16 квітня 2025 року
м. Київ
справа №990/170/25
адміністративне провадження № П/990/170/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Бучик А.Ю.,
суддів: Берназюка Я.О., Кравчука В.М., Рибачука А.І., Тацій Л.В.,
перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до держави Україна в особі Президента України про визнання незаконними дій,
15.04.2025 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до держави Україна в особі Президента України, в якому просив визнати незаконними дії відповідача, направлені на укладання зі Сполученими Штатами Америки угоди про передачу в користування, володіння або у власність землю, надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться на підконтрольній Україні території, включаючи родовища нафти, газу, рідкоземельних металів, таких як: літій, графіт, титан та уран, портову та транспортну інфраструктуру, дороги, ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що Президент України не наділений повноваженнями самостійно, без згоди Українського народу розпоряджатися природними ресурсами (надрами), які згідно із статтею 13 Конституції України, статтею 324 Цивільного кодексу України та статтею 4 Кодексу України про надра є виключною власністю Українського народу. Свавільне розпорядження власністю Українського народу буде свідчити про узурпацію державної влади з боку Президента України та незаконне заволодіння природними ресурсами (надрами) Українського народу, а будь-яка угода, підписана Президентом України та Президентом США буде сумнівною, та такою, що не відповідає Конституції України та може бути визнана нікчемною або недійсною.
Перевіряючи наявність підстав для відкриття провадження у справі, Суд виходить з такого.
Відповідно до пункту 4 частини першої 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Частиною другою статті 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.
Таким чином, у порядку адміністративного судочинства підлягають розгляду публічно-правові спори, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій та розгляд яких не віднесено до підсудності інших судів.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Наведене свідчить, що КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень саме управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Не поширюють свою дію ці положення на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю (частина перша статті 5 КАС України).
Згідно із частиною четвертою статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи, у тому числі, щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України, визначені статтею 266 КАС України.
Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України, Верховної Ради України визначені у статті 266 КАС України. Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ, зокрема, щодо: законності (крім конституційності) постанов ВРУ, указів і розпоряджень Президента України (пункт 1 частини першої); законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (пункт 2 частини першої статті 266 КАС України).
Суд звертає увагу на те, що положення частини першої статті 2, пунктів 1, 2 частини першої статті 4, статей 5, 19 та частини першої статті 266 КАС України слід розуміти так, що в порядку адміністративного судочинства до Верховного Суду як суду першої інстанції можуть оскаржуватися тільки ті правові акти, дії чи бездіяльність, зокрема, Президента України, які прийнято/вчинено/допущено у правовідносинах, у яких Президент України реалізує свої владні (управлінські) функції/повноваження та які не вимагають перевірки на відповідність Конституції України за їх юридичним змістом і процедурою розгляду.
При розмежуванні підсудності адміністративних справ про оскарження правових актів, дій чи бездіяльності, зокрема, Президента України, а відтак і при вирішенні питання щодо можливості застосування спеціальних правил КАС України, передбачених для розгляду цієї категорій спорів, визначальним є предмет спору, тобто зміст (суть) актів, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, а також правовий статус останнього у спірних правовідносинах.
У Рішенні від 10.04.2003 № 7-рп/2003 Конституційний Суд України констатував, що відповідно до Конституції України повноваження Президента України вичерпно визначені Конституцією України. Тотожний висновок закріплений у Рішенні Конституційного Суду України від 16.05.2007 № 1-рп/2007 (пункт 6 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України у Рішенні від 07.04.2004 № 9-рп/2004 зазначив, що «за Конституцією України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, органи якої здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (стаття 6). Всі органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України). Повноваження Верховної Ради України, як і повноваження Президента України, визначаються Конституцією України (статті 85, 106).
Правовий статус Президента України визначений розділом V Конституції України.
Президент України є главою держави і виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина (стаття 102 Конституції України), забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави (пункт 1 частини першої статті 106 Конституції України)».
Колегія суддів проаналізувавши позовні вимоги у зіставленні з їх обґрунтуванням, яке позивач висловив у позовній заяві, дійшла висновку, що порушення своїх прав позивач бачить у тому, як (яким чином) Президент України виконує / реалізовує свої повноваження. Іншими словами, позивач висловлює незгоду з державною політикою, яку провадить Президент України у сфері розпорядження природними ресурсами (надрами). Позивач висловлює зауваження щодо майбутніх рішень / дій глави держави, які, як можна зрозуміти з його позиції, свідчать про неналежне виконання відповідачем своїх повноважень та суперечать основам правопорядку в державі.
З огляду на наведені вище приписи закону щодо суті публічно-правового спору та завдання і призначення адміністративних судів, колегія суддів зазначає, що Президент України є представницьким органом, якого обрав український народ на загальнодержавних виборах. Керівництво державою, державна політика, яку провадить Президент України, і з якою, як можна зрозуміти з доводів позивача, останній не погоджується, є таким чином результатом всенародного волевиявлення, головно домінуючої його частини; незгода чи критика діяльності глави держави через призму особистих (індивідуальних) поглядів на розвиток певних суспільних відносин чи оцінок результату(-ів) реалізації як загальносуспільних програм розвитку, так і конституційних повноважень у ввірених сферах не може породжувати публічно-правового спору у розумінні наведених приписів процесуального закону.
Отже, судовий контроль не може охоплювати питань, вирішувати які уповноважено відповідні державні органи (в межах визначеної компетенції і встановленої процедури); поза тим, так само не може виникнути предмету спору у правовідносинах, учасником яких позивач не є, тобто коли рішення / дії / бездіяльність глави держави не створює безпосередніх юридичних наслідків [саме] для позивача (у зв'язку з виконанням управлінських функцій).
Разом з тим, доводи позивача, викладені у поданій ним позовній заяві, стосуються не вирішення публічного-правового спору, а спонукають суд оцінити політичну діяльність глави держави, надати оцінку його дій через призму Конституції України.
За таких обставин, позовні вимоги не узгоджуються із завданнями адміністративного судочинства, а їхня мета суперечить встановленому конституційному ладу, за яким державна влада поділена на три гілки, а органи держави та їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд не може перебирати на себе функції, які не ґрунтуються на законі; крім того, завданням суду, зокрема адміністративного, є вирішувати спори, які своєю чергою витікають з правовідносин, учасники яких взаємодіють між собою безпосередньо; у цьому контексті особливістю адміністративного судочинства є те, що рішення / дії владного суб'єкта наділені імперативом щодо підвладного суб'єкта, захист прав та інтересів якого власне покликаний здійснити адміністративний суд.
Незгода чи критичні судження з приводу діяльності державних представницьких органів не утворюють змісту правовідносин, відповідно й спорів, які може вирішувати суд.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до частини шостої статті 170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Зважаючи на наведені мовити колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 слід відмовити, та, з огляду на зміст позовних вимог, роз'яснити, що ці вимоги не можуть вирішуватися в суді, тож підстав для роз'яснення позивачеві, до суду якої юрисдикції належить його вирішення, немає.
Керуючись статтями 22, 170, 248, 266, 294, 295 КАС України, Суд,-
Відмовити у відкритті провадження у справі № 990/170/25 за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Президента України про визнання незаконними дій.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження у справі разом з позовною заявою та доданими до неї матеріалами надіслати позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів із дня її прийняття. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до суду Великої Палати Верховного Суду.
Головуючий суддя А.Ю. Бучик
Судді: Я.О. Берназюк
В.М. Кравчук
А.І. Рибачук
Л.В. Тацій