09 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 754/14375/18
провадження № 61-9624св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - заступник керівника Деснянської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради,
відповідачка - ОСОБА_1 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Онопченко Оксана Вікторівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гарницький Павло Петрович, на постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2024 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Болотова Є. В., Шкоріної О. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 року заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Онопченко О. В., (далі - приватний нотаріус КМНО Онопченко О. В.), про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання спадщини відумерлою та витребування майна, скасування державної реєстрації.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Київська місцева прокуратура № 3
під час здійснення нагляду за додержанням законності під час
проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017101030000144 за частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України) встановила факт шахрайського заволодіння квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, його поховання здійснено за рахунок держави.
28 грудня 2016 року приватний нотаріус КМНО Онопченко О. В. за заявою ОСОБА_2 (нібито племінниці померлого) завела спадкову справу щодо майна ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 та довідки про причину смерті від 06 грудня 2016 року № 106/о № 2508/2, у якій причиною смерті зазначено цироз печінки з кровотечею.
Водночас за інформацією Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи виконавчого органу Київської міської ради від 11 травня 2018 року № 01/835 причину смерті ОСОБА_3 не встановлено через гнильні зміни трупа, довідку про причини смерті родичі не отримували, поховання відбулося за рахунок держави.
Крім того, відповідно до інформації відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 23 квітня 2018 року № 1336/03-01-44 свідоцтво про смерть ОСОБА_3 не видавалося.
Відповідно до інформації Святошинського районного у м. Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану від 18 серпня 2018 року № 5022/16/10-09 актових записів щодо родинних та інших відносин громадян із померлим ОСОБА_3 , крім шлюбу із ОСОБА_4 , не виявлено.
Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , 24 грудня 2016 року зареєстроване за ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_3 та посвідченого 02 лютого 2012 року приватним нотаріусом КМНО Курковською Я. Л. за № 1527.
Реєстрація права власності на підставі зазначеного договору здійснена 24 грудня 2016 року приватним нотаріусом КМНО Бригідою В. О.
Водночас відповідно до актового запису про смерть від 09 березня 2003 року № 22 ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно з інформацією Київського державного нотаріального архіву від 27 листопада 2017 року № 2853/01-21 у приватного нотаріуса КМНО Курковської Я. Л. було вилучено справи (документи), однак за лютий 2012 року договори відсутні.
На час звернення до суду з позовом квартира зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 24 грудня 2016 року, укладеного між нею та начебто ОСОБА_5 , від імені якого на підставі довіреності діяв ОСОБА_6 , виданої приватним нотаріусом Бригідою В. О.
У матеріалах нотаріальної справи наявна довідка Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» (далі - КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва, підприємство) від 05 грудня 2016 року № 731/27, в якій зазначено, що ОСОБА_5 дійсно проживає у квартирі, за адресю: на АДРЕСА_1 , та є власником особового рахунку на цю житлову площу.
Однак, згідно з інформацією КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» від 09 січня 2018 року
№ 46-70, зазначена довідка підприємством не видавалася.
Про виявлені прокуратурою порушення Київській міській раді стало
відомо в ході досудового розслідування кримінального провадження № 42017101030000144.
Посилаючись на те, що внаслідок протиправного відчуження спірної квартири територіальна громада м. Києва в особі Київської міської ради позбавлена права визнати зазначену квартиру відумерлою спадщиною у порядку, встановленому статтею 1277 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), з урахуванням уточнення позовних вимог, заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 3 просив суд:
визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 02 лютого
2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 ;
визнати відумерлою спадщину у виді квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка відкрилася після смерті
ОСОБА_3 ;
витребувати у ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;
скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно (індексний номер: 33152546 від 24 грудня 2016 року), відповідно до якого внесено запис про право власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 .
Короткий зміст ухвалених судових рішень
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 07 червня 2022 року позов заступника керівника Деснянської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради задоволено частково.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , посвідчений 02 лютого 2012 року приватним нотаріусом КМНО Курковською Я. Л., зареєстрований у реєстрі за № 1527.
Визнано спадщину у вигляді квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 46,5 кв. м, житловою площею
31,2 кв. м, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 , відумерлою.
