Справа № 600/2660/24-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Брезіна Тетяна Миколаївна
Суддя-доповідач - Сушко О.О.
17 квітня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сушка О.О.
суддів: Мацького Є.М. Залімського І. Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене листом від 20 травня 2024 року №08/26455/24-Вн про відмову у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби ОСОБА_1 ;
- зобов'язати начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі п.п. г) п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (чинної станом на 29.04.2024) у зв'язку з сімейними обставинами, а саме: проходження військової служби дружиною та наявністю дитини віком до 18 років.
Відповідно до рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач проходить військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України.
14.01.2021 між позивачем та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом Серія НОМЕР_3 , прізвище дружини після реєстрації шлюбу - ОСОБА_3 .
24.03.2022 складено актовий запис №97 про народження ОСОБА_4 , батьками якої є ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .
Згідно довідки від 10.06.2024 та 22.04.2024 ОСОБА_5 проходить військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України.
29.04.2024 р. позивач подав до відповідача рапорт на звільнення з військової служби на підставі п.п. г) п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з сімейними обставинами, а саме: проходження військової служби дружиною та наявністю дитини віком до 18 років.
20.05.2024 відповідачем відмовлено у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби ОСОБА_1 , у зв'язку із внесеними змінами 11.04.2024 до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», які дають підстави для звільнення з військової служби з вказаних позивачем підстав лише для дружини.
Суд першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, згідно з ч. 6. ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ) передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
В подальшому указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні триває.
За змістом ч. 7 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
В силу пунктів 6, 7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення), початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України"Про військовий обов'язок і військову службу".
Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано п. 225 цього Положення, яким передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них; у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Щодо порядку звільнення п. 233 Положення передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
У відповідності до абз. 3 п. 241 Положення накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Згідно з п. 242 Положення після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.
Пунктами 12.1, 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009, передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
До керівників органів військового управління Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, які в особливий період мають право звільнення військовослужбовців з військової служби, належать посадові особи, які під час особливого періоду мають право призначення на посади осіб офіцерського складу.
Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Пунктом 5 Додатку 19 визначено, що при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 та визначено підпунктом «г» пунктів 1, 2 частини четвертої, підпунктом «ґ» пункту 2 частини п'ятої, підпунктом «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).
Відповідно до п. 14.10 розділу XIV цієї Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Отже, військовослужбовці, які проходять військову службу під час проведення мобілізації та дії воєнного стану, звільняються з військової служби на підставах, визначених ст. 26 Закону № 2232-XII.
За приписами пп. г) п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ (чинної станом на 29.04.2024 - дата подачі позивачем рапорту про звільнення) контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах під час проведення мобілізації та дії воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.
Законом України від 11.04.2024 № 3633-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», який набрав чинності 18.05.2024, статтю 26 Закону № 2232-XII викладено у новій редакції, яка передбачає звільнення з військової служби за іншими підставами.
Згідно з пп. г) п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ (у редакції станом на 20.05.2024 день розгляду рапорту позивача військовою частиною) контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах під час проведення мобілізації та дії воєнного стану: через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Відповідно до абз. 4 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII (у редакції станом на 20.05.2024) військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, під час дії воєнного стану дружина, якщо обоє з подружжя проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.
Відтак, у даній справі суду належить з'ясувати яку саме редакцію Закону № 2232-XII мав застосувати відповідач при розгляді рапорту про звільнення позивача.
Судом встановлено та відповідачем не заперечується, що позивачем дотримано законодавчо визначену процедуру подання рапорту щодо звільнення з військової служби в запас та доданих до нього документів. Крім того, на виконання пп. г) п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ (у редакції станом на 29.04.2024) позивачем підтверджено наявність поважних сімейних обставин відповідними документами.
Слід зазначити, що зміни до ст. 26 Закону № 2232-ХІІ набули чинності 18.05.2024, у той час як позивач звернувся з рапортом про звільнення з військової служби 29.04.2024, що сторонами не заперечується.
Разом з тим, слід наголосити, що принцип верховенства права підпорядковує державу інтересам людини, а не навпаки. Коли учасником правовідносин виступає держава, остання у суперечці щодо права з будь-якою особою, має поступитися на користь опонента, оскільки вона сама створила ситуацію правової невизначеності і порушила в такий спосіб принцип верховенства права.
Водночас варто звернути увагу на дію нормативно-правового акта в часі. Зокрема, стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Принцип незворотності дії в часі поширюється також на Конституцію, яка є Основним Законом держави (преамбула Конституції України).
Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58 Конституції України), що відповідає правовим висновкам Рішення Конституційного Суду України (про офіційне тлумачення статей 58, 78, 79, 81 Конституції України та статей 243-21, 243-22, 243-25 Цивільного процесуального кодексу України) від 13.05.1997 № 1-зп/1997.
Тому, суд першої інстанції вірно відхилив посилання відповідача на застосування у спірних правовідносинах приписів Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 № 3633-IX, який вступив в силу 18.05.2024, оскільки вказані відповідачем норми не поширювалася на момент виникнення спірних правовідносин.
Отже, відмова відповідача у звільненні позивача з військової служби за пп. г) п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ як військовослужбовця, який проходить військову службу за контрактом, за сімейними обставинами у зв'язку з тим, що один із подружжя (дружина позивача) проходить військову службу і вказане подружжя має дитину віком до 18 років, є протиправною.
Стосовно вимоги позивача зобов'язати відповідача звільнити його з військової служби у запас за сімейними обставинами на підставі пп. г) п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ слід зазначити наступне.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Згідно з ч. 2 ст. 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Варто зазначити, що на законодавчому рівні відсутнє визначення поняття «дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень». У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Дискреційні повноваження це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
При цьому повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Відтак, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 та від 22.01.2020 у справах № 1640/2594/18 та № 826/9749/17 відповідно.
Згідно з ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки судом встановлено протиправність рішення відповідача, оформлене листом від 20.05.2024, про відмову у звільненні позивача з військової служби, то у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
А тому, рішення начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене листом від 20 травня 2024 року №08/26455/24-Вн про відмову у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби позивача, є протиправним та підлягає скасуванню.
Як свідчать матеріали справи, позивач надав відповідачу з рапортом усі необхідні документи для звільнення з військової служби, а тому належним способом відновлення порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача зобов'язати начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі п.п. г) п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (чинної станом на 29.04.2024) у зв'язку з сімейними обставинами, а саме: проходження військової служби дружиною та наявністю дитини віком до 18 років.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сушко О.О.
Судді Мацький Є.М. Залімський І. Г.