ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
06.03.2025Справа № 910/14080/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Яременко Т.Є., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом ОСОБА_1
до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Лисогорське"
про визнання незаконними та скасування рішення загальних зборів
Представники:
від позивача: Новіков Я.А.;
від відповідача: Вербицький В.В.
ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Лисогорське" (далі-відповідач) в якому просить суд визнати незаконним та скасувати рішення загальних зборів Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Лисогорське" від 17.06.2021 в частині встановлення внеску на утримання (управління) будинку, прибудинкової території, встановлення внеску на благоустрій, розвиток вулиць та мікрорайону.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 , де створено та функціонує Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Лисогорське". В подальшому, вказана квартира була передана позивачем в оренду ФОП Біла К.В. на підставі договору оренди квартири від 13.08.2021, однак, як вказує позивач, орендар дізнавшись про підвищення внесків, пред'явив позивачу претензію та висловив небажання орендувати вказану квартиру. Позивач зазначає, що встановлення на загальних зборах, які відбулися 17.06.2021 окремих тарифів для орендарів приміщень є незаконним і підлягає скасуванню, оскільки загальні збори Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку мають повноваження вcтановлювати тарифи лише співвласникам.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 12.12.2024.
12.12.2024 до суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи, в якому позивач у зв'язку із зайнятістю представника в іншому судовому процесі просить суд відкласти розгляд справи.
Також, 12.12.2024 до суду надійшло клопотання Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Лисогорське" про відкладення розгляду справи, в якому відповідач у зв'язку із необхідністю підготовки відзиву на позовну заяву просить суд відкласти розгляд справи.
У судовому засіданні 12.12.2024 суд на місці ухвалив продовжити строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та відкласти розгляд справи на 30.01.2025.
18.12.2024 до суду надійшов відзив Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Лисогорське" на позовну заяву, в якому відповідач, зокрема зазначає, що розмежування розміру внесків для власників житлових та нежитлових приміщень відповідає приписам чинного законодавства, оскільки Законом України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» не встановлено обмеження щодо визначення окремого розміру внесків на утримання будинку як для власників квартир, так і для власників нежитлових приміщень, а отже, на думку відповідача рішення загальних зборів від 17.06.2021 прийнято з дотриманням норм Закону і Статуту відповідача. Також відповідач вказує на те, що у позовній заяві позивачем не зазначено які саме положення оскаржуваного рішення є дискримінаційними щодо прав та інтересів позивача порівняно з правами та інтересами інших співвласників.
26.12.2024 до суду надійшла відповідь ОСОБА_1 на відзив, в якій позивач, зокрема зазначає, що встановлення загальними зборами ОСББ окремих тарифів для орендарів є незаконним, оскільки чинним законодавством не передбачено окремого порядку розподілу витрат на управління багатоквартирним будинком між орендарями.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/14080/24 призначено на 06.03.2025.
У цьому судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі ухвалено за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 06.03.2025 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва
Як зазначає позивач, він є власником квартири АДРЕСА_1 , де створено та функціонує Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Лисогорське".
Позивач також зазначає, що 03 червня 2021 року на його електронну пошту найшло повідомлення про скликання Загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 та проекту порядку денного даних зборів.
17 червня 2021 року відбулися Загальні збори співвласників Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Лисогорське" за місцезнаходженням: 04071, м. Київ, вул. Воздвиженська, буд. 40, оформлені протоколом № 3, на яких було прийнято рішення, зокрема:
1) встановити з 01 липня 2021 року щомісячний внесок на утримання (управління) будинку та прибудинкової території в розмірі:
- 11,80 грн. (одинадцять гривень вісімдесят коп.) за 1 м. на місяць-для власників житлових приміщень;
- 14,16 грн. (чотирнадцять гривень шістнадцять коп.) за 1 кв.м. на місяць - для власників нежитлових приміщень та орендарів житлових приміщень;
2) встановити з 01 липня 2021 року щомісячний внесок на благоустрій, розвиток вулиці та мікрорайону в розмірі:
- 500 (п'ятсот) гривень на місяць - для власників житлових приміщень;
- 600 (шістсот) гривень на місяць - для власників нежитлових приміщень та орендарів житлових приміщень.
Як вбачається з матеріалів справи, 13.08.2021 року між ФОП Плотиця Євгеном Михайловичем (орендодавець) та ФОП Білою Катериною Валеріївною (орендар) було укладено договір оренди квартири АДРЕСА_1 .
У позовній заяві позивач зазначає, що орендар дізнавшись про підвищення внесків, пред?явив позивачу негативні зауваження та висловив небажання в подальшому орендувати вказану квартиру. Інші орендарі також відмовлялись орендувати квартиру за завищеними внесками, які встановив відповідач. Внаслідок цього ФОП Плотиця Є.М. поніс економічні втрати у вигляді недоотриманого доходу.
Позивач зазначає, що станом на день подання позову квартира порожня з грудня 2022 року, але підвищена плата нараховується. На звернення позивача до відповідача, про те що орендарів немає, позивач отримав відмову, оскільки не надано доказів, що договір розірвано, а тому повернути платіж до загального рівня не є можливим. Також позивач вказує, що інші власники здають квартири в оренду, але підвищена плата застосовується тільки до позивача.
Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що рішення відповідача порушує право позивача на вільне використання права власності, здійснення підприємницької діяльності та отримання очікуваного фінансового доходу, з огляду на що позивач вважає, що спірне рішення відповідача не грунтується на діючих нормах житлового законодавства України та порушує права, оскільки встановлення Загальними зборами відповідача окремих тарифів для орендарів приміщень є незаконним і підлягає скасуванню, адже Загальні збори Об?єднання співвласників багатоквартирного будинку мають повноваження встановлювати тарифи лише співвласникам, як визначено вимогами Закон № 2866-II.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У відповідності до норми 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Частиною 4 статті 319 Цивільного кодексу України визначено, що власність зобов'язує.
Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 322 Цивільного кодексу України).
За положеннями частини другої статті 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Обов'язок утримання майна виникає у співвласників багатоквартирного будинку безпосередньо з актів цивільного законодавства. При цьому, витрати на утримання спільного майна у багатоквартирному будинку розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, незалежно від факту використання ними належного їм нежитлового приміщення та спільного майна, а також членства в об'єднанні співвласників багатоквартирного будинку.
Аналогічні висновки містяться в постанові Верхового Суду від 22.02.2018 у справі №910/11312/17.
Згідно ст. 385 Цивільного кодексу України, власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).
Основний закон, що регулює діяльність об'єднання співвласників багатоквартирних будинків - є Закон України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», ч.1 ст. 6 якого передбачає, що об'єднання може бути створено власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.
Відповідно до приписів статті 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об'єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна; співвласники багатоквартирного будинку (далі - співвласники) - власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.
Частиною 2 статті 7 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" встановлено, що кожний співвласник несе зобов'язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника.
Об'єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов'язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку").
Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" основна діяльність об'єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання.
Згідно ст. 10 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» органами управління об'єднання є загальні збори співвласників, правління, ревізійна комісія об'єднання. Вищим органом управління об'єднання є загальні збори. Загальні збори скликаються та проводяться в порядку, передбаченому цим Законом для установчих зборів з урахуванням положень цієї статті. Ініціатором загальних зборів є правління об'єднання або ініціативна група, яка складається не менш як з трьох власників квартир або нежитлових приміщень. Загальні збори скликаються не рідше одного разу на рік. Рішення загальних зборів, прийняте відповідно до статуту, є обов'язковим для всіх співвласників. Правління є виконавчим органом об'єднання і підзвітне загальним зборам.
Як встановлено судом вище, 17 червня 2021 року відбулися Загальні збори співвласників Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Лисогорське" за місцезнаходженням: 04071, м. Київ, вул. Воздвиженська, буд. 40, оформлені протоколом № 3, на яких було прийнято рішення, зокрема:
1) встановити з 01 липня 2021 року щомісячний внесок на утримання (управління) будинку та прибудинкової території в розмірі:
- 11,80 грн. (одинадцять гривень вісімдесят коп.) за 1 м. на місяць-для власників житлових приміщень;
- 14,16 грн. (чотирнадцять гривень шістнадцять коп.) за 1 кв.м. на місяць - для власників нежитлових приміщень та орендарів житлових приміщень;
2) встановити з 01 липня 2021 року щомісячний внесок на благоустрій, розвиток вулиці та мікрорайону в розмірі:
- 500 (п?ятсот) гривень на місяць - для власників житлових приміщень;
- 600 (шістсот) гривень на місяць - для власників нежитлових приміщень та орендарів житлових приміщень.
