ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.04.2025Справа № 910/7712/23
Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи
За позовом Акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стрімлайн Квест»
про стягнення 2463067,14 грн.
Представники сторін:
від позивача: Федорова В.П.;
від відповідача: не з'явився.
16.05.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ДКТ ЛТД», яке змінило своє найменування на Товариства з обмеженою відповідальністю «Стрімлайн Квест», про стягнення 2463067,14 грн, з яких 776421,24 грн суми основного боргу, 230822,00 грн 3% річних та 1455823,90 грн інфляційних втрат.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач у позовній заяві вказав на те, що відповідач неналежним чином виконував свої зобов'язання за Договором №2020/36 оренди нежитлових приміщень від 10.12.2020, у зв'язку з чим станом на 17.04.2023 у відповідача виникла заборгованість у загальному розмірі 776421,24 грн, яка складається з 669924,06 грн заборгованості зі сплати орендної плати та 106497,18 грн заборгованості з відшкодування витрат балансоутримувача. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 230822,00 грн 3% річних та 1455823,90 грн інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2023 позовну заяву Акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.
У встановлений судом строк позивачем були усунуті недоліки позовної заяви, вказані судом в ухвалі від 22.05.2023.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2023 відкрито провадження у справі №910/7712/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 28.06.2023, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
У підготовчому засіданні 28.06.2023 судом було відкладено підготовче засідання на 26.07.2023.
20.07.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач, серед іншого, повідомив, що у провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа №910/9979/23 про визнання недійсним Договору №2020/36 оренди нежитлових приміщень від 10.12.2020, у зв'язку з чим просив суд зупинити провадження у справі №910/7712/23 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/9979/23.
24.07.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій заявник (позивач) просив суд вжити заходів для забезпечення позову шляхом накладення арешту на все майно та грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ДКТ ЛТД».
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.07.2023 відмовлено у задоволенні заяви Акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» про забезпечення позову у справі №910/7712/23.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.07.2023 зупинено провадження у справі №910/7712/23 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/9979/23.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.2025 поновлено провадження у справі №910/7712/23, підготовче засідання призначено на 05.02.2025.
У підготовчому засіданні 05.02.2025 судом було відкладено підготовче засідання на 19.02.2025.
19.02.2025 позивачем подано заяву про зміну підстав позову.
У підготовчому засіданні 19.02.2025 судом було прийнято до розгляду заяву позивача про зміну підстав позову, відкладено підготовче засідання на 12.03.2025.
У підготовчому засіданні 12.03.2025 судом було постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 09.04.2025.
03.04.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.
Представник позивача у судовому засіданні 09.04.2025 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання 09.04.2025 не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином за адресою, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується інформацією з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень (за ідентифікатором пошуку 0610239709438).
У судовому засіданні 09.04.2025 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
10.12.2020 між Акціонерним товариством «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія ДКТ ЛТД», яке змінило своє найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «Стрімлайн Квест» (орендар) укладено Договір №2020/36 оренди нежитлових приміщень, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар зобов'язується прийняти в строкове платне користування нерухоме майно (нежитлові приміщення), яке знаходиться за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26 .
Відповідно до п. 2.2 Договору №2020/36 оренди нежитлових приміщень від 10.12.2020 загальна площа об'єкта оренди становить 426,7 кв.м.
01.09.2022 між сторонами було укладено Додаткову угоду №3 до Договору №2020/36 оренди нежитлових приміщень від 10.12.2020, де сторони погодили, що площа орендованих приміщень, перелік яких наведений у договорі, становить 277,90 кв.м.
Згідно з п. 4.1 Договору №2020/36 оренди нежитлових приміщень від 10.12.2020 орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату. Розмір орендної плати за 1 (один) календарний (базовий) місяць визначається з розрахунку: за 1 (один) квадратний метр загальної площі об'єкта оренди 278,09 гривень, крім того, ПДВ 20%, що складає 55,62 грн., а всього - 333,71 (триста тридцять три гривні 71 коп.) гривень з ПДВ 20%. Розмір орендної плати щомісяця індексується з моменту підписання даного договору згідно з індексом інфляції за даними Держкомстату України (якщо це затверджено Кабміном України).
