Справа № 120/1269/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Томчук А.В.
Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.
16 квітня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Ватаманюка Р.В.
суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
в лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області (далі - відповідач), в якому просила:
- визнати протиправними дії щодо не зарахування до стажу роботи в поліції період служби в Державній пенітенціарній службі України з 04.07.2019 по 16.06.2023 із врахуванням вислуги років в календарному обчисленні 03 роки 11 місяців 12 днів та у пільговому обчисленні 05 років 03 місяці 06 днів;
- зобов'язати зарахувати до стажу служби в поліції, що дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, період служби в Державній пенітенціарній службі України з 04.07.2019 по 16.06.2023 із врахуванням вислуги років в календарному обчисленні 03 роки 11 місяців 12 днів та у пільговому обчисленні 05 років 03 місяці 06 днів.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 30.09.2024 позов задоволено частково.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
До суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач вказує про обґрунтованість рішення суду першої інстанції та просить залишити його без змін.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що
У період з 04.07.2019 по 16.06.2023 ОСОБА_1 проходила службу в підрозділі Державної пенітенціарної служби України «Вінницька установа виконання покарань (№1)», і на день звільнення мала спеціальне звання «сержант внутрішньої служби».
Згідно наказу начальника ДУ «Вінницька установа виконання покарань (№1)» від 165.06.2023 № 91/ОС-23 позивача звільнено з установи на підставі п. 7 ч.1 статті 77 Закону «Про Національну поліцію України». На момент звільнення зі служби вислуга позивача у календарному обчисленні становила 03 роки 11 місяців 12 днів та у пільговому обчисленні 05 років 03 місяці 06 днів.
Наказом начальника ГУНП у Вінницькій області від 19.06.2023 № 81 о/с позивача прийнято на посаду поліцейського відділення № 1 взводу № 2 роти конвойної служби ГУНП у Вінницькій області з 19.06.2023, з присвоєнням спеціального звання «сержант поліції». Встановлено стаж для виплати відсоткової надбавки за вислугу років станом на 19.06.2023 - 00 років 00 місяців 01 день.
У січні 2024 року позивач звернулась до відповідача із рапортом про зарахування до стажу служби в поліції, що дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, періоду служби в Державній пенітенціарній службі України з 04.07.2019 по 16.06.2023.
Разом з тим відповідач листом від 08.01.2024 № 122/04/12-2024, посилаючись на норми ч. 2 статті 78 Закону «Про національну поліцію України» відмовив у задоволенні рапорту у зв'язку із відсутністю правових підстав.
Не погоджуючись з такими діями суб'єкта владних повноважень, ОСОБА_1 звернулась із цим позовом до суду.
Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Отже апеляційний суд не надає правової оцінки постанові суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
За приписами абзацу першого частини першої, частини другої статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Статтею 78 Закону № 580-VIII передбачено, що стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.
До стажу служби в поліції зараховуються:
1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду;
2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту;
3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду;
4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції;
5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони;
6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР.
Так, згідно матеріалів справи у період з 04.07.2019 по 16.06.2023 ОСОБА_1 проходила службу в ДУ «Вінницька установа виконання покарань (№1).
Трудова книжка позивача від 04.07.2019 УС № 031007містить відомості про роботу ОСОБА_1 у Державній кримінально-виконавчій службі України у період з 04.07.2019 по 16.06.2023.
При цьому спірні правовідносини між сторонами склались щодо не зарахування відповідачем позивачу до стажу служби в поліції стажу роботи в Державній пенітенціарній України.
Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Кримінально-виконавчого кодексу України від 11 липня 2003 року № 1129-IV до законодавчого врегулювання питань проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань та його соціального захисту на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи поширюються дія статей 22 і 23 Закону України «Про міліцію», а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ.
Спеціальним Законом, який визначає правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження, є Закон України від 23 червня 2005 року № 2713-IV «Про державну кримінально-виконавчу службу України» (надалі - Закон № 2713), що набрав чинності 20 липня 2005 року.
У попередніх редакціях частини п'ятої статті 23 цього Закону (до змін від 10 липня 2015 року та від 06 грудня 2016 року) було передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюються дія статей 22 і 23 Закону України «Про міліцію», а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ. На працівників кримінально-виконавчої служби поширюються умови оплати праці, передбачені для працівників органів внутрішніх справ, які не мають спеціальних звань.
Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» частину п'яту статті 23 Закону № 2713 викладено в такій редакції: «На осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України».
Сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначені Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV.
Згідно з преамбулою зазначеного Статуту його дія поширюється на осіб начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України та податкової міліції, які повинні неухильно додержуватися його вимог.
Частиною першою статті 6 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» закріплено, що Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Крім того, у постанові від 20 жовтня 2022 року у справі № 160/11127/20 Верховний Суд зазначив, що системний аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що фактично законодавець поширив дію усіх норм, які врегульовують порядок і умови проходження служби працівниками органів внутрішніх справ, а надалі - поліцейськими, на працівників кримінально-виконавчої служби.
Отже, на позивача, як і на інших працівників кримінально-виконавчої служби (окрім тих, на яких розповсюджується дія Закону України «Про державну службу»), під час проходження ними служби в період, що досліджується, розповсюджується дія нормативно-правових актів органів внутрішніх справ України, а надалі - поліції, в тому числі й дія статей 22, 23 Закону України «Про міліцію» та відповідні норми Закону № 580, Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України.
Тобто, всі обов'язки, обмеження служби в органах внутрішніх справ та поліції, її специфічні умови, порядок та підстави дисциплінарної відповідальності визнані законодавцем тотожними умовам проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань.
Крім того, у постанові від 20 жовтня 2022 року у справі № 160/11127/20 Верховний Суд зазначив, що системний аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що фактично законодавець поширив дію усіх норм, які врегульовують порядок і умови проходження служби працівниками органів внутрішніх справ, а надалі - поліцейськими, на працівників кримінально-виконавчої служби.
Зокрема, Верховний Суд дійшов висновку про те, що всі обов'язки, обмеження служби в органах внутрішніх справ та поліції, її специфічні умови, порядок та підстави дисциплінарної відповідальності визнані законодавцем тотожними умовам проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань.
У підсумку Верховний Суд констатував, що служба в органах Державної кримінально-виконавчої служби України має такий же правовий статус, як і служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 01 серпня 2023 року у справі № 240/30024/21.
Разом з тим, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що служба в Державній кримінально-виконавчій службі України відсутня у переліку, визначеному статтею 78 Закону № 580, а тому не може бути зарахована до стажу служби в поліції. Проте відповідач оминає те, що чинним на час проходження позивачем служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України та виникнення спірних правовідносин законодавством статус осіб, які проходили службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, прирівнювався до статусу осіб, які перебували на службі в органах внутрішніх справ, а відповідно до пункту 3 частини другої статті 78 Закону № 580 до стажу служби в поліції зараховується служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу.
Твердження відповідача про те, що служба в Державній кримінально-виконавчій службі України (Державній пенітенціарній службі України) відсутня у переліку, визначеному статтею 78 Закону № 580-VIII, а тому не може бути зарахована при проведенні перерахунку стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років і надання додаткової оплачуваної відпустки є помилковими, оскільки на час проходження позивачем служби відповідно до пункту 3 частини другої статті 78 Закону № 580-VIII до стажу служби в поліції зараховується служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу, які мають такий самий правовий статус які в органах Державної кримінально-виконавчої служби України (Державної пенітенціарної служби).
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, щодо протиправності дій Головного управління Національної поліції у Вінницькій області щодо відмови у зарахуванні ОСОБА_1 до стажу роботи в поліції періоду служби в Державній кримінально-виконавчій службі України з 04.07.2019 по 16.06.2023.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Ватаманюк Р.В.
Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.