Справа № 146/1523/22
Провадження № 22-ц/801/673/2025
Категорія:
Головуючий у суді 1-ї інстанції Пилипчук О. В.
Доповідач:Сало Т. Б.
15 квітня 2025 рокуСправа № 146/1523/22м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів: Ковальчука О.В., Панасюка О.С., секретар Луцишин О.П., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Томашпільського районного суду Вінницької області від 28 січня 2025 року, постановлену суддею Пилипчуком О.В., в справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця,
встановив:
10 січня 2025 року ОСОБА_1 звернувся із скаргою на дії державного виконавця, в якій просив скасувати розрахунок №36667/22.20-34/24 заборгованості із сплати аліментів від 02 грудня 2024 року у даній справі.
Ухвалою Томашпільського районного суду Вінницької області від 28 січня 2025 року скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця залишено без розгляду.
Не погодившись із вказаною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції.
У скарзі зазначає, що у поданій скарзі чітко зазначено, що 02 грудня 2024 року боржником отримано розрахунок заборгованості зі сплати аліментів за період лютий 2023 року - листопад 2024 року. Відповіддю на адвокатський запит від 31 січня 2024 року повідомлено, що заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості, визначається виходячи із середнього заробітної плати працівника даної місцевості. Тобто він дізнався про порушення своїх прав дією державного виконавця лише після отримання відповіді на адвокатський запит, а саме 31 січня 2024 року. Передбачений ч. 1 ст. 449 ЦПК України строк необхідно рахувати з дати отримання відповіді на адвокатський запит, а не самого розрахунку розміру заборгованості.
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
У судове засідання, призначене на 15 квітня 2025 року, учасники справи не з'явилися, про розгляд справи повідомлені.
Враховуючи положення ч. 2 ст. 372 ЦПК України, відповідно до якої неявка сторін та інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів прийшла до висновку про розгляд справи у відсутність належно повідомлених учасників справи.
Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Встановлено, що рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 23 січня 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_1 , але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з набрання даним рішенням законної сили, до досягнення дитиною повноліття.
22 лютого 2023 року Томашпільським районним судом Вінницької області видано виконавчий лист у вказаній справі.
27 лютого 2023 року старшим державним виконавцем Крижопільського відділу державної виконавчої служби у Тульчинському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Задвірним В.М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №71144999 (а.с.6).
Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 02 грудня 2024 року №36667/22.20-34/24, обчисленого старшим державним виконавцем Столяриком О.П., сукупний розмір заборгованості ОСОБА_1 зі сплати аліментів за період з лютого 2023 року по листопад 2024 року становить 17 736,10 грн (а.с.4).
Не погодившись із вказаним розрахунком, ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку 10 січня 2025 року звернувся до суду із скаргою на вказаний розрахунок.
При цьому, у як зазначив ОСОБА_1 у скарзі, вказаний розрахунок він отримав 02 грудня 2024 року.
Зі скаргою на розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 02 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернувся 10 січня 2025 року (а.с.8).
У відповідності до вимог ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», сторони виконавчого провадження мають право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом.
Положеннями ч. 1, 5 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з п. а) ч. 1 ст. 449 ЦПК України, скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.
Системний аналіз вказаних процесуальних норм разом із положеннями пункту «а» частини першої статті 449 ЦПК України, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов'язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод.
Такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 143/950/19 (провадження № 61-21057св19), від 28 грудня 2020 року у справі № 501/3532/18 (провадження № 61-14723св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 2-1441/10 (провадження № 61-17257св20).
У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі №466/948/19 вказано, що «строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься переліку таких поважних причин, їх з'ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому заявникові може бути роз'яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах. З'ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення зазначеного строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові».
Згідно зі статтею 123 ЦПК України, перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до вимог ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 127 ЦПК України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 пропущено строк на звернення до суду із скаргою та відсутнє клопотання про його поновлення, дійшов висновку про наявність підстав для залишення скарги без розгляду у відповідності до ч. 2 ст. 449 ЦПК України.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд, оскільки він зроблений з урахуванням обставин даної справи.
У даній справі предметом оскарження є розрахунок заборгованості зі сплати аліментів старшого державного виконавця Столярика О.П. від 02 грудня 2024 року.
ОСОБА_1 у поданій скарзі визнав факт отримання вказаного розрахунку 02 грудня 2024 року, а відтак зі скаргою на розрахунок мав право звернутися до суду до 12 грудня 2024 року включно.
Однак, зі скаргою до суду ОСОБА_1 звернувся 10 січня 2025 року, тобто з пропуском десятиденного строку на її подання. Скарга ОСОБА_1 не містить клопотання про поновлення пропущеного строку на оскарження розрахунку заборгованості зі сплати аліментів.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що з відповіді ДВС на адвокатський запит від «31 січня 2024 року» встановлено, що заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника даної місцевості, без посилання на положення законодавства. Тобто він дізнався про порушення своїх прав дією державного виконавця лише після отримання відповіді на адвокатський запит, а саме «31 січня 2024 року», відповідно до якої розмір аліментів обраховувався не у відповідності до рішення суду. Тому строк для подання скарги слід обраховувати з дати отримання відповіді, а не самого розрахунку розміру заборгованості.
Апеляційний суд відхиляє вказану позицію ОСОБА_1 ..
З матеріалів виконавчого провадження №71144999, копія якого витребувана апеляційний судом, встановлено, що 30 грудня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Близнюк В.В. звернувся до начальника Крижопільського відділу державної виконавчої служби у Тульчинському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Барабаша О.М. із запитом, в якому просив надати відомості про підставу нарахування ОСОБА_1 мінімального розміру аліментів з суми 10 106,77 грн та забезпечити можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження (а.с.68).
31 грудня 2024 року заступник начальника Крижопільського відділу державної виконавчої служби у Тульчинському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Слободян І. на запит адвоката Близнюка В. надав відповідь №172/22.20-34/24, у якій зазначив, що розрахунок заборгованості по сплаті аліментів із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 згідно рішення суду у справі №146/1523/22 проводиться відповідно до ст. 195 СК України. Заборгованість за аліменти платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. Остання зафіксована середня заробітна плата становить 12 555 грн без врахування податків та зборів - 10 106,77 грн. У зв'язку із введенням військового стану Держстат України припинив публікацію даних про середню заробітну плату. Розрахунок розміру аліментів проведено відповідно до останньої відомої середньої заробітної плати (а.с.71).
Разом з цим, з матеріалів виконавчого провадження встановлено, що державним виконавцем неодноразово складалися розрахунки заборгованості зі сплати аліментів (19 лютого 2024 року, 06 березня 2024 року, 17 травня 2024 року, 25 листопада 2024 року).
У кожному із розрахунків заборгованості друга колонка має назву «розмір доходу/середня заробітна плата працівника для цієї місцевості».
У всіх розрахунках цей розмір однаковий та сталий - 10 106,77 грн. Саме з цього розміру відраховувалася 1/4 частина, яка підлягала до сплати.
Апеляційний суд зважає, що 19 лютого 2024 року адвокат Близнюк В.В., який представляє інтереси боржника, звертався до начальника Крижопільського відділу державної виконавчої служби у Тульчинському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Барабаша О.М. із запитом, в якому просив надати розрахунок розміру заборгованості по аліментам, що свідчить про обізнаність адвоката з чого складається розмір заборгованості (а.с.69).
Тобто вже на момент складення останнього розрахунку заборгованості зі сплати аліментів - 02 грудня 2024 року ОСОБА_1 було достеменно відомо, що обрахування щомісячної суми аліментів здійснювалося державним виконавцем із середньої заробітної плати працівника для відповідної місцевості, так як про це вказано в самому розрахунку.
Оскільки відповідь на запит від 31 грудня 2024 року відображає інформацію, яка зазначена у розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 02 грудня 2024 року, то неправомірним є обрахування строку на подання скарги з 31 грудня 2024 року, тобто з моменту надання відповіді на запит.
Встановивши, що про порушення своїх прав з боку держаного виконавця скаржник був достовірно обізнаний 02 грудня 2024 року, а з даною скаргою звернувся 10 січня 2025 року, тобто, з пропуском встановленого законом процесуального строку, без заявлення клопотання про поновлення строку на подання скарги, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про залишення скарги без розгляду.
Будь-яких доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не наведено.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін, оскільки вона постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Томашпільського районного суду Вінницької області від 28 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Т.Б. Сало
Судді О.В. Ковальчук
О.С. Панасюк