1Справа № 335/9840/24 1-кп/335/391/2025
18 квітня 2025 року м. Запоріжжя
Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , процесуального прокурора ОСОБА_3 , потерпілого ОСОБА_4 , обвинуваченої ОСОБА_5 , захисника адвоката ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду за адресою: вул. Перемоги, 107-Б, м. Запоріжжя, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024082060000885 від 09 липня 2024 року, за обвинуваченням
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м.Усть-Ілімськ Іркутської області РФ, громадянки України, рнокпп не відомий, маючої неповну середню освіту, вдови, немаючої на утриманні будь-яких осіб, не працюючої, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 та проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимої в силу ст. 89 КК України,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України,
ОСОБА_5 , 08 липня 2024 року, приблизно о 15 годині 00 хвилин, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, діючи на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, під час лайки, перебуваючи біля приміщення кафе «Вечний зов», яке розташовано за адресою: м. Запоріжжя, вул. Патріотична, буд. 72, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, маючи умисел на нанесення тілесних ушкоджень, використовуючи предмет ззовні схожий на ніж, що має колюче-ріжучі властивості, який остання тримала при собі та утримуючи його у правій руці, нанесла близько 2-х ударів вказаним ножем потерпілому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в ділянку тулуба, чим спричинила останньому дві колото - різані рани грудної клітки та передньої черевної стінки, а також діагностовано: «проникаюче колото - різане поранення грудної клітки справа. Проникаюче поранення черевної стінки. Поранення внутрішнє - грудних судин. Поранення висхідного відділу аорти (цибулини). Крайове поранення тонкого кишківника. Травматичний відмежований гемоторакс справа. Гемоперикард. Тампонада серця. Травматична підшкірна емфізема м'яких тканин грудної клітки справа». Проникаючі поранення плевральної та черевної порожнину кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя (згідно п. 2.1.3 й/ та к/. «Правил судово - медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року №6), після чого ОСОБА_5 зникла з місця скоєння злочину.
В судовому засіданні ОСОБА_5 вину в інкримінованому кримінальному правопорушенні визнала повністю та суду пояснила, що з потерпілим ОСОБА_7 вона познайомилася за чотири дні до події, а саме влітку 2024 року в м. Запоріжжі. Він запросив її пожити в нього. Спочатку між ними були добрі стосунки, але потім їй здалося, що ОСОБА_8 проявляє до неї увагу як до жінки. Вона не хотіла з ним підтримувати дуже близьких стосунків та повідомила його про те, що в неї вже є чоловік. Потім вони пішли до кафе «Вечний зов» в м.Запоріжжі по вул. Патріотична, буд. 72. Вона залишила свій телефон в ломбарді та отримані кошти витрачала у цьому кафе придбаваючи спиртні напої для себе та потерпілого. Вони на той час вже були в сильному алкогольному сп'янінні. В цьому кафе вони зустріли друзів потерпілого, яким вона віддала пляшку горілки. Те, що вона віддала горілку друзям не сподобалося самому потерпілому. Він став кричати на неї та ображати нецензурною лайкою. Через це вона попросили потерпілого вийти з кафе на вулицю та поговорити. Виходили з кафе вони разом. Потім вона нахилилася поправити шнурки на кросівках. Потерпілий стояв поряд з нею, продовжував її ображати. Це їй не сподобалося, оскільки нікому не дозволено на неї кричати, тому вона дістала зі своєї шкарпетки ніж, який вона завжди носить з собою, і відразу вдарила декілька разів потерпілого в груди та живіт. Всього вона нанесла йому два удари ножем. Далі сама пішла через дорогу до ларьку щоб попросити когось викликати швидку та поліцію, але їй сказали, що вони вже приїхали бо їх викликала бармен з кафе «Вечний зов». Наразі вона дуже шкодує про вчинене, просить вибачення у потерпілого та кається.
Покази обвинуваченої ОСОБА_5 є послідовними, логічними, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченою змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.
Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Положення ч. 3 ст. 349 КПК України роз'яснено судом у судовому засіданні учасникам кримінального провадження.
За згодою учасників судового провадження, які не оспорюють фактичні обставини кримінального провадження, кваліфікацію кримінального правопорушення, судом встановлено, що вони, зокрема потерпілий та обвинувачена, вірно розуміють зміст обставин, відсутні сумніви в добровільності їх позиції, суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченої, дослідженням зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують її особу та документів щодо речових доказів і процесуальних витрат.
Згідно до ст. 337 КПК України суд діє лише в межах висунутого обвинувачення.
Вина обвинуваченої ОСОБА_5 , яка не оспорювала фактичні обставини справи, повністю підтверджується її показаннями, дослідженими письмовими документами, які суд визнає належними та допустимими доказами у розумінні діючого кримінального процесуального законодавства.
Таким чином, суд кваліфікує дії ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 121 КК України як умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
Таким чином реалізується принцип невідворотності кримінального покарання за вчинений злочин.
При обранні виду та міри покарання суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових злочинів.
Вирішуючи питання про призначення ОСОБА_5 покарання, суд відповідно до вимог ст.65 КК України, приймає до уваги характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого нею кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином; конкретні обставини кримінального провадження, зокрема один епізод злочинної діяльності, наслідки такої діяльності у виді заподіяння шкоди здоров'ю потерпілого; ставлення обвинуваченої до вчиненого - вину визнала повністю, активно сприяла розкриттю кримінального правопорушення, про що може свідчите, що відомості про кримінальне правопорушення були внесені до ЄДРДР 09.07.2025, а вже 02.09.2025 обвинувальний акт надійшов до суду, дані про особу обвинуваченої, а саме: під наглядом у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, але зловживає алкогольними напоями, має психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю, опіоїдів - синдром залежності, не працевлаштована, на утриманні будь-яких осіб немає,має зареєстроване та фактичне місце проживання, вдова, раніше не судима в силу ст. 89 КК України, наразі перебуває під дією запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за іншим кримінальним провадженням.
Також суд враховує, позицію сторони обвинувачення, зокрема потерпілого, який наполягав на справедливому покаранні на розсуд суду, та захисту щодо необхідної міри покарання.
Згідно зі ст. 66 КК України суд визнає пом'якшуючими покарання обставинами визнання обвинуваченою ОСОБА_5 вини у вчиненому та активно сприяла розкриттю кримінального правопорушення шляхом надання правдивих свідчень та не переховуючись від слідства і суду. Також суд приймає до уваги те, що обвинувачена за увесь тривалий час розгляду кримінального провадження, не перебуваючи під запобіжним заходом, не прийняла жодних заходів щодо відшкодування шкоди потерпілому. Отримання потерпілим тілесних ушкоджень мало наслідком його тривале лікування та негативно вплинули на загальний стан його здоров'я.
Суд погоджується зі стороною обвинувачення в тому, що обвинувачена хоч і висловила жаль з приводу вчиненого, але дійсного осуду своєї поведінки не проявила та не доклала будь-яких зусиль для виправлення ситуації і відшкодування потерпілому хоча б частини витрат на лікування.
Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченої, відповідно до ст. 67 КК України, суд визнає вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння.
Відповідно до вимог ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
В цьому випадку суд не може залишити поза увагою, навіть врахувавши презумпцію невинуватості, те, що обвинувачена ОСОБА_5 наразі перебуває під вартою у кримінальному провадженні за ч. 1 ст. 115 КК України. Тобто остання своєю поведінкою створює ризик заподіяння шкоди здоров'ю та життю людей.
Таким чином, визначення виду та міри покарання у конкретному кримінальному провадженні є реалізацією принципу справедливості у частині індивідуалізації кримінальної відповідальності. Обираючи той чи інший вид та розмір покарання, суд виходить із загальних засад призначення покарання, визначених ст. 65 КК України.
За сукупності вищенаведених обставин, враховуючи принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, з урахуванням обставин вчиненого кримінального правопорушення, характеру та ступеню суспільної небезпеки скоєного, його наслідків, даних про особу обвинуваченої, суд вважає, що її виправлення та перевиховання можливе при застосуванні до неї покарання в межах санкції ч.1 ст.121 КК України, які є наближеними до мінімально визначених законодавством.
Норми ст. 75 КК України не є обов'язковими для суду, але наділяють суд дискреційними повноваженнями під час застосування норм інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження.
Вирішуючи питання про необхідність реального відбування обвинуваченим покарання у виді позбавлення волі за вчинений злочин, судом враховується Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Бемер проти Німеччини» від 03.10.2002, в якому Суд зазначив, що «виконання вироку, який передбачає позбавлення свободи, призупиняють, якщо можна розраховувати, що вирок служитиме засудженому як попередження і що він не здійснюватиме нові злочини в майбутньому, навіть без впливу, спричиненого відбуванням покарання. Роблячи такий прогноз суд має враховувати особу засудженого, його стаж злочинної діяльності, обставини скоєного ним злочину, його поведінку після злочину, умови його життя та наслідки, яких можна очікувати в зв'язку з відстрочкою».
Так, ч. 1 ст. 75 КК України встановлено, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
У постанові від 19.07.2018 (справа № 755/6254/17) Верховний Суд зазначив, що неготовність до самокерованої правослухняної поведінки виключає призначення покарання, не пов'язаного з ізоляцією від суспільства.
В даному випадку аналізуючи правосвідому поведінку обвинуваченої судом встановлено, що вона в останнє мала судимість 2014 році, наразі відносно неї на розгляді в іншому суді перебуває кримінальне провадження за ч. 4 ст. 185 КК України, відносно неї обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, що судом розцінюється як неготовність ОСОБА_5 до самокерованої правослухняної поведінки. Останнє додатково вказує на те, що її виправлення та запобігання вчиненню інших правопорушень неможливе без ізоляції від суспільства.
Разом з тим, суд також звертає увагу на те, що судимість має строковий характер. У законі визначено, коли вона виникає (з дня набрання законної сили обвинувальним вироком), та встановлено підстави її припинення (погашення судимості та її зняття). Як погашення, так і зняття судимості пов'язані зі спливом певних термінів, протягом яких особа повинна перетерпіти негативні наслідки та своєю поведінкою довести остаточне виправлення. Припинення судимості анулює всі кримінально-правові й загальноправові наслідки засудження та призначення покарання. Особа, судимість якої погашена або знята, вважається такою, яка раніше злочину не вчиняла, покарання не відбувала. Вона не зобов'язана будь-де вказувати про вчинення нею в минулому злочину та призначення за нього покарання, не повинна відчувати жодних негативних наслідків колишньої судимості. Врахування погашеної чи знятої судимості під час вирішення будь-яких питань, у тому числі й для характеристики особи, суперечить самій суті інституту припинення судимості та є неприпустимим.
Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 27 вересня 2018 року у справі № 647/1831/15-к (провадження № 51-336 км 17).
З огляду на зазначене, враховуючи дані про особу обвинуваченої ОСОБА_5 , які є такими, що істотно підвищують ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, незважаючи на той факт, що вона провину свою визнала, з урахуванням наявності декількох пом'якшуючих покарання обставин та обставину, яка його обтяжує, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, та інші обставини справи, зокрема негативні наслідки від діяння для здоров'я потерпілого, суд вважає, що не має підстав для застосування ст.75 КК України відносно обвинуваченої.
Виходячи із загальних засад призначення покарання, з урахуванням обставин кримінального правопорушення і даних про особу обвинуваченої, суд, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, вважає за необхідне призначити обвинуваченій ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі, але в мінімальних межах санкції інкримінованої їй статті Кримінального кодексу, без застосування ст. ст. 75,76 КК України і вважає, що таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої і попередження вчинення нею нових правопорушень.
Цивільний позов в даному кримінальному провадженні не заявлявся.
Доля речових доказів підлягає вирішенню відповідно до ст. 100 КПК України.
Відомостей про наявність у кримінальному провадженні процесуальних витрат суду не надано.
Запобіжний захід ОСОБА_5 не обирався, клопотань щодо його обрання до набрання вироком законної сили не надходило. Наразі ОСОБА_5 перебуває під вартою відповідно до ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 07.04.2025. За таких обставин, суд не вбачає підстав і потреби в застосовуванні відносно неї запобіжного заходу на цій стадії судового розгляду.
Судом також враховано вимоги п.1 ст.6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 349, 368-371, 373-374, 376, 615 КПК України, суд, -
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України та призначити їй покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання рахувати з дня затримання ОСОБА_5 на виконання цього вироку.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_5 до набрання вироком законної сили не застосовувати.
Речові докази:
-Два змиви з контролями упаковані в два окремі паперові конверти, ніж та диню, упаковані до картонних коробок та опечатані липкою стрічкою, які мають бирки з пояснювальними написами та підписами учасників слідчої дії і передані на зберігання до камери схову ВП № 1 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області - знищити.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченій та прокурору.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
На вирок учасниками судового провадження можуть бути подані апеляційні скарги до Запорізького апеляційного суду через суд першої інстанції - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя: ОСОБА_1