Справа № 761/48178/24 Слідчий суддя ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/1989/2025 Доповідач в суді ІІ інстанції ОСОБА_2
09 квітня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
та секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 03 лютого 2025 року про відмову у арешті майна у кримінальному провадженні №72024000320000010 від 11.03.2024, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 3 ст. 209, ч. 2 ст. 205-1 КК України,
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 03 лютого 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 про арешт майна у кримінальному провадженні № 72024000320000010 від 11.03.2024.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, прокурор Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу з доповненнями до неї, в якій просить її скасувати та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання прокурора та накласти арешт на речі, що належать ОСОБА_9 та були вилучені за результатами обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на: мобільний телефон «Iphone 13 Pro», imei НОМЕР_1 з сім-картою НОМЕР_2 .
Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що з огляду на зміст ст.98 КПК України та враховуючи обставини кримінального провадження, вищевказане майно є речовим доказом у кримінальному провадженні, що є підставою, згідно з ч.3 ст.170 КПК України, для накладення арешту, а незастосування арешту даного майна може призвести до наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши доводи прокурора ОСОБА_7 , який підтримав апеляційну скаргу з наведених у ній підстав, думку представника власника майна ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається із матеріалів судового провадження, Головним підрозділом детективів Бюро економічної безпеки України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 72024000320000010 від 11.03.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 3 ст. 209, ч. 2 ст. 205-1 КК України.
В ході досудового розслідування досліджується факт умисного ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах службовими особами ТОВ «Збруч Ресурс» за попередньою змовою з службовими особами ТОВ «Айота», ТОВ «Транс ДАФ», ФОП ОСОБА_11 , та іншими суб'єктами господарювання за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України.
Відповідно до матеріалів та інформації ДСР НПУ щодо виконання доручення в порядку ст. 40 КПК України вбачається, що до протиправної діяльності причетна ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , та виконувала функцію бухгалтера ТОВ «Збруч Ресурс».
19.12.2024 детективом на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва проведено обшук за фактичним місцем мешкання ОСОБА_9 , а саме: АДРЕСА_1 , в ході якого було виявлено та вилучено мобільний телефон «Iphone 13 Pro», imei НОМЕР_1 з сім-картою НОМЕР_2 , який перебував у володінні ОСОБА_9
19.12.2024 на підставі ст. 98 КПК України детективом БЕБ винесено постанову про визначення вищезазначеного майна речовими доказами та приєднано до кримінального провадження.
20.12.2024 надано доручення працівникам оперативного підрозділу ДСР НПУ на проведення огляду вилученого мобільного телефонів.
Крім того, 20.12.2024 детективом винесено постанову про призначення судової комп'ютерно-технічної експертизи, в ході проведення якої, у тому числі буде досліджений вищевказаний телефон.
03.02.2025 ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва у задоволенні клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 про арешт майна у кримінальному провадженні № 72024000320000010 від 11.03.2024 відмовлено.
Однак, колегія суддів не може погодитися з таким висновком слідчого судді, з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним уст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Дослідивши доводи клопотання прокурора та матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що встановлені у даному кримінальному провадженні фактичні обставини кримінальних правопорушень, за якими здійснюється досудове розслідування, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку, що мобільний телефон «Iphone 13 Pro», imei НОМЕР_1 з сім-картою НОМЕР_2 , що було вилучено за результатами обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , що належать ОСОБА_9 , відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, оскільки може бути знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегло на собі його сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.
Таким чином, колегія суддів не може погодитися з висновком слідчого судді щодо того, що клопотання прокурора не містить доводів на підтвердження відповідності вищевказаного мобільний телефону ознакам речового доказу.
Як вбачається із клопотання прокурора про арешт майна, воно містить посилання на встановлені у кримінальному провадженні фактичні обставини кримінальних правопорушень, відповідні мотиви та підстави на обґрунтування висновку про відповідність зазначеного мобільного телефону ознакам речового доказу, визначеного ст. 98 КПК України, зокрема посилання на те, що вказаний мобільний телефон є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегло на собі його сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження та потребує збереження.
На переконання колегії суддів, прокурором у клопотанні, відповідно до вимог ст.ст. 132, 170 - 173 КПК України, доведено, що існують правові підстави для накладення арешту на вищевказаний мобільний телефон, з метою забезпечення збереження вказаного майна як речового доказу та задля подальшого проведення судових експертиз, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що вказане майно може бути пошкоджене, зіпсоване, знищене, перетворене, відчужене.
З урахуванням наведеного, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, мобільний телефон «Iphone 13 Pro», imei НОМЕР_1 з сім-картою НОМЕР_2 , підлягає арешту, з тих підстав, що він відповідає критеріям речового доказу, передбаченим ст. 98 КПК України.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна, а незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до пошкодження або втрати доказів, і таким чином, може позбавити реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого ч. 1 ст. 170 КПК України.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що слідчий суддя, залишивши поза увагою вказані у клопотанні доводи та долучені до нього матеріали, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для накладення арешту на мобільний телефон «Iphone 13 Pro», imei НОМЕР_1 з сім-картою НОМЕР_2 , що було вилучено за результатами обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , що належать ОСОБА_9 , з метою збереження речових доказів, про що обґрунтовано зазначив прокурор в апеляційній скарзі.
Вищевикладене свідчить про однобічність і необ'єктивність судового розгляду, тому ухвала слідчого судді підлягає скасуванню, а апеляційна скарга прокурора - задоволенню, з постановленням нової ухвали про задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на вказане у клопотанні майно, оскільки останнім в повній мірі доведено необхідність накладення арешту на вищевказане майно з метою забезпечення його збереження як речового доказу у кримінальному провадженні.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
постановила:
Апеляційну скаргу прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 03 лютого 2025 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 про арешт майна у кримінальному провадженні № 72024000320000010 від 11.03.2024 - задовольнити.
Накласти арешт на майно, що належать ОСОБА_9 та було вилучено за результатами обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: мобільний телефон «Iphone 13 Pro», imei НОМЕР_1 з сім-картою НОМЕР_2 .
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя ________________ ОСОБА_12
Судді:
ОСОБА_13