Рішення від 17.04.2025 по справі 907/29/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/29/25

Господарський суд Закарпатської області у складі головуючого - судді Сисина С.В., за участі секретаря судового засідання Кірик К.І., розглянувши у загальному позовному провадженні справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , РНОКПП- НОМЕР_1 , місцезнаходження - АДРЕСА_1 ,

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , РНОКПП- НОМЕР_2 , місцезнаходження - АДРЕСА_2 ,

про зобов'язання повернути майно, передане за договором відповідального зберігання, та стягнення штрафу за несвоєчасне повернення майна згідно умов договору,

за участі представників сторін:

від позивача - не з'явився,

від відповідача - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - відповідач) про зобов'язання відповідача повернути позивачу майно на загальну суму 8417,32 грн, яке було передано на відповідальне зберігання за договором відповідального зберігання № 2600ТХ від 03.08.2016 (далі - договір) та стягнення з відповідача штрафу в сумі 533,18 грн за несвоєчасне повернення майна відповідно до умов договору.

Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на невиконання відповідачем зобов'язань за договором відповідального зберігання № 2600ТХ від 03.08.2016 щодо неповернення отриманого згідно актів прийому-передачі майна на відповідальне зберігання та накладних від 03.08.2016 майна після отримання ФОП ОСОБА_2 вимоги ФОП ОСОБА_1 від 30.10.2024 №2024/10/30-2 про повернення майна за договором, за що позивачем згідно умов пункту 7.6 договору нараховано штраф за несвоєчасне повернення майна за період з 12.11.2024 по 07.01.2025 в розмірі 533,18 грн.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Сисина С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.01.2025.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ ПО СПРАВІ

Ухвалою суду від 20.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання у справі на 17 лютого 2025 на 11:00 год.

Згідно відповідей №6224856 і №6224859 про відсутність зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС від 14.01.2025, сформованих на запит суду, встановлено, що позивач (фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та відповідач (фізична особа - підприємець ОСОБА_2 , РНОКПП- НОМЕР_2 ) не мають зареєстрованих електронних кабінетів в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.

Враховуючи наведене, ухвала суду від 20.01.2025 направлена позивачу - Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 поштовою кореспонденцією згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0601104046251 по адресу відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

07.02.2025 на адресу суду повернулось рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0601104046251, з якого судом встановлено вручення 03.02.2025 позивачу поштового відправлення разом з ухвалою від 20.01.2025 про відкриття провадження у справі.

Ухвала суду від 20.01.2025 направлена відповідачу - фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 поштовою кореспонденцією згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0601104057938 по адресу відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

03.02.2025 на адресу суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання від 27.01.2025 (зареєстроване за вхідним номером № 02.3.1-02/966/24 від 03.02.2025) згідно якого просить суд, у зв'язку із бойовими діями в м. Харків розгляд справи здійснювати за його відсутності та будь яких інших представників за наявними в справі №907/29/25 матеріалами.

Позивач, відповідач та їх представники 17.02.2025 у підготовче засідання не з'явився. На час проведення підготовчого засідання на адресу суду не повернулося рекомендоване поштове відправлення із повідомленням про вручення №0601104057938 від 22.01.2025 щодо вручення відповідачу ухвали від 20.01.2025. Через відсутність доказів вручення відповідачу копії ухвали суду від 20.01.2025 та відповідно доказів повідомлення відповідача про призначене на 17.02.2025 підготовче засідання, суд згідно ухвали від 17.02.205 відклав підготовче засідання на 19 березня 2025 року.

Ухвала суду від 17.02.2025 направлена позивачу - ФОП ОСОБА_1 поштовою кореспонденцією згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0601114117254 від 18.02.2025 та направлена відповідачу - ФОП ОСОБА_2 поштовою кореспонденцією згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0601114124692 від 18.02.2025 за адресами відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

28.02.2025 повернулось рекомендоване поштове відправлення №0601104057938 від 22.01.2025, направлене відповідачу разом з ухвалою про відкриття провадження у справі від 20.01.2025 по адресу ФОП ОСОБА_2 , зазначеному в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань: АДРЕСА_2 та зазначена причина повернення поштового відправлення: «адресат відсутній за вказаною адресою».

28.02.2025 на адресу суду повернулось рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0601114117254, з якого судом встановлено вручення 24.02.2025 позивачу поштового відправлення разом з ухвалою від 17.02.2025 про відкладення підготовчого засідання.

17.03.2025 на адресу суду повернулось рекомендоване поштове відправлення №0601114124692 від 18.02.2025, направлене відповідачу разом з ухвалою про відкладення підготовчого засідання від 17.02.2025 по адресу ФОП ОСОБА_2 , зазначеному в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань: АДРЕСА_2 та зазначена причина повернення поштового відправлення: «адресат відсутній за вказаною адресою».

В підготовче засідання, призначене на 19.03.2025, позивач та відповідач, будучи належним чином повідомлені про час та місце судового засідання повторно не з'явились. Відповідач не подав суду до початку проведення підготовчого засідання заяв та клопотань процесуального характеру з приводу причин своєї неявки, а також не подав відзиву на позовну заяву.

Враховуючи повторну неявку в підготовче засідання відповідача, який належним чином повідомлений про день, час та місце підготовчого засідання, який не повідомляв причини неявки, не клопотав про відкладення підготовчого засідання, не повідомив інших обставин, які би не уможливили його участь у підготовчих засіданнях; враховуючи клопотання ФОП ОСОБА_1 від 27.01.2025 про розгляд справи за відсутності позивача; враховуючи приписи статті 202 ГПК України, суд вирішив провести підготовче засідання без участі сторін та їх представників, які належним чином повідомлені про призначені підготовчі засідання 17.02.2025 і 19.03.2025.

Ухвалою суду від 19.03.2025 закрито підготовче засідання у справі, призначено справу №907/29/25 до судового розгляду по суті на 17 квітня 2025 року на 09:00 годину.

Ухвала суду від 19.03.2025 направлена позивачу - ФОП ОСОБА_1 поштовою кореспонденцією згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0601125624883 від 20.03.2025 та направлена відповідачу - ФОП ОСОБА_2 поштовою кореспонденцією згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0601125630107 від 20.03.2025 за адресами відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

27.03.2025 на адресу суду повернулось рекомендоване поштове відправлення №0601125630107 від 20.03.2025, направлене відповідачу разом з ухвалою про закриття підготовчого провадження та призначення до розгляду справи по суті від 19.03.2025 по адресу ФОП ОСОБА_2 , зазначеному в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань: АДРЕСА_2 та зазначена причина повернення поштового відправлення: «адресат відсутній за вказаною адресою».

28.03.2025 на адресу суду повернулось рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0601125624883, з якого судом встановлено вручення 25.03.2025 позивачу поштового відправлення разом з ухвалою від 19.03.2025 про закриття підготовчого провадження та призначення до розгляду справи по суті.

Згідно з пунктами 1, 3 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день вручення судового рішення під розписку; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Таким чином, господарський суд дійшов висновку, що позивач та відповідач належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

В судове засідання, призначене на 09 год. 00 хв 17.04.2025, позивач та відповідач, будучи належним чином повідомлені про час та місце судового засідання повторно не з'явились. Відповідач не подав суду до початку проведення підготовчого засідання заяв та клопотань процесуального характеру з приводу причин своєї неявки.

Згідно приписів статті 202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Згідно з частиною 9 статті 165 ГПК України, яка кореспондується з частиною 2 статті 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Зважаючи на те, що відповідач у строк, встановлений ухвалою суду про відкриття провадження, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 ГПК України та частини 2 статті 178 ГПК України.

Згідно з частиною 2 статті 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 ГПК України).

