16 квітня 2025 року м. Дніпросправа № 340/5529/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Щербака А.А., Баранник Н.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15 січня 2025 року (суддя 1-ї інстанції Притула К.М.) в адміністративній справі №340/5529/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
21.08.2024 ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач-2), в якій просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення № 111250002325 від 22.02.2024 року Головного управлінням Пенсійного фонду України у Київській області;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути, заяву ОСОБА_1 від 15.02.2024 року за призначенням пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 22.12.1982 року по 27.04.1984 року, з 21.10.1995 року по 19.01.1997 року та період навчання з 01.09.1979 року по 20.07.1979 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачами неправомірно відмовлено у призначені пенсії за віком та не зараховано до страхового стажу роботи з 22.12.1982 по 27.04.1984, з 21.10.1995 по 19.01.1997 та період навчання з 01.09.1979 по 20.07.1981. Вважає оскаржуване рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України у Київській області протиправним та просить позов задовольнити в повному обсязі.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15 січня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення №111250002325 від 22.02.2024 року Головного управлінням Пенсійного фонду України у Київській області.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути, заяву ОСОБА_1 від 15.02.2024 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 22.12.1982 року по 27.04.1984 року, з 21.10.1995 року по 19.01.1997 року та період навчання з 01.09.1979 року по 20.07.1981 року, з урахуванням висновків суду.
В задоволені решти позовних вимог відмовлено та здійснено розподіл судових витрат у справі.
Відповідачем-2 на вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції помилково дійшов до висновку щодо необхідності зарахування до страхового стажу позивача спірних періодів роботи, оскільки у період з 22.12.1982 по 27.04.1984 у записі про звільнення позивача відсутній наказ; у період з 21.10.1995 по 19.01.1997 - виправлено дату звільнення та не завірено належним чином, а щодо періоду навчання з 01.09.1979 по 20.07.1981 вказує, що записи у свідоцтві № 3487 не засвідчені печаткою навчального закладу. Враховуючи викладене, скаржник не вбачає в своїх діях порушення діючого Пенсійного законодавства.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому просить відмовити у її задоволенні.
Відповідач-1 правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
В силу пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 15.02.2024 позивач звернулася до Пенсійного фонду України в Кіровоградської області з заявою про призначення пенсії за віком.
Заява позивача про призначення пенсії за віком від 15.02.2024 була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області.
За результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 22.02.2024 №111250002325.
Відповідно до рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 22.02.2024 № 111250002325 підставою для відмови пенсії є наступні обставини, до страхового стажу не зараховано: періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , а саме: з 22.12.1982 по 27.04.1984, оскільки у записі про звільнення відсутній наказ; з 21.10.1995 по 19.01.1997, оскільки виправлено дату звільнення та не завірено належним чином. Для зарахування необхідно надати уточнюючі довідки про періоди роботи, видані підприємствами, на яких працювала заявниця, на підставі первинних документів за час виконання роботи.
Також, не зараховано навчання з 01.09.1979 по 20.07.1981 згідно свідоцтва № 3487.
Відмовлено в призначені пенсії за віком відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки заявниця не набула необхідного страхового стажу.
Не погодившись із відповідним рішенням позивач звернулась до суду із даним позовом.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги частково виходив з того, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів на підприємстві, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах. Оскільки рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 111250002325 від 22.02.2024 прийняте без належної оцінки обставин, що мають значення для прийняття рішення, суд першої інстанції визнав його протиправним та скасував, а також зобов'язав відповідача-2 повторно розглянути, заяву позивача про призначення пенсії за віком, зарахувавши до її страхового стажу спірні періоди роботи та навчання, з урахуванням висновків суду.
Суд апеляційної інстанції переглядаючи судове рішення доходить наступних висновків.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частина третя статті 4 Закону № 1058-IV визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною першою статті 26 Закону №1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Відповідно до частини другої статті 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац перший частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV).
Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
За приписами статті 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.
Пунктом 3 зазначеного Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За змістом пункту 8 Порядку №637 період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
Відповідно до пункту 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а, від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17.
Як вбачається з матеріалів справи, у межах спірних правовідносин позивачем заявлено позовні вимоги щодо відмови у призначенні пенсії за віком рішенням від 22.02.2024, а також щодо не зарахування до страхового стажу періодів роботи: з 22.12.1982 по 27.04.1984, з 21.10.1995 по 19.01.1997 та періоду навчання: з 01.09.1979 по 20.07.1981.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 наявні записи з відповідними відомостями про працю у періоди з 22.12.1982 по 27.04.1984, з 21.10.1995 по 19.01.1997 (а.с.16-20).
Також, на підтвердження даних періодів роботи позивачкою надано до суду відповідні архівні довідки (а.с.22,23,24).
Згідно ж копії свідоцтва №3487, виданого 20.07.1981, позивач у період з 01.09.1979 по 20.07.1981 навчалась в Ставропільському крайовому професіональному торгово-кулінарному училищі та рішенням кваліфікаційної комісії від 20.07.1981 їй присвоєно кваліфікацію «контролер касир продовольчих магазинів самообслуговування» (а.с. 21).
У дипломі містяться підписи голови державної кваліфікаційної комісії та директора училища.
З оскаржуваного рішення вбачається, що підставою для відмови у зарахуванні вищевказаних спірних періодів трудової діяльності позивача та навчання, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області в оскаржуваному рішенні зазначає наступне:
- з 22.12.1982 по 27.04.1984, оскільки у записі про звільнення відсутній наказ;
- з 21.10.1995 по 19.01.1997, оскільки виправлено дату звільнення та не завірено належним чином;
- з 01.09.1979 по 20.07.1981, оскільки записи у свідоцтві №3487 не засвідчені печаткою навчального закладу.
Суд апеляційної інстанції критично ставиться до означених тверджень Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, оскільки обов'язок щодо заповнення як трудових книжок, так і свідоцтв про освіту покладено саме на роботодавця та керівництво навчальних закладів.
Так, на момент заповнення трудової книжки позивача була чинна Інструкція «Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях», що затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 року № 162 (далі - Інструкція №162).
Відповідно до п.2.2 розділу 2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. В трудову книжку вносяться: дані про робітника: прізвище, ім'я та по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність.
Пунктом 2.3. розділу 2 Інструкції №162 передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також про нагороди і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні в день звільнення і повинні повністю відповідати тесту наказу (розпорядження).
З кожним записом, що вноситься на підставі наказу (розпорядження) в трудову книжку про прийом на роботу, переводах на іншу постійну роботу і звільнення, адміністрація зобов'язана ознайомити власника цієї книжки під підпис в особовій картці (п.2.4. розділу 2 Інструкції).
Відповідні вимоги щодо заповнення трудових книжок містяться і в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110 (далі - Інструкція № 58).
Відповідно до п. 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення.
Згідно з п.2.6 Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до п. 4.1 Інструкції №58, у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналізуючи вищевказані норми, суд доходить до висновку, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок працівників та внесення в них достовірних відомостей саме на роботодавців, також на керівників підприємств (роботодавців) покладено і обов'язок по заміні печаток і штампів цих підприємств.
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто таким працівником. Обов'язок ведення трудових книжок (заповнення, внесення відповідних записів та засвідчення з проставленням печатки підприємства або відділу кадрів, внесення виправлень та/або змін до записів) законодавцем покладено на адміністрацію підприємств (власника або уповноважений ним орган). Крім того, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому, власне, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.
Також, колегія суддів звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідної тривалості, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки та видачі довідок. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.
З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про протиправність оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області та з метою відновлення порушеного права позивача зобов'язав відповідача-2 повторно розглянути, заяву позивача про призначення пенсії за віком, зарахувавши до її страхового стажу спірні періоди роботи та навчання, з урахуванням висновків суду.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи та ухвалив рішення з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, підстави для скасування судового рішення відсутні.
Розподіл судового збору не здійснюється у відповідності до норм ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15 січня 2025 року в адміністративній справі №340/5529/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення (16.04.2025) та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст 328, 329 КАС України.
Повне судове рішення складено 16.04.2025р.
Головуючий - суддя Н.І. Малиш
суддя А.А. Щербак
суддя Н.П. Баранник