Справа № 320/34976/24 Головуючий у 1-й інстанції: Шевченко А.В.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
15 квітня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Черпака Ю.К.,
суддів Кобаля М.І., Штульман І.В.,
за участю секретаря судового засідання Шіндер Ю.О.,
представників позивача адвоката Сіняка Д.М.,
представника відповідача Статкевича Д.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу акціонерного товариства «Страхова Компанія «ББС ІНШУРАНС» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом акціонерного товариства «Страхова Компанія «ББС ІНШУРАНС» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У липні 2024 року акціонерне товариство «Страхова Компанія «ББС ІНШУРАНС» (далі - позивач/апелянт/АТ «Страхова Компанія «ББС ІНШУРАНС») звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - відповідач/ГУ ДПС у м. Києві) з вимогами визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення:
- від 28 червня 2024 року № 63440070802, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток страхових організацій, включаючи філіали аналогічних організацій, розташованих на території України, за 2022 рік у розмірі 3 580 653, 00 грн;
- від 28 червня 2024 року № 63467070802, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток по періодах: за 2021 рік - 14 813 942, 00 грн; за 2023 рік - 1 333 028, 00 грн.
Позовні вимоги АТ «Страхова компанія «ББС ІНШУРАНС» обґрунтовані протиправністю висновків контролюючого органу, викладених в акті перевірки, щодо фіктивного характеру господарських операцій із ТОВ «ГІЛЛІ ГРУП», ТОВ «АУРУМ ХХІ», ПП «ТІСОТ». На думку позивача, вказані господарські операції підтверджені належними та достатніми первинними документами і були пов'язані з його господарською діяльністю. Вважає помилковими висновки контролюючого органу про неможливість здійснення таких операцій у зв'язку з відсутністю у контрагентів ресурсів для виконання задокументованої діяльності та відповідних товарів у ланцюгу постачання, кінцевою ланкою якого є Підприємство. Щодо посилань відповідача на негативну інформацію про діяльність ПП «ТІСОТ», отриману в межах кримінального провадження, позивач зазначає, що така інформація не може бути підставою для визнання правочинів із зазначеним контрагентом недійсними, а господарських операцій - нереальними (безтоварними). Також вказав, що податковий орган не мав обґрунтованих підстав сумніватися у правомірності діяльності ТОВ «ГІЛЛІ ГРУП», ТОВ «АУРУМ ХХІ» та ПП «ТІСОТ», оскільки керівники зазначених суб'єктів господарювання надали установчі та реєстраційні документи, що свідчили про наявність у них відповідної правосуб'єктності.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2025 року у задоволенні позову АТ «Страхова компанія «ББС ІНШУРАНС» відмовлено.
Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що податкові повідомлення-рішення прийняті на законних підставах, оскільки позивач не довів реальність господарських операцій із контрагентами ТОВ «АУРУМ ХХІ», ПП «ТІСОТ» та ТОВ «ГІЛЛІ ГРУП». Надані акти виконаних робіт є типовими, не містять конкретизації наданих послуг, не визначають, хто саме надавав послуги та в якому обсязі. Крім того, матеріали справи не містять жодних наказів або розпоряджень про призначення відповідальних осіб позивача для взаємодії з контрагентами, відсутні звіти або інші документи про результати послуг. Господарські операції позивача не були спрямовані на досягнення економічного ефекту, а отже не є реальними. Також зазначив, що контролюючим органом було здійснено запити на зустрічну звірку, які повернулися неврученими, що додатково підтверджує неможливість встановлення фактів взаємовідносин між позивачем та контрагентами. Крім того, суд першої інстанції зазначив про недотримання позивачем принципу належної податкової обачності, не перевірив своїх контрагентів, діяльність яких мала ознаки фіктивності (відсутність звітності, ІКП, руху коштів тощо). Висновок експерта судом відхилено як такий, що суперечить іншим доказам у справі. Тому відсутні правові підстави для врахування спірних витрат у податковому обліку.
В апеляційній скарзі АТ «Страхова компанія «ББС ІНШУРАНС», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. На думку апелянта, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про фіктивність господарських операцій з контрагентами, не надав належної оцінки наданим первинним документам, платіжним дорученням, банківським випискам та висновку судового експерта, який підтверджує реальність виконаних послуг. Зазначив, що операції були фактично здійснені, мали економічний зміст, були направлені на досягнення господарської мети та підтверджені усіма необхідними документами відповідно до вимог Податкового кодексу України і Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Також, на його переконання, суд першої інстанції неправомірно проігнорував принцип презумпції правомірності рішень платника податків, передбаченого пунктом 56.21 статті 56 Податкового кодексу України, та невірно застосував принцип належної податкової обачності, фактично переклавши на позивача обов'язок перевіряти діяльність та податкову дисципліну контрагентів. Висновки контролюючого органу ґрунтуються виключно на інформації з баз даних ДПС та припущеннях про відсутність у контрагентів необхідних ресурсів, без належного документального підтвердження.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач навів доводи щодо законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити скаргу без задоволення.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та їх правову оцінку, правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що АТ «Страхова компанія «ББС ІНШУРАНС» є юридичною особою та зареєстроване 15 грудня 1993 року (номер 12701200000000077 запису в Єдиному державному реєстрі про проведення державної реєстрації юридичної особи), перебуває на податковому обліку в ГУ ДПС у м. Києві як платник податків. Видами діяльності є (код КВЕД): 65.12 Інші види страхування, крім страхування життя (основний); 65.20 Перестрахування; 66.21 Оцінювання ризиків та завданої шкоди; 66.22 Діяльність страхових агентів і брокерів.
На підставі направлень від 29 квітня 2024 року № 9855/26-15-07-08-02, № 9852/26-15-23-03, № 9853/26-15-07-03-01, № 9854/26-15-07-08-03, № 9851/26-15-07-08-03, № 9850/26-15-07-07-03, № 9849/26-15-07-07-03, № 9842/26-15-24-02-05, виданих ГУ ДПС у м. Києві, відповідно до статей 20, 77, 82 Податкового кодексу України, на підставі наказу ГУ ДПС у м. Києві від 29 березня 2024 року № 2018-п проведена документальна планова виїзна перевірка АТ «Страхова компанія «ББС ІНШУРАНС» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2023 року, валютного законодавства за період з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2023 року, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2023 року та іншого законодавства за відповідний період, згідно із затвердженим планом документальної перевірки.
За результатами такої перевірки складеного акт від 24 травня 2024 року № 52583/Ж5/26-15-07-08-02/20344871, в якому містяться висновки про вчинення позивачем наступних порушень норм податкового законодавства:
- пунктів 44.1, 44.2, 44.3 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2021 рік у сумі 14 813 942, 00 грн, за 2023 рік у сумі 1 333 028, 00 грн та занижено податок на прибуток за 2022 рік у сумі 3 580 653, 00 грн;
- пункту 51.1 статті 51, пункту 70.16 статті 70, підпункту 176.2 «б» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, пункту 1.2 розділу І, пункту 3.1 та пункту 3.2 розділу Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 13 січня 2015 року № 4, а саме: несвоєчасне подання розрахунку за 3 квартал 2021 року;
- пункту 49.2, підпункту 49.18.2 пункту 49.18 статті 49, пункту 51.1 статті 51, підпункту 6 пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України та пункту 1.2 розділу І, пункту 3.1 та пункту 3.2 розділу ІІІ «Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску» затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 13 січня 2015 року № 4 (у редакції наказу Міністерства фінансів України 15 грудня 2020 року №773), а саме: подання з невірно відображеним ідентифікаційним кодом фізичної особи, що призвело до зміни платника податку за 1-4 квартал 2018 року, за 1-4 квартал 2019 року, за 1-4 квартал 2020 року, за 1-4 квартал 2021 року, 1,3 квартал 2022 року, 1-3 квартал 2023 року;
- підпункту 266.7.5 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України - подання податкових декларацій з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2018 рік з порушенням граничного терміну подання.
В основу акту перевірки щодо встановлених порушень покладено обставини не підтвердження первинним документами реальності господарських операцій з контрагентами позивача:
- з ТОВ «АУРУМ ХХІ» на суму 10 654 592, 00 грн;
- з ТОВ «ТІСОТ» на суму 6 272 954, 00 грн;
- з ТОВ «Гуллі Груп» на суму 4 298 000, 00 грн.
10 червня 2024 року АТ «Страхова компанія «ББС ІНШУРАНС» відповідно до пункту 86.7 статті 86 Податкового кодексу України звернулося до ГУ ДПС у м. Києві із запереченнями на акт перевірки № 1276-02 від 10 червня 2024 року та додатковими документами.
21 червня 2024 року листом № 11904/1/26-15-07-08-02-07 ГУ ДПС у м. Києві повідомило про залишення заперечень без задоволення.
28 червня 2024 року ГУ ДПС у м. Києві винесено податкові повідомлення-рішення:
- № 63440070802, яким встановлено порушення пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 140.4.4 пункту 140.4 статті 140 Податкового кодексу України та зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток по періодах за 2021 рік - 14 813 942, 00 грн, за 2023 рік - 1 333 028, 00 грн;
- № 63467070802, яким встановлено порушення пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 140.4.4 пункту 140.4 статті 140 Податкового кодексу України та відповідно збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за 2022 рік у розмірі 3 580 653,00 грн.
Позивач звернувся з позовом до суду про скасування податкових повідомлень-рішень як протиправних.
Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує наступне.
Оскільки оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті виключно з підстав зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток та збільшення податкового зобов'язання за цим податком, предметом судового контролю є правомірність висновків контролюючого органу саме щодо порушень, які стосуються визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток. Відповідно, розгляд у межах цієї справи обмежується дослідженням обставин, що мають значення виключно для оцінки реальності господарських операцій, які стали підставою для формування позивачем витрат, що вплинули на об'єкт оподаткування.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права, обов'язки платників податків та зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України).
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно з пунктом 44.2 статті 44 Податкового кодексу України для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
У пункті 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України вказано, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:
- збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.
Аналіз положень пунктів 44.1, 44.2 статті 44, пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України свідчить, що платник податку на прибуток підприємств з метою визначення об'єкта оподаткування - прибутку визначає фінансовий результат до оподаткування (прибутку або збитку) шляхом коригування (збільшення або зменшення), використовуючи дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. При цьому показники обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, визначаються на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату у фінансовій звітності підприємства визначаються відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.
Показники обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, визначаються на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством (пункт 44.2 статті 44 Податкового кодексу України).
Згідно із статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі - Закон України № 996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закон України № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Таким чином, у податковому обліку понесені витрати на придбання товарів/послуг та доходи від реалізації товарів/послуг мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення.
До первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені платником податків у податковій звітності, належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції.
Водночас, нереальність господарських операцій з придбання/постачання платником податку товарів/послуг має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, для цілей податкового обліку з податку на прибуток господарські операції мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними документами, які відповідають вимогам законодавства та дозволяють ідентифікувати зміст, обсяг і учасників операції. Виключно реальність операцій, підтверджена відповідною документацією, дає підстави для включення відповідних сум до витрат або доходів при визначенні об'єкта оподаткування.
Встановлюючи правило щодо обов'язкового підтвердження сум витрат та податкового кредиту, врахованих платником під час визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток та з ПДВ відповідно, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені для оформлення такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою податкового обліку. Таке узгоджується з вимогами статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України щодо достовірності доказів.
Ці вимоги однаковою мірою стосуються формування й інших показників податкового обліку, зокрема витрат та фінансового результату до оподаткування при визначенні об'єкта оподаткування з податку на прибуток. Податковий облік не може ґрунтуватися на недостовірних чи формально створених даних, що не підтверджують фактичного здійснення господарських операцій.
Превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми) як принцип бухгалтерського обліку, що закріплений в статті 4 Закону №996-XIV, так само характеризує і податковий облік.
У справах, предмет спору в яких стосується правомірності відображення платником податків у бухгалтерському та податковому обліках фінансових показників господарських операцій, які, за висновком контролюючого органу, є фіктивними, сталою є практика правозастосування Верховним Судом, яка полягає в тому, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податків господарських договорах, що має підтверджуватись первинними документами відповідно до вимог, встановлених правовими нормами, зокрема й щодо змісту (обов'язкових реквізитів).
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту та витрат.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, то платник податків не має права на податкову вигоду у вигляді зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат.
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема про наявність таких обставин, як: неможливість реального здійснення операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка зазначена виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, господарської діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність документів обліку.
На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій платник податків повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами і які в сукупності із встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб'єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником даних податкового обліку.
Такі правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 24 січня 2018 року у справі № 2а-19379/11/2670, від 28 жовтня 2019 року у справі № 280/5058/18, від 26 лютого 2020 року у справі №826/1308/18, від 06 травня 2020 року у справі №640/4687/19.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19 зроблено висновок про те, що під час вирішення спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Наявність належно оформлених первинних документів є обов'язковою ознакою господарської операції, однак не єдиною. За своєю правовою суттю господарською операцією є операція, яка змінює зміст активів платника податку, а первинні документи лише підтверджують факт її проведення.
Отже, оцінюючи обґрунтованість заявленої податкової вигоди, адміністративний суд має оцінити обставини вчинення відповідних господарських операцій в їх сукупності та дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв'язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.
Колегія суддів вважає за необхідне покроково надати оцінку покладеним висновкам контролюючого органу про нереальність господарських операцій позивача з контрагентами.
Щодо ТОВ «АУРУМ ХХІ» за період 2020-2023 роки.
Так, 01 квітня 2020 року між ТОВ «АУРУМ ХХІ» (виконавець) та ПрАТ «Страхова компанія «БРОКБІЗНЕС» (в подальшому відбулася зміна назви - АТ «Страхова компанія «ББС Іншуранс») (замовник) укладено договір № 0303 про надання консультаційних послуг. В порядку та на умовах, визначених даними договором, замовник доручає виконавцеві, а виконавець зобов'язується надати замовнику консультаційні послуги із фінансових та економічно-правових питань, пов'язаних з господарською діяльністю замовника, з метою підвищення ефективності господарської діяльності замовника, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги в порядку, визначеному цим договором. Пунктом 1.5 договору встановлено, що виконавець надає консультаційні послуги у наступних формах: усна форма з використанням засобів телефонного зв'язку (за номером, що визначається виконавцем); усна форма консультації при безпосередній зустрічі з співробітниками замовника за їх першою вимогою; інші форми визначені в окремих додаткових угодах до цього договору. Консультації надаються за графіком, погодженим сторонами, і представлений в додатку №2 до цього договору (пункт 1.6 договору). Відповідно до пункту 2.1 договору обов'язками замовника визначено: надати виконавцю на його вимогу всю наявну у замовника інформацію, що необхідна для якісного, ефективного та результативного надання консультацій, в письмовій формі впродовж 10 (десяти) днів з моменту надходження такої вимоги; оплатити послуги виконавця відповідно до умов даного договору та на підставі актів приймання-передачі наданих послуг, форма яких встановлена в додатку 1 до цього договору; довести до відома своїх співробітників (працівників) інформацію про можливість звернення до виконавця за консультацією з питань, що становлять предмет договору.
Додатків до договору від 01 квітня 2020 року № 0303, у тому числі письмових запитів виконавця про надання певної інформації згідно з пунктом 2.1 Договору, позивачем до матеріалів справи не надано.
На підтвердження отримання від даного контрагента вказаних консультаційних послуг та реальності господарських операцій позивачем надано до суду акти прийому передачі наданих послуг: від 02 червня 2020 року № 1, від 15 червня 2020 року № 2, від 01 липня 2020 року № 3, від 16 липня 2020 року № 4, від 31 липня 2020 року № 5, від 10 серпня 2020 року № 6, від 26 серпня 2020 року № 7, від 31 серпня 2020 року № 8, від 15 вересня 2020 року № 9, від 28 вересня 2020 року № 10, від 30 вересня 2020 року № 11, від 07 жовтня 2020 року № 12, від 15 жовтня 2020 року № 13, від 26 жовтня 2020 року № 14, від 02 листопада 2020 року № 15, від 12 листопада 2020 року № 16, від 22 листопада 2020 року № 17, від 05 жовтня 2021 року № 18, від 07 жовтня 2021 року № 19, від 08 жовтня 2021 року № 20, від 13 жовтня 2021 року № 21, від 18 жовтня 2021 року № 22, від 20 жовтня 2021 року № 23, від 22 жовтня 2021 року № 24, від 26 жовтня 2021 року № 25, від 01 листопада 2021 року № 26, від 15 листопада 2021 року № 27, від 25 листопада 2021 року № 28, від 01 грудня 2021 року № 29, від 15 грудня 2021 року № 30, від 13 січня 2022 року № 31, від 14 січня 2022 року № 32, від 19 січня 2022 року № 33, від 24 січня 2022 року № 34, від 31 січня 2022 року № 35, від 18 лютого 2022 року № 36, від 01 листопада 2022 року № 37, від 02 листопада 2022 року № 38, від 03 листопада 2022 року № 39, від 04 листопада 2022 року № 40, від 07 листопада 2022 року № 41, від 08 листопада 2022 року № 42, від 09 листопада 2022 року № 43, від 10 листопада 2022 року № 44, від 11 листопада 2022 року № 45, від 01 грудня 2022 року № 46, від 21 грудня 2022 року № 47, від 02 січня 2023 року № 48, від 25 січня 2023 року № 49, від 01 лютого 2023 року № 50, від 22 лютого 2023 року № 51, від 01 березня 2023 року № 52, від 17 березня 2023 року № 53, від 31 березня 2023 року № 54.
Вказані акти прийому-передачі наданих послуг мають типовий та однаковий зміст, відмінні лише за періодами надання послуг та кількістю затрачених годин, мають лише посилання про надання консультаційних послуг та кількість затраченого часу і вартість робіт.
Втім, такі акти не містять конкретно визначеного переліку отриманих послуг та детального опису виконаної роботи, якими саме фахівцями проводився аналіз, якої саме господарської документації позивача проводився аналіз, які фінансово та економічно-правові питання були досліджені.
Також на підтвердження розрахунків із даним контрагентом позивачем надано банківські виписки та платіжні інструкції від 23 лютого 2023 року № 255423, від 01 березня 2023 року № 255581, від 17 березня 2023 року № 256185, від 31 березня 2023 року № 256620, проте, як правильно звернув увагу суд першої інстанції, вказані платіжні інструкції свідчать лише про часткову оплату наданих послуг, а саме: оплату послуг за актами від 22 лютого 2023 року № 51, від 01 березня 2023 року № 52, від 17 березня 2023 року № 53, від 31 березня 2023 року № 54.
Інших доказів на підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та даним контрагентом до матеріалів справи не надано.
Щодо ПП «ТІСОТ» за період 2020-2021 роки.
01 липня 2020 року між ПП «ТІСОТ» (виконавець) та ПрАТ «Страхова компанія «БРОКБІЗНЕС» (в подальшому відбулася зміна назви - АТ «Страхова компанія «ББС Іншуранс») (замовник) укладено договір № 0321 про надання консультаційних послуг. В порядку та на умовах, визначених даними договором, замовник доручає виконавцеві, а виконавець зобов'язується надати замовнику консультаційні послуги із фінансових та економічно-правових питань, пов'язаних з господарською діяльністю замовника, з метою підвищення ефективності господарської діяльності замовника, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги в порядку, визначеному цим договором. Пунктом 1.5 договору визначено, що виконавець надає консультаційні послуги у наступних формах: усна форма з використанням засобів телефонного зв'язку (за номером, що визначається виконавцем); усна форма консультації при безпосередній зустрічі з співробітниками замовника за їх першою вимогою; інші форми, визначені в окремих додаткових угодах до цього договору. Консультації надаються за графіком, погодженим сторонами, і представлений в додатку № 2 до цього договору (пункт 1.6 договору). Відповідно до пункту 2.1 договору обов'язками замовника визначено: надати виконавцю на його вимогу всю наявну у замовника інформацію, що необхідна для якісного, ефективного та результативного надання консультацій, в письмовій формі впродовж 10 (десяти) днів з моменту надходження такої вимоги; оплатити послуги виконавця відповідно до умов даного договору та на підставі актів приймання-передачі наданих послуг, форма яких встановлена в додатку 1 до цього договору; довести до відома своїх співробітників (працівників) інформацію про можливість звернення до виконавця за консультацією з питань, що становлять предмет договору.
Додатків до договору від 01 липня 2020 року № 0321, як і письмових запитів виконавця по конкретних питаннях консультацій згідно з пунктом 2.1 Договору, позивачем до матеріалів справи не надано.
На підтвердження отримання від даного контрагента вказаних консультаційних послуг та реальності господарських операцій позивачем надано до суду акти прийому передачі наданих послуг: від 21 серпня 2020 року № 1, від 26 серпня 2020 року № 2, від 31 серпня 2020 року № 3, від 15 вересня 2020 року № 4, від 28 вересня 2020 року № 5, від 30 вересня 2020 року № 6, від 07 жовтня 2020 року № 7, від 15 жовтня 2020 року № 8, від 26 жовтня 2020 року № 9, від 02 листопада 2020 року № 10, від 12 листопада 2020 року № 11, від 24 листопада 2020 року № 12, від 30 листопада 2020 року № 13, від 09 грудня 2020 року № 14, від 17 грудня 2020 року № 15, від 24 грудня 2020 року № 16, від 04 січня 2021 року № 17, від 15 січня 2021 року № 1, від 31 січня 2021 року № 2, від 09 лютого 2021 року № 3, від 16 лютого 2021 року № 4, від 23 лютого 2021 року № 5, від 01 березня 2021 року № 6, від 18 березня 2021 року № 7, від 23 березня 2021 року № 8, від 01 квітня 2021 року № 9, від 22 квітня 2021 року № 10, від 23 квітня 2021 року № 11, від 05 травня 2021 року № 12, від 18 травня 2021 року № 13, від 24 травня 2021 року № 14, від 01 червня 2021 року № 15, від 15 червня 2021 року № 16, від 23 червня 2021 року № 17, від 30 червня 2021 року № 18, від 13 липня 2021 року № 19, від 21 липня 2021 року № 20, від 28 липня 2021 року № 21, від 02 серпня 2021 року № 22, від 17 серпня 2021 року № 23, від 19 серпня 2021 року № 24, від 27 серпня 2021 року № 25, від 01 вересня 2021 року № 26, від 17 вересня 2021 року № 27, від 22 вересня 2021 року № 28, від 01 жовтня 2021 року № 29, від 18 жовтня 2021 року № 30, від 25 жовтня 2021 року № 31.
Вказані акти прийому-передачі наданих послуг мають типовий та однаковий зміст, відмінні лише за періодами надання послуг та кількістю затрачених годин, містять лише посилання про надання консультаційних послуг та кількість затраченого часу і вартість робіт.
Втім, в них відсутній конкретно визначений перелік отриманих послуг та детальний опис виконаної роботи, якими саме фахівцями проводився аналіз, якої саме господарської документації чи операцій позивача проводився аналіз, які фінансово та економічно-правові питання були досліджені.
Відповідно, документи для підтвердження операцій з контрагентом по вказаному договору також містять обмежені відомості, з яких неможливо встановити обсяг наданих послуг, відповідальних осіб, які від імені позивача зверталися до контрагента із запитами про надання послуг, та відсутні розрахунки вартості наданих послуг, виходячи з їх змісту та кількості.
Інших доказів на підтвердження здійснення господарських операцій між позивачем та даним контрагентом до матеріалів справи не надано.
Щодо ТОВ «ГІЛЛІ ГРУП» за період 2018-2019 років.
23 березня 2018 року між ТОВ «ГІЛЛІ ГРУП» (виконавець) та ПрАТ «Страхова компанія «БРОКБІЗНЕС» (в подальшому відбулася зміна назви - АТ «Страхова компанія «ББС Іншуранс») (клієнт) укладено договір № 23/03-01 про надання юридичних послуг. Відповідно до умов договору за усними чи письмовими дорученнями клієнта, виконавець зобов'язується надавати правову допомогу з будь-яких питань, пов'язаних з господарською діяльністю виконавця, а клієнт зобов'язується оплатити надану виконавцем правову допомогу в порядку та розмірі, передбаченому цим договором. За усними чи письмовими дорученнями клієнта, виконавець зобов'язується надавати наступні види правової допомоги: здійснення правового забезпечення господарської діяльності клієнта; надання консультацій та роз'яснень з юридичних питань, усних і письмових довідок щодо законодавства; складання заяв, скарг, інших документів правового характеру; захист інтересів клієнта у процесі договірної роботи з контрагентами; здійснення представництва в суді, інших державних органах; правовий аналіз тендерної документації замовників закупівель, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади, в яких планує або бере участь клієнт; надання інших видів правової допомоги.
Частиною другою вказаного договору визначено права та обов'язки сторін, серед яких основними є: 2.1 Захист інтересів клієнта у процесі договірної роботи з контрагентами; 2.2 Захист інтересів клієнта у судовому порядку; 2.3 Інші права та обов'язки сторін у зв'язку із виконанням договору.
Відповідно до пункту 3.2 даного договору юридичні послуги, що надаються виконавцем, оплачуються клієнтом за ставками, що визначені у тарифній сітці (Додаток №1 до Договору).
Додатком 1 до договору про надання юридичних послуг № 23/03-01 від 23 березня 2018 року передбачено, що сторони дійшли згоди про вартість години роботи (ставка) виконавця по наданню юридичних послуг клієнту, яка складає 3 500, 00 грн.
На підтвердження отримання від даного контрагента вказаних юридичних послуг та реальності господарських операцій позивачем надано до суду акти прийому передачі наданих послуг: від 30 березня 2018 року № 1, від 11 квітня 2018 року № 2, від 23 квітня 2018 року № 3, від 26 квітня 2018 року № 4, від 14 травня 2018 року № 5, від 18 травня 2018 року № 6, від 29 травня 2018 року № 7, від 25 червня 2018 року № 8, від 26 червня 2018 року № 9, від 27 червня 2018 року № 10, від 23 липня 2018 року № 11, від 24 липня 2018 року № 12, від 26 липня 2018 року № 13, від 20 серпня 2018 року № 14, від 21 серпня 2018 року № 15, від 28 серпня 2018 року № 16, від 11 вересня 2018 року № 17, від 18 вересня 2018 року № 18, від 25 вересня 2018 року № 19, від 17 жовтня 2018 року № 20, від 25 жовтня 2018 року № 21, від 31 жовтня 2018 року № 22, від 12 листопада 2018 року № 23, від 23 листопада 2018 року № 24, від 04 грудня 2018 року № 25, від 10 грудня 2018 року № 26, від 20 грудня 2018 року № 27, від 22 січня 2019 року № 28, від 23 січня 2019 року № 29, від 28 січня 2019 року № 30.
Вказані акти прийому-передачі наданих послуг мають типовий та аналогічний зміст, відмінні лише за періодами надання послуг та кількістю затрачених годин, мають лише посилання про надання юридичних послуг кваліфікованими фахівцями виконавця у вигляді правового аналізу тендерної документації та кількість затраченого часу і вартість робіт.
Втім, вони не містять конкретно визначеного переліку отриманих послуг та детального опису виконаної роботи, якими саме фахівцями проводився аналіз, якої саме тендерної документації проводився аналіз та за який період чи конкретні дати, які тендерні закупівлі були досліджені і в якому обсязі.
На підставі зазначених даних апеляційний суд дійшов переконання, що наведені обставини підтверджують правильність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції про відсутність належного документального підтвердження реальності господарських операцій між позивачем і вказаними контрагентами. Всі надані позивачем акти приймання-передачі послуг мають формальний характер, не містять конкретного змісту наданих послуг, інформації про відповідальних осіб, результатів наданих послуг або їх впливу на господарську діяльність підприємства.
Укладені з контрагентами договори мають однаковий зміст завдань для виконавців з надання ідентичних послуг за один і той же період.
Документи на підтвердження господарських операцій не дозволяють суду встановити фактичний зміст і обсяг виконаних робіт, а також їх зв'язок з господарською діяльністю позивача. За такої правової ситуації висновок суду першої інстанції про те, що первинні документи, на підставі яких позивач сформував податкову вигоду, не підтверджують реального характеру господарських операцій, є правомірним та таким, що відповідає обставинам справи.
Отже, позивач не довів наявність фактичного надання послуг, що унеможливлює врахування витрат за вказаними договорами при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток.
Щодо наданого позивачем додатку № 145 (т. 2, а.с. 167- 220), який містить перелік закупівель за період з 23 березня 2018 року по 27 січня 2019 року, нібито на підтвердження здійснення ТОВ «ГІЛЛІ ГРУП» правового аналізу тендерної документації згідно з договором № 23/03-01 від 23 березня 2018 року, то колегія суддів апеляційного суду погоджується з мотивацією суду першої інстанції про те, що вказаний документ не може бути належним доказом фактичного надання юридичних послуг.
Зміст таблиці обмежується лише переліком публічних закупівель, який сформований, як вбачається, із відкритого плану закупівель, оприлюдненого на електронному майданчику «Prozorro». Такий перелік сам по собі не підтверджує, що наведені закупівлі дійсно були предметом аналізу контрагентом позивача у межах виконання зобов'язань за зазначеним договором. Крім того, таблиця не засвідчена жодним підписом чи реквізитами виконавця (ТОВ «ГІЛЛІ ГРУП»), не містить позначень про її створення саме як результат наданих юридичних послуг, а тому не може вважатися належним та допустимим доказом у розумінні положень статей 74-77 КАС України.
Таким чином, наданий документ не підтверджує фактичного здійснення господарської операції з надання правового аналізу та не спростовує доводи контролюючого органу щодо її нереального характеру.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з судом першої інстанції про те, що надані позивачем документи не підтверджують реального характеру господарських операцій з відповідними контрагентами. Зокрема, досліджені договори та акти приймання-передачі послуг не містять конкретизації щодо змісту та обсягу наданих послуг, виду виконаних робіт, їх результату або зв'язку із господарською діяльністю позивача.
У наданих актах фіксується лише загальна назва послуг та кількість витрачених годин, без зазначення того, які саме консультації чи юридичні дії були здійснені, на підставі яких документів, за участі яких фахівців та з яким економічним результатом для позивача. Водночас, у матеріалах справи відсутні будь-які внутрішні документи (накази, розпорядження, службові записки тощо), які б підтверджували, що посадові особи позивача зверталися до контрагентів із запитами про надання послуг, а також особи, уповноважені на такі дії.
Крім того, договори не містять об'єктивних критеріїв для визначення вартості послуг, а в актах відсутні будь-які розрахунки, що дозволило б встановити співвідношення між вартістю та обсягом фактично отриманих послуг.
Отже, апеляційний суд підтримує правову позицію суду першої інстанції про те, що докази, на які посилається позивач, не є достатніми та належними для підтвердження реального характеру господарських операцій та для формування податкової вигоди.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що наявні в матеріалах справи докази свідчать про ознаки недієвості контрагентів позивача - ТОВ «АУРУМ ХХІ», ПП «ТІСОТ» та ТОВ «ГІЛЛІ ГРУП».
Так, згідно з матеріалами перевірки, вказані суб'єкти господарювання з моменту державної реєстрації не подавали жодної податкової звітності, не нараховували та не сплачували податкові зобов'язання, у тому числі з податку на прибуток та ПДВ, не відкривали інтегровані картки платника. Відповідні обставини у своїй сукупності свідчать про відсутність реальної господарської діяльності у зазначених осіб та про наявність обґрунтованих підстав вважати їх фіктивними суб'єктами господарювання.
Верховний Суд у низці постанов, зокрема у постанові від 06 липня 2022 року у справі № 200/14551/19-а, наголосив, що наявність у контрагента формального статусу юридичної особи не є безумовною підставою для визнання операцій з ним реальними. За відсутності ознак реального провадження господарської діяльності (у тому числі неподання звітності, несплати податків, відсутності персоналу, основних фондів, виробничих активів тощо), такі особи не можуть розглядатись як справжні учасники господарських відносин.
Крім того, відповідно до усталеної практики Верховного Суду (наприклад, постанова від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19) платник податків зобов'язаний проявляти належну обачність при виборі контрагента. Це включає не лише перевірку установчих та реєстраційних документів, але й аналіз реальної спроможності контрагента виконувати зобов'язання за договором. Відсутність належних запитів, внутрішніх документів, наказів на співпрацю, службових записок, що підтверджують факт звернення до контрагента за послугами, свідчить про недотримання позивачем принципу належної податкової обачності.
З матеріалів справи вбачається, що в ході проведення перевірки уповноваженим органом надіслано засобами поштового зв'язку з повідомленням про вручення 3 запити щодо проведення зустрічних звірок, а саме: ТОВ «АУРУМ XXI» (код ЄДРПОУ 43441655), ПП «ТІСОТ» (код ЄДРПОУ 41747509) та ТОВ «Гуллі Груп» (код ЄДРПОУ 40397153).
Проте, станом на дату надання відповіді на заперечення запити про зустрічні звірки повернулися до ГУ ДПС у м. Києві з відміткою поштового відділення «повертається за закінченням терміну зберігання». Тобто підтвердити взаємовідносини між СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ББС ІНШУРАНС» та вищевказаними контрагентами неможливо.
У зв'язку з цим, колегія суддів вважає, що контрагенти позивача мають ознаки фіктивності, а позивач не вжив заходів щодо перевірки їх правоспроможності та не проявив належної обачності при виборі партнерів по господарських операціях. Це виключає підстави для визнання спірних господарських операцій реальними, а податкової вигоди - обґрунтованими.
Окрім того, відсутні докази щодо справжньої можливості контрагентів позивача надавати спірні послуги з урахуванням їх фактичних ресурсів (наявності відповідних трудових (фахових/кваліфікованих) ресурсів), понесення ними витрат, пов'язаних з реальним здійсненням господарської діяльності, оскільки документи для підтвердження таких операцій по усім вищезазначених договорах відсутні в матеріалах справи.
Таким чином, оскільки на підтвердження витрат, понесених у зв'язку з оплатою спірних послуг, позивач повинен був надати, зокрема, документи, що свідчать про фактичне здійснення виконавцями конкретних видів послуг та про результат виконання кожної послуги у вигляді звіту, висновку тощо, а такі документи відсутні, то реальність господарських операцій в ході судового розгляду справи непідтверджена.
Колегія суддів відхиляє висновок експерта №1041/78001 від 03 вересня 2024 року, на який посилається апелянт, оскільки такий не містить належного аналізу фактичних обставин здійснення господарських операцій, а лише підтверджує формальну наявність документів, наданих позивачем для дослідження. При цьому експерт не встановлював реального змісту наданих послуг, не досліджував факт їх виконання, обсягів, економічної доцільності чи впливу на діяльність підприємства.
Таким чином, зміст зазначеного експертного висновку свідчить виключно про оцінку лише зовнішньої форми первинних документів без встановлення фактичних обставин виконання господарських операцій. Такий підхід не дозволяє дійти висновку про реальність відповідних операцій і не є достатнім доказом на підтвердження правомірності формування витрат, що зменшують податкове зобов'язання з податку на прибуток. У зв'язку з цим зазначений висновок не може бути покладений в основу вирішення спору та прийнятий як доказ реальності господарських операцій, що спростовує доводи контролюючого органу.
Посилання контролюючого органу на наявність кримінального провадження № 32017000000000147 як на підставу для визнання господарських операцій позивача з контрагентами нереальними, є необґрунтованим та не підтверджується належними доказами.
Сама по собі наявність відкритого кримінального провадження не є беззаперечним доказом фіктивності господарських операцій чи недобросовісності платника податків, що узгоджується з усталеною правовою позицією Верховного Суду (постанови від 25 вересня 2019 року у справі № 817/992/15, від 09 липня 2020 року у справі № 826/9561/17, від 04 вересня 2020 року у справі № 1640/2783/18).
Наявність такого провадження без відповідного вироку або інших рішень суду, які набрали законної сили, не створює правових наслідків для оцінки реальності господарських операцій у цій справі.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, відповідно до частини шостої статті 78 КАС України лише вирок суду, ухвала про закриття кримінального провадження або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду у частині встановлення факту вчинення певних дій (бездіяльності) конкретною особою. Водночас, відповідачем таких процесуальних документів до матеріалів справи не надано, а отже суд першої інстанції обґрунтовано відхилив відповідні доводи як недопустимі.
Оскільки суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, то колегія суддів згідно із статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги залишає її без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Страхова Компанія «ББС ІНШУРАНС» залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
Судді: Кобаль М.І.
Штульман І.В.
Повний текст постанови виготовлено 16.04.2025.