17 квітня 2025 року м. Київ
Справа № 753/11645/24
Провадження: № 22-ц/824/5565/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Нежури В. А., Соколової В. В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Харламової Таліни Володимирівни в інтересах ОСОБА_1
на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 листопада 2024 року, ухвалене під головуванням судді Заставенко М. О.
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан», про стягнення заборгованості,
У червні 2024 року ТОВ «Діджи Фінанс» звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що 30.07.2021 року в особистому кабінеті на сайті ТОВ «Мілоан» Биковщенко О. В. подав заявку на отримання кредиту №4999658. Відповідачу було направлено електронне повідомлення (SMS) одноразовий ідентифікатор, при введені якого відповідач підтверджує прийняття умов кредитного договору. Отже, ОСОБА_1 уклав договір про споживчий кредит №4999658 від 30.07.2021 року та на підставі платіжного доручення йому були перераховані кредитні кошти на його картковий рахунок в сумі 12 500 грн. Кредитний договір № 4999658 від 30.07.2021 року було укладено строком на 30 днів. Однак, відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов'язання. В подальшому, 11.11.2021 року, згідно умов договору відступлення прав вимоги №12Т, ТОВ «Мілоан» відступило право вимоги за кредитним договором № 4999658 від 30.07.2021 року на користь ТОВ «Діджи Фінанс». Згідно договору відступлення права вимоги сума боргу перед новим кредитором становить 53 050грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 12 500 грн; заборгованість за відсотками - 39 862,50 грн; заборгованість за комісійними винагородами 687,50 грн. На підставі викладеного, просило стягнути з відповідача вказану суму заборгованості, а також судові витрати у справі.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 12 листопада 2024 року позов ТОВ «Діджи Фінанс» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за договором № 4999658 про надання споживчого кредиту у розмірі 53 050 грн, судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, витрати на правничу допомогу у розмірі 6 000 грн, а всього: 61 472,40 грн.
Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Харламова Т. В. в інтересах ОСОБА_1 подалаапеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права рішення суду просила скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що відповідачем так і не отримано позовної заяви з додатками, вважає, що порушення одного з основних принципів здійснення судочинства, а саме принципу змагальності сторін є самостійною підставою для скасування рішення. Зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази акцепту відповідачем договору, а отже у нього не може виникати обов'язку з погашення заборгованості з огляду на те, що договір є неукладеним та він не є його стороною (позичальником). Також відмічає, що позивачем не надано суду доказів, на підставі яких можливо встановити обставини, якими обгрунтовано позов (інформацію) про те, чи було емітовано на ім'я ОСОБА_1 платіжну карту(відсутня інформація про номер телефону, на який відправлялася інформація про підтвердження здійснення операцій (фінансовий номер телефону) за платіжною карткою за вказані періоди часу). Крім того, звертає увагу на те, що матеріали справи не містять належних доказів понесених особою витрат на професійну правничу допомогу, яка надавалась у справі і чи дійсно ця допомога надавалася адвокатом, а не працівником позивача, до прикладу. Відтак, вважає, щовитрати на правничу допомогу позивачем не доведені, а судом задоволені безпідставно.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
У відзиві на апеляційну скаргу Романенко М. Е. в інтересах ТОВ «Діджи Фінанс» заперечив проти апеляційної скарги, посилаючись на те, що відповідачу було направлено електронним повідомленням (SMS) на його номер телефону, який особисто вказаний відповідачем у договорі про споживчий кредит. Повідомлення містило одноразовий ідентифікатор, при введенні якого відповідач підтвердив прийняття умов договору, а відтак, доводи скаржника проте, що позивачем не доведено виникнення між первісним кредитором та відповідачем зобов'язальних правовідносин на відповідних договірних умовах, які б були прийняті відповідачем, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Отже, підписавши вказаний договір, відповідач добровільно погодився на визначені у ньому умови кредитування, взяв на себе відповідні зобов'язання.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Як убачається із матеріалів справи, 30.07.2021 року в особистому кабінеті на веб-сайті ТОВ «Мілоан» (https://miloan.ua/) Биковщенком О. В. було подано заявку на отримання кредиту № 4999658.
ТОВ «Мілоан» було направлено відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при веденні якого відповідач підтвердив прийняття умов кредитного договору № 4999658 від 30.07.2021 року.
Отже, відповідач уклав договір про споживчий кредит № 4999658 від 30.07.2021 року з ТОВ «Мілоан» та на підставі платіжного доручення відповідачу були перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 12 500 грн. Кредитний договір було укладено строком на 30 днів.
11.11.2021 року на підставі договору факторингу № 12Т ТОВ «Мілоан» відступило право вимоги за кредитним договором № 4999658 від 30.07.2021 на користь ТОВ «Діджи Фінанс».
Отже, ТОВ «Діджи Фінанс» набуло права вимоги до ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором.
Згідно розрахунку заборгованості, заборгованість ОСОБА_1 за договором № 4999658 становить 53 050 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 12 500 грн; заборгованості за відсотками - 39 862,50 грн; заборгованості за комісійними винагородами - 687,50 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в порушення норм закону та умов договору відповідач зобов'язання належним чином не виконав, тому з нього підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором на користь ТОВ «Діджи Фінанс» у розмірі 53 050 грн.
Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України.)
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Як убачається з матеріалів справи, 30 липня 2021 року ОСОБА_1 оформлено анкету-заяву на кредит №4999658 на сайті: miloan.ua, в якій вказані персональні дані відповідача, як позичальника, визначена сума кредиту у розмірі 12 500 грн, строк кредитування 30 днів з 30 липня 2021 року по 29 серпня 2021 року, комісія за надання кредиту 687,50 грн одноразово, проценти за користування кредитом 2362,50 грн нараховуються за ставкою 0,63 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
В анкеті-заяві наявна таблиця, яка відображає процес оформлення та розгляду заяви №4999658.
Згідно із хронології процесу оформлення та розгляду заяви від 30 липня 2021 року №4999658 відбулося: 30 липня 2021 року о 02:01:31 заповнення заяви; 30 липня 2021 року о 02:01:42 автоматична перевірка; 30 липня 2021 року о 02:01:50 перевірка у БКІ; 30 липня 2021 року о 02:01:56 скоринг; 30 липня 2021 року о 02:02:17 підписання договору; 30 липня 2021 року о 02:04:24 оброблено (а.с. 16-17).
30 липня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит (індивідуальна частина) № 4999658.
Згідно з п. 1.1. договору кредитодавець зобов'язується на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. договору, а позичальник зобов'язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором.
Загальний розмір кредиту становить 12 500 грн (п.1.2 договору).
Кредит надається строком на 30 днів з 30 липня 2021 року (строк кредитування) (п.1.3 договору).
Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 29 серпня 2021 року (п.1.4 договору).
У п. 1.5.1 договору передбачено, що комісія за надання кредиту: 687.50 грн, яка нараховується за ставкою 5,50 відсотків від суми кредиту одноразово.
Відповідно до п. 1.5.2 договору проценти за користування кредитом: 2362.50 грн, які нараховуються за ставкою 0,63 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п.1.6 договору).
Кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок (п.2.1 договору).
Нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей, передбачених п. 2.2.3 договору (п. 2.2.2 договору).
Пунктом 2.2.3 договору визначено, що проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п. 1.6 цього договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій тощо, визначена в п.1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного п.1.3, запропонована позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку встановлену п. 1.6 договору. Якщо визначена у п.1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то після завершення первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах, проценти з дня продовження строку кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах, згідно п. 2.3.1.2 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно з п. 1.6. договору. Стандартна (базова) процентна ставка не є підвищеною. Якщо розмір зобов'язань позичальника зі сплати процентів протягом первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах є меншим ніж заборгованість зі сплати процентів за аналогічний строк кредитування, що продовжений на стандартних (базових) умовах, це означає, що протягом первісного строку кредитування та/або в період пролонгації на пільгових умовах позичальнику була надана знижка, що дорівнює різниці між стандартною (базовою) ставкою встановленою п. 1.6 та процентною ставкою визначеною п. 1.5.2 договору. Після спливу строку кредитування (з урахуванням пролонгацій) нарахування процентів за користування кредитом припиняється. Розмір стандартної (базової) ставки не може бути збільшено товариством без письмової (такої, що прирівнюється до письмової) згоди позичальника.
Згідно зі п.2.3.1 договору, продовження вказаного у п.1.3. договору строку кредитування може відбуватися на пільгових або стандартних (базових) умовах.
Пунктом 2.3.1.1. договору визначені умови пролонгації строку кредитування на пільгових умовах, відповідно до яких позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що кредитодавцем надана така можливість позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) товариством (далі - Правила), що розміщені на веб-сайті товариства miloan.ua (далі - сайт товариства) і є невід'ємною частиною цього договору. Для продовження строку кредитування за цим пунктом позивальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту на певну частку заборгованості по кредиту. Строк кредитування можливо продовжити на наступних умовах: на 3 дні - 3% від поточного залишку кредиту; 7 днів - 5% від поточного залишку кредиту; 15 днів - 10% від поточного залишку кредиту. Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на пільгових умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за ставкою визначеною п.1.5.2 договору.
Пунктом 2.3.1.2. договору визначені умови пролонгації строку кредитування на стандартних (базових) умовах, відповідно яких позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватися кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилася до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах до 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється у разі, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховується за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п.1.6 договору. У випадку, якщо позичальник протягом періоду на який продовжено строк кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.
Пунктом 6.1. договору визначено, що цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та доступний зокрема через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.
Розміщенні в особистому кабінеті позичальника проект цього кредитного договору або інформації з посиланням на нього є пропозицією товариства про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладання цього кредитного договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається товариством електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефонний номер позичальника, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього кредитного договору/електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту). Електронне повідомлення (акцепт) може бути відправлене позичальником через сайт товариства, мобільний додаток або у SMS-повідомленні з мобільного телефонного номеру позичальника на номер 2277 (вартість відправки SMS-повідомлення для позичальника визначено у правилах). Після укладення цей кредитний договір надається позичальнику шляхом розміщення в особистому кабінеті позичальника. Додатково укладений електронний кредитний договір та/або повідомлення про його укладення може бути на розсуд товариства направлено позичальнику на електронну пошту або іншими каналами (засобами) зв'язку, наданими позичальником товариству.
Відповідно до п. 6.3. договору, приймаючи пропозицію кредитодавця про укладання цього договору, позичальник також погоджується з усіма додатками та невід'ємними частинами (у т. ч. Правилами, Паспортом споживчого кредиту та Графіком платежів) договору в цілому та підтверджує, що він ознайомлений, погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє, і зобов'язується неухильно дотримуватись умов договору та Правил надання фінансових кредитів (послуг) кредитодавцем, що розміщені на сайті кредитодавця та є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно з п.6.4. договору укладення кредитодавцем договору з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню кредитодавцем ідентичного за змістом договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв'язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов'язання та наслідки.
Відповідно до п. 6.5. договору цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі (а.с.18-22).
До договору також укладені додаток № 1 до договору (Графік платежів за договором про споживчий кредит №4999658) та додаток № 2 до договору (Паспорт споживчого кредиту №4999658) (а. с.22 (зв)-23).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII (далі - Закон № 675-VIII).
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону № 675-VIII електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що договір про надання споживчого кредиту не підписаний відповідачем, то колегія суддів відхиляє вказані доводи з огляду на таке.
Згідно правової позиції Верховного Суду викладеної в постанові від 07 жовтня 2020 у справі № 127/33824/19: «Встановивши, що без отримання листа на адресу електронної пошти і смс-повідомлення, без здійснення входу на вебсайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.».
Отже, без здійснення входу на веб-сайт товариства, реєстрації та створення особистого кабінету, входу за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, отримання на фінансовий номер otp-пароля, надісланого товариством на такий телефону, власноручне введення відповідачем одноразового паролю-ідентифікатора для електронного підпису, кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Заперечуючи проти укладення договору у спосіб, визначений п.п.6.1 та 6.3, відповідачем не надано жодних доказів, що йому не належить номер мобільного телефону та ІР адреса, з якої подано заяву.
Підписавши вказаний договір, відповідач добровільно погодився на визначені у ньому умови кредитування, взяв на себе відповідні зобов'язання.
А відтак, доводи апеляційної скарги на те, що позивачем не доведено виникнення між ним та відповідачем зобов'язальних правовідносин на відповідних договірних умовах, які б були прийняті відповідачем, спростовуються матеріалами справи.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Як встановлено судом, згідно з платіжним дорученням №52495963 від 30 липня 2021 року платник ТОВ «Мілоан» здійснив переказ грошових коштів у розмірі 12 500 грн для отримувачаОСОБА_1 , банк отримувача: MASTERCARD кредитний рах. № НОМЕР_1 , призначення платежу: згідно з договору 4999658 (а. с. 24).
Відповідно до частини 1 статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Разом з тим, заперечуючи отримання кредитних коштів у сумі 12 500 грн, відповідач не надав жодних доказів про те, що кредитний рахунок (платіжна карта) № НОМЕР_1 йому не належить.
Крім того, у вищевказаному платіжному дорученні, яким ТОВ «Мілоан» перераховано отримувачу ОСОБА_1 12 500 грн, також вказано ідентифікаційний код останнього. Однак, доказів на спростування відповідності анкетних даних ОСОБА_1 в зазначених анкеті заяві та договорі - матеріали справи не містять.
З огляду на надання відповідачу грошових коштів, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що договір про надання споживчого кредиту не укладений відповідачем, оскільки не можна вважати неукладеним договір після його часткового виконання сторонами (постанова Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі справа №926/2308/19).
З огляду на норми частини 1 статті 1054 ЦК України, колегія суддів вважає, що у спірних правовідносинах позичальник має довести відсутність заборгованості у зв'язку з належним виконанням зобов'язання щодо повернення грошових коштів.
Як убачається з матеріалів справи, відповідачем не надано доказів сплати заборгованості за кредитним договором у розмірі більшому ніж це зазначено позивачем у розрахунках заборгованості.
Розрахунку заборгованості, що спростовує розмір заборгованості, визначений позивачем, відповідачем також не наданий.
Разом з тим, колегія суддівне може в повній мірі погодиться з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення відсотків у розмірі 39862,50 грн за користування грошовими коштами, з таких підстав.
Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.
При цьому, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу, визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, у якій припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною 2 статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У зазначеній постанові Верховний Суд, розглядаючи питання стягнення штрафних санкцій за договором споживчого кредитування, сформував низку правових висновків. Зокрема, Велика Палата розмежувала поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання».
Надаючи правову оцінку вказаним поняттям у частині нарахування штрафних санкцій за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього.
Відрізняються терміни в тому випадку, коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання. Указаний висновок міститься у пункті 35 Постанови.
Крім того, у пункті 54 постанови Верховний Суд вказує, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України. Тобто, припинення нарахування передбачених договором процентів можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором, та пред'явлення вимоги в порядку частини 2 статті 1050 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа № 910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від вказаного правового висновку. Одночасно, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Із розрахунку заборгованості, наданого позивачем, загальна вартість заборгованості становить 53050 грн, із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 12 500 грн; заборгованість за відсотками становить 39862,50 грн за період з 30 липня 2021 року по 28 жовтня 2021 року; заборгованість за комісійними винагородами становить 687,50 грн; заборгованість за пенею становить 0 грн.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення ОСОБА_1 отриманих коштів зі сплатою відсотків за користування кредитом, у межах визначеного сторонами строку кредитування.
Стягуючи відсотки у сумі 39 862, 50 грн за договором про споживчий кредит №4999658 від 30 липня 2021 року, суд першої інстанції погодився із заявленим розміром заборгованості, який кредитодавець обчислив на день відступлення ним права вимоги за кредитним договором, що є помилковим з огляду на таке.
У постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 зроблено висновок, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини 1 статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини 2 статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини 1 статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Як убачається з матеріалів справи, строк кредитування за договором про споживчий кредит №4999658 від 30 липня 2021 року був погоджений сторонами та становив 30 днів з 30 липня 2021 року (строк кредитування) до 29 серпня 2021 року.
Пунктом 2.2.1 договору визначено, що у випадку якщо позичальник продовжує строк кредитування вказаний у п. 1.3 договору, він додатково має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, проценти за ставкою визначеною п. 1.5.2. або проценти за стандартною (базовою) ставкою, визначеною п. 1.6 договору, у сумі та на умовах визначених п. 2.3 договору.
Як було зазначено вище, доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом, зміну дати повернення всієї суми кредиту та у зв'язку з цим сплачував комісії, визначені п. 2.2.1 договору, матеріали справи не містять.
В іншому випадку, у разі не повернення кредитних коштів у визначений договором 30-ти денний термін, договір передбачає збільшену процентну ставку за подальше користування кредитними коштами.
Не дивлячись на те, що підвищені проценти за користування кредитними коштами, у договорі визначається як стандартна процентна ставка (п. 1.6 договору), очевидним є факт, що її нарахування передбачене у разі не виконання відповідачем умов кредитного договору, а саме неповернення кредитних коштів у встановлений п. 1.3 договору строк кредитування) 30-ти денний термін, тобто фактично є санкцією.
Пролонгація дії кредитного договору без ініціативи позичальника (п. 2.2.1 договору) за змістом укладеного договору, пов'язується виключно з не поверненням кредитних коштів у визначений п. 1.3 договору строк, що не узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 відповідно до якої поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що не повернення позичальником кредитних коштів у визначений п.1.4 договору строк, за відсутності активних дій відповідача, визначених п. 2.2.1 договору (сплати комісій за продовження дії договору) є неправомірною поведінкою, а саме не поверненням кредиту у визначений договором строк, що виключає право кредитодавця нараховувати після спливу 30-денного періоду кредитування проценти, визначені за користування кредитними коштами у розмірі встановленому договором.
В цьому випадку права позивача можуть бути захищені шляхом застосування механізму, визначеного статтею 625 ЦК України, вимог про що не заявлено.
У зв'язку з чим, розмір відсотків відповідно до умов договору про споживчий кредит становить 2362, 50 грн за період з 30 липня 2021 року по 29 серпня 2021 року, виходячи з умов договору (12 500 грн*0,63%*30 днів).
11 листопада 2021 року згідно з умовами договору відступлення прав вимоги №12Т, ТОВ «Мілоан» було відступлено право вимоги за кредитним договором № 4999658 від 30 липня 2021 року на користь позивача.
Щодо доводів апеляційної скарги про порушення норм процесуального права та ухвалення оскаржуваного рішення без отримання відзиву на позовну заяву, колегія суддів відмічає про таке.
З матеріалів справи убачається, що ухвалою суду від 08.07.2024 року у справі за вказаним позовом відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а. с. 65).
30.07.2024 року судом направлено учасникам справи копії ухвали про відкриття провадження у справі від 08.07.2024 року (а. с. 66).
08.08.2024 року до суду від ОСОБА_1 надійшла заява про направлення йому копії позовної заяви на його електронну адресу (а. с. 68).
12.08.2024 року судом ОСОБА_1 надана відповідь про те, що доступ до позовної заяви з додатками в електронному вигляді, а також до інших матеріалів справи, може бути здійснений через систему «Електронний суд» (а. с. 70).
Колегія суддів звертає увагу відповідача на те, що позовна заява подана через систему «Електронний суд». За таких обставин у суду не було обов'язку направляти відповідачу примірник позовної заяви, адже він розміщений в системі ЄСІТС та відповідач не був позбавлений змоги, будучи зареєстрованим в електронному суді, зайти до системи та ознайомитися з матеріалами справи.