Статтею 12 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» визначено, що управління багатоквартирним будинком здійснює об'єднання через свої органи управління. За рішенням загальних зборів функції з управління багатоквартирним будинком можуть бути передані (всі або частково) управителю або асоціації. Об'єднання самостійно визначає порядок управління багатоквартирним будинком та може змінити його у порядку, встановленому цим Законом та статутом об'єднання.
Крім того, статтею 10 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» визначено, що до виключної компетенції загальних зборів об'єднання відноситься, зокрема затвердження статуту об'єднання, внесення змін до нього; питання про використання спільного майна; затвердження кошторису, балансу об'єднання та річного звіту; визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників.
Відповідно до п. 2.2. Статуту Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Лисогорське", затвердженого рішенням установчих зборів ОСББ "Лисогорське" від 11.01.2018 (протокол № 1), завданням Об'єднання є, зокрема встановлення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласниками, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів.
Визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників є виключною компетенцією загальних зборів співвласників (пп.7, п 3.2. Статуту "Лисогорське").
Розділом 10 Статуту ОСББ "Лисогорське" визначені права та обов'язки співвласників. До обов'язків співвласників належить у т.ч. виконувати рішення статутних органів, прийняті у межах їхніх повноважень, своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі.
Згідно ст. 15 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», співвласник зобов'язаний, зокрема виконувати обов'язки, передбачені статутом об'єднання; виконувати рішення статутних органів, прийняті у межах їхніх повноважень; використовувати приміщення за призначенням, дотримуватися правил користування приміщеннями; своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі.
Внески на утримання і ремонт приміщень або іншого майна, що перебуває у спільній власності, визначаються статутом об'єднання та/або рішенням загальних зборів (ст. 23 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку»).
Відповідно до приписів ст. 10 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», рішення загальних зборів, прийняте відповідно до статуту, є обов'язковим для всіх співвласників.
Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосували співвласники, які разом мають більше половини загальної кількості голосів усіх співвласників (крім випадків, якщо законом та/або статутом об'єднання встановлена більша кількість голосів, необхідна для прийняття рішення). Статутом об'єднання може бути встановлена інша кількість голосів, необхідна для прийняття рішення з окремих питань. Забороняється встановлювати у статуті об'єднання кількість голосів, необхідну для прийняття рішення, менше ніж 50 відсотків загальної кількості голосів усіх співвласників та більше ніж 75 відсотків загальної кількості голосів усіх співвласників (а для прийняття рішення з питань обрання органів управління об'єднання, зміни форми управління, встановлення та зміни розмірів внесків/платежів, затвердження кошторису - більше ніж 67 відсотків загальної кількості голосів усіх співвласників), крім випадків, передбачених цим Законом.
Водночас, статті 16-18 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" окремо визначають права та обов'язки об'єднання співвласників, яке набуває і здійснює їх через свої органи в силу положень статті 92 ЦК України про цивільну дієздатність юридичної особи.
Так, об'єднання має право встановлювати порядок сплати, перелік та розміри внесків і платежів співвласників, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів, які за статтею 21 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" належать до коштів об'єднання, та зобов'язане забезпечувати дотримання інтересів усіх співвласників при встановленні умов і порядку володіння, користування і розпорядження спільною власністю, розподілі між співвласниками витрат на експлуатацію та ремонт спільного майна.
Статтею 20 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" врегульовано визначення часток внесків і платежів на утримання, експлуатацію та ремонт спільного майна. Так, частка співвласника у загальному обсязі внесків і платежів на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку встановлюється пропорційно до загальної площі квартири (квартир) та/або нежитлових приміщень, що перебувають у його власності. Частка участі співвласника квартири та/або нежитлового приміщення визначається відповідно до його частки як співвласника квартири та/або нежитлового приміщення.
Згідно ст. 23 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" внески на утримання і ремонт приміщень або іншого майна, що перебуває у спільній власності, визначаються статутом об'єднання та/або рішенням загальних зборів.
Вказані норми і умови статуту визначають порядок (спосіб) розподілу витрат.
За змістом частин першої-третьої статті 12 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку та інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом, входять до складу витрат на управління багатоквартирним будинком та, за загальним правилом, розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, незалежно від факту використання ними належної їм квартири (нежитлового приміщення) та спільного майна, а також членства в ОСББ.
Витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат.
Невикористання власником належної йому квартири чи нежитлового приміщення або відмова від використання спільного майна не є підставою для ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком.
Зобов'язання із здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком у разі здачі в найм (оренду) квартир та/або нежитлових приміщень державної або комунальної власності несуть наймачі (орендарі) таких квартир та/або приміщень.
Системний аналіз приписів статей 10, 13, 15, 16, 17, 20, 23 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" дозволяє зробити висновок про те, що зазначений закон передбачає комплекс взаємопов'язаних прав та обов'язків власників квартир/ нежитлового приміщення та об'єднання співвласників, які в кінцевому мають забезпечити належне функціонування та утримання співвласниками житлового будинку їхньої спільної часткової власності. Зокрема, праву об'єднання в особі його загальних зборів, на встановлення порядку сплати, переліку та розміру внесків і платежів (статті 10, 16 Закону) кореспондує обов'язок співвласника виконувати рішення статутних органів об'єднання, своєчасно та в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі, частка яких визначається пропорційно до загальної площі квартири/ нежитлового приміщення (статті 15, 20 Закону).
Відповідно до приписів ст. 360 Цивільного кодексу України, співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Таким чином, згідно з положеннями статей 360, 382 Цивільного кодексу України, статей 7, 15, 17, 20 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" прийняті відповідно до статуту рішення загальних зборів об'єднання з питань управління багатоквартирним будинком є обов'язковими для усіх власників квартир (нежитлових приміщень) у багатоквартирному будинку, які одночасно є співвласниками спільного майна такого будинку та зобов'язані його утримувати в силу прямої норми статті 322 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 7, частини 1-3 статті 12 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку".
При цьому, встановлення внесків та платежів (одного або декількох видів), їх розмежування за видом об'єкту нерухомого майна, фактичного користування власником чи оренда житлового приміщення/нежитлового приміщення відноситься до виключної компетенції загальних зборів співвласників та, як визначено ст. 12 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» об'єднання самостійно визначає порядок управління багатоквартирним будинком та може змінити його у порядку, встановленому цим Законом та статутом об'єднання.
Суд зазначає, що частина 2 статті 20 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» не встановлює обмеження щодо визначення окремого розміру внесків на утримання будинку як для власників квартир, для власників нежитлових приміщень, так і для орендарів таких приміщень, тобто у даному випадку відповідач діяв в межах повноважень визначених законом та статутом.
У постанові Верховного Суду від 07.11.2023 у справі № 920/1261/21 зазначено, що застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством). Відсутність (недоведеність) будь-якої із зазначених умов унеможливлює задоволення позову. Інтереси окремого власника можуть не збігатися з інтересами інших співвласників багатоквартирного будинку. Тому, вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суди мають враховувати баланс інтересів усіх співвласників та самого об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, уникати зайвого втручання в питання створення і діяльності об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, які вирішуються виключно установчими зборами співвласників
У постанові Верховного Суду від 07.11.2023 у справі № № 916/3574/21 зазначено, що особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати чи буде воно відновлене у заявлений спосіб. Позов може бути задоволений лише у випадку встановлення факту порушення, не визнання або оспорення відповідачем (відповідачами) прав, свобод чи інтересів позивача. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову. При цьому Верховний Суд зазначив про те, що інтереси окремого власника можуть не збігатися з інтересами інших співвласників багатоквартирного будинку. Тому, вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суд має враховувати баланс інтересів усіх співвласників та самого об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, уникати зайвого втручання в питання створення і діяльності об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, які вирішуються виключно установчими зборами співвласників.
У постанові Верховного Суду від 22.11.2023 у справі № 916/2929/22 зазначено, що заявляючи позов про визнання недійсним рішення загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку позивач має довести (підтвердити) в установленому законом порядку протиправність рішення та, яким чином оспорюване ним рішення порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Отже, суд має з'ясувати чи було порушено право позивача, і у чому саме полягає таке порушення та яким чином може бути відновлено у цьому спорі, і у залежності від встановлених обставин справи вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для його захисту.
Верховний Суд у постанові від 15.11.2023 у справі № 917/1891/21 за позовами співвласника багатоквартирного будинку до об'єднання співвласників багатоквартирного будинку щодо оскарження рішення загальних зборів об'єднання співвласників багатоквартирного будинку зазначив, що виключно встановлення окремих порушень під час скликання та проведення загальних зборів учасників юридичних осіб не призводить до обов'язкового визнання недійсним рішення таких зборів. При цьому Верховний Суд констатував, що інтереси окремого власника можуть не збігатися з інтересами інших співвласників багатоквартирного будинку. Тому, вирішуючи питання щодо визнання недійсними рішення загальних зборів, суди мають враховувати баланс інтересів усіх співвласників та самого об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, уникати зайвого втручання в питання діяльності об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, які вирішуються загальними зборами співвласників.
Верховний Суд у постановах від 21.10.2021 у справі №910/15071/20, від 06.09.2021 у справі №916/3074/20 вказав, що безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів є: прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення; прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів.
Проте, у даному випадку позивачем не наведено підстав, з яким Закон пов'язує визнання недійсним рішення Загальних зборів співвласників, оскільки позивача завчасно було повідомлено про проведення таких зборів, рішення прийнято за наявності кворуму, загальними зборами співвласників з питань, включених до порядку денного загальних зборів.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
При цьому, позивач зазначаючи у позові, що рішення відповідача порушує його право на вільне використання своєї власності - квартири, здійснення підприємницької діяльності та отримання очікуваного фінансового доходу, не надає жодного доказу на підтвердження вказаної обставини, оскільки в матеріалах справи відсутні докази розірвання договору оренди, укладеного 13.08.2021 між позивачем та ФОП Білою Катериною Валеріївною (орендар) щодо квартири АДРЕСА_1 , як і відсутні докази звернення ФОП Білою К. В. до позивача щодо небажання в подальшому орендувати вказану квартиру, у зв'язку з підвищенням внесків, так і відсутні докази відмови інших орендарів від найму вказаної квартири внаслідок встановлення іншого розміру внесків для орендарів приміщень у багатоквартирному будинку.
Суд зазначає, що частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.
Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.
З огляду на викладене, позивач повинен довести наявність у нього порушеного відповідачем (невизнаного, оспорюваного) права чи охоронюваного законом інтересу щодо предмета спору.
Проте, позивачем не доведено порушення його прав внаслідок проведення та прийняття рішень Загальними зборами співвласників Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Лисогорське", оформлених протоколом № 3 від 17.06.2021 року.
При цьому, позивач заявляючи вимогу про визнання недійсним рішення загальних зборів Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Лисогорське" від 17.06.2021 в частині встановлення внеску на утримання (управління) будинку, прибудинкової території, встановлення внеску на благоустрій, розвиток вулиць та мікрорайону не наводить обгрунтування щодо підстав для визнання його недійсним стосовного визначеного розміру внесків для власників житлових приміщень, ким і є позивач.
Таким чином, судом не встановлено підстав для визнання недійсним рішення загальних зборів Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Лисогорське" від 17.06.2021 в частині встановлення внеску на утримання (управління) будинку, прибудинкової території, встановлення внеску на благоустрій, розвиток вулиць та мікрорайону.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не висвітлюються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Лисогорське" про визнання незаконними та скасування рішення загальних зборів не підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.
Повний текст рішення складено: 15.04.2025.
Суддя С.О. Щербаков