15 квітня 2025 року
м. Рівне
Справа № 569/8924/23
Провадження № 22-ц/4815/309/25
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчук Н. М.,
суддів: Хилевича С. В., Шимківа С. С.
секретар судового засідання - Маринич В. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 29 лютого 2024 року у складі судді Тимощука О. Я., постановлене в м. Рівне, повний текст рішення складено 07 березня 2024 року,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що з 08.08.2014 року він з відповідачкою перебував у зареєстрованому шлюбі. Рішенням Рівненського суду Рівненської області від 02.02.2023 року у справі № 569/16480/22 шлюб між ним та відповідачкою розірвано. Вказане рішення суду набрало законної сили 07.03.2023 року. Питання про поділ майна подружжя при вирішенні спору про розірвання шлюбу не вирішувалось. За час спільного проживання сім'єю ними було отримано у власність квартиру, загальною площею 66,4 кв.м., житловою площею 39,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 /підстава, договір-купівлі-продажу, квартири, серія та номер: р. № 4105, виданий 24.12.2021 року, видавник, Фесюк Т.В., приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу/. Вказаний об'єкт права власності був зареєстрований за відповідачкою. Договір про поділ майна подружжя не укладався, від пропозицій укладення такого договору відповідачка відмовилася, відтак існує спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку. Просив суд визнати за ним частки права власності на квартиру, загальною площею 66,4 кв.м., житловою площею 39,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 29 лютого 2024 року вказаний позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 частки права власності на квартиру, загальною площею 66,4 кв.м., житловою площею 39,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 5 948,41 грн та понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.
Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог по суті спору вмотивоване передбаченою законом презумпцією рівності часток подружжя у спільній власності, яка визначає, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом, та обґрунтоване належними і достовірними доказами придбання сторонами квартири за адресою: АДРЕСА_1 в період шлюбу, а також відсутності між ними договору про поділ майна подружжя.
Рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правничу допомогу вмотивоване положеннями ст.137 ЦПК України, яка передбачає розподіл між сторонами за результатами розгляду справи витрат на правничу допомогу адвоката разом з іншими судовими витратами та обґрунтоване підтвердженими належним и доказами фактами представництва інтересів позивача в суді першої інстанції адвокатом Станкевичем В.О., та подано розрахунок витрат за надані послуги професійної правничої допомоги.
Вважаючи рішення суду незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, ОСОБА_2 оскаржила його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі пояснює, що оскаржуване рішення постановлене на підставі недоведених обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими. Покликається на ст. 60 СК України, яка передбачає, що набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Наголошує, що закріплена у цій статті презумпція спільності права власності подружжя на майно, набуте в період шлюбу, може бути спростована, і один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку, а тягар доказування обставин в цьому разі покладається на того з подружжя, який її спростовує. Заперечує також стягнення з неї витрат на правничу допомогу та вважає, що судом першої інстанції не було досліджено обставин, які підтверджуються відповідними доказами, зокрема, договором про надання правничої допомоги, документи про оплату гонорару та інших пов'язаних витрат. Звертає увагу на відсутність у суду обов'язку присуджувати стороні, на користь якої ухвалене рішення, всі її витрати на адвоката, якщо встановить, що розмір гонорару є завищеним щодо іншої сторони спору. З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що сторони з 08 серпня 2014 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Рівненського суду Рівненської області від 02.02.2023 року. Вказане рішення суду набрало законної сили 07.03.2023 року.
За час спільного проживання сім'єю сторонами набуто у власність майно: квартиру загальною площею 66,4 кв.м., житловою площею 39,1 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 /підстава, договір-купівлі-продажу, квартири, серія та номер: р.№4105, виданий 24.12.2021 року, видавник, Фесюк Т.В., приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу/. Вказана квартира зареєстрована за відповідачкою ОСОБА_2 .
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 вказував, що попри обставину реєстрації за відповідачкою права власності на квартиру, вона є спільною сумісною власністю подружжя як така, що надбана в період шлюбу, а тому підлягає поділу в рівних частках.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майно, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 71 СК України, майно, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі, а у випадку, коли дружина та чоловік не домовилися між собою про порядок поділу майна, спір може бути вирішено судом.
Відповідно до ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю (частина сьома статті 57 СК України).
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Подібні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 203/284/17, від 04 серпня 2021 року у справі № 553/2152/19.
Отже, для подружжя передбачено презумпцію спільності права власності. Ця презумпція може бути спростована й жінка та (або) чоловік можуть оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку.
Той з подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних, достовірних та допустимих доказів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Таким чином, суд апеляційної інстанції, оцінивши надані сторонами докази, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, доходить висновку про те, що спірна квартира належить сторонам на праві спільної сумісної власності, оскільки вона придбана під час перебування сторін у шлюбних відносинах. Відповідачка ОСОБА_2 , заявивши у апеляційній скарзі про передбачену законом можливість спростування презумпції спільності права власності подружжя на спірне майно, при цьому не надала жодних обґрунтувань, жодних належних доказів на підтвердження свого заперечення. За таких обставин суд першої інстанції, врахувавши принцип рівності часток, дійшов правильного висновку про визнання за кожним зі сторін права власності на 1/2 частку спірної квартири.
Що стосується доводів апеляційної скарги про безпідставність стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу, то вони спростовуються матеріалами справи. Так, відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать і витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Як вбачається із Договору про надання правничої допомоги № 04/01/2023 від 04 січня 2023 року та ордеру від 16.05.2023 року, адвокатом Станкевичем В.О. позивачу ОСОБА_1 надавалась правнича допомога. Пунктом 3 цього Договору передбачено, що розрахунки за цим договором здійснюються на підставі додаткового договору.
Згідно п. 1 Додаткового договору від 17.04.2023 року до Договору № 04/01/2023 про надання правничої допомоги адвокатом, за надання правничої допомоги Клієнт сплачує Адвокату гонорар у розмірі 10 000 грн. 00 коп.
Відповідно до Акту приймання-передачі наданих послуг № б/н від 12 травня 2023 року ОСОБА_1 , клієнт передав адвокату гонорар в розмірі 10 000 грн. 00 коп..
Отже, витрати позивача на правничу допомогу підтверджені необхідними документами, їх розумність, співмірність та необхідність виправдані і не спростовані апелянткою, а тому їх стягнення пропорційно до задоволених позовних вимог відповідає вимогам закону.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 29 лютого 2024 року залишити без зміни.
Поновити дію заочного рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 29 лютого 2024 року.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 16 квітня 2025 року.
Головуючий Ковальчук Н. М.
Судді: Хилевич С. В.
Шимків С. С.