За таких обставин, доводи щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного перегляду справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
З огляду на встановлені обставини, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та комісійними винагородами слід залишити без змін, а рішення суду в частині стягнення відсотків за користування підлягає зміні шляхом зменшення розміру відсотків з 39 862, 50 грн до 2362, 50 грн.
Щодо розподілу судових витрат, колегія суддів ураховує наступне.
Відповідно до частин 1,2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За змістом частин першої, п. 1, 2 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, витрати пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Відповідно до положень частин 1,2 статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частин 4-6 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При подачі позовної заяви ТОВ «Діджи Фінанс» просило стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 6 000 грн.
На підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу було подано до суду наступні докази, а саме: копію договору про надання правової допомоги № 42649746 від 01 квітня 2024 року; копію додаткової угоди № 002771217191 від 10 травня 2024 року до договору про надання правової допомоги № 42649746 від 01 квітня 2024 року; копію детального опису робіт (надання послуг) від 10 травня 2024 року; копію акту про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвоката (виконання робіт, надання послуг) від 10 травня 2024 року та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Білецького Богдана Михайловича.
Відповідачем не надано доказів невідповідності заявленої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу критерію реальності адвокатських витрат, неспівмірності понесених позивачем витрат на адвокатські послуги, необхідності та підстав їх зменшення.
Оскільки позивачем підтверджено належними та допустимими доказами розмір витрат понесених ним на правову допомогу, а відповідач не заявляв про їх неспівмірність складності справи чи обсягу виконаної адвокатом роботи, зазначена сума підлягає стягненню з відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог (29%), а саме у розмірі 1 740 грн (6 000 грн х 29%).
Доводи скаржника про те, що матеріали справи не містять належних доказів понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, яка надавалась у справі в суді першої інстанції спростовуються вищенаведеними доказами.
Крім того, з відзиву на апеляційну скаргу убачається, що ТОВ «Діджи Фінанс» просило стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 6 000 грн.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу позивачем надано: копію договору про надання професійної правничої допомоги від 01.04.2024 року; детальний опис робіт від 15.03.2025 року.
Відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом та не подав заперечення щодо заявленого розміру витрат на правничу допомогу, відтак, колегія суддів вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача витрати, понесені на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції пропорційно до задоволення апеляційної скарги (71%), а саме у розмірі 1740 грн (6 000 х 29 %).
При подачі позовної заяви ТОВ «Діджи Фінанс» сплатило судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп. Оскільки наслідком апеляційного перегляду справи є зменшення розміру відсотків які підлягають стягненню з відповідача, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з відповідача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (29%), а саме у розмірі 702 грн 50 коп. (2 422 грн 40 коп х 29%).
При подачі апеляційної скарги скаржником сплачено судовий збір у розмірі 3633 грн 60 коп. Оскільки колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення вимог апеляційної скарги, сплачений відповідачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з позивача пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги (71%), а саме у розмірі 2 579 грн 85 коп. (3 633 грн 60 коп х 71%).
Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Враховуючи зазначене, з ТОВ «Діджи Фінанс» слід стягнути на користь ОСОБА_1 різницю між сумою судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, та сумою, яку позивач має компенсувати відповідачу, у розмірі 2 120 грн 28 коп. (2 579 грн 85 коп - 702 грн 50 коп ).
В той же час, оскільки з відповідача підлягає стягненню на користь позивача витрати на правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 3480 грн (1740 + 1740 ), колегія суддів вважає за можливе зробити взаємозалік та стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» різницю судових витрат у розмірі 1359 грн 72 коп (3480 - 2120,28).
Керуючись ст.ст. 367,368,374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Харламової Таліни Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 листопада 2024 року змінити шляхом зменшення розміру заборгованості за відсотками з 39862, 50 грн до 2362, 50 грн.
В решті рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 листопада 2024 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання зареєстровано за адресою АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (07405, Київська область, місто Бровари, вулиця Київська, будинок 243-А, а/с 897, код ЄДРПОУ 42649746) судові витрати у розмірі 1359 грн 72 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. ст.ст.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді В. А. Нежура
В. В. Соколова