печерський районний суд міста києва
Справа № 757/16663/25-к
пр. 1-кс-16098/25
15 квітня 2025 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві клопотання адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту майна у кримінальних провадженнях №12024100060000077 від 11.01.2024, №12024100060000078 від 11.01.2024, -
Адвокат ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 звернувся до слідчого судді з клопотанням в порядку ст. 174 КПК України, в якому просить:
- скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 13.02.2024 у справі №757/6343/24-к в межах кримінального провадження №12024100060000078, на об'єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 , яка на праві спільної часткової власності належить 2/3 ОСОБА_5 та 1/3 ОСОБА_6 ;
- скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 13.04.2024 у справі №757/6336/24-к в межах кримінального провадження №12024100060000077, на об'єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_2 , яка на праві власності належить ОСОБА_6 ;
- скасувати арешт, який накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 13.04.2024 у справі №757/6344/24-к в межах кримінального провадження №12024100060000077, на об'єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_3 , яка на праві власності належить ОСОБА_6 .
В обґрунтування доводів клопотання, адвокат зазначив, що ОСОБА_4 після смерті своєї доньки ОСОБА_6 є єдиним спадкоємцем першої черги, він вже отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на частину майна яке належить його та відповідно до вимог закону набув право в порядку спадкування на квартири на які накладено арешт. Накладення арешту позбавляє заявника права отримати свідоцтва про право на спадщину та здійснювати утримання нерухомого майна. Крім того, зазначає, що кримінальні справи по яких накладено арешт на квартири є фактовими,відносно ОСОБА_4 не здійснюється досудове розслідування та підозру не пред'явлено. Також вказує, що наявність арешту на квартири, вже завдало ОСОБА_4 значні матеріальні збитки, оскільки станом на 01.04.2025 накопичився значний борг за оплату комунальних послуг на ці квартири та становить 449 790,04 грн., при цьому він, як фактичний власник квартир, позбавлений можливості користуватись та розпоряджатись ними, але зобов'язаний їх утримувати. У зв'язку з наведеним, заявник просить скасувати накладений арешт.
Адвокат ОСОБА_3 направив до суду заяву в якій просив розглядати клопотання без участі заявника та у його відсутність, клопотання підтримав у повному обсязі.
Прокурор в судове засідання не з'явилися, про час та дату судового засідання повідомлявся належним чином, про причини своєї неявки не повідомив.
Відповідно до ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.
За таких обставин, слідчий суддя визнав можливим прийняти рішення по суті доводів та вимог клопотання за відсутності в судовому засіданні представника особи, яка подала клопотання, та прокурора, на підставі наявних матеріалів.
Згідно ч. 4 ст. 107 КПК України, під час розгляду клопотання фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів не здійснювалось.
Слідчим суддею встановлено, що слідчим відділом Печерського УП ГУНП у місті Києві розслідується кримінальне провадження, відомості щодо якого внесені до ЄРДР за №12024100060000077 від 11.01.2024 року за ознаками злочину (кримінального правопорушення) передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України та кримінальне провадження, відомості щодо якого внесені до ЄРДР за №12024100060000078 від 11.01.2024 року за ознаками злочину (кримінального правопорушення) передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
В межах здійснення досудових розслідувань у вказаних кримінальних провадженнях: ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва №757/6343/24-к від 13.02.2024 накладено арешт на об'єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 , яка на праві спільної часткової власності належить 2/3 ОСОБА_5 та 1/3 ОСОБА_6 ; ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва №757/6336/24-к від 13.02.2024 накладено арешт на об'єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_2 , яка на праві власності належить ОСОБА_6 ; ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва №757/6344/24-к від 13.02.2024 накладено арешт на об'єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_3 , яка на праві власності належить ОСОБА_6 №194 будинку АДРЕСА_4 , яка на праві власності належить ОСОБА_6 .
Підставою для накладення арешту послугувало те, що вказане нерухоме майно може бути предметом кримінального правопорушення, може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження та можливого використання майна як доказу у кримінальному провадженні.
З наданих слідчому судді матеріалів, вбачається, що після смерті своєї доньки ОСОБА_6 , - заявник є єдиним спадкоємцем першої черги та прийняв спадщину і отримав свідоцтво про право власності за законом на спадкове майно, що належало спадкодавцю. А відтак, він прийняв у спадщину й квартири, на які накладено арешт і які на час смерті належали його доньці та набув право на це спадкове майно, з моменту відкриття спадщини.
Відповідно до висновку викладеному у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №401/710/15-ц, обов'язок власника квартири, набутої як спадщини, оплачувати житлово-комунальні послуги виникає з моменту прийняття спадщини, а не з моменту отримання свідоцтва про право на спадщину та реєстрації права власності. Тому твердження заявника про те, що арешт на квартири які він успадкував, завдали йому значних збитків, оскільки за сплату комунальних послуг за квартири існує значний борг, який станом на 01.04.2025 становить 449 790,04 грн., є обґрунтованими та знайшло своє підтвердження матеріалами справи.
Статтею 170 КПК України передбачено, що арешт майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Частиною ч. 10 ст. 170 КПК України визначено, що арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно.
Також, правові підстави для накладення арешту на майно з метою збереження речових доказів визначені частиною третьою ст. 170 КПК України, згідно з якою арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом, або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відтак, слідчий суддя при накладенні арешту має переконатися, а сторона обвинувачення має довести, що майно арешт на яке накладається, є предметом вчинення кримінального правопорушення, набуте під час його вчинення має відношення до нього.
Разом з цим, до суду звернувся представник власника майна, який вказує, що даний арешт порушує права заявника.
Відповідно до ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Таким чином, слідчий суддя приходить висновку про наявність у заявника права на звернення до суду з клопотанням про скасування арешту майна.
Так, ст. ст. 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Таким чином право власності є абсолютним. За своєю правовою природою воно потребує регулювання з боку держави, може бути обмежено, а держава вправі вживати певних заходів втручання в право власності з дотриманням вимог, встановлених ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, в якій напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном, принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейський суд констатує порушення державою cm. 1, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Отже, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження як упродовж досудового розслідування, так і судового розгляду ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються, та їх аналіз як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяжень, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального провадження.
Відповідно до положень ст. 7 КПК України передбачено, що зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться: верховенство права, законність, недоторканість права власності.
Окрім того, Європейський суд прав людини своїми рішеннями неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (рішення у справі "Патрідіс проти Греції" (ВП), заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі "Антріш проти Франції" від 22 вересня1994 року, Series A N 296- А, П. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, п. п. 4962, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", п. п. 69 і 73, Series A N 52). Таким чином, має існувати обгрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовують, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21 лютого1986 року у справі "ОСОБА_1 та інші проти Сполученого Королівства", п. 50, Series A N 98).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 у справі "Смирнов проти України" було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою майна у кримінальному провадженні належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимагати охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей (майна) державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожній фізичній або юридичній особі право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У відповідності до ч. 4 ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Згідно із ст. 1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, кожна фізична або юридична особа має право володіти своїм майном.
Згідно з практикою ЄСПЛ, який, проаналізувавши питання пропорційності втручання в право на мирне володіння майном, дійшов висновку, що ст.1 Протоколу №1 до Конвенції передбачає втручання в право мирного володіння майном за умови існування розумного взаємозв'язку пропорційності між використаними засобами, якими обмежується право, та ціллю заради досягнення якої застосовуються такі засоби (п.203 рішення ЄСПЛ від 05.03.2019 у справі "Узан та інші проти Туреччини"/Uzan and others v. Turkey, заяви №19620/05, 41487/05, 17613/08, 19316/08). Тобто, обмежити особу в праві мирно володіти майном можна не просто, коли існує необхідність здійснення такого втручання в її право з метою виконання завдань кримінального провадження, а виключно, якщо виконати завдання кримінального провадження в інший спосіб, аніж через застосування такого обмеження, за наявних обставин неможливо.
Стороною обвинувачення не надано доказів того, що ОСОБА_4 причетний до кримінального провадження, тому зазначене свідчить про те, що станом на день розгляду клопотання, арешт квартир є неактуальним.
Суд враховує, що арешт квартир перешкоджає заявнику отримати свідоцтво про право на спадщину за законом на ці об'єкти нерухомого майна, що унеможливлює заявника належним чином утримувати належні йому квартири.
Також, арешт був накладений 13.02.2024, що свідчить про те, що в органу досудового розслідування було достатньо часу для дослідження арештованих квартир і встановити яке вони мають відношення до кримінального провадження та що квартири є предметом вчинення кримінального правопорушення.
Враховуючи вищевикладене, слідчий суддя дійшов висновку, що позбавлення ОСОБА_4 , як власника майна, можливості оформити право на спадкове майно (отримати свідоцтво про право на спадщину на квартири), користуватись та розпоряджатися власністю, як захід забезпечення кримінального провадження, порушує права власності останнього та суперечить ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки у кримінальному провадженні відсутні підстави, які б виправдовували подальше втручання держави у право на мирне володіння майном у контексті забезпечення "справедливого балансу" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту прав конкретної особи, у зв'язку з чим клопотання про скасування арешту майна є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 107, 170-175, 309, 379, 392, 532 КПК України, -
Клопотання - задовольнити.
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 13.02.2024 у справі №757/6343/24-к у кримінальному провадженні №12024100060000078 від 11.01.2024 на об'єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 , яка на праві спільної часткової власності належить 2/3 ОСОБА_5 та 1/3 ОСОБА_6 .
Скасувати заборону державним реєстраторам та нотаріусам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо квартири АДРЕСА_1 .
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 13.02.2024 у справі №757/6336/24-к у кримінальному провадженні №12024100060000077 від 11.01.2024 на об'єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_2 , яка на праві власності належить ОСОБА_6 .
Скасувати заборону державним реєстраторам та нотаріусам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо квартири АДРЕСА_2 .
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 13.02.2024 у справі №757/6344/24-к у кримінальному провадженні №12024100060000077 від 11.01.2024 на об'єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_3 , яка на праві власності належить ОСОБА_6 .
Скасувати заборону державним реєстраторам та нотаріусам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо квартири АДРЕСА_3 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1