Справа № 307/1330/25
Провадження № 2/307/438/25
про залишення заяви без руху
17 квітня 2025 року м. Тячів
Суддя Тячівського районного суду Закарпатської області Сас Л.Р. вивчивши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,
встановила:
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Сосула О.О. від імені позивача 15 квітня 2025 року пред'явив до ОСОБА_2 позов про стягнення заборгованості у розмірі 3 500 доларів США за договором позики, укладеного 31 грудня 2021 року.
Вивчивши заяву та додані до неї документи слід дійти висновку, що вона підлягає залишенню без руху, виходячи з наступного.
Зазначена позовна заява не відповідає вимогам ст. 175 та ст. 177 ЦПК України.
1. Відповідно до п. 3) ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.
Згідно постанови ВП ВС від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19, майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці.
Як вбачається із позовної заяви, представник позивача просить стягнути з відповідачки заборгованість за договором позики у розмірі 3 500 доларів США, в той же час зазначає, що цей спір є немайновим, та, всупереч ч. 3 ст. 175 ЦПК України, не зазначає ціну позову.
Представник позивача просить звільнити позивача від сплати судового збору на підставі ч. 2 ст. 8 Закону України «Про судовий збір».
2. Щодо звільнення від сплати судового збору слід заначити наступне.
Так, положеннями ч.1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше, ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік;
2) або позивачами є:
а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;
г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;
ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена;
або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоровою.
Тобто, відповідно до частини другої статті 8 цього ж Закону, звільнення, відстрочення або розстрочення сплати судового збору на певний строк на підставах, визначених частиною першою статті 8 є правом, а не обов'язком суду.
Зазначена норма закріплює дискреційне право, а не обов'язок суду відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати.
З метою недопущення зловживання процесуальними правами суд має враховувати: предмет спору, наявність у особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, рахунків в банківських та інших фінансових установах та можливість розпорядження ними, вік особи та її працездатність, склад сім'ї та наявність утриманців тощо.
Відповідно до п. 29 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», єдиною підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі ст. 12 ЦПК України. повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі (наприклад, довідка про доходи, про склад сім'ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім'ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо).
Таким чином, для вирішення клопотання про звільнення від сплати судового збору суд має встановити майновий стан сторони.
Європейський суд з прав людини вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду.
Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (KREUZ v. POLAND, № 28249/95, § 59, ЄСПЛ, від 19 червня 2001 року).
Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу, рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (п. 44 рішення ЄСПЛ від 26 липня 2005 року у справі «Kniat v. Poland»; пункти 6364 рішення ЄСПЛ від 26 липня 2005 року у справі «Jedamski and Jedamska v. Poland»).
Усталеною практикою Європейського суду з прав людини визначається, що судовий збір є також обмежувальним заходом, який попереджає подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів.
При цьому, обов'язок доведення існування обставин, що свідчать про скрутний матеріальний стан позивача для цілей відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від його сплати покладається саме на позивача.
Так, на підтвердження відсутності коштів на сплату судового збору представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Сосулою О.О. долучена відомість з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 16.02.2025, згідно якої у позивача за період з 01 кварталу 2024 по 4 квартал 2024 року не було жодних нарахувань.
Однак, вказані документи не є такими, що об'єктивно підтверджують майновий стан позивача та не доводять, що його майновий стан на даний час у повному обсязі чи частково перешкоджає сплаті судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
Також у клопотанні про звільнення від сплати судового збору не викладено обставин і не зазначено доказів, що за своїм повним майновим станом, а не лише доходами, позивач позбавлений можливості сплатити судовий збір.
Слід зазначити, що відсутність офіційного доходу, без надання інших підтверджуючих доказів, зокрема виписок з банківських рахунків, документів щодо наявних на праві власності/оренди/користування рухомого та нерухомого майна, тощо, не є безумовною підставою для звільнення від сплати судового збору.
За таких обставин, суд позбавлений можливості оцінити майновий стан позивача та не вбачає підстав для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору, а тому в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору слід відмовити.
Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір" від 08 лютого 2011 року №3674-VI (далі - Закон №3674-VI).
Згідно з ч.1 ст. 6 Закону України «Про судовий збір», за подання позовів, ціна яких визначається в іноземній валюті, судовий збір сплачується у гривнях з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати.
У даному випадку, за позовну вимогу про стягнення коштів в сумі 3500 доларів США ОСОБА_1 необхідно сплатити судовий збір в розмірі одного відсотка від ціни позову у гривнях, з урахуванням офіційного курсу валют, встановленого Національним банком України на день подання позову.
Згідно з п. п.1 п. 1) ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру судовий збір сплачується в розмірі 1 відсотка від ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 211,20 грн.) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (15 140 грн.).
Відтак, позивач має визначити ціну позову та сплатити один відсоток від ціни позову, за вимогу майнового характеру.
Судовий збір повинен бути сплачений за наступними платіжними реквізитами: отримувач коштів: ГУК у Закарпатській області/Тячівська тг /22030101, код ЄДРПОУ 37975895; рахунок отримувача: UA528999980313151206000007373; банк отримувача Казначейство України (ЕАП).
