ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.04.2025Справа № 910/16127/24
Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» (04112, м. Київ, вул. Олени Теліги, буд. 6 літ. В) до Приватного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ТРАНСПОРТНА СТРАХОВА КОМПАНІЯ.» (01033, Україна, місто Київ, вулиця Саксаганського, будинок, 77) про стягнення 30597,00 грн,
Без виклику представників сторін
27.12.2024 в системі «Електронний суд» представником Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» сформовано позовну заяву до Приватного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ТРАНСПОРТНА СТРАХОВА КОМПАНІЯ.» про стягнення 30597,00 грн та 28.12.2024 передана судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Цивільного кодексу України та Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не відшкодував позивачу матеріальну шкоду, завдану страхувальником відповідача внаслідок ДТП.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.01.2025 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Примірник даної ухвали надіслано на адресу Моторного (транспортного) страхового бюро України, витребувано інформацію щодо полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за № ЕР220400601.
09.01.2025 через відділ діловодства суду від МТСБУ надійшла інформація з єдиної централізованої бази даних МТСБУ.
16.01.2025 в системі «Електронний суд» представником відповідача сформовано відзив на позовну заяву, заперечуючи стосовно позовних вимог представник зазначає наступне:
- 25.10.2024 року Позивач, на підставі договору добровільного страхування, здійснив
виплату страхового відшкодування в розмірі 33 097,00 грн. На обґрунтування розміру заявленої суброгаційної вимоги, Позивачем зокрема долучено рахунок-фактуру №Д-00000144 від 10.10.2024р., виданий ФОП Данілова Н.С та платіжну інструкцію № 196926 від 25.10.2024 р.;
- у додатках до позовної заяви міститься Протокол огляду автомобіля «Suzuki SX4», д.н.з. НОМЕР_1 від 10.10.2024р., у якому зазначено перелік пошкоджень, отриманих саме в результаті ДТП, що мала місце 25.09.2024 року та зафіксовано пошкодження, не пов'язані із даним випадком, а саме зафіксовано пошкодження лакофарбового покриття заднього та переднього бамперу: «Бампер зад. ЛФП, бампер пер ЛФП».
- у рахунку №Д-00000144 від 10.10.2024р., на підставі якого Позивач сплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування, вказано роботи та матеріали для повного відновлювального ремонту автомобіля, у тому числі і ті, які виконувалися для усунення пошкоджень, що не були отримані у ДТП 25.09.2024р., а саме: у пунктах 2,3 рахунку було вказано роботи з відновлення пошкоджень, не пов'язаних із ДТП від 25.09.24р. (фарбування, розібрання заднього бамперу);
- жодних експертних висновків про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику автомобіля саме в наслідок ДТП від 25.09.2024р., Позивачем не надавалося;
- 27.12.2024 року, Відповідачем, в межах строку, встановленого ст.36 спеціалізованого Закону, було прийнято рішення про проведення страхової виплати у сумі 24567 грн. 00 коп. = (38097,00 - 6030,00грн. (п.п.2,3 рахунку з 10% знижкою) - 5000 (франшиза за Договором Каско) - 2500 (обов'язкова франшиза за Полісом ОСЦПВ EP-220400601).
З огляду на викладене відповідач просить відмовити Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «Уніка» у задоволенні позовних вимог в повному обсязі та покласти на позивача судові витрати.
29.03.2025 в системі «Електронний суд» представником відповідача сформовано заяву в порядку інформування та ознайомлення.
Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
03.10.2023 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "УНІКА" та ОСОБА_1 (далі - Страхувальник) укладено сертифікат добровільного страхування наземного транспорту «каско» № 009039/4057/0000023 (далі - Договір), предметом якого є майнові інтереси Страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим транспортним засобом «Suzuki SX4» д.н.з. НОМЕР_1 , та прикріпленим до нього зовні та всередині додатковим обладнанням.
Строк дії Договору встановлено з 6 жовтня 2023 р. по 5 жовтня 2024 р.
25.09.2024 року о 13 годині 30 хвилин, ОСОБА_2 , в м. Запоріжжі по вул. Чарівна, буд. 155А, керуючи автомобілем ЗАЗ 110308, р.н. НОМЕР_2 , під час руху заднім ходом не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкоди іншим учасникам дорожнього руху, не звернувся за допомогою до сторонніх осіб, внаслідок чого здійснив наїзд на автомобіль Suzuki New SX4, р.н. НОМЕР_1 , що рухався вперед під керуванням ОСОБА_1 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Вказана ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_2 вимоги п. 10.9 ПДР, за що передбачена відповідальність за ст. 124 КУпАП, що підтверджується постановою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16.12.2024 у справі № 336/9937/24, відповідно до якої ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Страхувальник звернувся до позивача із заявою про подію згідно договору №009039/4057/0000023/1.