Згідно з п. 4.1 Договору №2020/36 оренди нежитлових приміщень від 10.12.2020 (відповідно до Додаткової угоди №2 від 28.04.2022) орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату. Розмір орендної плати за 1 (один) календарний (базовий) місяць визначається з розрахунку: за 1 (один) квадратний метр загальної площі об'єкта оренди 139,05 гривень, крім того, ПДВ 20%, що складає 27,80 грн., а всього - 166,85 гривень з ПДВ 20%. Розмір орендної плати щомісяця індексується з моменту підписання даного договору згідно з індексом інфляції за даними Держкомстату України (якщо це затверджено Кабміном України).
Відповідно до п. 4.2 Договору №2020/36 оренди нежитлових приміщень від 10.12.2020 орендна плата щомісяця вноситься орендарем у термін до п'ятого числа кожного поточного місяця шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок орендодавця. Орендна плата вноситься відповідно до рахунків, що виставляються орендодавцем. Одержувати рахунок в орендодавця є обов'язком орендаря. Не своєчасне отримання орендарем рахунку у орендодавця не звільняє його від зобов'язання своєчасно сплатити орендну плату. Орендар зобов'язаний на вимогу орендодавця проводити звіряння взаєморозрахунків по орендній платі та інших платежах і оформляли відповідні акти звірки.
Зобов'язання орендаря по сплаті орендної плати забезпечуються у вигляді авансової орендної плати в розмірі не менше ніж орендна плата за два місяці. Орендар сплачує авансовий платіж протягом 10 календарних днів з дати підписання Акта приймання-передачі до даного договору. Орендодавець зараховує авансовий платіж як орендну плату за перший та останній місяці строку дії договору оренди для забезпечення виконання грошових зобов'язань орендаря за договором (п. 4.4 Договору №2020/36 оренди нежитлових приміщень від 10.12.2020).
У п. 4.6 Договору №2020/36 оренди нежитлових приміщень від 10.12.2020 сторони погодили, що не входить до складу орендної плати та відшкодовуються орендарем наступні витрати: - компенсацію податкових витрат орендодавця за користування земельною ділянкою та нерухомістю, що обраховується. Вказані витрати щомісяця відшкодовується орендарем виходячи з фактичних витрат шляхом перерахування коштів на поточний рахунок орендодавця протягом 5-ти банківських днів з моменту отримання орендарем рахунку від орендодавця.
22.11.2021 між сторонами було укладено Додаткову угоду №1, якою сторони внесли зміни до п. 4.6 Договору №2020/36 оренди нежитлових приміщень від 10.12.2020, вказавши, що не входить до складу орендної плати та відшкодовуються орендарем витрати з водопостачання та водовідведення, витрати з теплопостачання, податкові витрати за користування земельною ділянкою.
Згідно з п. 6.3 Договору №2020/36 оренди нежитлових приміщень від 10.12.2020 при передачі об'єкта оренди складається акт приймання-передачі, що підписується уповноваженими представниками сторін.
Відповідно до п. 10.1 Договору №2020/36 оренди нежитлових приміщень від 10.12.2020 даний договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 10.11.2023 включно, а в частині взаємних розрахунків та відповідальності сторін до повного виконання умов цього договору.
Як вбачається з матеріалів справи, за Актом №1 приймання-передачі від 01.01.2021 позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування об'єкт оренди за Договором №2020/36 оренди нежитлових приміщень від 10.12.2020.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач у позовній заяві вказав на те, що відповідач неналежним чином виконував свої зобов'язання за Договором №2020/36 оренди нежитлових приміщень від 10.12.2020, у зв'язку з чим станом на 17.04.2023 у відповідача виникла заборгованість у загальному розмірі 776421,24 грн, яка складається з 669924,06 грн заборгованості зі сплати орендної плати та 106497,18 грн заборгованості з відшкодування витрат балансоутримувача. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 230822,00 грн 3% річних та 1455823,90 грн інфляційних втрат.
