Справа № 580/6656/24 Суддя (судді) першої інстанції: Різдель О.А.
16 квітня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Грибан І.О.
судді: Ключкович В.Ю.
Кузьмишина О.М.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області, Державної судової адміністрації України, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області та Державної судової адміністрації України, щодо невиплати належного розміру суддівської винагороди за період з 01.06.2024 по 30.06.2024;
- стягнути з відповідачів Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області та Державної судової адміністрації України, недоплачену суддівську винагороду за період з 01.06.2024 по 30.06.2024 включно, в сумі 109008,00 грн.;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України у Черкаській області, коштів для проведення виплати судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 01.06.2024 до 30.06.2024 включно, в сумі 109008,00 грн.;
- зобов'язати відповідачів Територіальне управління Державної судової адміністрації у Черкаській області України та Державну судову адміністрацію України подати у 15 днів (п'ятнадцятиденний) строк звіт про виконання судового рішення;
- допустити негайне виконання рішення суду в межах суми стягнення за один місяць.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.06.2024 по 30.06.2024;
- зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01.06.2024 по 30.06.2024;
- зобов'язано Державну судову адміністрацію забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків для виплати судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.06.2024 по 30.06.2024;
- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та прийняти нову постанову, якою позов залишити без задоволення.
Апеляційна скарга мотивована тим, що працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу», та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів. Статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначається грошове забезпечення військовослужбовців. Таким чином, в даному випадку не порушуються гарантії незалежності судді, визначені статтею 130 Конституції України, оскільки позивач, виконуючи свій конституційний обов'язок, отримує грошове забезпечення та гарантії, які встановлені для військовослужбовців ЗСУ вищезазначеними положеннями законів.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 17 жовтня 2024 року.
Відзиви на апеляційну скаргу до суду не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року справу на підставі ч. 2 ст. 311 КАС України призначено до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.
Окрім цього, 03 березня 2025 року позивачем подано на адресу Шостого апеляційного адміністративного суду додаткові пояснення по справі №580/6656/24.
Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, Указом Президента України 265/2020 від 02.07.2020 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, відповідно до вимог Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022 ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації.
Наказом Канівського міськрайонного суду від 25.02.2022 №2-а увільнено суддю Канівського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_1 від роботи з 25.02.2022 у зв'язку з зарахуванням до складу Сил територіальної оборони Збройних Сил України та добровольчих формувань територіальних громад із збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку до дня звільнення з військової служби.
19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ, яким у частині третій статті 119 Кодексу законів про працю України слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».
У вересні 2022 року позивач звернувся з заявами до відповідачів, в яких просив повідомити причини невиплати суддівської винагороди та здійснити виплату суддівської винагороди у відповідності до вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та рішення Ради суддів України від 05.08.2022 №24.
Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області листом від 11.10.2022 №04-1460/22 повідомило, що у зв'язку з набранням з 19.07.2022 чинності Законом України №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», внесено зміни у ст. 119 КЗпП України, згідно яких середній заробіток як соціальна гарантія для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків перестав існувати в національному законодавстві України.
Позивач вважаючи протиправною бездіяльність відповідачів щодо не нарахування та не виплати суддівської винагороди за період з 01.06.2024 по 30.06.2024 включно, звернувся до суду із даним позовом.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Отже, в апеляційному порядку підлягає перегляду рішення суду першої інстанції виключно в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 .
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Так, статус судді визначено Конституцією України (статті 126 - 129) та Законом №1402-VIII.
Відповідно до частини першої статті 52 зазначеного Закону суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.
Особа, призначена на посаду судді указом Президента України, набуває повноважень судді із здійснення правосуддя, включаючи право на отримання доплат до посадового окладу, за умов зарахування у штат відповідного суду, складення присяги судді і проходження початкової підготовки у випадках та порядку, встановлених цим Законом. Датою набуття суддею повноважень із здійснення правосуддя визначається дата виконання останньої з цих умов (стаття 81 Закону № 1402-VIII).
Повноваження судді припиняються виключно з підстав, визначених частиною сьомою статті 126 Конституції України (стаття 119 цього ж Закону).
Частиною першою статті 48 Закону № 1402-VIII закріплено, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання.
Незалежність судді забезпечується правовими гарантіями, перелік яких наведено в частині п'ятій статті 48 Закону № 1402-VIII, зокрема належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.
Передбачене законом матеріальне забезпечення судді означає виплату суддівської винагороди, яка, як це встановлено частиною першою статті 135 Закону № 1402-VIII, регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
У Рішенні від 04.12.2018 № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) (справа за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд») Конституційний Суд України зазначив, що суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу.
Згідно з висновком у цьому рішенні системний аналіз положень Конституції України свідчить, що ними встановлено обов'язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, у тому числі, розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.
При цьому Конституційний Суд України звернув увагу, що така його позиція збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10.07.1998, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше - на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність.
Згідно із частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.
Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу (частина десята цієї статті).
Частину десяту статті 135 Закону № 1402-VIII слід застосовувати з урахуванням висновку Конституційного Суду України в Рішенні від 04.12.2018 № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) щодо неконституційності (невідповідності статті 126 Конституції України) аналогічних за змістом положень частини десятої статті 133 Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12.02.2015 № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» для цілей застосування окремих положень Закону № 1402-VIII - частини першої статті 55 (щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв'язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду); частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 (щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з обов'язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації); частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 (щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді).
Наведені положення Закону № 1402-VIII стосуються випадків, коли суддя не здійснює правосуддя з незалежних від нього причин, які безпосередньо пов'язані з організацією судочинства.
Законом № 1402-VIII не врегульовано, чи виплачується суддівська винагорода в разі проходження суддею, повноваження якого не припинені, військової служби, зокрема за призовом по мобілізації до лав Збройних Сил України в особливий період.
Водночас, суддя у такому випадку не виконує свій професійний обов'язок щодо здійснення правосуддя з незалежних від нього причин, які також не пов'язані з організацією судочинства.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (з наступними змінами і доповненнями) (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Відповідно до частини першої статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом (положення частини другої зазначеної статті).
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (частини третя, четверта статті 2 Закону № 2232-ХІІ в порядку викладення).
Гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами (стаття 40 Закону № 2232-ХІІ).
Частиною другою статті 39 цього ж Закону встановлено, що громадяни України, які проходять базову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 КЗпП, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».
Частиною третьою статті 119 КЗпП (зі змінами, внесеними Законом № 2352-ІХ, який набрав чинності з 19.07.2022) установлено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.
Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
У редакції, чинній до 19.07.2022, частина третя статті 119 КЗпП передбачала збереження за визначеним нею колом осіб також середньої заробітної плати.
Норми частини третьої статті 119 КЗпП та статті 135 Закону № 1402-VIII є самостійними, регулюють різні правовідносини, а тому при їх застосуванні неприйнятні правила щодо застосування загальної та спеціальної норми.
У правовому регулюванні статусу судді немає норми, яка б визначала, які гарантії має суддя, якщо він, виконуючи військовий обов'язок по захисту Батьківщини, поступив на військову службу.
При цьому, у такому випадку суддя отримує також статус військовослужбовця з поширенням на нього гарантій правового і соціального захисту військовослужбовців, встановлених законом.
Як і здійснення правосуддя, військова служба є публічною. Суддя, поступивши на військову службу, здійснює функції, які притаманні цьому виду публічної служби, і така служба підлягає оплаті відповідно до умов, передбачених законом для неї.
Засада оплати праці - «праця оплачується за виконану роботу (трудову функцію)» (це відповідає визначенню заробітної плати як винагороди за виконану роботу згідно з частиною першою статті 1 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці») - застосовна і в цьому випадку. Виконання одного виду публічної служби із застосуванням порядку оплати трудової функції, встановленого для іншого виду публічної служби, навпаки, суперечило б такій засаді.
Статтею 7 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Застосування у правовідносинах, які виникають у зв'язку з проходженням публічної служби і які окремо не врегульовані законодавством, яке регулює цей вид публічної служби, норм КЗпП, що регулюють подібні за змістом правовідносини, цілком правомірне з огляду на їх спорідненість з нормами, які регулюють публічну службу.
Такий підхід застосувала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 при вирішенні питання про застосування норми частини другої статті 233 КЗпП у правовідносинах зі стягнення грошової винагороди за виконання публічної служби.
Призначення і звільнення судді з посади охоплюється сферою публічних відносин, разом з тим у нього виникають трудові відносини з відповідним судом, про що прямо зазначено в статті 125 Закону № 1402-VIII, згідно з якою припинення повноважень судді є підставою для припинення трудових відносин з відповідним судом, про що голова суду видає наказ. Ці відносини виникають на підставі наказу про зарахування судді до штату відповідного суду, про що також ідеться в статті 81 зазначеного Закону.
Отже, у разі коли суддя призваний для проходження військової служби, зокрема за призовом під час мобілізації, на особливий період, трудові відносини між ним і судом регулюються нормою частини третьої статті 119 КЗпП, оскільки в Законі № 1402-VIII немає норми, яка б по-іншому регулювала ці відносини.
Наразі, з фактичних обставин справи вбачається, що вступивши на військову службу, ОСОБА_1 не втратив статусу судді, його повноваження судді збереглися в силу норм частини сьомої статті 126 Конституції України та статті 119 Закону № 1402-VIII. Одночасно він набув статусу військовослужбовця.
Будучи увільненим від виконання обов'язків зі здійснення правосуддя на період проходження військової служби, позивач у цей період не має права на отримання суддівської винагороди як винагороди за виконання професійного обов'язку судді. Він вступив у публічні правовідносини з державою щодо проходження військової служби на умовах, зокрема й щодо забезпечення (грошового, матеріального), які встановила держава для цього виду публічної служби.
У зв'язку із наведеним, припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.06.2024 по 30.06.2024 є правомірним.
Водночас, призвавши ОСОБА_1 для виконання конституційного обов'язку по захисту Батьківщини, держава взяла зобов'язання надати йому відповідні правові та соціальні гарантії, в тому числі й щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовця. Це відповідає й змісту норми частини третьої статті 119 КЗпП у чинній редакції, яка звільняє роботодавця від обов'язку виплачувати працівникові, призваному на військову службу, заробітну плату.
За відсутності правової норми, яка б гарантувала збереження суддівської винагороди у разі призову на військову службу, вимоги ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області про виплату суддівської винагороди за період з 01.06.2024 по 30.06.2024 при фактичному виконанні обов'язків військової служби, а не відправленні правосуддя не мають правового підґрунтя.
Окрім того, колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у справі №320/10955/23 у постанові від 13 березня 2025 року сформувала правовий висновок щодо застосування норм права у спірних правовідносинах: « У разі проходження суддею військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також в інших випадках, передбачених частиною другою статті 39 Закону № 2232-ХІІ, за ним зберігається місце роботи і посада на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення. У цей період на суддю поширюється статус військовослужбовця, визначений нормативно-правовими актами, зокрема, гарантії правового і соціального захисту військовослужбовців, а суддівська винагорода судді не виплачується».
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», статті 6 Закону України «Про адміністративну процедуру» та статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у цій справі.
Відповідно до статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Таким чином, апеляційна скарга Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області підлягає задоволенню, рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 січня 2024 року - скасуванню, а в задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись статтями 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області - задовольнити.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя І.О. Грибан
Судді: В.Ю. Ключкович
О.М. Кузьмишина
(повний текст постанови складено 16.04.2025р.)