ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.04.2025Справа № 915/1151/24
Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія»
до Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк»
про стягнення 8035,82 грн.
Представники сторін:
від позивача: Компанієць О.М.;
від відповідача: Шилець А.Р.
20.09.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Український професійний Банк» про стягнення заборгованості по активній електроенергії у сумі 8035,82 грн.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що у жовтні 2023 року відповідач спожив електричну енергію в обсягах 885 кВг/год на суму 5110,70 грн., а у листопаді 2023 року - електричну енергію в обсягах 476 кВг/год на суму 2925,12 грн., яка в супереч укладеному між сторонами Договору не була оплачена відповідачем, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість у розмірі 8035,82 грн.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 27.09.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія» з додатками в електронній формі направлено для розгляду за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
10.10.2024 матеріали справи надійшли до Господарського суду міста Києва та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи були передані на розгляд судді Спичаку О.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.10.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія» залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.
У встановлений судом строк позивачем були усунуті недоліки позовної заяви, вказані судом в ухвалі від 14.10.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2024 відкрито провадження у справі №915/1151/24, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання), встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
25.10.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позову, вказавши, що він не є власником приміщень, до яких здійснювалось електропостачання, з 2015 року, що встановлено судовими рішеннями у справах №915/494/18, №915/495/18. Крім того, відповідач повідомив, що заява-приєднання до договору підписана неуповноваженою особою, а банк перебував в процедурі ліквідації.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15.01.2025.
У підготовчому засіданні 15.01.2025 судом було відкладено підготовче засідання на 05.02.2025.
У підготовчому засіданні 05.02.2025 судом було відкладено підготовче засідання на 19.02.2025.
У підготовчому засіданні 19.02.2025 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 26.03.2025.
У підготовчому засіданні 26.03.2025 судом було постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 09.04.2025.
У судовому засіданні 09.04.2025 представник позивача надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі; представник відповідача у судовому засіданні надав усні пояснення по справі, проти задоволення позову заперечив.
У судовому засіданні 09.04.2025 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Відповідно до п. 13 розділу XVII «Прикінцеві та перехідні» положень Закону України «Про ринок електричної енергії» з 01.01.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія» є електропостачальником, який отримав ліцензію на провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії (згідно з постановою НКРЕКП від 14.06.2018 №429).
Як вказує позивач, Публічним акціонерним товариством «Український Професійний Банк» 01.11.2018 року була підписана заява-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії споживачу №42/41 на об'єкти споживача (відповідача) згідно з переліком зазначеним в заяві-приєднання.
Згідно із заявою-приєднанням до договору про постачання електричної енергії споживачу початок постачання визначений з 01 грудня 2018 року.
Відповідно до пункту 9 Комерційної пропозиції (додаток 2 до Договору) Договір про постачання електричної енергії споживачу набирає чинності з дати підписання споживачем заяви-приєднання до Договору і укладається на строк до « 30» червня 2019 року (включно) , а в частині розрахунків Договір діє до повного їх завершення. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії Договору жодною із Сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.
Пунктом 2.1 Договору передбачено, що постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач сплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
Згідно підпункту 1 пункту 7.2 Договору постачальник зобов'язався забезпечувати належну якість надання послуг з постачання електричної опері її відповідно до вимог чинного законодавства та договору.
Підпунктом 1 пункту 6.2 Договору визначено, що споживач зобов'язується забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами договору.
Пунктом 5.5 Договору встановлено, що розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.
Відповідно до пункту 3 Комерційної пропозиції розрахунки споживача за спожиту електричну енергію та терміни оплати виставлених рахунків протягом розрахункового періоду здійснюються на умовах договору про постачання електричної енергії постачальника за регульованим тарифом AT «Миколаївобленерго».
Пунктом 4 Комерційної пропозиції передбачено, що постачальник до 5 числа наступного за розрахунковим місяця надає споживачу рахунок на оплату за фактично спожиту електроенергію у попередньому місяці. Споживач мас можливість самостійно формувати рахунок на оплату за спожиту електричну енергію, інші рахунки, за допомогою інтернет-магазину комунальних послуг: elektropostach.mk.ua (далі-Сервіс). Споживач протягом одного робочого дня зобов'язаний підписати електронно-цифровим підписом (далі-ЕЦП) рахунок на оплату за спожиту електричну енергію, інші рахунки, «Акт прийняття-передавання товарної продукції» та після цього завантажити їх на Сервіс. У разі не завантаження споживачем підписаних ЕЦП документів, вони вважаються підписаними з боку споживача без зауважень.
Платіжний документ формується постачальником безкоштовно, згідно з обраною комерційною пропозицією до Договору. Платіжні документи на оплату надаються споживачам у відповідних структурних підрозділах постачальника, через персональну сторінку споживача на веб-сайті постачальника або електронною поштою, факсимільним зв'язком, поштовим зв'язком, кур'єром чи іншими способами з використанням інформаційних технологій у системі електронного документообігу \ порядку, передбаченому Договором. Якщо фактичне споживання електричної енергії виявиться більшим ніж очікуване різниця між сумою планових платежів та вартістю фактично спожитої електроенергії має бути сплачена протягом 5 операційних днів з дня формування/отримання рахунків за фактично використану у розрахунковому періоді електричну енергію. Якщо фактичне споживання електричної енергії виявиться меншим ніж очікуване, надлишкові кошти зараховуються як оплата наступних платежів. Сторони визнають, що електронний документ (сформований, підписаний з використанням цифрового підпису та переданий за допомогою Сервісу) ідентичним за документацією та реквізитами з документом на папері, та кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу.
Як вказує позивач у позовній заяві, у жовтні 2023 року відповідач спожив електричну енергію в обсягах 885 кВг/год на суму 5110,70 грн., а у листопаді 2023 року - електричну енергію в обсягах 476 кВг/год на суму 2925,12 грн., яка не була оплачена відповідачем, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість у розмірі 8035,82 грн.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначив, що він не є власником приміщень, до яких здійснювалось електропостачання, з 2015 року, що встановлено судовими рішеннями у справах №915/494/18, №915/495/18. Крім того, відповідач повідомив, що заява-приєднання до договору підписана неуповноваженою особою, а банк перебував в процедурі ліквідації.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
На підтвердження своїх позовних вимог позивачем долучено до позовної заяви копію Примірного договору про постачання електричної енергії споживачу та копію Комерційної пропозиції (додаток до договору), які не підписано відповідачем.
Крім того, позивачем долучено до позовної заяви копія актів про прийняття-передавання товарної продукції за спірний період, які не підписані відповідачем.
Також, позивачем долучено до позовної заяви копію Заяви-приєднання до Договору, яка містить підпис особи від імені споживача та датована 01.11.2018.
У відзиві на позовну заяву відповідач повідомив, що заява-приєднання до Примірного договору постачання електричної енергії підписана незрозумілою особою та, відповідно, не є належним доказом приєднання відповідача до договору.
Суд зазначає, що у підготовчому засіданні 26.03.2025 представник позивача надав усні пояснення про те, що вказана заява-приєднання до договору була підписана сторожем, та саме сторож здійснював оплату за електроенергію, однак у жовтні-листопаді 2023 року припинив виконувати оплати.
Крім того, з тексту судових рішень у справах №915/494/18, №915/495/18 вбачається вибуття з володіння банку спірних приміщень у 2015 році.
Враховуючи вище викладане, беручи до уваги відсутність доказів укладення між сторонами договору електропостачання на спірний період (заява-приєднання підписана неуповноваженою особою, актів надання послуг, підписаних відповідачем, а також оплат, здійснених банком, матеріали справи не містять), а також доказів фактичного споживання саме банком електроенергії у спірному періоді (зважаючи на встановлені у справах №915/494/18, №915/495/18 обставини продажу банком спірних приміщень іншій особі ще в 2015 році), суд вважає необгрунтованими та недоведеними належними та допустимими доказами вкладені позивачем у позовній заяві обставини, що саме банк був споживачем електроенергії, вартість якої заявлена до стягнення позивачем.
Таким чином, суд відмовляє у позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія» до Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» про стягнення 8035,82 грн.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Судовий збір покладається на позивача у зв'язку із відмовою у позові (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
1. Відмовити у позові.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 16.04.2025.
Суддя О.М. Спичак