06 грудня 2007 р. № 16/158
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Остапенка М.І.
суддів :Борденюк Є.М.
Харченка В.М.
розглянувши касаційну скаргуВАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Івано-Франківської обласної дирекції
на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 13.09.2007 року
у справі за позовом
до
проВАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Івано-Франківської обласної дирекції ТОВ фірми "Траян"
стягнення коштів
у червні 2007 року, ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" звернулося до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до ТОВ фірми "Траян" про звернення стягнення на заставлене майно.
Позивач зазначав, що для забезпечення зобов'язань за кредитним договором №014/14-4/2690 від 08.07.2003 року, між банком і позичальником укладено нотаріально посвідчений договір застави №Д-329 від 23.07.2003 року, за умовами якого позичальник - громадянин ОСОБА_1 надав у заставу належну йому квартиру АДРЕСА_1
На теперішній час заставлене майно перебуває у власності ТОВ "Траян" на підставі договору купівлі-продажу, укладеного останнім з позичальником 24.09.2004 року.
Вважаючи, що застава зберігає свою силу і при переході права на заставлене майно до іншої особи, та з огляду на непогашену заборгованість по кредитному договору, позивач просив постановити рішення про задоволення його вимог.
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 18.07.2007 року у позові відмовлено.
За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.09.2007 року апеляційна скарга позивача залишена без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції -без змін.
Постановлені у справі судові рішення оскаржено у касаційному порядку й ухвалою Вищого господарського суду України від 26.11.2007 року порушено касаційне провадження у справі за касаційною скаргою позивача, у якій він посилається на неправильну правову оцінку судами обставин справи, помилковість висновків щодо відсутності у нього права вимоги щодо звернення стягнення на заставлене майно і просить рішення господарського суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду скасувати, постановивши нове рішення про задоволення позову.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та обговоривши викладені в касаційній скарзі доводи, судова колегія вважає, що рішення господарського суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду не можуть залишатися без змін і підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий судовий розгляд, виходячи з наступного.
Постановляючи про відмову у позові, господарський суд першої інстанції та апеляційний господарський суд послались на відсутність у позивача права звернення на спірне майно, за наявності його згоди на зняття заборони щодо відчуження заставленого майна та відсутності у теперішнього власника майна боргових зобов'язань перед банком.
Проте, наведені судами мотиви не можна визнати такими, що ґрунтуються на правових нормах, що регулюють спірні відносини.
Статтею 1 Закону України "Про заставу" визначено, що застава є способом забезпечення зобов'язань і надає кредитору право в разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.
При цьому, ст.7 Закону України "Про заставу" передбачає право заставодавця розпоряджатись заставленим майном, зокрема, за згоди заставодержателя і відчужувати це майно.
За змістом ст. 27 Закону України "Про заставу", застава зберігає свою силу, якщо однією з підстав, зазначених у законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходить у власність іншої особи.
Не вважаючи цю норму достатньою підставою для визнання спірного майна таким, що перебуває у заставі, суд, у той же час, не навів обставин, які свідчили про припинення застави відповідно до вимог ст. 28 Закону України "Про заставу".
Стверджуючи, що зняття банком заборони на відчуження квартири є визнання права за новим власником, яке не може бути порушеним, суди не врахували, що зняття заборони на відчуження майна не є формою припинення договору застави, який на час розгляду справи не було розірвано, ст. 346 ЦК України, на яку послались суди, передбачено припинення права власності не лише за наявності обставин, зазначених у частині першій цієї статті, а й в інших випадках, встановлених законом.
При такому положенні, судові рішення не можна визнати законним та обґрунтованими, а тому, вони підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий судовий розгляд, під час якого суду необхідно врахувати наведене, дати належну правову оцінку дійсним обставинам справи і, в залежності від встановленого, постановити рішення у відповідності до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 18.07.2007 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.09.2007 року скасувати, а справу передати на новий судовий розгляд у іншому складі суддів.
Головуючий М.І. Остапенко
Судді Є.М.Борденюк
В.М. Харченко