17 квітня 2025 рокуСправа №160/33381/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ремез К.І.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро заяву представника позивача Суботіна Геннадія Геннадійовича про розподіл судових витрат у адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України про зобов'язання вчинити певні дії,-
18.12.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України з вимогами про:
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з перебуванням на його утриманні п'ятьох дітей.
11.04.2025 до суду від представника позивача Суботіна Геннадія Геннадійовича надійшла заява про розподіл судових витрат у адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України про зобов'язання вчинити певні дії.
У заяві представник позивача просить суд стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 41 000,00 грн, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до протоколу передачі раніше визначеному складу суду від 11.04.2024 справу № 160/33381/24 передано до розгляду судді Ремез К.І.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно із частиною 3 статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Оскільки судове рішення у справі № 160/33381/24 прийнято в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), розгляд заяви представника позивача Суботіна Геннадія Геннадійовича про ухвалення додаткового судового рішення у цій справі також здійснюється в порядку письмового провадження.
Відповідач не надав заперечень на заяву про ухвалення додаткового рішення.
Розглянувши вказану заяву по суті вимог, суд зазначає наступне.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.04.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України про зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково, визнано бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України щодо нерозгляду рапорту від 28.10.2024 про звільнення з військової служби ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» протиправною, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт від 28.10.2024 ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з перебуванням на його утриманні п'ятьох дітей. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Зі змісту рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.04.2025 у справі № 160/33381/24 вбачається, що судом не вирішено питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу.
Слід зазначити, що згідно з пунктом 10 частини 1 статті 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Враховуючи відсутність правового регулювання процедури розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення, керуючись приписами частини 3 статті 166 КАС України, суд приходить до висновку про можливість розгляду поданої заяви одноособово у порядку письмового провадження без виклику сторін.
Суд, розглянувши заяву про ухвалення додаткового рішення, доходить висновку про її часткове задоволення з огляду на таке.
Згідно з частиною 2 статті 252 КАС України, заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення.
За приписами частини 1 статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:
1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;
2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;
3) судом не вирішено питання про судові витрати.
З аналізу цієї норми вбачається, що можливість ухвалення у справі додаткового судового рішення виникає лише з метою усунення такого недоліку, як неповнота судового рішення, тобто невирішеність якихось питань, які необхідно було вирішити у рішенні.
Згідно з частиною 1 статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частиною 3 статт 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини 4 статті 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини 5 статті 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною 6 статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно з частиною 7 статті 134 КАС України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно з частиною 9 статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 5 статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
З огляду на викладене, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.
У постанові Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 640/2076/19 зазначено, що КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено, безвідносно до наявності в матеріалах справи відповідних платіжних документів. Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 280/2635/20 і постанові Верховного Суду від 15.04.2021 у справі № 160/6899/20.
Так, слід вказати про те, що 11.04.2025 представник позивача звернувся із заявою про ухвалення додаткового рішення, разом з якою долучив докази на підтвердження витрат, пов'язаних з розглядом справи та просив суд при прийнятті додаткового рішення по справі вирішити питання про розподіл судових витрат шляхом стягнення на користь позивача документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 41000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України.
Разом з наведеним клопотанням до матеріалів справи долучено копії таких документів: договір про надання юридичної (правничої) допомоги № 14/06/2024 від 14.06.2024, додаток № 1 до договору про надання юридичної (правничої) допомоги № 14/06/2024 від 14.06.2024, акт приймання-передачі наданих послуг до договору про надання юридичної (правничої) допомоги № 14/06/2024 від 09.04.2025 на суму 41000,00 грн. Докази сплати вказаної суми позивачем адвокату суду не надано.
Суд звертає увагу на те, що суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку, тому, суд вважає, що заявлений позивачем до відшкодування розмір правничої допомоги є завищеним та таким, що підлягає зменшенню.
На думку суду, обґрунтованим, об'єктивним і таким, що підпадає під критерій розумності, враховуючи, що вказана справа є типовою та незначної складності, є визначення вартості послуг адвоката у сумі 1000,00 грн.
Так, суд зазначає, що при ухваленні рішення суд був змушений вийти за межі позовних вимог, визначених у позовній заяві, з метою ефективного захисту прав позивача. Також, судом встановлено, що наведені у акті приймання-передачі наданих послуг до договору про надання юридичної (правничої) допомоги № 14/06/2024 від 09.04.2025 послуги не в повній мірі відносяться до правничої допомоги. Так, наприклад, зустріч із клієнтом не відноситься до різновиду правничої допомоги.
Суд акцентує на тому, що розподіл судових витрат в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, має компенсаторну функцію з метою спонукання сторони, не на користь якої ухвалено рішення, у подальшому не порушувати права та інтереси інших осіб.
Аналогічні висновки щодо необхідності застосування критеріїв співмірності при оцінці наданих адвокатом послуг викладено у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №200/14113/18-а.
Щодо «гонорару успіху» суд зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, виснувала про можливість існування «гонорару успіху» як форми оплати винагороди адвокату; визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як «гонорар успіху», що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). При цьому зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ЄСПЛ застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява №19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
З урахуванням наведеного, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Відтак, з огляду на обставини справи, суд дійшов висновку, що на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 252, 255, 295 КАС України, суд, -
Заяву представника позивача Суботіна Геннадія Геннадійовича про розподіл судових витрат у адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України (Код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати у сумі 1000,00 грн (одна тисяча гривень 00 копійок), які складаються з витрат на професійну правничу допомогу.
В задоволенні решти вимог заяви - відмовити.
Додаткове рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.І. Ремез