19.02.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про зміну підстав позову, яка обгрунтована нормами ст.ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України, та в якій позивач вказує на те, що відповідач як фактичний користувач нерухомого майна, належного відповідачу, зобов'язаний сплатити позивачу безпідставно збережені грошові кошти.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Згідно з ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
Згідно з ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Відповідно до ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.
Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 287 Господарського кодексу України, орендодавцями щодо державного та комунального майна є:
Фонд державного майна України, його регіональні відділення - щодо єдиних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом;
органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим або місцевими радами управляти майном, - відповідно щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим або є у комунальній власності;
державні (комунальні) підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, якщо інше не передбачено законом;
державне підприємство із забезпечення функціонування дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних міжурядових організацій в Україні Державного управління справами - щодо нерухомого майна та іншого окремого індивідуально визначеного майна цього підприємства.
Відповідно до статті 4 Закону «Про оренду державного та комунального майна» орендодавцями, зокрема є:
Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна (будівель, споруд, їх окремих частин), а також майна, що не увійшло до статутного капіталу, що є державною власністю (крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам, та інших випадків, передбачених галузевими особливостями оренди майна);
балансоутримувачі - щодо: нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 400 квадратних метрів на одного балансоутримувача, якщо менший розмір площі не встановлено рішенням представницького органу місцевого самоврядування - щодо об'єктів комунальної власності або галузевими особливостями оренди майна;
нерухомого майна для організації та проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів - на строк, що не перевищує п'яти календарних днів протягом шести місяців, а також щодо майна, яке передається суб'єктам виборчого процесу для проведення публічних заходів (зборів, дебатів, дискусій) під час та на період виборчої кампанії;
нерухомого майна для організації та проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів - на строк, що не перевищує 30 календарних днів протягом одного року щодо кожного орендаря, якщо балансоутримувачем є державне або комунальне підприємство, установа, організація, що здійснює діяльність з організування конгресів і торговельних виставок; іншого окремого індивідуально визначеного майна.
Судом встановлено, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ДКТ Лтд» та Публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» про визнання недійсним Договору оренди нерухомого майна від 10.12.2020 №2020/36, укладеного між відповідачами (справа №910/9979/23).
Позовні вимоги у справі №910/9979/23 мотивовано тим, що договір укладений без погодження з управителем майна - Міністерством регіонального розвитку та будівництва України, та не уповноваженим орендодавцем, що призвело до порушення прав позивача в частині ефективного використання орендованого майна та недоодержання державою значної суми коштів за передачу в оренду державного майна. Як наголосив позивач, договір укладений усупереч Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Методики розрахунку орендної плати за державне майно, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 28.04.2021 №630, Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483 (зі змінами), пунктам Типового договору оренди державного майна (постанова Кабінету Міністрів України від 12.08.2020 №820).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 у справі №910/9979/23 відмовлено у позові.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 у справі №910/9979/23 скасовано; прийнято нове рішення про задоволення позову, визнано недійсним Договір оренди нерухомого майна від 10.12.2020 №2020/36, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія ДКТ Лтд» та Публічним акціонерним товариством «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву».
Згідно з частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Дійсно, преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
Згідно з преамбулою та статтею 6 Розділу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) рішеннями Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" і від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Отже, обставини, які були встановлені судами у справі №910/9979/23 не потребують доказування при розгляді даної справи.
Так, у постанові Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2024 у справі №910/9979/23 встановлено, що на розгляді Окружного адміністративного суду міста Києва перебувала справа №2а-18639/10/2670 за позовом Державного підприємства «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування» до Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунального підприємства «Київське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», треті особи: Публічне акціонерне товариство «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву», Кабінет Міністрів України, Фонд державного майна України, Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України про визнання нечинним наказу.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2011 року по цій справі позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ №1115-в від 09 грудня 2010 року Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в частині оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна площею 9854,20кв.м., який розташований в м. Києві по бульвару Лесі Українки №26 (літера А).
Визнано протиправним та скасовано свідоцтво про право приватної власності від 09 грудня 2010 року Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на нежилі приміщення будинку інституту Публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» (ПАТ «КиївЗНДІЕП»), розташованого у м. Києві по бульв. Лесі Українки № 26 (літера А), загальною площею 9854,2 кв. м на приміщення: з №1 по № 24, №№ 1, II підвалу, з № 1 по № 52, з № 1 по № V (групи приміщень № 1), №№1,2 (групи приміщень № 2) першого поверху, з № 1 по № 46, №№1, ІІ другого поверху, 1 по № 50, №№ І, II третього поверху, з № 1 по № 17, № 17а, з № 18 по № 33, № 33а, з № 34 по № 46, №№ 1, II четвертого поверху, №№ 1,1а, 2,3,4,5,5а,6,6а, з № 7 по № 51, №№ 1, II п'ятого поверху, з № 1 по № 15, № 15а, з № 16 по № 35, №№ 35а,36,37,38,38а, з № 39 по № 47, № 47а, з № 48 по № 55, №№1, II шостого поверху, №№1,2,3,4,4а,5,6,6а, з № 7 по № 40, №№ 40а,41,41а,42,42а, з № 43 по № 57, №№1, II сьомого поверху, з № 1 по № 31, №№1, II технічного поверху, видане на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва №115-В від 09 грудня 2010 року.
Зобов'язано Комунальне підприємство «Київське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» скасувати державну реєстрацію в електронному реєстрі від 15 грудня 2010 року прав власності на нерухоме майно, номер витягу 28372119, реєстраційний номер 32374522, номер запису 215-3 в книзі д.6з-282, як приватна власність за Публічним акціонерним товариством «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву».
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2012 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2011 року залишено без змін.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23 жовтня 2013 зазначені рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.
Вказаними судовими рішеннями встановлено, що указом Президента України від 15.06.1993 №210 «Про корпоратизацію підприємств» та відповідним наказом Міністерства України у справах будівництва та архітектури від 30.03.1994 року №73 Державне підприємство «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» перетворено у відкрите акціонерне товариство із збереженням державної власності.
Відповідно до Переліку нерухомого майна, переданого до статутного фонду ВАТ «КиївЗНДІЕП», даному товариству було передано об'єкти нерухомого майна, в тому числі, будівлю за адресою бул. Лесі Українки, 26 літ. А , інвентарний №2373.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 01.03.2010 року №355-р «Про передачу нерухомого майна ВАТ «КиївЗНДІЕП» Державному підприємству «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування» було передано нерухоме майно, в тому числі, будівлю (літер. А"') площею 9854, 2 кв. м, за адресою м. Київ, бул. Лесі Українки, 26 .
Відповідно вищезазначеного розпорядження зазначене майно не може бути відчужене та використовуватися не за цільовими призначенням.
Наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України №99 від 10.03.2010 передано Державному підприємству «Науково -дослідний і проектний інститут містобудування» нерухоме майно, в тому числі, будівлю (літер. А) площею 9854,2 кв. м, за адресою м. Київ, бул. Лесі Українки, 26 .
Наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва №116 від 31.03.2010 передано державне нерухоме майно - будівлю літера А, площею 9854, 2 кв. м, за адресою: м. Київ, бул. Лесі Українки, 26 з балансу ВАТ «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву»(ПАТ «КиївЗНДІЕП») на баланс державного підприємства «Науково - дослідний і проектний інститут містобудування».
За Актом приймання-передачі внутрішнього переміщення основних засобів №1 від 12.04.2010 року ВАТ «КиївЗНДІЕП» здав, а ДП «НДПІ містобудування» прийняв будівлю (літ. А) площею 9854, 2 кв.м за адресою м. Київ, бул. Лесі Українки, 26 , інвентарний №2373.
Відповідно до листа Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 11.06.2010 № 2/21-13/7625 приміщення загальною площею 9854,2 кв.м. за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26 , літера «А» 12.04.2010 з всіма правами та обов'язками передбаченими чинним законодавством передано на баланс державного підприємства «Науково-дослідний і проектний інституту містобудування» відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.03.2010 №355-р та наказу Мінрегіонбуду №116 від 31.03.2010 «Про передачу нерухомого майна».
Наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України №329 від 21.08.2010 з метою ефективного управління державним майном закріплено нежитлові приміщення загальною площею 9854, 2 кв.м за адресою м. Київ, бул. Лесі Українки, 26 за Державним підприємством «Науково -дослідний проектний інститут містобудування» на праві господарського відання.
Однак, Головним управлінням комунальної власності м. Києва на підставі наказу №1115-В від 09.12.10 «Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна» видано ПАТ «КиївЗНДІЕП» свідоцтво про право приватної власності від 09.12.10 на нежилі приміщення, що знаходяться у м. Києві по бульв. Л.Українки, 26 (літер А'''): з №1 по № 24, №№ 1, II підвалу, з № 1 по № 52, з № 1 по № V ( групи приміщень № 1), №№1,2 ( групи приміщень № 2) першого поверху, з № 1 по № 46, №№1, II другого поверху, 1 по № 50, №№ 1, II третього поверху, з № 1 по № 17, № 17а, з № 18 по № 33, № 33а , з № 34 по № 46, №№ 1, II четвертого поверху, №№ 1,1а, 2,3,4,5,5а,6,6а, з № 7 по № 51, №№ 1, II п'ятого поверху, з № 1 по № 15, № 15а , з № 16 по № 35 , №№ 35а ,36,37,38,38а, з № 39 по № 47, № 47а , з № 48 по № 55, №№1, II шостого поверху, №№1,2,3,4,4а,5,6,6а, з № 7 по № 40 , №№40а ,41,41а,42,42а, з № 43 по № 57, №№1 , II сьомого поверху, з № 1 по № 31, №№1 , II технічного поверху, загальною площею 9854,2 кв.м.
Судами у справі №910/9979/23 встановлено, що відповідно до витягу про державну реєстрацію прав Комунальне підприємство Київського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 15.12.2010 зареєструвало в електронному реєстрі, як приватну власність оскаржуване нерухоме майно за ПАТ «КиївЗНДІЕП».
Як встановлено судами у справі №910/9979/23, наказом Міністерства України у справах будівництва та архітектури від 30 березня 1994 року №73 Державне підприємство «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» перетворено у відкрите акціонерне товариство із збереженням державної власності.
Таким чином, Державне підприємство «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» було корпоратизоване, тобто була змінена організаційно-правова форма, проте, згідно з положеннями Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», не підлягає приватизації, і, відтак, форму власності переданого до його статутного фонду державного майна не можна змінити на приватну.
Отже, ПАТ «КиївЗНДІЕП» змінило форму власності нежитлових приміщень з державної форми на приватну форму, що суперечить вимогам розпорядження Кабінету Міністрів України за №355-р від 01.03.2010 р.
Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 233-р від 26.04.08 р. ПАТ «КиївЗНДІЕП» відноситься до сфери управління Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, яке не давало згоди щодо відчужень нежитлових приміщень, які знаходяться за адресою: м. Київ, бульв. Л. Українки, 26 (літер А'''), загальною площею 9854,2 кв.м.
З цих підстав суди у справі № 2а-18639/10/2670 дійшли до висновку, що наказ №1115-в від 09.12.2010 р. та свідоцтво про право власності Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради ( Київської міської державної адміністрації) суперечать розпорядженню Кабінету Міністрів України за №355-р від 01.03.10 р.
Крім того, рішенням Господарського суду міста Києва від 05.11.2010 року у справі №35/429, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2010 та постановою Вищого господарського суду України від 10.03.2011, в задоволенні позову ПАТ «Український зональний науково дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву»(ПАТ «КиївЗНДІЕП») про стягнення з ТОВ «Воля Кабель» 97527,62 грн. заборгованості з орендної плати та зустрічного позову ТОВ «Воля-Кабель» до ПАТ «КиївЗНДІЕП» про визнання недійсним Договору оренди №561 від 25.06.2009 року -відмовлено.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28 лютого 2011 року у справі №53/53, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2011 року, в задоволенні позову ПАТ «Український зональний науково дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву»(ПАТ «КиївЗНДІЕП») до ТОВ «Спілка будівельників України» про стягнення 6710 грн. відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27 грудня 2010 року у справі №16/396, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 7 квітня 2011 року, у задоволенні позову «Український зональний науково дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» (ПАТ «КиївЗНДІЕП») до ТОВ «Телесвіт», треті особи: ДП «НДПІ містобудування», Фонд державного майна України, про стягнення 64994, 46 грн. -відмовлено.
Зазначеними судовими рішеннями встановлено, що Міністерство регіонального розвитку та будівництва України, як орган державної влади, що здійснює право власності на об'єкт оренди за договором в інтересах та від імені держави, своїм наказом від 21.08.2010 №329 закріпило нежитлові приміщення загальною площею 9854,2 кв.м. за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26 літера «А» , за Державним підприємством «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування» на праві господарського відання.
При цьому, господарські суди дійшли висновків, що ПАТ «КиївЗНДІЕП» втратило статус орендодавця з 12.04.2010 - дати підписання акта приймання-передачі, а права та обов'язки щодо утримання та використання об'єкта оренди за договором перейшли до державного підприємства «Науково дослідний і проектний інститут містобудування».
Тобто, в межах перелічених вище справ було встановлено, що Акціонерне товариство «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» у зв'язку із зміною організаційно-правова форми не набуло у приватну власність спірне нерухоме майно у зв'язку із передачею його до статутного фонду.
Крім того, рішеннями встановлено, що Міністерство регіонального розвитку та будівництва України, як орган державної влади, що здійснює право власності на об'єкт оренди за договором в інтересах та від імені держави, своїм наказом від 21.08.2010 №329 закріпило нежитлові приміщення загальною площею 9854,2 кв.м. за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26 літера «А» , за Державним підприємством «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування» на праві господарського відання.
Судом у справі №910/9979/23 також встановлено, що в подальшому наказом №142 від 04.08.2022 Міністерства розвитку громад та територій України «Про безоплатну передачу державного нерухомого майна, що належить до сфери управління Мінрегіону» наказано передати безоплатно державне нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26 (26А), з балансу державного підприємства «Науково дослідний і проектний інститут містобудування», що належать до сфери правління Мінрегіону, на баланс Державному підприємству «Укркомунобслуговування», що належать до сфери правління Мінрегіону, згідно з додатком 1.
На виконання згаданого наказу від 04.08.2022 №142 видано наказ Міністерства розвитку громад та територій України від 07.09.2022 №165 «Про затвердження актів приймання-передачі» державного нерухомого майна, де у пункті 1.3 зазначено: «Затвердити акт приймання-передачі, підписаний головою та членами Комісії з питань передачі державного нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки. 26 (26А), з балансу державного підприємства «Науково дослідний і проектний інститут містобудування» па баланс Державному підприємству «Укркомунобслуговування», утвореної наказом Мінрегіону від 04 серпня 2022 року № 142.
07.09.2022 у затвердженому Міністром розвитку громад і територій України акті приймання-передачі від 26.08.2022 у першому розділу Загальні відомості зазначено: «До складу нерухомого майна, що передається, належать приміщення за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26А загальною площею 9145,6 кв.м, розташовані у підвальному, технічному та з 1-го (першого) та 7-ий (сьомий) поверхах згідно з Технічним паспортом на нежитлову будівлю за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26А , балансоутримувачем якого є державне підприємство «НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ І ПРОЕКТНИЙ ІНСТИТУТ МІСТОБУДУВАННЯ», місцезнаходження: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26А, код ЄДРІІОУ 01422832».
Отже, враховуючи вище встановлені обставини, які відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, мають преюдиційне значення при вирішенні даної спарави, можна дійти висновку, що з 12.04.2010 по 07.09.2022 саме Державне підприємство «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування», а не позивач у даній справі, було балансоутримувачем нежитлових приміщень загальною площею 426,7 м2, зокрема, №№ 26 - 24,1 м2, 27 - 12,9 м2, 28 - 7,6 м2, 36 - 4,6 м2, 38 - 9,5 м2, 40 - 17,7 м2, 41 - 6,6 м2, 42 - 15,9 м2, 43 - 3,6 м2, 44 - 2,9 м2, 45 - 1,4 м2, 46-1,4 м2, 47 - 14,1 м2, 48 - 224,6 м2, 49 - 10,9 м2, 50 - 8,2 м2, 51 - 18,3 м2, 52 - 15,9 м2, 319 -21,3 м2, 16 - 5,2 м2 на 1 та 3 поверхах будівлі (інвентарний номер № 2373) по бульвару Лесі Українки, 26-А у м. Києві на праві господарського відання.
Отже, на час укладання Договору №2020/36 оренди нежитлових приміщень від 10.12.2020 спірні нежитлові приміщення загальною площею були державною власністю, а не приватною власністю Акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву», уповноваженим органом управління яких було Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, а балансоутримувачем - Державне підприємство «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування», яке перебувало у останнього на праві господарського відання, а з 07.09.2022 уповноваженим органом управління є Міністерство розвитку громад та територій України, а балансоутримувачем - Державне підприємство «Укркомунобслуговування», яке перебуває у останнього на праві господарського відання.
А тому, оскільки державне нерухоме майно за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26А в момент укладення Договору №2020/36 оренди нежитлових приміщень від 10.12.2020 не перебувало у приватній власності Акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву», а перебувало на балансі й було закріплено на праві господарського відання за Державним підприємством «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування», а також у зв'язку з неотриманням дозволу від Міністерства розвитку громад та територій України на передачу спірного майна в оренду, суд у справі №910/9979/23 дійшов висновку, що Акціонерне товариство «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» не мало права укладати Договір №2020/36 оренди нежитлових приміщень від 10.12.2020, а також бути орендодавцем спірного майна за вказаним договором.
За таких обставин, постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2024 у справі №910/9979/23 було визнано недійсним Договір оренди нерухомого майна від 10.12.2020 №2020/36, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія ДКТ Лтд» та Публічним акціонерним товариством «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву».
Оскільки позовні вимоги у даній справі мотивовані неналежним виконанням відповідачем (Товариством з обмеженою відповідальністю «Стрімлайн Квест») умов Договору №2020/36 оренди нежитлових приміщень від 10.12.2020, який судом у справі №910/9979/23 визнано недійсним, то позивачем (Акціонерним товариством «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву») 19.02.2025 було подано заяву про зміну підстав позову у даній справі.
У наведеній заяві позивач посилається на норми ст. 1212 Цивільного кодексу України та просить стягнути з відповідача 2463067,14 грн, з яких 776421,24 грн суми основного боргу, 230822,00 грн 3% річних та 1455823,90 грн інфляційних втрат.
Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов'язання.
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.
Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Відповідно до ст. 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Однак, як встановлено вище, спірне нерухоме майно є державною власністю та з 12.04.2010 по 07.09.2022 саме Державне підприємство «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування», а не позивач у даній справі, було балансоутримувачем спірних нежитлових приміщень, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позову Акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стрімлайн Квест» 776421,24 грн суми основного боргу на підставі ст.ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України.
При цьому, суд зазначає, що позивачем не надано суду ані копії договорів, укладених з постачальниками послуг (водопостачання та теплопостачання), ані актів приймання-передачі продукції, ані доказів оплати за спожиті послуги з водопостачання та теплопостачання.
Оскільки суд дійшов висновку відмовити у позові Акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стрімлайн Квест» 776421,24 грн суми основного боргу, то вимоги про стягнення з відповідача 230822,00 грн 3% річних та 1455823,90 грн інфляційних втрат також задоволенню не підлягають, так як вони є похідними та наслідують долю основної позовної вимоги.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Судовий збір покладається на позивача у зв'язку з відмовою у позові (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
1. Відмовити у позові.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 16.04.2025.
Суддя О.М. Спичак