П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
15 квітня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/32638/24
Перша інстанція: суддя Радчук А.А.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,
суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.12.2024 у справі № 420/32638/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
Короткий зміст позовних вимог.
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний остаточний розрахунок на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням з військової служби;
- зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України сплатити ОСОБА_1 за період з 01.06.2023 по 01.12.2023 включно його середнє грошове забезпечення відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, за несвоєчасний остаточний розрахунок на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням з військової служби.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач у періоди з 03.08.2008 по 06.08.2011, з 01.09.2014 по 18.03.2015 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 по контракту, а в період з 01.03.2022 по 14.06.2023 - по мобілізації, є учасником бойових дій. Наказом від 31.05.2023 № 249-ОС, звільнений з військової служби за підпунктом «б» (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку) пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військової обов'язок і військову службу». Проте, як зазначено у позові, відповідач під час служби в період з 01.03.2022 по 31.05.2023 року та при звільненні протиправно здійснив розрахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік", що у подальшому стало предметом судового розгляду. Позивач вказує, що на виконання судового рішення у справі № 420/4803/24, 28.09.2024 року на його банківський рахунок військовою частиною нараховано та виплачено два платежі: 110 390, 10 грн. та 8389, 38 грн. У зв'язку з викладеним 30.09.2024 року позивач направив відповідачу звернення щодо виплати середньомісячного заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 01.06.2023 (наступний день після звільнення) по 01.12.2023. Однак, як стверджує позивач, на день подачі позову відповідь на звернення він не отримав.
Як вважає позивач, оскільки його виключено зі списків особового складу 31.05.2023 року, а остаточний розрахунок проведено 28.09.2024, то відповідачем допущено затримку розрахунку при звільненні, який компенсується за період з 01.06.2023 по 01.12.2023, тобто не більш як за шість місяців відповідно до ст. 117 КЗпП України. На підставі ст.ст. 116, 117 КЗпП України, він має право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, розрахованого відповідно до постанови КМУ «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, невиплата якого стала підставою звернення до суду із цим позовом.
Представник відповідача надав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позову. В обґрунтування відзиву зазначено, що оскільки військовим законодавством в сфері грошового забезпечення не передбачено виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, як і не має вказівки застосовувати норми статей 116-117 КЗпП, то в/ч НОМЕР_2 не повинна його виплачувати взагалі, так як зобов'язана діяти лише в межах того, що викладено в законодавстві. Отже, протиправна складова в діях в/ч НОМЕР_2 щодо не виплати позивачу середнього грошового забезпечення, на переконання відповідача, відсутня.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 26.12.2024 у справі № 420/32638/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії задовольнив.
Визнав протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.06.2023 по 01.12.2023.
Стягнув з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.06.2023 по 01.12.2023 у сумі 135 944, 72 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду представник НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- суд першої інстанції не врахував, що присуджений середній заробіток перевищує розмір доплаченого грошового забезпечення позивача, що не відповідає принципу співмірності;
- суд першої інстанції залишив поза увагою, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення статей 116, 117 КЗпП, позаяк правовідносини щодо військової служби не є об'єктом трудового права;
- суд першої інстанції не надав оцінки всім доводам відповідача в оскаржуваному рішенні.
- інші доводи апеляційної скарги відтворюють зміст відзиву на позовну заяву.
Обставини справи.
Судом першої інстанції встановлено, що Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 ; є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим 15.06.2015 року ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 22).
Згідно витягу із наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 31.05.2023, старшого сержанта ОСОБА_2 (11-0680-4-1), призваного на військову службу по мобілізації, начальника електростанції групи інженерних робіт відділення інженерного забезпечення, який звільнений з військової служби у відставку наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 29.05.2023 за підпунктом "б" (за станом здоров'я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з 31.05.2023 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с. 23).
Судом встановлено, що після звільнення з військової служби між позивачем та Військовою частиною НОМЕР_2 виникли спірні правовідносини щодо нарахування та виплати окремих видів грошового забезпечення, які були вирішені у судовому порядку.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01.07.2024 року у справі №420/4803/24 визнано протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 01.03.2022 року по 19.05.2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення та премії, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01.01.2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти. Зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 01.03.2022 року по 19.05.2023 року, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення та премії, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року (в період з 01.03.2022 року по 31.12.2022 року) та на 01.01.2023 року (в період з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року), на відповідні тарифні коефіцієнти та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.
28.09.2024 року на виконання судового рішення по справі №420/4803/24 військовою частиною НОМЕР_2 виплачено на користь позивача грошове забезпечення та грошову допомогу для оздоровлення у сумі 110 390, 10 грн. та 8389, 38 грн. (а.с. 30-31).
30.09.2024 року позивач направив на ім'я начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України звернення щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку з 01.06.2023 по 01.12.2023 (а.с. 32-34).
Однак, як стверджує позивач, на день подачі позову відповідь на звернення він не отримав.
Як вважає позивач, оскільки його виключено зі списків особового складу 31.05.2023, а остаточний розрахунок проведено 28.09.2024, то відповідачем допущено затримку розрахунку при звільненні, яка компенсується виплатою середнього заробітку за період з 01.06.2023 по 01.12.2023 рр., тобто не більш як за шість місяців відповідно до ст. 117 КЗпП України.
Вважаючи вищевказану бездіяльність відповідача протиправною позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Висновок суду першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не провів з позивачем при звільнення з військової служби остаточний розрахунок, а отже позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Щодо визначення періоду та суми компенсації за затримку розрахунку при звільненні суд зазначив, що недоцільним в даному випадку є застосування правового підходу до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку з урахуванням принципу співмірності і зменшення виплати.
За наведеного суд першої інстанції виснував, що у позивача наявне право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 01.06.2023 (наступний день після звільнення) по 01.12.2023 (обмеження компенсації 6-ти місячним строком).
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Ключові спірні питання, в контексті розгляду даної справи, в межах доводів апеляційної скарги стосуються:
- поширення на правовідносини щодо військової служби положень статей 116, 117 КЗпП;
- можливості застосування до суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача принципу пропорційності (співмірності).
Вирішуючи спірне питання, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
Щодо поширення на правовідносини з військової служби положень статей 116, 117 КЗпП.
Відповідно до абзацу 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України №1153, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
За приписами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною 1 статті 117 Кодексу законів про працю України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 Кодексу законів про працю України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Разом з тим статті 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до Постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі № 821/1083/17 де зазначено, що аналізуючи застосування статей 116, 117 Кодексу законів про працю України колегія суддів дійшла до висновку, що цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.
Верховний Суд у постанові від 16.04.2020 у справі № 822/3307/17 вказав, що непоширення норм Кодексу законів про працю України (далі -КЗпП України) на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
У вказаній вище постанові Суд зазначив, що питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
Враховуючи наведене Суд виснував, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку що на військовослужбовців, які проходять військову службу в військових формуваннях, норми статті 117 КЗпП України не поширюються.
З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що на спірні правовідносини поширюються положення статей 116, 117 КЗпП.
Щодо можливості застосування до суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача принципу пропорційності (співмірності).
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»; далі - «Закон №2352-ІХ») у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.
Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (див. зокрема постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15).
Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Проте, колегія суддів зауважує, що указаний підхід Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15, до застосування статті 117 КЗпП України в окресленому контексті не відповідає правовому регулюванню, яке належить застосовувати до спірних правовідносин.
З огляду на це варто зауважити, що питання про застосування приписів статті 117 КЗпП України у вимірі правовідносин, подібних до тих, які розглядаються в цій справі, не завжди мало однакову правову оцінку суду касаційної інстанції.
Після ухвалення постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 викладена в ній позиція (зокрема щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).
Проте, колегія суддів враховує висновки Верховного Суду у постанові від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, відповідно до яких Суд наголошує, що правова позиція суду першочергово повинна ґрунтуватись на нормативному регулюванні спірних правовідносин, зміна якого може вплинути на те, яким чином її застосовувати до правовідносин, які виникли після цієї зміни.
Як вже зазначалось з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Проте, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15, щодо пропорційності зменшення середнього заробітку, на який посилається відповідач, викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.
Наведений у вищевказаній постанові Великої Палати Верховного Суду підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Одночасно, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ.
Тотожні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22.
Колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв'язку з несвоєчасним розрахунком відповідача при звільненні позивача з військової служби у відставку з 31.05.2023.
Відтак, на момент звільнення позивача зі служби, як і на момент звернення позивача з даним адміністративним позовом до суду, стаття 117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ.
Тобто, час затримки розрахунку відповідача з позивачем при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями, без застосування принципу співмірності.
З огляду на викладене, на думку колегії суддів, є правильними висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.
Принагідно апеляційний суд зауважує, що апелянтом в апеляційній скарзі не оскаржується розрахунок судом суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також складові такого розрахунку, яка підлягає виплаті відповідачем позивачу.
З урахуванням викладеного, відповідно до положень частини 1 статті 308 КАС України, апеляційний суд не надає оцінку не оскарженій частині рішення суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги.
Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на те, що суд першої інстанції не надав оцінки всім доводам відповідача в оскаржуваному рішенні, позаяк такі не спростовують правильності рішення суду першої інстанції по суті.
Інші доводи апеляційної скарги, яким надано оцінку в мотивувальній частині постанови, встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх рішення.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з частиною 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.12.2024 у справі № 420/32638/24 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді А.Г. Федусик Г.В. Семенюк