15 квітня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/3451/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І. М. (головуючий), Булгакової І. В., Ємця А. А.,
за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,
представників учасників справи:
позивача - Акуленко А. В. (адвокат), Прокопів Н. М. (адвокат),
відповідача - Остапенко С. Л. (адвокат),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
на рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2024 та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2025
за позовом Державного підприємства "Гарантований покупець"
до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
про стягнення 548 194 329, 33 грн.
1. Короткий зміст і підстави вимог
1.1. Державне підприємство "Гарантований покупець" (далі - Підприємство, позивач) звернулося до суду з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - Товариство, відповідач, скаржник) 563 030 183,15 грн із яких:
- 521 314 121,02 грн основного боргу;
- 14 835 853,82 грн пені;
- 12 187 449,82 грн 3% річних
- 14 692 758,49 грн інфляційних втрат.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором про врегулювання небалансів електричної енергії від 25.06.2019 №0414-01051 (далі - Договір) в частині здійснення повної та своєчасної оплати наданих послуг за період з грудня 2022 року до січня 2024 року.
1.3. Позивач 27.08.2024 подав суду заяву про залишення без розгляду позовних вимог в якій просив залишити без розгляду позовні вимоги про стягнення пені в сумі 14 835 853,82 грн, а в іншій частині позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
1.4. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2024 позов залишено без розгляду в частині стягнення пені у сумі 14 835 853,82 грн, позивачу з Державного бюджету України повернуто судовий збір у сумі 27 925,75 грн.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 30.09.2024 (суддя Марченко О. В.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 (колегія суддів: Яценко О. В., Гончаров С. А., Хрипун О. О.) закрив провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості в сумі 504 969 684,21 грн; позовні вимоги про стягнення 43 224 645,12 задовольнив повністю; до стягнення з відповідача на користь позивача присудив 16 344 436,81 грн основної заборгованості, 12 187 449,82 грн 3% річних, 14 692 758,49 грн втрат від інфляції та 1 031 874,25 грн судового збору. Відстрочив виконання судового рішення до 30.03.2025.
2.2. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується порушення відповідачем зобов'язань за Договором щодо своєчасної оплати придбаної електричної енергії для врегулювання небалансів за актами купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів (за грудень 2022 року, лютий-липень 2023 року та вересень 2023 року), які підписані сторонами за допомогою накладення електронних цифрових підписів.
2.3. Суд відхилив доводи відповідача про те, що обов'язок з оплати настає саме з моменту отримання ним рахунків, оскільки ані ні Правилами ринку, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 14.03.2018 № 307 [у редакції постанови НКРЕКП від 24.06.2019 № 1168] (далі - Правила ринку), ані умовами Договору не передбачено надіслання рахунків у інший спосіб ніж формування АР у системі розрахунків за небаланси електричної енергії.
2.4. Зокрема, за висновком суду, відповідач, що є одночасно АР та Оператором системи передачі (ОСП), перебуває в цілком різних самостійних статусах учасника ринку електричної енергії та має можливість не тільки отримувати рахунки і ознайомлюватися з їх змістом у момент виставлення таких рахунків у системі управління ринком, а й проводити розрахунки за ними. З огляду на викладене суд констатував, що дата формування рахунків у системі управління ринком фактично і є датою направлення (надсилання, виставлення) таких рахунків в системі MMS.
2.5. Із посиланням на те, що пунктом 7.7.4. Правил ринку чітко встановлений обов'язок відповідача сплатити рахунок протягом 4 днів з дати направлення рахунку, а не отримання такого рахунку, суд дійшов висновку, що строк оплати відповідача за актами купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів у спірний період настав.
2.6. Відхиляючи доводи відповідача щодо використання позивачем несертифікованих даних (які не пройшли валідацію та сертифікацію), а також посилання відповідача на відсутність формули розрахунків небалансів у зв'язку із визнанням протиправним та нечинним підпункту 8 пункту 1 Змін до постанови НКРЕКП від 26.04.2019 № 641 (згідно з рішеннями суду у справі № 640/4069/21), суди взяли до уваги, що 21.06.2024 між сторонами спору підписаний акт зарахування зустрічних однорічних вимог. За висновками судів, підписання відповідачем цього акта свідчить про відсутність будь-яких претензій сторін одна до одної.
2.7. Крім того, суди відхилили доводи відповідача щодо неналежності формування рахунків-фактур у системі MMS із посиланням на те, що всю відповідальність за належність оформлення рахунків-фактур у Системі управління ринком, у тому числі і наявність будь-яких недоліків несе саме відповідач. Також зазначили про те, що відповідач не надав будь-яких доказів на спростування інформації із СУР (про наявність розбіжностей між документами наявними в СУР та копіями рахунків-фактур, долучених до позовної заяви), у тому числі і доказів на підтвердження невідповідності сум зазначеним у рахунках фактичним даним.
2.8. Суди зазначили про те, що оскільки відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, то з відповідача на користь позивача підлягають також стягненню річні та інфляційні втрати.
2.9. Здійснивши перевірку розрахунку позивача стосовно інфляційних втрат, з урахуванням практики об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 910/13071/19, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат у сумі 14 692 758,49 грн та 3 % річних у сумі 12 187 449,82 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
2.10. Водночас посилання відповідача на те, що прострочення виконання грошового зобов'язання виникло не з його вини, суди відхилили зазначивши, що недодержання своїх зобов'язань контрагентами боржника не є підставою для звільнення відповідача від виконання своїх договірних зобов'язань, у тому числі в частині здійснення повної та своєчасної оплати за балансуючу електроенергію. Зокрема, наявність особливого алгоритму розподілу коштів на спеціальних рахунках, впровадженого у зв'язку з особливістю здійснення розрахунків на ринку електричної енергії, не виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень загальних норм матеріального права.
2.11. Апеляційний господарський суд також відхилив доводи відповідача, щодо неправильного розрахунку позивачем інфляційних втрат та 3 % річних, оскільки як встановлено судом строк оплати відраховується від дати направлення рахунку в системі управління ринком. Перевіривши розрахунки позивача встановив, що позивачем правильно визначено періоди прострочення виконання відповідачем зобов'язань з оплати за Договором. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що розмір грошового зобов'язання за спірними рахунками-фактурами має бути іншим, оскільки власного контррозрахунку відповідач суду не надав.
3. Короткий зміст касаційної скарги
3.1. У касаційній скарзі Товариство, з посиланням на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить Суд: рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 у справі № 910/3451/24 в частині задоволених позовних вимог скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.
3.2. Також Товариство просить справу передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків Верховного Суду, які викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 910/6639/21 та від 08.02.2022 у справі № 910/6635/21.
4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1.1. Підставами касаційного оскарження відповідач зазначає пункти 2, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України.
4.1.2. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України скаржник вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 910/6639/21 та від 08.02.2022 у справі № 910/6635/21.
4.1.3. У цьому аспекті скаржник наголошує, що у спірних відносинах підлягають застосуванню норми спеціального закону, зокрема, статей 1, 75 Закону "Про ринок електричної енергії" у взаємодії зі статтями 614, 625 ЦК України, а в діях відповідача відсутня вина, як складовий елемент господарсько-правової відповідальності.
4.1.4. За твердженням відповідача, суди не врахували, що відповідач не може користуватися грошовими коштами на рахунку зі спеціальним режимом використання, адже і джерела надходжень на вказаний рахунок, і напрямки сплати коштів з такого рахунку визначено законом. Відповідач вважає, що укладений між сторонами Договір має виконуватися з урахуванням чинних на момент спірних відносин умов розрахунків між учасниками ринку електричної енергії, передбачених саме приписами Закону "Про ринок електричної енергії". З огляду на зазначене, а також враховуючи неможливість використання відповідачем коштів, належних до сплати позивачу, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних є необґрунтованими, з урахуванням фактичного не користування відповідачем коштами позивача.
4.1.5. Вказане, на думку скаржника, є підставою для відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15.06.2022 у справі № 910/6639/21 та від 08.02.2022 у справі № 910/6635/21.
4.1.6. Також скаржник вказує на те, що судовими рішеннями у справі № 640/4069/21 визнано протиправним та нечинним підпункт 8 пункту 1 Змін до постанови НКРЕКП від 26.04.2019 № 641, затверджених постановою НКРЕКП від 15.01.2021 № 46, у частині викладення у новій редакції пункту 9.3 глави 9 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії.
4.1.7. На переконання скаржника, у зв'язку із визнання протиправною та нечинною формули розрахунків небалансів електричної енергії в період з 01.04.2021 до 26.01.2024, виставлені позивачем рахунки-фактури за спірний період також є невідповідними, що, у свою чергу свідчить про необґрунтованість нарахування відповідачу фінансових та штрафних санкцій у загальному розмірі 21 543 498,03 грн.
4.1.8. Крім того, підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України, передбаченого пунктом 4 частини другої статті 287 цього Кодексу та вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили належним чином зібрані у справі докази.
4.2. Доводи інших учасників справи
4.2.1. Підприємство у відзиві на касаційну скаргу заперечує викладені в ній доводи і просить у задоволенні касаційної скарги Товариства відмовити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Рішення судів попередніх судових інстанцій мотивовані такими фактичними встановленими обставинами та висновками.
5.1. Суди попередніх інстанцій встановили, що 25.06.2019 між Підприємством (користувач системи передачі/трейдер/оператор ринку/гарантований покупець як учасник ринку [СВБ]) і Товариством (оператор системи передачі [ОСП]) укладений Договір, за умовами якого:
- Договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови врегулювання небалансів електричної енергії СВБ, у тому числі її балансуючої групи; Договір є договором приєднання в розумінні статті 634 ЦК України, умови якого мають бути прийняті іншою стороною не інакше, як шляхом приєднання до запропонованого Договору в цілому (пункт 1.1 Договору);
- на підставі Договору сторона, що приєднується, набуває статусу учасника ринку та здійснює свою діяльність у якості СВБ (пункт 1.2 Договору);
- за Договором СВБ врегульовує небаланси електричної енергії, що склалися в результаті діяльності її балансуючої групи на ринку електричної енергії, або передає свою відповідальність за небаланси електричної енергії іншій СВБ шляхом входження до її балансуючої групи (пункт 1.3 Договору);
- ОСП врегульовує небаланси електричної енергії з СВБ у порядку, визначеному Законом України «Про ринок електричної енергії» та Правилами ринку (пункт 1.4 Договору);
- врегулюванням небалансів електричної енергії є вчинення СВБ правочинів щодо купівлі-продажу електричної енергії та оплати платежів відповідно до Правил ринку (пункт 1.5 Договору);
- вартість небалансів електричної енергії та суми платежів, що передбачені до сплати зі сторони СВБ та ОСП, розраховуються АР для кожного розрахункового періоду доби згідно з Правилами ринку; оплата платежів відповідно до Договору здійснюється з урахуванням податків та зборів, передбачених чинних законодавством; за підсумками місяця визначається індикативна величина - середньозважена ціна небалансів електричної енергії за розрахунковий місяць, що розраховується шляхом ділення загальної вартості небалансів електричної енергії на загальний обсяг небалансів електричної енергії (пункт 2.1 Договору);
- порядок розрахунків обсягів, ціни та вартості небалансів електричної енергії визначаються Правилами ринку (пункт 2.2 Договору);
- ОСП має право на своєчасну оплату вартості небалансу електричної енергії, що склався на ринку в певному розрахунковому періоді (підпункту 2 пункту 3.2 Договору);
- СВБ зобов'язана здійснювати вчасно і в повному обсязі оплату за небаланс електричної енергії та платежів, сформованих ОСП для СВБ згідно з Правилами ринку (підпункт 5 пункту 3.5 Договору);
- у разі несвоєчасного виконання грошових зобов'язань після підписання сторонами акта купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів та сплати інших платежів винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі 0,01% за кожний день прострочення від суми простроченого платежу, але не більше розміру облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня (пункт 4.2 Договору);
- виставлення рахунків та здійснення платежів щодо оплати вартості небалансів відбувається відповідно до процедур та графіків, передбачених Правилами ринку, та згідно з умовами Договору (пункт 5.1 Договору);
- СВБ, що є електропостачальником, повинна відкрити в одному з уповноважених банків поточний рахунок зі спеціальним режимом використання; учасник ринку повинен укласти будь-які необхідні угоди з його розрахунковим банком для здійснення платежів у відповідності до процедур та графіків, визначених Правилами ринку (пункт 5.2 Договору);
- СВБ, у якої виникли зобов'язання перед ОСП щодо оплати за небаланс електричної енергії, вносить плату за електричну енергію виключно на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання ОСП, визначений у реквізитах Договору (пункт 5.3 Договору);
- подання платіжних документів здійснюється сторонами згідно з Правилами ринку (пункт 5.6 Договору);
- ОСП оформлює та надсилає акт купівлі-продажу до СВБ не пізніше 13 календарного дня місяця, наступного за розрахунковим; підписання акта відбувається в електронній формі (за допомогою системи, яка забезпечує функціонування електронного документообігу з накладенням КЕП (за винятком випадків, коли використання електронного підпису прямо заборонено Законом України «Про ринок електричної енергії»)), що забезпечує юридично значимий електронний документообіг між сторонами та розміщений у мережі Інтернет за посиланням: https://online.ua.energy/, або у паперовій формі шляхом підписання уповноваженою особою акта (у разі неможливості підпису в електронній формі);
- протягом двох робочих днів з дня надіслання ОСП до СВБ акта СВБ розглядає та повертає ОСП один примірник акта, підписаного зі своєї сторони; акт повинен бути підписаний сторонами в один і той самий спосіб; у разі незгоди із розрахунками ОСП відповідно до акта СВБ протягом двох робочих днів надсилає ОСП обґрунтовані зауваження щодо акта та ініціює спір згідно з нормами чинного законодавства; до здійснення коригування обсяг та вартість електричної енергії визначається за даними, вказаними в акті; якщо СВБ протягом двох робочих днів з дня надіслання ОСП до СВБ акта не ініціював спір та не надіслав до ОСП підписаний з| сторони СВБ примірник акта, то такий акт вважається підписаним СВБ (пункт 5.9 Договору);
- СВБ протягом двох робочих днів повертає ОСП один примірник підписаного зі своєї сторони акта купівлі-продажу у паперовому та/або електронному вигляді (засобами електронного документообігу з накладанням КЕП) (пункт 5.10 Договору);
- врегулювання сторонами взаємних зобов'язань здійснюється згідно з чинним законодавством України, у тому числі сторонами може бути застосовано неттінг виключно шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог; не допускається припинення взаємних зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог: у випадку виникнення зобов'язань щодо купівлі або продажу небалансів електричної енергії в різних декадах; за відсутності взаємної згоди сторін, яка виражається у підписанні сторонами акта зарахування зустрічних однорідних вимог (пункт 5.11 Договору);
- Договір набирає чинності з дати реєстрації ОСП СВБ відповідно до її заявки-приєднання до Договору і є чинним до 31 грудня включно року, у якому була надана заявка-приєднання; після реєстрації учасника ринку ОСП зобов'язаний надати такій СВБ витяг з відповідного реєстру (пункт 9.1 Договору);
- якщо жодна із сторін не звернулася до іншої сторони у строк не менше ніж за 1 місяць до закінчення терміну дії Договору з ініціативою щодо його розірвання, то Договір вважається продовженим на наступний календарний рік на тих же умовах (пункт 9.2 Договору).
5.2. На виконання умов Договору позивач продав, а відповідач купив електричну енергію для врегулювання небалансів за період з грудня 2022 року до січня 2024 року, що підтверджується, зокрема, актами купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів за грудень 2022 року, лютий-липень та вересень 2023 року, які підписані сторонами за допомогою накладення електронних цифрових підписів.
5.3. Підприємством за період з грудня 2022 року до січня 2024 року виставлено Товариству рахунки-фактури на загальну суму 521 314 121,02 грн, зокрема: від 05.01.2023 №0501202300711 на суму 46 514 108,50 грн, від 16.02.2023 №1602202300188 на суму 76 130 471,02 грн, від 24.02.2023 №2402202300182 на суму 82 378 083,95 грн, від 06.03.2023 №0603202300149 на суму 7 795 725,90 грн, від 06.04.2023 №0604202300199 на суму 7 419 268,64 грн, від 04.05.2023 №0405202300190 на суму 4 237 430,03 грн, від 16.05.2023 №1605202300385 на суму 35 838 005,38 грн, від 25.05.2023 №2505202300194 на суму 39 904 228,62 грн, від 06.06.2023 №0606202300740 на суму 61 627 511,02 грн, від 15.06.2023 №1506202300200 на суму 20 197 952,45 грн, від 14.07.2023 №1407202300200 на суму 32 638 934,48 грн, від 26.07.2023 №2607202300398 на суму 16 172 951,42 грн, від 24.08.2023 №2408202300446 на суму 55 990 519,52 грн, від 14.09.2023 №1409202300446 на суму 13 667 358,18 грн, від 05.10.2023 №0510202300223 на суму 4 457 135,10 грн, від 25.01.2024 №2501202400464 на суму 1 681 030,87 грн і від 06.02.2024 №0602202400233 на суму 14 663 405,94 грн.
5.4. Однак, означені вище рахунки-фактури Товариством не оплачені, що стало підставою для звернення Підприємством до суду з даним позовом
Суди також встановили, що 21.06.2024 між сторонами спору підписаний акт зарахування зустрічних однорічних вимог, згідно з яким: на підставі актів купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів та сплати інших платежів, з урахуванням актів коригування (врегулювання) за розрахункові періоди, які зазначені в додатку 1 до акта зарахування зустрічних однорідних вимог у ОСП та СВБ виникла заборгованість, а саме:
- СВБ має непогашене грошове зобов'язання перед ОСП у сумі 2 982 135 904,02 грн, в тому числі ПДВ 497 022 650,67 грн, яке виникло за куплену у ОСП електричну енергію для врегулювання небалансів електричної енергії;
- ОСП має непогашене грошове зобов'язання перед СВБ у сумі 1 282 454 234,01 грн, в тому числі ПДВ 213 742 372,34 грн, яке виникло за куплену у СВБ електричну енергію для врегулювання небалансів електричної енергії (пункт 1);
- сторони визнають узгоджені та безспірні обсяги поставленої електричної енергії для врегулювання небалансів та сплати інших платежів за періоди, які вказані у додатку 1 до акта, підтверджують зустрічність, однорідність, реальність та розмір взаємних заборгованостей, строк виконання яких настав (пункт 2 Акта);
- відповідно до частини третьої статті 203 Господарського кодексу України та статті 601 ЦК України сторони дійшли згоди, що зобов'язання на суму 1 282 454 234,01 грн, в тому числі ПДВ 213 742 372,34 грн, зазначені в пунктах 1.1 і 1.2 даного акта, припиняються шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог; зобов'язання СВБ за періоди, які вказані в додатку 1 до акта припинено частково, залишкова заборгованість СВБ складає 1 699 681 669,99 грн, в тому числі ПДВ 283 280 278,33 грн, зобов'язання ОСП за періоди, які зазначені в додатку 1 до акта припинено у повному обсязі, залишкова заборгованість ОСП складає 0,00 грн, в тому числі ПДВ 0,00 грн (пункт 3 Акта);
- підписання акта сторонами свідчить про відсутність будь-яких претензій сторін одна до одної (пункт 4 Акта).
