01 квітня 2025 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 755/7896/24
номер провадження: 22-ц/82/5697/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Олешко Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 листопада 2024 року у складі судді Катющенко В.П., у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» про стягнення нарахованої, але не виплаченої суми заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку,
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» (далі - ТОВ «Дієса») про стягнення нарахованої, але не виплаченої суми заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 у період з 15 січня 2010 року по 09 лютого 2024 року перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Дієса» (до перейменування 21 квітня 2011 року - товариство з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Ельдорадо».
Вказувала, що з 09 лютого 2024 року згідно наказу № Z00/08/02/002 від 08 лютого 2024 року її було звільнено із займаної посади - начальника відділу супутніх продажів Департаменту торгової комерції, Відділу супутніх продажів за угодою сторін згідно ч.1 ст.36 КЗпП України. У наказі про припинення трудового договору вказано виплатити компенсацію за 41 невикористаних календарних днів відпустки.
Зазначала, що з липня 2023 року відповідач почав виплачувати заробітну плату із затримкою та не в повному обсязі, а востаннє відповідачем було виплачено заробітну плату за жовтень 2023 року у сумі 15 250 грн 00 коп., яка була здійснена 05 лютого 2024 року.
Вказувала, що в день звільнення 09 лютого 2024 року відповідачем було видано розрахунковий листок за лютий 2024 року, в якому зазначено заборгованість за підприємством на кінець місяця у розмірі 205 217 грн 11 коп. До вказаної суми заборгованості входять кошти, належні їй до виплати при звільненні (відповідно до розрахункового листка за лютий 2024 року), а семе: 1) компенсація відпустки (42) - 59 032 грн 26 коп., 2) оклад по годинах - 16 700 грн 00 коп., а всього 75 732 грн 26 коп. При цьому з цієї суми було утримано військовий збір та ПДФО у сумі 14 767 грн 79 коп. Таким чином, загальна сума нарахована, але не виплачена за пунктами 1) та 2) становить 60 964 грн 47 коп., а нарахована, але не виплачена заробітна плата у розмірі 159 502 грн 64 коп.
Зазначала, що оскільки 05 лютого 2024 було здійснено виплату заробітної плати у розмірі 15 250 грн 00 коп., то загальна сума заборгованості із нарахованої, але не виплаченої заробітної плати складає 144 252 грн 64 коп. Враховуючи вищевикладене, загальна сума заборгованості відповідача перед нею з урахуванням усіх сум складає 205 217 грн 11 коп.
Проте, ні в день звільнення, ні станом на день звернення до суду, відповідачем не було виплачено позивачці наявну заборгованість і на її неодноразові усні звернення відповідач не реагував.
Також вважала, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача її середній заробіток за весь час затримки (починаючи з 12 лютого 2024 року) по день розгляду справи в суді, виходячи із середньоденної заробітної плати позивачки на рівні 2 623 грн 50 коп.
З урахуванням наведеного, позивачка ОСОБА_1 просила:
стягнути з ТОВ «Дієса» на свою користь заборгованість по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, оклад по годинах у розмірі 205 217 грн 11 коп. без утримання з цієї суми податків та інших обов'язкових платежів;
стягнути з ТОВ «Дієса» на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12 лютого 2024 року по день розгляду справи в суді;
судові витрати покласти на відповідача.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 19 листопада 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто із ТОВ «Дієса» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, оклад по годинах у розмірі 205 217 грн 11 коп., без утримання з цієї суми податків та інших обов'язкових платежів.
Стягнуто із ТОВ «Дієса» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 292 188 грн 95 коп., з утриманням з цієї суми податків та інших обов'язкових платежів.
Стягнуто із ТОВ «Дієса» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 280 грн 27 коп.
Стягнуто із ТОВ «Дієса» на користь держави судовий збір у розмірі 2 052 грн 17 коп.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ТОВ «Дієса» подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в цій частині та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а в іншій частині рішення суду залишити без змін.
Апеляційна скарга мотивована тим, що у відповідача перед працівниками дійсно наявна заборгованість по виплаті заробітної плати, компенсації невикористаних днів відпустки та інших виплат, але дана заборгованість виникла у зв'язку з обставинами непереборної сили (воєнний стан). Погашення заборгованості перед працівниками відповідачем здійснюється та обов'язково буде повністю погашена, як під час дії форс-мажорних обставин або після їх закінчення.
Звертає увагу на те, що положеннями ст.10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов'язку виплати заробітної плати.
Вказує, що Торгово-промислова палата України підтвердила, що обставини збройної агресії з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами, як для суб'єктів господарювання так і для населення.
Зазначає, що внаслідок ракетно-бомбових ударів регулярних військових формувань російської федерації, Торгова мережа «Eldorado», до якої належить ТОВ «Дієса», зазнала значних збитків. Розмір збитку відповідача складає 26 582 675, 97 доларів США.
Вказує, що постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 24 січня 2024 року у справі №760/29187/23 закрито провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності генерального директора ТОВ «Дієса» за ч. 1 ст. 41 КУпАП, у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Підставою для закриття провадження у справі є встановлення судом, що товариство знаходиться під дією обставин непереборної сили, а отже встановлено відсутність вини роботодавця в особі Генерального директора в затримці оплати праці працівникам під час дії форс-мажорних обставин, дія яких тривала, як на момент звільнення працівника, так і продовжується на цей час. Тому товариство знаходиться під дією форс-мажорних обставин, а отже невчасна виплата заробітної плати та компенсації невикористаної відпустки сталося внаслідок об'єктивних обставин, непереборної сили.
Вказує, що на підтвердження форс-мажору товариство звернулося до Київської торгово-промислової палати та отримало Сертифікат №3000-24-0827 від 23 квітня 2024 року.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Корольова Ю.В. вказує, що ТОВ «Дієса» додало до апеляційної скарги докази, які не були подані цим товариством до суду першої інстанції під час розгляду даної справи, а саме, Сертифікат №3000-24-0827 від 23 квітня 2024 року. 18 червня 2024 року до суду першої інстанції від ТОВ «Дієса» надійшли докази на виконання ухвали суду від 21 травня 2024 року, а 19 листопада 2024 року було ухвалено рішення у справі. Таким чином, справа перебувала в провадженні суду першої інстанції понад шість місяців і відповідачу було відомо про розгляд справи, він отримав позовну заяву з доданими до неї матеріалами. Проте відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та доказів на заперечення проти позовних вимог у встановлені судом строки. Також відповідач не надіслав позивачу докази, які підтверджують його заперечення проти позовних вимог, проти наведених розрахунків та відповідно не надав суду підтвердження направлення позивачці відповідних доказів. Окрім цього, відповідачем не було обґрунтовано неможливість подання доказів у встановлений строк з причин, що не залежали від нього. Вказує, що під час розгляду справи в суді першої інстанції ТОВ «Дієса» не було подано жодного доказу на доведення відсутності своєї вини в затримці розрахунку з позивачкою при звільненні. Звертає увагу на те, що подання нових доказів з очевидним порушенням норм процесуального права являє собою нехтування основоположними принципами судочинства, які не можуть бути формальними та декларативними та призводить до порушення прав та законних інтересів позивачки. Вказує, що ТОВ «Дієса» засвідчено форс-мажорні обставини лише в частині відповідальності за несвоєчасну виплату заробітної плати виключно перед Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків та Центральним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці. При цьому, роботодавцю необхідно довести настання обставин непереборної сили, які б свідчили про відсутність вини підприємства у затримці виплат позивачці, які належать їй при звільненні, у строки, передбачені ст.116 КЗпП України. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення , а рішення суду першої інстанції - без змін.
Позивачка ОСОБА_1 та її представник - адвокат Корольова Ю.В. в судове засідання, не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені апеляційним судом завчасно, в установленому законом порядку, що підтверджується наявними у справі доказами.
01 квітня 2025 року представник позивачки - адвокат Корольова Ю.В. через систему «Електронний суд» подала до Київського апеляційного суду заяву, в якій просить розглядати справу за наявними матеріалами та з урахуванням заперечень, наведених у відзиві на апеляційну скаргу, без участі позивачки та її представника.
Зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, якою передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, та враховуючи прохання, наведеного у заяві від 01 квітня 2025 року, про розгляд справи без участі позивачки та її предстника, колегія суддів визнала неявку позивачки та її представника такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ТОВ «Дієса» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, оклад по годинах у розмірі 205 217 грн 11 коп., без утримання з цієї суми податків та інших обов'язкових платежів та судового збору у розмірі 1 280 грн 27 коп., а також в частині стягнення з ТОВ «Дієса» на користь держави судового збору у розмірі 2 052 грн 17 коп., не оскаржувається, а тому відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України його законність та обґрунтованість в цій частині колегією суддів не перевіряється.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи обставини, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно зі ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати, в тому числі, на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не відповідає.
Ухвалюючи рішення в частині стягнення з ТОВ «Дієса» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем, у порушення ст.116 КЗпП України, позивачці не було проведено всіх виплат, які належить їй виплатити при звільненні, тому відповідно до ст.117 КЗпП України з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні позивачки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, тобто, за період з 12 лютого 2024 року по 12 серпня 2024 року у розмірі 292 188 грн 95 коп.
Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, виходячи з такого.
У справі встановлено, що позивачка ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Дієса».
Наказом ТОВ «Дієса» № Z00/08/02/002 від 08 лютого 2024 року ОСОБА_1 була звільнена з роботи за згодою сторін згідно з п.1 ст.36 КЗпП України на підставі поданої нею заяви з 09 лютого 2024 року. У цьому наказі вказано про необхідність виплатити ОСОБА_1 компенсації за 41 невикористаний календарний день відпустки (а.с.21).
Відповідно до розрахункового листка ТОВ «Дієса» за лютий 2024 року, борг за підприємством до виплати ОСОБА_1 на кінець місяця склав 205 217 грн 11коп., з вирахуванням з цієї суми податків та інших обов'язкових платежів (а.с.20).
Судом першої інстанції встановлено, що період затримки розрахунку при звільненні позивачки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, становить з 12 лютого 2024 року по 12 серпня 2024 року.
Загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивачки за вказаний період складає 292 188 грн 95 коп.
Вказані обставини не заперечується сторонами у справі.
Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, установлена ст.117 КЗпП України.
Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Такий правовий висновок, викладений в пунктах 67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
У відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Тобто визначальним і достатнім для вирішення питання про застосування до роботодавця відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, є встановлення судом вини роботодавця в непроведенні повного розрахунку з працівником у день звільнення.
Отже саме роботодавець має надати докази щодо відсутності вини в порушенні строків виплати працівнику сум при звільненні.
Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Заперечуючи свою вину у несвочасній виплаті ОСОБА_1 передбачених при її звільненні сум у порядку та строки, визначені ст.116 КЗпП України, ТОВ «Дієса» зазначає про існування форс-мажорних обставин, а саме, ракетно-бомбових ударів, що призвели до знищення його основних засобів та фондів.
За положеннями ст.117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку проте, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини у невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.
Згідно зі ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Частина 1 ст. 9 ЦК України кореспондується з вищевказаною статтею КЗпП України щодо застосування ЦК України до врегулювання відносин, зокрема, до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.
Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин (див. пункт 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).
Відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Отже загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер.
Враховуючи позовні вимоги у даній справі, зокрема, вимоги щодо виплати компенсації у зв'язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто, свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Пунктом 1 ч.1 ст.263 ЦК України визначено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.
У відповідності до ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та в сукупності з іншими доказами. Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу. Такі висновки сформульовано в постановах Верховного Суду від 19 серпня 2022 року в справі № 908/2287/17, від 16 липня 2019 року в справі № 917/1053/18, від 14 лютого 2018 року № 926/2343/16, від 25 листопада 2021 року в справі № 905/55/21.
Викладене свідчить, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань (обов'язків) - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».
Разом з цим, обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо. Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів (див. пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року справа № 905/857/19).
24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв. 24 лютого 2022 року, який в подальшому продовжувався Указами Президента України та діє до цього часу.
У листі від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а саме військову агресію рф проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 год 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, Торгово-промислова палата України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб за договором, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
24 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон №2136-ІХ), яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Частинами 2 та 3 ст. 1 Закону № 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.
У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст.10 Закону № 2136-ІХ роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати; роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили; звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов'язку виплати заробітної плати.
Аналіз наведеної спеціальної норми права дозволяє дійти висновку про те, що роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов'язку виплати заробітної плати.
Таким чином, існування обставини воєнного стану, фактів окупації та ведення бойових дій, а можливо також і знищення майна підприємства чи існування інших обставин, в тому числі існування дебіторської заборгованості, не спростовують факту існування заборгованості по заробітній платі і не звільняють від обов'язку виплати заробітної плати.
Проте роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці та за несвоєчасне проведення розрахунку.
У цій справі об'єктивно встановлено перебування ТОВ «Дієса» під впливом форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що вплинули на фінансову стабільність підприємства і поставили під загрозу можливість виконання фінансово-господарських зобов'язань.
Так, у справі встановлено, що на підтвердження форс-мажору, 29 березня 2024 року ТОВ «Дієса» звернулося до Київської торгово-промислової палати та отримало Сертифікат №3000-24-0827 від 23 квітня 2024 року. Цим сертифікатом підтверджено, що ТОВ «Дієса» знаходиться під дією форс-мажорних обставин з 12 березня 2022 року та ці обставини форс-мажору тривають станом на 23 квітня 2024 року (а.с.72-75).
Також відповідачем було надано до Київської торгово-промислової палати звіти ТОВ «Гео Фінанс Груп» про оцінку збитків, завданих ТОВ «Дієса» внаслідок втрати необоротних активів (основних засобів), оборотних активів (товарів) та упущеної вигоди від неодержаного прибутку внаслідок втрати товарів, які зберігалися за адресами: Київська область, Броварський район, с. Квітневе, вул. Гоголівська, 1-А - від 12 березня 2022 року; Київська область, місто Буча, бульвар Леоніда Бірюкова, буд. № 2 - від 27 лютого 2022 року; Херсонська область, місто Херсон, вул. Залаегерсег, №18 - від 06 березня 2022 року; місто Київ, проспект Правди, 47, БТРЦ «RETRO-VILLE» - від 20 березня 2022 року; Київська область, місто Ірпінь, вул. Шевченка Тараса, буд. № 7 - від 27 лютого 2022 року; Полтавська область, м. Кременчук, вул. Халамешока, буд. 7 - від 27 червня 2022 року; Харківська область, Харківський р-н, с. Циркуни, вул. Кутузівська, буд. № 19 - від 29 квітня 2022 року; Херсонська область, місто Херсон, просп. 200 років Херсона, буд. № 30 - від 01 березня 2022 року; Харківська область, місто Харків, пл. Захисників України (пл. Повстання), буд. № 7/8 - від 17 квітня 2022 року; Херсонська область, місто Херсон, просп. Ушакова, буд. № 43 - від 01 березня 2022 року; Херсонська область, місто Херсон, просп. 200 років Херсона, буд. № 30 - від 01 березня 2022 року; Донецька область, місто Маріуполь, просп. Перемоги, буд. № 21 - від 24 лютого 2022 року; Донецька область, місто Маріуполь, просп. Металургів, буд. № 100 А - від 24 лютого 2022 року; Донецька область, місто Маріуполь, просп. Леніна, буд. № 149 - від 24 лютого 2022 року; Донецька область, місто Маріуполь, вул. Запорізьке шосе, буд. № 2 - від 24 лютого 2022 року; Запорізька область, м. Бердянськ, просп. Східний, 13/ вул. Волонтерів, 73 - від 01 травня 2022 року;
Крім того, установлено, що після початку військової агресії за певними контрагентами, в тому числі тими, що включені до плану санації, ТОВ «Дієса» отримало більше сорока сертифікатів, що засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), які перелічено у сертифікаті №3000-24-0827 від 23 квітня 2024 року, а саме: № 3000-22-0457 від 25 липня 2022 року, № 17/03-4/192 , № 3000-22-0460 від 25 липня 2022 року, № 17/03-4/193, № 3000-22-0556 від 10 серпня 2022 року, № 17/03-4/226, № 3000-22-0654 від 25 серпня 2022 року, № 17/03-4/269, № 300-22-0752 від 06 вересня 2022 року, № 17/03-4/301, № 3000-22-0461 від 02 листопада 2022 року № 17/03-4/417, № 3000-22-1392 від 11 листопада 2022 року, № 17/03-4/436, № 3000-22-1398 від 11 листопада 2022 року № 17/03-4/437, № 3000-22-1393 від 11 листопада 2022 року № 17/03-4/435, № 3000-22-1397 від 11 листопада 2022 року, № 17/03-4/433, № 3000-22-1394 від 11 листопада 2022 року, № 17/03-4/434, № 3000-23-0062 від 29 грудня 2022 року № 17/03-4/561, № 3000-23-0018 від 29 грудня 2022 року № 17/03-4/560, № 3000-23-0788 від 20 лютого 2023 року, № 17/03-4/137, № 3000-23-1612 від 04 квітня 2023 року, № 17/03-4/282, № 3000-23-3433 від 28 липня 2023 року, № 17/03-4/722, № 3000-23-3436 від 28 липня 2023 року, № 17/03-4/723, № 3000-23-2290 від 12 травня 2023 року, № 17/03-4/410, № 3000-23-2293 від 12 травня 2023 року, № 17/03-4/411, № 3000-23-2752 від 09 червня 2023 року № 17/03-4/530, № 3000-23-2753 від 09 червня 2023 року № 17/03-4/532, № 3000-23-2754 від 09 червня 2023 року № 17/03-4/531, № 3000-23-2836 від 07 червня 2023 року, № 17/03-4/568, № 3000-23-3141 від 07 липня 2023 року, № 17/03-4/627, № 3000-23-3136 від 07 липня 2023 року, № 17/03-4/626, № 3000-23-3048 від 06 липня 2023 року, № 17/03-4/624, № 3000-23-3152 від 10 липня 2023 року, № 17/03-4/630, № 3000-23-3478 від 01 серпня 2023 роу № 17/03-4/744, № 3000-23-3047 від 29 червня 2023 року № 17/03-4/603, № 3000-23-3051 від 06 липня 2023 року, № 17/03-4/623, № 3000-23-3155 від 10 липня 2023 року № 17/03-4/629, № 3000-23-3135 від 07 липня 2023 року № 17/03-4/625, № 3000-23-3157 від 10 липня 2023 року № 17/03-4/628, № 3000-23-3359 від 24 липня 2023 року № 17/03-4/684, № 3000-23-3360 від 24 липня 2023 року № 17/03-4/685, № 3000-23-3408 від 26 липня 2023 року№ 17/03-4/710, № 3000-23-3409 від 26 липня 2023 року № 17/03-4/711, № 3000-23-3410 від 26 липня 2023 року № 17/03-4/712, № 3000-23-3434 від 28 липня 2023 року № 17/03-4/725, № 3000-23-3435 від 28 липня 2023 року № 17/03-4/724, № 3000-23-3577 від 15 серпня 2023 року № 17/13-4/784, № 3000-23-3666 від 22 серпня 2023 року № 17/13-4/818, № 3000-23-3865 від 12 вересня 2023 року № 17/13-4/879, № 3000-23-3866 від 12 вересня 2023 року № 17/13-4/878, № 3000-23-3867 від 12 версеня 2023 року № 17/13-4/877, № 3000-23-3978 від 22 вересня 2023 року № 17/13-4/905, № 3000-23-4436 від 13 листопада 2023 року № 17/13-4/1098.
Із долученої відповідачем постанови Солом'янського районного суду міста Києва від 24 січня 2024 року у справі №760/29187/23 за фактом вчинення генеральним директором ТОВ «Дієса» адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.41 КУпАП (щодо додержання вимог законодавства у сфері оплати праці) вбачається, що за результатом розгляду адміністративних матеріалів судом закрито провадження у справі за відсутністю складу адміністративного правопорушення (а.с.111-114).
Також зі справи видно, що рішенням Господарського суду міста Києва від 07 лютого 2024 року у справі № 910/14555/23 позов ТОВ «Дієса» задоволений повністю. Стягнуто з російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації на користь ТОВ «Дієса» збитки у розмірі 3 613 761,12 доларів США (що еквівалентно за офіційним курсом Національного банку України станом на 13 вересня 2023 року 141 201 926 грн 58 коп.) та упущену вигоду у розмірі 254 486, 87 доларів США (що еквівалентно за офіційним курсом Національного банку України станом на 13 вересня 2023 року 9 306 228 грн 55 коп.). Вказане судове рішення в апеляційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили.
Тому обставини заподіяння ТОВ «Дієса» збитків в особливо великих розмірах з боку російської федерації не підлягають доказуванню відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, якою передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже сукупність наявних у справі доказів указують на те, що унеможливлення виконання ТОВ «Дієса» обов'язків, передбачених законодавством України про працю, спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме: збройна агресія російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану в Україні, відсутність доступу та/або знищення активів (основних засобів та товарів) через тимчасову окупацію й активні бойові дії на території України, що призвело до неможливості відновлення господарської діяльності підприємства у повному обсязі; повне знищення активів підприємства (основних засобів та товарів) за різними адресами.
Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов'язаної сторони за трудовим договором.
Таким чином, у трудових правовідносинах між сторонами з 12 березня 2022 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути та у період існування яких останній об'єктивно, з незалежних від нього причин, був позбавлений можливості виконати зобов'язання, передбачені умовами трудового договору, обов'язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі, щодо позивачки.
Отже правовий аналіз наведених норм законодавства та встановлених обставин, якими підтверджується, що у трудових правовідносинах між відповідачем ТОВ «Дієса» та його працівниками, зокрема ОСОБА_1 , з 12 березня 2022 року виникли та дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків, як підприємству в цілому, так і його працівникам, у період існування яких ТОВ «Дієса» об'єктивно, з незалежних від нього причин було позбавлено можливості виконати зобов'язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивачки, у своїй сукупності дозволяють колегії суддів зробити висновок про те, що вимоги позивачки ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «Дієса» середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволенню не підлягають.
При вирішенні спору, суд першої інстанції, у порушення вимог ст.ст.263, 264 ЦПК України, наведених вище вимог закону, правових висновків Верховного Суду та фактичних обставин справи, належними чином не врахував, внаслідок чого дійшов помилкового висновку, що затримка виплати ОСОБА_1 належних при звільненні сум у строки, визначені ст.116 КЗпП України, відбулась з вини ТОВ «Дієса», а тому з нього на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Що стосується твердження представника ОСОБА_1 - адвоката Корольової Ю.В. у відзиві на апеляційну скаргу про те, що ТОВ «Дієса» належним чином не довело викладені в апеляційній скарзі обставини, а доданий до апеляційної скарги Сертифікат №3000-24-0827 від 23 квітня 2024 року не може бути прийнятий до уваги апеляційним судом, так як він не був наданий відповідачем до суду першої інстанції та відповідач не довів поважність причин не подання цього доказу до суду першої інстанції, то колегія суддів виходить з такого.
Згідно з ч.ч. 1, 2 та 3 ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У даному випадку колегія суддів враховує, що обставини непереборної сили ТОВ «Дієса» намагалося встановити не лише в суді апеляційної інстанції. Так, на підтвердження форс-мажору ТОВ «Дієса» ще 29 березня 2024 року звернулося до Київської торгово-промислової палати та отримало Сертифікат №3000-24-0827 від 23 квітня 2024 року.
Вказані у цьому сертифікаті №3000-24-0827 від 23 квітня 2024 року звіти ТОВ «Гео Фінанс Груп» про оцінку збитків, завданих ТОВ «Дієса» внаслідок втрати необоротних активів (основних засобів), оборотних активів (товарів) та упущеної вигоди від неодержаного прибутку внаслідок втрати товарів, датуються, починаючи з лютого 2022 року.
До того ж після початку військової агресії за певними контрагентами, ТОВ «Дієса» отримало більше сорока сертифікатів, що засвідчують форс-мажорні обставини, які датовані з липня 2022 року по листопад 2023 року.
Крім того, обставини збройної агресії російської федерації проти України та введення воєнного стану є загальновідомими фактами, які не потребують доказування (див. постанову Верховного Суду від 13 вересня 2023 року у справі №910/7679/22).
Вирішуючи даний спір та оцінюючи усі надані сторонами докази у своїй сукупності, колегія суддів мотивує свій висновок не лише (не стільки) посиланням на Сертифікат Київської торгово-промислової палати від 23 квітня 2024 року № 3000-240827 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а й на інші докази: звіти про оцінку збитків, завданих ТОВ «Дієса» внаслідок втрати необоротних активів (основних засобів); постанову Солом'янського районного суду міста Києва від 24 січня 2024 року у справі №760/29187/23, якою встановлено, що товариство знаходиться під дією обставин непереборної сили та встановлено відсутність вини роботодавця, в особі Генерального директора, в затримці оплати праці працівникам під час дії форс-мажорних обставин, дія яких тривала, як на момент звільнення працівника, так і продовжується на цей час; рішення Господарського суду міста Києва від 07 лютого 2024 року у справі № 910/14555/23, згідно з яким встановлено заподіяння відповідачу збитків в особливо великих розмірах внаслідок збройної агресії російської федерації.
Навіть за відсутності Сертифіката торгово-промислової палати, отриманого в передбаченому законом порядку, сторона не позбавлена можливість доводити наявність форс-мажорних обставин іншими доказами, якщо інше не встановлено законом чи договором, про що зазначено також в постанові Верховного Суду від 13 вересня 2023 року в справі № 910/7679/22.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02 грудня 2024 року у справі № 757/2043/24-ц (провадження № 61-11900св24), в якій колишній працівник звертався до ТОВ «Дієса» та просив, зокрема, стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а суд апеляційної інстанції прийняв до уваги та оцінив у сукупності із іншими доказами, виданий Київською торгово-промисловою палатою Сертифікат №3000-24-0827 від 23 квітня 2024 року.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ТОВ «Дієса» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 292 188 грн 95 коп., не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору в цій частині, що в силу ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Дієса» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з наведених вище підстав.
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За подання апеляційної скарги ТОВ «Дієса» сплатило судовий збір у загальному розмірі 3 506 грн 24 коп. (а.с.126).
Оскільки апеляційний суд задовольняє апеляційну скаргу та скасовує рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині й ухвалює в цій частині нове рішення про відмову в позові, то сплачений скаржником розмір судового збору за подання апеляційної скарги підлягає стягненню із позивачки на користь ТОВ «Дієса» у розмірі 3 506 грн 24 коп.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» задовольнити.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 листопада 2024 року в частині стягнення із товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 292 188 грн 95 коп., з утриманням з цієї суми податків та інших обов'язкових платежів, а також в частині стягнення судового збору у розмірі 1 280 грн 27 коп. - скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку - відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» судовий збір у розмірі 3 506 грн 24 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 15 квітня 2025 року.
Головуючий
Судді: