Справа № 521/10670/18
Номер провадження:1-кп/521/69/19
23 вересня 2019 року м. Одеса
Малиновським районним судом м. Одеси у складі:
головуючий суддя ОСОБА_1
секретарка ОСОБА_2
прокурор ОСОБА_3
захисник ОСОБА_4
перекладач ОСОБА_5
за участю обвинуваченого ОСОБА_6
розглянувши у судовому засіданні в залі суду м. Одеси в порядку ст. 331 КПК України питання щодо доцільності продовження терміну перебування під вартою ОСОБА_6 , за обвинуваченням у скоєнні злочинів, передбачених ч.1 ст. 187, ч.2 ст. 186 КК України, -
В судовому засіданні на обговорення було поставлене питання про доцільність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому в порядку ст. 331 КПК України.
Прокурор в судовому засіданні просив продовжити строк тримання під вартою обвинувачених посилаючись на наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та посилаючись на обставини, які на його думку свідчать про їх наявність.
Захисник та ОСОБА_6 просили не продовжувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, наводячи доводи на підтвердження своєї позиції.
Вислухавши думку сторін, суд вважає за необхідне не продовжувати термін дії з-запобіжного заходу з наступних підстав.
У рішенні ЄСПЛ «Нечипорук і Йонкало проти України» суд нагадує, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою розумною, не можна вирішувати абстрактно. Наявність підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі з урахуванням її особливостей. Продовжуване тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважає інтереси забезпечення права на свободу. Подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні затриманою особою злочину є обов'язковою і неодмінною умовою належності її продовжуваного тримання під вартою. Але зі спливом певного часу така підозра перестає сама по собі бути виправданням для позбавлення особи свободи і судові органи повинні вмотивувати свої рішення про продовження тримання її під вартою іншими підставами. Крім того, такі підстави мають бути чітко зазначені національними судами і аргументи «за» і «проти» звільнення з-під варти не повинні бути «загальними й абстрактними».
Судом встановлено, що ОСОБА_6 перебуває під вартою з 07.06.2018 року, тобто вже більше року та, таким чином, обґрунтована підозра перестає сама по собі бути виправданням для позбавлення ОСОБА_6 свободи, а під час судового розгляду прокурор зволікає в наданні доказів по кримінальному провадженню, а саме забезпечення явки свідків сторони обвинувачення для допиту у судовому засіданні.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що подальше тримання ОСОБА_6 під вартою повинно бути вмотивовано іншими підставами, проте прокурором у судовому засіданні не зазначені вагомі підстави для його тримання під вартою та суд не може прийняти загальні й абстрактні аргументи для тримання особи під вартою.
За таких обставин, суд не вбачає наявності чітких ознак того, що подальше перебування ОСОБА_6 під вартою вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважає інтереси забезпечення права на свободу.
Таким чином, з урахуванням часу, який ОСОБА_6 тримається під вартою та способом здійснення прокурором своїх повноважень, тривалість тримання ОСОБА_6 під вартою не є розумною.
Крім того, у рішенні ЄСПЛ «Акіліна проти Мальти» Суд повторює, що п.3 ст. 5 «Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод» гарантує кожному, кого заарештовано або затримано за підозрою у вчиненні злочину, захист від свавільного чи необґрунтованого позбавлення свободи.
Також, у рішенні ЄСПЛ «Корнєв і Карпенко проти України» Суд зазначив, що п.3 ст. 5 «Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод» містить як процесуальну, так і матеріально-правову вимоги. Процесуальна вимога покладає на «посадову особу» обов'язок особисто заслухати доставлену до неї особу; матеріально-правова вимога покладає на неї обов'язок проаналізувати обставини «за» і «проти» рішення про позбавлення свободи, вирішити, посилаючись на юридичні критерії, чи існують підстави для позбавлення свободи, та винести рішення про звільнення, якщо таких підстав немає.
Аналізуючи обставини «за» і «проти» подальшого позбавлення ОСОБА_6 свободи, судом не знайдено підстав для його подальшого позбавлення свободи та за відсутності вказаних підстав, суд вважає за необхідне винести рішення про звільнення обвинуваченого.
За таких обставин, судом було встановлено, що подальше тримання ОСОБА_6 під вартою є необґрунтованим та строк його тримання під вартою не є розумним.
Проте, суд вважає за необхідне зазначити, що ОСОБА_6 , обвинувачується, у скоєнні злочинів, які відносяться до категорії тяжких злочинів. У практиці ЄСПЛ визначено, що існування обґрунтованої підозри (обвинувачення) щодо вчинення тяжких злочинів на початковому етапі розслідування виправдовує тримання під вартою. Хоча, поряд з цим Суд неодноразово зазначав, що тяжкість обвинувачення не може сама по собі бути виправданням тривалих періодів тримання під вартою (рішення у справі «Єчус проти Литви»).
Таким чином, тяжкість покарання на даному етапі ще може свідчити про наявність ризику переховування від органу досудового розслідування або суду (п.1 ч.1 ст. 177 КПК України) та, з урахуванням обставин кримінального провадження, вже не може свідчити про наявність підстав для тримання ОСОБА_6 під вартою та у відношенні ОСОБА_6 необхідно обрати менш обтяжливий запобіжний захід, а саме домашній арешт.
Метою застосування запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_6 є: запобігання спробам переховуватись від органу досудового розслідування та суду.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обвинувачення у вчиненні ОСОБА_6 злочинів, передбачених ч.1 ст. 187, ч.2 ст. 186 КК України, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може переховуватись від органу досудового розслідування та суду. Більш м'які запобіжні заходи, на думку суду не забезпечать належної поведінки обвинуваченого.
Суд вважає, що застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту для обвинуваченого ОСОБА_6 , буде достатнім, необхідним для належної поведінки обвинуваченого і таким, що зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, оскільки підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу під час розгляду клопотання судом не встановлено.
При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, суд також враховує обставини, передбачені ст. 178 КПК України, а саме тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_6 у разі визнання винуватим; вік - 30 років та стан здоров'я обвинуваченого - відсутність скарг; міцність соціальних зв'язків в місці постійного проживання обвинуваченого; відсутність у обвинуваченого постійного місця роботи; майновий стан обвинуваченого; наявність судимостей у обвинуваченого; розмір шкоди у завданні якої обвинувачується.
За вказаних підстав суд вважає, що достатнім запобіжним заходом для обвинуваченого, який забезпечить виконання покладених на нього обов'язків є домашній арешт.
При встановленні процесуальних обов'язків, які необхідно покласти на обвинуваченого, суд бере до уваги ч.5 ст. 194 КПК України.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 331 КПК України, суд, -
Змінити у відношенні ОСОБА_6 , який обвинувачується у скоєнні злочинів, передбачених ч.1 ст. 187, ч.2 ст. 186 КК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Застосувати до обвинуваченого ОСОБА_6 , запобіжний захід у вигляді тримання під домашнім арештом, з забороною обвинуваченому залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 в період часу з 21 години по 07 години наступного дня строком на два місяця, до 23.11.2019 року.
Звільнити обвинуваченого ОСОБА_6 з під варти із зали суду, негайно 23.09.2019 року. Зобов'язати ОСОБА_6 негайно прибути за адресою: АДРЕСА_1 .
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_6 обов'язки строком на два місяці, передбачені ч.5 ст. 194 КПК України:
1) прибувати до суду за кожною вимогою;
2) не відлучатися із м. Одеси, без дозволу суду;
3) повідомляти суд про зміну місця проживання.
Контроль за поведінкою обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом покласти на співробітників Суворовського ВП в м. Одеса ГУНП в Одеській області.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її оголошення.
Апеляційна скарга, на ухвалу суду, може бути подана протягом семи днів з дня її оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
Головуючий суддя: ОСОБА_1