5.5. Відповідно до додатку 1 до Акта зарахування зустрічних однорічних вимог сторонами зараховано зустрічні однорідні вимоги за період січень 2020 року - грудень 2023 року, у тому числі заборгованість Товариства перед Підприємством за виставленими у 2023 році рахунками-фактурами у загальній сумі 504 969 684,21 грн, що є предметом цього спору.
5.6. У зв'язку з чим судом першої інстанції відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України закрито провадження у справі в частині стягнення 504 969 684,21 грн основного боргу за відсутності предмету спору.
6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
6.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
6.2. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
7. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
7.1. Предметом касаційного оскарження за касаційною скаргою Товариства є оскаржувані рішення та постанова про задоволення позовних вимог Підприємства та стягнення з відповідача заборгованості за договором про врегулювання небалансів електричної енергії СВБ, а також 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за порушення виконання грошового зобов'язання. В частині вирішення заяви відповідача про відстрочення виконання рішення суду, рішення судів першої та апеляційної інстанції жодною із сторін спору не оскаржуються, а тому не є предметом касаційного перегляду.
7.2. У вирішенні доводів касаційної скарги Суд зазначає таке.
7.3. Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
7.4. Як встановили суди, 25.06.2019 позивач, шляхом подання та підписання заяви-приєднання до Договору про врегулювання небалансів електричної енергії № 0414-01051 з відповідачем, приєднався до публічного договору приєднання, за типовою формою, яка затверджена наказом відповідача.
7.5. Відповідно до положень частини четвертої статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії", постачальники послуг з балансування та сторони, відповідальні за баланс, в яких виникли зобов'язання перед оператором системи передачі в результаті діяльності на балансуючому ринку, вносять плату за електричну енергію виключно на поточні рахунки із спеціальним режимом використання оператора системи передачі в уповноважених банках. Кошти з поточного рахунку із спеціальним режимом використання оператора системи передачі перераховуються відповідно до правил ринку на: 1) поточні рахунки постачальників послуг з балансування та сторін, відповідальних за баланс, крім електропостачальників; 2) поточні рахунки із спеціальним режимом використання електропостачальників; 3) поточний рахунок оператора системи передачі. З метою здійснення розрахунків з постачальниками послуг з балансування під час врегулювання системних обмежень оператор системи передачі може вносити на свій поточний рахунок із спеціальним режимом використання кошти з власного поточного рахунка.
7.6. За приписами статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії: алгоритм розподілу коштів - порядок розподілу уповноваженими банками коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання без платіжних доручень, що встановлюється Регулятором відповідно до цього Закону; поточний рахунок із спеціальним режимом використання - рахунок, відкритий в одному з уповноважених банків і призначений для забезпечення проведення розрахунків відповідно до цього Закону.
7.7. Зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що задовольняючи позовні вимоги господарські суди виходили, зокрема, із того, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується порушення відповідачем зобов'язань за Договором щодо своєчасної оплати придбаної електричної енергії для врегулювання небалансів за актами купівлі-продажу за грудень 2022 року, лютий-липень 2023 року та вересень 2023 року, які підписані сторонами за допомогою накладення електронних цифрових підписів.
7.8. За наслідками виконання умов Договору про врегулювання небалансів електричної енергії позивачем виставлено відповідачу рахунки на оплату щодо врегулювання небалансів електричної енергії, проте відповідач своєчасно розрахунок не здійснив, у зв'язку з чим допустив прострочення виконання грошового зобов'язання. Суди констатували, що дата формування рахунків у системі управління ринком фактично і є датою направлення (надсилання, виставлення) таких рахунків в системі MMS. Відповідно до пункту 7.7.4. Правил ринку, чітко встановлений обов'язок сплатити рахунок протягом 4 днів з дати направлення рахунку, а не отримання такого рахунку. З огляду на, що і дійшли висновку, що строк оплати відповідача за актами купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів у спірний період настав.
7.9. Крім того, суди врахували, що саме відповідач є одночасно АР та Оператором системи передачі (ОСП) та перебуває в цілком різних самостійних статусах учасника ринку електричної енергії, а отже має можливість не тільки отримувати рахунки і ознайомлюватися з їх змістом у момент виставлення таких рахунків у системі управління ринком, а й проводити розрахунки за ними.
7.10. Щодо підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, Суд виходить з такого.
7.11. Верховний Суд зазначає, що самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
7.12. В силу приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
7.13. Отже, відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.
7.14. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
7.15. Так, скаржник вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 910/6639/21 та від 08.02.2022 у справі № 910/6635/21, із посиланням на висновки у яких суди першої та апеляційної інстанції ухвалили оскаржувані судові рішення.
7.16. Зокрема, скаржник вважає, що з наведених вище норм положень частини четвертої статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії") вбачається, що оператор системи передачі може розраховуватись з постачальником послуг з балансування та сторонами, відповідальними за баланс, виключно з поточного рахунка із спеціальним режимом використання, а умовою проведення таких розрахунків є наявність коштів на рахунку із спеціальним режимом використання, що надійшли від учасників балансуючого ринку.
7.17. На думку скаржника, встановлений Законом України "Про ринок електричної енергії" порядок розрахунків виключає можливість користування відповідачем коштами, призначеними до сплати позивачу, в той час як 3% річних є платою за користування саме чужими коштами.
7.18. Відповідно до частин першої, другої статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
7.19. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 ЦК України).
Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у постанові від 08.06.2022 у справі №910/6636/21 сформував правовий висновок щодо застосування положень статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії". Зокрема, зазначив, що: "… зміст статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії" не містить імперативної заборони щодо розрахунку відповідача з постачальником електричної енергії (позивачем) тільки грошовими коштами, які надходять від інших учасників балансуючого ринку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання, навпаки, передбачено можливість відповідача для належного виконання грошових зобов'язань, вносити грошові кошти з інших власних рахунків на рахунок зі спеціальним режимом використання, що в свою чергу свідчить про те, що відповідач (боржник) не позбавлений можливості здійснити перерахування на такий рахунок коштів з інших рахунків, зокрема з поточного рахунку, задля належного виконання своїх зобов'язань. Ненадходження коштів від інших учасників балансуючого ринку не може бути відкладальною обставиною для невиконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати за договором".
7.20. У постанові від 08.02.2022 у справі № 910/6636/21 Верховний Суд, спростовуючи твердження скаржника про те, що прострочення виникло не з його вини та зазначив, зокрема, що "…. наявність рахунку із спеціальним режимом використання не виключає застосування до споживача пені за прострочення в оплаті отриманої електричної енергії, а також відповідальності за прострочення грошового зобов'язання у порядку частини другої статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат".
7.21. У контексті доводів касаційної скарги та підстав касаційного оскарження Суд вважає за необхідне зазначити, що Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.02.2023 у справі № 910/9374/21 вже розглядав, зокрема, питання стягнення коштів (основного боргу, 3% річних, інфляційних втрат, пені, штрафу), у зв'язку з неналежним виконанням своїх зобов'язань Товариством за договором про участь у балансуючому ринку щодо вчасної оплати за балансуючу електричну енергію.
7.22. У означеній справі (№ 910/9374/21) скаржник (Товариство) так само наголошував на неможливості застосування до нього відповідальності щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних нарахувань через відсутність його вини у простроченні оплати в розумінні статті 614 ЦК України.
7.23. Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.02.2023 у справі № 910/9374/21 зазначив, зокрема, таке:
"17.19. Пунктом 4.4 Договору сторони погодили, що у випадку порушення строків розрахунків відповідно до Правил ринку та/або цього Договору ППБ має право нарахувати пеню в розмірі 0,1% від суми прострочення платежу (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на день прострочення) за кожен день такого прострочення у порядку, передбаченому Господарським кодексом України.
17.20. При цьому положення Договору не містять будь-яких застережень щодо використання відповідачем поточного рахунку зі спеціальним режимом використання, та, відповідно, умови про розрахунок за продану електричну енергію лише з такого рахунку та/або за умови наявності коштів на такому рахунку.
17.21. Статтею 625 Цивільного кодексу України перебачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 Цивільного кодексу України поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. У разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.
17.22. З огляду на умови договору та положення статті 625 Цивільного кодексу України Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для нарахування та стягнення пені, 3% річних та "інфляційних втрат" за несвоєчасну оплату балансуючої електричної енергії.
17.23. Твердження заявника про те, що прострочення виконання грошового зобов'язання виникло не з його вини, є неспроможними, оскільки ця обставина не впливає на обсяг його зобов'язань як боржника, що прострочив грошове зобов'язання, а наявність особливого алгоритму розподілу коштів на спеціальних рахунках, впровадженого у зв'язку з особливістю здійснення розрахунків на ринку електричної енергії, не виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень загальних норм матеріального права.
17.24. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №910/6635/21, від 15.06.2022 у справі №910/6639/21, від 08.06.2022 у справі №910/6636/21, від 18.10.2022 у справі №910/6578/21, й з огляду на зазначене у пункті 17 цієї постанови об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновків, наведених у вказаних постановах".
7.24. За висновком Верховного Суду, аналізуючи положення статей 509, 525, 526, 530 ЦК України, статей 68, 75 Закону України "Про ринок електричної енергії", об'єднана палата Касаційного господарського суду у пункті 17 постанови від 03.02.2023 у справі № 910/9374/21 вказала, що Законом України "Про ринок електричної енергії" та Правилами ринку не визначені строки (терміни) виконання зобов'язання щодо оплати. Правила ринку регулюють лише питання направлення (надсилання, виставлення) рахунків і також не визначають строків (термінів) виконання зобов'язання щодо оплати, тоді як такі строки встановлені укладеним між сторонами договором. При цьому положення договору не містять будь-яких застережень щодо використання відповідачем поточного рахунку зі спеціальним режимом використання та, відповідно, умов про розрахунок за продану електричну енергію лише з такого рахунку та/або за умови наявності коштів на такому рахунку.
7.25. Отже, наведене вище спростовує доводи скаржника, оскільки зміст статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії" не містить імперативної заборони щодо розрахунку відповідача з постачальником електричної енергії тільки грошовими коштами, які надходять від інших учасників балансуючого ринку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання. Ненадходження коштів від інших учасників балансуючого ринку не може бути відкладальною обставиною для невиконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати за договором.
7.26. При цьому таке правозастосування положень статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії" у подібних правовідносинах є сталим та послідовним і викладено також у постановах Верховного Суду від 28.11.2024 у справі №910/11976/23, від 22.01.2025 у справі № 910/18572/23, від 13.02.2025 у справі № 910/6577/24, від 20.02.2025 у справі № 910/3231/24, від 27.02.2025 у справі № 910/16282/23.
7.27. У вирішенні інших поставлених відповідачем у касаційній скарзі питань колегія суддів також вважає за необхідне підкреслити, що ухвалюючи оскаржувані судові рішення у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що саме Товариство має доводити ті обставини, про які воно стверджує (в цьому випадку - використання позивачем несертифікованих даних (які не пройшли валідацію та сертифікацію), відсутність формули розрахунків небалансів у зв'язку із визнанням протиправним та нечинним підпункту 8 пункту 1 Змін до постанови НКРЕКП від 26.04.2019 № 641 згідно з рішеннями суду у справі № 640/4069/21). Однак, як вже було зазначено вище, у цьому випадку Товариство не надало доказів на підтвердження власних аргументів.
7.28. У цьому аспекті Суд вважає слушними та погоджується з доводами позивача про те, що згідно з пунктами 1.1 та 1.2 Правил ринку, передбачено врегулювання будь-яких розбіжностей у разі зміни фактичних показників, які були враховані Товариством при виставленні рахунків-фактур.
7.24. Що ж до наявності / відсутності вмотивованої обґрунтованості необхідної для відступлення від правового висновку Верховного Суду, то Суд виходить з такого.
7.25. Згідно з пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
7.26. Зі змісту зазначеної норми вбачається, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 зазначеного Кодексу, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.
7.27. Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.
7.28. У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v.United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
7.29. Верховний Суд вважає за необхідне звернутися до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 910/8091/20, від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13, де зазначено, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави - попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
7.30. Відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" основною функцією Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою є забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Отже, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об'єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.
7.31. Суд неодноразово наголошував, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
7.32. Отже, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.
7.33. Колегія суддів зауважує, що аргументи, які зазначені як обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження судових рішень у справі, яка розглядається, за пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України є тотожними мотивам колегії суддів, які наведені в ухвалі від 23.11.2022 про передачу справи № 910/9374/21 на розгляд об'єднаної палати в якості підстави для відступу від висновків Верховного Суду, зокрема, у справах № 910/6635/21, № 910/6639/21, що вбачається зі змісту пункту 11 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.02.2023 у справі № 910/9374/21.
7.34. Разом з тим об'єднана палата Касаційного господарського суду вказала про те, що не вбачає підстав для відступу від висновків Верховного Суду, зокрема, у справах № 910/6635/21, № 910/6639/21.
7.35. Скаржник у касаційній скарзі у контексті приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновків, викладених від 15.06.2022 у справі № 910/6639/21 та від 08.02.2022 у справі № 910/6635/21 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а також не навів будь-яких інших вагомих, вмотивованих, обґрунтованих та достатніх аргументів для такого відступлення.
7.36. Фактично, викладені Товариством в касаційній скарзі доводи у цій частині зводяться до власного суб'єктивного тлумачення скаржником норм права, якими врегульовано спірні правовідносини, та власних заперечень скаржником висновків Верховного Суду, які (висновки) викладені у наведених вище постановах Верховного Суду, у тому числі і постановах на які посилається скаржник.
7.37. Враховуючи наведене, у межах цієї справи (№ 910/3451/24) відсутні правові підстави для відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 910/6639/21 та від 08.02.2022 у справі № 910/6635/21, а тому наведена Товариством підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла підтвердження.
7.38. Суд зазначає, що у цьому випадку посилання скаржника на приписи пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України є загальними, абстрактними, містять ознаки формального характеру та незгоду з висновками судів попередніх інстанцій, які були зазначені в оскаржуваних у даній справі судових рішеннях.
7.39. З наведених мотивів колегія суддів вважає, що також відсутні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду про що просив скаржник у касаційній скарзі та у відповідному клопотанні.
7.40. Зокрема, обґрунтовуючи вказане клопотання відповідач зазначає, зокрема, про те, що відповідач є оператором системи передачі, тобто єдиною юридичною особою, відповідальною за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії; також виконує функції адміністратора розрахунків (юридичної особи, яка забезпечує організацію проведення розрахунків на балансуючому ринку та ринку допоміжних послуг) та адміністратора комерційного обліку (юридичної особи, яка забезпечує організацію та адміністрування комерційного обліку електричної енергії на ринку електричної енергії, у тому числі і виконує функції центральної агрегації даних комерційного обліку. Ця справа є важливою як для сторін так і для сфери енергетики в цілому і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
7.41. Відповідно до частини п'ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
7.42. Тобто, по-перше, правова проблема має існувати не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; мають існувати обставини, з яких вбачається, що відсутня стала судова практика у відповідних питаннях, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, відсутні процесуальні механізми вирішення такого питання тощо; по-друге, вирішення виключної правової проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
7.43. Про виключність правової проблеми з точки зору якісного критерію можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що суди припустилися явної й грубої помилки у застосуванні норм процесуального та матеріального права, в тому числі свавільного розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.
7.44. При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.
7.45. Верховний Суд зазначає, що застосування таких критеріїв є сталим і послідовним, викладеним Верховним Судом і Великою Палатою Верховного Суду, у низці судових рішень (наприклад, від 10.07.2019 у справі №431/5643/16-ц, від 28.04.2020 у справі №357/13182/18, від 23.06.2020 у справі №910/8130/17, від 09.07.2020 у справі №610/1065/18, від 15.09.2020 у справі №910/32643/15, від 13.10.2020 у справі №640/17296/19, від 23.10.2020 у справі №906/677/19, від 14.04.2021 у справі №757/50105/19, від 22.04.2021 року у справі №640/6432/19, від 28.04.2021 у справі №916/1977/20, від 18.05.2021 у справі №758/733/18), адже виключна правова проблема, необхідність для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики є оціночними поняттями.
7.46. За оцінкою Верховного Суду, заявлене відповідачем клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не містить аргументовано переконливого обґрунтування наявності глибоких розходжень у судовій практиці щодо застосування однієї і тієї ж норми права, в тому числі наявності правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному у справах з подібними правовідносинами; не викладено правової проблеми, яка б потребувала узгодження висновків Верховного Суду, зроблених за результатами розгляду справ судами різних юрисдикцій; за відсутності також і посилання на справи, у яких виникає проблема правозастосування з подібними правовідносинами.
7.47. Отже, заявлене скаржником клопотання не містить належного обґрунтування виключної правової проблеми за кількісним та якісним критеріями, які б надавали можливість подолати бар'єр означених показників, а обставини, наведені у клопотанні, не дають Cуду підґрунтя вважати, що існують підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
7.48. У зв'язку з наведеним вище, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та про відмову в задоволенні клопотання Товариства про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
7.49. Щодо інших доводів касаційної скарги зазначених скаржником в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, колегія суддів зазначає таке.
7.50. Відповідно до частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
7.51. Водночас за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
7.52. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постановах від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, 20.05.2021 у справі №905/1751/19, від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, від 20.05.2021 у справі №905/1751/19, від 02.12.2021 у справі №922/3363/20, від 16.12.2021 у справі №910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі №922/2447/21, тощо.
7.53. Проте, як уже зазначалося, підстава касаційного оскарження, наведена Підприємством у касаційній скарзі у цій справі, визначена у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, у цьому випадку не підтвердилася. Верховним Судом встановлено необґрунтованість таких підстав касаційного оскарження.
7.54. У зв'язку з чим такі доводи як неналежне дослідження зібраних у справі доказів встановлення обставин справи відхиляються судом касаційної інстанції. До того ж, Суд відзначає, що доводи касаційної скарги наведені в обґрунтування підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, зводяться до незгоди скаржника із наданою судами першої та апеляційної інстанції оцінкою доказам у справі та переоцінкою обставин справи, що, у свою чергу, не узгоджується з положеннями статті 300 ГПК України.
7.55. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
7.56. Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.
7.57. Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки, встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.
7.58. Отже, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримали підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.
7.59. Суд вважає частково прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище висновки Верховного Суду, наведені у цій постанові.
7.60. У прийнятті даної постанови Суд керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
7.61. Верховний Суд наголошує, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.
7.62. Враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", Суд зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах і приймає письмові, усні пояснення в тій мірі, в якій вони узгоджуються з мотивуванням цієї постанови.
8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
8.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
8.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
8.3. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах, наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що рішення судів попередніх судових інстанцій ухвалені із додержанням норм процесуального та матеріального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.
9. Розподіл судових витрат
9.1. З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно зі статтею 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 у справі № 910/3451/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Булгакова
Суддя А. Ємець