календарного дня (https://bank.gov.ua/ua/news/all/zapratsyuvalo-nove-pokolinnya-sep--na-bazi-standartu-iso-20022-v-tsilodobovomu-rejimi). Відтак, суд зазначає, що обрахунок банківського дня здійснюється судом аналогічно до обрахунку календарних днів.
З цих підстав суд констатує, що по кожному з актів позивачем визначено період прострочення менший ніж визначений судом з урахуванням відомостей викладених в попередньому абзаці. Водночас суд не може виходити за межі позовних вимог, та констатує, що заявлені періоди нарахування хоч і є меншими за визначені судом проте є такими, протягом яких борг відповідача існував.
При цьому як зазначалось вище, відповідач здійснив часткову оплату наданих позивачем послуг, що підтверджується 01.04.2023
Враховуючи вищевикладене, судом здійснено перевірку розрахунків інфляційних нарахувань здійснених позивачем та встановлено, що за розрахунком суду розмір інфляційних втрат, на які може претендувати позивач у ряді заявлених періодів зазначених вище є більшим ніж заявлено в позовній заяві, водночас суд констатує, що не має права виходити за межі позовних вимог.
Водночас, суд зауважує, що здійснюючи нарахування 3% та інфляційних у зв'язку з простроченням оплати за актом №85 від 30.09.2023 позивач помилково здійснив нарахування на суму акту - 1166655 за період з 09.10.2023 по 02.11.2024 позаяк вказана сума боргу у заявлений період існувала лише 09.10.2023 та 10.10.2023, оскільки з 11.10.2023 сума боргу за вказаним актом була менша (926655 грн) у зв'язку зі сплатою 01.04.2023.
З цих підстав, суд констатує, що за актом №85 від 30.09.2023 нарахування 3% та інфляційних на всю суму акту 1166655 грн, в межах заявленого позивачем періоду, можливі лише за 09.10.2023 та 10.10.2023 у зв'язку з чим за вказані дні прострочення підлягає до стягнення лише 191,78 грн 3% річних. Решта нарахованих 3% річних та нараховані інфляційні є такими, що не можуть бути покладені на відповідача, як такі, що мають ознаки подвійного нарахування, оскільки позивачем додатково ще було заявлено вимоги про стягнення 3% та інфляційних на суму 926655 грн за актом №85 від 30.09.2023 вже за період з 12.10.2023 до 02.11.2024.
Так, як зазначено вище, позивач також додатково здійснює нарахування 3% та інфляційних на суму 926655 грн за актом №85 від 30.09.2023 вже за період з 12.10.2023 до 02.11.2024. Суд констатує, що розмір боргу, у вказаний період є вірним та нарахування є такими, що підлягають задоволенню. При цьому суд також звертає увагу на те, що за розрахунком суду розмір втрат від інфляції на суму 926655 грн за актом №85 від 30.09.2023 за період з 12.10.2023 до 02.11.2024 є також більшим ніж заявлено позивачем, на що вже звертав увагу суд вище.
З урахуванням вищевикладеного, здійснивши перерахунок інфляційних втрат та 3 % річних за заявлені позивачем періоди по кожному факту прострочення, суд констатує, що вказані вимоги задовольняються судом частково з вищевикладених підстав, а відтак суд стягує з відповідача 78094,65 грн трьох відсотків річних та 173862,81 грн інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання за договором та за наступними актами надання послуг: № 44 від 26.04.2023 на суму 150600,00 грн; № 61 від 31.05.2023 на суму 557651,89 грн; № 71 від 30.06.2023 на суму 141600,92 грн; № 73 від 31.07.2023 на суму 222252,54 грн; № 75 від 31.08.2023 на суму 121451,39 грн; № 85 від 30.09.2023 на суму 1166655,00 грн.
Також позивач нарахував до стягнення з відповідача 106010,58 штрафу на підставі пункту 5.2. договору.
Так, пунктом 5.2 договору встановлено, що за невиконання грошових зобов'язань виконавець має право стягнути з замовника, зокрема, в разі прострочення платежу понад 10 банківських днів штраф в розмірі 5 % від суми простроченої заборгованості.
Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Статтею 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини 2, 3 статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з статтею 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У відповідності до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Суд акцентує увагу позивача на тому, що вказана норма ГК щодо нарахування протягом шестимісячного строк від дня, коли таке зобов'язання мало б бути виконане, на який акцентував відповідач, підлягає застосуванню до неустойки у виді пені, в той час як позивачем заявлено до стягнення штраф, при тому що правова природа цих видів неустойки є різною.
Відтак, розмір заявленого позивачем штрафу в сумі 106010,58 грн, нарахованого на підставі пункту 5.2. договору, у виді 5 % від суми несплаченого відповідачем боргу в розмірі 2120211,74 грн є обґрунтованим, здійснений позивачем розрахунок є арифметично вірним, у зв'язку із чим, вимоги позивача у цій частині позову підлягають задоволенню в повному обсязі.
Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Суд звертає увагу позивача, що при сплаті судового збору ним не враховано понижуючий коефіцієнт 0,8, що застосовується у разі подання позову в електронній формі через систему електронний суд.
Судові витрати відповідно до статті 123 ГПК України складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи на професійну правничу допомогу та інших витрат, що пов'язані з вчиненням сторонами необхідних процесуальних дій. За змістом статті 129 ГПК України у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку, якщо спір виник з неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
З урахуванням вищевикладеного, беручи до уваги те, що спір виник саме з неправильних дій сторони відповідача, проте з огляду на те, що позов задоволений частково, суд вважає за можливе та справедливе застосувати принцип пропорційності лише до витрат позивача понесених ним у зв'язку зі сплатою судового збору у зв'язку з чим означені витрати покладаються на відповідача в сумі 29738,15 грн.
Щодо витрат відповідача пов'язаних з розглядом спору, то вони залишаються судом за відповідачем в порядку ч. 9 ст. 129 ГПК України, позаяк спір виник саме з неправильних дій сторони відповідача.
В силу частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пункту 5 частини 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав щодо доказів та доводів.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Войтовське" (07452, Київська обл., Броварський район, с. Зоря, вул. Гагаріна, буд. 1, ЄДРПОУ 30839560) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БРОВ МІТ АГРО" (07400, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 20 А, оф. 11, код ЄДРПОУ 43407189) 2120211,74 грн основного боргу за договором виконання сільськогосподарських робіт №БМА 1/04-23 від 18.04.2023, а також 173862,81 грн втрат від інфляції, 78094,65 грн - 3% річних, 106010,58 грн штрафу та 29738,15 грн витрат зі сплати судового збору.
Врешті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.
Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 18.04.2025.
Суддя А.Ф. Черногуз