П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
15 квітня 2025 р.м. ОдесаСправа № 493/244/25
Перша інстанція: суддя Ільніцька О.М.,
повний текст судового рішення
складено 06.03.2025, м. Балта
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Вербицької Н.В.
- Кравченка К.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Балтського районного суду Одеської області від 06 березня 2025 року за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, -
11.02.2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив суд:
- скасувати постанову №957 від 24.01.2025 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 майором ОСОБА_2 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за ч. 3 ст. 2101 КУпАП у виді штрафу у розмірі 17 000 грн.
В обґрунтування позову зазначив, що 24.01.2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 винесена постанова № 957 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 грн.
Вказану постанову ОСОБА_1 вважає незаконною та просить її скасувати, посилаючись на те, що оскаржувана постанова не містить конкретно, у чому полягає порушення ним вимог ч. 1 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», як в редакції на дату початку порушення 02.11.2013 року (11.08.2013), так і на дату, зазначену в постанові, а саме станом на 2006 рік. Оскаржуваною постановою не зазначено конкретну норму, на яку посилається відповідач, а також не зазначено на яку редакцію закону посилається відповідач під час складання протоколу та оскаржуваної постанови. Оскаржувана постанова не містить конкретно, в чому полягає порушення ним вимог законодавства. Відповідач в оскаржуваній постанові посилається на п. 1.1, 1.4, 1.10 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, не зазначивши, в якій редакції дана норма та яким нормативним документом затверджена. Також незрозуміло, в якій саме редакції нормативний документ, яким затверджені Правила, на які посилається відповідач під час складання протоколу та оскаржуваної постанови. 04.02.2025 року позивачу був вручений протокол та постанова №957 від 24.01.2025 року, в якій зазначено, що позивача повідомлено, про те що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 13 год. 24 січня 2025 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 , кабінет № 1. Постанова розглянута в день складання протоколу, а сам протокол 40/1 від 24.01.2025 року, в якому зазначено, що позивач повідомлений про час, дату розгляду справи про адміністративне правопорушення, йому вручений разом з оскаржуваною постановою лише 04.02.2025 року, тобто на 11 день після його складання та винесення постанови, чим позивач був позбавлений можливості бути присутнім під час його розгляду, про що свідчить відсутність будь-яких пояснень позивача, тому вважає, що при складанні протоколу про адміністративне правопорушення порушено вимоги ст. 268, 245, 249, 279 КУпАП. Крім того зазначає, що з 19.05.2024 року введено норму ч. 3 ст. 210 КУпАП, яка передбачає адміністративну відповідальність за невиконання правил військового обліку. Відносно нього склали протокол за ч. 3 ст. 210 КУпАП за те, що він повинен був стати на військовий облік призовників з 02.11.2013 року по 01.05.2023 року, та після 01.05.2023 року після досягнення віку 27 років на військовий облік військовозобов'язаних (хоча 27 років позивачу виповнилося лише 02.11.2023 року), на той момент коли не існувало норми ч. 3 ст. 210 КУпАП. Таким чином вважає, що в його діях немає ні події, ні складу адміністративного правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП.
Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 06 березня 2025 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.
Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Апелянт не погоджується з вказаним рішенням суду та вважає його незаконним, прийнятим через неправильно установлені обставини, що мають значення для справи, в тому числі внаслідок неправильного дослідження та оцінки доказів, а також внаслідок неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.
Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 2 ст.313 КАС України неявка сторін належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, не перешкоджає слухання справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 від 28.11.2012 року (а.с.14-15). Згідно копії витягу з реєстру територіальної громади з 30.11.2012 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с.11 зворот)
Відповідно до копії довідки № 3/97 військово-лікарської комісії від 24.01.2025 року, з якою ОСОБА_1 ознайомлений 24.01.2025 року, солдат ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , придатний до військової служби. (а.с.13)
24 січня 2025 року старшим офіцером відділення обліку мобілізаційної роботи ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3 складено протокол про адміністративне правопорушення 40/1, у якому зафіксовано, що 24.01.2025 року під час дії особливого періоду, військового стану та мобілізації до ІНФОРМАЦІЯ_5 прибув військовозобов'язаний ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Під час перевірки документів було встановлено, що ОСОБА_1 з 30.11.2012 року зареєстрований за місцем проживання: АДРЕСА_1 (назва адреси після перейменування), але на військовому обліку призовників в період з 02.11.2013 року по 01.05.2023 року не перебував. Після 01.05.2023 року, всупереч вимог ч. 1 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції станом на 2006 рік) після досягнення віку 27 років за місцем проживання на військовий облік військовозобов'язаних до ІНФОРМАЦІЯ_5 не став. В подальшому, діючи з єдиним протиправним умислом, спрямованим на порушення правил військового обліку, ігнорував вимогу п. 1.1 «Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів», відповідно до якого військовозобов'язані повинні перебувати на військовому обліку за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання - у відповідних районних територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки. Не мав будь-якого чинного військово-облікового документу та не мав підстав, вважати, що він належним чином виконує правила військового обліку. З 24.01.2025 року він вирішив подати на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, але подати не зміг через відсутність його на військовому обліку. 20.01.2025 року ОСОБА_1 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_5 та був направлений на ВЛК. 24.01.2025 року прибув до ІНФОРМАЦІЯ_5 та написав заяву про взяття на військовий облік військовозобов'язаних. Відповідно до вищенаведеного в період з 02.11.2013 року по 20.01.2025 року він в супереч вимог п.п.3.1, 3.2 глави 3 розділу ІІ «Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», затвердженого наказом МО України № 402 від 14.08.2008 року, взагалі не проходив медичний огляд військово-лікарською комісією, чим порушив також п. 1.4 «Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів», відповідно до якого він повинен проходити медичний огляд та лікування в закладах охорони здоров'я згідно з рішенням територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки та порушив вимоги п. 1.10 «Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів», відповідно до якого він повинен звіряти не рідше одного разу на п'ять років власні персональні дані з обліковими даними районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, взагалі не звіряв свої персональні дані. Вказані правопорушення ОСОБА_1 скоював, діючи за єдиним протиправним умислом на порушення правил військового обліку. Своїми діями ОСОБА_1 вчинив правопорушення, передбачене ст. 210 ч. 3 КУпАП. (а.с.17)
24.01.2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 винесена постанова №957 про притягнення ОСОБА_1 за вказане правопорушення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП та на нього накладене адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000,00 грн.
Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Положенням ч. 3 ст. 210 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, вчинене в особливий період, та тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
При цьому, ст. 210 КУпАП доповнена ч. 3 та викладена у новій редакції на підставі Закону України «Про внесення змін до КУпАП щодо удосконалення відповідальності за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3696-ІХ від 09.05.2024 року, який набрав чинності 19.05.2024 року.
Особливим періодом згідно зі ст. 1 Закону України «Про оборону України» є період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
Так, Указом Президента України № 303/2014 від 17.03.2014 «Про часткову мобілізацію» було прийнято рішення про оголошення та проведення загальної мобілізації, а отже з цього періоду в Україні діє особливий період.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII.
Положеннями частин 1 - 3 статті 1 цього Закону визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно з ч.9 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Відповідно до ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані:
-уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки;
-прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів;
-проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;
-проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі;
-виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Частиною 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ та пред'являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.
За умовами ч.2 ст.26 цього Закону громадяни за невиконання своїх обов'язків щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації несуть відповідальність згідно із законом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, Додатком 2 вказаного порядку визначено також Правила військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі Правила).
Відповідно до п. 1 Правил призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні, зокрема:
-перебувати на військовому обліку;
-прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов'язаних та резервістів;
-у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії правового режиму воєнного стану: мати при собі військово-обліковий документ разом з документом, що посвідчує особу, та пред'являти їх за вимогою уповноваженого представника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Держприкордонслужби у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон.
З матеріалів справи вбачається, що стан на день винесення оскаржуваної постанови, щоа фактично не заперечується ОСОБА_1 , останній не перебував на військовому обліку.
Згідно ст.42 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та п.19 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів» №1487 громадяни України, винні в порушенні правил військового обліку громадян України, а також у вчиненні інших порушень законодавства про військовий обов'язок і військову службу, несуть відповідальність згідно із законом.
Частиною 3 ст.210 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність у випадку порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку в особливий період.
Зі змісту оспорюваної постанови вбачається, що 24.01.2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 винесена постанова №957 про притягнення ОСОБА_1 за вказане правопорушення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладене адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 17000,00 грн. Так, 24 січня 2025 року під час дії особливого періоду, військового стану та мобілізації до ІНФОРМАЦІЯ_5 прибув військовозобов'язаний ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Під час перевірки документів було встановлено, що ОСОБА_1 з 30.11.2012 року зареєстрований за місцем проживання: АДРЕСА_1 (назва адреси після перейменування), на військовому обліку призовників в період з 02.11.2013 року по 01.05.2023 року не перебував. Після 01.05.2023 року, всупереч вимог ч.1 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції станом на 2006 рік) після досягнення віку 27 років за місцем проживання на військовий облік військовозобов'язаних до ІНФОРМАЦІЯ_5 не став. В подальшому, діючи з єдиним протиправним умислом, спрямованим на порушення правил військового обліку, ігнорував вимогу п.1.1 «Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів», відповідно до якого військовозобов'язані повинні перебувати на військовому обліку за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання - у відповідних районних територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до вищенаведеного, в період з 02.11.2013 року по 20.01.2025 року ОСОБА_1 в супереч вимог п.п. 3.1, 3.2 глави 3 розділу ІІ «Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», затвердженого наказом МО України № 402 від 14.08.2008 року, взагалі не проходив медичний огляд військово-лікарською комісією, чим порушив також п. 1.4 «Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів».
Згідно з п.1 ст.247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Згідно ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З цього виходить, що окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї. В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Зазначене узгоджується з постановою Верховного Суду від 26.04.2018 у справі № 338/1/17.
Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
У свою чергу, наявність чи відсутність адміністративного правопорушення встановлюється уповноваженою особою на підставі доказів, перелік яких визначений ст.251 КУпАП.
Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_1 на підставі рішення ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_6 визнаний придатний до військової служби за ст. 64В, гр. ІІ наказу МОУ №402 від 2008, ВЛК №3/97 від 24.01.2025 р. Відповідно до військово - облікового документу №240120254096795700002, в розділі «Відмітки про військовий облік» зазначено дату взяття на військовий облік, а саме 24.01.2025 року.
Отже, як свідчать матеріали справи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в період з 02.11.2013 року по 24.01.2025 року не перебував на військовому обліку.
Відомостей відносно того, що позивач, на момент винесення оскаржуваної постанови, перебував на військовому обліку та мав статус військовозобов'язаного матеріали даної адміністративної справи не містять.
Судовим розглядом встановлено, що факт не перебування на військовому обліку фактично позивачем не заперечується.
Разом з тим позивач наполягає на безпідставність його притягнення до адміністративної відповідальності, а також наявність процедурних порушень з боку відповідача при складанні та винесенні постанови.
Колегією суддів при дослідженні матеріалів справи встановлено, що зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що позивач був ознайомлений з ним, повідомлений про дату розгляду справи.
Позивач був присутній при розгляді справи, будь-яких заяв, клопотань при розгляді справи не подавав, в тому числі і про відкладення розгляду справи, про необхідність отримання правової допомоги.
Доводи апелянта про те, що оскаржувана постанова отримана ним 04.02.2025 року, а тому не міг був присутнім під час її розгляду, спростовуються матеріалами справи. Так, оскаржувана постанова, так само як і протокол містить підпис позивача та дату - 24.01.2025 р.
На переконання колегії суддів, відповідачем було дотримано процедуру розгляду справи про адміністративне правопорушення, оскаржувана постанова містить необхідні реквізити, у тому числі, виклад обставин правопорушення, установлених під час розгляду справи, посилання на правові норми, порушення яких стало підставою для притягнення позивача до відповідальності, а судовим розглядом підтверджено вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП.
При цьому, процедурних порушень, що мали б реальний вплив на вирішення даного спору, колегією суддів не встановлено, тому, притягнення позивача до відповідальності за оскаржуваною постановою, є законним.
Щодо посилань апелянта на те, що норму яка передбачає адміністративну відповідальність за невиконання правил військового обліку, ч. 3 ст. 210 КУпАП, введено лише з 19.05.2024 року, в той час як складений нього протокол охоплює період з 02.11.2013 року по 01.05.2023 року, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки як вже зазначалось на момент складання постанови, а саме 24.01.2025 року, тобто після 19.05.2024, ОСОБА_1 не перебував на військовому обліку, чим порушив «Правила військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів».
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП, і накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн, оскільки останній на час винесення постанови не перебував на військовому обліку військовозобов'язаних, порушивши правила військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що свідчить про наявність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210 КУпАП.
Доводи викладені у апеляційній скарзі, є безпідставними та спрямовані лише на уникнення відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Ухвалюючи судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття судового рішення.
Ураховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про законність оскаржуваної постанови та скоєння позивачем адміністративного правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП.
Керуючись ст.ст.308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення, рішення Балтського районного суду Одеської області від 06 березня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.В. Джабурія
Судді К.В. Кравченко Н.В. Вербицька