Справа № 754/14235/21 Головуючий у суді І інстанції Грегуль О.В.
Провадження № 22-ц/824/3053/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
09 квітня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.
за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаінвест сервіс» на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 лютого 2023 року та на додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаінвест сервіс», приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Чулієва Атаджана Абдуназаровича, Державного підприємства «Сетам» про визнання недійсними електронних торгів, протоколу проведення електронних торгів, акту приватного виконавця про проведення електронних торгів та витребування квартири з чужого незаконного володіння,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2021 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Мегаінвест сервіс», приватного виконавця виконавчого округу міста Києва (далі - приватний виконавець) Чулієва А. А., державного підприємства (далі - ДП) «Сетам» про визнання недійсними електронних торгів, протоколу проведення електронних торгів, акта приватного виконавця про проведення електронних торгів, витребування майна із чужого незаконного володіння.
Позов обґрунтував тим, що 28 листопада 2007 року між ним та акціонерним комерційним інноваційним банком (далі - АКІБ) «УкрСиббанк» укладено договір про надання споживчого кредиту № 11259623000, за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти в іноземній валюті у розмірі 125 000,00 доларів США, що еквівалентно 631 250,00 грн за курсом Національного банку України на день укладення договору, для його особистих потреб, а саме для купівлі квартири АДРЕСА_1 .
На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 28 листопада 2007 року між ним і банком був укладений договір іпотеки № 71190, за умовами якого він передав в іпотеку іпотекодержателю наступне майно: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , що належить йому (іпотекодавцю) на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 28 листопада 2007 року, укладеного між ним, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лосевим В. В. за реєстровим № 3057.
28 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_9 було укладено договір поруки № 161323, згідно з яким поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати за невиконання усіх зобов'язань позичальника в повному обсязі як існуючих в теперішній час та і тих, що можуть виникнути в майбутньому.
Позивач вказував, що протягом строку дії вказаного кредитного договору він своєчасно та у повному обсязі вносив грошові кошти на погашення заборгованості.
У січні 2012 року йому стало відомо, що 08 грудня 2011 року (з урахуванням відповідної додаткової угоди від 19 грудня 2011 року) між акціонерним товариством (далі - АТ) «Дельта Банк» та AT «УкрСиббанк» був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого AT «УкрСиббанк» передало (відступило) AT «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, в тому числі й щодо нього.
19 грудня 2012 року він та АТ «Дельта Банк» уклали додатковий договір № 2 до договору про надання споживчого кредиту № 11259623000 від 28 листопада 2007 року, яким змінили валюту виконання зобов'язання, встановили заборгованість за цим договором в сумі 92 066,32 доларів США, що еквівалентно 464 934,91 грн.
У березні 2020 року йому стало відомо, що 04 лютого 2020 року між АТ «Дельта Банк» в особі уповноваженого Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Кадирова В. В. та новим кредитором - ТОВ «Мегаінвест сервіс» було укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 2144/К, за яким до ТОВ «Мегаінвест-Сервіс» перейшло право вимоги за кредитним договором № 112596623000 від 28 листопада 2007 року та договором іпотеки від 28 листопада 2007 року № 71190, де він є позичальником і, відповідно, іпотекодавцем. Станом на 04 лютого 2020 року поточна заборгованість за кредитним договором № 11259623000 від 28 листопада 2007 року становила: 54 027,73 грн - тіло кредиту та 663,15 грн - відсотки за кредитом, він не мав простроченої заборгованості та/або нарахованих штрафних санкцій за цим кредитним договором.
Незважаючи на зазначені обставини та не отримавши від товариства вимоги про усунення порушень і намір звернути стягнення на предмет іпотеки, 14 лютого 2020 року ТОВ «Мегаінвест сервіс» звернуло стягнення на предмет іпотеки в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку» шляхом продажу спірної квартири ОСОБА_3 . Відчуження вказаної квартири здійснено за 119 935,00 грн, виходячи з ринкової вартості, вказаної у висновку про вартість об?єкта оцінки, виконаного 13 лютого 2020 року суб'єктом оціночної діяльності - ТОВ «Оціночна компанія «Стандарт». Разом із цим, в єдиній базі звітів про оцінку відсутня інформація про звіт № ED200213-31, складений на замовлення ТОВ «Мегаінвест сервіс» щодо спірної квартири, а тому такий звіт є недійсним. При цьому однакові прізвища покупця і продавця можуть свідчити про наявність родинних відносин між ними.
Вважав, що він належним чином виконував свої зобов'язання за кредитним та іпотечним договорами, не мав простроченої заборгованості, не отримував від банка та/або ТОВ «Мегаінвест сервіс» будь-яких вимог, зокрема і письмової вимоги про дострокове виконання основного зобов'язання, як це передбачено статтею 35 Закону України «Про іпотеку», як наслідок ТОВ «Мегаінвест сервіс» незаконно відчужило спірну квартиру на десятий день після набуття прав вимоги у ПАТ «Дельта Банк» за кредитним та іпотечним договорами на користь ОСОБА_3 , яка є недобросовісним набувачем.
У квітні 2020 року він звернувся до Деснянського районного суду міста Києва із позовом до ТОВ «Мегаінвест Сервіс», ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу квартири від 14 лютого 2020 року недійсним (справа № 754/4514/20). Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 22 квітня 2020 року у справі № 754/4514/20 забезпечено позов шляхом накладення арешту на спірну квартиру. 13 жовтня 2020 року державним виконавцем Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Бойченко С. В. на підставі постанови про арешт майна боржника та ухвали суду від 22 квітня 2020 року про забезпечення позову здійснено реєстрацію зазначеного вище обтяження (арешт нерухомого майна) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Разом із цим, за заявкою приватного виконавця Чулієва А. А. 09 червня 2020 року були проведені електронні торги, за результатами яких було складено протокол № 484139, переможцем торгів визнано ОСОБА_2 з ціною продажу 847 980,00 грн.
Стверджував, що зазначені електронні торги є незаконними, оскільки ТОВ «Мегаінвест сервіс» не набуло права звернення стягнення на спірну квартиру, права її продажу третій особі ОСОБА_3 . Усі ці незаконні дії відбувалися під час дії ухвали про забезпечення позову.
Крім цього, зазначав, що реалізація належної йому квартири здійснювалася у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, яке було відкрито 27 лютого 2020 року приватним виконавцем Чулієвим А. А. на виконання: 1) виконавчого листа № 205/891/14-ц, виданого 25 жовтня 2019 року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська про солідарне стягнення із ОСОБА_3 , ОСОБА_10 на користь публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») заборгованості за кредитним договором № 8/2007/840-К/1753-Н від 14 грудня 2007 року у розмірі 49 923,63 доларів США на виконання заочного рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2014 року у справі № 205/891/14-ц; 2) виконавчого напису № 1254, вчиненого 19 лютого 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенком О. А. про стягнення із ОСОБА_3 на користь ТОВ «Мегаінвест сервіс» грошових коштів у розмірі 5 000 000,00 грн у зв'язку з невиконанням договору позики від 14 лютого 2020 року № 4.
При цьому у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 приватним виконавцем Чулієвим А. А. було накладено арешт на майно боржника ОСОБА_3 , а саме на сім квартир, які були відчужені за короткий проміжок часу ТОВ «Мегаінвест сервіс» на її користь шляхом звернення стягнення на іпотечне майно на підставі відповідних договорів, дві з яких придбала на торгах ОСОБА_2
17 липня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буглак О. Г. було оформлене та видано свідоцтво про право власності на спірну квартиру на ім'я ОСОБА_2 , а також прийнято рішення № 53186454 про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 та внесено відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 37373523.
Позивач вважав, що з вказаних вище підстав електронні торги, проведені 09 червня 2020 року, слід визнати недійсними, як і протокол та акт про їх проведення.
Водночас, оскільки спірна квартира вибула з його власності поза його волею, а новий власник майна - ОСОБА_2 діяла недобросовісно, оскільки була обізнана про наявність арешту на майно та спірність права власності ОСОБА_3 на це майно, тим більше, що ОСОБА_11 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 перебувають у родинних відносинах, тому наявні підстави для витребування майна із чужого незаконного володіння на підставі статті 387 ЦК України.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_4 просив суд:
- визнати недійсними електронні торги, проведені 09 червня 2020 року ДП «Сетам» з реалізації трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , площею 69,60 кв. м (РНОНМ: 2031696880000), лот № 422461;
- визнати недійсним протокол проведення вказаних електронних торгів № 422461;
- визнати недійсним акт про проведення електронних торгів, складений 07 липня 2020 року приватним виконавцем Чулієвим А. А., реєстраційний номер виконавчого провадження в Автоматизованій системі виконавчих проваджень (далі - АСВП): НОМЕР_1;
- витребувати у його власність від ОСОБА_2 трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , площею 69,60 кв. м;
- вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 17 лютого 2023 року, з урахуванням ухвали цього самого суду про виправлення описки від 20 лютого 2023 року, позов ОСОБА_12 задоволено.
Визнано недійсними електронні торги, проведені ДП «Сетам» із реалізації квартири АДРЕСА_1 , площею 69,60 кв. м, лот № 422461.
Визнано недійсним протокол № 422461 проведення електронних торгів, проведених 09 червня 2020 року ДП «Сетам» із реалізації трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , площею 69,60 кв. м, лот № 422461.
Визнано недійсним акт про проведення електронних торгів, проведених 09 червня 2020 року ДП «Сетам» із реалізації квартири АДРЕСА_1 , площею 69,60 кв. м, складений 07 липня 2020 року приватним виконавцем Чулієвим А. А., реєстраційний номер виконавчого провадження в АСВП: НОМЕР_1.
Витребувано у власність ОСОБА_12 від ОСОБА_2 трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , площею 69,60 кв. м. (РНОНМ: 2031696880000).
Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ «Мегаінвест сервіс», приватного виконавця Чулієва А. А., ДП «Сетам» на користь ОСОБА_12 по 726,40 грн судового збору з кожного.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ТОВ «Мегаінвест сервіс» не набуло права звернення стягнення на спірну квартиру шляхом позасудового врегулювання шляхом відчуження предмета іпотеки іншій особі, оскільки не встановлений факт надіслання іпотекодержателем вимоги позивачу про усунення порушень основного зобов'язання за кредитним договором, тому не вправі було відчужувати предмет іпотеки на користь ОСОБА_3 , відповідно, остання не набула у передбаченому законодавством порядку право власності на спірне майно, а відтак спірна квартира не могла бути реалізована на оспорюваний торгах.
Ураховуючи, що спірна квартира вибула із володіння ОСОБА_12 не з його волі, на підставі недійсного правочину, укладеного 14 лютого 2020 року між ТОВ «Мегаінвест сервіс» та ОСОБА_3 , та в подальшому на підставі торгів, проведених 09 червня 2020 року ДП «Сетам» із порушенням чинного законодавства, а ОСОБА_2 не є добросовісним її набувачем у розумінні положень частини першої статті 388 ЦК України, тому таке нерухоме майно підлягає витребуванню від ОСОБА_2 у власність позивача на підставі статей 387, 388 ЦК України.
Суд також вважав, що у спірних правовідносинах порушено права і законні інтереси позивача, як законного власника майна, тому наявні правові підстави для визнання недійсними проведених 09 червня 2020 року електронних торгів та складених за їх наслідками документів.
Додатковим рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 06 березня 2023 року стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ «Мегаінвест сервіс», приватного виконавця Чулієва А. А., ДП «Сетам» на користь ОСОБА_12 по 4 217,55 грн в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу з кожного.
Додаткове рішення суду мотивовано тим, що позивач сплатив на виконання умов договору про надання послуг адвоката від 18 грудня 2020 року № 74 та додаткової угоди від 17 грудня 2021 року № 1 до цього договору 21 087,75 грн за надану адвокатом правову допомогу у справі, понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу є документально підтвердженими. Врахувавши надані докази, відсутність клопотань про зменшення судових витрат, керуючись положеннями статей 133, 137, 141, 270 ЦПК України, суд першої інстанції стягнув із відповідачів на користь позивача понесені останнім витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 217,55 грн із кожного.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи
В апеляційній скарзі ТОВ «Мегаінвест сервіс» просило скасувати зазначені судові рішення з мотивів неправильного застосуваннясудом першої інстанціїнорм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, який у задоволенні позовних вимог ОСОБА_12 відмовити у повному обсязі.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, зазначало, що твердження в оскаржуваному рішенні суду про належне повідомлення ТОВ «Мегаінвест сервіс» про судове засідання 17 лютого 2023 року та взагалі повідомлення про попередні судові засідання не відповідає дійсності та суперечить вимогам статті 128 ЦПК України, оскільки відповідача не було повідомлено і не вручено йому жодних повісток про призначення судових засідань після 11 жовтня 2022 року, що фактично обмежило його права на захист. Крім того, при ухвалення додаткового рішення суд першої інстанції допустив порушення вимог частини восьмої статті 141, статті 246 ЦПК України.
Відповідач звертав увагу на те, що арешт, на який посилається позивач, був відсутній у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно при участі покупця у торгах від 09 червня 2020 року, а ОСОБА_2 сплатила ДП «Сетам» за придбане на торгах майно кошти на загальну суму 725 530,50 грн.
Таким чином, під час проведення торгів ОСОБА_2 , як добросовісний набувач, не знала та не могла знати про наявність арешту на майно, яке реалізовувалось через ДП «Сетам», позивачем не доведено того, що їй було відомо про наявність арешту на майно, що реалізовувалось, і в цьому випадку набувач діяла, покладаючись на відомості у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, в якому арешт від 22 квітня 2020 року був відсутній, тому при всій обачливості ОСОБА_2 не знала та не могла знати про вжиті судом обтяження спірної квартири.
Добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості, а може діяти, покладаючись на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за відсутності обставин, що можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей. Саме до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 листопада 2021 року в справі № 925/1351/19.
Отже, суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що при наявному арешті спірної квартири на підставі ухвали суду від 22 квітня 2020 року прилюдні торги з її реалізації не могли відбутися. При цьому рішення суду щодо зупинення реалізації квартири не ухвалювалося, тому підстави для зупинення торгів також були відсутні.
Судом не враховано, що першочергово на квартиру було накладено арешт приватним виконавцем Чулієвим A. A. постановою від 27 лютого 2020 року в межах зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_2, у зв'язку з чим на дату накладення судом арешту в межах справи № 754/4514/20 вже діяв арешт приватного виконавця.
Враховуючи вищевикладене, відповідач вважає, що наявність арешту, на який посилався суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, в даному випадку жодним чином не перешкоджав реалізації квартири АДРЕСА_1 на аукціоні (електронних торгах) в межах виконавчого провадження, що не було належним чином досліджено під час розгляду справи.
Також вказував, що суд першої інстанції самостійно вийшов за межі предмету розгляду спору та надав помилкову оцінку діям ТОВ «Мегаінвест сервіс», у зв'язку з чим дійшов до хибних висновків, що внаслідок його дій було порушено вимоги законодавства та ухвали суду про забезпечення позову, що не відповідає дійсності.
На думку відповідача, судом не було встановлено, а позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували порушення вимог Порядку при проведенні електронних торгів, вплив таких порушень на результати торгів, а також порушень законних інтересів позивача під час проведення електронних торгів.
Крім того, суд першої інстанції дійшов до безпідставного висновку, що ОСОБА_2 є недобросовісним набувачем без жодних посилань на норми матеріального права. Переможцем аукціону стала ОСОБА_2 та сплатила повну вартість квартири, проте судом не враховано частину другу статті 388 ЦПК України, згідно якої майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Відповідно, витребування від особи, яка набула право власності на майно, що було реалізоване органами виконавчої служби в порядку, встановленому для виконання судових рішень, визначених Законом України «Про виконавче провадження», недопустимо в розумінні частини другої статті 388 ЦПК України, адже переможець електронних торгів - ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірної квартири.
Вважає, що в даному випадку жодних порушень законодавства під час реалізації квартири на прилюдних торгах (аукціоні) не було. ОСОБА_2 було сплачено грошові кошти та вона діяла добросовісно як учасник прилюдних торгів та, відповідно, є добросовісним набувачем квартири, а тому майно не може бути витребувано в судовому порядку.
Короткий зміст рішень суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року, з урахуванням ухвали цього самого суду від 21 лютого 2024 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ТОВ «Мегаінвест сервіс» залишено без задоволення. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 лютого 2023 року та додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 06 березня 2023 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, оскільки спірна квартира вибула з володіння позивача на підставі недійсного правочину, укладеного 14 лютого 2020 року між ТОВ «Мегаінвест сервіс» та ОСОБА_3 , а в подальшому на підставі торгів, проведених 09 червня 2020 року ДП «Сетам», із порушенням чинного законодавства, а її набувачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не є добросовісними в розумінні положень частини першої статті 388 ЦК України, що призвело до порушення законних прав і інтересів позивача. Будь-яких інших доказів, які б спростовували позовні вимоги, не надано й наявність таких судом не встановлено.
Також суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції у частині вирішення питання про відшкодування витрат на правничу допомогу.
Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року, з урахуванням ухвали цього самого суду від 09 травня 2024 року про виправлення описки, заяву представника ОСОБА_12 - адвоката Борусевича С. Й. про ухвалення додаткового рішення задоволено.
Стягнуто з ТОВ «Мегаінвест сервіс» на користь ОСОБА_12 витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 20 819,28 грн, що пов'язані з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Додаткову постанову мотивовано тим, що ОСОБА_4 поніс витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. Надавши оцінку доказам, поданимна підтвердження витрат на правничу допомогу, врахувавши клопотання ТОВ «Мегаінвест сервіс» про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, апеляційний суд указав, що заявлений позивачем розмір є обґрунтованим і відповідає принципу розумності, тому вважав наявними правові підстави для стягнення із товариства на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи апеляційним судом у розмірі 20 819,28 грн.
Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 вересня 2024 року касаційні скарги ОСОБА_2 та ТОВ «Мегаінвест сервіс» задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Судове рішення касаційної інстанції мотивовано тим, що апеляційний суд не виконав вимог ЦПК України щодо належного повідомлення ОСОБА_2 про час і місце розгляду справи, причини її неявки у судове засідання не з'ясував, розгляд справи не відклав та розглянув справу без участі неналежно повідомленої ОСОБА_2 , що є порушенням її прав на справедливий суд. Такі порушення позбавили ОСОБА_2 можливості реалізувати свої права представляти власні інтереси як учасника справи в суді апеляційної інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законодавством, зокрема в умовах відкритого та публічного судового розгляду, що, в свою чергу, перешкодило стороні належно використати передбачені статтею 43 ЦПК України процесуальні права.
Крім цього, в апеляційній скарзі ТОВ «Мегаінвест сервіс» посилалося на порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо неналежного повідомлення про розгляд справи, проте аналіз оскаржуваної постанови апеляційного суду свідчить, що суд не надав відповіді на ці аргументи та не перевірив ці доводи товариства.
Також суд касаційної інстанції звернув увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 (провадження № 12-43гс22), відповідно до висновків якої положення частини четвертої статті 270 ЦПК України про те, що у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання, не виключають обов'язку суду повідомити сторони про призначення судового засідання з розгляду заяви про розподіл судових витрат відповідно до частини другої статті 246 ЦПК України чи повідомити їх про прийняття заяви до розгляду (якщо провадження у справі є письмовим).
Короткий зміст пояснень, наданих сторонами в судовому засіданні
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ТОВ «Мегаінвест сервіс» - адвокат Гаркавенко С. Д. підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити
Представник позивача - адвокат Борусевич С. Й. в судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися та явку своїх представників не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку, а саме: відповідачі ДП «Сетам» та приватний виконавець Чулієв А. А. - шляхом направлення судової повістки до електронного кабінету підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» та на офіційну електронну адресу відповідно; відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - шляхом направлення судових повісток засобами поштового зв'язку на адресу їх зареєстрованого місця проживання.
Відповідно до звітів про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду від 24 лютого 2025 року ДП «Сетам» та приватний виконавець Чулієв А. А. отримали судові повістки-повідомлення 21 лютого 2025 року.
Поштові відправлення, які були направлені на адресу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повернулись до суду апеляційної інстанції із відміткою служби поштового зв'язку, що адресати відсутні за вказаними адресами.
Відповідно до частини другої статті 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою.
Частиною шостою статті 128 ЦПК України визначено, що судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
За змістом пунктів 3, 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України та пункту 91-1 Правил надання послуг поштового зв?язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання вважається врученням судової повістки цій особі.
Отже, наведені норми дають підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання (перебування), що узгоджується з висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18 та в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі №814/1469/17, від 01 квітня 2021 року у справі № 826/20408/14, від 09 липня 2020 року у справі № 751/4890/19, від 10 листопада 2021 року у справі № 756/2137/20, від 29 липня 2022 року у справі № 148/2412/19, від 30 листопада 2022 року у справі № 760/25978/13-ц.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що неявка відповідачів у призначене судове засідання відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Позиція суду апеляційної інстанції
За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників сторін в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість судових рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також заперечень відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
28 листопада 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_13 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11259673000, відповідно до якого останньому надано кредит в сумі 125 000 доларів США, що еквівалентно 631 250 грн, і який має погашатись щомісячними платежами та бути погашений разом із процентами не пізніше 28 листопада 2028 року. Цільове призначення кредиту особисті потреби, а саме купівля квартири АДРЕСА_1 .
Між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_9 укладено договір поруки від 28 листопада 2007 року № 161323, відповідно до якого остання зобов'язалася нести солідарну відповідальність з ОСОБА_13 за договором про надання споживчого кредиту № 11259673000 від 28 листопада 2007 року.
Відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 28 листопада 2007 року ОСОБА_4 придбав квартиру АДРЕСА_1 .
28 листопада 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_13 укладено договір іпотеки № 71190 (нерухомого майна), відповідно до якого позивач передав зазначену квартиру в іпотеку АКІБ «УкрСиббанк».
08 грудня 2011 року (з урахуванням додаткової угоди від 19 грудня 2011 року) між ПАТ «Дельта Банк» і АТ «УкрСиббанк» був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого право вимоги за кредитними зобов'язаннями до позивача перейшло до ПАТ «Дельта Банк».
Згідно з додатковим договором № 2 від 19 грудня 2012 року до договору про надання споживчого кредиту № 11259673000 від 28 листопада 2007 року сторони домовились змінити валюту виконання зобов'язання за договором з відповідним переведенням заборгованості з повернення кредиту за договором, розмір якої станом на дату укладання цього додаткового договору № 2 складає 92 066,32 дол. США, з доларів США на гривні за курсом 1 долар США = 5,05 грн та встановленням цієї заборгованості у розмірі 464 934,91 грн. Сторони домовились викласти договір у новій редакції, відповідно до пункту 1.1 якої кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності, забезпеченості та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 464 934,91 грн, з кінцевим терміном повернення кредиту до 16 грудня 2033 року включно.
На підставі нотаріально посвідченого договору № 2144/К про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 04 лютого 2020 року, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Мегаінвест сервіс», до останнього перейшло право вимоги за вищевказаними договорами.
Водночас, на підставі укладеного між ТОВ «Мегаінвест сервіс» і громадянкою російської федерації - ОСОБА_3 нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотих О. О. договору купівлі-продажу квартири від 14 лютого 2020 року, ТОВ «Мегаінвест сервіс» продало ОСОБА_3 предмет іпотеки.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 22 квітня 2020 року відкрито провадження у справі № 754/4514/20 за позовом ОСОБА_12 до ТОВ «Мегаінвест сервіс», ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 22 квітня 2020 року у справі № 754/4514/20, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року, задоволено заяву ОСОБА_12 про забезпечення позову та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до протоколу про проведені електронні торги від 09 червня 2020 року № 484139 ДП «Сетам» 09 червня 2020 року проведено електронні торги з реалізації майна - трикімнатної квартири площею 69,60 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , переможцем яких визнано ОСОБА_2 .
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2021 року у справі № 754/4514/20, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року, визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири від 14 лютого 2020 року, укладений між ТОВ «Мегаінвест сервіс» і ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотих О. О.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року касаційну скаргу ТОВ «Мегаінвест сервіс» задоволено. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд касаційної інстанції, переглядаючи вказану справу, зазначив, що спірне нерухоме майно з 09 червня 2020 року належить ОСОБА_2 , яка набула його у спосіб, визначений законом на підставі результатів проведених електронних торгів, які не скасовані та не визнані судом недійсними. З огляду на зазначене, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 14 лютого 2020 року, укладеного між ТОВ «Мегаінвест сервіс» і ОСОБА_3 , не відновить прав ОСОБА_14 . Належним способом захисту у даному випадку є звернення до суду з позовом до останнього володіючого власника, тобто ОСОБА_2 , про витребування спірного майна, при наявності для цього підстав. Отже, позовні вимоги ОСОБА_12 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 14 лютого 2020 року не підлягають задоволенню, оскільки позивачем обрано неефективний спосіб захисту.
Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвалені у справі судові рішення не відповідають.
Щодо неналежного повідомлення відповідача (скаржника) про судове засідання
Згідно зі статтею 129 Конституції України одними з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Положення цього конституційного принципу закріплені у статтях 12, 13 ЦПК України.
Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента. Повідомлення про судове засідання відноситься до елементу змагальності сторін та є обов'язком суду.
За правилом частини першої статті 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.
За змістом пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право брати участь у судових засіданнях.
Порядок повідомлення учасників справи про розгляд справи встановлений статями 128 - 130 ЦПК України, зокрема, про належне повідомлення особи про вчинення відповідної процесуальної дії може свідчити розписка.
За змістом частини другої статті 211, частини другої статті 223 ЦПК України, про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи. Неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, перешкоджає розгляду справи.
Неповідомлення судом учасників процесу про дату, час і місце судового засідання є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, частиною першою якої передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Як зауважив Європейський суд з прав людини, право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (рішення ЄСПЛ від 13 грудня 2011 року у справі TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27).
Отже, відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.
Як вбачається з матеріалів справи, 03 лютого 2023 року дана справа була знята з розгляду судом першої інстанції у зв'язку із оголошенням у м. Києві повітряної тривоги та призначено наступне судове засідання для розгляду спору по суті на 17 лютого 2023 року.
06 лютого 2023 року судом першої інстанції були сформовані судові повістки про виклик сторін до суду, проте матеріали справи не містять доказів надсилання ТОВ «Мегаінвест сервіс» судової повістки, в тому числі зворотного поштового повідомлення про вручення або невручення відповідачу судової повістки (із зазначенням причин повернення).
Колегія суддів звертає увагу на те, що сама по собі наявна у матеріалах справи судова повістки про виклик до суду (а.с. 210, т. 2) не може вважатися належним повідомленням учасника справи про дату, час і місце розгляду справи, оскільки це не відповідає вимогам частини першої статті 130 ЦПК України, якою передбачено, що судові повістки, адресовані юридичним особам, вручаються відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки.
Вручення 14 лютого 2023 року представнику ТОВ «Мегаінвест сервіс» засобами поштового зв'язку нагадування помічника судді Деснянського районного суду м. Києва про необхідність виконання ухвали суду від 08 липня 2022 року про витребування доказів (а.с. 216, 224, т. 2) також не свідчить про виконання судом обов'язку із належного повідомлення вказаного учасника справи про дату та час судового розгляду, оскільки вказане нагадування не містить інформації, яка повинна зазначатися у судовій повістці, зокрема, місця, дня і часу явки до суду за викликом (частина перша статті 129 ЦПК України).
У свою чергу, представник відповідача - адвокат Шеремет М.О. 16 лютого 2023 року надіслала на електронну адресу суду першої інстанції клопотання відносно такого нагадування, в якому вказувала, що після 11 жовтня 2022 року ТОВ «Мегаінвест сервіс» засобами поштового та/або електронного зв'язку не отримувало жодного процесуального документа у справі, у зв'язку з чим просила здійснити належне повідомлення про дату і час судових засідань у справі № 754/14235/21 на зазначену у клопотанні юридичну та електронну адресу відповідача шляхом направлення судової повістки (а.с. 225-227, т. 2).
Посилання суду першої інстанції в рішенні на те, що представник ТОВ «Мегаінвест сервіс» про час і місце розгляду справи неодноразово повідомлялось належним чином, зокрема, електронною поштою та SMS-повідомленнями, є необґрунтованими.
Частиною тринадцятою статті 128 ЦПК України визначено, що за наявності відповідної письмової заяви учасника справи, який не має офіційної електронної адреси, та технічної можливості, повідомлення про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії може здійснюватися судом з використанням засобів мобільного зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, шляхом надсилання такому учаснику справи текстових повідомлень із зазначенням веб-адреси відповідної ухвали в Єдиному державному реєстрі судових рішень, в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Відповідно до пунктів 2, 5, 6 Порядку надсилання судових повісток, повідомлень і викликів учасникам судового процесу в електронній формі, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 23 січня 2023 року № 28, надсилання учасникам судового процесу судових повісток, повідомлень і викликів в електронній формі (далі - судові виклики) здійснюється шляхом направлення в месенджері за допомогою програмного додатку або SMS-повідомлення за допомогою автоматизованої системи документообігу суду (далі - АСДС).
Судовий виклик надсилається учаснику судового процесу за наявності відповідної заяви та технічної можливості.
Форма заяви надається учаснику судового процесу в суді або самостійно завантажується ним з офіційної сторінки суду, розміщеної на офіційному вебпорталі судової влади України. Така заява підписується власноруч або кваліфікованим електронним підписом учасника судового процесу та подається до суду. Заява не задовольняється за умови встановлення факту наявності в учасника судового процесу зареєстрованої офіційної електронної адреси.
Матеріали справи не містять доказів того, що ТОВ «Мегаінвест сервіс» та/або його представник - адвокат Шеремет М.О. подавали заяви про направлення їм повісток за допомогою програмного додатку або SMS-повідомлення.
Крім того, згідно із довідкою про недоставляння SMS судова повістка від 06 лютого 2023 року у справі № 754/14235/21 не була доставлена одержувачу ТОВ «Мегаінвест сервіс» за вказаним судом номером телефону з технічних причин в оператора мобільного зв'язку (а.с. 219, т. 2).
При цьому в розпорядженні суду була офіційна електронна адреса представника відповідача, зазначена нею всіх у поданих процесуальних документах у справі, в тому числі у відзиві на позовну заяву, однак судова повістка на вказану адресу не направлялась.
За таких обставин відповідач не був присутній в судовому засіданні під час розгляду справи судом першої інстанції та не був належним чином, у встановленому законом порядку повідомлений про розгляд справи місцевим судом.
Суд першої інстанції не мав передбачених законом підстав для ухвалення рішення по суті спору без належного повідомлення відповідача ТОВ «Мегаінвест сервіс» про розгляд справи в судовому засіданні 17 лютого 2023 року в порядку загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, чим позбавив останнього реалізувати свої процесуальні права, в тому числі надати пояснення на спростування доводів позивача, якими він обґрунтовував свої вимоги щодо предмета спору.
Внаслідок такого розгляду справи суд порушив принципи змагальності та рівності сторін, які є елементами права на справедливий судовий розгляд.
Колегія суддів врахувала, що створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін. При цьому ключовими принципами, які мають скеровувати тлумачення статті 6 Конвенції, є верховенство права, правова певність і належне відправлення правосуддя.
Дотримання вимог процесуальної форми (у тому числі й щодо належного повідомлення учасників справи) є важливою гарантією їх прав та передумовою ухвалення законного та обґрунтованого рішення. Разом із тим, надмірний процесуальний формалізм, який не враховує вимог справедливості, добросовісності й розумності, може спотворити завдання цивільного судочинства, спричинивши прийняття явно несправедливого рішення.
Отже, доводи ТОВ «Мегаінвест сервіс» про його неналежне повідомлення про розгляд справи 17 лютого 2023 року у Деснянському районному суді м. Києва, що призвело про порушення його права справедливий судовий захист, є обґрунтованими та знайшли своє підтвердження.
Згідно із абзацом 2 частини другої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Таким чином розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов'язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18).
За таких обставин районний суд не дотримався умов проведення розгляду справи з повідомленням (викликом) сторін та ухвалив рішення в цій справі з порушенням вимог процесуального законодавства, а відтакоскаржуване рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 лютого 2023 рокупро задоволення позову не може бути залишене в силі та відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню.
Щодо визнання недійсними електронних торгів
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною другою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Відповідно до частини першої статті 650 ЦК України особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 655 ЦК України).
Частиною четвертою статті 656 ЦК України встановлено, що до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.
Таким чином, правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів, передбачених Порядком реалізації арештованого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (далі - Порядок реалізації арештованого майна).
Відповідно до частин першої-п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15 та від 22 лютого 2017 року у справі № 6-2677цс16, головною умовою, яку повинні встановити суди при вирішенні питання про визнання прилюдних торгів недійсними, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, тобто не тільки недотримання норм закону під час проведення прилюдних торгів, а й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними. Тобто для визнання судом електронних торгів недійсними необхідним є наявність підстав для визнання прилюдних торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з частиною першою статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України).
Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава не втручається у здійснення власником права власності.
Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Судом встановлено, що на належну ОСОБА_15 квартиру АДРЕСА_1 було звернуто стягнення як на предмет іпотеки шляхом її продажу на підставі договору купівлі-продажу від 14 лютого 2020 року ТОВ «Мегаінвест сервіс» на користь ОСОБА_3 .
У відповідності до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою.
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»).
Згідно з частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі в редакції, на час звернення стягнення на предмет іпотеки) у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Статтею 36 Закону України «Про іпотеку» визначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону (частина третя статті 36 Закону України «Про іпотеку» тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Статтею 38 цього Закону врегульовано право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки.
За змістом частини п'ятої статті 38 Закону України «Про іпотеку», дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. При нотаріальному посвідченні такого договору купівлі-продажу правовстановлюючий документ на предмет іпотеки не подається.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач, серед іншого, посилався на відсутність підстав у ТОВ «Мегаінвест сервіс» для звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, оскільки між ним і АКІБ «УкрСиббанк» не укладався окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя.
Як вбачається зі змісту договору іпотеки № 71190 від 28 листопада 2007 року, в пункті 5.1 його сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.
При цьому сторони договору іпотеки у пункті 5.2 передбачили, що позасудове врегулювання здійснюється одним із наступним способів звернення стягнення на предмет іпотеки:
- передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (підпункт 5.2.1);
- отримання іпотекодержателем права продавати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу від імені іпотекодавця на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (підпункт 5.2.2).
Отже, ОСОБА_4 та АКІБ «УкрСиббанк» у договорі іпотеки дійшли згоди, що іпотекодержатель отримує право продавати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу від імені іпотекодавця, а саме на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».
Свобода договору належить до загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України). Тлумачення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 ЦК України свідчить, що свобода договору має декілька складових, зокрема, свобода укладання договору, вибору контрагента, виду договору, визначення умов договору.
У постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 554/14813/15-ц Велика Палата Верховного Суду, оцінюючи аналогічний зміст договору іпотеки, також дійшла правового висновку про те, що він вимагає укладення додаткового договору для задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 27 жовтня 2021 року у справі № 127/5022/17 (провадження № 61-13268св20), від 15 грудня 2021 року справа № 607/15719/19 (провадження № 61-17879св20), від 22 березня 2023 року у справі № 758/12047/16-ц (провадження № 61-7619ск22) та від 09 серпня 2023 року у справі № 753/17757/19 (провадження № 61-6815св22) та від 17 січня 2025 року у справі № 335/5605/22 (провадження № 61-6732св24).
Колегією суддів не встановлено підстав для відступлення від вказаних висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Оскільки в матеріалах справи відсутній окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений ОСОБА_13 з ТОВ «Мегаінвест сервіс» або з первісним кредитором - АКІБ «УкрСиббанк», колегія суддів дійшла висновку, що договір купівлі-продажу спірної квартири від 14 лютого 2020 року укладено між відповідачами ТОВ «Мегаінвест сервіс» та ОСОБА_3 з істотним порушенням вимог Закону України «Про іпотеку», а саме за відсутності окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який укладений не був з іпотекодавцем.
При цьому зміни, внесені Законом № 2478-VIII до частини п'ятої статті 38 Закону України «Про іпотеку», не скасовують і не змінюють підстав позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що предмет судового розгляду у цій справі не передбачає проведення оцінки дій ТОВ «Мегаінвест сервіс» при зверненні стягнення на предмет іпотеки є необґрунтованими. Як випливає із висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26 квітня 2023 року у справі № 754/4514/20 за позовом ОСОБА_12 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, правомірність укладення між відповідачами цього правочину слід перевіряти у справі, в якій заявлено вимогу про витребування спірного майна.
Отже, на момент відчуження іпотечного майна на підставі договору купівлі-продажу від 14 лютого 2020 року після сплину лише десяти днів з дня набуття прав іпотекодержателя, ТОВ «Мегаінвест сервіс» не набуло права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом в порядку, передбаченому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».
У зв'язку з чим, подальше відчуження спірної квартири, зокрема й на підставі оскаржуваних електронних торгів, проведених ДП «Сетам» 09 червня 2020 року, переможцем яких стала ОСОБА_2 , порушує права позивача ОСОБА_12 як власника спірного майна, яке вибуло із володіння поза його волею.
Крім того, встановлено, що на момент передачі спірного майна на торги та на момент відчуження його на електронних торгах діяла судова заборона, накладена ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 22 квітня 2020 року у справі № 754/4514/20, шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 .
За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання оспорюваних торгів недійсними за позовом позивача як заінтересованої особи, права та законні інтереси якого порушено цими торгами, і виданих за результатами цих торгів документів (протоколу проведення електронних торгів та акту приватного виконавця про проведення електронних торгів) як похідних вимог від вимог про визнання недійсними електронних торгів.
Щодо витребування майна із чужого незаконного володіння
Вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
ЦК України передбачені засади захисту права власності.
Зокрема, відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Такі ж права має законний володілець майна.
ЦК України передбачено серед способів захисту порушених прав віндикацію та реституцію.
Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
За змістом статті 388 ЦК України витребування майна власником від добросовісного набувача можливе за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.
Положення статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке надалі було відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їх волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.
З огляду на те, що спірна квартира АДРЕСА_1 вибула із власності ОСОБА_12 поза його волею, на підставі електронних торгів, проведених з порушенням прав позивача та за наявності судової заборони на відчуження майна, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, для витребування квартири із незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_14 .
Доводи апеляційної скарги про неможливість витребування майна з урахуванням положень частини другої статті 388 ЦК України, якою передбачено, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, є помилковими.
Застосовуючи положення частини другої статті 388 ЦК України про те, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, суд повинен мати на увазі, що позов власника про витребування майна в особи, яка придбала його в результаті публічних торгів, проведених у порядку, встановленому для виконання судових рішень, підлягає задоволенню лише в тому разі, якщо торги були визнані недійсними, оскільки відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, власник має право витребувати майно, яке вибуло з володіння поза його волею, і в добросовісного набувача.
Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17 травня 2022 року у справі № 640/14276/17, від 08 грудня 2022 року у справі № 352/1690/16.
Враховуючи, що у справі, яка переглядається, апеляційний суд дійшов висновку про недійсність оспорюваних електронних торгів від 09 червня 2020 року, то відсутні підстави для застосування положення частини другої статті 388 ЦК України.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 759/13238/21 за позовом власника майна до ОСОБА_2 , ТОВ «Мегаінвест сервіс», ДП «Сетам», приватного виконавця Чулієва А. А., ОСОБА_3 про визнання недійсними електронних торгів, протоколу проведення електронних торгів, акта приватного виконавця про проведення електронних торгів та про витребування майна.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (Воловік проти України, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Щодо оцінки добросовісності набувача спірного майна
Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (близькі за змістом висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40)).
Вирішуючи питання про витребування майна, важливо перевірити добросовісність насамперед набувача цього майна, у тому числі те, чи знав або міг знати такий набувач про недобросовісну поведінку продавця. Вказане має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього.
Не може вважатися добросовісною особа, яка набула майно на прилюдних торгах, якщо вона знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 61)).
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності (стаття 13 ЦПК України), який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу доводів і вимог апеляційної скарги є диспозитивним правом суб'єкта звернення до суду.
Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави заяви по суті справи , тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
Як передбачено положеннями частини першої статті 50 ЦПК України, позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно.
У справі, яка переглядається, ОСОБА_2 , яка придбала спірну квартиру на електронних торгах, не оскаржувала рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_12 про витребування з її незаконного володіння квартири АДРЕСА_1 , в тому числі з підстав того, що вона є добросовісним покупцем реалізованого майна, належного позивачу, з електронних торгів, які визнані судом недійсними а ТОВ «Мегаінвест сервіс», яке подало апеляційну скаргу, немає повноважень діяти від імені та в інтересах ОСОБА_2 і представляти (захищати) її інтереси в суді апеляційної інстанції.
З огляду на зазначене колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача ТОВ «Мегаінвест сервіс» про добросовісність іншого відповідача ОСОБА_2 у розумінні статті 388 ЦК України як набувача спірного майна.
Щодо додаткового рішення суду першої інстанції
Статтею 270 ЦПК України встановлено порядок ухвалення судом додаткового рішення у цивільній справі, відповідно до якого суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.
За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зазначено, що додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Тобто додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі.
Отже, додаткове рішення суду, ухвалене у порядку статті 270 ЦПК України, є невід'ємною частиною основного рішення у справі по суті спору та не може існувати окремо від нього.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-449цс15, якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.
У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 756/4441/17 (провадження № 61-17081св18)).
Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 лютого 2023 року по суті спору у даній справі, то додаткове рішення цього ж суду від 06 березня 2023 року, яким вирішено питання щодо розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу,також слід скасувати.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За наведених вище обставин рішення суду першої інстанції ухвалені з порушенням норм процесуального права, а відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України не можуть бути залишені в силі та підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_12 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ «Мегаінвест сервіс», приватного виконавця Чулієва А. А., ДП «Сетам» про визнання недійсними електронних торгів, протоколу проведення електронних торгів, акта приватного виконавця про проведення електронних торгів та витребування майна із чужого незаконного володіння.
Щодо судових витрат
За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення, та розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відтак, розподіл судових витрат, понесених стороною у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.
Аналогічної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду (див. постанови від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17).
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.
За приписами статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Щодо судового збору
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI).
Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (частина перша статті 4 Закону № 3674-VI).
При цьому положеннями частини третьої статті 6 Закону № 3674-VI встановлено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 вересня 2023 року у справі № 758/5118/21 зазначив, що до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 910/13737/19 зроблено правовий висновок про те, що майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці. Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов'язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього. Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач за пред'явлення позову у цій справі сплатив судовий збір у розмірі 2 724,00 грн за три вимоги немайнового характеру (про визнання недійсними електронних торгів, протоколу та акта про їх проведення) та у розмірі 11 350,00 грн за вимогу майнового характеру (витребування майна), виходячи із заявленої ціни позову у розмірі 1 482 465,00 грн.
У частині першій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ України у пунктах 35, 36 постанови № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» при повному або частковому задоволенні позову майнового характеру до кількох відповідачів судовий збір, сплачений позивачем, відшкодовується ними пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено. Вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір, (наприклад, його сплачено за мінімальною ставкою, визначеною Законом № 3674-VI). Якщо вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову точно визначити неможливо (наприклад, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.
На підставі викладеного з кожного із відповідачів ТОВ «Мегаінвест сервіс», ОСОБА_3 , приватного виконавця Чулієва А. А. та ДП «Сетам» на користь ОСОБА_12 слід стягнути документально підтверджені судові витрати, понесені позивачем в суді першої інстанції, а саме по 681,00 грн сплаченого судового збору за пред'явлення позовних вимог немайнового характеру.
В той же час, матеріали справи свідчать, що ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 01 квітня 2024 року, з урахуванням ухвали цього самого суду про виправлення описки від 01 квітня 2024 року, було задоволено клопотання представника позивача про повернення судового збору. Повернуто ОСОБА_15 10 442,00 грн судового збору, сплаченого відповідно до квитанції № 0.0.22890139721 від 04 жовтня 2021 року.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.
У пункті 28 вищевказаної постанови № 10 від 17 жовтня 2014 року також роз'яснено, що якщо факт недоплати судового збору з'ясовано судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд залежно від конкретних обставин справи може: зобов'язати позивача (заявника) доплатити належну суму судового збору і подати суду відповідні докази у встановлений ним строк та за необхідності оголосити перерву в її розгляді; у разі неподання доказів оплати - стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору або ж залишити позов (заяву, скаргу) без розгляду.
Ураховуючи наведене, остаточне визначення в процесі розгляду справи ціни позову, а отже і суми судового збору, може здійснюватися судом із наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору.
Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, з відповідачки ОСОБА_2 на користь ОСОБА_12 необхідно стягнути 908,00 грн сплаченого судового збору за пред'явлення позовних вимог майнового характеру, а на користь держави в особі Державної судової адміністрації України - 10 442,00 грн повернутого позивачу судового збору ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 01 квітня 2024 року.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу
Відповідно до частини першої, другої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи (частини перша, третя статті 134 ЦПК України).
Відповідно до положень частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
Аналіз матеріалів справи свідчить, що у позовній заяві ОСОБА_4 навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які планує понести у зв'язку із розглядом справи в суді першої інстанції, зокрема 35 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, які просив стягнути з відповідачів.
17 лютого 2023 року представник ОСОБА_12 - адвокат Борусевич С. Й. до закінчення судових дебатів подав письмову заяву про подання до суду протягом п'яти днів після ухвалення рішення доказів на підтвердження понесених судових витрат (а.с. 230, т. 2).
22 лютого 2023 року представник позивача - адвокат Борусевич С. Й. надіслав до суду першої інстанції заяву з детальним описом робіт (наданих послуг), в якій просив стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_12 понесені ним судові витрати на правничу допомогу в загальній сумі 21 087,75 грн, а саме із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ «Мегаінвест сервіс», приватного виконавця Чулієва А. А., ДП «Сетам» по 4 217,55 грн із кожного, надавши до заяви відповідні докази (а.с. 80-110, т. 3).
Подібним чином представник позивача - адвокат Борусевич С. Й. діяв і під час первинного перегляду рішень суду першої інстанції за апеляційною скаргою ТОВ «Мегаінвест сервіс», а саме разом із відзивом на апеляційну скаргу надіслав заяву від 11 травня 2023 року із попереднім (орієнтовним) розрахунком суми витрат на професійну правничу допомогу та з повідомленням, що докази їх понесення будуть надані протягом п'яти днів після ухвалення судом рішення (а.с. 161, т. 3).
20 січня 2024 року представник позивача - адвокат Борусевич С. Й. надіслав до суду апеляційної інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути з ТОВ «Мегаінвест сервіс» на користь ОСОБА_12 понесені ним витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 20 819,28 грн, надавши до заяви відповідні докази (а.с. 77-105, т. 4).
У частині другій статті 141 ЦПК України встановлено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до частини першої статті 246 ЦПК України, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Можливість подання сторонами доказів у підтвердження понесених судових витрат, в тому числі і витрат на професійну правничу допомогу у відповідній інстанції, процесуальний закон ставить у залежність від процесуальної стадії розгляду справи у конкретній інстанції.
Тобто, докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції подаються до закінчення судових дебатів у справі саме в суді першої інстанції, або протягом п'яти днів після ухвалення рішення судом першої інстанції за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, відповідно подаються до закінчення судових дебатів під час перегляду справи у суді апеляційної інстанції, або протягом п'яти днів після ухвалення рішення апеляцією за умови, що до закінчення судових дебатів у суді апеляційної інстанції сторона зробила про це відповідну заяву. Повторне подання доказів в суді апеляційної (касаційної) інстанції в підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції, процесуальний закон не вимагає.
Викладене узгоджується із правовим висновком, висловленим у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 278/1396/19.
У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що однією з основних засад (принципів) судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді та захиститися у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до врегулювання спору в досудовому порядку. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу; 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат.
Стороною позивача в повній мірі дотримано порядок надання доказів щодо витрат на правову допомогу, в тому числі після прийнятих судом першої та апеляційної інстанцій судових рішень по суті спору від 17 лютого 2023 року та від 16 січня 2024 року відповідно, тому колегія суддів вважає, що існують підстави для розподілу між сторонами витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у суді першої та апеляційної інстанціях.
У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частина третя статті 141 ЦПК Українипередбачає критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18.
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Ці висновки узгоджуються й з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 та постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 зроблено висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Вказана судова практика щодо питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу є сталою.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 04 жовтня 2021 року у справі № 640/8316/20, від 21 жовтня 2021 року у справі № 420/4820/19 на інших, метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації.
При цьому саме заінтересована сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Ураховуючи доведений факт складання і подання адвокатом Борусевичем С. Й. процесуальних документів у справі, участь цього адвоката як представника позивача в судових засіданнях в суді першої та апеляційної інстанції, а також з огляду на погоджену вартість вказаних юридичних послуг у договорі про надання послуг адвоката № 74 від 18 грудня 2020 року та актах про надані послуги до цього договору від 21 лютого 2023 року та 20 січня 2024 року і повне задоволення позовних вимог ОСОБА_12 , 21 087,75 грн винагороди адвоката Борусевича С. Й.є належною компенсацією позивачу понесених судових витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції та 20 819,28 грн витрат на правничу допомогу, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, виходячи з обставин даної справи, критеріїв реальності, розумності і співрозмірності таких витрат складності справи та обсягу виконаних робіт (наданих послуг), які були необхідними для захисту прав та інтересів позивача в судах внаслідок неправомірного вибуття спірної квартири з його власності, а також впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про стягнення з ТОВ «Мегаінвест сервіс», ОСОБА_3 , приватного виконавця Чулієва А. А., ДП «Сетам» та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_12 по 4 217,55 грн з кожного понесених витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції, а також стягнення зі скаржника ТОВ «Мегаінвест сервіс» на користь позивача 20 819,28 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Розмір такого стягнення судових витрат є пропорційним та справедливим, відповідає принципу співмірності із складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт протягом тривалого розгляду справи, забезпечить відновлення права позивача на отримання коштів, які він був змушений реально затратити з метою захисту своїх прав та інтересів в судах двох інстанції а також відповідатиме завданню цивільного судочинства, проголошеному у статті 2 ЦПК України.
Підстави вважати, що вказані суми витрат є непропорційними із предметом спору та є завищеною відсутні.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
В апеляційній скарзі та в клопотанні про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, яке було подано в судовому засіданні 27 лютого 2024 року, представники ТОВ «Мегаінвест сервіс» не обґрунтували в чому саме полягає невідповідність заявленого розміру витрат на правову допомогу критеріям, визначеним у частині четвертій статті 137 ЦПК України, а також, що сума заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу суперечить вимогам розумності, реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і співмірності із ринковими цінами на юридичні послуги у такій категорії справ з огляду на доводи позовної заяви, відзиву на неї, відповіді на відзив, апеляційної скарги, відзиву на неї тощо, в межах яких відбувався розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанціях.
Отже, доводи ТОВ «Мегаінвест сервіс» про неспівмірність заявлених представником позивача витрат на правову допомогу носять формальний характер і не можуть бути належною підставою для відмови в їх стягненні із відповідача (скаржника) та/або зменшення їх розміру.
Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаінвест сервіс» задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 лютого 2023 року та додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06 березня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати недійсними електронні торги, проведені 09 червня 2020 рокуДержавним підприємством «Сетам» із реалізації квартири АДРЕСА_3 , лот № 422461.
Визнати недійсним протокол № 422461 проведення електронних торгів від 09 червня 2020 року із реалізації квартири АДРЕСА_3 , лот № 422461.
Визнати недійсним акт про проведення електронних торгів від 09 червня 2020 року із реалізації квартири АДРЕСА_3 , складений 07 липня 2020 року приватним виконавцем Чулієвим Атаджаном Абдуназаровичем у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1.
Витребувати із володіння ОСОБА_2 у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_3 .
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаінвест сервіс», ОСОБА_3 , приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Чулієва Атаджана Абдуназаровича та Державного підприємства «Сетам» на користь ОСОБА_1 по 681,00 грн з кожного сплаченого судового збору за пред'явлення позовних вимог немайнового характеру.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 908,00 грн сплаченого судового збору за пред'явлення позовних вимог майнового характеру.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави в особі Державної судової адміністрації України 10 442,00 грн повернутого ОСОБА_16 судового збору ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 01 квітня 2024 року.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаінвест сервіс», ОСОБА_3 , приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Чулієва Атаджана Абдуназаровича, Державного підприємства «Сетам» та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 по 4 217,55 грн з кожного понесених витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаінвест сервіс» на користь ОСОБА_1 20 819,28 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 16 квітня 2025 року.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній