17 квітня 2025 року м. Чернівці Справа № 725/2253/24
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Лисака І.Н.,
суддів: Височанської Н.К., Литвинюк І.М.,
секретар: Сарган Ю.В.,
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідачі: Головний сервісний центр МВС України, ТОВ «Спецавтогруп», Хмельницької філії приватного підприємства учбово-виробничий комбінат «Автосвіт плюс»,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Чернівецькій області, ОСОБА_2
при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 6 лютого 2025 року, ухваленого під головуванням судді Федіної А.В., дата складання повного тексту рішення 7 лютого 2025 року,
У березні 2024 року позивач звернулася до суду з позовом до відповідачів, а в ході розгляду справи подала позовну заяву у новій редакції, в якій просила:
визнати недійсною довідку-рахунок ВІА 262047 від 28.12.2013, виданої ТОВ «Спецавтогруп» на підставі якої 18.01.2014 року ВРЕР-7 УДАІ в м.Києві на транспортний засіб марки «AUDI», модель «Q7», 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , було видано новий д.р.н. НОМЕР_2 та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 18.01.2014 року на нового власника ОСОБА_3 ;
визнати недійсною довідку-рахунок ААЕ 023436 від 22.05.2016 року, виданої Хмільницькою філією ПП УВК «Автосвіт плюс» на підставі якої 12.06.2015 року Бердичівським ВРЕР транспортний засіб марки «AUDI», модель «Q7», 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , був зареєстрований за новим власником ОСОБА_2 ;
зобов'язати Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Чернівецькій області (філія ГСЦ МВС) скасувати державну реєстрацію права власності на автомобіль марки «AUDI», модель «Q7», 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , що посвідчується заявою № НОМЕР_4 від 26.07.2023 року Провадження №22-ц/822/328/25
про перереєстрацію транспортного засобу при втраті свідоцтва про реєстрацію на ім'я ОСОБА_2 та відновити державну реєстрацію права власності на автомобіль марки «AUDI», модель «Q7», 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 з видачою номерних знаків та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04.04.2012 року ОСОБА_1 стала власником транспортного засобу марки «AUDI», модель «Q7», 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , д.р.н. НОМЕР_5 , який був зареєстрований у ВРЕР м. Чернівці, Чернівецької області та їй було видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу» серії НОМЕР_6 .
10.08.2023 року позивач звернулася до ТСЦ №7341 РСЦ ГСЦ МВС в Чернівецькій області щодо проведення реєстраційних дій з вказаним автомобілем, однак отримала інформацію про те, що транспортний засіб не перебуває на обліку з д.р.н. НОМЕР_5 , так як 18.01.2014 року у ВРЕР-7 був перереєстрований на іншого власника ТЗ марки «AUDI», модель «Q7», 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , д.р.н. НОМЕР_7 , а 26.07.2023 року видано дублікат свідоцтва про реєстрацію на спірний транспортний засіб з д.р.н. НОМЕР_2 , і вказаний автомобіль належить ОСОБА_2 .
Вважає, що автомобіль марки «AUDI», модель «Q7», 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , д.р.н. НОМЕР_2 , на який було видано дублікат свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу фактично є «двійником» належного їй транспортного засобу.
В ході направлення ряду адвокатських запитів було встановлено, що згідно з даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, транспортний засіб «AUDI», модель «Q7», 2006 року випуску, об'єм двигуна 2967 cm3, номер кузова НОМЕР_8 , 29.12.2009 року був зареєстрований за ОСОБА_4 на підставі довідки-рахунку №ЦБР142933 від 08.09.2009 року, видано свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_9 від 29.12.2009 року; 03.03.2012 року у ВРЕР-7 УДАІ в м. Києві вказаний транспортний засіб знято з обліку для реалізації; 04.04.2012 року вказаний транспортний засіб був зареєстрований (перереєстрація на нового власника за договором купівлі-продажу) за ОСОБА_1 на підставі довідки-рахунку ДПП168258 від 04.04.2012 року, видано д.р.н. НОМЕР_5 та свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_10 від 04.04.2012 року (попереднє свідоцтво ААС 704946 від 29.12.2009 здано на знищення); 18.01.2014 року у ВРЕР-7 УДАІ в м. Києві вказаний транспортний засіб був зареєстрований (вторинна реєстрація ТЗ, придбаного в торговельній організації) за ОСОБА_3 на підставі довідки-рахунку ВІА 262047 від 28.12.2013 року, виданої ТОВ «Спецавтогруп», видано новий д.р.н. та свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 від 18.01.2014 року (попереднє свідоцтво НОМЕР_11 від 29.12.2009 здано в архів); 16.09.2014 року у ВРЕР-7 УДАІ в м. Києві вказаний транспортний засіб знято з обліку для реалізації; 12.06.2015 року у Бердичівському ВРЕР вказаний транспортний засіб був зареєстрований (вторинна реєстрація ТЗ, придбаного в торговельній організації) за ОСОБА_2 на підставі довідки-рахунку ААЕ 023436 від 22.05.2016 року, виданої Хмільницькою філією ПП УВК «Автосвіт плюс» (попереднє свідоцтво CAT 860359 від 18.01.2014 року має статус загублений); документи, на підставі яких структурними підрозділами УДАІ ГУ МВС України в м. Києві проводилися реєстраційні операції з транспортними засобами у 2014 році, на сьогоднішній день знищені у зв'язку із закінченням строку їх зберігання, який складає 3 (три) роки (наказ МВС України від 10.01.2014 №5/дск)».
По вказаних фактах 20.12.2023 року були внесені відомості в ЄРДР та розпочато досудове розслідування КП №12023263020001208 за ознаками кримінального проступку, передбаченого ст. 290 КК України.
Звертала увагу, що 18.01.2014 року у ВРЕР-7 УДАІ в м. Києві транспортний засіб «AUDI», модель «Q7» був зареєстрований (вторинна реєстрація ТЗ, придбаного в торговельній організації) за ОСОБА_3 на підставі довідки-рахунку ВІА 262047 від 28.12.2013 року, виданої ТОВ «Спецавтогруп», та видано новий номерний знак та свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 від 18.01.2014 року (попереднє свідоцтво ААС 704946 від 29.12.2009 здано в архів).
Вказувала, що правила здійснення комісійної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери визначені «Порядком здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери» затвердженим Постановою КМУ №1200 від 11 листопада 2009 року, дія якого поширюється на всіх суб'єктів господарювання. Проте, сторони вказаних правовідносин, виключивши із договору комісії обов'язки комісіонера по здійсненню ним угоди купівлі-продажу спірного транспортного засобу третій особі (покупцю) та переклавши всі розрахунки безпосередньо на продавця і покупця, які при цьому не мають за цим договором ні прямих договірних відносин між собою, ні взаємних прав та обов'язків, фактично змінили юридичну природу договору комісії внаслідок чого Комісіонер - ТОВ «Сдецавтогруп» безпідставно, тобто без здійснення відповідного правочину, видав ОСОБА_3 довідку-рахунок НОМЕР_12 від 28.12.2013 року, а тому на підставі наведеного просила позовні вимоги задовольнити.
Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 6 лютого 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку, посилається на норми права, що регулюють спірні правовідносини, та просить рішення суду скасувати й ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Наводить обставини, викладені в позовній заяві та вказує, що ОСОБА_1 , будучи власником автомобіля марки ««AUDI», модель «Q7», 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_13 , д.р.н. НОМЕР_5 , не приймала участі в укладанні жодних договорів щодо продажу автомобіля та на даний час користується вказаним автомобілем, а тому договір щодо продажу автомобіля є недійсним в силу положень ч.3 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України.
Наголошує, що ОСОБА_1 і надалі має в наявності бланк документа «Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу» серії НОМЕР_6 , який у відповідності до висновку експертного дослідження від 14.01.2023 року №26/7341/806, відповідає бланкам, які знаходяться в офіційному обігу.
Звертає увагу на те, що своїми діями ТОВ «Спецавтогруп» фактично змінили юридичну природу договору комісії, внаслідок чого комісіонер - безпідставно, тобто без здійснення відповідного правочину, видав ОСОБА_3 довідку-рахунок НОМЕР_12 від 28.12.2013 року.
Надалі, 16.09.2014 року у ВРЕР-7 УДАІ в м. Києві вказаний транспортний засіб було знято з обліку для реалізації, а вже 12.06.2015 року у Бердичівському ВРЕР вказаний транспортний засіб був зареєстрований за ОСОБА_2 на підставі довідки-рахунку ААЕ 023436 від 22.05.2016 року, виданої Хмільницькою філією ПП УВК «Автосвіт плюс» (попереднє свідоцтво CAT 860359 від 18.01.2014 має статус загублене).