Відтак, враховуючи неодноразову неявку без поважних причин відповідача в судові засідання, про які відповідач повідомлений судом своєчасно та належним чином; відповідно до положень частин 8, 9 статті 165, частини 1 статті 251 ГПК України, у зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частинами 4 і 5 статті 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

ЩОДО НЕЯВКИ ВІДПОВІДАЧА У СУДОВІ ЗАСІДАННЯ

Згідно відповіді №6224859 від 14.01.2025 про наявність зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС судом встановлено, що відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , не має зареєстрованого Електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.

Частиною першою статті 232 ГПК України передбачено, що судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.

Згідно з частиною п'ятою статті 242 ГПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Враховуючи наведене, постановлені судом ухвали в даній справі від 20.01.2025, 17.02.2025, 19.03.2025 направлялися поштовою кореспонденцією згідно з рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення по місцю реєстрації адреси фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (по місцезнаходженню) згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань: 90212, місцезнаходження - АДРЕСА_3 .

Так, ухвали суду від 20.01.2025, 17.02.2025, 19.03.2025 направлялись відповідачу поштовою кореспонденцією згідно з рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Ухвала суду від 17.02.2025 направлена відповідачу - ФОП ОСОБА_2 поштовою кореспонденцією згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0601114124692 від 18.02.2025 за адресами відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Ухвала суду від 19.03.2025 направлена відповідачу - ФОП ОСОБА_2 поштовою кореспонденцією згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0601125630107 від 20.03.2025 за адресами відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

У постанові від 27.06.2024 у справі №759/16487/21, провадження № 61-772св24 Верховний Суд з посиланням на практику Європейського Суду з прав людини (справи «Заводнік проти Словенії», заява № 53723/13, рішення від 21 травня 2015 року, пункт 70; справа «Созонов та інші проти України», заява № 29446/12, рішення від 08 листопада 2018 року, пункт 8) зазначив, що на національні суди покладено обов'язок з'ясувати, чи були повістки або інші судові документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, суди зобов'язані фіксувати таку інформацію у тексті рішення.

Отже, з наведеного встановлено, що перераховані вище ухвали суду в справі №907/29/25, якими відповідач неодноразово повідомлявся судом про призначені судові засідання, направлялися судом на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, яка є офіційним місцезнаходженням відповідача. Однак, такі ухвали поверталися суду за зворотною адресою з відмітками пошти «адресат відсутній за вказаною адресою».

З цього приводу суд звертає увагу, що адреса, зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, є офіційним місцезнаходженням відповідача. Отже, лише відповідач за власним волевиявленням не скористався правом отримати кореспонденцію від суду, а тому відповідач вважається таким, що повідомлений про розгляд справи.

Суд наголошує на тому, що, всі постановлені судом ухвали надсилалася відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 №958 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 28.01.2014 №173/24950.

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно з пунктами 3, 4, 5 частини шостої статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку визначають Правила надання послуг поштового зв'язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, і які регулюють відносини між ними.

Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою "Вручити особисто", рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка" приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (пункти 11 та 17 Правил надання послуг поштового зв'язку).

Рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об'єкта поштового зв'язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім'ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу (пункт 99 Правил надання послуг поштового зв'язку).

Системний аналіз статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічна позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19; у постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/15442/17 та від 04.12.2018 у справі №921/32/18).

У постанові від 01.12.2023 у справі №591/4832/22 (провадження №61-10261св23) Верховний Суд зазначив, що довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку з «відсутністю за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням. Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 16.05.2018 у справі №910/15442/17 та від 04.12.2018 у справі №921/32/18).

Таким чином, господарський суд дійшов висновку, що відповідач належним чином повідомлений про наявність провадження з розгляду даної справи у суді та неодноразово у належний спосіб, своєчасно повідомлявся судом про дату, час та місце розгляду справи. З цього приводу суд зазначає, що незнаходження відповідача за його адресою реєстрації, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачем відбулося саме з його вини. Відповідач, у разі незнаходження за його адресою реєстрації, повинен був докласти зусиль про отримання поштових відправлень за цією адресою. Крім того, неотримання ухвал суду відповідачем у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права позивача на розумний строк розгляду його справи.

Застосовуючи при розгляді справи відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» частину першу статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Стаття 43 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Водночас, суд враховує, що серед принципів господарського судочинства є, зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, розумність строків розгляду справи судом.

Таким чином, суд констатує, що відповідач є належним чином повідомлений про розгляд справи у суді та мав можливість, передбачену законом, на реалізацію своїх прав та законних інтересів, з урахуванням сформованої позиції судів вищих інстанцій щодо належного повідомлення учасників процесу.

За таких обставин, суд зазначає, що відповідач, будучи неодноразово належним чином повідомлений судом про розгляд справи, про дату, час і місце судових засідань, у строк, встановлений частиною першою статті 251 ГПК України відзиву на позов не подав і не забезпечив явку представника в судові засідання.

Згідно з частиною другою статті 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

Згідно з частиною другою статті 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно приписів статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

За таких обставин, відповідно до статті 202 ГПК України та статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд розглянув справу без участі представника відповідача за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ

СУТЬ СПОРУ ЗА ПОЗИЦІЄЮ ПОЗИВАЧА

Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на невиконання відповідачем зобов'язань за договором відповідального зберігання № 2600ТХ від 03.08.2016 щодо неповернення отриманого згідно актів прийому-передачі майна на відповідальне зберігання та накладних від 03.08.2016 майна після отримання ФОП ОСОБА_2 вимоги ФОП ОСОБА_1 від 01.07.2024 №2024/10/30-2 про повернення майна за договором, за що позивачем згідно умов пункту 7.6 договору нараховано штраф за несвоєчасне повернення майна за період з 12.11.2024 по 07.01.2025 в розмірі 533,18 грн.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, доказів виконання зобов'язань за договором відповідального зберігання № 2600ТХ від 03.08.2016 не надав.

Відповідно до приписів частини другої статті 14 ГПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

Відтак, з врахуванням положень частини 9 статті 165, частини 2 статті 178 ГПК України, суд вирішив справу за наявними в ній матеріалами.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ, ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Як свідчать матеріали справи, між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (позивач, поклажодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (відповідач, зберігач) був укладений договір відповідального зберігання №2600ТХ від 03.08.2016, відповідно до умов пункту 1.1. якого Зберігач зобов'язався зберігати та повернути у схоронності майно зазначене в акті прийому - передачі до цього договору (далі майно).

Місце зберігання майна - торгове приміщення (склад), розташоване за адресою: АДРЕСА_3 (пункт 1.2 договору).

Відповідно до пункту 2.1 договору, поклажодавець передає майно відповідно до акту приймання - передачі та видаткової накладної, які є невід'ємними частинами цього договору, не пізніше від дати зазначеної в п. 2.5. 1 цього Договору.

Згідно пункту 2.4 договору, передача майна проводиться на підставі акту приймання-здавання та накладної, які є невід'ємними частинами цього договору.

Підпунктами 2.5.1, 2.5.2 пунктом 2.5 договору, сторони погодили строк зберігання: початок зберігання 03 серпня 2016 та закінчення зберігання 31 грудня 2017.

Згідно підпунктом 3.1.5 договору, визначено, повернути поклажодавцю майно, що було передано на зберігання. А також на першу вимогу поклажодавця повернути майно, навіть якщо строк зберігання зазначений в п.2.5. цього договору не закінчився.

Підпунктами 3.2.1, 3.2.3, 3.2.7, 3.2.8 пункту 3.2 договору, визначено, передати майно зберігачу по акту прийому - передачі. Своєчасно і в повному обсязі сплатити послуги зберігача згідно п. 4.1 цього договору. Забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання згідно п.2.5.2 цього договору.

Підпунктом 3.3.1 пункту 3.3 договору, визначено, вимагати плати за зберігання згідно з п. 4.1 цього договору.

Умовами пункту 3.9 договору, поклажодавець має право в будь - який час вимагати від зберігача майно, а зберігач зобов'язаний повернути його на першу вимогу, незалежно від терміну дії договору тільки за умови попередження про це поклажодавця за один місяць до передбачуваного розірвання договору.

Якщо жодна зі сторін після закінчення строку, встановленого в п. 2.5 п. 6.1 цього договору, не заявить письмову вимогу про розірвання договору або повернення майна, то термін зберігання майна автоматично продовжується на додаткові однорічні терміни на тих же умовах (пункт 6.2 договору).

Згідно з пунктом 7.6 договору, за несвоєчасне повернення майна після зберігання зберігач сплачує штраф у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неповерненого майна за кожний день прострочення повернення майна протягом усього терміну порушення даного зобов'язання.

Відповідно до пункту 8.1 договору, договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до строку зазначеного в п. 2.5.2, п.б.1. цього Договору. Якщо жодна зі Сторін після закінчення строку, встановленого в п.2.5.2., п.6.1. цього Договору, не заявить письмову вимогу про розірвання Договору або повернення Майна, то термін зберігання майна автоматично продовжується на додаткові однорічні терміни на тих же умовах.

Як вбачається з Актів приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 03.08.2016 (Додатки № 1, 1/1, 1/2, 1/3 до договору відповідального зберігання №2600ТХ), поклажодавцем передано зберігачу на відповідальне зберігання наступне майно на загальну вартість 8417,32 грн:

1. Стенд універсaльний ТМ ОМіс у кількості 1 шт., ціна без ПДВ 416,66 грн.,

2. Покриття для підлоги «Premium Grun line» 1218х198х8мм (0,2412 м2) у кількості 1 шт, ціна без ПДВ 0,008 грн;

3. Покриття для підлоги «Premium Grun line» 1218х198х8мм (0,2412 м2) у кількості 1 шт, ціна без ПДВ 0,008 грн;

4. Покриття для підлоги «Premium Grun line» 1218х198х8мм (0,2412 м2) у кількості 1 шт, ціна без ПДВ 0,008 грн;

5. Покриття для підлоги «Premium Grun line» 1218х198х8мм (0,2412 м2) у кількості 1 шт, ціна без ПДВ 0,008 грн;

6. Покриття для підлоги «Premium Grun line» 1218х198х8мм (0,2412 м2) у кількості 1 шт, ціна без ПДВ 0,008 грн;

7. Покриття для підлоги «Premium Grun line» 1218х198х8мм (0,2412 м2) у кількості 1 шт, ціна без ПДВ 0,008 грн;

8. Покриття для підлоги HofferHolz Соuntry 1215х165х8мм (0,200 м2) у кількості 1 шт, ціна без ПДВ 0,008 грн;

9. Покриття для підлоги HofferHolz Соuntry 1215х165х8мм (0,200 м2) у кількості 1 шт, ціна без ПДВ 0,008 грн;

10. Покриття для підлоги HofferHolz Special Select 1215х195х8мм (0,2369 м2) у кількості 2 шт, ціна без ПДВ 0,008 грн, сума без ПДВ 0,016 грн;

11. Покриття для підлоги «Premium Grun line» 1218х198х8мм (0,2412 м2) у кількості 1 шт, ціна без ПДВ 0,008 грн;

12. Полотно двер. шпон ТМ ОМіС 800 мм Наполеон ПГ, у кількості 1 шт, ціна без ПДВ 700,00 грн;

13. Полотно двер. шпон ТМ ОМіС 800мм Наполеон СС+ФП, у кількості 1 шт, ціна без ПДВ 787,50 грн;

14. Полотно двер. шпон. ТМ ОМіС 800 мм Вікторія ПГ, у кількості 1шт, ціна без ПДВ 611,25 грн;

15. Полотно двер. шпон ТМ ОМіС 800 мм лілія2 ПО, у кількості 1шт, ціна без ПДВ 589,583 грн;

16. Полотно двер. ПВХ ТМ ОМіС 800мм Доміно ПО чорне скло, у кількості 1 шт, ціна без ПДВ 524,792 грн;

17. Полотно двер. ПВХ ТМ ОМіС 800мм фієста СС+КР, у кількості 1шт, ціна без ПДВ 323,125 грн;

18. Полотно двер. ТМ ОМіС 800мм танго2 ПО, у кількості 1шт, ціна без ПДВ 229,167 грн;

19. Полотно двер. ТМ ОМіС 800мм скло 150мм, у кількості 1 шт, ціна без ПДВ 332,267 грн;

20. Стенд для дверей ТМ ОМіС (на 10 дверей), у кількості 1 шт, ціна без ПДВ 2500,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме: опису вкладення до поштового відправлення з оголошеною цінністю до поштового відправлення №6112800000291, 04.07.2024 позивачем направлено на адресу зберігача (відповідача у справі) вимогу №2024/07/01-3 від 01.07.2024 по договору відповідального зберігання №2600ТХ від 03.08.2016. Направлення позивачем на адресу відповідача вимоги №2024/07/01-3 від 01.07.2024 підтверджено долученими до позовної заяви копією опису вкладення до поштового відправлення з оголошеною цінністю, фіскальним чеком та накладною відправлення № 6112800000291. Також позивачем долучено роздруківку трекінгу поштового відправлення № 6112800000291 (з офіційного сайту оператора поштового зв'язку АТ «Укрпошта»), з якого встановлено повернення вимоги позивачу 20.11.2024 у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом, згідно з яким просить зобов'язати відповідача повернути позивачу майно, яке було передане на відповідальне зберігання за договором відповідального зберігання №2600ТХ від 03.08.2016 на загальну суму 8417,32 грн; стягнути з відповідача штраф у розмірі 533,18 грн.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ

Судом встановлено, що між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 03.08.2016 був укладений договір відповідального зберігання №2600ТХ.

Статтею 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 526, 525 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно положень статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 7 цієї статті передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином, не допускаються.

Згідно з частиною 1 статті 936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Як встановлено судом на підставі досліджених доказів, позивач надав відповідачу на відповідальне зберігання майно, що підтверджується актом прийому-передачі майна на відповідальне зберігання, накладною на відповідальне зберігання № ОКС-000001 від 03.08.2016, актом прийому-передачі майна на відповідальне зберігання, накладною на відповідальне зберігання № ОКС-000002 від 03.08.2016, актом прийому-передачі майна на відповідальне зберігання, накладною на відповідальне зберігання № ОКС-000003 від 03.08.2016, актом прийому-передачі майна на відповідальне зберігання, накладною на відповідальне зберігання № ОКС-000004 від 03.08.2016.

На вказаних актах та накладних наявні підписи позивача та відповідача. Зазначене свідчить про те, що позивачем виконані умови договору відповідального зберігання № 2600ТХ від 03.08.2016 в частині передачі майна відповідно до акту приймання-передачі та видаткової накладної.

Відповідно до частини 1 статті 598, частини 1 статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За приписами статті 938 ЦК України, зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Відповідно до статті 953 ЦК України, зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 222 ГК України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно до положень частин 1, 2 статті 949 ЦК України, зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

З наведеного вбачається, що вимоги позивача про повернення ФОП ОСОБА_2 належного ФОП ОСОБА_1 майна є правомірними та обґрунтованими, а, отже, підлягають задоволенню в цій частині у повному обсязі, оскільки після направлення позивачем 04.07.2024 згідно цінного листа з описом вкладення до поштового відправлення № 6112800000291 вимоги №2024/07/01-3 від 01.07.2024 по договору відповідального зберігання №2600ТХ від 03.08.2016 про повернення переданого за договором майна, відповідач (зберігач за договором) всупереч умов п. 3.9 договору та статті 953 ЦК України не повернув майно, яке він отримав на зберігання згідно актів приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 03.08.2016 (додатки № 1, 1/1, 1/2, 1/3 до договору відповідального зберігання №2600ТХ).

Поряд з цим, щодо відомостей про повернення 20.11.2024 на адресу позивача (поклажодавця) рекомендованого поштового відправлення №6112800000291 з оголошеною цінністю разом з вимогою №2024/07/01-3 від 01.07.2024 по договору відповідального зберігання, то такі обставини не свідчать про відсутність у відповідача обов'язку по поверненню переданого на зберігання по договору майна, оскільки вимога позивачем про повернення майна направлялася відповідачу по адресу зазначеному в договорі, а також у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а таке поштове відправлення повернуте позивачу 20.11.2024 у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною адресою, що свідчить про те, що відповідач з власної волі не скористався можливістю отримання такого листа. Іншими словами, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу сторони договору є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом (у даній справі - відповідачем у справі) перебуває поза межами контролю відправника (у даній справі - позивача у справі).

ЩОДО ВИМОГИ ПРО СТЯГНЕННЯ З ВІДПОВІДАЧА ШТРАФУ

У зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язання своєчасно повернути майно після зберігання, позивачем нараховано та заявлено до стягнення штраф у розмірі 553,18 грн.

Пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Частина перша статті 548 ЦК України передбачає, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У сфері господарювання згідно з частиною другою статті 217 та частиною першою статті 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

За змістом частини першої статті 624 ЦК України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

У постанові від 18.09.2024 у справі №924/1012/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що з врахуванням положень ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Стаття 231 ГК України регулює розмір штрафних санкцій, встановлених Законом щодо окремих видів зобов'язань. Тобто визначений розмір штрафних санкцій, зміна яких за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (частина 4 статті 231 ГК України).

З аналізу положень статті 231 ГК України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

Отже, частина четверта статті 231 ГК України наділяє сторін правом застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов'язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи № 910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи № 916/804/17.

З урахуванням таких положень цивільного та господарського законодавства при укладенні договору сторони узгодили умови відповідальності за несвоєчасне повернення майна після зберігання а саме штраф у розмірі подвійною облікової ставки Національного банку України від вартості неповерненого майна за кожний день прострочення повернення майна протягом усього терміну порушення даного зобов'язання.

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Відповідно до частини першої статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Суд враховує, що договори, укладені між сторонами, як цивільно-правові правочини, є правомірними на час розгляду справи, якщо їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов'язання за цими договорами мають виконуватися належним чином (ст. 204 ЦК України).

При цьому, приписами ст. 509 ЦК України визначено, що в силу зобов'язання кредитор вправі вимагати виконання обов'язку від боржника у випадку невиконання останнім своїх зобов'язань у відносинах, що виникли між сторонами.

Отже, оскільки сторони добровільно, на власний розсуд погодили умови договору, які передбачають відповідальність за їх невиконання, то з врахуванням приписів статей 525, 526 і 629 ЦК України щодо обов'язковості договору та недопустимості односторонньої відмови від зобов'язання, у випадку порушення однією зі сторін умов договору настає відповідальність, яка передбачена договором, зокрема за несвоєчасне повернення майна після зберігання сторони згідно умов пункту 7.6 договору передбачили сплату зберігачем на користь поклажодавця штрафу у розмірі подвійною облікової ставки Національного банку України від вартості неповерненого майна за кожний день прострочення повернення майна протягом усього терміну порушення даного зобов'язання.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та сплата неустойки.

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з частиною другою статті 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до частини 1 статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Матеріалами справи встановлено, що відповідач взяті на себе зобов'язання за договором відповідального зберігання №2600ТХ від 03.08.2016, в частині повернення позивачу майна загальною вартістю 8417,32 грн за його вимогою, не виконав. А тому, за таких обставин позивачем правильно зазначено про наявність підстав для стягнення з відповідача штрафу, передбаченого пунктом 7.6 договору, в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неповерненого майна (8417,32 грн) за кожний день прострочення повернення майна протягом усього терміну порушення даного зобов'язання, та з урахуванням початку такого строку з 12.11.2024, який позивачем визначено відповідно до пункту 3.9 договору, відповідно до якого поклажодавець має право в будь - який час вимагати від зберігача майно, а зберігач зобов'язаний повернути його на першу вимогу, незалежно від терміну дії договору тільки за умови попередження про це поклажодавця за один місяць до передбачуваного розірвання договору. Початок строку позивачем визначений з 12.11.2024, враховуючи направлення 04.07.2024 позивачем згідно цінного листа з описом вкладення до поштового відправлення № 6112800000291 вимоги №2024/07/01-3 від 01.07.2024 по договору відповідального зберігання №2600ТХ від 03.08.2016 про повернення переданого за договором майна, беручи до уваги трекінг відстеження такого поштового відправлення відповідно до відомостей АТ «Укрпошта», з якого встановлено перебування такого поштового відправлення по місцю проживання відповідача з 09.07.2024 до 11.11.2024 - у м.Берегове у логістичному центрі.

За встановлених судом обставин справи та з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 №958 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 28.01.2014 №173/24950, суд погоджується з доводами позивача про наявність підстав для стягнення з відповідача штрафу за період з 12.11.2024 по 07.01.2024 (тобто по день подачі позову в справі).

У той же час, при перевірці правильності нарахування штрафу, суд зазначає, що такий штраф у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неповерненого майна (8417,32 грн) за кожний день прострочення повернення майна за період з 12.11.2024 по 07.01.2025 був позивачем неправильно визначений у розмірі 533,18 грн, причиною чого, зокрема, було помилкове зазначення у розрахунку штрафу (додатку до позовної заяви) суми боргу 13375,30 грн.

А тому, здійснивши обрахунок розміру штрафу у виді подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неповерненого майна (8417,32 грн) за кожний день прострочення повернення майна за період з 12.11.2024 по 07.01.2025, суд зазначає, що розмір штрафу в цьому випадку становить 346,93 грн.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу підлягають частковому задоволенню та з відповідача підлягає стягненню штраф за невиконання договору в сумі 346,93 грн.

ЩОДО ОБГРУНТОВАНОСТІ РІШЕННЯ

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13 - 14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 ГПК України доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями статті 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В силу приписів статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).

Суд також зазначає, що принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс (постанови від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21).

Враховуючи наведене, суд зазначає, що відповідач, будучи належним чином повідомлений про судовий розгляд у справі, не подав своїх заперечень проти позовних вимог та наведених позивачем обставин справи, не надав доказів на спростування викладених позивачем обставин, а також не надав доказів виконання своїх зобов'язань за договором відповідального зберігання №2600ТХ від 03.08.2016.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до положень пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Позивач є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12ААА №981715 від 16.10.2019. Таким чином, позивач у встановленому законом порядку звільнений від сплати судового збору.

Позивачем у справі заявлено одну вимогу немайнового характеру та одну вимогу майнового характеру про стягнення штрафу у розмірі 533,18 грн.

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду: позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до підпункту 2 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду: позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.

З урахуванням наведеного та заявлених у справі позовних вимог, при подачі позову позивачем мало бути сплачено судовий збір у загальному розмірі 6056 грн.

Відповідно до положень частини 1 статті 129 ГПК України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до положень частини 2 статті 129 ГПК України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Тому відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 4998,26 грн підлягає стягненню з відповідача в дохід державного бюджету України, враховуючи часткове задоволення позову щодо стягнення штрафу та задоволення позову в повному обсязі щодо зобов'язання відповідача повернути позивачу майно, яке було передане на відповідальне зберігання за договором.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 129, 232, 233, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Зобов'язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 (РНОКПП- НОМЕР_2 , місцезнаходження - АДРЕСА_2 ) повернути Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 (РНОКПП- НОМЕР_1 , місцезнаходження - АДРЕСА_1 ) майно, яке було передане на відповідальне зберігання за договором відповідального зберігання №2600ТХ від 03.08.2016 на загальну суму 8417,32 грн (вісім тисяч чотириста сімнадцять гривень 32 копійок), а саме: