Справа № 753/10278/24 головуючий у суді І інстанції Цимбал І.К.
провадження № 22-ц/824/4205/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
16 квітня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді - Березовенко Р.В.,
суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, -
У травні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення ним повноліття.
В обґрунтування позову позивач зазначила, що сторони перебували у шлюбі, в якому ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_4 .
Позивач проживає разом з дитиною, яка знаходяться повністю на її утриманні. Відповідач нехтує своїми обов'язками та не надає кошти на утримання дитини, в зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача аліменти на утримання сина.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 18 липня 2024 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) на дитину, щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 24 травня 2024 року та до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 1 211 грн. 20 коп.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку 12 листопада 2024 року подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 липня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/6 частини усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 24 травня 2024 року та до досягнення дитиною повноліття.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не врахував, що відповідач має на утриманні ще одну дитину - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 20 січня 2020 року стягнуто з апелянта на користь ОСОБА_6 аліменти на утримання сина ОСОБА_7 у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та до досягнення дитиною повноліття.
Оскільки у відповідача як платника аліментів є ще одна дитина, про яку позивачка не повідомила, вважає, що розмір стягнутих з нього аліментів має бути меншим.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвала про відкриття апеляційного провадження разом з копією апеляційної скарги були надіслані за адресою проживання позивачки ОСОБА_2 , які відповідно до рекомендованого поштового повідомлення отримано адресатом 03 квітня 2025 року, що відповідно до вимог ст. ст. 130, 131 ЦПК України вважається належним повідомленням.
Відзив на апеляційну скаргу, протягом строку встановленого судом, на адресу суду не надходив.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 грудня 2024 року призначено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно вимог ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).
Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що сторони перебували у шлюбі, який рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 08 березня 2024 року у справі №753/333/24 розірвано.
Від шлюбу у сторін є малолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 21 липня 2021 року, виданим Дарницьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
В обґрунтування позову позивач стверджувала, що син проживає разом із нею та повністю перебуває на її утриманні, а відповідач участі в утриманні та вихованні не приймає.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, виходячи з рівності прав та обов'язків батьків щодо дитини, дійшов висновку про необхідність стягнення аліментів на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із відповідача на користь позивача у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.
Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, не в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Охорона дитинства в Україні визначається як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.
Законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини, міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і складається з Закону України «Про охорону дитинства», а також інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.
Стаття 18 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, декларує, що держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Охорона дитинства в Україні визначається як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
У частині третій статті 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Одним з основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття, закріплене у Сімейному кодексі України.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
У статті 27 Конвенції про права дитини визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. Держава має вживати необхідних заходів щодо надання допомоги батькам у здійсненні цього права.
За змістом статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно із частиною третьою статті 181 СК України аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (стаття 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (стаття 184 цього Кодексу) за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанцій встановив, що відповідач є батьком малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому згідно зі статтею 180 СК України зобов'язаний утримувати його до досягнення повноліття.
Колегія суддів вважає слушними доводи апелянта, щодо перебування на його утриманні ще однієї дитини та враховує, що розгляд справи, яка переглядається здійснено судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідно до частини п'ятої статті 279 ЦПК України особливістю такого порядку є розгляд справ за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
З матеріалів справи встановлено, що ухвалу про відкриття провадження у справі з копією позовної заяви та доданими до неї документами суд направив ОСОБА_1 за адресою реєстрації, однак рекомендоване поштове повідомлення 0600273813370 повернулося на адресу суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 19).
В той же час, частина шоста статті 272 ЦПК України визначає, що днем вручення судового рішення є: день вручення судового рішення під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
За таких обставин матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 був належним чином повідомлений судом першої інстанції про розгляд щодо нього справи та не мав можливості висловити заперечення проти позовних вимог та подати докази на їх підтвердження, що відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
Крім того, на підставі наведеного колегія суддів вважає за можливе прийняти долучені до апеляційної скарги докази.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 27 вересня 2016 року Святошинським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, відповідач ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Також, рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 20 січня 2020 року у справі №759/20826/19 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти в розмірі 1/4 частини від всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 07 листопада 2019 року і до досягнення дитиною повноліття.
Отже, поза увагою суду першої інстанції залишилося, що однією із обставин, яка враховується при визначенні розміру аліментів, відповідно до статті 182 СК України, є наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина.
Встановивши фактичні обставини справи, наявність у сторін цього спору спільного малолітнього сина та його проживання та перебування на повному утриманні позивача, колегія суддів вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині існування обов'язку у відповідача матеріально утримувати свою дитину. Однак, враховуючи наявність на утриманні ОСОБА_1 спільної з ОСОБА_6 неповнолітньої дитини, визначений судом першої інстанції розмір аліментів 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) матері є завищеним та підлягає зменшенню до 1/6 частини заробітку (доходу) відповідача, оскільки діти мають право на утримання від батьків, незалежно від того з ким вони проживають.
На підставі наведеного колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи та, у зв'язку з цим неправильне застосування норм матеріального права, частково знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За правилами п. 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанцій не відповідає фактичним обставинам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову, у зв'язку з чим вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України апеляційний суд, в зв'язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ст. 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з: нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Ураховуючи, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а позивачка ОСОБА_2 звільнена від сплати судового збору на підставі закону, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір за подання до суду позовної заяви у розмірі 1 073,00 грн, а витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 816,80 грн компенсувати апелянту за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністром України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 липня 2024 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частини усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 24 травня 2024 року та до досягнення дитиною повноліття.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) в дохід держави судовий збір за подання до суду позовної заяви у розмірі 1 073 (одна тисяча сімдесят три гривні) 00 копійок.
Компенсувати ОСОБА_1 сплачений судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 1 816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень) 80 копійок за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністром України.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Постанова підлягає негайному виконанню в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова