Справа № 461/2744/25
Провадження № 1-кс/461/2455/25
про арешт майна
17.04.2025 року місто Львів
Слідчий суддя Галицького районного суду міста Львова ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , слідчого ОСОБА_3 , представника володільця - адвоката ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання старшого слідчого відділу розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості СУ ГУ НП у Львівській області ОСОБА_3 про арешт майна,
встановив:
слідчим управлінням Головного управління Національної поліції у Львівській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12024140000001060 від 09.10.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.
Старший слідчий відділу розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості СУ ГУ НП у Львівській області ОСОБА_3 , за погодженням прокурора Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону, звернувся до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на майно, шляхом заборони його відчуження, користування та розпорядження, яке було виявлено та вилучено 15.04.2025 під час проведення обшуку у відділенні нефрології та діалізу КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна лікарня», за адресою: м. Львів, вул. Чернігівська, буд. 7, де здійснює свою діяльність ОСОБА_5 , а саме на:
1.мобільний телефон марки «Айфон ХR» червоного кольору ІМЕІ 1) НОМЕР_1 ІМІ 2) НОМЕР_2 , в якому знаходиться сім-карта мобільного оператора зв'язку «Лайфсел» НОМЕР_3 ;
2.Мобільний телефон марки «ОРРО» модель СРН2577 ІМЕІ 1) НОМЕР_4 , ІМІ 2) НОМЕР_5 , в якому знаходиться сім-карта мобільного оператора зв'язку «Лайфсел» НОМЕР_6 ;
3. Витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи 97/25/1116/В на 4 арк.;
4. Витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи 97/25/1116/ВТ на 2 арк.;
5. Витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи 97/25/1116/ВП на 2 арк.;
6. Медична карта стаціонарного хворого №1 683 гр. ОСОБА_6 на 26 арк.
Слідчий вказує, що вилучені під час обшуку предмети можуть бути доказом вчинення кримінального правопорушення, мають суттєве значення для встановлення важливих його обставин, при співставленні з іншими доказами у кримінальному провадженні та мають статус речового доказу.
Слідчий у судовому засіданні подане клопотання підтримав та просив таке задовольнити у повному обсязі.
Зважаючи на те, що предмети стосовно яких подано клопотання вже вилучені слідчим, підстав для застосування положень ч. 2 ст. 172 КПК України, слідчий суддя не знаходить.
Адвокат ОСОБА_4 , яка діє в інтересах ОСОБА_5 , у судовому засіданні заперечила клопотання та просила відмовити у його задоволенні у повному обсязі. Вказала, що ОСОБА_5 не перебуває у статусі підозрюваної у даному кримінальному провадженні. Усі речі та предмети було надано останньою під час проведення огляду добровільно, що не перешкоджало органу досудового розслідування здійснити огляд речей, зокрема мобільних телефонів, дозвіл на вилучення яких було надано ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 09.04.2025 про надання дозволу на проведення обшуку, на місці. Крім того, захисник вказала . що обшук почався за її відсутності і вона прибула коли він практично був завершений. Також, захисник зазначила на порушення, допущені органом досудового розслідування під час проведення обшуку. Так, захисник зазначила, що ОСОБА_5 належним чином не було роз'яснено підстави та порядок проведення особистого обшуку, а також на те, що вилучену під час обшуку документацію принесли у приміщення, де він проводився у ході слідчої дії.
Представник КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна лікарня» у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду повідомлявся належним чином, у відповідності до ст. 135 КПК України.
Клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання (ч. 1 ст. 172 КПК України).
Статтею 26 КПК України також встановлено засади диспозитивності кримінального провадження. Зокрема, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
Згідно положень статті 28 КПК України, під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.
Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд.
Виходячи з наведеного, підстав для відкладення розгляду клопотання або обставин які зумовлюють неможливість проведення такого розгляду, внаслідок неявки учасників кримінального провадження, не встановлено.
Дослідивши матеріали клопотання та долучені до нього документи, приходжу до наступних висновків.
У відповідності до ч.ч.1, 2 ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Одним із заходів кримінального провадження є арешт майна.
Частинами 1 та 2 ст.170 КПК України встановлено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У відповідності до ч. 3 наведеної статті, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення (ч. 1 ст. 98 КПК України).
Відповідно до положень ч.ч. 10, 11 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:
1) правову підставу для арешту майна;
2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);
4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;
6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Статтями 7 та 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Слідчим суддею встановлено, що клопотання слідчого про арешт майна відповідає вимогам та критеріям встановленим ст. 171 КПК України.
З матеріалів клопотання вбачається, що 15.04.2025, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомлено про підозру в організації незаконного переправлення особи через державний кордон України та сприянні незаконному переправленню особи через державний кордон України наданням засобів, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.
Крім того, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повідомлено про підозру в організації незаконного переправлення особи через державний кордон України та сприянні незаконному переправленню особи через державний кордон України наданням засобів, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.
15.04.2025 на підставі ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова проведено обшук у відділенні нефрології та діалізу КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна лікарня», за адресою: м. Львів, вул. Чернігівська, буд. 7, де здійснює свою діяльність ОСОБА_5 , в ході якого виявлено та вилучено:
1. мобільний телефон марки «Айфон ХR» червоного кольору ІМЕІ 1) НОМЕР_1 ІМІ 2) НОМЕР_2 , в якому знаходиться сім-карта мобільного оператора зв'язку «Лайфсел» НОМЕР_3 ;
2.Мобільний телефон марки «ОРРО» модель СРН2577 ІМЕІ 1) НОМЕР_4 , ІМІ 2) НОМЕР_5 , в якому знаходиться сім-карта мобільного оператора зв'язку «Лайфсел» НОМЕР_6 ;
3. Витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи 97/25/1116/В на 4 арк.;
4. Витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи 97/25/1116/ВТ на 2 арк.;
5. Витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи 97/25/1116/ВП на 2 арк.;
6. Медична карта стаціонарного хворого №1 683 гр. ОСОБА_6 на 26 арк.
15.04.2025 слідчим винесено постанову про визнання вище вказаних речей речовими доказами у кримінальному провадженні № 12024140000001060 від 09.10.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.
Обшук був проведений на підставі ухвали слідчого судді, якою надано дозвіл на проведення обшуку у кабінеті ординаторської у відділенні нефрології та діалізу, на 1 поверсі КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна лікарня», за адресою: м. Львів, вул. Чернігівська, 7, (відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, приміщення КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна лікарня», за адресою: м. Львів, вул. Чернігівська, 7, перебуває у власності Львівської обласної ради), в якому здійснює свою службову діяльність ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання та вилучення: мобільних телефонів ОСОБА_5 , оригіналів чи копій установчих документів ОСОБА_6 , документів про перебування ОСОБА_6 на стаціонарному лікуванні, документів про встановлення ОСОБА_6 групи інвалідності, грошових коштів здобутих злочинним шляхом, у тому числі ідентифікованих грошових коштів, які було передано в ході проведення досудового розслідування, блокнотів, записників, зошитів, чорнових записів в яких міститься інформація про отримання грошових коштів за незаконне переправлення осіб через державний кордон України, виготовлення підроблених медичних документів, фіктивне перебування осіб на стаціонарному лікуванні, комп'ютерної техніки на якій збережена інформація чи електронні документи про перебування ОСОБА_6 на лікуванні чи переписка з іншими співучасниками кримінального провадження щодо незаконного переправлення осіб через державний кордон України.
Отже, слідчим суддею було надано дозвіл на вилучення під час обшуку речей та документів з приводу яких подане клопотання у порядку визначеному законом.
Наведені вище доводи та мотиви, а також обставини встановлені в ході розгляду клопотання вказують на те, що майно з приводу якого подане клопотання, відповідає критеріям визначеним у ст.170 КПК України, в частині наявності правових підстав для застосування запропонованого заходу забезпечення кримінального провадження та досягнення мети (завдань) арешту.
Оцінюючи доводи адвоката ОСОБА_4 , яка діє в інтересах ОСОБА_5 , слідчий суддя відзначає наступне.
Як вбачається з матеріалів клопотання та пояснень слідчого у судовому засіданні, під час обшуку було здійснено візуальний огляд мобільних телефонів та встановлено, що вони належать ОСОБА_5 . З огляду на наведене, в органу досудового розслідування є обґрунтовані підстави для перевірки фактів використання телефонів під час вчинення злочину, а саме за фактів спілкування ОСОБА_5 з підозрюваними ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , оскільки на цих носіях інформації можуть зберігатися відомості про розмови, переписки чи обставини кримінального правопорушення, що може свідчити про причетність ОСОБА_5 до протиправної діяльності, її обізнаність щодо такої,. Крім того, на вказаних мобільних телефонах можуть бути відомості про отримання та надсилання документів для здійснення неправомірних дій шляхом виготовлення медичних документів про неіснуючі захворювання та перебування на стаціонарному лікуванні, а також сприяння отриманню групи інвалідності, узгодження шляхів та способів незаконного перетину державного кордону України. Вилучені медичні документи можуть містити неправдиві відомості щодо діагнозу і видання позитивного акту дослідження стану здоров'я призовника з подальшим встановленням групи інвалідності, що надає право на безперешкодний перетин державного кордону України. Інші речі та документи за своїми ознаками на даний час мають значення для кримінального провадження, підлягають огляду, додатковому огляду та зберіганню з метою доказування.
Отже, детальне дослідження вилучених речей та предметів є необхідним для підтвердження чи спростування факту спілкування ОСОБА_5 із ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , які перебувають у статусі підозрюваних у даному кримінальному провадженні. Таким чином, доводи слідчого про необхідність дослідження речей та предметів, які могли бути використані під час вчинення злочину є цілком обґрунтованими. Варто відзначити, що у разі відсутності даних причетності ОСОБА_5 до вчинення злочинів у відповідних доказах, орган досудового розслідування також виконає функцію покладену на нього ч. 2 ст. 9 КПК України.
Безпідставними є доводи захисника щодо наявності в органу досудового розслідування можливості оглянути та дослідити відповідні телефони на місці проведення обшуку. По-перше, захисником не надано слідчому судді жодного доказу на підтвердження того, що слідчий який проводив обшук володіє достатніми навичками для користування і дослідження відповідної техніки. Дійсно загальновідомим є те, що практично кожна особа вміє у тій чи іншій мірі користуватися мобільними телефонами. Водночас, загальновідомим також є і те, що кожен мобільний телефон має функції збереження інформації у різних обсягах, в залежності від технічних характеристик відповідного пристрою. Крім того, такі носії, як правило, мають функції видалення інформації, яку у подальшому можна відновити за допомогою залучення відповідних спеціалістів. По-друге, процесуальне законодавство не покладає на орган досудового розслідування під час проведення обшуку здійснювати огляд та детальне дослідження того чи іншого доказу. Характер кримінального правопорушення, зокрема ймовірна причетність до його скоєння декількох осіб, об'єктивно вказує на наявність підстав вважати, що такі особи спілкувалися між собою за допомогою мобільного зв'язку, а тому цілком обґрунтованими є доводи слідчого щодо необхідності детальної перевірки мобільних телефонів із залученням спеціаліста.
Документація, яка вилучена під час проведення обшуку, з огляду на характер розслідуваного злочину має пряме відношення до кримінального провадження.
Відтак, слідчим суддею відхиляються доводи захисника у цій частині, як безпідставні.
У свою чергу, доводи захисника щодо порушення порядку отримання доказів та порушень процесуального закону і права на захист повинні оцінюватись під час вирішення питання допустимості того чи іншого доказу судом. Разом з тим, не можна не відзначити, що очевидних порушень вимог процесуального закону або ж недотримання слідчим гарантій права на захист в ході розгляду клопотання не встановлено. Так, захисник була залучена до проведення обшуку як тільки прибула до приміщення де він проводився, мала можливість приймати у ньому участь та висловила свої зауваження, які долучені до протоколу.
Відповідно до ч. 1 ст. 236 КПК України, ухвала про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи може бути виконана слідчим чи прокурором. Для участі в проведенні обшуку може бути запрошений потерпілий, підозрюваний, захисник, представник та інші учасники кримінального провадження. З метою одержання допомоги з питань, що потребують спеціальних знань, слідчий, прокурор для участі в обшуку має право запросити спеціалістів. Слідчий, прокурор вживає належних заходів для забезпечення присутності під час проведення обшуку осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені. Незалежно від стадії цієї слідчої дії слідчий, прокурор, інша службова особа, яка бере участь у проведенні обшуку, зобов'язані допустити на місце його проведення захисника чи адвоката, повноваження якого підтверджуються згідно з положеннями статті 50 цього Кодексу.
Частина 3 цієї ж статті визначає, що слідчий, прокурор не має права заборонити учасникам обшуку користуватися правовою допомогою адвоката або представника. Слідчий, прокурор зобов'язаний допустити такого адвоката або представника до обшуку на будь-якому етапі його проведення.
Порушень наведених вимог закону в ході розгляду клопотання не встановлено.
Особистий обшук під час проведення обшуку приміщення не проводився.
Отже, доводи сторони захисту у цій частині також є безпідставними.
Щодо тверджень адвоката, що ОСОБА_5 не перебуває у статусі підозрюваного, слідчий суддя відзначає, що підозра у вчиненні особою кримінального правопорушення має бути обґрунтованою належним чином, а відтак без проведення усього комплексу відповідних слідчих та процесуальних дій, у даному випадку здійснення огляду вилучених речей за участю спеціаліста у відповідній галузі неможливо іншим чином підтвердити чи спростувати факт причетності ОСОБА_5 до даного кримінального правопорушення. Натомість, як наведено вище, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Варто також відзначити, що під час розгляду клопотання не встановлено об'єктивних даних про втручання у приватне життя володільця з непередбачених законом підстав або використання отриманих даних з метою порушення прав володільця.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 9 КПК України, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Втручання у право мирного володіння майном можливе за умови існування розумного взаємозв'язку пропорційності між використаними засобами, якими обмежується право, та ціллю заради досягнення якої застосовуються такі засоби. У даному випадку встановлено, що виконати завдання кримінального провадження у інший спосіб, аніж через застосування такого обмеження, за наявних обставин неможливо. Таке втручання у власність є вимушеним та виправданим заходом, який застосовується тимчасово для досягнення певного результату - проведення об'єктивного досудового розслідування і дослідження доказів. Наведене втручання у володіння майном характеризується відповідними критеріями правомірності, зокрема, законності, суспільного інтересу та справедливого балансу між інтересами володільця та досудового розслідування.
Також, існують високі ризики приховування чи пошкодження майна, втрати та знищення його змісту, а інформацію стосовно спілкування фігурантів провадження через месенджери та електронну пошту на даному етапі розслідування неможливо скопіювати. Крім того, існує достатньо підстав вважати, що наявна у вилученому під час обшуку мобільному телефоні інформація містить відомості, які мають значення для кримінального провадження, а тому такий захід забезпечення кримінального провадження є розумним та співмірним.
Отже, наведене свідчить про наявність підстав для дослідження відповідних доказів, а також доцільність накладення арешту на них.
Таким чином, дослідження та збереження майна, з приводу якого подано клопотання, має важливе значення для кримінального провадження та відповідає критеріям, визначеним у ст.170 КПК України, оскільки прямо стосується предмету доказування у вказаному кримінальному провадженні. Також, слідчим належним чином обґрунтовано, що у разі не застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, існує ймовірність того, що у подальшому важливі дані необхідні для проведення об'єктивного досудового розслідування можуть бути втрачені.
Процесуальна дія про яку просить автор клопотання здійснюється згідно із законом (законність), є необхідною у демократичному суспільстві (пропорційність), тобто переслідує легітимну мету.
Наведене свідчить про наявність підстав для дослідження відповідних доказів, а також доцільність накладення арешту на них.
Слід відзначити те, що аналіз положень КПК України дає підстави для висновку про те, що застосування до ухвал слідчого судді про накладення арешту положень, які регламентують загальні вимоги щодо судового рішення можливо лише з врахуванням особливостей стадії досудового розслідування, яка є відмінною від судового розгляду. Відтак, розглядаючи подане клопотання та наводячи мотиви ухваленого рішення, зокрема у контексті змісту відповідних доказів, враховую положення КПК України щодо дотримання меж, які не розкривають таємницю досудового розслідування, а також практику ЄСПЛ, який неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Ухвалюючи рішення за клопотанням, зокрема наводячи мотиви з яких виходить слідчий суддя та обставини встановлені в ході розгляду клопотання, враховую також і те, що орган досудового розслідування повинен дотримуватись певних меж, задля забезпечення таємниці досудового розслідування, з метою досягнення дієвості та мети кримінального провадження, а також виконання його завдань.
Беручи до уваги наведене, враховуючи доведення слідчим обставин, визначених ст.ст. 170, 171 КПК України, враховуючи правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для учасників провадження та третіх осіб, приходжу до висновку, що наявні належні правові підстави для арешту майна, оскільки накладення арешту на майно, яке визнано речовим доказом, забезпечить його збереження та є необхідним для розкриття кримінального правопорушення.
Керуючись ст.ст.131, 132, 170,172, 173, 222 КПК України,
постановив:
Клопотання задовольнити.
Накласти арешт на майно, з позбавленням права на відчуження, користування і розпорядження, яке було виявлено та вилучено 15.04.2025 в ході проведення обшуку у відділенні нефрології та діалізу КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна лікарня», за адресою: м. Львів, вул. Чернігівська, буд. 7, де здійснює свою діяльність ОСОБА_5 , а саме на:
1. мобільний телефон марки «Айфон ХR» червоного кольору ІМЕІ 1) НОМЕР_1 ІМІ 2) НОМЕР_2 , в якому знаходиться сім-карта мобільного оператора зв'язку «Лайфсел» НОМЕР_3 ;
2.Мобільний телефон марки «ОРРО» модель СРН2577 ІМЕІ 1) НОМЕР_4 , ІМІ 2) НОМЕР_5 , в якому знаходиться сім-карта мобільного оператора зв'язку «Лайфсел» НОМЕР_6 ;
3. Витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи 97/25/1116/В на 4 арк.;
4. Витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи 97/25/1116/ВТ на 2 арк.;
5. Витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи 97/25/1116/ВП на 2 арк.;
6. Медична карта стаціонарного хворого №1 683 гр. ОСОБА_6 на 26 арк.
Зобов'язати слідчого невідкладно повідомити усіх заінтересованих осіб (володільця) про накладення арешту на майно після встановлення їх місця перебування.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1