3. Крім цього, згідно з п. 8 ) ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.
Суд звертає увагу представника позивача на те, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання, а тому, з метою правильного застосування ст. ст. 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Однак, представником позивача до позовної заяви не долучено оригіналу розписки про передачу грошових коштів, а також у позовній заяві не зазначено щодо наявності оригіналу письмової розписки.
4. Також, згідно ч. 2 ст. 175 ЦПК України, позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Так, із позовної заяви видно, що її подано та підписано адвокатом Сосулою О.О., повноваження якого на підписання заяви від імені позивача, документально не підтверджено.
Так, на підтвердження своїх повноважень представляти інтереси позивача у суді, представником позивача надано копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 14 лютого 2025 року серії АО № 1163106, який виданий на підставі договору про надання правничої допомоги №14/02-25 від 14 лютого 2025 року, однак договору та свідоцтва на право заняття адвокатською діяльністю представником не долучено, а ордер не містить відомостей про право адвоката підписувати від імені позивача будь які документи.
Так, відповідно до ч. 4 ст. 62 ЦПК України, повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути:
1) договір про надання правової допомоги;
2) довіреність;
3) ордер;
4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги.
Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням та повинен містити підпис адвоката (ч.2 ст.26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Тобто, обсяг повноважень адвоката зазначається у Договорі, а не в ордері, який є лише документом, що посвідчує повноваження адвоката на вчинення таких процесуальних дій.
Зазначення адвокатом в ордері про те, що договором про надання правничої допомоги повноваження адвоката не обмежуються, не є належним підтвердженням обсягу його повноважень, в розумінні положень ст. 626 ЦК України.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Звернення до суду з використанням правничої допомоги інших осіб при реалізації права на справедливий суд (стаття 131-2 Конституції України, стаття 10 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») передбачає надання до суду належних доказів дійсної волі особи, що є учасником справи, на уповноваження іншої особи щодо надання правничої допомоги. Такі докази повинні виключати будь-які сумніви стосовно справжності та чинності такого уповноваження на момент вчинення певної процесуальної дії, а також стосовно охоплення такої дії дійсним колом повноважень представника, що делеговані йому особою, яка реалізує право на справедливий суд. Представник повинен демонструвати повагу до суду, підтверджуючи наявність повноважень на представництво, а також не позбавляти довірителя права знати про дії представника, зокрема, стосовно звернення з позовною заявою до суду.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/23346/16 від 14.03.2018 року, чітка та передбачувана вимога статті 131-2 Конституції України щодо належного представництва особи в суді є складовою частиною забезпечення ефективного захисту процесуальних прав кваліфікованою особою, функціонування системи правосуддя, відповідає гарантованому статтею 59 Конституції України праву на професійну правничу допомогу та не є обмеженням права на доступ до суду. Та дійшла висновку, що у разі відсутності довіреності з вичерпним переліком повноважень, правомочність адвоката як представника щодо підписання документів від імені свого довірителя, повинна підтверджуватись домовленістю сторін у договорі про надання правової допомоги, який засвідчує існування між клієнтом та адвокатом домовленості стосовно наданих йому повноважень чи шляхом окремого визначення такої дії у договорі.
Аналіз наведених норм діючого законодавства дає підстави для висновку, що, по-перше, повноваження представника позивача, яким є адвокат, повинні бути підтверджені оригіналом ордеру, виданого на ведення справи в суді або довіреністю; по-друге, ордер на відміну від довіреності не вказує обсяг повноважень, наданих адвокату. Право на подання позову не є тотожним праву представника на підписання від імені позивача позовної заяви.
Отже, повноваження адвоката, зокрема, в даному випадку щодо підписання позовної заяви від імені позивача, повинно підтверджуватись домовленістю сторін у договорі про надання правової допомоги, який засвідчує існування між клієнтами та адвокатом домовленості стосовно об'єму наданих йому повноважень, шляхом окремого визначення такої дії у договорі.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі № 811/1507/18, від 29 травня 2019 року у справі № 202/5348/18.
Суд також звертає увагу позивача, що право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на чому також наголошує Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях.
Відтак, в кожному випадку позивач при зверненні до суду із позовом повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.
Ураховуючи наведене, позовну заяву слід залишити без руху і надати позивачу строк десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, для усунення недоліків, а саме: визначити ціну позову та сплатити відповідно до ціни судовий збір, надати суду договір та свідоцтво про право займатися адвокатською діяльністю та на виконання вимог п.8) ч. 3 ст. 175 ЦПК України зазначити щодо наявності оригіналу доказу - розписки.
Згідно ч. 3 ст. 185 цього Кодексу, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Керуючись ст. 175, 177, 185, 258-261 ЦПК України,
постановила:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - залишити без руху.
Повідомити позивача та його представника про необхідність виправлення недоліків даної заяви протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали, та роз'яснити позивачу і його представнику, що в разі не виконання вимог зазначених в ухвалі суду, заява вважається неподаною і повертається позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду не підлягає.
Суддя Л.Р.Сас