Рівненський апеляційний суд
Іменем України
14 квітня 2025 року м. Рівне
Справа № 571/151/17
Провадження № 11-кп/4815/69/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду в складі:
Суддів - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_4 , ОСОБА_5
прокурорів - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8
обвинуваченого - ОСОБА_9
захисника-адвоката - ОСОБА_10
потерпілих - ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12015180190000630 від 13 вересня 2015 року щодо ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Березове Рокитнівського району Рівненської області, громадянина України, не одруженого, не працюючого, проживаючого в АДРЕСА_1 , раніше не судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.296, п.7 ч.2 ст. 115 КК України, за апеляційними скаргами прокурора, обвинуваченого ОСОБА_9 та захисника-адвоката ОСОБА_14 на вирокКузнецовського міського суду Рівненської області від 30 травня 2023 року,-
Вироком Кузнецовського міського суду Рівненської області від 30 травня 2023 року ОСОБА_9 визнано винним за ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 296 КК України і призначено покарання: за ч.2 ст. 121 КК України - вісім років позбавлення волі; за ч. 4 ст. 296 КК України - чотири роки позбавлення волі.
На підставі ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено остаточне покарання - вісім років позбавлення волі.
У пред'явленому обвинуваченні за фактом вчинення хуліганських дій групою осіб із застосуванням предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, та пошкодження транспортного засобу ОСОБА_13 , ОСОБА_9 виправдано у зв'язку з недоведеністю.
Прийнято рішення про зарахування в строк покарання періоду утримання ОСОБА_9 під вартою та вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.
Як визнав доведеним суд, 13 вересня 2015 року біля 16 год. 30 хв. ОСОБА_9 , знаходячись у громадському місці - на автомобільній дорозі сполученням Борове-Рокитне-Вежиця, що на відстані приблизно 2 км. від с. Глинне Рокитнівського (нині - Сарненського) району Рівненської області, неподалік урочища «Юзефін», умисно грубо порушив громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, безпричинно, демонструючи особливу зухвалість, використовуючи заздалегідь заготовлений для нанесення тілесних ушкоджень предмет - дерев'яну палицю, наздогнав ОСОБА_15 , жителя с.Дроздинь Рокитнівського району Рівненської області, який намагався втекти від нього, і завдав йому дерев'яною палицею по голові щонайменше один удар, який перебуває у прямому причинному зв'язку із заподіянням потерпілому ОСОБА_15 тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя в момент спричинення, що призвело до смерті потерпілого.
У поданих апеляційних скаргах:
Прокурор, покликаючись на незаконність вироку, зазначає, що, на думку сторони обвинувачення, зібрані докази вказують на умисел обвинуваченого, який, діючи з хуліганських мотивів, наніс ОСОБА_15 удари заздалегідь заготовленим предметом у життєво-важливий орган, спрямований на позбавлення життя потерпілого.
Покликається і на безпідставність виправдання ОСОБА_9 у пред'явленому обвинуваченні за фактом вчинення хуліганських дій групою осіб із застосуванням предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, та пошкодження транспортного засобу потерпілого ОСОБА_13
Просить вирок Кузнецовського міського суду Рівненської області від 30 травня 2023 року скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_9 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 296, п.7 ч.2 ст. 115 КК України, і призначити покарання: за ч.4 ст.296 КК України - п'ять років позбавлення волі; за п.7 ч.2 ст. 115 КК України - одинадцять років позбавлення волі.
На підставі ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточне покарання призначити - одинадцять років позбавлення волі.
Прокурор ставить питання про повторне дослідження доказів, зокрема: допит обвинуваченого, потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , свідка ОСОБА_16 , дослідження протоколів огляду місяця події від 13.09.2015 року та 17.09.2015 року, висновку судово-медичної експертизи № 493 від 16.10.2015 року, протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 15.09.2015 року за участю свідка ОСОБА_16 та протоколу проведення слідчого експерименту із відеозаписом від 12.01.2016 року за участю ОСОБА_16 .
Обвинувачений ОСОБА_9 , не оспорюючи фактичні обставини справи, доведеність вини та правильність кваліфікації його дій, покликається на суворість призначеного покарання, яке вважає невідповідним принципам достатності. Зазначає, що вину у скоєному злочину визнав, щиро розкаявся, просив вибачення за скоєне, має намір відшкодувати завдану потерпілим шкоду, характеризується позитивно, до адміністративної відповідальності не притягувався, на обліку у лікаря психолога чи нарколога не перебуває, а, відтак, вважає, що є підстави для застосування щодо нього положень ст.75 КК України.
Просить вирок Кузнецовського міського суду Рівненської області від 30 травня 2023 року змінити та призначити йому остаточне покарання у виді п'яти років позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України.
Захисник-адвокат ОСОБА_14 , покликаючись на незаконність вироку, доводить, що висновки суду, викладені у вироку, не відповідають фактичним обставинам справи, а докази, зібрані досудовим розслідуванням, не свідчать про настання смерті потерпілого ОСОБА_15 саме від дій ОСОБА_9 .
Зазначає, що згідно висновку судово-медичного експерта, смерть ОСОБА_15 настала від черепно-мозкової травми, внаслідок багаторазових ударів в голову потерпілого, однак, ні слідчим, ні судом не розмежовано ці удари, і не наведено переконливих доводів, що смерть потерпілого могла настати і від одного удару, оскільки більша кількість ударів у вину ОСОБА_9 не ставиться.
Вважає, що жоден свідок та потерпілі не підтвердили, що саме ОСОБА_9 наніс удари потерпілому в голову, а показання свідка ОСОБА_16 , надані в судовому засіданні, не відповідають показанням, які він надавав під час слідчого експерименту, і не співпадають з висновком судово-медичної експертизи № 493. Звертає увагу, що мала місце бійка між жителями двох сіл, і саме в ході цієї бійки невідомі особи нанесли тілесні ушкодження ОСОБА_15 , від яких настала його смерть.
На думку захисника, судом не встановлено, які саме дії вчинив ОСОБА_9 , що свідчать про посягання на життя потерпілого, наслідки цих дій ( у вигляді смерті) та причинний зв'язок між його діями і смертю потерпілого, а також не встановлені ознаки спрямованості умислу, мотиву дій та мети обвинуваченого. Вважає, що здобуті докази не вказують на доведеність вини ОСОБА_9 , як і висновок експерта, який вказав, що смерть потерпілого наступила в сукупності всіх тілесних ушкоджень, нанесених в ділянку голови, а, відтак, допущено істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, що призвело до неповного судового розгляду, під час якого залишилися недослідженими обставини, зокрема, і допит свідка ОСОБА_17 , з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення.
Просить оскаржуваний вирок скасувати та закрити кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України - відсутністю в діянні ОСОБА_9 складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 296, ч. 2 ст. 121 К України.
До початку апеляційного розгляду адвокат ОСОБА_14 подав письмову заяву, згідно якої відмовився від апеляційної скарги, покликаючись на відмову обвинуваченого ОСОБА_9 від його послуг.
До початку апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_9 відмовився від своєї апеляційної скарги щодо визнання вини і призначення покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України, підтримавши апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_14 .
Апеляційним судом було задоволено клопотання сторони обвинувачення щодо повторного дослідження доказів, в тому числі, допиту обвинуваченого, потерпілих, свідка ОСОБА_16 та ряду письмових доказів, як і клопотання захисника щодо допиту свідка ОСОБА_17 , підтримане обвинуваченим.
За змістом кримінального процесуального закону суд апеляційної інстанції покликаний не стільки самостійно встановити обставини кримінального провадження, як зобов'язаний перевірити та оцінити правильність їх встановлення судом першої інстанції, точність та відповідність застосування ним норм матеріального і процесуального закону, справедливість призначеного заходу кримінально-правового впливу, а також безпомилковість вирішення інших питань, що підлягають з'ясуванню при ухваленні судового рішення.
Положення ч. 1 ст. 404 КПК України ґрунтуються на принципі римського права tantum devolutum quatum appellatum («скільки скарги - стільки рішення»). Тобто, на відміну від суду першої інстанції, апеляційний суд здійснює перегляд вироку суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Тому повноваження суду апеляційної інстанції стосовно дослідження доказів визначаються переглядом кримінального провадження в межах вимог апеляційної скарги, однак, з урахуванням змісту ч. 2 ст. 404 КПК.
В ході апеляційного розгляду прокурор відмовився від клопотання про допит свідка ОСОБА_16 , явку якого з об'єктивних причин не може забезпечити в судове засідання, оскільки свідок ОСОБА_16 знаходиться за межами України, і обмежився клопотанням про допит обвинуваченого, потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та дослідження письмових доказів, які зазначені в апеляційній скарзі.
Згідно інформації ВП № 2 Сарненського районного відділу поліції, свідок ОСОБА_16 , який призваний 18.03.2024 року ІНФОРМАЦІЯ_2 на військову службу за загальною мобілізацією для проходження служби у ВЧ НОМЕР_1 в АДРЕСА_2 , здійснив самовільне її залишення, та перетнув державний кордон України з Республікою Молдова поза пунктами пропуску.
За даним фактом ДБР розпочато кримінальне провадження за ч. 5 ст. 407 КК України, і ОСОБА_16 оголошено в розшук, як дизертира.
З урахуванням наведеного колегія суддів не бере до уваги подані апеляційному суду надісланий в нічну пору диск з повідомленням особи, підписаної, як ОСОБА_16 , та письмову заяву, підписану прізвищем особи на ім'я ОСОБА_16 , про допит, як свідка, з його власних технічних засобів відеоконференцзв'язку, оскільки суд позбавлений можливості ідентифікувати таку особу та привести особу у статусі свідка до присяги з дотриманням вимог чинного законодавства, про що наголошується в суді апеляційної інстанції прокурором та потерпілими.
