Суддя Бугера О. В.
Справа № 644/7748/23
Провадження № 2/644/1062/25
17.04.2025
17 квітня 2025 року Орджонікідзевський районний суд м.Харкова
у складі: головуючого судді Бугери О.В.,
за участю секретаря судового засідання Радченко І.Ю.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача адвоката Лютянської Н.С., ОСОБА_2 ,
представника відповідача УСЗН адміністрації Індустріального району ХМР Андренка С.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради, Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області, про стягнення моральної та матеріальної шкоди, -
Позивачкою, 06.10.2023 року, подано до суду відповідну позовну заяву до Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради, Державної казначейської служби України, про стягнення моральної шкоди та матеріальної шкоди. Позивачка просила стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України як компенсацію моральної шкоди в сумі 500000 гривень та матеріальної шкоди в сумі 100 гривень. В обґрунтування позову посилалась на те, що по відношенню до неї та її сім'ї в 2015 році були вчинені тривалі протиправні дії, незаконні рішення Управління соціального захисту населення (УСЗН) адміністрації Індустріального району Харківської міської ради при розгляді неналежним чином її заяви про призначення житлової субсидії від держави на сплату житлово-комунальних послуг, якими вона користувалась, проживаючи за адресою АДРЕСА_1 . Їй незаконно відмовили в наданні субсидії на період зими 2015-2016 року, у зв'язку із чим вона була вимушена звертатись до суду за захистом своїх прав і інтересів. За результатом звернення до суду була відкрита справа №644/1907/16-а, провадження №2-а/645/5/20, по якій 10.09.2020 року було винесено судове рішення, яке набрало законної сили, копію рішення вона отримала 08.10.2020 року, відповідне рішення не оскаржувалось відповідачем УСЗН. В цьому рішенні Фрунзенський районний суд м. Харкова визнав протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району ХМР та було встановлено вину відповідача, вважала, що своїми неправомірними діями відповідач УСЗН наніс їй шкоду, і згідно до закону України повинен її відшкодувати. Зазначала, що строк на звернення до суду нею не пропущений, враховуючи пандемію Ковід-19 та початок повномасштабного вторгнення та перебування м. Харкова в зоні активних бойових дій. Посилалась на те, що розмір матеріальної шкоди полягає у витратах на виготовлення документації для суду. В обґрунтування розміру моральної шкоди посилалась на те, що неправомірні дії є забороненим законом акти громадським діянням, яка завдає шкоду громадянину і суспільству. Моральна шкода їй завдана тим, що через незаконні дії посадових осіб УСЗН вона втратила довіру в законність і справедливість влади, в свою соціальну безпеку і захищеність. Саме протиправні дії УСЗН автоматично визнаються діяннями, які заподіюють особистості моральних страждань. Закон зобов'язує представників органів державної влади дотримуватись встановлених для них правил, за невиконання яких настає відповідальність перед громадянином, в даному випадку вона передбачена у вигляді відшкодування моральної шкоди. Зазначала, що вона є пенсіонером, ветераном праці, все своє життя працювала на благо держави, має вищу педагогічну освіту, цінує себе як особистість, усвідомлює свої цивільні, громадянські, людські якості. Незаконне і несправедливе відношення до неї приймає дуже загострено і хворобливо, особливо з боку чиновників органів державної влади, які цю владу використовують всупереч законів в Україні та своїх посадових обов'язків, принижуючи людей, які до них звертаються за допомогою, яка передбачена державою соціально незахищеним верствам населення. За період праці в державній установі вона придбала ряд професійних, хронічних захворювань, їй було дуже важко виходжувати по різних інстанціях коли вона намагалась без звернення до суду залагодити питання субсидії в 2015-2016 році. З вини відповідача УСЗН вона вимушена була протягом тривалого часу витрачати свій особистий час і звертатись до різних інстанції за захистом прав, гарантованих Конституцією України та діючим законодавством, які навмисно і цинічно були порушені відповідачем, що призвело до погіршення та позбавлення її можливості реалізації своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими, родичами, і зажадало від неї додаткових зусиль для організації свого життя і відновлення здоров'я. З вини відповідача вона була позбавлена відчуття безпеки, правової стабільності, верховенства права, з вини відповідача було порушено її психологічне благополуччя, вона досі перебуває в стані емоційної психологічної напруженості, що робить деструктивний вплив на її стан і поведінку. З вини відповідача є потреба в лікуванні глибоких моральних і психологічних травм, відновлення здоров'я і поліпшення морального і психологічного стану. Зазначала, що підтвердженням її фізичних і моральних страждань є матеріали справи №644/1907/16-а, аркуші з 14 по 32 в другому томі. Сама справа нараховує 5 томів. До звернення до суду вона протягом 4 місяців намагалась вирішити питання шляхом звернень, а після звернення до суду 22.02.2016 року багато часу витратила на відвідування судових засідань, ознайомлення з матеріалами справи, очікування судових засідань, оскарження судових рішень, очікування переустрою судів. Всі докази її моральних страждань знаходяться в матеріалах справи, що перебувала у Фрунзенському районному суді м. Харкова. Під час розгляду справи по відновленню своїх прав вона дуже багато хворіла, зверталась за медичною допомогою, про це свідчать дані в медичній картці, яка знаходиться у неї на руках та буде пред'явлена в засіданні суду, але оскільки ці записи є дуже особливими і конфіденційними, за Законом України «Про захист персональних даних» вона не бажає надавати копії цих медичних обстежень і хвороб відповідачам, тому що вони можуть їх поширити і використати їй на шкоду. Погіршення здоров'я та загострення хронічних хвороб, її морального спустошення, втрату віри в соціальну справедливість при винесення несправедливих рішень і здійснення несправедливих дій по відношенню до неї, нічим не можна відшкодувати, тому вважала, що сума в розмірі 500000 грн є справедливою, відповідною всім її стражданням та хоч в якійсь мірі допоможе їй у відновленні і підтриманні втраченого здоров'я фізичного і морального.
За позовом було відкрито провадження 17.01.2024 року.
06.02.2024 року представником відповідача УСЗН адміністрації Індустріального району Харківської міської ради було подано відзив на позовну заяву. Просили в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування позиції посилались на те, що рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 10.09.2020 по справі № 644/1907/16-а частково задоволені позовні вимоги Позивача та визнано протиправною бездіяльність Управління, яка виразилася у порушенні строків розгляду заяви від 14 травня 2015 року про призначення субсидії, у задоволенні решти вимог позову відмовлено, в тому числі посилання Позивача на її дискримінацію, як рівноправного громадянина України, приниження її честі та гідності, порушення права Позивача, зазначеного у ст.ст.3, 24, 27, 28, 40, 45, 46, 47, 48, 55, 57 Конституції України, ст.ст. 2, 5, 6, 22, 28 Загальної Декларації прав людини, на думку суду, є безпідставними, оскільки не підтверджені будь-якими доказами. Поняття та порядок відшкодування моральної шкоди врегульований Цивільним законодавством, а також відповідні роз'яснення щодо застосування законодавства надані Постановою Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 (зі змінами). Аналізуючи дані норми чинного законодавства з питання відшкодування моральної шкоди внаслідок вчинення суб'єктом владних повноважень протиправних дій, можна зробити висновок, що для наявності підстав такого відшкодування необхідне наявність декількох обставин у сукупності, які пов'язані між собою, а саме: Факт протиправності (незаконності) дій органу державної влади, місцевого самоврядування, який повинен бути підтверджений певними доказами (наприклад рішення суду), факт моральної шкоди у Позивача, яка може проявлятися у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настань інших негативних наслідків, що також повинно бути доведено Позивачем, причинний зв'язок між діями (бездіяльністю) органу державної влади, місцевої самоврядування та наслідками, що настали (моральна шкода Позивача) та докази з боку Позивача, якими він обґрунтовує розмір моральної шкоди (чеки, квитанції про проходження лікування у медичному закладі, купівля ліків тощо). Посилався на позиції касаційної інстанції викладені в Постанові ОП КЦС ВС від 05.12.2022 в справі № 214/7462/20, Постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі №216/3521/16-ц (провадження №14-714цс19), Постанову Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі №686/13212/19. Відповідно до вказаних позицій, в тому числі, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Вважали, що позивачем жодним чином не доведені обставини, які підлягають доведенню, не зрозуміло, в чому саме полягають душевні страждання Позивача, який причинний зв'язок між душевними стражданнями Позивача та діяльністю (бездіяльністю) Відповідача, з яких складових елементів складається зазначений Позивачем розмір такої шкоди. Лише наявність судового рішення про визнання протиправною бездіяльності Управління, яка виразилася у порушенні строків розгляду заяви від 14 травня 2015 року про призначення субсидії, не може бути достатньою підставою для висновку про завдання моральної шкоди Позивачу, оскільки даним рішенням у адміністративній справі не встановлювалась наявність усіх обов'язкових складових цивільно-правової відповідальності через заподіяння моральної шкоди, так як питання, які вирішуються судом при розгляді адміністративної справи про визнання дій протиправними відрізняють від кола питань, які вирішуються при розгляді цивільного спору про стягнення моральної шкоди. Подібні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №243/5118/19 (провадження №61-213св20), від 06 вересня 2021 року у справі №296/3139/20 (провадження №61-1086св21), від 28 липня 2021 року у справі № 296/701/20 (провадження № 61 -9528св21) та від 21 жовтня 2021 року у справі № 296/3115/20 (провадження № 61 -1087св21).
09.02.2024 року представником Державної казначейської служби України було подано відзив на позовну заяву, просили в позові відмовити. В обґрунтування позиції посилались на те, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин. Зазначали, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови від 20.11.2018 року у справі № 5023/10655/11, від 21.08.2019 у справі № 761/35803/16-ц, від 18.12.2019 у справі № 688/2479/16-ц, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду (постанова від 25.03.2020 у справі № 641/8857/17. Крім того, Верховний Суд у постанові від 07.09.2022 у справі № 641/4272/19 (застосовуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у справах № 242/4741/16-ц та № 641/8857/17) дійшов висновку про те, що у спорах про стягнення з держави коштів, зокрема і про стягнення відшкодування завданої шкоди (компенсації), немає необхідності визначати відповідачем Казначейство або його територіальний орган. Відповідно до п.2 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, згідно Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМ України від 03.08.2011 відповідного Порядку. Відповідно до Порядку відшкодування шкоди здійснюється Казначейством, за бюджетною програмою для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб (КПКВ 3504030). Безспірне списання коштів за рішеннями суду з державного бюджету для відшкодування і компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам здійснюється Казначейством у відповідності з п.35, 38, 39 Порядку. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)). Зокрема, у постановах Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 199/6713/14-ц, від 02.06.2021у справі № 215/3408/18, від 08.08.2021 у справі № 751/7182/19, від 11.08.2021 у справі № 352/2255/19, від 18.08.2021 у справах № 200/8310/18 і № 591/6891/18, від 10.11.2021 у справі № 346/5428/17, від 13.07.2022 у справі № 757/24363/20, від 25.01.2023 у справі № 753/22826/19, від 18.10.2023 у справі № 705/4489/20, від 25.10.2023 у справі № 291/383/19 сформульовано та підтверджено висновки, згідно з якими не допускається стягнення з Казначейства моральної та матеріальної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Також, зазначали, що законодавством передбачені загальні та спеціальні норми відшкодування шкоди, які характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, за відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст.ст. 1173,1174 ЦК України). Розмір відшкодування шкоди повинен визначатись з урахуванням вимог розумності та справедливості такого відшкодування, яке має бути не більш ніж достатнім для поміркованого задоволення звичайних потреб потерпілої особи і не повинно призводити до збагачення позивача за рахунок Держави, що підтверджується висновком Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі №752/17832/14-ц. Натомість визначена Позивачем сума моральної шкоди є безпідставно завищеною та не враховує, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 03.11.2022 № 2710-ІХ був прийнятий в умовах воєнного стану, що на території України введено Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», видатки державного бюджету першочергово спрямовуються на національну безпеку, оборону та здійснення заходів пов'язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.
Вважали, що безумовно, порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Посилались на рішення ЕСПЛ щодо справедливої достатньої сатисфакції в частині відшкодування моральної шкоди, а саме рішення у справі «Недбала проти Польщі» від 04 липня 2000 року, «Джабарі проти Туреччини» від 11 липня 2000 року, «Єрошкіна проти України» від 18 червня 2009 року, «Антоненко та інші проти України» від 20.02.2020 року). Правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22 червня 2017 року у справі № 6-501 цс 17, а також у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі № 554/3237/18 (провадження № 61-3947св19), від 26 лютого 2020 року у справі № 752/20921/16-ц (провадження № 61-16551св18) щодо необхідності встановлення елементів, які є умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов у межах розгляду цивільної справи має довести позивач. Оскільки відповідним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 10.09.2020 по справі №644/1907/16-а права Позивачки були поновлені, а субсидія була призначена, що було підтверджено судом, будь яких належних і допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди, факту наявності причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями (бездіяльністю) відповідачів та їх вини в заподіянні цієї шкоди позивачем не надано та реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності державного органу не є підставою для відшкодування моральної шкоди та не підтверджують факт спричинення моральної шкоди, оскільки входить до механізму судового контролю та формою реалізації процесуальних прав.
Вважали, що підстави для задоволення позову відсутні. Окрім того, вважали, що відсутні підстави для стягнення з Державного казначейства судових витрат, оскільки судові витрати підлягають розподілу між сторонами, а у відповідних правовідносинах Казначейство не брало участі, оскільки в силу приписів статті 19 Конституції України у системному зв'язку з нормами пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, Закону України «Про виконавче провадження» орган Казначейства є лише органом виконання окремих категорій судових рішень.
12.02.2024 року представником позивача адвокатом Лютянською Н.С. було подано відповідь на відзив відповідача УСЗН адміністрації Індустріального району Харківської міської ради. Посилалась на те, що Позивач категорично не погоджується з позицією відповідача, вважала, що рішенням суду визнано протиправною бездіяльність УСЗН адміністрації Індустріального району ХМР, яка виразилася у порушенні строків розгляду заяви позивача про призначення субсидії. Предметом розгляду вказаної справи були протиправні дії відповідача щодо не розгляду заяви позивачки від 14 травня 2015 року про призначення їй субсидії протягом 10 днів згідно п. 13 Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій. Під час розгляду даної справи було встановлено, що представники відповідача повідомили, що заява позивачки про призначення субсидії від 14 травня 2015 року не була розглянута у 10-ти денний строк та рішення по заяві було прийнято відповідачем лише 22 серпня 2015 року. Дана обставина встановлена судовим рішенням та відповідно до вимог ч.ч. 1, 4 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню, посилалась на відповідну практику ЕСПЛ з даного питання. Докази спричинення відповідачем позивачці моральної шкоди та душевних хвилювань наявні в матеріалах справи, яка витребувана судом з Фрунзенського районного суду м. Харкова. Посилалась на практику ЄСПЛ, відповідно до якої заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом. Що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом (в числі багатьох прикладів, рішення від 15 жовтня 2009 у справі «Антипенко проти Російської Федерації» (Antipenkov v. Russia), скарга № 33470/03, § 82; Постанова Європейського Суду від 14 лютого 2008 у справі «Пшеничний проти Російської Федерації» (Pshenichnyy v. Russia), скарга № 30422 / 03, § 35 1; рішення у справі «Гарабаев проти Російської Федерації (Garabayev v. Russia), скарга № 38411/02, § 113, ECHR 2007-VII (витяги) 2 а також Постанова Європейського Суду від 1 червня 2006 р.) у справі «Грідін проти Російської Федерації» (Gridin v. Russia), скарга Ns 4171/04, § 20 березня). Тобто, обґрунтуванням завданої моральної шкоди протиправними діями відповідача є те, що через незаконні дії посадових осіб вона втратила віру в законність і справедливість влади, в свою соціальну безпеку і захищеність, неодноразово намагалася відновити своє порушене право в позасудовому порядку, але відповідач своїми протиправними діями лише чинив їй у цьому перешкоди, а позивачка маючи, ряд професійних, хронічних захворювань, вимушена була через незаконні дії відповідача виходжувати по різним інстанціям та просити вирішити її питання, усуваючи протиправні дії посадових осіб. Саме з вини відповідача позивачка була позбавлена відчуття безпеки, правової стабільності, верховенства права та досі перебуває в стані емоційної психологічної напруженості, що робить деструктивний вплив на її стан і поведінку і їй потрібно лікувати глибокі моральні і психологічні травми, відновлювати своє здоров'я і поліпшувати моральний і психологічний стан.
14.03.2024 року представником позивача адвокатом Лютянською Н.С. було подано відповідь на відзив відповідача Держави України в особі Державної казначейської служби України. В обґрунтування позиції представник зазначила, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Механізм виконання судових рішень про стягнення коштів визначається Законом України «Про виконавче провадження», Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» з наступними змінами. Кінцевим результатом виконання судового рішення по цій справі є виплата позивачеві коштів державним органом, що підпадає під компетенцію Державної казначейської служби України. Другим відповідачем по справі повинен бути орган державної казначейської служби України, так як саме на нього покладено обов'язок перераховувати кошти стягувачу за рішенням суду. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14- 447цс19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19)).Саме територіальний підрозділ ДКС України повинен бути відповідачем по справі, який є стороною даного предмету спору, однак відомості про нього не вказуються у резолютивній частині ні позовної заяви, ні рішення суду. Аналогічні висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 07 жовтня 2020 року у справі № 569/12383/17 (провадження № 61-12864св19), від 08 вересня 2021 року у справі № 751/7182/19 (провадження № 61-12426св20).
Також, наводила мотиви незгоди з позицією відповідача щодо відсутності доказів завдання моральної шкоди, наполягала на тому, що дії відповідача УСЗН мають триваючу дію та кожного дня забирають здоров'я позивача (докази будуть надані у судовому засіданні для огляду так як містять конфіденційну інформацію), вона повинна вживати додаткових зусиль для захисту свого порушеного права. Півроку до звернення до суду позивач намагалася добровільно вирішити питання щодо не призначення їй субсидії, зверталась з чисельними письмовими, усними заявами скаргами до безпосереднього керівництва відповідача, до вищого керівництва, але ніхто навіть не мав наміру їй допомогти. Тому вона звернулась до суду і рішенням від 10.09.2020 року по справі №644/1907/16-а були частково задоволені її позовні вимоги, факт протиправності бездіяльності встановлений.
Під час підготовчого розгляду справи за клопотанням представника позивача було замінено відповідача по справі Державну казначейську службу України на Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області.
29.03.2024 року представником відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області було подано відзив на позову заяву, просили в позові відмовити, посилались на те, що позовна заява не місить вимог безпосередньо до них, кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин. Наводили підстави, аналогічні викладеним у відзиву представника Державної казначейської служби України. Вважали, що у вказаній справі відсутні підстави для стягнення моральної шкоди та судових витрат з Головного управління або з Державного бюджету.
22.04.2024 року представником позивача адвокатом Лютянською Н.С. подано до суду відповідь на відзив представника відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області, в обґрунтування позиції посилалась на доводи, аналогічні викладеним у відповіді на відзив представника Державної казначейської служби України.
27.05.2024 року представником позивача було подано клопотання про збільшення позовних вимог, просили задовольнити заяву про збільшення позовних вимог. Збільшити позовні вимоги, виклавши їх пункт 6 первинних позовних вимог в наступній редакції: Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України як компенсацію моральної шкоди в розмірі 1000000 грн, а матеріальної -100 гривень. Інші позовні вимоги залишити без змін.
27.05.2024 року ухвалою суду було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні. Позовна вимога, яка заявлена позивачем в поданій позовній заяві від 27.10.2023 року, викладена в п.6, яка була збільшена відповідно до клопотання від 27.05.2024 року.
Остаточно позивач заявляла позовну вимогу - Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України як компенсацію моральної шкоди в розмірі 1000000 грн, а матеріальної -100 гривень.
В судовому засіданні позивач та її представник адвокат Борисова І.М., призначена після припинення дії доручення адвоката Лютянської Н.С., доводи позову, відповіді на відзиви та додаткових пояснень підтримали, просили позов задовольнити в повному обсязі. Представник відповідача УСЗН адміністрації Індустріального району ХМР Андренко С.Ю. в судовому засіданні доводи відзиву підтримав та просив в задоволенні позову відмовити. Представник відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області подав суду заяву, в якій підтримав доводи відзиву та просив проводити розгляд справи за їх відсутності.
Вислухавши доводи сторін, свідка, дослідивши матеріали справи, матеріали справи №644/1907/16-а, провадження 2-а/654/5/20, судом встановлено наступне. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).
За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України). Для наявності підстав зобов'язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1173 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв'язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статі 1173 ЦК України. Причинно-наслідковий зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. При визначенні розміру завданої моральної шкоди суд повинен враховувати фактор тривалості страждань, який є одним із визначальних факторів, що впливають на розмір відшкодування моральної шкоди. Також суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та на яких міркуваннях він у цьому базується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану. Водночас суд має керуватися засадами розумності, виваженості та справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення. Наявність заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.
Порушення прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» («Rysovskyy v. Ukraine»).
Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не спричинили вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть підтверджувати завдання моральної шкоди.
З огляду на загальні засади доказування у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і яким є розмір її відшкодування.
Вирішувати такі спори потрібно з урахуванням того, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За обставин цієї справи вбачається, що позивачка ОСОБА_1 , в 2015 році, зверталась до управління соціального захисту з метою отримання соціальної допомоги держави у вигляді субсидії, як малозабезпечена родина. Позивачка посилається на те, що протягом тривалого часу, внаслідок вчиненої бездіяльності відповідача УСЗН вона була вимушена здійснювати свій захист порушених прав, спочатку шляхом звернень безпосередньо до самого відповідача, до керівництва відповідача, потім до вищої інстанції, а лише згодом до суду. В ході розгляду справи у Фрунзенському районному суді м. Харкова було визнано бездіяльність відповідача.
На підтвердження вказаних доводів нею було надано письмові докази, зокрема:
Копії чеків про придбання конверту від 05.10.2023 року на суму 3,00 грн, про відправку рекомендованого листа Державному казначейству 05.10.2023 року на суму 25,50 грн, про друк на папері від 29.09.2023 року на суму 12,00 грн, ксерокс від 05.10.2023 року на суму 6,00 грн, товарні чеки на виготовлення копій від 26.09.2023 на суму 12,00 грн, від 04.10. на суму 42,00 грн. Дані докази позивачем була надано на підтвердження завдання матеріальної шкоди.
Також, надано довідку про доходи, що видана пенсіонеру ОСОБА_1 про перебування на обліку в Індустріальному об'єднаному управлінні ПФУ м. Харкова у Харківській області та встановлений розмір пенсії за період з січня 2023 по вересень 2023 року.
Копію виписки з медичної картки амбулаторного хворого від 25.09.2023 року, відповідно до якої зазначено на перебування позивачки на диспансерному обліку у КНП «Міська поліклініка №18» з переліком хронічних захворювань, систематичний огляд фахівцями закладу, перелік регулярно отримуваних препаратів та посилання на те, що за станом здоров'я позивачка потребує постійної підтримуючої терапії та нагляду терапевта, невропатолога.
Копію останнього аркушу судового рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова у справі №644/1907/16-а, провадження 2-а/654/5/20, відповідно до якого позовні вимоги ОСОБА_1 була задоволені частково та визнано противною бездіяльність Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради, яка виразилась у порушенні строків розгляду заяви ОСОБА_1 від 14.05.2015 року про призначення субсидії.
Окрім того, представник позивача зазначала в письмових додаткових поясненнях із зазначенням часу, з посиланням на аркуші справи досліджених матеріалів судової справи Фрунзенського районного суду м. Харкова, що позивачкою вживались заходи щодо захисту своїх прав шляхом подачі скарг, звернень до ЖЕК за довідкою, в Департамент соціального захисту населення, чисельні звернення в УСЗН із заявою про призначення субсидії, з питань порушення її прав та надання роз'яснень, до органу Пенсійного фонду України, Податкової служби України, про що наявні відповідні докази в матеріалах дослідженої справи Фрунзенського районного суду м. Харкова, окрім того, позивач в 2015, 2017 році потрапляла до лікарні внаслідок отриманого стресу щодо відмови у призначенні субсидії.
В даному випадку, як вбачається із змісту мотивувальної частини судового рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 10.09.2020 по справі № 644/1907/16-а, позивач просила суд, визнати незаконною «зняття» відповідачем з позивача субсидії у листопаді 2015 року; визнати незаконним позбавлення позивача інформації, як отримувача субсидії, у встановлений строк, офіційно повідомити під розпис про скасування позивачу субсидії з листопада 2015 року, повідомивши причини скасування та порядок усунення ОСОБА_1 перепон для відновлення та подальшого отримання державної дотації у вигляді субсидії на отримання житлово-комунальних послуг, а також у строках на здійснення необхідних дій для відновлення субсидії з листопада 2015 року (невидача вмотивованого рішення); визнати незаконним не розгляд заяви ОСОБА_1 від 14 травня 2015 року про призначення позивачу субсидії відповідачем на протязі 10 днів згідно п. 13 Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій; визнати незаконним позбавлення ОСОБА_1 відповідачем інформації стосовно руху її заяви від 14 травня 2015 року, оскільки на неї протягом одного місяця не було надано відповіді; визнати незаконним позбавлення відповідачем ОСОБА_1 інформації про те, що лише у серпні 2015 року буде розглядатися питання про призначення (або відмову) позивачу субсидії, оскільки цей період невизначеності негативно відобразився на стані здоров'я ОСОБА_1 ; визнати незаконним позбавлення ОСОБА_1 відповідачем права на своєчасне щомісячне отримання повідомлень з травня 2015 року по грудень 2015 року, в зв'язку із чим позивач була позбавлена права на отримання інформації про розрахунки сум обов'язкових платежів по кожному місяцю платежу, та сплачувала на власний розсуд; визнати незаконними дії відповідача, який зробив невірний, необґрунтований висновок про те, що сім'я ОСОБА_1 не знаходиться у складних життєвих обставинах з 16 жовтня 2014 року по 30 березня 2015 року, без створення комісії та складання акту обстеження матеріально-побутових умов проживання сім'ї позивача для призначення субсидії за попередній (з дня подачі відповідної заяви 15 травня 2015 року) період, у зв'язку із існуванням відповідного права, яке виникає при наявності різниці між розміром плати за житлово-комунальні послуги та розміром визначеного КМУ обов'язкового проценту платежу (п. 4 Положення № 848) та не призначення позивачу субсидії з 16 жовтня 2014 року по 30 березня 2015 року одночасно з призначенням субсидії з 01 квітня 2015 року; визнати незаконним документ без назви за № 8108/4-02 від 17 листопада 2015 року, який відповідач назвав «Повідомленням», у якому відповідачем незаконно встановлений строк для погашення ОСОБА_1 заборгованості до 20.11.2015 року, тобто у триденний термін, тоді як законодавством (п. 14 Положення № 848) передбачений інший порядок повідомлення про скасування субсидії та інший строк; визнати дії відповідача незаконними, оскільки останній змусив ОСОБА_1 у березні 2016 року повторно звернутися до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради із заявою та декларацією про призначення субсидії (11 березня 2016 року), ігноруючи вимоги позивача про відновлення субсидії після погашення «так званої» заборгованості та зазначаючи про те, що без повторного звернення позивач може лишитися без субсидії; визнати дії відповідача з 14 травня 2015 року такими, що дискримінують ОСОБА_1 як рівноправного громадянина України, принижуючими честь та гідність позивача, порушуючими права позивача, зазначені у ст.ст. 3, 24, 27, 28, 40, 45, 46, 47, 48, 55, 57 Конституції України, ст.ст. 2, 5, 6, 22, 28 Загальної Декларації прав людини.
Рішенням суду позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради про визнання дій та бездіяльності неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Даним судовим рішення визнано протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради, яка виразилася у порушенні строків розгляду заяви ОСОБА_1 від 14 травня 2015 року про призначення субсидії. У задоволенні решти вимог позову відмовлено. Рішення набрало законної сили 16.10.2020 року.
Доводи позивачки ОСОБА_1 , що вона була позбавлена можливості із об'єктивних причин оскаржити прийняте судове рішення, спочатку внаслідок хвороби, в подальшому у зв'язку із початком вторгнення та перебуванням міста Харкова в зоні активних бойових дій, суд не приймає до уваги, оскільки у разі незгоди із прийнятим рішенням позивач не була позбавлена можливості звертатись до апеляційної інстанції із відповідним клопотанням про поновлення пропущеного строку на оскарження.
Тобто, в даному випадку рішенням суду, яке не оскаржувалось сторонами в апеляційному порядку, набрало законної сили, встановлено бездіяльність відповідача у даній справі УСЗН адміністрації Індустріального району Харківської міської ради в частині не розгляду заяви про надання субсидії. Також, із змісту даного рішення вбачається, що заява про надання субсидії була подана позивачкою до відповідача 14.05.2015 року, до суду позивачка звернулась 22.02.2016 року за захистом свого права, та 10.09.2020 року судом було постановлено відповідне рішення.
Із змісту рішення також вбачається, що судом було встановлено, що 14 травня 2015 року позивач звернулася до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради з заявою про призначення житлової субсидії. Рішення про призначення субсидії було прийняте 22 серпня 2015 року, житлову субсидію було призначено позивачці з квітня 2015 року по березень 2016 року включно, з квітня 2015 року по квітень 2015 року щомісячно в сумі 636, 66 грн; з травня 2015 року по травень 2015 року 433, 96 грн., з червня 2015 року по червень 2015 року 440,07 грн.. 28 вересня 2015 року прийнято рішення про призначення субсидії позивачу з квітня 2015 року по березень 2016 року включно, з вересня 2015 року по вересень 2015 року щомісячно в сумі 461, 79 грн. 24 жовтня 2015 року прийнято рішення про призначення субсидії позивачці з квітня 2015 року по березень 2016 року включно, з жовтня 2015 року по жовтень 2015 року щомісячно в сумі 988, 29 грн. 13 листопада 2015 року Управлінням праці та соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради прийнято рішення, яким субсидію, призначену позивачці з 01 жовтня 2015 року по 31 березня 2016 року, відмінено з листопада 2015 року в зв'язку із несплатою обов'язкового платежу. 17 листопада 2015 року на адресу позивачки направлено повідомлення за № 8108/4-02 про невнесення обов'язкової плати в період отримання субсидії, та роз'яснено, що в разі несплати боргу до 20.11.2015 року нарахування субсидії буде припинено. 21 листопада 2020 року відповідачем складено повідомлення про призначення субсидії на ЖКП до особової справи № 302725, згідно якого житлову субсидію, призначену з 01 жовтня 2015 року по 31 березня 2016 року, відмінено з листопада 2015 року, в зв'язку із несплатою обов'язкового платежу. 29 лютого 2019 року Управлінням праці та соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради складено повідомлення адресоване позивачу про термінове звернення до відповідача з питання призначення субсидії на житлово-комунальні послуги. 11 березня 2016 року позивачка повторно звернулася до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради з заявою про призначення житлової субсидії. Рішенням про призначення субсидії від 24 березня 2016 року житлову субсидію було призначено позивачці з листопада 2015 року по жовтень 2016 року включно. Відповідним рішенням встановлено, що протягом часу з 14 травня 2015 року по 22 серпня 2015 року тривала бездіяльність щодо розгляду заяви позивачки.
Також, за клопотанням позивачки, в судовому засіданні було допитано свідка ОСОБА_3 , яка повідомляла, що вона дуже давно знайома із родиною позивачки, їй відомо, що в 2014 році позивачка отримала субсидію від держави, а в 2015 році в листопаді їй припинили виплачувати субсидію, вона спільно із позивачкою відвідувала різні інстанції, з метою її підтримки, оскільки кожного разу після відвідування нею органів влади, де до скаржників ставляться дуже негативно, у неї підіймався тиск, їй ставало зле та вона їй допомагала дістатись оселі. Діти позивачки не могли надати їй допомогу, син навчався, а донька в 2013 році народила дитину. Була свідком того, які хвилювання і нервове напруження відчувала ОСОБА_1 під час відвідування установ, скільки часу витрачала не на сім'ю, а на судові засідання. Відвідувала її в лікарні, через загострення гіпертонічної хвороби, зазначала, що позивачка хвилюється і через цю справу, є складності з адвокатами, згадує минулі образи.
В судовому засіданні позивачка повідомляла, що вона готова надати суду для огляду оригінал своєї медичної картки, але лише суду та не має наміру долучати до справи копії та надавати дану картку для ознайомлення представникам відповідача. Враховуючи, положення ч.9 ст. 83 ЦПК України суд не може взяти до уваги відповідний доказ.
З урахування досліджених судом обставин в ході розгляду справи доведено факт бездіяльності, а також факт завдання моральної шкоди, причинний зв'язок меж бездіяльністю та завданням шкоди.
Щодо розміру моральної шкоди, розмір компенсації моральної шкоди висвітлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 року у справі № 752/17832/14-ц.
Так, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. В даному випадку, суд враховує тривалість порушення права позивачки бездіяльністю відповідача, час який нею був витрачений на відновлення свого права, ставлення позивачки до бездіяльності, її соціальній статус, посилання на відчуття незахищеності, безпорадності, наполягання позивачки на тому, що саме внаслідок такого психологічного пригнічення вона відчувала погіршення стану здоров'я, потрапляла до лікарні, дані витягу з медичної картки позивча щодо перебування на диспансерному обліку, переліку захворювань, потреби в постійній підтримуючій терапії. З урахуванням принципів розумності, справедливості та співмірності, сатисфакцію відповідним рішенням, відновлення виплати субсидії, суд вважає за необхідне визначити розмір моральної шкоди, що підлягає компенсації в сумі 5000 гривень. Тобто, позовні вимоги щодо компенсації моральної шкоди підлягають частковому задоволенню.
Окрім того, у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.11.2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21) зазначено, що «кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Проте суди на це уваги не звернули та зробили помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку». З урахуванням наведеного, суд вважає, що компенсація моральної шкоди повинна бути стягнута з Державного бюджету України.
Також, суд вважає, що не підлягають задоволенню вимоги позивача щодо стягнення матеріальної шкоди. Позивачкою було надано суду копії квитанцій, чеків на придбання конверту, відправку рекомендованого листа, отримання послуг копіювання, але при цьому дослідженні в судовому засіданні копії не містять будь-яких даних про їх оплату саме позивачкою, даних про понесення цих витрат саме з питання розгляду справи, пов'язаною з неправомірними діями Управління. Оскільки саме на сторону позивача покладається обов'язок довести ті обставини на які вона посилається, суд вважає, позивачем дані обставини не доведені. З урахуванням викладеного, суд вважає, що вимоги позову про компенсацію моральної шкоди підлягають частковому задоволенню, вимоги позову про компенсацію матеріальної шкоди задоволенню не підлягають.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати слід віднести на рахунок держави.
Керуючись ст.ст. 11, 16, 23, 1167, 1168, 1173, 1176 ЦК України, ст.ст. 81, 82, 83, 89, 90, 95, 141, 259, 263, 264-268 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 як компенсацію моральної шкоди в сумі 5000 (п'ять тисяч) гривень.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду.
Повний текст рішення виготовлений 17.04.2025 року.
Відповідно до вимог п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:
Позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована АДРЕСА_2 .
Представник позивача адвокат Лютянська Ніна Семенівна, за дорученням Харківського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги від 30.10.2023 року №619, після припинення дії доручення адвокат Борисова Ірина Миколаївна, за дорученням Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги від 04.07.2024 року №1366/2023-3114226.
Відповідач Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради, юридична адреса вулиця Біблика, будинок 6, м. Харкова, 61007, ЄДРПОУ 26281752. Представник відповідача Андренко Сергій Юрійович, самопредставництво.
Відповідач Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області, юридична вулиця Бакуліна, будинок 18, м. Харків, 61166, ЄДРПОУ 378749470. Представник відповідача Пузіков Вячеслав Анатолійович, самопредставництво.
Головуючий: суддя О.В. Бугера