Справа № 337/6334/24
Номер провадження 2/337/259/2025
07 квітня 2025 рокум. Запоріжжя
Хортицький районний суд м. Запоріжжя
у складі: головуючого судді - Салтан Л.Г.
за участю секретаря - Трегуб Т.В.
представника позивача - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , що діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої дитини - сина ОСОБА_4 , до ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_6 , Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району, Запорізька міська рада, про встановлення порядку користування квартирою державного/громадського житлового фонду,
27.11.2024 року позивачі звернулись в суд з позовом до відповідача ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_6 , Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району, Запорізька міська рада, про встановлення порядку користування квартирою державного/громадського житлового фонду.
Ухвалою суду від 03 грудня 2024 року відкрито провадження у справі, розпочато підготовче провадження.
Ухвалою суду від 26 лютого 2025 року справу призначено до розгляду.
У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, вважає їх законними та обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з'явився, причину неявки суду не повідомив, про розгляд справи сповіщений у встановленому порядку, відзив не надав.
Треті особи та їхні представники у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, надали заяву щодо розгляду справи у їхню відсутність.
У відповідності до вимог ст.223 ЦПК України суд провів судове засідання у відсутності сторін, що не з'явилися.
Вислухавши доводи представника позивача, покази свідка ОСОБА_7 , яка пояснила, що є подругою позивачки, після смерті батьків між позивачкою та її братом склався порядок користування спірним житлом : позивачка та її син з родиною займали дві спільні кімнати, а відповідач займав окрему, після початку війни, позивачка з родиною виїхала за кордон, а відповідач найшов співмешканку, з якою вирішив заволодіти усім житлом, викинув усі речі позивачки, змінив замки та не мала можливості потрапити до квартири, викликала поліцію, зверталася до сусідів, наразі в квартирі мешкає відповідач з жінкою, вона їх часто бачить, -розглянувши матеріали справи, з'ясувавши повно, всебічно та об'єктивно усі обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності і взаємозв'язку, виходячи з вищевикладених вимог діючого законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову з наступних підстав.
У судовому засіданні встановлено, на підставі спільного рішення адміністрації і профсоюзної організації Експериментального ремонтно-механічного заводу «Головтяжбудмеханізація» №423 від 15.12.1982 року, та відповідно до додатку №1 до рішення Виконкому Заводської районної ради народних депутатів, ОСОБА_8 на сім'ю, яка складається з 4х осіб - дружини ОСОБА_9 , доньки ОСОБА_2 та сина ОСОБА_5 , - надано квартиру АДРЕСА_1 .
На теперішній час в квартирі зареєстровані та постійно мешкають позивачі - ОСОБА_2 , її син ОСОБА_3 , та онук ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також відповідач ОСОБА_5 . ОСОБА_8 та ОСОБА_10 - померли.
Квартира не приватизована, складається із 3-х кімнат. Відповідно до інформації в технічному паспорті квартири: загальна площа квартири складає 64,73 м.кв., житлова площа - 42,36 м.кв. Площа кімнат складає відповідно: 10,5 м.кв окрема кімната, 17,2 м.кв. та 14,5 м.кв. суміжні кімнати. Таким чином на кожного мешканця приходиться по 10,55 м.кв. жилої площі.
Між сторонами по справі після смерті батьків склалися наступні відносини щодо користування квартирою: відповідач ОСОБА_5 мешкав в окремій кімнаті площею 10,5 м.кв.; позивачі, які мешкають однією сім'єю, займали дві суміжні кімнати площею 17,2 м.кв. та 14,5 м.кв. відповідно. Порядок користування, що склався між сторонами, відповідає вимогам справедливості, так як на кожного зареєстрованого мешканця випадає користування належною йому площею в квартирі, яка є рівною з іншими.
Після початку повномасштабного вторгнення, а саме в квітні 2022 року, позивачі по справі були вимушені тимчасово виїхати з України, так як на їх утриманні та вихованні знаходиться троє малолітніх дітей, виключно з метою захисту дітей від збройної агресії та не по власній волі. Факт збройної агресії є загальновідомим та підтвердження не вимагає.
Однак, так як спірна квартира є єдиним житлом позивачів, наміру відмовлятися від неї вони не мали, всі речі залишили в квартирі, виїхали з невеликими торбами та дітьми потягом, та якнайчастіше намагалися приїздити до м. Запоріжжя, вирішувати невідкладні питання та справи в місті. За домовленістю з відповідачем, останній мав за власний рахунок сплачувати кошти за ті комунальні послуги, які нараховуються відповідно до показів лічильників, за інші комунальні послуги домовилися платити разом.
У лютому-березні 2024 року позивачка ОСОБА_2 приїхала до міста Запоріжжя, але потрапити до квартири не змогла, бо замок на вхідній двері в тамбур було замінено і двері не відчиняли, змінили замки, речами розпорядилися.
Таким чином, Відповідач своїми діями створює позивачам перешкоди в користуванні квартирою, позивачі позбавлені можливості користуватися житлом, а тому вимушені звертатися до суду за захистом своїх житлових прав шляхом встановлення порядку користування квартирою.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
За положеннями статті 1 ЖК України, конституційне право на житло забезпечується розвитком і охороною житлового фонду, сприянням кооперативному та індивідуальному житловому будівництву, справедливим розподілом під громадським контролем жилої площі, яка надається в міру здійснення програми будівництва благоустроєного житла, наданням громадянам за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, а також невисокою платою за квартиру і комунальні послуги.
Згідно із статтею 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму житлового приміщення.
Відповідно до статті 63 ЖК України предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок. Не можуть бути самостійним предметом договору найму: жиле приміщення, яке хоч і є ізольованим, проте за розміром менше від встановленого для надання одній особі (частина перша статті 48), частина кімнати або кімната, зв'язана з іншою кімнатою спільним входом, а також підсобні приміщення (кухня, коридор, комора тощо).
Частиною першою статті 48 ЖК України передбачено, що жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі, але не менше розміру, який визначається Кабінетом Міністрів України і Федерацією професійних спілок України. Статтею 47 ЖК України встановлена норма жилої площі 13,65 кв. м на одну особу.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41)).
Позивачами заявлено позовні вимоги про захист їхніх порушених зі сторони відповідача прав щодо користування наданою їм у найм житловою квартирою шляхом встановлення судом порядку користування нею.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Частинами четвертою, п'ятою статті 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об'єднань.
Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.
До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
За змістом статті 62 ЖК України до відносин, що випливають з договору найму жилого приміщення, у відповідних випадках застосовуються також норми Цивільного кодексу України.
Ієрархія актів цивільного законодавства може базуватися на їх юридичній силі (вимір по вертикалі). Вона поширюється, по-перше, на співвідношення закону та підзаконних актів та, по-друге, на співвідношення Конституції та законів (як кодифікованих, так і інших (поточних)). Одночасно слід визнати існування ієрархії між ЦК як кодифікованим законом та іншими (поточними) законами, що регулюють цивільні відносини. Ця ієрархія базується на визнанні ЦК основним актом цивільного законодавства (вимір ієрархії по горизонталі). Стосовно виміру ієрархії актів цивільного законодавства по горизонталі, то в статті 4 ЦК України закріплюється пріоритет норм ЦК (як основного регулятора приватних відносин) над нормами інших законів. Такий спосіб вирішення колізії норм ЦК з нормами інших законів, із констатацією пріоритету норм ЦК над нормами інших законів, підтримувався, зокрема, Конституційним Судом України (див. рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), Верховним Судом України, Великою Палатою Верховного Суду, касаційними судами (див. постанову Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, постанову Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15), постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року в справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188 цс 20), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року в справі № 676/47/21 (провадження № 61-8014св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року в справі № 369/7921/21 (провадження № 61-5293 сво 23)).
Право наймача та осіб, які постійно проживають разом з ним, на визначення порядку користування жилим приміщенням в будинках державного і громадського житлового фонду передбачено у частині четвертій статті 816 ЦК України, яка не містить будь-яких обмежень реалізації цього права, і більше того, не пов'язує із певними межами. Тому з урахуванням правила про пріоритетність норм ЦК України над нормами інших законів, застосуванню підлягає частина четверта статті 816 ЦК України.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 816 ЦК України у договорі найму житла мають бути вказані особи, які проживатимуть разом із наймачем. Ці особи набувають рівних з наймачем прав та обов'язків щодо володіння та користування житлом. Порядок володіння та користування житлом наймачем та особами, які постійно проживають разом з ним, визначається за домовленістю між ними, а у разі спору - встановлюється за рішенням суду.
Тлумачення частини четвертої статті 816 ЦК України дає підстави для висновку, що первинне значення у врегулюванні відносин щодо порядку користування жилим приміщенням має домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування жилим приміщенням, такий порядок користування може встановити суд. Потрібно розмежовувати зміну умов договору найму (укладення окремого договору найму) щодо жилого приміщенням в будинках державного і громадського житлового фонду та встановлення порядку користування таким приміщенням.
Враховуючи наявні конфліктні відносини сторін по справі, наявність спору щодо користування наданою їм у встановленому законом порядку у найм квартирою, відсутністю можливості у сторін досягти домовленості щодо порядку користування спільним житлом, відсутності заперечень з боку відповідача, суд вважає, що заявлені позовні вимоги обґрунтовані, законні. а тому підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст.10-13, 77-80, 263-265 ЦПК України, суд,
Позов - задовольнити.
Встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділивши у користування ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , малолітньому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суміжні житлові кімнати площею 17,2 м.кв. та 14,5 м.кв. В користування ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , виділити окрему житлову кімнату площею 10,5 м.кв. Коридор, ванну, вбиральню, кухню та комору залишити у спільному користуванні.
Копію заочного рішення надіслати сторонам.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк апеляційної скарги.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.
Повний текст рішення виготовлений 16 квітня 2025 року.
Суддя: Л.Г. Салтан