На підставі наведеного вважає, що існування оскаржуваних довідок- рахунків унеможливлюють здійснення реєстраційних дій з транспортним засобом, який належить ОСОБА_1 , тим самим порушують право власності (розпорядження) останньої.
Головний сервісний центр МВС у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив її відхилити, рішення суду залишити без змін.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справив в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог приходить до наступного висновку.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Оскаржуване рішення зазначеним вимогам закону відповідає не в повній мірі.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вказав, що оспорюванні правочини не стосувались саме належного позивачу транспортного засобу, а їх предметом був інший автомобіль, який позивачці не належав, проте для реалізації якого було використане аналогічне свідоцтво про реєстрацію ААС 704946 від 29.12.2009 року, яке вилучалось для знищення при реєстрації автомобіля належного позивачу, а тому відсутні підстави для застосування такого способу захисту як визнання правочинів недійсними та витребування майна з чужого незаконного володіння.
Щодо вимог про скасування державної реєстрації права власності на спірний автомобіль та відновлення такої на ім'я позивачки з видачою номерних знаків та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, суд зазначив, що позивачем не надано доказів, що відповідний транспортний засіб зареєстрований (перереєстрований) за фіктивними чи підробленими документами, а також будь-яких інших доказів, які б свідчили про протиправність дій відповідача ГСЦ МВС чи його регіональних центрів та наявність підстав для зобов'язання їх вчинити відповідні дії.
Апеляційний суд не в повній мірі погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6 , автомобіль марки «AUDI», модель «Q7», 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , д.р.н. НОМЕР_5 зареєстровано за ОСОБА_1 (т.1 а.с.13).
У відповідності до копії висновку експертного дослідження від 14.01.2023 року №26/7341/806 номер кузова НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_14 , наданого на дослідження транспортного засобу марки «AUDI», модель «Q7», д.р.н. НОМЕР_5 , не змінювалися, бланк наданого на дослідження «Свідоцтво про реєстрацію ТЗ» серії НОМЕР_15 відповідає бланкам, які знаходяться в офіційному обігу (т.1 а.с.14).
Згідно листа РСЦ ГСЦ МВС в Чернівецькій області від 10.08.2023 року №31/24/4-11-2023 вбачається, що на ім'я ОСОБА_1 04.04.2012 року у ВРЕВ м. Чернівці зареєстрований ТЗ «AUDI», модель «Q7», 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , д.р.н. НОМЕР_5 .
18.01.2014 року у ВРЕВ-7 перереєстровано на іншого власника ОСОБА_3 ТЗ «AUDI», модель «Q7», номер кузова НОМЕР_1 , д.р.н. НОМЕР_7 .
26.07.2023 року видано дублікат свідоцтва про реєстрацію ТЗ «AUDI», модель «Q7», номер кузова НОМЕР_1 , д.р.н. НОМЕР_2 (т.1 а.с.15).
З відповідей РСЦ ГСЦ в м. Києві від 28.08.2023 року №31/26-553аз та від 07.09.2023 року №31/26-587аз на запит адвоката В. Соника вбачається аналогічна інформація з проводу реєстрації ТЗ за ОСОБА_1 та про подальшу перереєстрацію такого. Також повідомлено, що 16.09.1014 року у ВРЕВ-7 УДАІ м. Києва вказаний ТЗ знято з обліку для реалізації, 12.06.2015 року у Бердичівському ВРЕВ вказаний ТЗ зареєстрований за ОСОБА_2 на підставі довідки-рахунку ААЕ 023436 від 22.05.2016 року, виданої ХФ ПП УВК «Автосвіт плюс», а під час перереєстрації 04.04.2012 року та 18.01.2014 року вилучалося одне і теж свідоцтво НОМЕР_16 від 29.12.2009 року (т.1 а.с.17, 19).
Із відповіді регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Житомирській області від 31.08.2023 року №31/6-65аз2023 року встановлюється, що для перереєстрації при втраті свідоцтва про реєстрацію та видачі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу марки «AUDI», модель «Q7» послугувала заява №1504872034 від 26.07.2023 року ОСОБА_2 (т.1 а.с.21-22).
19.12.2023 року ОСОБА_1 звернулася до Чернівецького РУП з повідомленням про те, що невстановлена особа отримала дублікат свідоцтва про реєстрацію ТЗ марки «AUDI», модель «Q7», номер кузова НОМЕР_1 , д.р.н. НОМЕР_2 , як наслідок, були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (т.1 а.с.27).
16.02.2024 року постановою дізнавача СД Чернівецького РУП винесено постанову про оголошення розшуку автомобіля (т.1 а.с.31).
Згідно інформації з Єдиного державного реєстру транспортних засобів вбачається, з ТЗ марки «AUDI», модель «Q7», номер кузова НОМЕР_1 вчинялися наступні реєстраційні дії:
ТСЦ 8045 - 17.09.2009 року видача тимчасового талону за заявою власника для реєстрації у тому числі при уточнені реєстраційних даних ТЗ, свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_17 ;
ТСЦ 8045 - 29.12.2009 року реєстрація ТЗ придбаного на аукціоні товар/біржі, свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_9 ( ОСОБА_4 );
ВРЕВ-7 УДАІ в м. Києві 03.03.2012 року знято з обліку для реалізації, свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_9 ;
ТСЦ 7341 - 04.04.2012 року перереєстрація на нового власника за договором купівлі-продажу, свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_6 ( ОСОБА_1 );
ВРЕВ-7 УДАІ в м. Києві - 18.01.2014 року вторинна реєстрація ТЗ, придбаного в торгівельній організації, свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_18 ( ОСОБА_3 );
ВРЕВ-7 УДАІ в м. Києві - 16.09.2014 року зняття з обліку для реалізації, свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_18 ;
Бердичівське ВРЕВ - 12.06.2015 року вторинна перереєстрація ТЗ, придбаного в торгівельній організації, свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_19 ;
ТСЦ 1842 - 26.07.2023 року перереєстрація при втраті свідоцтва про реєстрацію, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_20 ( ОСОБА_2 ) (т.1 а.с.205-214).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено у Конституції України.
Так, відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно частин шостої та сьомої статті 319 ЦК України держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., ратифікованою законом від 17 липня 1997 р. №475/97-ВР, зокрема статтею 1 Першого протоколу до неї (1952 р.), передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до ст.392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Щодо визнання недійсними довідок-рахунків, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі №759/24061/19.
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/ набуття/ зміни/ встановлення/ припинення прав взагалі).
В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».
Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/ набуття/ зміни/ встановлення/ припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду від 08 лютого 2023 у справі №359/12165/14-ц.
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (див. пункти 53 - 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №463/5896/14-ц.
Якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом (див. пункти 69 - 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі №916/3156/17.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 не вчиняла жодних угод з приводу відчуження, уповноваження третіх осіб на продаж, тощо ТЗ марки «AUDI», модель «Q7», номер кузова НОМЕР_1 , який на час розгляду справи перебуває у неї, разом зі свідоцтвом про реєстрацію такого, що крім іншого, підтверджується висновком експерта, що знаходиться в матеріалах справи.
Таким чином, у справі, що переглядається суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні вказаної вимоги дійшов вірного висновку про те, що оспорювані правочини не стосувалися саме належного позивачу транспортного засобу, а їх предметом був інший автомобіль, який не належав ОСОБА_1 , однак для реалізації такого було використано свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_9 від 29.12.2009 року, яке вилучалося для знищення при перереєстрація 04.04.2012 року на нового власника за договором купівлі-продажу, а саме за ОСОБА_1 .
За наведеного відсутні підстави для визнання недійсними довідок-рахунків, які є неукладеними відповідно до закону, оскільки позивач не підписувала договорів відчуження спірного автомобіля.
Що стосується вимоги про скасування державної реєстрації права власності на спірний автомобіль та відновлення державної реєстрації за ОСОБА_1 , колегія суддів вказує наступне.
Право власності в набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 334 ЦК України).
Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації (ч.4 ст.334 ЦК України).
У відповідності до ч.1 ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За приписами ч.1 ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Частина 1 ст.210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.
Цивільний кодекс передбачає такі форми договору: письмова, усна та нотаріально посвідчена.
Автомобіль є рухомою річчю. За загальним правилом, право власності на рухому річ виникає з моменту передання майна.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення.
Суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначення прав, обов'язків і відповідальності суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання регулюються ЗУ «Про дорожній рух» від 30.06.1993р. №3353-ХІІ (далі - Закон №3353-ХІІ).
Відповідно до положень статті 34 Закону №3353-ХП державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов'язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків.
Таким чином, законом не передбачено реєстрацію прав на рухоме майно, а передбачено реєстрацію самого транспортного засобу.
Державна реєстрація та облік автомобілів, автобусів, мотоциклів та мопедів усіх типів, марок і моделей, самохідних машин, причепів та напівпричепів до них, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів здійснюються територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України.
Єдина на території України процедура державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, оформлення та видачі реєстраційних документів і номерних знаків встановлена вищевказаним Порядком №1388, який є обов'язковим для виконання.
Відповідно до пункту 8 Порядку №1388 (тут і надалі в редакції на час здійснення реєстрації за ОСОБА_2 ), державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність), а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.
Зняття з обліку транспортних засобів (зокрема у зв'язку з вибракуванням (списанням) транспортного засобу в цілому) здійснюється в сервісному центрі МВС або через центр надання адміністративних послуг на підставі заяви власника, документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України чи спеціальний статус особи, виконавчого напису нотаріуса, постанови державного або приватного виконавця чи рішення суду.
При цьому, вимогами пункту 40 Порядку №1388 чітко встановлені умови, при наявності яких скасовується державна реєстрація ТЗ, а саме - рішення компетентних органів, викладені у вигляді:
на підставі документів, що підтверджують установлення факту знищення, підробки або зміни ідентифікаційного номера транспортного засобу, номера двигуна або заміни без відповідного дозволу номерної панелі з ідентифікаційним номером транспортного засобу;
на підставі відомостей про транспортний засіб, який під час здійснення його державної реєстрації (перереєстрації) або зняття з обліку перебував під дією обтяжень, або у разі подачі документів, інформація в яких не відповідає відомостям відповідних державних реєстрів;
у разі визнання недійсним правочину, на підставі якого проводилася державна реєстрація (перереєстрація), зняття з обліку транспортного засобу;
на підставі рішення суду;
у разі встановлення факту підроблення митних документів або нездійснення митного оформлення транспортного засобу.
Щодо механізму отримання інформації чи переліку способів отримання відомостей про транспортні засоби, зареєстровані на підставі підроблених чи фіктивних документів, такий чинним законодавством не встановлений. До того ж, як зазначено вище, частиною першою статті 34 Закону №3353-XII встановлено, що державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов'язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації.
За таких обставин на час скасування державної реєстрації транспортного засобу, у розпорядженні уповноваженої особи сервісного центру МВС повинні бути одне з перелічених в п.40 Порядку рішень компетентних органів.
При цьому, Порядок не передбачає таких дій, пов'язаних з реєстрацією ТЗ, як поновлення попередньої реєстрації. Належним способом захисту прав належного володіючого власника, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, є позов про визнання його права власності.
Наведене свідчить про те, що скасування державної реєстрації автомобіля за ОСОБА_2 та відновлення прав ОСОБА_1 можливе виключно при наявності відповідних рішень.
Однак, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем є лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 19 червня 2019 року у справі №925/180/18.
Результат аналізу статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. Скасування державної реєстрації транспортного засобу марки «AUDI», модель «Q7», номер кузова НОМЕР_1 , д.р.н. НОМЕР_2 , який обліковується за ОСОБА_2 , та визнання права за ОСОБА_1 на належний їй ТЗ вплине на права ОСОБА_2 , яка залучена до участі у справі лише в якості третьої особи згідно ухвали суду від 27.11.2024 року (т.1 а.с.228-229).
Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Отже, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 14 березня 2024 року (справа №522/11722/21).
У постанова Верховний Суд від 29.08.2024 року у справі №127/11246/21 вказав, що визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
У цій справі об'єктивним порушенням прав власника транспортного засобу марки «AUDI», модель «Q7», номер кузова НОМЕР_1 - ОСОБА_1 є наявність реєстрації вказаного авто з д.р.н. НОМЕР_2 за ОСОБА_2 , яка при задоволенні вимог про скасування такої - втратить право реєстрації на автомобіль за нею/собою.
Отже, належним відповідачем у цій справі має бути ОСОБА_2 , реєстрація за якою транспортного засобу марки «AUDI», модель «Q7», номер кузова НОМЕР_1 , д.р.н. НОМЕР_2 , яка залучена до участі в справи в якості третьої особи, порушує право позивача на можливість вчинити дії щодо поновлення її права на безперешкодне володіння, користування та розпорядження належним їй транспортним засобом, що мало бути самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог і на що суд першої інстанції уваги не звернув.
За наведеного колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні з підстав, викладених в мотивах цієї постанови.
В силу приписів ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст.374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 06 лютого 2025 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.
Суддя-доповідач І.Н. Лисак
Судді: Н.К. Височанська
І.М. Литвинюк