Справа № 320/28258/23 Головуючий у 1-й інстанції: Балаклицький А.І.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
16 квітня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Черпака Ю.К.,
суддів Кобаля М.І., Штульман І.В.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 червня 2024 року, ухвалене в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження без повідомлення та виклику сторін, у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у м. Києві до Міністерства аграрної політики та продовольства України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві та Міністерство фінансів України, про стягнення простроченої заборгованості перед бюджетом,
У серпні 2023 року Головне управління ДПС у м. Києві (далі - позивач/апелянт/ГУ ДПС у м. Києві) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства аграрної політики та продовольства України (далі - відповідач/Мінагрополітики), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві (далі - третя особа 1/ГУ ДКСУ у м. Києві), Міністерство фінансів України (далі - третя особа 2/МФУ), з вимогою стягнути з Міністерства аграрної політики та продовольства України прострочену заборгованість перед бюджетом України в сумі 42 774 684, 25 грн на рахунок, відкритий у Державній казначейській службі України за зазначеними в поданнях реквізитами.
Зазначено про наявність у відповідача заборгованості перед бюджетом внаслідок несплати в установлений законодавством строк бюджетної позички, наданої у зв'язку з тимчасовими фінансовими труднощами на загальну суму 42 774 684, 25 грн.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 червня 2024 року у задоволенні позову ГУ ДПС у м. Києві відмовлено.
Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з передчасності звернення позивача до суду без дотримання вимог пункту 95.2 статті 95 Податкового кодексу України щодо направлення податкової вимоги, що є істотним порушенням встановленої законом процедури.
В апеляційній скарзі ГУ ДПС у м. Києві, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити їх. Апелянт вказав, що суд помилково застосував положення пункту 95.2 статті 95 Податкового кодексу України, не врахувавши специфіку правовідносин, що виникли з бюджетної позички, яка не є податковим боргом у розумінні цього Кодексу. Відтак, обов'язок направлення податкової вимоги у цій справі відсутній, а тому відмова в позові з підстав передчасного звернення до суду є необґрунтованою.
У відзиві Мінагрополітики зазначає, що не є суб'єктом господарювання та не має правонаступництва за боргами Держхарчопрому. Кошти, на які посилається ДПС, міністерство не отримувало, а лише координувало їх розподіл. Доказів зобов'язань або отримання коштів не надано. Податкова вимога не надсилалась, тому позов є передчасним. Відтак, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Апеляційний розгляд справи відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Згідно з частинами першою та другою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів вирішено продовжити на розумний строк її апеляційний розгляд.
Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справ та їх правову оцінку, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що до податкового органу надійшли подання ГУ ДКСУ у місті Києві від 14 липня 2023 року для здійснення заходів про стягнення з Мінагрополітики простроченої заборгованості на суму 42 774 684, 25 грн, а саме:
- № 289 від 14 липня 2023 року про вжиття заходів щодо стягнення простроченої заборгованості (основний борг за фінансовою допомогою, наданою з резервного фонду державного бюджету згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1998 року № 220) станом на 01 липня 2023 року у сумі 2 047 820, 13 грн;
- № 290 від 14 липня 2023 року про вжиття заходів щодо стягнення простроченої заборгованості (основний борг за фінансовою допомогою, наданою з резервного фонду державного бюджету згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 1998 року № 1953 станом на 01 липня 2023 року у сумі 5 826 864, 13 грн;
- № 291 від 14 липня 2023 року про вжиття заходів щодо стягнення простроченої заборгованості (основний борг за фінансовою допомогою, наданою з резервного фонду державного бюджету згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня 1999 року № 1191 станом на 01 липня 2023 року у сумі 16 900 000, 00 грн;
- № 292 від 14 липня 2023 року про вжиття заходів щодо стягнення простроченої заборгованості (основний борг за фінансовою допомогою, наданою з резервного фонду державного бюджету згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 13 вересня 1999 року № 1668 станом на 01 липня 2023 року у сумі 18 000 000, 00 грн.
З огляду на викладене, а також враховуючи, що Мінагрополітикою не погашено прострочену заборгованість перед державою у розмірі 42 774 684, 25 грн, ГУ ДПС у м. Києві вважало, що має належні правові підстави для звернення з позовом про стягнення зазначеної суми.
Позов обґрунтований посиланням на наявність у відповідача бюджетної заборгованості на вказану суму, що виникла внаслідок бюджетної позички за договором від 09 березня 1995 року № 6-09-506/95 та неодноразовою фінансовою допомогою згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1998 року № 220, від 10 грудня 1998 року № 1953, від 05 липня 1999 року № 1191, від 13 вересня 1999 року № 1668.
Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права, обов'язки платників податків та зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України).
За підпунктом 19-1.1.38 пункту 19-1 статті 19 ПК України контролюючі органи забезпечують стягнення сум простроченої заборгованості суб'єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, а також за кредитами із бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України.
Згідно з підпунктом 20.1.19 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право стягувати суми простроченої заборгованості суб'єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, а також за кредитами із бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України.
Пунктом 1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України встановлено, що погашення простроченої заборгованості суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) здійснюється у порядку, визначеному главою 9 розділу II цього Кодексу.
Главою 9 розділу II Податкового кодексу України регулюються питання погашення податкового боргу платника податку.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що законодавець поширив процедуру погашення податкового боргу на порядок стягнення заборгованості за бюджетними позичками (фінансовими допомогами), наділивши у такий спосіб правовідносини позики, що виникли між державою як позикодавцем та господарюючим суб'єктом як позичальником, ознаками публічно-правових.
При цьому органами стягнення є органи доходів та зборів, які під час вжиття заходів, спрямованих на погашення відповідної заборгованості, діють на виконання своїх владних повноважень щодо погашення податкового боргу, визначених ПК України.
Відповідно до частини дев'ятої статті 17 Бюджетного кодексу України прострочена заборгованість суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим, обласною радою чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим, обласною радою чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) стягується з такого суб'єкта господарювання податковими органами, що є органами стягнення такої заборгованості у порядку, передбаченому Податковим кодексом України або іншим законом, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна цього суб'єкта господарювання.
Позовна давність на вимоги щодо погашення такої заборгованості суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим, обласною радою чи територіальною громадою міста) не поширюється.
Частиною 2 статті 50 Бюджетного кодексу України визначено, що податкові органи визначаються органами стягнення простроченої заборгованості суб'єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим, територіальною громадою) за кредитами з бюджету.
З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства слідує, що відповідно до підпункту 20.1.19 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право стягувати суми простроченої заборгованості суб'єктів господарювання перед державою за кредитами (позиками), залученими державою або під державні (місцеві) гарантії, а також за кредитами із бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України в установленому законодавством порядку за місцем реєстрації боржника відповідно до подання територіальних органів Державної казначейської служби.
Таким чином, ГУ ДПС у м. Києві є органом, який має право стягнення простроченої заборгованості за бюджетними позичками, наданими державою або під державні гарантії, на підставі отриманих даних від територіальних органів Державної казначейської служби.
Втім, як правильно зазначив суд першої інстанції, відповідно до пункту 95.2 статті 95 ПК України стягнення коштів з платника податків здійснюється не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) йому податкової вимоги. Ця норма є імперативною та встановлює обов'язкову досудову процедуру, яка передує зверненню контролюючого органу до суду з позовом про стягнення податкового боргу.?
Доводи апелянта про те, що положення пункту 95.2 статті 95 ПК України не застосовуються до заборгованості за бюджетною позичкою, є помилковими, оскільки його приписи (підпункт 20.1.19 пункту 20.1 статті 20 та підрозділу 10 розділу ХХ ПК України) прямо визначають, що стягнення таких боргів здійснюється у порядку, визначеному главою 9 розділу II, а отже, із дотриманням положень щодо податкової вимоги. Її відсутність свідчить про порушення процедури та передчасність звернення до суду.
Верховний Суд України у постанові від 08 травня 2023 року у справі № 826/17705/16 наголосив, що предметом доказування у справах про стягнення податкового боргу є, зокрема, перевірка вжиття контролюючим органом заходів щодо стягнення податкового боргу на підставі та в порядку, встановлених Податковим кодексом України. Зокрема, суд зазначив, що стягнення коштів з рахунків платника податків у банках здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органом, у розмірі суми податкового боргу або його частини. ?
З матеріалів справи слідує, що ГУ ДПС у м. Києві не надсилало на адресу Мінагрополітики податкової вимоги щодо сплати заборгованості в розмірі 42 774 684, 25 грн.
В свою чергу, відсутність доказів направлення або вручення податкової вимоги свідчить про недотримання обов'язкової досудової процедури, передбаченої ПК України.
Для повного і всебічного з'ясування обставин справи та суті спірних правовідносин колегія суддів вважає необхідним надати правовий аналіз договору позички від 09 березня 1995 року № 6-09-506/9,5 на який послався позивач, та бюджетним позичкам, наданим згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1998 року № 220, від 10 грудня 1998 року № 1953, від 05 липня 1999 року № 1191, від 13 вересня 1999 року № 1668 та зобов'язань відповідача з їх повернення.
За умовами договору позички від 09 березня 1995 року № 6-09-506/95 Міністерством фінансів України надано Державному комітету України по харчовій промисловості в 1995 році бюджетну позичку в сумі 350 млрд. крб. для оплати меляси, що використовується для виробництва хлібопекарських дріжджів, з оплатою 30 відсотків річних за її користування і перераховано кошти на бюджетний рахунок Держхарчопрому. Останній мав повернути позичку з відсотками до 01 вересня 1995 року.
Матеріали справи не містять доказів про часткове або повне повернення чи неповернення позички Держхарчпромом та про правонаступництво відповідача за зобов'язаннями цієї державної установи.
Суд апеляційної інстанції послідовно наводить зміст кожної з постанов Кабінету Міністрів України, що мають значення для розгляду справи.
Постанова Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1998 року №?220 передбачала надання цільової бюджетної позички у розмірі 100 млн грн, з яких 50 млн грн - за рахунок резервного фонду Кабінету Міністрів України, а ще 50 млн грн - за рахунок асигнувань Державного комітету по матеріальних резервах. Кошти надавались безпосередньо сільськогосподарським товаровиробникам та агросервісним підприємствам, а Міністерство агропромислового комплексу (Мінагропром) виконувало виключно функцію координації та розподілу цих коштів, не будучи їх отримувачем чи боржником.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10 грудня 1998 року №?1953, аналогічну фінансову допомогу у сумі 50 млн грн було надано тим самим категоріям отримувачів - сільськогосподарським товаровиробникам та агросервісним підприємствам. Додатком 2 до постанови прямо передбачено порядок використання та повернення коштів саме цими суб'єктами. Мінагропром знову ж таки виступав лише координатором процесу, без фактичного управління чи розпорядження бюджетними коштами.
Постанова Кабінету Міністрів України від 05 липня 1999 року №?1191 регулювала механізм забезпечення сільськогосподарських товаровиробників дизельним пальним, імпортованим з Азербайджану. Функції постачальника покладено на ДАК «Укрресурси», яка діяла як оператор імпорту. Мінагропром міг надавати гарантії на поставки, однак не виступав стороною зобов'язань чи отримувачем пального або коштів.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 13 вересня 1999 року №?1668 було дозволено використання частини бюджетних коштів для закупівлі нафти, необхідної для осінньо-польових робіт. І в цьому випадку кошти спрямовувались не на користь Мінагропрому, а через уповноважені державні підприємства - без створення фінансового зобов'язання безпосередньо для міністерства.
З вказаних постанов вбачається, що Мінагропром не отримувало кошти безпосередньо, а діяло як координатор і адміністратор розподілу фінансової допомоги, передбаченої зазначеними актами Кабінету Міністрів України.
Усі зазначені нормативно-правові акти встановлюють механізм надання цільової бюджетної допомоги, яка спрямовувалась не Мінагропрому, а безпосередньо сільськогосподарським товаровиробникам, агросервісним та ремонтним підприємствам. Мінагропром у кожній із постанов виконував виключно координаційну або адміністративну функцію, пов'язану з погодженням розподілу або організацією процесу постачання.
Жодна з постанов не покладала на Мінагропром обов'язку повернення виділених коштів до державного бюджету. Більше того, документи прямо або опосередковано визначають механізм повернення допомоги через Державну казначейську службу за рахунок коштів, що надходять від кінцевих одержувачів - товаровиробників.
Крім того, зі змісту згаданих вище договору і постанов Кабінету Міністрів України можна дійти висновку, що правовідносини, які є предметом розгляду у цій справі, виникли у зв'язку з наданням державою фінансової допомоги (бюджетної позички) у минулі роки в межах реалізації програм державної підтримки агропромислового комплексу, однак така допомога надавалася не безпосередньо відповідачу - Міністерству аграрної політики та продовольства України, а підприємствам агросектору, через міністерство як координуючий орган.
Відповідно до аналізу положень Податкового та Бюджетного кодексів України, а також наданих доказів, встановлено, що відповідач не є стороною договору бюджетної позички, а також не є суб'єктом господарювання, як того прямо вимагає підпункт 19-1.1.38 пункту 19-1 статті 19 ПК України як передумову для застосування процедур стягнення.
Таким чином, навіть за умови існування заборгованості у бюджетній системі, відсутність належного боржника, який отримав кошти та зобов'язався їх повернути, виключає можливість покладання обов'язку з повернення такої позики на Мінагрополітики.
Проте у матеріалах справи відсутні належні первинні документи, які б підтверджували факт отримання відповідачем коштів, зобов'язання щодо їх повернення, а також правонаступництво по зобов'язаннях суб'єктів, які ці кошти реально отримували.
Оскільки суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, то колегія суддів згідно із статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги залишає її без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 липня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати ухвалення та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
Судді: Кобаль М.І.
Штульман І.В.