м. Вінниця
17 квітня 2025 р. Справа № 120/10550/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Бошкової Ю.М., розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Керівника Гайсинської окружної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Державної екологічної у Вінницькій області, до Райгородської сільської ради про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Вінницькій області до Райгородської сільської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправною бездіяльністю відповідача щодо не забезпечення встановлення меж регіонального ландшафтного парку "Немирівське Побужжя" в натурі (на місцевості) та забезпечити встановлення меж регіонального ландшафтного парку "Немирівське Побужжя" в межах території Райгородської територіальної громади, в натурі (на місцевості).
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 27.08.2024 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою також надано відповідачу строк на подання відзиву.
Згідно із частиною 1 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система.
Відповідно до частини 7 статті 18 КАС України особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
З матеріалів справи вбачається, що копію ухвали про відкриття провадження у справі було доставлено відповідачу до його електронного кабінету, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, яка міститься в матеріалах справи.
Втім, як у встановлений судом строк, так і станом на дату ухвалення рішення відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.
Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 року у справі №640/22958/21 дійшов висновку, що довідка про доставку електронного листа є допустимим доказом, що підтверджує вручення стороні судового рішення, надісланого в електронній формі.
Відповідно до положень частини 6 статті 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.
Відповідно до рішення Вінницької обласної ради 16 сесії 6 скликання від 20.06.2013 року №548 регіональний ландшафтний парк "Немирівське Побужжя" оголошено об'єктом природно - заповідного фонду місцевого значення на території Вишковецької, Вовчоцької, Воробіївської, Грабовецької, Коржівської Кудлаївської, Марківської Муховецької, Никифоровецької, Новобиходівської Райгородської, Семенської, Сокілецької, Стрільчинецької, Чуківської сільських, Брацлавської селищної рад Немирівського району, без вилучення із користування.
Так, Райгородській сільській раді, відповідно до охоронного зобов'язання, зареєстрованого в Департаменті екології та природних ресурсів Вінницької обласної державної адміністрації № 23/17 від 31.03.2017, передано для забезпечення режиму охорони та збереження територію регіонального ландшафтного парку "Немирівське Побужжя".
Відповідно до листа від 17.06.2024 за вих. № 02.19.603 Райгородської сільської ради роботи з винесення в натурі (на місцевості) меж регіонального ландшафтного парку "Немирівське Побужжя" не проводились, інформація про земельні ділянки, які входять до складу вказаного об'єкта, до Державного земельного кадастру не вносились.
Листом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 03.06.2024 року повідомлено, що відповідно до наявної інформації у Головному управлінні Держгеокадастру у Вінницькій області, у Державному фонді документації із землеустрою на місцевому рівні, відсутня документація із землеустрою щодо встановлення меж територій регіонального ландшафтного парку "Немирівське Побужжя". Інформація щодо розроблення чи затвердження такої документації, встановлення меж, виготовлення державних актів на право постійного користування на земельні ділянки під вказаними об'єктами природо-заповідного фонду відсутня. До Державного земельного кадастру дані об'єкти, як землі природо-заповідного фонду, не внесено.
13.05.2024 року Гайсинською окружною прокуратурою направлено на адресу Державної екологічної інспекції у Вінницькій області лист, в якому запропоновано надати інформацію чи вживались та чи будуть вживатись заходи представницького характеру Державною екологічною інспекцією у Вінницькій області в частині винесення меж об'єкту регіонального ландшафтного парку "Немирівське Побужжя".
Листом від 30.05.2024 року Державна екологічна інспекція у Вінницькій області повідомила, що заходи, в тому числі в судовому порядку, Інспекцією не вживались та не плануються вживатись.
Позивач зазначає, що відповідачем протягом тривалого часу не вжито заходів щодо винесення меж регіонального ландшафтного парку "Немирівське Побужжя" та не закріплено його межі в натурі (на місцевості), що в свою чергу унеможливлює його належне використання та зберігання, тому існує ймовірність використання даної території не за цільовим призначенням, оскільки відсутні межі заказника і земельна ділянка не внесена до Державного земельного кадастру.
Наведене стало підставою для звернення прокурора до суду із даним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Згідно із статтею 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до вимог частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Частинами третьою, четвертою та п'ятою статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Згідно з матеріалами справи прокурор, звертаючись до суду із цим позовом в інтересах держави, набув статусу позивача, оскільки у даному випадку орган, уповноважений звертатися до суду з позовом до Краснопільської сільської ради про визнання протиправною бездіяльність щодо невжиття заходів з організації проведення робіт із винесення меж ландшафтного заказника місцевого значення "Кивачівська дача" та закріплення їх в натурі (на місцевості) відсутній.
Відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
Відповідно до пункту 1 абзацу п'ятого частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у разі відсутності суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина або представництва інтересів держави у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб'єктів, у порядку, визначеному законом.
Частиною 1 статті 4 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" №1264-ХІІ від 25 червня 1991 року (далі - Закон №1264-ХІІ) передбачено, що природні ресурси України є власністю Українського народу.
Згідно зі статтею 5 Закону №1264-ХІІ державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Особливій державній охороні підлягають території та об'єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об'єкти, визначені відповідно до законодавства України.
Пунктом "і" частини 1статті 19 Закону №1264-ХІІ передбачено, що виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у галузі охорони навколишнього природного середовища в межах своєї компетенції приймають рішення про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення.
Згідно з частиною 2 статті 61 Закону №1264-ХІІ до складу природно-заповідного фонду України входять державні заповідники, природні національні парки, заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, заповідні урочища.
Відповідно до частин другої, третьої статті 2 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року (далі - ЗК України) суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Згідно з пунктом "в" частини 1 статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.
Пунктами "д", "к" частини 1 статті 12 ЗК України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить: організація землеустрою; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Відповідно до статті 43 ЗК України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва) (стаття 44 ЗК України).
Згідно з частиною першою статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Відповідно до частини сьомої статті 79-1 ЗК України винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.
Частиною восьмою статті 79-1 ЗК України передбачено, що у разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв'язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.
Згідно з частиною четвертою статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" №2456-ХІІ від 16 червня 1992 року (далі - Закон №2456-ХІІ) межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Частиною третьою статті 26 Закону №2456-ХІІ передбачено, що власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених заказником, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.
Відповідно до частини третьої статті 60 Закону №2456-ХІІ органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування сприяють охороні й збереженню територій та об'єктів природно-заповідного фонду, виконанню покладених на них завдань.
Згідно із статтею 1 Закону України "Про землеустрій" №858-IV від 22 травня 2003 року (далі - Закон №858-IV) під проектом землеустрою розуміють сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом; цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
Статтею 2 цього ж Закону передбачено, що землеустрій забезпечує встановлення і закріплення на місцевості меж адміністративно-територіальних одиниць, територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, меж земельних ділянок власників і землекористувачів.
Відповідно до статті 19 Закону №858-IV до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері землеустрою на території сіл, селищ, міст належать організація та здійснення землеустрою, проведення інвентаризації земель та земельних ділянок усіх форм власності.
Згідно із статтею 20 Закону №858-IV землеустрій проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі встановлення в натурі (на місцевості) меж земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельні сервітути).
Статтею 22 цього ж Закону передбачено, що підставою для здійснення землеустрою є рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою, укладені договори між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою, судові рішення.
Згідно із статтею 25 Закону №858-IV одним із видів документації із землеустрою є проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону №858-IV замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі, а також інші юридичні та фізичні особи.
Статтею 47 Закону №858-IV передбачено, що проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів розробляються з метою, зокрема: збереження природного різноманіття ландшафтів, охорони довкілля, підтримання екологічного балансу; визначення в натурі (на місцевості) меж охоронних зон та інших обмежень у використанні земель, встановлених законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, а також інформування про такі обмеження землевласників, землекористувачів, інших фізичних та юридичних осіб.
Таким чином, природоохоронне законодавство України передбачає ідентифікацію територій природно-заповідного фонду, в тому числі шляхом встановлення в натурі їх меж, для чого в обов'язковому порядку розробляються проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду.
Наведене убезпечує від використання землі на території природно-заповідного фонду (в тому числі заказника) не за цільовим призначенням та запобігає її протиправному привласненню.
Отже, оскільки відносно регіонального ландшафтного парку "Немирівське Побужжя", не вжито заходів щодо забезпечення встановлення меж регіонального ландшафтного парку "Немирівське Побужжя" в межах території Райгородської територіальної громади, в натурі (на місцевості), що підтверджується матеріалами справи, то є ймовірність використання цієї території за нецільовим призначенням, що суперечить природоохоронному законодавству.
У зв'язку із наведеним, а також враховуючи наведені норм чинного законодавства, суд приходить до висновку, що відповідач зобов'язаний вчинити дії щодо забезпечення встановлення меж регіонального ландшафтного парку "Немирівське Побужжя" в межах території Райгородської територіальної громади, в натурі (на місцевості) .
При цьому, відповідач не направив суду відзив на позовну заяву та не надав заперечень щодо наведених прокурором у позові обставин.
Відповідно до частини 4 статті 159 КАС України неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Таким чином, керуючись частиною 4 статті 159 КАС України, суд кваліфікує неподання відзиву на позовну заяву відповідачем, як визнання позову.
В контексті наведених норм суд констатує, що відповідачем у даній справі не надано доказів встановлення меж регіонального ландшафтного парку "Немирівське Побужжя" в межах території Райгородської територіальної громади, в натурі (на місцевості).
Пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
З огляду на встановлені судом обставини під час судового розгляду справи, положення законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд приходить до висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо незабезпечення встановлення меж регіонального ландшафтного парку "Немирівське Побужжя" в межах території Райгородської територіальної громади, в натурі (на місцевості).
Таким чином, суд приходить до висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача відповідно до вимог чинного законодавства забезпечити встановлення меж регіонального ландшафтного парку "Немирівське Побужжя" в межах території Райгородської територіальної громади, в натурі (на місцевості) .
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує на наступне.
Відповідно до частини другої статті 139 КАС України, при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
За таких обставин, беручи до уваги відсутність витрат суб'єкта владних повноважень пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, підстав для стягнення з відповідача судових витрат немає.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Райгородської сільської ради щодо незабезпечення встановлення меж регіонального ландшафтного парку "Немирівське Побужжя" в межах території Райгородської територіальної громади, в натурі (на місцевості).
Зобов'язати Райгородськусільську раду забезпечити встановлення меж регіонального ландшафтного парку "Немирівське Побужжя" в межах території Райгородської територіальної громади, в натурі (на місцевості)
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: Керівник Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області (вул. Волонтерів, 15-А, м. Гайсин, Вінницька область, 23700, ЄДРПОУ 02909909).
Державна екологічна інспекція у Вінницькій області (вул. Волонтерів, 15а, м. Гайсин, Вінницька область, 23700, код ЄДРПОУ 02909909).
Відповідач: Райгородська сільська рада Гайсинського району (вул. Миру, 16, с. Райгород, Гайсинський район, Вінницька область, 22880, код ЄДРПОУ 04327376).
Рішення суду сформовано 17.04.2025.
Суддя Бошкова Юлія Миколаївна