Витребувано у ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва квартиру АДРЕСА_2 , вартістю 1 123 949,00 грн, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1131314680366.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь Київської міської прокуратури витрати зі сплати судового збору у розмірі 23 026,24 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що конкретний майновий інтерес Київської міської ради щодо визнання недійсним оспорюваного договору полягає в законному та ефективному використанні об'єктів, що є комунальною власністю для задоволення суспільної потреби у функціонуванні місцевого самоврядування.
Крім того, право власності на спірне нерухоме майно відповідачка набула неправомірно, а Київська міська рада відповідно до вимог
статті 1277 ЦК України зобов'язана подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.
Зважаючи на те, що ОСОБА_5 , який зазначений покупцем спірної квартири за договором купівлі-продажу від 02 лютого 2012 року та продавцем квартири за договором від 24 грудня 2016 року, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто задовго до укладення зазначених правочинів, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними.
Таким чином, квартира вибула із власності поза волею власника, а тому наявні підстави для її витребування з володіння відповідача ОСОБА_1 на підставі статті 388 ЦК України.
Оскільки спадкоємці після смерті ОСОБА_3 відсутні, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання спадщини у вигляді квартири АДРЕСА_2 , відумерлою.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру до ОСОБА_1 , суд виходив з того, що позивач обрав неналежний спосіб захисту порушеного права.
Додатковим рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 27 вересня 2022 року заяву керівника Деснянської окружної прокуратури м. Києва про ухвалення додаткового рішення задоволено.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь Київської міської прокуратури витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1 921,00 грн та витрати за подання касаційної скарги у розмірі 1 921,00 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 07 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 червня 2022 року та додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27 вересня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири, розташованої, за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , посвідчений 02 лютого 2012 року приватним нотаріусом КМНО Курковською Я. Л., зареєстрований у реєстрі за № 1527.
Визнано спадщину у вигляді квартири, розташованої за адресою:
АДРЕСА_1 , загальною площею 46,5 кв. м, житловою площею 31,2 кв .м, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 , відумерлою.
Витребувано у ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1131314680366.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь Київської місцевої прокуратури судовий збір у розмірі 25 106,24 грн.
Стягнено з ОСОБА_1 у дохід держави 15 514,11 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності ОСОБА_1 , належним чином не повідомленої про дату, час і місце засідання суду, що відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.
Вирішуючи позовні вимоги про визнання договору купівлі-продажу спірної квартири від 02 лютого 2012 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а тому на момент укладення оспорюваного договору, де його вказано покупцем, та договору, за яким він є продавцем, цивільна правоздатність ОСОБА_5 припинена у зв'язку з його смертю.
Особи, які укладали оспорюваний правочин від 02 лютого 2012 року від імені ОСОБА_5 не мали прав та повноважень на його укладання. Тобто,
ОСОБА_6 , який нібито діяв від імені ОСОБА_5 , не мав повноважень на укладення договору купівлі-продажу квартири з ОСОБА_1 .
Зважаючи на те, що після смерті ОСОБА_3 спадкоємці відсутні, спірна квартира вибула із його власності поза його волею, іншим шляхом, то на момент відкриття спадщини після смерті останнього спірна квартира входила до складу спадщини. Таким чином, спірна квартира є відумерлою спадщиною та підлягає витребуванню у ОСОБА_1 на підставі статті 388 ЦК України.
Оскільки наявні підстави для задоволення позовної вимоги про витребування спірного майна у кінцевого власника, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що правові підстави для задоволення позовної вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру відсутні.
Постановою Верховного Суду від 18 квітня 2024 року касаційну скаргу
ОСОБА_1 задоволено частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 07 березня 2023 року в частині задоволених позовних вимог заступника керівника Деснянської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради про визнання спадщини відумерлою та витребування майна скасовано.
Справу № 754/14375/18 у зазначеній частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанову Київського апеляційного суду від 07 березня 2023 року в частині задоволених позовних вимог заступника керівника Деснянської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради про визнання договору купівлі-продажу недійсним залишено без змін.
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що вирішуючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції не врахував, що територіальна громада не є власником або законним користувачем спадкового майна, яке незаконно вибуло з володіння спадкодавця, а тому у неї немає підстав для витребування майна на свою користь як неволодіючого власника або користувача. Законодавство не містить положень про можливість територіальної громади отримати відчужене майно в натурі та/або способи захисту інтересів територіальної громади у випадку, якщо спадщина була незаконно передана особі-спадкоємцю або відчужена іншій особі, що позбавило територіальну громаду отримати майно у свою власність як відумерле в установленому порядку.
Тому у таких справах по аналогії закону підлягають застосуванню положення статті 1280 ЦК України, відповідно до яких територіальна громада має право вимагати передання (витребування) спадкового майна в натурі від особи, яка незаконно заволоділа ним. Проте така можливість виключається в разі відчуження спадкового майна на користь добросовісного набувача. У разі продажу спадкового майна іншій особі, яка є добросовісним набувачем, закон передбачає спосіб захисту порушеного інтересу територіальної громади та спосіб відновлення її інтересу на спадкове майно за відсутності спадкоємців лише шляхом отримання грошової компенсації.
Тобто у справах про визнання спадщини відумерлою та передання (витребування) спадкового майна в натурі на користь територіальної громади від особи, яка незаконно заволоділа ним, визначальним є перевірка добросовісності чи недобросовісності набувача, тому судові рішення, ухвалені за відсутності такої перевірки, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном.
Відповідач, зокрема, стверджувала, що вона є добросовісним набувачем спірної квартири і у неї не було жодних сумнівів щодо правомочності продавця на володіння спірною квартирою та на її відчуження, а тому вона не може бути витребувана у неї.
Апеляційний суд, задовольняючи позов у частині визнання спадщини відумерлою та витребування спірної квартири у відповідача, зазначеного не перевірив, відповідних висновків оскаржена постанова не містить. Тому висновок апеляційного суду про задоволення позову в цій частині є передчасним.
Постановою Київського апеляційного суду від 25 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 червня 2022 року в частині вирішення вимог про визнання спадщини відумерлою та витребування майна та додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 27 вересня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Позовні вимоги заступника керівника Деснянської окружної прокуратури задоволено.
Визнано спадщину у вигляді квартири
АДРЕСА_2 , яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 , відумерлою.
Витребувано у ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва квартиру АДРЕСА_2 .
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності ОСОБА_1 , належним чином не повідомленої про дату, час і місце засідання суду, що відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у належній йому квартирі АДРЕСА_2 .
ОСОБА_1 стверджувала, що придбала зазначену квартиру для особистого проживання. Про продаж квартири вона дізналася з оголошення, розміщеного в мережі Інтернет, оглядала квартиру перед придбанням і наразі проживає у квартирі, а тому витребування у неї квартири буде втручанням в її право на мирне володіння своїм майном та створить для неї надмірний тягар, оскільки спірна квартира є єдиним місцем її проживання.
Водночас суд апеляційної інстанції встановив, що відповідачка до цього часу зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 . Упродовж розгляду справи в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій (з жовтня 2018 року) відповідачка не зазначала адресу: АДРЕСА_1 ,як своє постійне місце проживання, натомість представник відповідачки зазначав як адресу для направлення кореспонденції, адресу свого проживання: АДРЕСА_4 , Також за зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 отримувала судові повістки.
Із договору купівлі-продажу спірної квартири, укладеного між
ОСОБА_5 та ОСОБА_1 24 грудня 2016 року, убачається, що від імені ОСОБА_5 діяв ОСОБА_6 , а від імені ОСОБА_1 - ОСОБА_7 , який був уповноважений на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черкаської області від 09 грудня 2016 року. Того ж дня була нотаріально посвідчена згода чоловіка ОСОБА_1 - ОСОБА_8 на дії покупця.
У довіреності, виданій ОСОБА_1 09 грудня 2016 року, вона уповноважувала свого сина - ОСОБА_7 купити за ціну та на умовах на свій розсуд будь-яку квартиру у місті Києві на її ім'я та зареєструвати її в установленому законом порядку.
У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції адвокат Гарницький П. П., який діяв в інтересах ОСОБА_1 , не зміг пояснити суду, яким чином
ОСОБА_1 оглядала квартиру перед укладенням договору купівлі-продажу
від 24 грудня 2016 року, в якому стані перебувала квартира, чи спілкувалася вона з власником квартири, яка була потреба видавати її сину - ОСОБА_7 довіреність на укладення зазначеного договору.
У договорі купівлі-продажу спірної квартири, укладеному 02 лютого 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , прізвище покупця поруч з підписом зазначено від руки з помилкою - « ОСОБА_5 » (т. 1 а.с 45 на звороті). Така ж помилка міститься в зазначенні прізвища ОСОБА_5 в довіреності, виданій від його імені 23 грудня 2016 року ОСОБА_6
(т. 1 а.с 53 на звороті).
У тексті договору купівлі-продажу, укладеного 02 лютого 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , міститься вказівка на те, що об'єкт, який відчужується, належить продавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 25 квітня 2011 року П'ятнадцятою Київською нотаріальною конторою за реєстровим № 7-1180, зареєстрованого 23 квітня 2012 року КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна», що вочевидь свідчить про неможливість проведення такої реєстрації після укладення зазначеного договору.
Крім того, що право власності ОСОБА_5 на спірну квартиру не було зареєстроване КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна» відповідно до чинного на той час законодавства.
Вартість спірної квартири в договорі купівлі-продажу від 02 лютого 2012 року була визначена в розмірі 250 000,00 грн, а в договорі купівлі-продажу
від 24 грудня 2016 -261 400,00 грн, що також не відповідало реальній вартості квартири. Представник відповідачки не зміг пояснити причин заниження вартості квартири.
Апеляційний суд визнав неспроможними посилання ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв адвокат Гарницький П. П., на те, що вона оглядала квартиру перед придбанням і її влаштовував стан квартири, оскільки відповідно до лікарського свідоцтва про смерть від 28 листопада 2016 року № 2610/2, виданого Київським міським клінічним бюро судової-медичної експертизи, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , причина смерті ОСОБА_3 не встановлена через гнильні зміни трупа. Труп похований 22 грудня
2016 року за рахунок держави.
За таких обставин, ураховувавши відсутність спадкоємців після смерті
ОСОБА_3 , суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що на час відкриття спадщини квартира, розташована за адресою:
АДРЕСА_1 , на підставі положень статті 1277 ЦК України повинна була перейти у власність територіальної громади міста Києва. Оскільки право власності на зазначену квартиру зареєстроване за ОСОБА_1 , то спірна квартира має бути витребувана з її власності на користь територіальної громади міста Києва.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У липні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гарницький П. П., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову; розгляд справи здійснити в режимі відеоконференції за участю адвоката Гарницького П. П.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду
від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21, від 30 липня 2020 року у справі № 752/13695/18, від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц,
від 26 вересня 2019 року у справі № 2-4352/11, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19, від 21 грудня 2022 року у справі № 914/608/20,
від 18 квітня 2024 року у справі № 754/14375/18 (пункт 1 частини другої
статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення апеляційним судом нового судового рішення, яким ОСОБА_1 позбавлено права власності на квартиру, слугувало те, що Київська місцева прокуратура № 3 під час здійснення нагляду за додержанням законності під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017101030000144 за частиною четвертою статті 190 КК України встановила факт шахрайського заволодіння квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_3 .
Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що на час укладення договору купівлі-продажу квартири від 24 грудня 2016 року приватний нотаріус КМНО Бригіда В. О. перевірила документи продавця. Квартира в іпотеці не перебувала, відомостей про наявність будь-яких заборон стосовно відчуження цієї квартири встановлено не було.
Про факт повного розрахунку за нерухоме майно, який здійснюється шляхом перерахунку коштів покупцем на рахунок продавця, зазначено у пункті 2.1 договору купівлі-продажу від 24 грудня 2016 року.
Суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений за відсутності у продавця права відчуження. Власник має право спростувати заперечення набувача про добросовісність, довівши, що під час вчинення правочину набувач повинен засумніватися у праві відчужувача на відчуження майна.
У ОСОБА_1 не було жодних сумнівів щодо правомочності продавця на володіння спірною квартирою та на її відчуження, а отже, вона є добросовісним набувачем.
Добросовісний набувач не може відповідати у зв'язку з порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.
Таким чином, задоволення позовних вимог про витребування спірної квартири у відповідачки, яка є добросовісним набувачем, призвело до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод, оскільки на неї покладено індивідуальний та надмірний тягар.
У вересні 2024 року до Верховного Суду від керівника Деснянської окружної прокуратури м. Києва надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 05 липня 2024 року касаційну скаргу
ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гарницький П. П., на постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії:
Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2024 року (після усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гарницький П. П., з підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Деснянського районного суду міста Києва матеріали цивільної справи № 754/14375/18; відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник Гарницький П. П., про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 25 червня 2024 року; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У серпні 2024 року матеріали справи № 754/14375/18 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
У квітні 2025 року до Верховного Суду від Київської міської ради надійшли письмові пояснення, у яких вона просила касаційну скаргу залишити без задоволенні, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги
ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гарницький П. П., які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі розпорядження органу приватизації Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 05 лютого
2007 року № 536 була приватизована ОСОБА_4 , ОСОБА_3 у рівних долях.
Згідно з листом КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 26 жовтня 2017 року № 062/14-13084 (И-2017) первинна реєстрація права власності на спірну квартиру була здійснена за ОСОБА_4 ,
ОСОБА_3 у рівних долях.
1/2 частка квартири зареєстрована за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 05 лютого 2007 року.
На підставі свідоцтва про право на спадщину, посвідченого 19 квітня 2011 року, ОСОБА_3 набув право власності на другу частину спірної квартири.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, після його смерті відкрилася спадщина у вигляді квартири, розташованої за адресою:
АДРЕСА_1 .
Згідно з інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру від 15 січня 2018 року, приватний нотаріус КМНО Онопченко О. В. 28 грудня 2016 року завела спадкову справу № 16/2015 щодо майна ОСОБА_3 на підставі заяви ОСОБА_2 , яка вказала, що є племінницею померлого, та надала свідоцтво про смерть ОСОБА_3 від 21 грудня 2016 року серії НОМЕР_1 та довідку про причину смерті від 06 грудня 2016 року № 106/о (№ 2508/2) щодо померлого ОСОБА_3 , згідно з якою причиною його смерті є цироз печінки з кровотечею.
Приватний нотаріус Онопченко О. В. листом від 05 липня 2018 року
№ 43/01-16 повідомила органи прокуратури про те, що ОСОБА_2 не подавала будь-яких документів та заяву для видачі свідоцтва про право на спадщину.
Відповідно до листа відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 23 квітня 2018 року № 1336/03-01-44 актовий запис про смерть ОСОБА_3 від 06 грудня 2016 року за № 186510 складений на підставі лікарського свідоцтва про смерть від 28 листопада 2016 року № 2610/2, виданого Київським міським клінічним бюро судово-медичної експертизи. При реєстрації смерті свідоцтво про смерть не видавалося.
Згідно з листом Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи від 11 травня 2018 року № 01/835 причина смерті ОСОБА_3 не встановлена через гнильні зміни трупа. ОСОБА_3 похований 22 грудня 2016 року за рахунок держави. Довідку про причини смерті родичі не отримували.
Актові записи щодо родинних та інших відносин громадян з померлим ОСОБА_3 , крім шлюбу із ОСОБА_4 , не виявлені. За життя ОСОБА_3 заповіт не складав.Тобто відсутні спадкоємці ОСОБА_3 як за заповітом, так і за законом.
24 грудня 2016 року спірна квартира була зареєстрована на праві власності за ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого
02 лютого 2012 року приватним нотаріусом КМНО Курковською Я. Л. за № 1527. Відповідно до умов зазначеного договору ОСОБА_3 продав ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_2 . Реєстрація права власності на підставі зазначеного договору була здійснена приватним нотаріусом КМНО Бригідою В. О.
Згідно з листом Перечинського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області від 03 лютого 2018 року № 1260-14.8.23 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Під час вилучення справ приватного нотаріуса Курковської Я. Л., здійсненого на підставі наказу Головного територіального управління юстиції у м. Києві
від 11 вересня 2012 року № 2092, був складений перелік справ (документів), у яких зазначено про вилучення договорів за січень 2012 року, тоді як за лютий 2012 року будь-які договори взагалі не зазначені, ані у вигляді формованих справ, ані серед переліку розсипу документів.
На час вирішення справи право власності на спірну квартиру зареєстроване за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 24 грудня 2016 року № 1514, укладеного з ОСОБА_5 , від імені якого діяв ОСОБА_6 на підставі довіреності, виданої приватним нотаріусом Бригідою В. О.
Реєстрація права власності за ОСОБА_5 та ОСОБА_1 відбулася в один день ? 24 грудня 2016 року (в межах однієї години).
Для укладення зазначеного правочину була надана довідка КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» від 05 грудня 2016 року № 731/27, в якій зазначено, що ОСОБА_5 дійсно проживає у квартирі АДРЕСА_2 , та є власником особового рахунку на цю житлову площу.
Згідно з повідомленням КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» від 09 січня 2018 року № 46-70 довідку форми № 3 від 05 грудня 2016 року за № 731/27 на квартиру АДРЕСА_2 , ані КП «Керуюча компанія», ані ЖЕД-301-320 не видавала.
Тобто договір купівлі-продажу від 02 лютого 2012 року, був укладений нібито між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , який помер за 9 років до його укладення, а договір купівлі-продажу квартири між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено від імені особи (продавця), яка померла за 13 років до його укладення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до глави 86 ЦК України за загальним правилом спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово та на підставі споріднення. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Одночасно ЦК України запобігає таким ситуаціям, коли відсутність спадкоємців має наслідками відсутність власників спадкового майна та його занепад. А тому передбачає у такому випадку перехід прав на це майно
до територіальної громади за місцем знаходження цього майна
(стаття 1277 ЦК України). У разі відсутності спадкоємців за заповітом чи за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття у територіальної громади виникає інтерес щодо переходу спадкового майна у власність громади.
Частинами першою-третьою статті 1277 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.
Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.
Однак відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається з моменту реєстрації цього права.
Зміст зазначених норм права свідчить про те, що спадщина набуває статусу відумерлої саме після набуття чинності рішенням суду про визнання її такою, а право власності на зазначене майно набувається у територіальної громади з моменту реєстрації цього права за громадою.
До звернення із заявою про визнання спадщини відумерлою і набрання законної сили відповідним рішенням суду у територіальної громади існує законний інтерес, заснований на правових нормах, що регулюють правовідносини щодо підстав набуття і припинення права власності після смерті особи, у якої відсутні спадкоємці. Цей інтерес (законні очікування) полягає у прагненні органу місцевого самоврядування набути право власності на відумерлу спадщину. Паралельно із цим інтересом у територіальної громади існує обов'язок звернутися до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою.
При цьому, за положеннями глави дев'ятої розділу IV ЦПК України, справи за заявою про визнання спадщини відумерлою розглядаються в окремому провадженні із залученням органу самоврядування та усіх заінтересованих осіб.
За змістом зазначених норм цивільного та цивільного процесуального права, орган місцевого самоврядування не є спадкоємцем у справі та не залучається до спадкування. Однак у зв'язку з відсутністю інших спадкоємців у нього виникає цивільний інтерес на визнання спадщини відумерлою та отримання її у власність територіальної громади. Зазначене надає підстави місцевій раді звертатись до суду як із заявами про визнання спадщини відумерлою у порядку окремого провадження та у подальшому оформити своє право власності на таке майно, так і з належними позовами в порядку позовного провадження на захист свого інтересу.
Розглядаючи проблему застосування цивільного та цивільного процесуального законодавства при визнанні спадщини відумерлою з точки зору процедур розгляду таких справ та способу захисту інтересу територіальної громади на спадкове майно, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15 (провадження
№ 14-190цс20), на яку посилається заявниця у касаційній скарзі, дійшла таких висновків:
«Інтерес територіальної громади в отриманні спадкового майна у власність громади в разі відсутності спадкоємців є наслідком неотримання спадщини будь-ким зі спадкоємців або наслідком їх відсутності взагалі. За таких обставин слід дійти висновку, що такі правовідносини є подібними до спадкових, хоч до них у цілому не відносяться. На користь цього висновку свідчить також розміщення норм права про можливість визнання спадщини відумерлою саме у книзі шостій ЦК України «Спадкове право».
Відтак захист інтересу територіальної громади щодо відумерлого майна повинен регулюватись та здійснюватися таким самим способом, виходячи з тих самих принципів, як і можливість захистити своє право спадкоємцем, який своєчасно спадщину не прийняв, вона була визнана відумерлою та продана іншій особі.
Як зазначалося, стаття 1280 ЦК України передбачає, що якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі ж продажу такого майна спадкоємець має право на грошову компенсацію.
Аналіз змісту зазначеної норми свідчить про те, що право на отримання спадкового майна в натурі виникає у спадкоємця лише якщо майно, що було визнане відумерлою спадщиною, збереглося і не було відчужене територіальною громадою. Якщо ж воно було відчужене іншій особі за договором або не збереглося, то спадкоємець має право лише на компенсацію його вартості у грошовому еквіваленті. А отже, застосовуючи аналогію закону, територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна, на користь добросовісного набувача, має право на отримання лише грошової компенсації.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що закон передбачає саме такий спосіб захисту порушеного інтересу територіальної громади та спосіб відновлення її інтересу на спадкове майно за відсутності спадкоємців (стаття 16 ЦК України) та у разі продажу спадкового майна іншій особі, якщо остання є добросовісним набувачем».
Передаючи справу, 757/18879/20-ц, яка є подібною до цієї справи, на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалу від 25 вересня 2024 року мотивував незгодою із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 14 грудня 2022 року справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) та зазначив про наявність підстав для відступу від них.
Повертаючи справу на розгляд відповідній колегії суддів, Велика Палата Верховного Суду при установленні подібності правовідносин порівняла обставин справи, що переглядається, з обставинами у справі
№ 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) та вказала на нерелевантність висновків, сформульованих у справі № 461/12525/15-ц, цій справі.
З огляду на зазначене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20), на яку посилається заявниця у касаційній скарзі.
Суди встановили, що на момент відкриття спадщини після смерті
ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спірна квартира належала спадкодавцю на праві власності, тобто входила до складу спадщини.
З огляду на відсутність у спадкодавця спадкоємців за заповітом і за законом, вказана квартира після спливу одного року з часу відкриття спадщини за заявою Київської міської ради повинна бути визнана відумерлою спадщиною та власністю територіальної громади міста Києва.
Таким чином, останнім законним власником спірної квартири був
ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Подальші дії зі спірним нерухомим майном, а саме: укладення договору купівлі-продажу від 02 лютого 2012 року, нібито між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , який помер за 9 років до його укладення, а також договору купівлі-продажу квартири між ОСОБА_5 , який помер за 13 років до його укладення, та ОСОБА_1 , не можуть мати юридичних наслідків у формі набуття права власності зазначеними особами.
Крім того, постановою Київського апеляційного суду від 07 березня 2023 року, залишеною без змін у цій частині постановою Верховного Суду від 18 квітня 2024 року, визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , посвідчений 02 лютого 2012 року приватним нотаріусом КМНО Курковською Я. Л., зареєстрований у реєстрі за № 1527.
За таких обставин, урахувавши відсутність спадкоємців після смерті
ОСОБА_3 , апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що належна ОСОБА_3 за життя на праві власності на час відкриття спадщини спірна квартира, на підставі положень статті 1277 ЦК України, повинна була перейти у власність територіальної громади міста Києва.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (статті 387,
388 ЦК України). Зазначений спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його із чужого незаконного володіння.
Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частини перша та третя статті 388 ЦК України).
Тому саме власнику або законному користувачу майна належить право на витребування майна з незаконного володіння (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-ц та
від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13).
Установивши наявність підстав для визнання спадщини відумерлою та, відповідно, переходу права власності на спірну квартиру до територіальної громади міста Києва, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог заступника керівника Деснянської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради в частині витребування спірної квартири від ОСОБА_1 .
Такий висновок апеляційного суду відповідає правовим висновком, викладеними Верховним Судом у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 754/4108/18-ц (провадження № 61-20219св19), від 22 січня 2020 року у справі № 754/14094/17 (провадження № 61-5800св19), від 14 квітня 2021 року у справі № 753/11965/19 (провадження № 61-1157св21) та від 01 листопада 2023 року у справі № 202/5154/21 (провадження № 61-10518св22).
Під час нового апеляційного перегляду цієї справи, суду апеляційної інстанції належало перевірити доводи ОСОБА_1 про те, що вона є добросовісним набувачем спірної квартири, і у неї не було жодних сумнівів щодо правомочності продавця на володіння спірною квартирою та на її відчуження, а тому вона не може бути витребувана у неї.
Перевіривши такі доводи заявниці, апеляційний суд дійшов висновку про їх необґрунтованість.
Зокрема, заявниця стверджувала, що квартиру вона придбала для особистого проживання, натомість до цього часу зареєстрована за адресою:
АДРЕСА_3 , за якою, зокрема й отримувала процесуальні документи суду; адвокат Гарницький П. П., який діяв в інтересах ОСОБА_1 , не зміг пояснити суду, яким чином ОСОБА_1 оглядала квартиру перед укладенням договору купівлі-продажу від 24 грудня 2016 року, у якому стані перебувала квартира, чи спілкувалася вона з власником квартири, яка була потреба видавати її сину - ОСОБА_7 довіреність на укладення зазначеного договору; вартість спірної квартири в договорі купівлі-продажу від 02 лютого 2012 року була визначена в розмірі 250 000,00 грн, а в договорі купівлі-продажу від 24 грудня 2016 року -
261 400,00 грн, що не відповідало реальній вартості квартири, причин заниження вартості квартири адвокат Гарницький П. П., який діяв в інтересах ОСОБА_1 , не пояснив.
Крім того, апеляційний суд визнав неспроможними посилання ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв адвокат Гарницький П. П., на те, що вона оглядала квартиру перед придбанням (24 грудня 2016 року) і її влаштовував стан квартири, оскільки відповідно до лікарського свідоцтва про смерть
від 28 листопада 2016 року № 2610/2, виданого Київським міським клінічним бюро судової-медичної експертизи, ОСОБА_3 помер
ІНФОРМАЦІЯ_1 , причина смерті ОСОБА_3 не встановлена через гнильні зміни трупа. Труп похований 22 грудня 2016 року за рахунок держави.
Аналізуючи наведене, необхідно дійти висновку, що суд апеляційної інстанції належно дослідив зібрані у справі докази, надав їм відповідну оцінку, повно та всебічно перевірив доводи відповідачки про те, що вона є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, та навів відповідні мотиви відхилення таких аргументів, а отже, вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 15 липня 2024 року (провадження 61-4646св23), що стали підставою для направлення справи на новий апеляційний розгляд, виконав.
Зважаючи на встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, зокрема відсутність підстав для висновку про те, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.
Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані посилання заявниці на те, що задоволення позовних вимог про витребування у неї спірної квартири є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави, є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції, яка гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність.
Для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Стала практика ЄСПЛ свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет відповідності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном гарантіям статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Зважаючи на встановлені у цій справі обставини, звернення заступника керівника Деснянської окружної прокуратури до суду з цим позовом спрямоване на задоволення легітимної мети, яка полягає у відновленні законності, та у поверненні у власність територіальної громади комунального нерухомого майна (квартири), яке незаконно відчужено на користь відповідачки.
Зважаючи на те, що питання наявності у заступника керівника Деснянської окружної прокуратури повноважень на звернення до суду з цим позовом було вирішено Верховним Судом у постанові від 16 грудня 2020 року у цій справі (провадження № 61-17093св19), колегія суддів такі доводи заявниці не перевіряє.
Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи і зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги висновку суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають, Верховний Суд, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 141, 400, 410, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гарницький Павло Петрович, залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду у справі № 754/14375/18 від 25 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийД. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець