08 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/8677/24 пров. № А/857/3110/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,
з участю секретаря судового засідання : Скрутень Х.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду про забезпечення позову від 27 грудня 2024 року (постановлена головуючим-суддею Луцовичем М.М. в порядку письмового провадження у м. Ужгороді) у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
У грудні 2024 року адвокат Журавльов П.В. звернувся в інтересах Фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_1 в суд із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Закарпатській області (далі - ГУ ДПС, відповідач), в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДПС №234/07-16-24-12 від 06.11.2024 про анулювання реєстрації платника єдиного податку, яким анульовано реєстрацію ФОП ОСОБА_1 платником єдиного податку 30.09.2024 та зобов'язати відповідача поновити реєстрацію ФОП ОСОБА_1 платником єдиного податку 3 групи зі ставкою 5% з 01.10.2024, шляхом включення до реєстру платників єдиного податку.
Одночасно до суду було подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії оспорюваного рішення.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 27.12.2024 заяву було задоволено повністю. Зупинено дію оспорюваного рішення до набрання законної сили рішенням суду по справі №260/8677/24.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ГУ ДПС подало апеляційну скаргу, в якій через порушення норм процесуального права просить її скасувати та прийняти постанову, якою у задоволені заяви ОСОБА_2 , подану в інтересах ФОП ОСОБА_1 відмовити повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не у повній мірі проаналізована співмірність застосування відповідних заходів у формі зупинення оспорюваного рішення, оскільки взяті до уваги лише негативні наслідки, які можуть потенційно виникнути у позивачки, без урахування та аналізу наслідків для загальнодержавного бюджету. Разом з цим, заявником у цій справі не доведені та документально не підтверджені обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивачки, які б унеможливили захист її прав та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення по справі. Відтак, у межах цієї справи заявник не надав відповідних доказів, а самого лише твердження про можливе настання негативних наслідків для суб'єкта господарювання, не може свідчити про необхідність застосування заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оспорюваного рішення. При цьому, ознак протиправності оспорюваного рішення заявник не наводить, а фактичні обставини справи підлягають встановленню та доведенню на підставі відповідних доказів та аналізу норм права, які регулюють спірні правовідносини, під час розгляду справи по суті. Також судом першої інстанції не були враховані висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 24.04.2019 по справі №826/10936/18, від 01.06.2022 по справі №380/4273/21.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки ОСОБА_2 просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача Фітаса Є.С. який підтримав апеляційну скаргу, представника позивачки ОСОБА_2 , який заперечив проти її задоволення, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що прийняття рішення про виключення ФОП ОСОБА_1 з реєстру платників єдиного податку третьої групи за ставкою 5% має наслідком зміни системи оподаткування, формату розрахункового документа, існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивачки у вигляді зупинення господарської діяльності у зв'язку із застосуванням штрафних санкцій до ухвалення рішення у цій справі. Невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оспорюваного рішення істотно ускладнює ефективний захист прав та інтересів позивачки від порушень з боку суб'єкта владних повноважень у сфері господарської діяльності, а саме : право самостійно здійснювати господарську діяльність, оскільки анулювання реєстрації платника єдиного податку третьої групи за ставкою 5% призводить до негативних наслідків для позивачки, зокрема, до неможливості здійснення господарської діяльності, можливого розірвання ділових відносин з контрагентами, покладення додаткового обов'язку, у зв'язку з чим, для відновлення її прав та інтересів, необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1, 2 ст.150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно ч.1 ст.151 КАС України, позов може бути забезпечено : зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (ч.2 ст.151 КАС України).
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (ч.6 ст.154 КАС України).
Аналіз приведених вище норм дає підстави для висновку, що позов забезпечується з метою охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Заходи забезпечення мають вживаються лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними, навести підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Розглядаючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Аналогічні висновки щодо застосування норм процесуального права, викладені у постановах Верховного Суду від 12.10.2023 по справі №300/5005/22, від 21.09.2023 по справі №600/1531/23-а.
Судом встановлено, що оспорюваним рішенням було анульовано реєстрацію та виключено з реєстру платників єдиного податку ФОП ОСОБА_1 як платника єдиного податку третьої групи зі ставкою податку 5%.
Відповідно до п.299.11 ст.299 ПК України, у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб'єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом
Згідно п.п.3 п.299.10 ст.299 ПК України, реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 та підпунктом 298.8.6 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу, зокрема, у разі наявності податкового боргу у розмірі, що перевищує суму, визначену абзацом третім пункту 59.1 статті 59 цього Кодексу, на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів - в останній день другого із двох послідовних кварталів.
Тобто, анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи відбувається за чітко визначених та передбачених ПК України підстав і може бути реалізоване шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку.
Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов'язана з об'єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені п.1 ч.2 ст.150 КАС України.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 25.10.2023 по справі №160/11784/23.
Колегія суддів зазначає, що в спірних правовідносинах метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивачки, а також можливість реального виконання рішення суду й уникнення будь-яких труднощів при його виконанні у разі задоволення позову, оскільки при анулюванні реєстрації платником єдиного податку третьої групи за ставкою 5 відсотки позивачці буде змінено систему оподаткування, що зумовить застосування штрафних санкцій та призведе до зупинення її діяльності й матиме наслідком утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності та, у зв'язку з чим, для відновлення прав та інтересів позивачки необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Невжиття заходів забезпечення позову в даному випадку з наведених підстав може істотно ускладнити ефективний захист та поновлення прав і інтересів позивачки, для захисту яких вона звернулася до суду.
Колегія суддів вважає, що обраний заявницею спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та вжиття таких заходів спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що в спірних правовідносинах вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала постановлена відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Керуючись ст.ст. 150-152, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області залишити без задоволення, а ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду про забезпечення позову від 27 грудня 2024 року по справі №260/8677/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук
Повне судове рішення складено 15.04.25