Заявлений стороною захисту свідок ОСОБА_17 неодноразово повідомлявся про виклик до суду апеляційної інстанції, у зв'язку з чим було винесено ухвалу про його примусовий привід, яка не виконана, працівниками поліції вживалися усі необхідні засоби для його доставки в суд, проте за місцем проживання останній відсутній і встановити його місце знаходження не представилось можливим, що підтверджується листом Сарненського районного відділу поліції ВП № 2 ГУНП в Рівненській області на адресу колегії суддів.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора на підтримання апеляційної скарги сторони обвинувачення та відхилення скарги сторони захисту, що підтримано потерпілими ОСОБА_18 , доводи захисника - адвоката ОСОБА_10 , який заперечує проти задоволення апеляційної скарги прокурора і просить скасувати вирок суду із закриттям провадження за відсутністю в діях підзахисного ОСОБА_9 складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 296 та ч. 2 ст. 121 КК України, позиція якого підтримується і обвинуваченим, провівши частково судове слідство, шляхом допиту обвинуваченого ОСОБА_9 , потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , дослідження показань свідків, в тому числі, і ОСОБА_16 , дослідження письмових доказів, заявлених прокурором, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши викладене в апеляційних скаргах, колегія суддів приходить до наступного.
Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду, та оціненими судом, відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Всупереч твердженням, викладеним в апеляційній скарзі прокурора, про безпідставність перекваліфікації дій ОСОБА_9 з п. 7 ч.2 ст. 115 на ч. 2 ст. 121 КК України, матеріали даного кримінального провадження містять достатньо належних і беззаперечних доказів, які свідчать саме про умисне заподіяння ОСОБА_9 потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, а не умисного заподіяння йому смерті.
При апеляційному розгляді ОСОБА_9 вини в пред'явленому обвинуваченні не визнав, заперечивши і свою винуватість у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України. Зазначив, що будь-яких тілесних ушкоджень ОСОБА_15 не завдавав, на місці події його не бачив, як і не бачив, хто б міг потерпілому спричинити тілесні ушкодження.
В суді першої інстанції показав, що 13 вересня 2015 року близько 12.00 год. він з ОСОБА_17 зустрілися в с. Березове Рокитнівського району Рівненської області, близько 15.00 год. від односельчан дізналися, що в урочищі “Юзефін» збираються мешканці с. Дроздинь і, мабуть, буде бійка. Приїхавши на місце події, він побачив, що дорога сполученням Борове-Рокитне-Вежиця перекрита дерев'яними палицями та особами чоловічої статі в кількості близько 30 осіб, котрі були одягнуті в балаклави і в руках тримали палки та біти. Цих осіб він не знає, про що вони говорили, теж не чув. Згодом ці особи почали битися між собою і було чути звук биття автомобілів. Почувши постріли, він з ОСОБА_17 сховалися в придорожньому лісі і перебували там приблизно 30-40 хв, більше на місце події не поверталися і пішли в сторону свого села Березове, де по дорозі їх підібрав незнайомий їм водій легкового автомобіля.
ОСОБА_9 ствердив, що у таких бійках він ніколи участі не брав, ніяких предметів в руках не мав, тілесні ушкодження ОСОБА_15 не наносив і взагалі в той день його в урочищі не бачив, як і не бачив, щоб хтось потерпілому спричиняв тілесні ушкодження, оскільки в самий центр бійки вони не підходили.
Твердження ОСОБА_9 про те, що він не наносив ОСОБА_15 жодних тілесних ушкоджень, не є переконливими.
При апеляційному розгляді потерпілі ОСОБА_12 та ОСОБА_11 - батьки ОСОБА_15 повідомили, що очевидцями даної події не були, ОСОБА_11 13 вересня 2015 року близько 17.00 год. отримав телефонний дзвінок від односельця, який повідомив, що в урочищі “Юзефін» між с. Глинне та с. Березове відбулась бійка, в ході якої його син ОСОБА_15 отримав тяжкі тілесні ушкодження і помер.
За показаннями потерпілого ОСОБА_13 13 вересня 2015 року близько 15.00 год. він на власному автомобілі повертався з ринку, що в смт. Рокитне, йому зателефонувала дружина і повідомила, що жителі с.Березове побили жителів с. Дроздинь Рокитнівського району. Проїжджаючи с.Глинне, під'їхавши до урочища “Юзефін», він помітив, що на автодорозі лежать дерев'яні палиці різного розміру, що перекривало йому дорогу. На проїжджій частині з лівої сторони перебувало близько 10 чоловіків, а з правої - 5 чоловіків, які були в балаклавах. Під'їхавши ближче, він помітив мешканця с. Глинне на прізвисько “ ОСОБА_19 », який стояв на узбіччі і тримав дерев'яну палицю в руках, якою наніс один удар по його автомобілю. Вискочивши з автомобіля, він відразу звернувся до осіб, які там стояли, і серед них впізнав мешканців с. Березове на прізвисько: “ ОСОБА_20 » ( обвинувачений ОСОБА_9 ), “ ОСОБА_21 », “ ОСОБА_22 », “Профсоюзний», які були без масок і також тримали дерев'яні палиці в руках, розмахуючи ними перед його обличчям. Зрозумівши, що зараз його поб'ють, він почав втікати, а за ним бігло троє осіб без масок. В ході цього конфлікту йому було нанесено один удар кулаком правої руки в обличчя невідомою особою, а інший вдарив дерев'яною палицею по руках, також було пошкоджено його автомобіль.
Вказав, що уся сутичка тривала близько 5 хвилин. Він та усі, хто перебували з ним в автомобілі, втекли до лісу, а ці особи намагались їх наздогнати. У лісі він перебував приблизно до 18:00 год., з місця події чув крики та шум розбитого скла.
Показання потерпілого ОСОБА_13 повністю узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 та ОСОБА_13 .
Дані свідки очевидцями побиття ОСОБА_15 не були, однак підтвердили факт сутички на дорозі сполученням Борове-Рокитне-Вежиця, яка була перекрита дерев'яними палицями, вказали про кількість осіб, які перебували на місці події, їхню поведінку, а також пошкодження автомобіля ОСОБА_13 .
Згідно показань свідка ОСОБА_26 ,13 вересня 2015 року приблизно о 14:00 год. він разом з ОСОБА_27 та ОСОБА_28 рухався у автомобілі «Форд Транзит» автодорогою Борове-Рокитне-Вежиця з смт.Рокитне до с.Дроздинь Рокитнівського (нині - Сарненського) району Рівненської області, де він проживає. Проїжджаючи урочище «Юзефін», будь-яких перешкод на дорозі не було. Проте, на початку с. Березове їм дорогу перегородили люди, приблизно 30-40 осіб, усі були в масках. Вказав, що його витягнули з машини та побили, били кулаками рук та ногами, після чого побили пасажира його автомобіля. Цих осіб свідок не знає та впізнати не зможе.
Свідчення, аналогічні показанням свідка ОСОБА_26 , надали в судовому засіданні і свідки ОСОБА_27 та ОСОБА_28 . Свідки підтвердили, що їх того ж дня теж було побито, однак, за медичною допомогою вони не зверталися.
Згідно показань свідка ОСОБА_16 , покази якого досліджено в апеляційному суді, близько 14-15 год. 13.09.2015 року він разом із односельчанами ОСОБА_15 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 та ОСОБА_32 автомобілем їхали з с.Дроздинь до смт.Рокитне. Проїджаючи урочище «Юзефін», приблизно через 1 км за собором, не доїжджаючи до с.Глинне, побачили, що обидві смуги проїжджої частини дороги перекрито дерев'яними палицями та стовпчиками з лісництва. У цей час на дорозі будь-яких осіб не було. Під'їхавши ближче до цих барикад, він, ОСОБА_15 , ОСОБА_33 і ОСОБА_34 вийшли на дорогу, щоб розібрати ці перешкоди на смузі. У цей час з обох сторін лісового масиву до них вийшло близько 30 осіб із сусіднього села, вони були агресивно налаштовані, частина з них була в масках або з обличчями, закритими футболками, які в руках тримали палки, штахети, інше знаряддя, типу «бити». Вони вийшли з кулаками та погрозами, коли підходили, нецензурно лаялись, зміст їх розмов був на кшталт: «Дроздинці, вам кінець!». Усі, хто вийшов з автомобіля, почали назад тікати в автомобіль, водій автомобіля ОСОБА_29 завів двигун та почав повільно рухатись, він та інші його односельчани заскакували у транспортний засіб на ходу.
Вказав, що останнім біг ОСОБА_15 , який теж намагався заскочити в автомобіль, і коли йому залишилося до нього 5-7 метрів, свідок чітко бачив, як ОСОБА_15 наздогнав ОСОБА_9 , котрий має прізвисько Чебет, в руках він тримав дерев'яну палку округлої форми, довжиною приблизно 1 м, і цією палкою, наздоганяючи, наніс ОСОБА_15 удар по голові ззаду, від якого потерпілий впав на землю.
Відповідно до протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками з участю свідка ОСОБА_16 ( т. 1 а.с. 148-150), а також довідки до вказаного протоколу із зазначенням осіб, зображених на фотознімках, свідок вказав на ОСОБА_9 , як на особу, яка 13.09.201 року близько 16:30 год. в урочищі «Юзефін» неподалік с.Глинне Рокитнівського (нині - Сарненського) району Рівненської області нанесла удар палицею по голові ОСОБА_15 , від якого ой впав.
З протоколу проведення слідчого експерименту від 12.01.2016 року вбачається, що зі свідками ОСОБА_16 та ОСОБА_32 з метою перевірки та уточнення обставин подій, що мало місце 13 вересня 2015 року неподалік с.Глинне Рокитнівського району Рівненської області, проведено слідчий експеримент, результати якого зафіксовані на відеозапис, перенесений на оптичний диск, долучений до протоколу.
На відеозаписі зафіксовано, що слідчий експеримент проводиться одночасно з участю двох свідків - ОСОБА_16 та ОСОБА_35 , у присутності понятих.
Під час слідчого експерименту, протокол якого досліджено судом першої інстанції, свідок ОСОБА_16 підтвердив свої показання та на місцевості показав, що ОСОБА_15 біг останнім та вказав місце на узбіччі дороги, де востаннє бачив його; розповів, що коли ОСОБА_15 був неподалік від автомобіля, його наздогнав хлопець на прізвисько ОСОБА_20 (таке прізвисько має ОСОБА_9 ), який біг попереду інших осіб з натовпу на відстані приблизно 5 м та тримав в руці штахету; зазначив, що ОСОБА_20 ( ОСОБА_9 ) штахетою наніс ОСОБА_15 удар, ОСОБА_15 впав на землю, при цьому вказав його положення (на животі обличчям донизу, по діагоналі у напрямку руху їх автомобіля, головою вперед у напрямку руху їх автомобіля), а також побачив не менше 10 осіб навколо нього зі вказаного натовпу; побачив нанесення ОСОБА_15 ударів іншими особами, серед яких були, як молоді хлопці, так і старші чоловіки.
Згідно показань свідків ОСОБА_29 , ОСОБА_36 , ОСОБА_35 , ОСОБА_37 , які повністю узгоджуються із показаннями свідка ОСОБА_16 , останні підтвердили обстановку на місці події в момент зупинки транспортного засобу.
Всупереч доводам апеляційної скарги захисника ОСОБА_14 , колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про належність і допустимість вищенаведених письмових доказів, так як Верховний Суд неодноразово зазначав, що чинний КПК України не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин чи елементів складу злочину на підставі сукупності непрямих доказів (стосовно цього елемента доказування), які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину чи елемент складу злочину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв'язку (постанови Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07 грудня 2020 року, справа №728/578/19, провадження № 51-3411км20; від 20 жовтня 2021 року, справа № 759/14119/17, провадження № 51-2274км21).
Як свідчить судова практика, доказування досить часто ґрунтується не на одному чи кількох прямих доказах, а на аналізі саме сукупності всіх доказів, на підставі чого й робиться висновок про доведеність вини поза розумним сумнівом.
Відповідно до протоколу огляду місця події від 13.09.2015 року (том №1 а.с. 96-98), на автодорозі сполученням Борове-Рокитне-Вежиця на відстані приблизно 2 км. від с.Глинне Рокитнівського (нині - Сарненського) району Рівненської області, неподалік урочища «Юзефін» на узбіччі на відстані близько 10 метрів одна від одної виявлено три дер'яні палиці. При огляді дерев'яної палиці № 1 встановлено, що вона довжиною 125 см та шириною 7 см, товщина - 2 см. При огляді палиці, яка знаходиться на відстані близько 10 м, встановлено, що вона довжиною 80 см, шириною 63 см та товщиною 2 см. Дані палиці білого кольору та схожі на дерев'яні штахети. В ході огляду палиці № 3, яка знаходиться на відстані 10 м від палиці № 2, було виявлено, що вона довжиною 71 см, шириною 3,8 см та товщиною 3, 4 см.
Відповідно до протоколу огляду трупа від 17.09.2015 року, на тілі ОСОБА_15 виявлено тілесні ушкодження: садно на чолі справа; синець навколо правого ока; синець на правому плечі; синець на правій підпахвинній ділянці. При проведенні розтину грудної клітки пошкоджень цілісності ребер та грудної клітки, ушкоджень внутрішніх органів не виявлено. При розтині м'яких тканин голови, на них виявлені множинні крововиливи, а також множинні переломи склепіння черепа.
Згідно лікарського свідоцтва про смерть № 481 від 17.09.2015 року, причиною смерті ОСОБА_15 - 1999 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у нейрохірургічному відділенні ЦМЛ м.Рівне, є внутрішньочерепна травма з переломом кісток черепа та крововиливами в речовину головного мозку.
За висновком судової - медичної експертизи № 493 від 16.10.2015 року ( т.1 а.с. 130-134) на тілі трупа ОСОБА_15 виявлені ознаки вищезазначеної черепно-мозкової травми у вигляді садна на чолі справа, синця у правій лобно-скроневій ділянці з переходом на виличну, синця навколо правої очної щілини, крововиливу на слизовій оболонці верхньої губи, крововиливів у м'які тканини голови; множинних переломів кісток черепа; крововиливів над, під оболонки та в речовину головного мозку з розмізженням його речовини. Крім цього, в ході розтину у ОСОБА_15 були виявлені наступні ушкодження: садно у правій надплічній ділянці, синець на зовнішній поверхні правого плечового суглоба, синець на правій задньо-боковій поверхні грудей з переходом у підпахвинну ямку, синець на правій боковій поверхні грудей (по нижньому краю реберної дуги), синець на передній поверхні середньої третини лівого плеча, синець на зовнішній поверхні середньої третини лівого передпліччя.
Усі вищевказані ушкодження утворились прижиттєво незадовго до поступлення потерпілого на лікування у Рокитнівську ЦРЛ, цілком можливо, 13.09.2015 року близько 17:00 год. Це підтверджується наведеними у медичній карті № 17388 та відміченими під час розтину морфологічними особливостями травмування речовини і оболонок головного мозку, наявністю темно-червоного забарвлення крововиливів, відсутністю ознак зрощення переломів, забарвленням синців, станом поверхонь саден тощо.
Види виявлених на тілі ОСОБА_15 ушкоджень (переломи, синці, садна, крововиливи) свідчать про дію тупих предметів. Їх чисельність, розміри, локальний характер та локалізація на різних поверхнях і частинах тіла в сукупності дають підстави стверджувати про заподіяння вказаних ушкоджень внаслідок багаторазових травматичних впливів тупих предметів з обмеженою поверхнею, що загалом властиво для побиття - нанесення численних ударів у зазначені ділянки тіла руками (в тому числі кулаком), взутою ногою, коліном, палицею тощо, з силою, достатньою для спричинення даних ушкоджень. Індивідуальні особливості обмежених поверхонь тупих предметів (за якими можна було б їх ідентифікувати) у характері ушкоджень не відобразились.
Особливості черепно-мозкової травми у ОСОБА_15 - локалізація місць прикладання сили (права лобно-тім'яно-скронева ділянка), що обумовила її виникнення, характер переломів та ушкодження речовини і оболонок мозку, в сукупності, вказують на дію тупого предмета з обмеженою поверхнею, і загалом така травма властива для не менше трьох ударів таким предметом у вказану ділянку проекції кісток склепіння черепа.
Чисельні ушкодження голови, які є слідами неодноразового прикладання сили, і в свою чергу, обумовили виникнення черепно-мозкової травми, не можуть розглядатися окремо. Кожний удар в ділянку голови, незалежно від того, чим він наносився (рукою, ногою чи іншим травмуючим предметом), посилював дію попереднього, призводив до травматизації головного мозку та створював реальну небезпеку для життя, а тому, за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння, вказані вище тілесні ушкодження ділянки голови відносяться до тяжких.
Смерть ОСОБА_15 настала внаслідок черепно-мозкової травми з переломами кісток склепіння черепа, просторими крововиливами над, під оболонки та в речовину головного мозку, що супроводжувалась пошкодженням його речовини, набряком-набуханням головного мозку та його компресією. Це підтверджується характером виявлених при розтині трупа ушкоджень, а також результатами судово-гістологічного дослідження шматочків внутрішніх органів (масивні субарахноїдальні крововиливи з ділянками забою речовини у вигляді ділянок деструкції, з вогнищами некрозу).
Таким чином, між отриманою ОСОБА_15 травмою голови та настанням його смерті існує прямий причинно-наслідковий зв'язок. Синці та садно на тулубі, синці на руках в причинному зв'язку з настанням смерті не знаходяться.
Даний висновок був підтверджений в судовому засіданні експертом КЗ “Обласне бюро судово-медичної експертизи» Рівненської обласної ради ОСОБА_38 , який проводив експертизу на підставі постанови старшого слідчого в ОВС - криміналіста відділу розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи, СУ УМВС України в Рівненській області ОСОБА_39 .
Висновок експерта є вмотивованим, науково обґрунтованим, узгоджується з іншими доказами у кримінальному провадженні і сумнівів у колегії суддів не викликає.
Наведені в апеляційній скарзі доводи захисника ОСОБА_14 , які зводяться до незгоди з даним висновком експерта, з вихідними медичними даними для експерта, котрі були зібрані органом досудового розслідування, та самою процедурою призначення експертизи, були предметом перевірки в суді першої інстанції із наданням їм належної оцінки, з якою погоджується і апеляційний суд.
На переконання колегії суддів, перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що досудове розслідування та судовий розгляд були проведені належним чином з дотриманням вимог КПК України, а докази по справі зібрані у законний спосіб.
Відтак, з огляду на показання свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_29 , ОСОБА_36 , ОСОБА_35 , які узгоджуються між собою, та з висновком проведеної у кримінальному провадженні експертизи, у колегії суддів не виникає сумнівів щодо достовірності встановлених місцевим судом фактичних обставин справи.
Щодо доводів апеляційної скарги захисника обвинуваченого та відповідного клопотання про необхідність повторного дослідження ряду доказів, в тому числі, проведення комісійної судово-медичної експертизи, то колегія суддів вважає їх безпідставними, виходячи з положень ст. 404 КПК України, оскільки такі повно та без порушень досліджені судом першої інстанції і їм дана належна правова оцінка у вироку суду.
Повторне дослідження доказів, на думку колегії суддів, має на меті не доведення певних обставин події кримінального правопорушення, а спростування висновків суду першої інстанції щодо оцінки таких.
Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що у разі, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, апеляційний суд не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції (Постанови Верховного Суду у провадженнях №51-1208км18, №51-297км19, № 51-1139км18).
Відповідно до роз»яснень, що містяться в п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 07.02.2003 року “Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи», для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України), суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: (при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю).
Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.07.2022 року у справі № 127/15447/20, під спрямованістю умислу розуміється мобілізація інтелектуально-вольових зусиль винного на вчинення діяння, що посягає на конкретний об'єкт, здійснюється обраним винуватим способом та заподіює конкретні наслідки. При цьому, безпосереднє і вкрай важливе значення для кваліфікації має встановлення виду умислу за ступенем конкретизації в свідомості суб'єкта злочину передбачення ним можливості настання суспільно небезпечних наслідків, до яких відносять визначений, альтернативний і невизначений умисел.
Визначений умисел виражається в тому, що особа має конкретне, точне уявлення про один індивідуально визначений результат свого діяння, передбачає можливість настання конкретного суспільно небезпечного наслідку, тобто коли винний передбачає і бажає досягнення певної мети, зокрема смерті потерпілого.
На відміну від визначеного умислу, при альтернативному або не визначеному умислі свідомість винного охоплює можливість настання двох або більше конкретно визначених наслідків (альтернативний умисел), або широкого спектру негативних наслідків в межах одного виду шкоди чи різних її видів, що хоча і охоплюються передбаченням винного, але індивідуально не визначені в його свідомості (невизначений умисел). При не визначеному умислі, різновидом якого є альтернативний умисел, кваліфікація здійснюється в залежності від тих наслідків, які були фактично заподіяні потерпілому.
Встановлені під час судового провадження обставини не вказують на наявність у обвинуваченого ОСОБА_9 прямого визначеного (конкретизованого) умислу, спрямованого саме на заподіяння смерті ОСОБА_15 , а зумовлюють висновок, що обвинувачений ОСОБА_9 передбачав, що своїми діями заподіює шкоду здоров'ю потерпілого, проте ступінь тяжкості заподіяння цієї шкоди у своїй свідомості в достатній мірі не конкретизував.
За таких обставин суд обгрунтовано прийшов до висновку, що поведінка обвинуваченого ОСОБА_9 свідчить про наявність у нього альтернативного умислу відносно наслідків вчинених дій. При цьому, підстав стверджувати, що в момент заподіяння ОСОБА_15 дерев'яною палицею удару по голові ОСОБА_9 бажав настання лише конкретного наслідку саме у виді смерті потерпілого, з досліджених у судовому засіданні доказів не вбачається.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції ретельно дослідив докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу ОСОБА_9 стосовно його дій по відношенню до ОСОБА_15 , і вірно кваліфікував дії обвинуваченого саме за ч. 2 ст. 121 КК України, як умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого, та за ч. 4 ст. 296 КК України - як вчинення хуліганських дій із застосуванням предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, належним чином вмотивувавши свої висновки, які є переконливими, а тому підстав для закриття кримінального провадження за відсутністю в діях ОСОБА_9 складу злочину, як про це клопоче сторона захисту, не вбачається.
Суд правомірно, виходячи зі змісту ст. 33 КК України, взяв до уваги, що в даному випадку мала місце ідеальна сукупність злочинів, оскільки ОСОБА_9 одними і тими ж діями вчинив одночасно два кримінальні правопорушення, відповідальність за які передбачено різними статтями КК України.
При цьому, судом перевірено спрямованість умислу ОСОБА_9 , обстановку й обставини події, динаміка їх розвитку та об'єктивні ознаки самовпевненої поведінки обвинуваченого ОСОБА_9 , яка свідчать про те, що така поведінка була зумовлена не особистою неприязню до потерпілого ОСОБА_15 , а бажанням протиставити себе суспільству, продемонструвати зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки, та супроводжувалась особливою зухвалістю у виді приниження гідності потерпілого, поєднаного з насильством над ним.
Що ж стосується твердження органу досудового розслідування про ознаки хуліганства у діянні ОСОБА_9 по відношенню до потерпілого ОСОБА_13 , то колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції в судовому рішенні, у якому міститься покликання на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 07.09.2021 у справі №671/324/17, згідно з якою для надання правильної правової оцінки діянням особи, як хуліганства, в кожному випадку необхідно з'ясовувати, чи посягнула ця особа на правоохоронювані цінності, задля збереження яких підтримується громадський порядок, чи були ці діяння безсумнівно хуліганськими, як для винного, так і для інших, чи мало діяння характер грубого порушення громадського порядку.
Відповідно до вимог ч.1, 2 ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
Згідно ч. 2 ст. 62 Конституції України та ч. 2 ст. 17 КПК України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчинені злочину (кримінального правопорушення) і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом, а всі сумніви щодо доведеності вини особи, згідно положень ч. 3 ст. 62 Конституції України та ч. 4 ст. 17 КПК України, тлумачаться на її користь.
За вимогами ч. 3 ст. 373 КПК України, обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, про що наголошується і в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.06.1990 року № 5 “Про виконання судами України законодавства з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку».
Сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитися на користь обвинуваченого. Коли зібрані по справі докази не підтверджують обвинувачення, а всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов'язаний постановити виправдувальний вирок.
Висновок суду про виправдання ОСОБА_9 за фактом вчинення хуліганських дій групою осіб із застосуванням предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень та пошкодження майна, з пошкодженням транспортного засобу ОСОБА_13 , за відсутністю в його діях складу злочину ґрунтується на вимогах закону, рішення суду в цій частині є належним чином вмотивованим і в ході апеляційного розгляду не встановлено підстав, які б слугували для задоволення апеляційних вимог прокурора.
Доводи сторони захисту та самого обвинуваченого щодо не встановлення достатніх доказів вини ОСОБА_9 у вчиненому злочині та ймовірність скоєння злочину іншою невідомою особою, не заслуговують на увагу і спростовуються об'єктивними прямими доказами, дослідженими судом.
Не заслуговують на увагу і покликання адвоката ОСОБА_14 , як на порушення права обвинуваченого на захист.
Твердження адвоката ОСОБА_14 щодо невстановлення події кримінального правопорушення ( час, місце, спосіб (механізм) нанесення тілесних ушкоджень та інші обставини кримінального правопорушення), беручи до уваги докази, зазначені в обвинувальному вироку, що суперечать обставинам, встановлениим безпосередньо під час судового слідства, є непереконливими.
Згідно ч. 1, 6 ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
У мотивувальній частині вироку суд повинен описати результати оцінки доказів, навести докази для підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів. Викладаючи підстави для прийняття рішення, суд повинен дати відповідь на аргументи сторін. Кожен доречний, важливий і вирішальний аргумент учасників судового засідання має бути проаналізований і одержана відповідь.
Відповідно до ст. 374 КПК України, мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним. У цій частині потрібно викласти весь обсяг обвинувачення, визнаний доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів скоєного злочину. Після цього - докази, покладені судом на обґрунтування своїх висновків.
Вказані вимоги закону дотримані судом першої інстанції в повному обсязі.
Посилання у скарзі захисника ОСОБА_14 щодо недопустимості та неналежності доказів під час проведення допиту та слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_16 за участю понятих не відповідають дійсності, так як слідчий експеримент фіксувався технічними засобами, відеозапис досліджувався в судовому засіданні, де ОСОБА_16 в добровільній формі надавав пояснення з приводу даної події, і показав, як саме ОСОБА_40 наніс ОСОБА_15 удар дерев'яною палицею - штахетою, після якого потерпілий впав на землю і більше не піднімався.
Усі докази досліджувались безпосередньо в судовому засіданні, і їм надана обґрунтована юридична оцінка.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції з належною повнотою дослідив показання свідка ОСОБА_16 та надав їм віри, оскільки вони відображають фактичні обставини справи. Обставин, які б могли свідчити про те, що вказаний свідок чи інші особи, оговорюють обвинуваченого, судом апеляційної інстанції не встановлено, не було наведено таких обставин та доказів на їх підтвердження ні обвинуваченим, ні його захисником в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, хоча суд не мусить надавати відповідь на кожен довід, проте з рішення має бути чітко зрозуміло, що головні проблеми, порушені у цій справі, були розглянуті, і що конкретні відповіді були надані на аргументи, які є вирішальними для результату розгляду справи.
Незгода стороною захисту з оцінкою судом першої інстанції доказів у кримінальному провадженні не може бути достатньою та обґрунтованою підставою для визнання доказів недопустимими, є лише способом захисту і намаганням спростувати вказані докази, які проведені за участі обвинуваченого, або об'єктивно вказують на вчинення ним злочину, з метою уникнення відповідальності за скоєне.
При обранні покарання ОСОБА_9 суд, як видно з вироку, дотримався положень ст. 65 КК України щодо загальних засад призначення покарання та роз'яснень, що містяться в п.п. 2, 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року (з послідуючими змінами) «Про практику призначення судами кримінального покарання», врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, віднесених законом до тяжких злочинів, особу ОСОБА_9 , який характеризується позитивно, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, на чому наголошує і захисник- адвокат ОСОБА_10 , відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, і призначив ОСОБА_9 за скоєне покарання в межах санкції ч. 4 ст. 296, ч. 2 ст. 121 КК України, належним чином вмотивувавши прийняте рішення.
Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які б слугували безумовними підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, не встановлено.
Що ж стосується клопотання захисника-адвоката ОСОБА_10 , поданого в інтересах ОСОБА_9 , про скасування йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для проходження військової служби під час мобілізації, то колегія суддів зауважує, що в умовах воєнного стану для осіб, які утримуються під вартою, і не вчинили особливо тяжкі злочини, та виявляють бажання бути призваними до лав Збройних Сил України, існує відповідний процесуальний порядок, що обумовлює особисто подання особою письмового клопотання на ім'я прокурора та подальше здійснення передбачених законом дій для прийняття відповідного процесуального рішення, і ОСОБА_9 не є особою, позбавленою права звернення з таким клопотанням у встановленому законом порядку.
Керуючись ст.ст. 404-405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Вирок Кузнецовського міського суду Рівненської області від 30 травня 2023 року щодо ОСОБА_9 залишити без зміни, а апеляційні скарги - без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту оголошення ухвали, а ОСОБА_9 в той же строк - з моменту отримання копії ухвали.
ОСОБА_1 ОСОБА_3 ОСОБА_2