08 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/26102/24 пров. № А/857/9697/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,
з участю секретаря судового засідання : Скрутень Х. Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року (ухвалене головуючою-суддею Потабенко В.А. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Львові) у справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування рішення,
Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФУ, позивач) звернулося в суд із адміністративним позовом до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - ВПВР, відповідач), в якому просило скасувати постанову державного виконавця ВПВР ВП №76129511 від 16.12.2024 про накладення штрафу в розмірі 10200,00 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.02.2025 у задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ подало апеляційну скаргу, в якій через неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги ГУ ПФУ задовольнити повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції при вирішенні цієї справи не враховано, що рішенням цього ж суду від 20.12.2024 по справі №380/23519/24, яке на час ухвалення оскаржуваного рішення набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано постанову ВДВС ВП №76129511 від 05.11.2024 про накладення штрафу на ГУ ПФУ в розмірі 5100,00 грн. При цьому, судом встановлено, що рішення суду в частині проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01.10.2017 на підставі довідок №183, 184 від 05.07.2022, виходячи з відсоткового значення 86% грошового забезпечення, без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум, пенсійним органом виконане. Відтак, вказаним судовим рішенням надано правову оцінку правомірності дій ГУ ПФУ по виконанню рішення суду. Щодо виплати коштів, перерахованих на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду по справі №380/3139/24, їх виплата буде здійснена після виділення відповідних коштів з Державного бюджету України.
Відповідач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Відповідач та третя особа в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення судового засідання та вважає за можливе провести апеляційний розгляд за їх відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, представниці позивача Кожухар І.І., яка підтримала апеляційну скаргу, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги ГУ ПФУ задовольнити повністю, виходячи з наступного
З матеріалів справи видно, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14.06.2024 по справі №380/3139/24, було зобов'язано ГУ ПФУ у Львівській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.10.2017 на підставі довідок Спеціалізованої прокуратури у військові та оборонній сфері Західного регіону №183, №184 від 05.07.2022, виходячи з відсоткового значення основного розміру пенсії 86% грошового забезпечення, без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум. Рішення суду набрало законної сили 16.07.2024.
17.09.2024 Львівський окружний адміністративний суд видав виконавчий лист №380/3139/24.
05.11.2024 головним державним виконавцем ВПВР винесено постанову про накладення штрафу ВП №76129511, якою за невиконання без поважних причин рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, на ГУ ПФУ було накладено штраф у розмірі 5100,00 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.12.2024 позовні вимоги ГУ ПФУ були задоволені повністю. Визнано протиправною та скасовано постанову від 05.11.2024 ВП №76129511 про накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн.
Незважаючи на це, 16.12.2024 відповідачем було прийнято постанову про накладення на позивача штрафу за невиконання рішення суду в розмірі 10200,00 грн.
Вважаючи оспорювану постанову протиправною, ГУ ДПС звернулося до адміністративного суду з вимогою про її скасування.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вказав, що згідно резолютивної частини рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14.06.2024 по справі №380/3139/24 було зобов'язано ГУ ПФУ здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.10.2017 на підставі довідок Спеціалізованої прокуратури у військові та оборонній сфері Західного регіону №183, №184 від 05.07.2022, виходячи з відсоткового значення основного розміру пенсії 86% грошового забезпечення, без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.
Таким чином, суд дійшов висновку, що вказане рішення суду виконано не повністю, оскільки відповідач хоч і обчислив розмір пенсії ОСОБА_1 , виходячи з розміру 86% грошового забезпечення, однак, знову обмежив пенсію максимальним розміром.
Проте, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи, до яких суд прийшов при неповному їх з'ясуванні, виходячи з наступного.
Згідно ст.1291 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Пунктом дев'ятим частини другої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Згідно ч.1 ст.370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Відповідно до ст.1 Закону України “Про виконавче провадження» №1404-VІІІ від 02.06.2016 (далі - Закон №1404), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом першим частини першої статті 3 Закону №1404 передбачено, що примусовому виконанню підлягають, зокрема, виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Відповідно до ч.1 ст.18 Закону №1404, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Частина четверта статті 19 Закону №1404 зобов'язує сторони виконавчого провадження невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.
Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися всіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (ч.8 ст.19 Закону №1404).
Відповідно до абз.1 ч.6 ст.26 Закону №1404, за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів.
Частиною другою статті 63 Закону №1404 передбачено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Згідно ч.3 ст.63 Закону №1404, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
Відповідальність за невиконання рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, передбачена статтею 75 цього Закону. За цією нормою, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Аналіз приведених вище норм вказує на те, що виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду та завершальною стадією судового провадження. Невиконання боржником рішення суду, за яким він зобов'язаний вчинити дії у строки, визначені законодавством, без наявності для цього поважних причин, тягне за собою відповідальність у вигляді накладення штрафу.
Відповідно до ст.75 Закону №1404, підставою для застосування штрафу до боржника є невиконання у встановлений виконавцем строк рішення без поважних причин.
Поважними, в розумінні норм Закону №1404, можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Колегія суддів наголошує, що накладення штрафу за невиконання рішення, яке зобов'язує боржника до вчинення дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання. Водночас, обов'язковою умовою для накладення на боржника у виконавчому провадженні штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У свою чергу, обов'язковою умовою для накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі є встановлення факту повторного невиконання рішення без поважних причин.
Як видно з матеріалів справи, оспорювана постанова постановлена у зв'язку з повторним невиконанням рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17.09.2024 по справі №380/3139/24.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.12.2024 по справі №380/23519/24, постанову державного виконавця ВПВР про накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн ВП №76129511 від 05.11.2024 було визнано протиправною та скасовано.
При цьому, прийняття оспорюваної постанови прямо залежить від чинності вищевказаної постанови, яка в силу рішення суду, яке набрало законної сили втратило чинність.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав у державного виконавця про накладення штрафу у розмірі 10200,00 грн за повторне невиконання рішення боржником.
Проте, вказані обставини залишились поза увагою суду першої інстанції.
На думку колегії суддів, з приведеної вище підстави підлягає скасуванню оспорювана постанова, а інші доводи не мають вирішального значення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Згідно п.3 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є суттєвими та складають підстави для висновку про невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, у зв'язку з чим оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України задовольнити.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року по справі №380/26102/24 скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги Головного управління Пенсійного фонду України до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування рішення задовольнити повністю.
Скасувати постанову відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ВП №76129511 від 16 грудня 2024 року про накладення штрафу в розмірі 10200,00 грн.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук
Повне судове рішення складено 15.04.25