16 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 160/31217/23
адміністративне провадження № К/990/13185/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М.В., перевіривши касаційну скаргу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року у справі №160/31217/23 за позовом ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання протиправним рішення, визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), у якому просила:
- визнати протиправним рішення, викладеного у листі від 31 жовтня 2023 року №43724/14.5-25;
- визнати протиправною бездіяльності, яка проявилась у непроведенні їй перерахунку та виплати середньої заробітної плати з урахуванням винагороди державного виконавця за період з 21 жовтня 2010 року по 31 березня 2020 року з урахуванням компенсації частини втрати доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 січня 2001 року №159;
- зобов'язати провести перерахунок та виплату середньої заробітної плати з урахуванням винагороди державного виконавця за період з 21 жовтня 2010 року по 31 березня 2020 року з урахуванням компенсації частини втрати доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку № 159, за виключенням сум, що вже були нараховані та отримані.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Справа судом першої інстанції розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року задоволено частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Скасовано рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року. Ухвалено нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання протиправним рішення, визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправними дії Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо відмови у врахуванні винагороди державного виконавця ОСОБА_1 при обчисленні середньої заробітної плати за період з 21 жовтня 2010 року по 31 березня 2020 року.
Зобов'язано Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 виплат, при яких застосовується середня заробітна плата (відпускних, матеріальної допомоги на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань), за період з 21 жовтня 2010 року по 31 березня 2020 року.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9500 (дев'ять тисяч п'ятсот) грн.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2025 року касаційну скаргу повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв'язку з незазначенням у касаційній скарзі належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень.
28 березня 2025 року до Верховного Суду повторно надійшла касаційна скарга Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року у справі № 160/31217/23. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог, залишити в силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з наступних підстав.
За правилами частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Під час перевірки касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що заявник посилається на пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини другої статті 298 КАС України, підпункту «н» пункту 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100) в редакції після 12 грудня 2020 року, пункту 2 постанови №100 в редакції від 03 лютого 2012 рок та від 30 травня 2020 року, пункту 3 частини першої статті 315 КАС України.
Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, які неправильно застосовано судами попередніх інстанцій; висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Отже, зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті.
Проте, проаналізувавши зміст касаційної скарги, Судом встановлено, що доводи відповідача щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування зазначених норм та відповідно потреби у такому висновку не пов'язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення, їх різним застосування судами, натомість по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову.
Щодо частини другої статті 298 КАС України та пункту 3 частини першої статті 315 КАС України, Суд зазначає, що зазначені норми є загальними та не потребують такого тлумачення, як наведено скаржником у касаційній скарзі, оскільки статтею 298 КАС України передбачені підстави для залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги судом апеляційної інстанції, а стаття 315 КАС України визначає повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення.
Суд повторно зауважує заявника, що норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову.
Щодо підпункту «н» пункту 4 Порядку №100 в редакції після 12 грудня 2020 року, Суд зазначає, що касаційна скарга в цій частині обґрунтовується незгодою заявника щодо не застосування до спірних правовідносин підпункту н) пункту 3 Порядку №100 в редакції після 12 грудня 2020 року, оскільки вважає, що правовідносини виникли лише у жовтні місяці 2023 року.
Щодо пункту 2 постанови №100 в редакції від 03 лютого 2012 рок та від 30 травня 2020 року, Суд зазначає, що судом апеляційної інстанції при вирішення спірних правовідносин не застосовувались зазначена норма, оцінка їй не надавалась.
Отже, касаційна скарга не містить належних обґрунтувань щодо неправильного застосування норм матеріального права судами попередніх інстанцій та необхідність висновку Верховного Суду щодо цих норм, за обставин, установлених судами саме у цій справі.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання заявника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Щодо посилання заявника про ненадання судом апеляційної інстанції оцінки того факту, що позивач пропустив строк звернення до суду із частиною позовних вимог, то як сліду з Єдиного Державного реєстру судових рішень судами попередніх інстанцій вже вирішувалось питання щодо строку звернення позивача у цій справі до суду. Так постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2024 року скасовано ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2022 року, якою було відмовлено у задоволенні заяви позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду та повернуто позовну заяву позивачу, справу направлено до Дніпропетровського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Щодо посилання заявника на пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, який містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, Суд зазначає, що посилання на цей пункту частини п'ятої статті 328 КАС України не звільняє особу від обов'язку обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв'язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовими рішеннями, часткового опису обставин справи, цитування норм законодавства, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Верховний Суд звертає увагу заявника, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційній суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року у справі №160/31217/23 за позовом ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання протиправним рішення, визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії повернути особі, яка її подала.
Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя М.В. Білак