Справа № 357/5336/25
Провадення № 2-аз/357/2/25
іменем України
"17" квітня 2025 р. cуддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Орєхов О. І. розглянувши в письмовому провадженні заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, -
В квітні 2025 року адвокат Білоус Віталій Олегович, який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування постанови та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно ч. 2 ст. 18 КАС України, дана справа була зареєстрована в Єдиній автоматизованій системі документообігу Білоцерківського міськрайонного суду як справа позовного провадження.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 квітня 2025 року головуючим суддею по справі було визначено суддю Орєхова О.І. та отримана для розгляду 16 квітня 2025 року.
Одночасно з позовом, адвокатом Білоус Віталієм Олеговичем, який діє в інтересах ОСОБА_1 , було подано до суду заяву про забезпечення позову шляхом заборонити територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки і їх територіальним підрозділам на території України, спільно із працівниками НПУ (структурними та територіальними підрозділами) вчиняти будь-які дії, пов'язані з мобілізацією ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 (в т.ч. щодо призову на військову службу, переміщення до ТЦК, ВЛК, в/ч, навчальних центрів, тощо), до набрання законної сили судового рішення у справі за адміністративним позовом від 15.04.2025.
В обґрунтування поданої заяви зазначив, що його клієнтом отримано повістку про виклик на 19.03.2025 та лист про те, що 30.03.2025 відносно ОСОБА_1 буде сформовано постанову за ч. 3 ст. 210-3 КУпАП, однак за станом здоров'я його клієнт не зміг прибути, оскільки у відповідності до медичної виписки та висновку про тимчасову непрацездатність від 19.03.2025, ОСОБА_1 перебував на лікарняному та потребував подальших реабілітаційних заходів після здійснення оперативного вручання.
У зв'язку із цим, ним в інтересах ОСОБА_1 на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 направлено повідомлення про неможливість явки від 19.03.2024, однак воно проігнороване зазначеним суб'єктом владних повноважень. В даному повідомленні ним зазначено про відсутність в діях ОСОБА_1 складу та події будь-якого адміністративного чи кримінального правопорушення та він зобов'язується з'явиться до ІНФОРМАЦІЯ_1 після повного одужання та з дозволу лікарів.
Через ігнорування відповіді на повідомлення з боку ІНФОРМАЦІЯ_1 , ним 30.03.2025 було скеровано адвокатський запит на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_3 із вимогою надати постанову щодо притягнення його клієнта за ч. 3 ст. 210-3 КУпАП, однак відповіді не надійшло. До запиту було долучено медичний висновок від 26.03.2025, згідно якого ОСОБА_1 перебував на лікарняному у строк до 31.03.2025 включно.
В подальшому, 15.04.2025 його клієнту було заблоковано рахунки третьою стороною даного позову та у автоматизованому реєстрі виконавчих проваджень йому надано доступ до матеріалів (АСВП № 77812627). Де ним виявлено постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 від 30.03.2025 за № БЦ-297 за ч. 3 ст. 210-3 КУпАП, яка прийнята без участі його клієнта та яка йому не направлялася. При прибутті на «Укрпошту» йому повідомлено працівником, що дійсно приходив конверт від ІНФОРМАЦІЯ_1 , а оскільки він був порожній, його скерувати відправнику.
В загальному, позиція його клієнта заключається у тому, що ОСОБА_1 на виконання вимог чинного законодавства вчасно оновив дані у застосунку «Резерв +» та згідно якого отанній «Придатний до служби у в/ч забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, НЦ, закладах (установах), медпідрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, 03, охорони». Тобто відсутній обов'язок повторно оновити дані або пройти ВЛК (встановлено обов'язок до 01.06.2025 для «обмежено придатних).
Відповідач ухилився від надання відповіді на повідомлення про неможливість явки від 19.03.2024 та ІНФОРМАЦІЯ_4 проігноровано адвокатський запит від 30.03.2025 до якого долучені лікарняні ОСОБА_1 , та як наслідок протиправно оголосив його у «розшук». Дані факти унеможливлюють вільне пересування позивача перешкоджають можливості здійснювати підприємницьку діяльність та останній позбавлений можливості фінансового утримання хворої матері.
А тому, виникає необхідність для вжиття заходів забезпечення позову.
Просив заяву про забезпечення позову задовольнити, розгляд вказаної заяви здійснити без участі Відповідача чи його представників, та при необхідності за його участі в режимі відеоконференції, оскільки Відповідач своїми діями та рішеннями може зашкодити об'єктивному встановленню істини по справі.
Заява про забезпечення позову згідно Протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 15 квітня 2025 року була передана на розгляд судді Орєхова О.І. 16 квітня 2025 року.
Суддя, вивчивши заяву, перевіривши матеріали справи, вважає необхідним відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову з таких підстав.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання судового рішення в разі задоволення позовних вимог. При цьому заходи забезпечення позову вживаються судом з метою охорони прав та інтересів позивача на час розгляду справи та не можуть вирішувати спірні правовідносини по суті.
Тобто інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів позивача в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.
Мета забезпечення позову це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового рішення, а також перешкоджання спричинення значної шкоди заявнику.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову
Частиною 2 цієї статті передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
За приписами ч. 1 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Частина 2 ст. 151 КАС України передбачає, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Статтею 154 КАС України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи. Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Виходячи з системного тлумачення зазначених положень вбачається, що застосування заходів забезпечення позову можливе лише у випадку існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або якщо захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також наявність ознак, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. При цьому небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача має бути очевидною.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також Постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України від 06 березня 2008 року № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ» розглядаючи клопотання про забезпечення позову, суд (суддя) повинен з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з таким клопотанням, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки заявника, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Також суд має враховувати співрозмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.
Розгляд заяви про вжиття заходів забезпечення позову не передбачає надання оцінки правомірності дій, рішень чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, а спрямований виключно на забезпечення захисту прав, свобод та інтересів позивача на час розгляду справи. Тобто, виключно за результатами розгляду справи по суті судом надається повна, всебічна та об'єктивна оцінка оскаржуваному рішенню, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
При цьому, відповідно до положень абзацу 1 пункту 17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" від 06 березня 2008 року № 2 встановлено, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен, чиї права та свободи, визнанні в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть, якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Єфективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права (рішення від 31.07.2003 роки у справі «Дорани проти Ірландії» (Doran v. Ireland),
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Відповідно до статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд також враховує, що заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з предметом позову.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Аналогіна позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 640/18852/21.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Виходячи із наведеного, у випадку звернення сторони із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із такою заявою.
Як вбачається зі змісту заяви про вжиття заходів забезпечення позову та додатків доданих до позовної заяви, ОСОБА_1 було отримано повістку про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_1 на 19.03.2025 та лист про те, що 30.03.2025 відносно нього буде сформовано постанову за ч. 3 ст. 210-3 КУпАП, однак за станом здоров'я останній не зміг прибути, оскільки у відповідності до медичної виписки та висновку про тимчасову не працездатність від 19.03.202 перебував на лікарняному та потребував подальших реабілітаційних заходів після здійснення оперативного вручання. 19.03.2025 його представником - адвокатом Білоус В.О. на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 було направлено повідомлення про те, що ОСОБА_1 не зможе з'явитись за викликом, проте зобов'язується з'явиться до ІНФОРМАЦІЯ_1 після повного одужання та з дозволу лікарів. 30.03.2025 ІНФОРМАЦІЯ_5 винесено постанову за № БЦ-297 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого за ч. 3 ст. 210-3 КУпАП.
З огляду на викладене, заявник просив заборонити територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки і їх територіальним підрозділам на території України, спільно із працівниками НПУ (структурними та територіальними підрозділами) вчиняти будь-які дії, пов'язані з мобілізацією ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 (в т.ч. щодо призову на військову службу, переміщення до ТЦК, ВЛК, в/ч, навчальних центрів, тощо), до набрання законної сили судового рішення у справі за адміністративним позовом від 15.04.2025.
Водночас, до суду адвокат Білоус Віталій Олегович, який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування постанови про ІНФОРМАЦІЯ_1 від 30.03.2025 про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-3 КУпАП та закриття провадження через відсутність в його діях складу та події адміністративного правопорушення.
З огляду на викладене, вбачається, що заявник просить вжити такий вид заходів забезпечення, який не відповідає наявному предмету спору між сторонами.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи вищевикладене, суддя дійшов висновку, що заява ОСОБА_1 про забезпечення позову не підлягає задоволенню.
На підставі викладено та керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" від 06.03.2008 року № 2, ст. ст. 50, 153, 154, 243, 248, 294 КАС України, суддя, -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом заборонити територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки і їх територіальним підрозділам на території України, спільно із працівниками НПУ (структурними та територіальними підрозділами) вчиняти будь-які дії, пов'язані з мобілізацією ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 (в т.ч. щодо призову на військову службу, переміщення до ТЦК, ВЛК, в/ч, навчальних центрів, тощо), до набрання законної сили судового рішення у справі за адміністративним позовом від 15.04.2025, - відмовити.
Копію ухвали направити заявнику.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому ухвала не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали.
Повний текст ухвали виготовлено 17.04.2025 року.
Суддя О. І. Орєхов