Справа № 240/13024/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шуляк Любов Анатоліївна
Суддя-доповідач - Мацький Є.М.
17 квітня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Мацького Є.М.
суддів: Залімського І. Г. Сушка О.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. В липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 в якому просив:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 в частині неналежного розгляду рапорту про звільнення з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 року №2232-XII як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме: у зв'язку з самостійним вихованням дитини (дітей) віком до 18 років;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт про звільнення з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 року №2232-XII як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме: у зв'язку з тим, що самостійно виховую та утримаю дитину віком до 18 років.
2. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2024 року у задоволені позовних вимог відмовлено.
4. Апелянт, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.
5. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що він самостійно виховує малолітню дитину віком до 18 років, а тому має право на звільнення з військової служби на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". Підтвердженням самостійного виховання дитини позивач вважає є рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області про розірвання шлюбу з ОСОБА_2 та визначення місця проживання неповнолітнього сина ОСОБА_3 з батьком. У зв'язку з вказаним, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про звільнення з військової служби до відповідача. Оскільки відповідач не звільнив його з військової служби на підставі поданого рапорту, позивач вважає відмову відповідача протиправною.
ІІ. ВИКЛАД ОБСТАВИН, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
6. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач є військовослужбовцем та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
7. Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 04.08.2018, позивач є батьком ОСОБА_3 .
8. Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 20.10.2023 в справі №279/4897/23 шлюб, зареєстрований 02.09.2017 року Коростенським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, актовий запис №335, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_4 ) розірвано та неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після розірвання шлюбу залишено проживати разом з батьком ОСОБА_1 .
9. У зв'язку з вказаним, 16.07.2024 позивач звернувся до військової частини із рапортом, в якому просив звільнити його з військової частини НОМЕР_1 на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" через сімейні обставинами, а саме: самостійним вихованням та утриманням дитини віком до 18 років.
10. За наслідками розгляду вказаного рапорту, 04.06.2024 командиром військової частина НОМЕР_1 прийнято рішення про залишення клопотання солдата ОСОБА_1 без задоволення, на підставі того, що розірвання шлюбу не є підставою для звільнення з військової служби відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", оскільки доказів того, що мати ОСОБА_3 позбавлена батьківських прав, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, визнана безвісно відсутньою або оголошена померлою не надано.
11. Вважаючи відмову щодо незвільнення з військової служби протиправною, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
12. Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
13. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, здійснює Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" №2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон №2232-XII), а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
14. Згідно з ч.ч. 1-2 ст.1 Закону №2232-XII, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
15. Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
16. Згідно з пунктом 2 ч.6 ст.2 Закону №2232-XII статті передбачено, що одним із видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
17. Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби.
18. Зокрема, п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII передбачено, що під час дії воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
19. Згідно з абз. 6 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
20. Згідно з частиною 7 статті 26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
21. Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затверджено Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 (далі - Положення №1153/2008).
22. Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
23. Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог цього Положення, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
24. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої апеляційної скарги, Апеляційний Суд виходить з наступного.
25. Як свідчать матеріали справи, позивач, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, подав рапорт про звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини: самостійно виховує та утримує дитину віком до 18 років.
26. Як доказ наявності сімейних обставин або інших поважних причин позивач долучив до рапорту копію рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 20.10.2023 у справі №279/4897/23.
27. Як зазначалось, рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 20.10.2023 в справі №279/4897/23 шлюб, зареєстрований 02.09.2017 року Коростенським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, актовий запис №335, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_4 ) розірвано та неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після розірвання шлюбу залишено проживати разом з батьком ОСОБА_1 .
28. При цьому, питання обов'язків щодо самостійного виховання та утримання дитини ОСОБА_1 , позбавлення батьківських прав будь-кого із батьків зазначеним судовим рішенням не вирішувались.
29. Згідно з частиною третьою статті 11 Закону України №2402-III від 26.04.2001 "Про охорону дитинства" (далі - Закон №2402-III) встановлено, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
30. За змістом ч. 1-2 ст. 15 Закону №2402-III дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
31. Відповідно до ч.1-2 ст. 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
32. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною 5 статті 157 цього Кодексу.
33. За приписами частин першої третьої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті.
34. Факт відсутності участі батька або матері у вихованні дитини може бути підтверджений судом виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.
