Номер провадження: 22-ц/813/2342/25
Справа № 501/406/24
Головуючий у першій інстанції Петрюченко М. І.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
13.03.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого судді Сєвєрової Є.С.,
суддів: Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря Малюти Ю.С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 11.07.2024 у складі судді Петрюченко М.І.,
встановив:
2. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2024 року, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів на утримання колишньої дружини, згідно якого просив суд припинити стягнення аліментів, що стягуються на підставі постанови Одеського апеляційного суду від 30.08.2023 по цивільній справі №501/699/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дружини.
Позов обґрунтовано тим, що вищевказаною постановою Одеського апеляційного суду від 30.08.2023 по цивільній справі №501/699/23 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дружини в розмірі 2000 грн. щомісячно, починаючи з 23.02.2023 на час інвалідності ОСОБА_2 .
Позивач вказує в позові, що ОСОБА_3 неспроможний на даний час надавати матеріальну допомогу колишній дружині, оскільки:
- у батька позивача виявлено онкологічну хворобу, з 24.12.2023 батько є особою з інвалідністю, переніс тяжкі операції, проходить лікування, тощо;
- позивач проживає у м.Кадіївка Луганської області України разом з онкологічно хворим батьком, за яким позивач доглядає;
- позивач не має доходів, стан здоров'я позивача погіршився.
На підставі викладеного, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Позиція відповідача в суді першої інстанції
Відповідачка ОСОБА_2 позов не визнала, посилаючись на те, що позивачем сам факт проживання позивача на окупованій території не може бути доказом неспроможності сплати аліментів, доказів догляду за хворим батьком позивачем не надано, у хворого батька є дружини та ще дві доньки, яким він платив аліменти на їх утримання, тощо.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 11.07.2024 у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів на утримання колишньої дружини відмовлено повністю.
Рішення суду мотивоване тим, що документи, видані окупаційною владою є недійсними, оскільки видані незаконним органом на тимчасово окупованій території. Позивачем не надано суду доказів існування таких обставин, які б могли бути підставою для припинення стягнення аліментів на утримання колишньої дружини - інваліда ІІ групи. Також, позивачем не доведено факту зміни його матеріального стану, його доходи офіційно належними доказами не підтверджено. В свою чергу, позивачем не підтверджено, що одержувач аліментів перестала потребувати матеріальної допомоги, а платник аліментів неспроможний таку матеріальну допомогу надавати.
Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги
Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 11.07.2024 та ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що станом на цей час, на час розгляду справи, позивач ОСОБА_1 , неспроможний надавати матеріальну допомогу колишній дружині ОСОБА_2 , оскільки:
-у батька позивача виявили онкологічну хворобу, з 24.10.2023 він є особою з інвалідністю, отриманою у зв?язку з онкологічною хворобою, він має тяжку злоякісну онкологічну хворобу, переніс операцію по видаленню частини шлунку, проходить хіміотерапію, тяжко хворіє та проходить лікування, від якого залежить можливість його життя, виживання;
-позивач проживає у м. Кадіївка (Стаханов) Луганської області України, разом з онкологічно хворим батьком, за яким Позивач доглядає;
-стан здоров?я позивача погіршився;
-позивач не має доходів, доглядає за онкологічно хворим батьком.
Зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що судом не можуть бути прийняті докази позивача, так як вони видані на тимчасово окупованій території України є помилковими, оскільки до цих документів підлягає застосуванню практика Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), так званні «намібійські винятки» Міжнародного суду ООН. Зокрема як вказує ЄСПЛ та Верховний Суд у постанові від 22.10.2018 у справі №235/2357/17, документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися якщо їх невизнання веде за собою порушення або обмеження прав громадян. Визнання документів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу. У матеріалах справи наявні численні докази викладених у позові обставин неспроможності наразі позивачем надавати матеріальну допомогу колишній дружині і вказані документи, які видані на тимчасово окупованій території України повинні бути прийняті судом та враховані при розгляді справи, протилежне призвело б до порушень та обмежень прав позивача.
Позиція відповідача в суді апеляційної інстанції
У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 , посилаючись на її необґрунтованість, просить суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 11.07.2024 залишити без змін, оскільки надані позивачем докази не можуть бути належними, так як видані окупаційною владою. Жодних доказів того, що одержувач аліментів перестала потребувати матеріальної допомоги чи платник аліментів неспроможний надавати матеріальну допомогу суду не надано.
У відповіді на відзив, ОСОБА_1 зазначив, що не погоджується в повному обсязі з відзивом ОСОБА_2 на його апеляційну скаргу та вважає його безпідставним і необґрунтованим.
У запереченнях на відповідь на відзив на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 не погоджується із позицією позивача в повному обсязі, вважає її безпідставною та необґрунтованою.
У додаткових поясненнях у справі, ОСОБА_1 не погоджується в повному обсязі з запереченням ОСОБА_2 та вважає його безпідставним і необґрунтованим.
Явка сторін в суді апеляційної інстанції
В судове засідання, призначене на 13.03.2025 з'явилися: представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та її представник - ОСОБА_5 .
3.МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин
Постановою Одеського апеляційного суду від 30.08.2023 по цивільній справі №501/699/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дружини стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дружини в розмірі 2000 грн. щомісячно, починаючи з 23.02.2023 на час інвалідності ОСОБА_2 (а.с.22-24 т.1).
ОСОБА_6 є батьком позивача по справі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с.36).
Позивач, посилаючись на те, що він неспроможний на даний час надавати матеріальну допомогу колишній дружині, оскільки:
- у батька позивача виявлено онкологічну хворобу, з 24.12.2023 батько є особою з інвалідністю, переніс тяжкі операції, проходить лікування, надає копії документів з окупованої території (а.с.40-89 т.1);
- позивач проживає разом з батьком у м.Кадіївка Луганської області України разом з онкологічно хворим батьком, за яким позивач доглядає, надає копії документів з окупованої території мати (а.с.25-26 т.1).
- позивач не має доходів, стан здоров'я позивача погіршився, надає копії документів з окупованої території мати (а.с.90-99 т.1).
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , проте, колегія суддів не погоджується з мотивуванням судом першої інстанції таких висновків.
Мотиви часткового прийняття аргументів, викладених в апеляційній скарзі
За положеннями ч.2 ст. 75 СК України право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.
Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, ІІ чи ІІІ групи. Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом (частини 3, 4 ст.75 Сімейного кодексу України).
Відповідно до ч.2 ст.76 СК України після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу. Особа має право на утримання і тоді, коли вона стала особою з інвалідністю після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу.
Згідно з ч.3 ст.80 СК України розмір аліментів, визначений судом, може бути згодом змінений за рішенням суду за позовною заявою платника або одержувача аліментів у разі зміни їхнього матеріального і (або) сімейного стану.
Частиною 3 ст.82 СК України передбачено, що право одного з подружжя на аліменти, які були присуджені за рішенням суду, може бути припинене за рішенням суду, якщо буде встановлено, що одержувач аліментів перестав потребувати матеріальної допомоги; платник аліментів неспроможний надавати матеріальну допомогу.
Відповідно до ч.4 ст.273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Таким чином, зміна розміру аліментів чи припинення їх стягнення можливі лише за наявності умов, визначених статями 80, 82 СК України, ст.273 ЦПК України.
Судовим розглядом справи встановлено, що постановою Одеського апеляційного суду від 30.08.2023 по цивільній справі №501/699/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дружини стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дружини в розмірі 2000 грн. щомісячно, починаючи з 23.02.2023 на час інвалідності ОСОБА_2 .
З матеріалів справи вбачається, що обґрунтовуючи свої вимоги щодо неможливості на даний час надавати матеріальну допомогу колишній дружині, позивач посилався на те, що у батька позивача виявлено онкологічну хворобу, з 24.12.2023 батько є особою з інвалідністю, переніс тяжкі операції, проходить лікування; позивач проживає у м.Кадіївка Луганської області України разом з онкологічно хворим батьком, за яким позивач доглядає; позивач не має доходів, стан здоров'я позивача погіршився. В підтвердження вищевказаного, позивачем було надано до суду документи, видані окупаційною владою.
Звертаючись до суду із даною апеляційною скаргою, ОСОБА_1 посилався на те, що висновок суду першої інстанції про те, що судом не можуть бути прийняті докази позивача, так як вони видані на тимчасово окупованій території України є помилковими, оскільки до цих документів підлягає застосуванню практика Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), так званні «намібійські винятки» Міжнародного суду ООН.
Колегія суддів частково погоджується із вказаними доводами скаржника, з огляду на наступне.
Так, стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані "намібійські винятки": документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 235/2357/17, від 07 вересня 2022 року у справі № 759/5313/21 та від 29 березня 2023 року у справі № 753/8033/22.
У Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року "Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії" зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але "у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів".
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі "Лоізіду проти Туречиини" (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах "Кіпр проти Туреччини" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що "Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" наголосив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, не можуть бути залишені поза увагою названі загальні принципи ("Намібійські винятки"), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, виданих медичними закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів хвороби батька позивача на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для захисту невід'ємних прав людини.
Між тим, вказаними приписами «намібійських винятків» не узгоджено беззаперечне та безапеляційне прийняття усіх виданих окупаційною владою документів, крім документів про народження, смерть та шлюб.
Надані позивачем документи, зокрема довідка про склад сім'ї №18 від 25.10.2023, Акт №13 від 26.12.2023 та ін. документи, видані органами та установами, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях України, як виняток можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом із іншими доказами в їх сукупності та взаємозв'язку.
Проте на переконання колегії суддів, належних та допустимих доказів того, що на даний час позивач неспроможний надавати ОСОБА_2 матеріальну допомогу - матеріали справи не містять.
Факт реєстрації за однією адресою чи перебування в одному населеному пункті не доводить факту перебування на утримання особи з інвалідністю.
Факт проживання у м. Кадіївка (Стаханов) Луганської області України не є підтвердженням неспроможності сплачувати аліменти.
Також, позивачем не доведено факту зміни його матеріального стану, його доходи офіційно належними доказами не підтверджено.
При цьому, вимог про зменшення розміру аліментів, що стягуються на утримання ОСОБА_2 , позивач не заявляв.
Неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, відповідно до п. п. 1, 4 ч. 1ст. 376 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду першої інстанції.
Частиною 4 ст. 376 ЦПК України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не оцінив докази та не врахував обставини, які мають важливе значення для правильного вирішення вимоги про припинення стягнення аліментів, не підтвердилися.
За своїм змістом решта доводів апеляційної скарги зводяться до повторень підстав позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, рішення суду підлягає зміні, із викладенням його в редакції цієї постанови, в решті залишається без змін.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є частково доведеними (тільки щодо мотивування висновків суду), а тому вона підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги змінює судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.
Згідно із ч. 4 ст. 376 ЦПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Оскільки висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають правовідносинам, які виникли між сторонами, колегія суддів вважає, що мотивувальна частина рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом викладення мотивувальної частини рішення суду першої інстанції в редакції мотивувальної частини даної постанови. В решті рішення суду необхідно залишити без змін.
Порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).
4. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 11.07.2024 змінити шляхом викладення мотивувальної частини в редакції цієї постанови, в решті залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 17.04.2025
Головуючий
Судді: