08 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/17638/24 пров. № А/857/976/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Ніколіна В.В.,
суддів - Гінди О.М., Матковської З.М.,
за участі секретаря судового засідання - Прачук І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року з питань залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог (суддя - Кузан Р.І., м. Львів) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу,-
ОСОБА_1 19 серпня 2024 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:
- визнати протиправним і скасувати наказ Головного управління Національної поліції у Львівській області від 13.06.2024 №324 о/с «Про особовий склад» в частині переміщення старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 на посаду інспектора взводу №1 роти №2 батальйону поліції особливого призначення «Корпус оперативно-раптової дії» (стрілецький) ГУНП;
- визнати протиправним і скасувати наказ Головного управління Національної поліції у Львівській області від 29.07.2024 №2925 «Про застосування дисциплінарного стягнень до окремих працівників ГУНП у Львівській області» в частині застосування до інспектора взводу №1 роти №2 батальйону поліції особливого призначення «Корпус оперативно-раптової дії» (стрілецький) ГУНП у Львівській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення - звільнення зі служби в поліції;
- визнати протиправним і скасувати наказ Головного управління Національної поліції у Львівській області від 09.08.2024 №469 о/с «Про особовий склад»;
- поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора сектору ювенальної превенції відділу превенції Червоноградського районного відділу поліції ГУНП з 14.06.2024;
- стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10.08.2024 по момент винесення рішення судом.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування наказу ГУНП у Львівській області від 13.06.2024 №324 о/с «Про особовий склад», в частині переміщення ОСОБА_1 на посаду інспектора взводу №1 роти №2 батальйону поліції особливого призначення «Корпус оперативно-раптової дії» (стрілецький) ГУНП - залишено без розгляду.
Не погодившись із прийнятою ухвалою, її оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що матеріали справи не містять належного повідомлення позивача з оскаржуваним наказом відповідача у червні 2024 року. Вказує, що з роздруківки з месенджеру WhatsApp не можливо встановити, що надсилались повідомлення на мобільний номер телефону НОМЕР_1 , так само як і не можливо встановити відправника та зміст самого повідомлення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що про переміщення на іншу посаду було відомо позивачу ще в червні 2024 року, однак позовну заяву про визнання протиправним та скасування наказу №324 о/с від 13.06.2024 позивач подав до суду лише 19.08.2024.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, на думку колегії суддів, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. Водночас триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, згідно із частиною третьою якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, зумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків зумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
У Рішенні Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття "дізнався" та "повинен був дізнатись".
Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Верховний Суд в рамках справи №640/20314/20 (постанова від 02.12.2021) досліджуючи питання щодо поважності причин пропуску процесуального строку зазначив, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Правова позиція аналогічного змісту наведена у постанові Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №120/5780/20-а.
Європейський Суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що " право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою" (пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21.12.2010, заява №45783/05).
Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту (пункти 22-23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006, заява №23436/03, пункт 30 рішення у справі "Наталія Михайленко проти України" від 30.05.2013, заява №49069/11).
Європейський суд з прав людини, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, №22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Відповідно до матеріалів справи, предметом даного позову є вимога про визнання протиправним та скасування наказу ГУНП у Львівській області від 13.06.2024 №324 о/с «Про особовий склад», в частині переміщення ОСОБА_1 на посаду інспектора взводу №1 роти №2 батальйону поліції особливого призначення «Корпус оперативно-раптової дії» (стрілецький) ГУНП.
Згідно з матеріалами справи, позивач з серпня 2006 року проходив службу на різних посадах в органах внутрішніх справ, а з листопада 2015 року в Національній поліції. З 25.03.2021 по 13.06.2024 проходив службу на посаді інспектора сектору ювенальної превенції відділу превенції Червоноградського районного відділу поліції ГУНП у Львівській області.
Наказом №324 о/с від 13.06.2024 «Про особовий склад» відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини 8 статті 65 Закону України «Про національну поліцію» для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби, позивача з 14.06.2024 переміщено на посаду інспектора взводу №1 роти №2 батальйону поліції особливого призначення «Корпус оперативно-раптової дії» (стрілецький) ГУНП.
З приводу покликання апелянта на те, що останній не повідомляв відповідача про наявність месенджера «WatsApp» та не надавав згоди про обмін наказами та розпорядженнями з питань трудових відносин саме за допомогою цього способу електронної комунікації, колегія суддів зазначає наступне.
Суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 червня 2023 у справі №916/3027/21.
Згідно з наявною в матеріалах особової справи розпискою від 07.05.2022 позивач повідомив підрозділ кадрової служби ГУНП про фактичне місце свого проживання. Крім цього вказав адресу електронної пошти та номер телефону, якими користується, а також повідомив про встановлення на телефоні відповідних месенджерів.
Отже, тим самим, позивач надав згоду на таку комунікацію.
З матеріалів службового розслідування суд встановив, що фотокопія наказу №324 о/с від 13.06.2024 була скерована позивачу за допомогою месенджера «WhatsApp», до якого прив'язаний номер мобільного телефону позивача. Повідомлення прочитане позивачем 19.06.2024 о 19 год 41 хв 17.06.2024.
Верховний Суд у постанові від 29 листопада 2024/справа №420/6633/23 звернув увагу на те, що в месенджері «WhatsApp» наявна можливість абонента отримувати звіти про прочитання надісланих повідомлень (зафарбовані позначки свідчать, що користувач прочитав повідомлення).
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивач за викладених обставин принаймні міг довідатися про такий наказ з часу відкриття повідомлення.
Додатково колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд у постановах від 13 липня 2020 у справі № 753/10840/19, від 18 лютого 2021 у справі № 442/3516/20 надані сторонами скрін-шоти повідомлень з телефону та планшету, роздруківки з «Viber» фактично визнав належними та допустимими доказами, які досліджені судами у їх сукупності та яким надана належна правова оцінка.
Також Верховний Суд у постановах від 17 квітня 2020 у справі № 905/2319/17, від 25 березня 2020 у справі № 570/1369/17, від 27 листопада 2019 у справі № 1540/3778/18 дійшов висновку, що переписка у «Viber», «Skype» та інших месенджерах, включно з голосовими повідомленнями та іншим, є належним електронним доказом у судових справах.
Згідно з долученими представником відповідача до матеріалів справи копіями рапортів, пояснень офіцерів батальйону поліції особливого призначення Корпус оперативно-раптової дії» (стрілецький) ГУНП у Львівській області та актів про відсутність на робочому місці позивач у період з 18.06.2024 по 23.07.2024 був відсутній на робочому місці з невідомих причин, у зв'язку з чим відповідачем проводилось службове розслідування та було відсторонено позивача від виконання службових обов'язків.
Під час телефонних розмов позивач повідомив посадових осіб відповідача, що на лікарняному не перебуває та не має наміру виходити на службу, оскільки вважає своє переведення на іншу посаду незаконним. Аудіозапис телефонної розмови з позивачем за 08.07.2024 долучено представником відповідача на електронному носії до матеріалів справи. Суд також встановив, що запрошення прибути для надання пояснень з приводу відсутності на робочому місці неодноразово скеровувались відповідачем на електронну пошту позивача, вказану ним у відповідній розписці.
Апеляційний суд погоджується, що відповідач в належний та допустимий спосіб вживав необхідних заходів для доведення змісту оскаржуваного наказу до відома позивача, однак позивач своєю поведінкою свідомо уникав спілкування з посадовими особами відповідача, з метою забезпечення собі можливості подальшого оскарження рішень та дій відповідача через процедурні порушення.
Таким чином, про переміщення на іншу посаду було відомо позивачу ще в червні 2024 року, однак позовну заяву про визнання протиправним та скасування наказу №324 о/с від 13.06.2024 позивач подав до суду лише 19.08.2024.
Доречним також є покликання суду першої інстанції на те, що на момент прийняття оскаржуваного наказу позивач був поліцейським та проходив службу в Національній поліції України.
Згідно з ч.1 ст.12 Закону України «Про Національну поліцію» поліція забезпечує безперервне та цілодобове виконання своїх завдань. Кожен має право в будь-який час звернутися за допомогою до поліції або поліцейського.
Отже, враховуючи особливий статус поліцейського та особливості проходження служби в поліції, позивач зобов'язаний був перебувати на робочому місці та виконувати покладені на нього повноваження на посаді, на яку його призначено.
Відтак, в разі перебування на службі позивач з високою вірогідністю мав би можливість дізнатися про порушення своїх прав, ознайомитись зі змістом наказу та отримати його копію, оскільки йому було відомо про прийняте відповідачем рішення про переміщення його на іншу посаду в інший підрозділ.
Тобто, ОСОБА_1 міг та повинен був дізнатись про місце проходження ним служби та обсяг покладених на нього повноважень, відтак мав можливість ознайомитись безпосередньо на робочому місці зі змістом наказу про його переміщення на іншу посаду.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що адміністративний позов подано з пропуском встановленого законом строку, а підстави для його поновлення відсутні, оскільки будь-які об'єктивні чи суб'єктивні обставини не позбавляли позивача можливості звернутися до суду у визначені законом строки з відповідним позовом до відповідача.
Оцінюючи в сукупності вищевикладене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що за таких умов в суду першої інстанції були достатні та належні підстави для залишення без розгляду позовної заяви в частині.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що встановлені у цій справі обставини не свідчать про застосування судом першої інстанції надмірного формалізму під час вирішення питання про поновлення процесуального строку на звернення до суду із цим позовом, про що вказує скаржник в апеляційній скарзі.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду не вбачається.
Керуючись ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року з питань залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог у справі №380/17638/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді О. М. Гінда
З. М. Матковська
Повне судове рішення складено 15.04.25