35. Отже, проживання батьків дитини окремо, розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини з одним з них не впливає на обсяг прав та обов'язків батьків щодо виховання дитини. Не звільняє того з батьків, хто проживає окремо від обов'язку та не позбавляє права брати особисту участь у вихованні дитини.
36. Як обґрунтовано зауважив суд першої інстанції, рішення суду про розірвання шлюбу, яке позивач долучив до рапорту про звільнення з військової служби, не є належними доказом того, що він самостійно виховує та утримує дитину віком до 18 років, оскільки не впливає на обсяг прав та обов'язків обох батьків щодо виховання дитини, не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від батьківського обов'язку і не позбавляє права брати участь у вихованні дітей.
37. Між тим, доказів того, що мати дитини ухиляється від виконання батьківських обов'язків або позбавлена батьківських прав, що свідчило б про самостійне виховання позивачем неповнолітньої дитини, позивачем не надано до суду.
38. На переконання суду, доказами, що підтверджують факт самостійного виховання та утримання дитини віком до 18 років одним з батьків є, зокрема: свідоцтво про смерть батька або мати; рішення суду про позбавлення батьківських прав, рішення суду про визнання батька (матері) безвісти зниклим (відсутнім), рішення суду про оголошення батька (матері) померлим, рішення суду про самостійне виховання та утримання дитини; відбування покарання у місцях позбавлення волі.
39. Вказані документи об'єктивно дозволяють підтвердити факт відсутності участі матері у вихованні дитини та, як наслідок, наявність підстав для звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII.
40. Колегія суддів також звертає увагу й на те, що у законодавстві відсутнє формулювання поняття "самостійне виховання дітей одним з батьків".
41. Водночас, Порядок надання відпустки при народженні дитини, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №693 від 07.07.2021, містить визначення термінів "одинока мати" та "одинокий батько".
42. Так, одинокий батько - батько дитини, матір якої померла, відповідно до рішення суду позбавлена батьківських прав, визнана безвісно відсутньою або оголошена померлою, якщо ця дитина не була усиновлена іншою жінкою.
43. Таким чином, з огляду на зазначене вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що оскільки матір дітей не позбавлена батьківських прав, не визнана безвісно відсутньою, не оголошена померлою, а тому відсутні підстави стверджувати про те, що позивач є одиноким батьком або самостійно виховує неповнолітню дитину.
44. За висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду викладеними у постанові від 28.09.2022 у справі №580/251/21 для визнання статусу "одинокої матері" необхідно встановити дві ознаки: вона і виховує дитину, і сам її утримує.
45. Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 №9 (далі - Постанова Пленуму ВСУ), одинокою матір'ю є жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама.
46. У постанові від 13.06.2018 по справі №822/2446/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вказав, що правовий статус поняття одинокого батька не врегульований законодавством, вбачається можливим застосовування аналогії поняття одинокої матері, тлумачення якого зазначено у Постанові Пленуму ВСУ.
47. Системний аналіз викладеного дає підстави для висновку, що для набуття статусу "одинока матір", "одинокий батько", необхідні 2 факти: не перебування у шлюбі, а також виховання і утримання дитини самими матір'ю чи батьком відповідно, тобто без участі іншого з подружжя у житті дитини.
48. Враховуючи зазначене вище в сукупності колегія суддів вважає, що батька можна визнати таким, що виховує дитину самостійно, тобто без матері, тільки за наявності реальних перешкод для матері дитини здійснювати свій обов'язок щодо виховання дитини, зокрема, позбавлення матері батьківських прав, визнання безвісно відсутньою чи померлою. Саме по собі розірвання шлюбу, не перебування батьків у шлюбі, реєстрація місця проживання матері окремо від дитини не передбачає, що дитина виховується без матері.
49. З огляду на зазначене вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що матеріали справи не містять належних, допустимих та достовірних доказів, що свідчили б про статус позивача як батька, що самостійно виховує дитину віком до 18 років, а тому є правомірними дії відповідача щодо відмови позивачу в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
V. ВИСНОВКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ.
50. Згідно зі ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
51. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
52. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
53. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
54. Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає.
55. Переглянувши судове рішення в межах апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, Апеляційний Суд дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які б були б підставою для скасування судового рішення, а тому апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Мацький Є.М.
Судді Залімський І. Г. Сушко О.О.