Згідно рахунку ФОП Данілова Н.С №Д-00000144 від 10.10.2024, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Suzuki SX4 р.н. НОМЕР_1 , в результаті його пошкодження, склала 38097,00 грн.
На підставі страхового акту №22818804024 від 24.10.2024 позивач, виконуючи свої зобов'язання за Договором, здійснив відшкодування завданої страхувальнику шкоди у розмірі 33 097,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 196926 від 25.10.2024.
Позивач посилаючись на постанову Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 465/4287/15 зазначив, що не звертався до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.
Статтею 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Із постанови постанови Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16.12.2024 у справі № 336/9937/24, вбачається, що транспортний засіб ЗАЗ 110308, р.н. НОМЕР_2 водієм якого спричинено ДТП, що потягнуло завдання шкоди власнику автомобіля Suzuki SX4 р.н. НОМЕР_1 , знаходився під керуванням ОСОБА_2 .
Частинами 1, 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина особи, яка керувала автомобілем ЗАЗ 110308, р.н. НОМЕР_2 , встановлена у судовому порядку.
Згідно з інформацією з єдиної централізованої бази даних, наданою Моторним (транспортним) страховим бюро України на запит суду, станом на момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації автомобіля транспортний засіб ЗАЗ 110308, р.н. НОМЕР_2 , була застрахована у відповідача на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР/220400601 з встановленим розміром страхової суми за шкоду заподіяну майну - 160 000 грн, франшизи - 2500,00 грн.
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Положеннями ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
У відповідності до рахунку ФОП Данілова Н.С №Д-00000144 від 10.10.2024, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Suzuki SX4 р.н. НОМЕР_1 , в результаті його пошкодження, склала 38097,00 грн.
Поміж тим при здійсненні страхового відшкодування позивачем згідно договору № 009039/4057/0000023 утримано франшизу у розмірі 5000,00 грн, а відтак згідно платіжної інструкції № 196926 від 25.10.2024 позивачем на рахунок виконавця робіт ФОП Данілова було перераховано 33 097,00 грн.
Пунктом 9.1 ст. 9 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Страхові виплати за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування (п. 9.4 ст. 9 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Частиною 12.1 статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Таким чином, враховуючи визначені полісом № ЕР/220400601 з встановленим розміром страхової суми за шкоду, заподіяну майну, - 160 000,00 грн, франшизи - 2500,00 грн. розмір вартості відновлювального ремонту, право на відшкодування якого перейшло до позивача з урахування франшизи складає 30597,00 грн.
Поміж тим як слушно було зауважено представником відповідача, що Протоколом огляду автомобіля «Suzuki SX4», д.н.з. НОМЕР_1 від 10.10.2024р., зазначено перелік пошкоджень, отриманих саме в результаті ДТП, що мала місце 25.09.2024 року та зафіксовано пошкодження, не пов'язані із даним випадком, а саме зафіксовано пошкодження лакофарбового покриття заднього та переднього бамперу: «Бампер зад. ЛФП, бампер пер ЛФП».
Разом з тим, у рахунку №Д-00000144 від 10.10.2024р., на підставі якого Позивач сплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування, вказано роботи та матеріали для повного відновлювального ремонту автомобіля, у тому числі і ті, які виконувалися для усунення пошкоджень, що не були отримані у ДТП 25.09.2024р., а саме: у пунктах 2,3 рахунку було вказано роботи з відновлення пошкоджень, не пов'язаних із ДТП від 25.09.24р. (фарбування, розібрання заднього бамперу).
Оскільки представником позивача жодних експертних висновків про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику автомобіля саме в наслідок ДТП від 25.09.2024р., не надавалося у суду відсутні можливості самостійно встановити, які саме пошкодження відносяться до спірного ДТП, а які ні.
Враховуючи, що розмір страхового відшкодування був визначений на підставі документів, доданих Позивачем до позовної заяви (рахунку, Акту огляду), з вирахуванням вартості робіт та матеріалів, призначених на відновлення пошкоджень ЛФП бамперу заднього, не пов'язаних із ДТП від 25.09.2024р., а саме: за вирахуванням робіт, вказаних у пунктах 2,3 рахунку №Д-00000144 від 10.10.2024р., із застосуванням до суми вирахування 10% знижки (оскільки у вказаному рахунку також застосовувалася десятивідсоткова знижка на всю вартість робіт), суд дійшов висновку, що вартість відновлювального ремонту автомобіля «Suzuki SX4», д.н.з. НОМЕР_1 за рахунком №Д-00000144 від 10.10.2024р становить - 32 067,00 грн.
З урахуванням викладеного розмір страхового відшкодування складає 24567,00 грн. (38097,00 грн (вартість за рахунком №Д-00000144 від 10.10.2024р) - 6030,00 грн. (п.п.2,3 рахунку із застосуванням 10% знижки) - 5000 (франшизи за Договором Каско) - 2500 (обов'язкова франшиза за Полісом EP/220400601).
Як зазначає представник відповідача та підтверджується матеріалами справи відповідач станом на 14.01.2025 року, в межах законного строку, ще до розгляду справи по суті та ухвалення судового рішення, сплатив страхове відшкодування на користь позивача у повному обсязі, у сумі 24 567,00 грн., що підтверджується платіжними інструкціями №11827 від 13.01.25р на суму 12 567,00 грн.; №11872 від 14.01.25р. на суму 12000,00 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Таким чином, оскільки сума страхового відшкодування у розмірі 24 567,00 грн сплачена відповідачем після звернення позивача з даним позовом до суду, провадження у справі в частині стягнення з відповідача 24 567,00 грн підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Разом з тим, суд враховує, що у даному випадку позивач із заявою про страхове відшкодування в порядку ст.35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» до відповідача не звертався, а звернувся безпосередньо до суду з позовом про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування.
Відповідно до п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний:
- у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його;
- у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог щодо стягнення суми страхового відшкодування у порядку регресу в частині 6030,00 грн (30597,00 грн (заявлена сума позову) - 6030,00 грн (п.п.2,3 рахунку із застосуванням 10% знижки) = 24567,00 грн (сплачена сума)).
Частиною 4 статті 231 ГПК України встановлено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
В матеріалах справи відсутнє клопотання представника позивача про повернення судового збору в частині закриття провадження у справі, що становить 1945,00 грн.
Окрім того представником позивача заявлено клопотання про стягнення 7 000,00 грн. витрат на правову допомогу.
Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Відповідно до ч.ч. 2-6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
Як вбачається з матеріалів справи, в підтвердження понесених витрат на правову допомогу у розмірі 7 000,00 грн., позивачем надано: Договір №1/20ю про надання правової допомоги від 31.12.2020; Додаткову угоду №3 від 01.12.2023 до Договору №1/20ю про надання правової допомоги від 31.12.2020; Додаток №1 від 13.11.2024 до Договору №1/20ю про надання правової допомоги від 31.12.2020; розрахунок витрат на правову допомогу; рахунок №169 від 13.11.2024 на суму 7000,00 грн; акт наданих послуг №169 від 27.12.2024 на суму 7000,00 грн; - платіжну інструкцію №169 від 13.11.2024 на суму 7000,00 грн., ордер на надання правничої (правової) допомоги.
Разом з тим, суд враховує, що у даному випадку позивач із заявою про страхове відшкодування в порядку ст.35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» до відповідача не звертався, а звернувся безпосередньо до суду з позовом про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування.
Відповідно до п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний:
- у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його;
- у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Отже, настання строку здійснення відповідачем виплати страхового відшкодування обумовлене закінченням дев'яностоденного строку з дня отримання ним заяви про страхове відшкодування та документів, визначених статтею 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 11.12.2019 у справі №465/4287/15, щодо визначення порядку отримання потерпілим страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а також судового тлумачення норм Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд зазначає, що законом прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору, не зазначено про обов'язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов'язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування, що свідчить про відсутність обов'язку звернення потерпілого із відповідною заявою до страховика та наявності альтернативного способу захисту порушених прав шляхом звернення до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування, тому позивач не звертався до відповідача з вимогою про сплату страхового відшкодування, а звернувся з таким позовом безпосередньо до суду.
На переконання суду, визначені Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строки на вчинення певних дій (звернення із заявою про виплату страхового відшкодування, строк розгляду даної заяви, строк для здійснення страхової виплати тощо) зумовлені суттю та специфікою страхової діяльності - страховик за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ не являється учасником делікту та фактично на оплатній основі відповідає в певній частині шкоди за вчинення винною особою правопорушення.
Відтак, законодавець, встановлюючи відповідні строки (строк в один рік з дати настання ДТП для звернення із заявою про виплату страхового відшкодування; 90 днів з моменту одержання заяви для здійснення виплати страхового відшкодування та відповідних документів), мав на меті забезпечити можливість страховику (який, на відміну від страховика за договором КАСКО, не є обізнаним про настання страхового випадку до звернення до нього із заявою про страхове відшкодування та не є суб'єктом правовідносин з виплати потерпілому відшкодування за договором добровільного майнового страхування (КАСКО) перевірити відомості щодо обставин настання страхового випадку (наприклад, перевірити чи не є такий випадок «страховим шахрайством») та перевірити вірність визначеного розміру шкоди.
Отже, за відсутності звернення позивача до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, останнього фактично позбавлено права виконати грошове зобов'язання в добровільному порядку, у випадку чого взагалі відпала б необхідність звернення до суду з даним позовом.
Подача даної позовної заяви до суду зумовлена виключно волевиявленням самого позивача, обравши такий спосіб захисту свого права, як звернення до суду без надання відповідачу можливості виконати своє зобов'язання в добровільному порядку, спираючись на сталу судовою практику Верховного Суду, яка, на думку суду, є вкрай несправедливою відносно відповідача, оскільки останнього позбавлено можливості здійснити виплату страхового відшкодування в добровільному порядку та уникнути необхідності сплати судового збору за подання позову до суду.
Також, суд звертає увагу позивача на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 14.12.2021 у справі №147/66/17, відповідно до якої Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає, що потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права. Вказані активні дії потерпілого закон пов'язує, зокрема, із поданням заяви про страхове відшкодування впродовж визначеного законом строку (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону №1961-IV), зі сприянням у визначенні характеру та розміру збитків (пункт 331.1 статті 331 Закону №1961-IV).
Відтак, право потерпілого на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком узятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП.
Таким чином, в даному випадку, відповідач здійснив виплату страхового відшкодування у строк, встановлений спеціальними нормами чинного законодавства, чим жодним чином не порушував прав позивача на отримання страхового відшкодування, в той час, як позивач, не звертався до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування і фактично спору у даній справі не існувало навіть в момент подачі позову до суду.
Відповідно до п. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
В даному випадку, позивач мав право звернутися безпосередньо до суду без попереднього звернення до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, проте на момент такого звернення відповідачем не порушувалися, не невизнавалися та не оспорювалися права та законні інтереси позивача.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Також, суд звертає увагу на те, що зазначене в ч. 9 с. 129 Господарського процесуального кодекс України поняття «вирішення спору» є ширшим поняття прийняття судового рішення по суті, оскільки спір може бути вирішено не тільки в результаті прийняття рішення по суті, а й у випадку задоволення вимог позивача відповідачем, зокрема, сплатою заявленої до стягнення суми, що має наслідком закриття провадження у справі з підстав відсутності предмету спору.
Виходячи із встановлених обставин справи, а саме: подання позивачем позову до суду без попереднього звернення до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування (здійснено на розсуд позивача) та виплата відповідачем страхового відшкодування позивачу в межах передбачених спеціальними нормами чинного законодавства строків, суд дійшов висновку про покладення витрат на правову допомогу на позивача та відмову в задоволенні клопотання про стягнення понесених позивачем судових витрат в цій частині з відповідача.
Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, який передбачений статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення.
Суд також звертає увагу сторін на заборону формалізму як одну із вимог принципу пропорційності, який зобов'язує суди не допускати декларативного підходу в оцінці доказів.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Суд також наголошує, що завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).
Відповідно до пунктів 2, 4 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, серед іншого, є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін.
За змістом статей 7, 13 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин; судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Такі принципи господарського судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов'язків.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правових наслідків є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, ухвалення законного та обґрунтованого рішення.
Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим і відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката слід покласти на позивача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 129, 231, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Провадження у справі №910/16127/24 в частині позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 24 567,00 грн - закрити.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката покласти на позивача.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 18.04.2025.
Суддя Владислав ДЕМИДОВ