Справа № 127/6945/25
Провадження № 33/801/369/2025
Категорія: 156
Головуючий у суді 1-ї інстанції Кашпрук Г. М.
Доповідач: Матківська М. В.
16 квітня 2025 рокум. Вінниця
Суддя Вінницького апеляційного суду Матківська М. В.,
розглянувши апеляційну скаргу особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1
на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 21 березня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП,
Встановив:
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 259194, який складено 01 березня 2025 року о 01 год 02 хв, водій ОСОБА_1 28 лютого 2025 року о 23 год 40 хв в м. Вінниця по вул. Черняховського, 6, керувала транспортним засобом «Опель Зафіра» д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя. На неодноразову пропозицію пройти огляд на стан сп'яніння на місці зупинки автомобіля або в медичному закладі, відмовилась в повному обсязі уникаючи перший або другий спосіб огляду, чим порушила вимоги п. 2.5 ПДР України, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 21 березня 2025 року визнано винною ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на неї адміністративне стягнення в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000,00 грн. на користь держави з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 605,60 грн на користь держави.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить постанову суду першої інстанції визнати як таку, що не відповідає вимогам і завданням КУпАП, а провадження у справі закрити у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що матеріалами справи не зафіксовано факт керування ОСОБА_2 транспортним засобом в час визначений протоком, а сам відеозапис з бодікамер працівників поліції є неповним та фрагментарним. Вважає, що вона не відмовлялась від проходження огляду на стан сп'яніння, а відмову від проходження такого огляду протягом усього відеозапису висловлював саме ОСОБА_3 , оскільки саме він керував транспортним засобом.
ОСОБА_2 вважає, що до неї неправомірно застосовано адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 1 рік, оскільки у неї відсутнє право керування транспортним засобом.
Також, ОСОБА_2 вважає, що судом першої інстанції порушено її право на захист, оскільки судом першої інстанції справу було розглянуто без її участі, вона належним чином не повідомлялась про дату і місце судового засідання, оскільки у протоколі про адміністративне правопорушення зазначено невірну адресу її місця проживання.
В судовому засіданні особа, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 підтримала апеляційну скаргу, просить її задовольнити.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, переглянувши відеозаписи із нагрудних камер поліцейських, дійшов висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з огляду на таке.
За правилами статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення, згідно вимог статті 251 КУпАП, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Згідно роз'яснень, наданих у пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» № 14 від 23 грудня 2005 року при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з'ясовувати всі обставини, перелічені у статтях 247 і 280 КпАП, у тому числі шляхом допиту свідків та призначення експертиз. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Згідно з пунктом 2.5. Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Частиною першою статті 130 КУпАП передбачена відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Отже, відповідальність за вказаною статтею настає не лише за керування транспортним засобом у стані сп'яніння, а так само і за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідного огляду. Тобто, факт відмови водія від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння сам по собі утворює склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 259194 від 01 березня 2025 року водій ОСОБА_1 28 лютого 2025 року о 23 год 40 хв в м. Вінниця по вул. Черняховського, 6 керувала транспортним засобом «Опель Зафіра» д.н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя. На неодноразову пропозицію пройти огляд на стан сп'яніння на місці зупинки автомобіля або в медичному закладі, відмовилась в повному обсязі уникаючи перший або другий спосіб огляду (а. с. 1).
До протоколу долучено: направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (а. с. 4); рапорт інспектора взводу № 1 роти № 4 БУПП у Вінницькій області ДПП ст. лейтенанта поліції А. Яремчука (а. с. 5); витяг з адмінпрактики про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу 3400,00 грн. постановою ЕНА/4171646 від 01 березня 2025 року за ч. 2 ст. 126 КУпАП (а. с. 7).
Також до матеріалів справи долучено відеозапис із нагрудних камер поліцейських, на якому зафіксовано подію, що мала місце при складанні протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 259194 від 01 березня 2025 року, а саме факт відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння шляхом ухилення від проходження такого огляду (а. с. 8).
Відповідно до частин 1 і 2 статті 266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами, річковими, морськими або маломірними суднами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, річковими, морськими або маломірними суднами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
Частиною 3 цієї статті передбачено, що у разі незгоди водія (судноводія) на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я.
Процедура проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та оформлення результатів такого огляду визначена Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров'я України від 09 листопада 2015 року № 1452/735 (далі - Інструкція).
Так згідно з пунктом 2 розділу І цієї Інструкції огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Ознаками алкогольного сп'яніння згідно з пунктом 3 розділу І Інструкції є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.
Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Інструкції за наявності ознак, передбачених пунктом 3 розділу І цієї Інструкції, поліцейський проводить огляд на стан сп'яніння за допомогою спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом.
Відповідно до пункту 7 розділу І Інструкції у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення, відповідно до статті 266 КУпАП.
Відповідно до Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103, водій транспортного засобу, що відмовився від проведення огляду на місці зупинки транспортного засобу або висловив незгоду з його результатами, направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров'я (пункт 6).
Згідно пункту 4 розділу 10 Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі від 07 листопада 2015 року № 1395 огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Наявні матеріали відеозапису долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
З'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, які узгоджуються між собою, апеляційний суд приходить до висновку про наявність в діях ОСОБА_4 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки вона керувала транспортним засобом з ознаками алкогольного сп'яніння і відмовилась на вимогу працівників поліції від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу, що зафіксовано на відеозапис.
Доводи апеляційної скарги такого висновку не спростовують.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав відеозапис належним та допустимим доказом, оскільки він отриманий у встановленому законом порядку та дозволяє повно і всебічно встановити обставини вчиненого ОСОБА_4 правопорушення.
При цьому апеляційний суд вважає неспроможними доводи апеляційної скарги про те що він є неповним та фрагментарним, оскільки суд при розгляді справи аналізує лише той об'єм доказів, який наданий суду.
Факт ненадання фрагментів відеозапису, не змінює відомостей та даних в тій частині, які були надані для дослідження суду та узгоджуються з іншими доказами у справі в їх сукупності. Окрім того, обов'язок поліцейського вести відеозйомку безперервно не є абсолютним та відповідно до вимог п. п. 5, 8 Розділу ІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису поліцейський має право відступити від цих вимог за певних умов.
Як вбачається з долученого відеозапису, з моменту зупинки транспортного засобу ОСОБА_2 підтвердила факт свого керування ним, погодилася з обґрунтуванням причин зупинки, наданим поліцейськими, та повідомила, що посвідчення водія їй не видавалося, оскільки вона лише навчається керувати транспортним засобом.
У зв'язку з наявними ознаками алкогольного сп'яніння поліцейський неодноразово, понад десять разів у часовому проміжку з 23:47:20 до 00:17:50, пропонував ОСОБА_2 пройти огляд на стан сп'яніння - як на місці зупинки транспортного засобу, так і в закладі охорони здоров'я. Однак правопорушниця ухилялася від надання прямої відповіді, щоразу вимагаючи додатковий час «на роздуми» або взагалі ігноруючи законні вимоги поліцейського, посилаючись на нібито наявне в неї право необмежено довго вирішувати, проходити огляд чи ні.
Отже, посилання в апеляційній скарзі на заперечення факту керування транспортним засобом ОСОБА_2 судом відхиляються, оскільки процесуальна поведінка правопорушниці, яка повністю визнавала факт керування транспортним засобом на місці його зупинки і пояснила ціль такого керування (навчання), беззаперечно підтверджує факт керування нею транспортним засобом.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_2 не відмовлялась від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння та що у поліцейських були відсутні обґрунтовані підстави для висловлення їй вимоги щодо проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, апеляційний суд розцінює критично, оскільки ці доводи пов'язані з некоректним аналізом законодавства та повністю спростовуються відеозаписом з місця події.
У постанові Касаційного Кримінального Суду Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 444/2115/17 зроблено висновок, що невиконання вимоги працівника поліції, яка, очевидно, входить до кола його повноважень, не може бути визнана правомірним, якщо особа, виходячи зі своєї оцінки ситуації, вважає таку вимогу безпідставною, і навіть якщо в подальшому виявиться, що ця вимога ґрунтувалася на неправильній оцінці ситуації поліцейським і не мала достатніх підстав.
Отже, невиконання законної вимоги поліцейського не допускається. Правопорушник володіє правом оскаржувати незаконні, на його думку, дії працівників поліції, однак ухилення від виконання вимоги працівника поліції на момент оголошення такої вимоги не може вважатися допустимим способом захисту ймовірно порушених прав та свідчить виключно про зухвале нехтування громадянином встановленого законодавством порядку.
При вирішанні цього питання, необхідно враховувати, що відповідно до п. 2.5 ПДР України водій транспортного засобу повинен не просто погодитись на проведення огляду на стан сп'яніння, а своєю процесуальною поведінкою забезпечити реальну можливість проведення такого огляду і не створювати перешкоди для проведення такого огляду, висуваючи безпідставні умови, які значно ускладнюють або взагалі унеможливлюють проведення такого огляду.
Дії ОСОБА_2 на місці зупинки транспортного засобу свідчать саме про ухилення від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, оскільки вона, ігноруючи законні вимоги працівників поліції, створювала перепони для свого освідування, що ними правомірно розцінено як відмова від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Крім того, посилання в апеляційній скарзі на те, що від проходження огляду протягом усього відеозапису відмовлявся саме ОСОБА_3 , оскільки саме він керував транспортним засобом, повністю спростовуються як відеозаписом з місця події, так і рапортом інспектора взводу № 1 роти № 4 БУПП у Вінницькій області ДПП, старшого лейтенанта поліції А. Яремчука.
Із відеозапису вбачається, що ОСОБА_3 дійсно поводився зухвало, демонстрував зневажливе ставлення до працівників поліції та постійно перешкоджав проведенню огляду щодо ОСОБА_2 . При цьому факт керування ним транспортним засобом підтверджується матеріалами справи, однак - уже після того, як ОСОБА_2 відмовилась від проходження огляду та після оформлення відповідних адміністративних матеріалів стосовно неї. Це виразилося в тому, що під час складання адміністративного матеріалу відносно ОСОБА_1 , ОСОБА_3 допустив самовільний рух автомобіля, штовхаючи його, та в подальшому сів за кермо і керував ним для того, щоб перепаркувати його, перебуваючи при цьому в стані алкогольного сп'яніння.
Крім того, всупереч твердженням апеляційної скарги, ОСОБА_3 таки пройшов медичний огляд на стан сп'яніння у КНП ЦТЗ «Соціотерапія» ВОР, висновок № 0114, відповідно до якого вміст алкоголю в його крові становив 2,19 проміле, про що зазначено у рапорті поліцейського (а. с. 5).
Доводи апеляційної скарги про неправомірність позбавлення ОСОБА_2 права керування транспортними засобами, оскільки у неї відсутнє таке право, апеляційний суд розцінює критично.
Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 04 вересня 2023 року у справі № 702/301/20 зазначила, що суд може призначити додаткове покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами особі, визнаній винною у порушенні правил безпеки дорожнього руху, незалежно від того, чи мала вона посвідчення водія на момент вчинення правопорушення.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст. 8 Конституції України).
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину (правопорушенню). Категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин (правопорушення) повинно бути домірним злочину (правопорушенню). Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину (правопорушення) та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Так, внаслідок порушення особою, незалежно від наявності чи відсутності у неї посвідчення подія, правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту створюється реальна небезпека для життя і здоров'я інших осіб та спричиняється відповідна шкода, а тому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в окремих випадках є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди здоров'ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею правил дорожнього руху в майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями.
При цьому, слід звернути увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди у такому випаду є значно вищою, а тому попереджувальна мета покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у такому випадку набуває особливого значення.
Крім того, санкція ч. 1 ст. 130 КУпАП за своїм змістом не є альтернативною чи відносно визначеною, а навпаки є безальтернативною та однозначно визначеною, оскільки передбачає накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
Тобто, не можливо накласти штраф не застосувавши позбавлення права керування транспортними засобами, оскільки підхід щодо неможливості призначення покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами особі, яка не отримувала посвідчення водія на право керування транспортними засобами, не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також нівелює попереджувальну мету покарання.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції порушено право на захист правопорушниці, оскільки судом першої інстанції справу було розглянуто без її участі, а вона належним чином не повідомлялась про дату і місце судового засідання, оскільки у протоколі про адміністративне правопорушення зазначено невірну адресу її місця проживання, апеляційним судом відхиляються.
Згідно матеріалів справи судова повістка про виклик до суду була сформована 05 березня 2025 року (а. с. 11) та надіслана ОСОБА_1 на єдину відому її адресу місця проживання, яка була зазначена у протоколі про адміністративне правопорушення (а. с. 2) та узгоджується із відповіддю на запит суду першої інстанції № 1224010 від 24 березня 2025 року (а. с. 19), а саме: АДРЕСА_1 .
У поданому клопотанні про ознайомлення з матеріалами справи ОСОБА_1 жодних особистих даних (адреса реєстрації місця проживання, адреса фактичного місця проживання, номер телефона тощо) не зазначила (а. с. 20).
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначила «адресу апелянта»: АДРЕСА_2 . При цьому до апеляційної скарги додано копію договору найму житлового приміщення за цією адресою (а. с. 22-33). Жодних інших контактних даних: номера телефону, електронної пошти, правопорушницею не зазначено.
Судові повістки ОСОБА_1 . Вінницьким апеляційним судом надсилались на усі відомі адреси можливого місця проживання: АДРЕСА_1 , та АДРЕСА_2 (а. с. 36-36 на звороті).
Згідно відомостей з сайту Укрпошти, жодна з надісланих судових повісток вручена ОСОБА_1 не була, причина невручення та повернення відправнику кореспонденції зазначена «одержувач відсутній за вказаною адресою» (а. с. 37-38).
Практика Верховного Суду, щодо повернення поштової кореспонденції із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» є сталою та свідчить про те, що часом вручення повістки вважається день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2024 року у справі № 990/69/24; постанови Верховного Суду від 24 березня 2025 року у справі № 706/208/15-ц, від 28 лютого 2025 року № 615/2/22, тощо).
Крім того, суд враховує правову позицію ЄСПЛ викладену у справі Sydorenko v. Ukraine (dec.), no/ 73193/12, 18 February 2021, відповідно до якої зацікавлена сторона зобов'язана проявити особливу старанність у захисті своїх інтересів і вжити необхідні заходи для ознайомлення з рухом провадження у справі.
Проте ОСОБА_1 не виявила належної ініціативи у реалізації своїх процесуальних прав та не виявляла зацікавленості в участі у розгляді справи про адміністративне правопорушення ані в суді першої інстанції, ані у Вінницькому апеляційному суді. Вона також не повідомила жодних додаткових засобів зв'язку, таких як номер телефону чи адресу електронної пошти, що свідчить про свідоме ігнорування судового процесу та небажання брати участь у розгляді справи.
За таких обставин апеляційний суд не вбачає порушення права ОСОБА_1 на захист, оскільки розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувся за її відсутності, проте за умови належного виконання судом першої інстанції обов'язку повідомлення правопорушниці про дату, час та місце судового засідання.
Разом з тим, апеляційний суд вважає, що з метою забезпечення права на доступ до правосуддя та права на апеляційне оскарження постанови суду, процесуальні права ОСОБА_1 поновлені шляхом звернення до апеляційного суду і під час апеляційного розгляду судом безпосередньо повно та всебічно перевірені докази, якими обґрунтовуються обставини вчинення правопорушення та заперечення правопорушниці, які викладені в апеляційній скарзі.
Як свідчать матеріали справи протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 259194 від 01 березня 2025 року відносно ОСОБА_1 складено у відповідності до вимог, встановлених ст. 256 КУпАП, уповноваженим на такі дії працівником поліції, у спосіб, з підстав та з дотриманням порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 256 КУпАП ОСОБА_1 мала можливість висловити свої зауваження щодо змісту протоколу про адміністративне правопорушення, зокрема зазначити про те, що вона не відмовляється від проходження огляду, бажає пройти його, не здійснювала керування/не є водієм транспортного засобу тощо, у графі «Пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, по суті порушення» або у своїх письмових поясненнях.
Однак, ОСОБА_2 надати будь-які пояснення бажання не проявила.
Усі зауваження стосовно оформлення адміністративного матеріалу не є суттєвими та не спростовують факту відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп'яніння в установленому законом порядку.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Апеляційний суд враховує, що викладені в постанові висновки прийнятого рішення і його мотивування є достатніми й зрозумілими та відповідають вимогам закону. Об'єктивних підстав ставити під сумнів належність, допустимість та достовірність наведених доказів і викладених обставин суд апеляційної інстанції не вбачає.
Таким чином апеляційний суд вважає, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовані повно та об'єктивно; вина ОСОБА_1 доведена повністю, в зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність в її діях події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та призначене судом адміністративне стягнення повністю відповідає вимогам статті 33 КУпАП.
На підставі викладеного та керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд
Постановив:
Апеляційну скаргу особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 21 березня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП - залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддяМ. В. Матківська