Постанова від 07.04.2025 по справі 14/312

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2025 року Справа № 14/312

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Коломис В.В., суддя Тимошенко О.М. , суддя Крейбух О.Г.

секретар судового засідання Романець Х.В.

за участю представників сторін:

органу прокуратури - Гіліс І.В.;

позивача - Вакуляк Ю.А. (в режимі відеоконференції);

третьої особи (МЕУ) - Слуценко Р.П. (в режимі відеоконференції);

відповідача - не з'явився;

третіх осіб - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника Генерального прокурора України на рішення Господарського суду Рівненської області від 04 грудня 2024 року (повний текст складений 16.12.2024) у справі №14/312 (суддя Політика Н.А.)

за позовом заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПрикарпатЗахідтранс"

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерства енергетики України

за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1. Федерального агентства по управлінню державним майном російської федерації

2. Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт"

про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 04 грудня 2024 року у справі №14/312 позов заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПрикарпатЗахідтранс" задоволено частково.

Визнано право власності за державою Україна в особі Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, буд. 18/9, код ЄДРПОУ 00032945) на частину нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, що проходить по території України, загальною довжиною 1 041 км.

Витребувано частину нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, що проходить по території України, загальною довжиною 1041 км з володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "ПрикарпатЗахідтранс" (33028, м. Рівне, вул. Котляревського, буд. 18, код ЄДРПОУ 13990932) та передати їх Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, буд. 18/9, код ЄДРПОУ 00032945).

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПрикарпатЗахідтранс" (33028, м. Рівне, вул. Котляревського, буд. 18, код ЄДРПОУ 13990932) на користь Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13/15, код ЄДРПОУ 00034051, рахунок UA058201720343190001000000164, відкритий у Державній казначейській службі України (ДКСУ, м. Київ) 38 377 (тридцять вісім тисяч триста сімдесят сім) грн 50 коп. витрат по оплаті судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Фонду державного майна України відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, заступник Генерального прокурора України звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задоволити.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення Господарським судом Рівненської області норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, а також на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Зокрема, прокурор зазначає, що право державної власності на частину нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова, що проходить по території України, виникло на підставі закону.

При цьому, на думку прокурора, обставини справи свідчать про беззаперечні сумніви ТОВ "Прикарпатзахідтранс" щодо належності спірних нафтопродуктопроводів як СамараЗахідний напрямок, так і Грозний-Армавір-Трудова, до власності держави Україна та невизнання за державою Україна права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном.

Апелянт зазначає, що засновники та власники ТОВ "Прикарпатзахідтранс", якими є суб'єкти російської федерації, постійно заперечували належність зазначених нафтопродуктопроводів до власності держави Україна, оскаржували постановлені судові рішення у цій справі, намагалися зареєструвати право власності на вказані нафтопродуктопроводи за собою.

Ураховуючи викладене, право власності на частину нафтопродуктопроводу ГрознийАрмавір-Трудова, що проходить по території України, підлягає визнанню за державою в особі Фонду державного майна України.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника Генерального прокурора України на рішення Господарського суду Рівненської області від 04 грудня 2024 року у справі №14/312. Призначено справу №14/312 до розгляду на 10 лютого 2025 року об 12:00 год.

Позивач - Фонд державного майна України в письмових поясненнях підтримує вимоги та доводи, викладені в апеляційній скарзі, просить її задоволити, рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задоволити.

10 лютого 2025 року через підсистему "Електронний суд" ЄСІКС від заступника Генерального прокурора надійшли пояснення щодо протяжності та характеристик нафтопродуктопроводу ГрознийАрмавір-Трудова, в яких зазначає, що станом на 2000 рік протяжність магістрального нафтопродуктопроводу ГрознийТрудова, який проходить по території України, становить 112,9 км, що підтверджується переліком інвентарних об'єктів від 14.01.2000 № 25-13.

При цьому, прокурор в поясненнях вказує, що указані обставини встановлені Головним слідчим управлінням Служби безпеки України, яким здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №52021000000000752 від 03.11.2017 за фактами заволодіння службовими особами Дочірнього підприємства "Прикарпатзахідтранс" Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт" шляхом зловживання своїм службовим становищем майном (основними засобами), у тому числі будівлями, спорудами, об'єктами магістрального нафтопродуктопроводу.

Крім того, Інститутом географії Національної академії наук України на вимогу Головного слідчого управління Служби безпеки України 07.02.2025 проведено кореляцію (накладку) розміщення указаного нафтопродуктопроводу, позначеного на графічних картах, що проходить по території України. Згідно з висновком цього Інституту протяжність нафтопродуктопроводу становить 112,9 км.

Також прокурор просить прийняти копії документів, які свідчать про введення в експлуатацію нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова, що проходить по території України, з його технічними характеристиками, графічні матеріали і висновок Інституту географії Національної академії наук України, на яких указано розташування цього нафтопродуктопроводу та його протяжність, як належні докази, які дають змогу суду визнати право власності на це майно за державою Україна.

При цьому вказує, що на момент розгляду справи в суді та дату ухвалення оскаржуваного рішення суду про їх існування Офісу Генерального прокурора відомо не було, що унеможливлювало їх подання прокурором під час розгляду справи судом першої інстанції.

Вказані докази були здобуті у 2025 році Головним слідчим управлінням Служби безпеки України в межах досудового розслідування у кримінальному провадженні №52021000000000752.

Дозвіл, передбачений положеннями ч. 1 ст. 222 КПК України, на розголошення відомостей досудового розслідування надано Головним слідчим управлінням Служби безпеки України лише 07.02.2025 разом із копіями зазначених вище документів, що свідчить про об'єктивну неможливість їх подання під час розгляду справи в суді першої інстанції.

З огляду на викладене, прокурор просить долучити до матеріалів справи та врахувати під час розгляду справи докази, які не були подані до суду першої інстанції, однак є визначальними для належного розгляду апеляційної скарги.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2025 розгляд апеляційної скарги відкладено на 07 квітня 2025 року о 11:00 год.

В судове засідання представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. При цьому, про дату, час і місце даного засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного листа від 11.02.2025 до електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю "ПрикарпатЗахідтранс".

Крім того треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Федеральне агентство по управлінню державним майном російської федерації та Південно-Західне відкрите акціонерне товариство трубопровідного транспорту нафтопродуктів російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт" у судове засідання 07.04.2025 також не з'явилися.

При цьому, з метою належного повідомлення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Федерального агентства по управлінню державним майном Російської Федерації та Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт" про час, дату та місце розгляду справи, судом апеляційної інстанції було розміщено оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Колегією суддів враховується, що третіми особами без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача у даній справі є юридична особа - нерезидент - Південно-Західне відкрите акціонерне товариство трубопровідного транспорту нафтопродуктів російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт" (юридична адреса: вул. Льва Толстого, 75, м. Самара, російська федерація, 443010), а також федеральне агентство по управлінню державним майном російської федерації (юридична адреса Нікопольський провулок, б. 9, м. Москва, російська федерація, 109012).

За приписами ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору. Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 365 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 367 ГПК України у разі, якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації був врегульований Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - Постанову Верховної Ради України "Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності" від 19.12.1992.

Так, згідно з вищезазначеною Угодою Компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зобов'язуються надавати взаємну правову допомогу. Взаємне надання правової допомоги включає вручення і пересилання документів і виконання процесуальних дій, зокрема проведення експертизи, заслуховування Сторін, свідків, експертів та інших осіб. При наданні правової допомоги компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зносяться одна з одною безпосередньо. При виконанні доручень про надання правової допомоги компетентні суди та інші органи, в яких просять допомоги, застосовують законодавство своєї держави. При зверненні про надання правової допомоги і виконання рішень документи, що додаються, викладаються мовою держави, яка запитує, або російською мовою.

Разом з тим, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні" введено в Україні воєнний стан, який діє до тепер.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

За зверненням Міністерства юстиції України Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією росії проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом Міністерства юстиції України "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" №25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами російської федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

У зв'язку із порушенням російською федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного Акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряді інших документів ОБСЄ, у зв'язку із широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справ України 24.02.2022 нотифікувало МЗС рф про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та російською федерацією від 14.02.1992.

Відтак, діяльність дипломатичних представництв України в росії та росії в України, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинені відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.

Отже, подальше застосування відповідного алгоритму з отримання згоди російської федерації на відмову від судового імунітету, а також подача будь-яких судових документів до російської сторони дипломатичними каналами не є можливим з огляду на розірвання дипломатичних відносин та евакуацію всіх співробітників дипломатичних та консульських установ України через повномасштабну агресію рф проти України.

Крім того, відповідно до повідомлення, розміщеного 25.02.2022 на офіційному вебсайті Акціонерного товариства "Укрпошта", у зв'язку з агресією з боку росії та введенням воєнного стану, АТ "Укрпошта" припинило поштове співробітництво з поштою росії та Білорусі; посилки та перекази в ці країни не приймаються.

З огляду на вищенаведене, на період збройного конфлікту у відносинах з державою-агресором унеможливлено застосування міжнародних договорів України з питань правового співробітництва у цивільних і кримінальних справах, у тому числі у зв'язку із припиненням поштового сполучення.

Частиною 4 статті 122 ГПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання.

Приймаючи до уваги вищенаведене, враховуючи неможливість виконання судового доручення про вручення третім особам без самостійних вимог на стороні відповідача: федеральному агентству по управлінню державним майном російської федерації та Південно-Західному відкритому акціонерному товариству трубопровідного транспорту нафтопродуктів російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт" судових документів по справі №14/312 дипломатичними каналами, апеляційний господарський суд дійшов восновку про можливість повідомлення вказаних третіх осіб без самостійних вимог на стороні відповідача про дату, час і місце розгляду справи шляхом оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, про що зазначено в ухвалі від 09.01.2025.

З опублікуванням оголошення про виклик федеральне агентство по управлінню державним майном російської федерації та Південно-Західне відкрите акціонерне товариство трубопровідного транспорту нафтопродуктів російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт" вважаються повідомленими про дату, час і місце розгляду справи.

Частинами 11,12 статті 270 ГПК України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки всі учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов'язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представників відповідача та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Безпосередньо в судовому засіданні прокурор та представник позивача повністю підтримали вимоги та доводи, викладені в апеляційній скарзі; представник третьої особи на стороні позивача - Міністерства енергетики України просить апеляційну скаргу задоволити, рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задоволити.

Щодо заяви прокурора про прийняття копій документів, то колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Апеляційний суд зазначає, що обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу України покладається саме на заявника, а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини.

Частиною 1, 4 статті 80 ГПК України встановлено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Відповідно до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 7, 13 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, що єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи. Отже, приймаючи докази, які не були подані до суду першої інстанції, апеляційний господарський суд повинен мотивувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також зазначити які саме докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає, були надані суду апеляційної інстанції.

Оскільки на час розгляду справи в суді першої інстанції прокурору не було відомо про наявність документів, які свідчать про введення в експлуатацію нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова, що проходить по території України, з його технічними характеристиками, графічних матеріалів і висновку Інституту географії Національної академії наук України, на яких указано розташування цього нафтопродуктопроводу та його протяжність, а такі докази були здобуті у 2025 році Головним слідчим управлінням Служби безпеки України в межах досудового розслідування у кримінальному провадженні №52021000000000752 та отримані Офісом Генерального прокурора лише 07.02.2025, суд апеляційної інстанції з метою всебічного та повного встановлення всіх обставин справи, а також беручи до уваги те, що спір має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення, визнає обгрунтованою неможливість подання вказаних доказів в суді першої інстанції та вважає за можливе долучити вказані докази до матеріалів справи та надати їм належну правову оцінку під час розгляду апеляційної скарги на підставі положень ст.269 ГПК України, як таким, що не були подані апелянтом з причин, що об'єктивно не залежали від нього,

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки рішення Господарського суду Рівненської області від 04.12.2024 оскаржується лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог, а саме, в частині нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова, що проходить по території України, суд апеляційної інстанції, з огляду на вимоги ст.269 ГПК України, переглядає справу лише цій в частині.

Колегія суддів, заслухавши пояснення прокурора, представників позивача та третьої особи на стороні позивача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду в оскаржуваній частині - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Рівненської області від 22 березня 2011 року у справі №14/312 позов Заступника генерального прокурора України в інтересах держави в особі Фонду Державного майна України до ДП "Прикарпатзахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Міністерство палива та енергетики України про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння - задоволено. Визнано право власності на частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км, за державою в особі Фонду державного майна України. Витребувано частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км з володіння ДП "ПрикарпатЗахідтранс" та передано їх Фонду державного майна України.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.04.2014 у справі №14/312 рішення місцевого господарського суду від 22.03.2011 скасовано, провадження у справі №14/312 припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.08.2014 у справі №14/312 постанову Рівненського апеляційного господарського від 25.04.2014 скасовано з передачею справи до цього ж суду апеляційної інстанції для апеляційного перегляду рішення Господарського суду Рівненської області від 22.03.2011 по суті.

При повторному апеляційному перегляді, постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.11.2014 у справі №14/312 рішення Господарського суду Рівненської області від 22.03.2011 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.03.2015 касаційні скарги ДП "ПрикарпатЗахідтранс", Федерального агентства з управління державним майном російської федерації та Південно-Західного акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів російської федерації на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.11.2014 у справі №14/312 було залишено без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.11.2014 у справі №14/312 - без змін.

30 березня 2015 року ДП "ПрикарпатЗахідтранс" звернулося до Господарського суду Рівненської області із заявою про перегляд рішення Господарського суду Рівненської області від 22 березня 2011 року у справі №14/312 за нововиявленими обставинами.

У поданій заяві ДП "ПрикарпатЗахідтранс" як на нововиявлену обставину посилається на те, що ділянка трубопроводу Грозний-Армавір-Трудова ніколи не належала даній юридичній особі, а з моменту створення вказаного нафтопродуктопроводу (1928-1930 роки) була власністю ВАТ "Північно-Кавказький транснафтопродукт" і у 2002 році частина трубопроводу Грозний-Армавір-Трудова, що проходить по території України, була списана з балансу ВАТ "Північно-Кавказький транснафтопродукт" з наступним демонтажем.

З огляду на це, ДП "ПрикарпатЗахідтранс" зазначило, що рішення місцевого господарського суду неможливо виконати, оскільки вказану частину нафтопродуктопроводу демонтовано, а тому вказало, що нововиявлені обставини у справі стосовно списання нафтопродуктопроводу, про які відповідачу стало відомо 10.03.2015, мають істотне значення для справи та не були і не могли бути відомі під час її розгляду. Водночас встановлені нові факти спростовують висновки суду, покладені в основу прийнятого рішення від 22.03.2011 року у справі №14/312.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 21.04.2015, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.06.2015, заяву ДП "ПрикарпатЗахідтранс" про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Рівненської області від 22.03.2011 у справі №14/312 задоволено, зазначене рішення місцевого господарського суду скасовано та призначено розгляд справи №14/312 в судовому засіданні.

Вказане рішення мотивоване тим, що з поданого відповідачем акту № 1 від травня 2002 року ВАТ "Північно-Кавказький транснафтопродукт", підписаного працівниками ВАТ "Північно-Кавказький транснафтопродукт", вбачається, що магістральний нафтопродуктопровід "Грозний-Трудова" від ПК737,012 до ПК824 км виведений з експлуатації з 1992 року через припинення подання нафтопродуктів, про що відповідач не знав та не міг знати. Крім того, відповідачем також подано відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб РФ з інформацією про ВАТ "Північно-Кавказький транснафтопродукт" станом на 2 березня 2015 року, з якого вбачається, що засновником останнього є АК трубопровідного транспорту нафтопродуктів "Транснафтопродукт". Водночас згідно статті 1 Закону України "Про трубопровідний транспорт" магістральний трубопровід - технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об'єктами і спорудами, зв'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів. Згідно Угоди між Урядом України та Урядом російської федерації про взаємодію під час експлуатації магістральних нафтопродуктопроводів, підписаної 26 липня 1995 року і ратифікованої Законом України від 2 липня 1999 року № 820-XIV магістральні нафтопродуктопроводи Самара-Західний напрямок і Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, а також виробничо-технологічний зв'язок на них, експлуатуються підприємствами акціонерної компанії трубопровідного транспорту нафтопродуктів "Транснафтопродукт"; перекачування нафтопродуктів трубопроводами споживачам України здійснюється на підставі договорів (контрактів) на їх транспортування, укладених з АК "Транснафтопродукт" (стаття 4 Угоди); транзит нафтопродуктів по трубопроводу Самара-Західний напрямок, що проходить по території України, здійснюється на підставі договору (контрактів) на їх транспортування, укладених між покупцями або продавцями і АК "Транснафтопродукт" (стаття 5 Угоди); оплата за послуги із забезпечення перекачування нафтопродуктів на території України здійснюється підприємствами АК "Транснафтопродукт" (стаття 6 Угоди); АК "Транснафтопродукт" здійснює експлуатацію об'єктів нафтопродуктопроводів з дотриманням усіх необхідних організаційних, технічних і екологічних заходів, що забезпечують безпеку їх функціонування (стаття 7 Угоди); у випадку нанесення навколишньому природному середовищу збитків в результаті порушення технології експлуатації або аварій на об'єктах нафтопродуктів, що стались з вини обслуговуючого персоналу або відмови обладнання, підприємства АК "Транснафтопродукт" відшкодовують шкоду Українській стороні та/або її господарюючим суб'єктам і фізичним особам відповідно до чинного законодавства України (стаття 10 Угоди).

Крім того, при скасуванні рішення Господарського суду Рівненської області від 22 березня 2011 року у справі №14/312 судом було враховано, що у позовній заяві позивачем заявлялись вимоги про визнання за державою Україна в особі Фонду державного майна України права власності на частини нафтопродуктопроводів загальною довжиною 1 433 км та витребування цієї частини у відповідача, які були задоволені судом у повному обсязі. Проте станом на 22 березня 2011 року суду про вказану вище обставину не було відомо, в мотивувальній частині цього рішення відсутні посилання на неї, описова частина рішення не містить посилання суду на зміну вимог позивачем та на встановлення вказаної обставини.

Відтак, враховуючи нововиявлену обставину про те, що магістральний нафтопродуктопровід "Грозний-Трудова" від ПК737,012 до ПК824 км виведений з експлуатації з 1992 року (на території України), судом підлягало з'ясуванню довжина нафтопродуктопроводу для визнання за державою Україна в особі Фонду державного майна України права власності на майно встановленої довжини, для витребування спірної ділянки у відповідача та для належного здійснення реєстрації права власності на нерухоме майно, обставини щодо функціонування, володіння вказаною ділянкою нафтопродуктопроводу відповідачем у справі, її розмір, а також використання ділянки у встановленому розмірі останнім.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 30 серпня 2017 року у справі №14/312 у задоволенні позову заступника генерального прокурора України в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПрикарпатЗахідтранс" про визнання права власності за державою Україна в особі Фонду державного майна України на частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км, та витребування частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км, з володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "ПрикарпатЗахідтранс" і передачу їх Фонду державного майна України відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 18 грудня 2017 року рішення Господарського суду Рівненської області від 30 серпня 2017 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 30 травня 2018 року постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 18.12.2017 та рішення Господарського суду Рівненської області від 30.08.2017 у справі №14/312 залишено без змін.

Рішення Господарського суду Рівненської області від 30 серпня 2017 року у справі №14/312 обґрунтовано тим, що ділянка нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова ніяк не пов'язана з нафтопродуктопроводом Самара-Західний напрямок, оскільки є іншим об'єктом. Спірна частина нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова не належала відповідачу, а матеріали справи не містять доказів її фактичного існування. Внаслідок переробки частини нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, що проходить територією України, було створено нову річ, яка є власністю відповідача. Інша лінійна частина вказаного нафтопродуктопроводу належить відповідачу як приналежність технологічних об'єктів, які зареєстровано на праві власності за відповідачем, і він не є магістральним. При цьому щодо ділянки трубопроводу Самара-Західний напрямок судом відмовлено на підставі наданих висновків інженерно-технічної судової експертизи від 20.03.2017.

Так, враховуючи висновки експертизи, господарський суд у рішенні від 30.08.2017 вказав, що відповідно до ч. 4 ст. 332 Цивільного кодексу України, якщо вартість переробки і створеної нової речі істотно перевищує вартість матеріалу, право власності на нову річ набуває за її бажанням особа, яка здійснила таку переробку. Тому власником частини нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, що проходить по території України, є відповідач, а не держава в особі позивача. Крім того відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" об'єкти магістрального трубопровідного транспорту, побудовані за кошти комунальних підприємств або приватних суб'єктів господарювання, належать таким комунальним підприємствам або приватним суб'єктам господарювання на праві власності.

24 червня 2024 року до Господарського суду Рівненської області від заступника Генерального прокурора України надійшла заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у справі №14/312, відповідно до якої просить:

- задовольнити заяву про перегляд рішення Господарського суду Рівненської області від 30.08.2017 у справі №14/312 за нововиявленими обставинами;

- скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 30.08.2017 у справі №14/312;

- прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПрикарпатЗахідтранс";

- визнати право власності за державою Україна в особі Фонду державного майна України на частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км;

- витребувати частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км з володіння ДП "ПрикарпатЗахідтранс", та передати їх Фонду державного майна України.

У поданій заступником Генерального прокурора України заяві нововиявленою обставиною є факт надання завідомо неправильного висновку інженерно-технічної судової експертизи від 20.03.2017.

Так, вироком Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18.04.2024 у справі №991/8131/21 затверджено угоду про визнання винуватості між прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та обвинуваченою ОСОБА_1 , визнано її винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 365-2 КК України, та призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, пов'язаною з наданням публічних послуг на строк 1 рік, без конфіскації майна. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням на іспитовий строк 1 рік.

Ухвалою суду від 18.04.2024 ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 384 КК України у зв'язку із закінченням строків давності.

Встановлено, що ОСОБА_1 , будучи повідомлена про кримінальну відповідальність, передбачену ст. 384 КК України, за дачу завідомо неправдивого висновку експерта, що підтверджується її особистим підписом, достовірно знаючи, що складений нею висновок інженерно-технічної судової експертизи від 20.03.2017 у справі №14/312 містить неправдиві відомості, особисто підписала його як голова експертної комісії, а отже як особа, яка надає послуги експерта.

Вирок набрав законної сили 20.05.2024.

Зазначеним вироком встановлено, що під час проведення експертизи ОСОБА_1 було з'ясовано, що указаний трубопровід є магістральним, він не є новоствореним об'єктом, а був побудований (в основному) під час існування СРСР.

Водночас у подальшому, переслідуючи мету отримання неправомірної вигоди для ДП "ПрикарпатЗахідтранс", у порушення пунктів 2.2, 2.3. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року № 53/5, Конопліна О.В., діючи в інтересах ДП "ПрикарпатЗахідтранс", змінила указаний висновок, у якому зазначила, що:

- частина нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, яка проходить територією України, була побудована (в основному) під час існування СРСР, але за рахунок грамотної експлуатації, своєчасних усунень дефектів на базі регулярних технічних обстежень, заміни обладнання і трубопроводів, що вичерпали свій ресурс, технічного переоснащення і реконструкції існуючих об'єктів, а також будівництва нових, нафтопродуктопровід, що експлуатується та утримується відповідачем, фактично є новим об'єктом, переробленим за його кошти;

- до складу магістральних трубопроводів входять головні насосні станції, які розташовані, як правило, на майданчиках постачальників нафтопродуктів, проміжні насосні станції і кінцеві насосні станції. Проте на трасі нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, що проходить територією України, відсутні головна і кінцева насосні станції, а є тільки проміжні, а об'єкти, що знаходяться у віданні ДП "ПрикарпатЗахідтранс", є нафтопродуктопроводом, який не є магістральним, оскільки не функціонує як єдина система та не може бути використана за призначенням у розриві з іншими частинами нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, які перебувають поза межами України;

- розташована на території України ділянка вказаного нафтопродуктопроводу по суті є лише об'єктом магістрального трубопровідного транспорту, який функціонує у нормальному технологічному режимі завдяки реконструкції/технічного переоснащення/поліпшенням, зробленим ДП "ПрикарпатЗахідтранс" за його кошти.

За результатами проведеної експертизи висновок від 20.03.2017 у наведеній редакції 28.04.2017 направлено до Господарського суду Рівненської області.

Отже, факт надання завідомо неправильного висновку експерта існував на момент розгляду справи до ухвалення судового рішення.

В той час про факт завідомо неправильного висновку експерта від 20.03.2017, який ліг в основу судового рішення, не могло бути відомо ні прокурору, який пред'явив позов, ні суду, що розглядав справу. На час ухвалення рішення від 30.08.2017 суд не мав можливості врахувати вказану обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки про її існування стало відомо після ухвалення судового рішення за результатами досудового розслідування у кримінальному провадженні та винесення вироку в справі №991/8131/21.

Крім того, до моменту надання суду зазначеного висновку експерта матеріалами справи було підтверджено те, що нафтопродуктопровід Самара-Західний напрямок належав до загальносоюзної власності СРСР, у встановленому законом порядку будь-яким органам або організаціям незалежно від форм власності не передавався, є магістральним трубопровідним транспортом, та відповідно до ст. 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" є державною власністю України. Виходячи із статусу вказаного нафтопродуктопроводу він не міг належати до об'єктів права інших форм власності.

Південно-Західне підприємство магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт", не будучи власником майна, не мало права передавати Прикарпатському управлінню "Прикарпаттранснафтопродукт" об'єкти нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, що проходить по території України, а могло розпоряджатися лише майном, яке знаходилось у його власності, а не державним майном, що перебувало у загальносоюзній власності та яке віднесено до державної власності Україна за законом.

Крім того, відповідно до Закону України "Про трубопровідний транспорт" магістральний трубопровід - це технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об'єктами і спорудами, зв'язаними з ним єдиним технологічним процесом. Магістральний трубопровідний транспорт має важливе народногосподарське та оборонне значення і є державною власністю України.

Таким чином, факт надання завідомо неправильного висновку інженерно-технічної судової експертизи від 20.03.2017, на думку заступника Генерального прокурора України має істотне значення для правильного вирішення спору в зазначеній справі, оскільки внаслідок покладення його в основу судового рішення від 30.08.2017 частина магістрального нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок вибула з державної власності.

Місцевий господарський суд, розглянувши заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд рішення Господарського суду Рівненської області від 30.08.2017 у справі №14/312 за нововиявленими обставинами, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються дані вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, до 1987 року нафтопродуктопровід Самара-Західний напрямок, побудований як стратегічний об'єкт у 1957-1968 роках, входив до системи Державного комітету СРСР із забезпечення нафтопродуктами.

Відповідно до наказу Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів від 14.09.1988 №294 "Про перейменування районних підприємств магістральних нафтопродуктопроводів і їх підрозділів" вбачається, згідно з наказом Президії Верховної Ради СРСР від 29.12.1987 "Про скасування союзно-республіканського Державного комітету СРСР по забезпеченню нафтопродуктами" Рада Мінстрів СРСР постановою від 12.02.1988 №193 "Про передачу об'єднань, підприємств і організацій скасованого Державного комітету СРСР із забезпечення нафтопродуктами до відання відповідного Державного комітету РРФСР із забезпечення нафтопродуктами" передала станом на 01.01.1988 до відання Державного комітету РРФСР із забезпечення нафтопродуктами - Південно-Західне підприємство магістральних нафтопродуктопроводів з всіма підлеглими організаціями, зокрема, Прикарпатське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів, місто Рівне (Українська РСР).

Відповідно до наказу начальника головного управління з транспорту і постачання нафтою та нафтопродуктами при Раді Міністрів РРФСР від 03 квітня 1970 року №48а створено Прикарпатське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів з місцезнаходженням у місті Луцьку на базі дільниць Південно-Західного управління магістральних продуктопроводів Головнафтопостачу РРФСР.

Наказом начальника головного управління по транспорту і постачанню нафтою та нафтопродуктами при Раді Міністрів РРФСР від 05.08.1970 року №94 місцезнаходження Прикарпатського районного управління магістральних продуктопроводів перенесено до міста Рівного.

Після розпаду СРСР Прикарпатському управлінню повернуто всі об'єкти Південно-Західного управління магістральних нафтопродуктів в межах України.

На базі Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктів - структурної одиниці Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктів концерну "Роснафтопродукт" створено Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт", що зареєстроване розпорядженням голови Рівненської міської адміністрації від 22.02.1993 року № 169.

Правонаступником Прикарпатського управління "Прикарпаттранснафтопродукт" стало Дочірнє Підприємство "ПрикарпатЗахідтранс" (у подальшому реорганізоване у Товариство з обмеженою відповідальністю "ПрикарпатЗахідтранс"), зареєстроване розпорядженням міського голови міста Рівне від 23.11.2001 №2790-р та розташоване у місті Рівному.

По трубопроводу транспортуються російські світлі нафтопродукти (дизпаливо) в Україну та за її межі. Структурні підрозділи відповідача без права юридичної особи і відокремленого майна розташовані у Житомирській, Львівській, Закарпатській та Рівненській областях. Об'єкти відповідача знаходяться на території Житомирської, Хмельницької, Рівненської, Волинської, Тернопільської, Львівської та Закарпатської областях.

Відповідно до наказу Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт" від 27 листопада 1992 року № 293 структурному підрозділу магістральних нафтопродуктопроводів - Прикарпатському районному управлінню магістральних нафтопродуктопроводів з місцем розташування, місто Рівне - надано статус Дочірнього підприємства Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт" та перейменовано його в Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт" без зміни функцій останнього та його структурних підрозділів.

26.07.1995 між Урядом України і Урядом російської федерації укладено Угоду про взаємодію під час експлуатації магістральних нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок і Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, а також виробничо-технологічний зв'язок на них, що експлуатуються підприємствами акціонерної компанії трубопровідного транспорту нафтопродуктів "Транснафтопродукт". Зазначену Угоду ратифіковано Верховною Радою України (Закон України від 02.07.1999 № 820-XIV).

За дорученням Кабінету Міністрів України від 02.08.1995 № 14837/96 Фонд державного майна зобов'язувався визначити правовий статус зазначених нафтопродуктопроводів згідно з Угодою між Україною і російською федерацією про взаємне визнання прав і регулювання відносин власності від 15.01.1993.

Декларацією про державний суверенітет України від 16.07.1990 проголошено державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежності і рівності у зовнішніх зносинах. Зазначеною Декларацією також проголошено, що земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться на території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний та науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю народу, матеріальною базою суверенітету Республіки, і використовується з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян.

Відповідно ч. 1 ст. 19 Закону СРСР від 06.03.1990 року №1305-I "Про власність в СРСР", до державної власності належать загальносоюзна власність, власність союзних республік, власність автономних республік, автономних областей, автономних округів, власність адміністративно-територіальних утворень (комунальна власність). Розпорядження й управління державним майном здійснюють від імені народу (населення адміністративно-територіального утворення) відповідні Ради народних депутатів та уповноважені ними державні органи.

Згідно з пунктами 1, 2 постанови Верховної ради Української РСР від 06.06.1991 №1165-ХII "Про перехід до юрисдикції Української РСР державних підприємств і організацій союзного підпорядкування, розташованих на території республіки", державні підприємства і організації союзного підпорядкування, розташовані на території республіки, переходять до юрисдикції Української РСР. Кабінету Міністрів Української РСР доручено затвердити Положення про порядок переходу в юрисдикцію Української РСР підприємств і організацій союзного підпорядкування, розташованих на території республіки; не мають юридичної сили, і не підлягають виконанню законодавчі акти та рішення союзних органів щодо власності об'єктів, зазначених у пункті 1 цієї постанови, які прийняті без узгодження з найвищими органами державної влади і управління Української РСР.

Постановою Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29.11.1990 №506-XII введено мораторій на території Республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна. Постанова втратила чинність з дня затвердження Постановою Верховної ради України Державної програми приватизації.

Згідно з Указом Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 №1452-XII "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України у власність держави" підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розміщенні на території України з прийняттям цього Указу перейшли у державну власність України.

Статтею 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991 №1540-XII встановлено, що майно підприємств, установ і організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування є державною власністю.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991 №1540-XII, доручено Кабінету Міністрів України в основному до 01.10.1991 забезпечити перехід зазначених підприємств, установ та організацій до відання органів державного управління. Повністю закінчити вказану роботу до 01.12.1991. Майно цих підприємств передати Фонду державного майна. Дію статті 2 зупинено Декретом Кабінету Міністрів України від 15.12.1992 № 8-92 щодо повноважень Фонду державного майна України, крім його повноважень як орендодавця.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991 № 1540-XII, визнано недійсними майнові договори, якими змінено форму власності, укладені під час дії мораторію, встановленого постановою Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990. Рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди (прийняті чи вчинені на підставі законодавства СРСР) щодо зміни власника і форм власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття постанови Верховної Ради України від 24.08.1991 "Про проголошення незалежності України" без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними (ст.4 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991 № 1540-XII).

Постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.1991 № 227 "Про заходи щодо виконання Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" визначено, що організацію роботи з переходу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, що розташовані на території України, до відання органів державного управління України покладається на Урядову комісію, створену розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11.09.1991 № 237, Фонд державного майна України та органи державного управління України, до відання яких переходять зазначені підприємства.

Пунктом 4 вищевказаної постанови передбачено, що після узгодження організаційних питань органи державного управління України видають акти про перехід до їх відання підприємств, установ та організацій, які надсилають до Фонду державного майна, Міністерства економіки, Міністерства фінансів та Міністерства статистики України. В додатку до зазначеної постанови визначено перелік міністерств і відомств України, до відання яких переходять підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, що розташовані на території України. Також зазначено, що підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, які розташовані на території України і не охоплені цим додатком, звертаються до Урядової комісії.

Отже, зазначеними нормативно-правовими актами передбачено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.

Судами обох інстанцій встановлено, що відповідно до наказу Південно-Західного управління магістральних нафтопродуктопроводів Держкомнафтопродукту РРСФР від 10.03.1992 №47а "Про перейменування районних управлінь магістральних нафтопродуктопроводів у складі Південно-Західного об'єднання магістральних нафтопродуктопроводів і реорганізацію їх структурних підрозділів" Прикарпатське районне управління перейменовано в Прикарпатську філію Південно-Західного об'єднання магістральних нафтопродуктопроводів.

Згідно з наказом Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів Концерну "Роснафтопродукт" від 27.11.1992 №293, структурному підрозділу Південно-Західного-підприємства магістральних, нафтопродуктопроводів - Прикарпатському районному управлінню магістральних нафтопродуктопроводів з місцезнаходженням, місто Рівне, Україні, присвоєно статус Дочірнього підприємства, яке перейменовано в Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт" без зміни функцій та його структурних підрозділів.

При цьому, майно Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктопроводів Державного комітету РРСФР до загальнодержавної власності не передавалось. Майно передано до відання Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктопроводів Державного комітету РРСФР із забезпечення нафтопродуктами - Південно-Західне підприємство магістральних нафтопродуктопроводів з всіма підлеглими йому організаціями.

Слід також зазначити, що право загальносоюзної власності СРСР на частину нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, не передавалось, у встановленому законом порядку, будь-яким органам або організаціям незалежно від форм власності у їх власність.

Під час створення Прикарпатського районного управління магістральних продуктопроводів спірне майно не переходило у його власність, а залишалось у загальносоюзній власності держави СРСР.

Вказане майно станом на 24.08.1991 не перебувало у власності Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів відповідного Державного комітету РРФСР із забезпечення нафтопродуктами, а тому будь-яких нормативних актів, які б передбачали вибуття частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, із загальносоюзної власності держави СРСР, і в подальшому з державної власності України, немає.

Водночас наказ Президії Верховної Ради СРСР від 29.12.1987 "Про скасування союзно-республіканського Державного комітету СРСР із забезпечення нафтопродуктами", постанова Ради Міністрів СРСР від 12.02.1988 №193 "Про передачу об'єднань, підприємств і організацій скасованого Державного комітету СРСР із забезпечення нафтопродуктами до відання відповідного Державного комітету РРФСР із забезпечення нафтопродуктами", якою станом на 01.01.1988 передано до відання Державного комітету РРФСР із забезпечення нафтопродуктами - Південно-Західне підприємство магістральних нафтопродуктопроводів з всіма підлеглими йому організаціями, зокрема, Прикарпатське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів, місто Рівне, Українська РСР, в тому числі, нафтопродуктопроводи Самара-Західний напрямок та Грозний - Армавір - Трудова, не є правовстановлюючими документами, і не містять відомостей про передачу права власності на майно.

Як вбачається з матеріалів справи, у відзиві на позовну заяву відповідач вказує на те, що ДП "ПрикарпатЗахідтранс" (правонаступником якого є ТОВ "ПрикарпатЗахідтранс") створено як підприємство з майном, фінансовими та іншими правами, що на 100% належить Південно-Західному підприємству магістральних нафтопродуктопроводів Концерну "Роснафтопродукт" (правонаступником якого є ВАТ "Південно-Західтранснафтопродукт"), і до цього часу перебуває в його віданні та управлінні. При цьому, іноземну інвестицію внесено станом на 2 листопада 1992 року на весь період діяльності підприємства. Формою здійснення інвестиції, як вказано в інформаційному повідомленні про іноземну інвестицію в Україні, виданого обласним управлінням зовнішніх економічних зв'язків Рівненської області, реєстраційний №1358-2/55, було створення дочірнього підприємства, що повністю належить іноземному інвестору.

Згідно з інформаційним повідомленням обласного управління зовнішніх економічних зв'язків Рівненської області №1358-2/55, станом на 01.11.1993, Південно-Західним підприємством магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт" здійснено інвестицію у формі створення дочірнього підприємства, що повністю належить іноземному інвестору, а саме: Прикарпатського управління "Прикарпаттранснафтопродукт" у вигляді обладнання для нафтопроводів, а не всього майна, включаючи магістральний трубопровідний транспорт - частина нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходить по території України, загальною довжиною 1433 км.

Крім того, відповідачем зазначено, що внесення інвестиції ВАТ "Південно-Західтранснафтопродукт" на території України підпадає під дію Угоди між Урядом Російської Федерації та Кабінетом Міністрів України про сприяння та взаємний захист інвестицій від 27.11.1998.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність вказаних тверджень відповідача з огляду на таке.

Для реєстрації іноземних інвестицій прийнято низку законодавчих та нормативно-правових актів, проте станом на 24.01.1995, на час реєстрації іноземної інвестиції, в Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт" - Дочірнє підприємство Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів Концерну "Роснафтопродукт", діяли Декрет Кабінету Міністрів України (далі - Декрет) "Про режим Іноземного інвестування" від 20.05.1993 №55-93 та наказ Міністерства фінансів України від 09.07.1993 №47 "Про затвердження форми інформаційного повідомлення про іноземну інвестицію в Україні та форми інвестиційного свідоцтва і розміру плати за державну реєстрацію іноземної інвестиції та видачу інвестиційного свідоцтва".

Згідно з п. 2 ст. 4 Декрету, іноземні інвестори мають право здійснювати всі види інвестицій, перелічені у статті 3 цього Декрету, зокрема, шляхом створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю.

Відповідно до ст. 20 Декрету, підприємство з іноземними інвестиціями: може бути створено або шляхом його заснування, або в результаті придбання іноземним інвестором частки участі (паю, акцій) у раніше заснованому підприємстві без іноземних інвестицій, або шляхом придбання такого підприємства повністю.

Судами обох інстанцій встановлено, що наказом Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт" від 27.11.1992 №293 "Про присвоєння юридичного статусу і перейменування Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктопроводів" структурному підрозділу Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів - Прикарпатському районному управлінню магістральних нафтопродуктопроводів з місцем знаходження, місто Рівне, Україна, присвоєно статус дочірнього підприємства Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт", і перейменовано його в Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт" без зміни функцій останнього та його структурних підрозділів.

У розділі 1.1 статуту Прикарпатського управління "Прикарпаттранснафтопродукт" - дочірнього підприємства Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт", зареєстрованого розпорядженням голови Рівненської міської адміністрації (управи) від 22.03.1993 №169р зазначено, що Прикарпатське управління "Прикариаттранснафтопродукт" створено на базі Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктопроводів.

Згідно з п. 1.4 статуту Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт", зареєстрованого розпорядженням голови Рівненської міської адміністрації від 22.02.1993 №169, до його складу входять наступні структурні підрозділи без права юридичної особи:

- майданчик "ЗР" з лінійною дільницею 42 від 560 км до 684 км,

- майданчик "4Ч" з лінійною дільницею 42 від 684 км до 808 км,

- наливна станція "Новоград-Волинський",

- ЛВДС-5С з лінійною дільницею 42 від 808 км до 868 км,

Лінійною дільницею 43 від 0 до 118 км,

Лінійною дільницею 23 від 0 до 220 км;

- майданчик "ІК" з лінійною дільницею 43 від 118 км до 295 км,

- майданчик І/І з лінійною дільницею 43,

- трасою І від 295 до 384 км,

- трасою 13 від 0 до 24 км,

- трасою 18 від 0 до 7 км,

- трасою 16 від 0 до 73 км,

- трасою "В" від 0 до 9 км,

- майданчик 2/І з трасою ІА від 384 до 420 км,

- трасою 19 від 0 до 66 км,

- трасою 13 від 24 до 57 км,

- ремонтно-будівельне управління в місті Ужгороді.

Дочірнє підприємство є правонаступником майнових, фінансових та інших прав та зобов'язань Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктопроводів; місцезнаходження підприємства: Україна, місто Рівне, вулиця Котляревського, 18 (п.п. 1.5, 1.6 статуту).

Тобто, Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт" - ДП Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт" створено не шляхом заснування, а шляхом реорганізації діючого підприємства у формі структурного підрозділу - Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктопроводів у Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт" - Дочірнє підприємство Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт", що не передбачено положеннями вказаного Декрету.

Крім того, відповідно до ст.ст. 14, 27 Декрету, іноземний інвестор повинен надати документи щодо загального обсягу інвестиції; форми, періоду її здійснення, об'єкта інвестицій, юридичного імені (фірмової назви), юридичного статусу та державної належності іноземного інвестора та його представників на території України. Крім цього, необхідно надати документи, які підтверджували б переміщення об'єкта інвестиції через митну територію України, що в подальшому є підставою для звільнення іноземного інвестора від сплати митних платежів та інших податків. Тобто таких документів Прикарпатським управлінням "Прикарпаттранснафтопродукт" для реєстрації іноземної інвестиції не надано, і в матеріалах справи такі документи не містяться та вказане майно знаходилось на території України (в роки існування СРСР). При цьому, існувала Українська РСР, тому нафтопродуктопровід не міг бути зареєстрований як іноземна інвестиція.

Відтак, зазначену іноземну інвестицію зареєстровано обласним управлінням зовнішніх економічних зв'язків Рівненської області без надання іноземним інвестором документів, підтверджуючих наявність іноземної інвестиції.

Відповідно до п. 4 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 (яка втратила чинність після прийняттям Закону України "Про Фонд державного майна України" від 09.12.2011 №4107-VI), основним завданням Фонду є, зокрема, захист майнових прав України на її території та за кордоном.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про Фонд державного майна України" передбачено, що одним з основних завдань Фонду є захист майнових прав держави на території України та за її межами.

Отже, Південно-Західне підприємство магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт", не будучи власником майна, не мало права без згоди Фонду державного майна України передавати Прикарпатському управлінню "Прикарпаттранснафтопродукт" спірне майно як внесок до статутного капіталу, чим порушило права держави Україна в особі Фонду державного майна України.

Таким чином, Південно-Західне підприємство магістральних нафтопродуктопроводів могло розпоряджатися лише майном, яке знаходилося у його власності, а не державним майном, що перебувало у загальносоюзній власності, та яке перебуває у власності Держави Україна за законом.

ДП Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт" Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт", ідентифікаційний код: 13990932 (правонаступником якого є ТОВ "ПрикарпатЗахідтранс"), створено на підставі наказу від 27.11.1992 №293 Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів (місто Самара, рф), тобто, в той час коли питання власності на майно між Україною та Росією не врегульовано. Вказану Угоду між Україною і росією підписано лише 15.01.1993.

Згідно зі ст. 19 Угоди від 15.01.1993, Угода набуває чинності з дати обміну ратифікаційними грамотами. Україною зазначену Угоду ратифіковано 15.01.1993 постановою Верховної Ради України від 22.06.1993№ 3313-XII.

Домовленість щодо тимчасового застосування Угоди від 15.01.1993 досягнуто шляхом обміну нотами Міністерством закордонних справ російської федерації від 24 грудня 1993 року N331 н/усс та Міністерством закордонних справ України від 11.01.1994.

Відповідно до положень Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року, початком тимчасового застосування Угоди від 15.01.1993 слід вважати дату ноти Міністерства закордонних справ України.

Відповідно до ст.1 Угоди між Україною та російською федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності, ратифікованої постановою Верховної Ради від 22.06.1993 №3313-ХІІ, сторони взаємно визнають таким, що існує відповідно до їх національного законодавства, перехід у їх власність майна, у тому числі фінансових ресурсів підприємств, установ, організацій, структурних одиниць та підрозділів підприємств, установ та організацій колишнього союзного підпорядкування, розташованих на територіях сторін, за винятком активів колишнього Союзу РСР, зазначених у договорі "Про правонаступництво у відношенні зовнішнього державного боргу і активів СРСР від 04.12.1991.

За статтею 2 Угоди кожна зі сторін визнає права власності іншої сторони, її громадян та юридичних осіб щодо розташованих на її території підприємств, установ, організацій та інших об'єктів (філії, долі, паї, акції та інше майно), які на 01.12.1990 перебували у віданні органів державного управління іншої сторони, а також були власністю інших юридичних та фізичних осіб, за винятком об'єктів, що збудовані з метою ліквідації наслідків форс-мажорних обставин.

Згідно зі ст. 11 Угоди сторони домовились, що правовий статус раніше створених підприємств, визнаних на підставі цієї Угоди власністю однієї сторони та розташованих на території іншої сторони, визначається відповідно до законодавства сторони, на території якої знаходяться підприємства, та оформлюються протоколами між органами сторін, уповноваженими розпоряджатися державним майном.

Із системного аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що російська федерація визнає право власності України щодо розташованих на території України підприємств, установ, організацій та інших об'єктів, що перебували станом на 1 грудня 1990 року у віданні органів державного управління колишнього союзного підпорядкування. Правовий статус вказаних об'єктів, виходячи зі статті 11 Угоди, визначається на підставі протоколів, укладених між органами, уповноваженими розпоряджатися державним майном обох країн. Проте тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна колишнього союзного підпорядкування, розташованого на території України, таке майно є загальнодержавною власністю.

Згідно з п. 1 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 07.07.1992, скасованого Законом України "Про Фонд державного майна України" від 09.12.2011 №4107-VI, Фонд державного майна України здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна та виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю.

Відповідно до п.4 Тимчасового положення, основним завданням Фонду є, зокрема, захист майнових прав України на її території та за кордоном.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про Фонд державного майна України" від 09.12.2011 №4107-VI, Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про Фонд державного майна України" передбачено, що одним з основних завдань Фонду є захист майнових прав державних підприємств, установ та організацій, а також корпоративних прав держави на території України та за її межами.

Згідно з постановою Верховної Ради України від 20.10.1994 №217/94-ВР "Про повноваження Фонду державного майна України щодо забезпечення виконання Угоди між Україною та російською федерацією, Україною та республікою білорусь про взаємне виконання прав та регулювання відносин власності" на Фонд державного майна України покладено функції, які відповідно до Угоди між Україною і російською федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності здійснюються органами, уповноваженими розпоряджатися державним майном.

Судами встановлено, що протоколом спільного засідання підкомісії з питань власності Комітету з питань економічної співпраці російсько-Української міждержавної комісії від 05.10.2006 (далі - протокол) сторони обмінялися інформацією про хід проведення робіт з актуалізації переліку об'єктів, розміщених на територіях України і російської федерації, на які можуть претендувати обидві сторони відповідно до Угоди між Україною і фосійською федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності від 15.01.1993. Сторони домовилися після закінчення вказаної роботи направити одне одному уточнені переліки об'єктів. Протоколом від 28.05.2007 (пункт 5) сторонами прийнято до уваги, що питання про правовий статус ділянок нафтопродуктів підприємства ДП "ПрикарпатЗахідтранс", які проходять по території України, входить в компетенцію засідання підкомісії з питань власності Комітету з питань економічної співпраці Російсько-Української міждержавної комісії. Протоколами від 28.07.2008 та від 14.10.2010 Українською стороною проінформовано російську сторону про те, що питання про врегулювання права власності на ДП "ПрикарпатЗахідтранс" знаходиться на контролі Кабінету Міністрів України. Дане питання відпрацьовується зацікавленими міністерствами і відомствами України з метою прийняття остаточного рішення (місто Київ).

Протоколом восьмого засідання Комітету з питань економічної співпраці російсько-Української міждержавної комісії від 07.07.2011 (пункт 2.47) визначено, що питання про правовий статус об'єктів, на які претендує російська федерація і Україна, повинні вирішуватися в межах Угоди.

Питання врегулювання прав власності на майно відповідача згідно з Угодою від 15.01.1993 і підготовкою відповідного протоколу було предметом обговорення на сьомому засіданні підкомісії з питань власності Комітету з питань економічної співпраці російсько-Української міждержавної комісії (протокол від 24.11.2011).

Згідно з протоколом спільних консультацій з розгляду питання комплектів документів, наданих для підтвердження права власності відповідно до Угоди між Україною і російською федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності від 15.01.1993 від 13-15 березня 2012 року додаток №2, було запропоновано російською стороною визначити експертно-правову організацію з метою проведення експертизи застосування статті 21 Закону СРСР "Про власність в СРСР" до ДП "ПрикарпатЗахідтранс", погодити з Українською стороною форму звернення і направити її до вказаної організації. Українською стороною прийнято до уваги вказану пропозицію.

Протоколом від 22.06.2012 встановлено, що в першій половині 2012 року проведено три спільні консультації (13-15 березня, 27-29 березня, 23-24 травня) за участі представників підприємств-балансоутримувачів для розгляду наданих комплектів документів, необхідних для врегулювання прав власності на об'єкти, розташованих на території України, зокрема, ДП "ПрикарпатЗахідтранс". За їх результатами підписано 3 протоколи.

Протоколом восьмого спільного засідання підкомісії з питань власності Комітету з питань економічної співпраці Українсько-російської міждержавної комісії від 15.03.2013 визначено, що Фондом державного майна України розглянуто пропозицію Російської сторони про визначення експертно-правової організації з метою проведення експертизи застосування статті 21 Закону СРСР "Про власність СРСР" до ДП "ПрикарпатЗахідтранс", і вирішено продовжити роботу з пошуку шляхів вирішення питання про врегулювання прав власності на майно відповідача.

Протоколом десятого засідання Комітету з питань економічної співпраці російсько-Української міждержавної комісії від 15.10.2013 (пункт 2.39) у сфері власності доручено сторонам закінчити роботу з узгодження і підготувати до одинадцятого засідання Комітету з питань економічної співпраці Українсько-російської міждержавної комісії (згідно з пунктом 4 протоколу одинадцяте засідання має відбутися в першому півріччі 2014 року) для підписання Кабінетом Міністрів України і урядом російської федерації проекту протоколу про правовий статус (право власності) окремих об'єктів, розміщених на території України та на території російської федерації, який узгоджений на шостому засіданні підкомісії з питань власності 14.10.2010.

Щодо вирішення питання власності на одинадцятому засіданні Комітету з питань економічної співпраці Українсько-російської міждержавної комісії (згідно з пунктом 4 протоколу одинадцяте засідання має відбутися в першому півріччі 2014 року) для підписання проекту протоколу між Кабінетом Міністрів України і Урядом російської федерації про правовий статус (право власності) окремих об'єктів, розміщених на території України і на території російської федерації, який узгоджений на шостому засіданні підкомісії по питанням власності 14.10.2010, суд дійшов висновку, що відповідно до приписів ГПК України відповідачем не надано належних доказів вирішення питання щодо правового статусу спірного об'єкта.

Щодо об'єктів, які є предметом спору, і розташовані на території України, на які заявлено майнові претензії російської федерації в рамках Угоди від 15.01.1993 (ратифікована 22.06.1993), то як свідчать зібрані у справі докази, документів про врегулювання права власності на спірні об'єкти у рамках Угоди російською стороною не надано.

Водночас, визначення права власності на майно, що є предметом даного розгляду в межах справи №14/312, узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, яка висвітлена в постанові від 07.08.2014 щодо вирішення господарськими судами на загальних підставах усіх спорів у господарських правовідносинах, у яких хоча б одним з учасників є суб'єкт господарської діяльності.

При цьому, сторонами не надано і в матеріалах справи відсутній відповідний протокол, підписаний між Фондом державного майна України, як органом, уповноваженим розпоряджатися державним майном, та федеральним агентством з управління державним майном російської федерації про визначення правового статусу спірного майна в рамках Угоди від 15.01.1993. Компетентними органами офіційно рішення щодо правового статусу спірного майна (у формі протоколу) не приймалось.

Також у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження прийняття спірного майна до свого підпорядкування відповідним органом з управління державним майном російської федерації в рамках Угоди між Україною та російською федерацією від 15.01.1993.

Тому до врегулювання даного питання в межах Угоди між Україною та російською федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності від 22.06.1993 щодо належності майна, визначене вищенаведеними документами майно є державною власністю України.

Статтею 1 Угоди між Україною та російською федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності від 15.01.1993 зазначено, що сторони визнають таким, що існує відповідно до їх національного законодавства, перехід у їх власність майна, за винятком активів колишнього Союзу РСР, зазначених у Договорі "Про правонаступництво щодо зовнішнього державного боргу і активів Союзу РСР" від 04.12.1991.

У статті 4 Угоди зазначено, що сторони взаємно визнають, що об'єкти соціальної сфери, які знаходяться на їх території (або відповідні долі участі в цих об'єктах) - санаторії, санаторії-профілакторії, будинки та бази відпочинку, пансіонати, готелі і кемпінги, туристичні бази, дитячі оздоровчі заклади, будівництво яких здійснювалось за рахунок коштів республіканського бюджету іншої Сторони, а також коштів підприємств та організацій республіканського та колишнього союзного підпорядкування, розташованих на території іншої Сторони, є власністю цієї Сторони. Інші об'єкти соціальної сфери можуть бути предметом цієї Угоди за взаємною домовленістю Сторін.

Тобто, у зазначеній Угоді конкретизовано, що шляхом переговорів повинні вирішуватися спірні питання виключно щодо майна, яке належить до соціальної сфери.

Також відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 10.10.2005 №01-8/1757 "Про інформаційний лист Верховного Суду України від 29.09.2005 №3.2.-2005", органом, уповноваженим врегульовувати питання власності з боку України на об'єкти соціальної сфери підприємств союзного підпорядкування, розташованих на її території відповідно до Постанови Верховної Ради України від 20.10.1994, є Фонд державного майна України, який має співпрацювати з відповідним органом російської федерації.

Вказаним інформаційним листом повністю підтверджується той факт, що у зазначеній Угоді йде мова саме про об'єкти соціальної сфери підприємств союзного підпорядкування, а не про все майно, що знаходиться на території України, а тому положення ст.16 Угоди про те, що суперечки щодо тлумачення та застосування норм зазначеної Угоди вирішуються винятково шляхом взаємних консультацій і переговорів на різних рівнях, і не вирішуються в судовому порядку, в тому числі і господарськими судами України, стосуються тільки об'єктів соціальної сфери підприємств союзного підпорядкування.

Оскільки частина нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, не відносяться до об'єктів соціальної сфери підприємств союзного підпорядкування, суд першої інстанції вірно зазначив в оскаржуваному рішенні, що питання щодо визначення права власності на частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, повинно вирішуватися компетентними органами обох країн у господарському суді України, згідно з нормами законодавства України, за місцем розташування спірного майна.

Відповідно до приписів Прикінцевих положень ГК України та Прикінцевих положень ЦК України дані правовідносини підлягають вирішенню на підставі законодавства, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин та з урахуванням діючого законодавства.

Щодо позовних вимог стосовно частини нафтопродуктопроводу "Грозний-Армавір-Трудова", що проходить по території України (частина позовних вимог, яка оскаржується прокурором), то колегія суддів зазначає наступне.

Згідно наданого відповідачем Акту №1 від травня 2002 року ВАТ "Північно-Кавказький транснафтопродукт", підписаного працівниками ВАТ "Північно-Кавказький транснафтопродукт", вбачається, що магістральний нафтопродуктопровід "Грозний-Трудова" від ПК737,012 до ПК824 км виведений з експлуатації з 1992 року через припинення подання нафтопродуктів.

При цьому, додані прокурором в суді апеляційній інстанції документи щодо протяжності та характеристик частини нафтопродуктопроводу Грозний-Трудова, що проходить на території України, не спростовують висновків суду першої інстанції про виведення його з експлуатації з 1992 року. Навпаки, останні вкотре підтверджують даний висновок суду.

Зокрема, листом від 05.05.2008 №ЮМ-10/9889 "Про частину нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова" Федеральне агенство по управлінню федеральним майном повідомило заступника голови Фонду державного майна України, що на підставі рішення Ради директорів ВАТ "Північно-Кавказький транснафтопродукт" від 28 лютого 2002р. акціонерним товариством були списані з балансу основні фонди частини нафтопродуктопроводу "Грозний-Армавір-Трудова" з 824 по 970 км., що проходить по території України, з наступною реалізацією матеріалів, отриманих при його демонтажі. Враховуючи викладене, агенство підтвержує про виключення частини нафтопродуктопроводу "Грозний-Армавір-Трудова" з 824 по 970 км., що проходить по території України, з переліку об'єктів, на які претендує російська федерація у відповідності з Угодою між російською федерацією і Україною про взаємне визнання прав і регулювання відносин власності від 15 січня 1993 року.

До вказаного листа додано копії документів, які підтверджють факт ліквідації вказаної частини нафтопродуктопроводу, а саме копії:

- протоколу засідання Ради директорів ВАТ "Південно-Кавказький транснафтопродукт" від 28 лютого 2002р., згідно якого по питанню 4 порядку денного "Про списання частини нафтопродуктопроводу "Грозний-Армавір-Трудова" з 824 по 970 км., що проходить по території України" вирішено дозволити керівництву товариства списати частину нафтопродуктопроводу "Грозний-Армавір-Трудова" з 824 по 970 км., що проходить по території України, з наступною ліквідацією об'єкта; правлінню товариства надати ВАТ "Транснафтопродукт" план організаційно-технічних та фінансових заходів, прискорити реалізацію труб;

- наказу ВАТ "Північно-Кавказький транснафтопродукт" від 07 травня 2002р. №102 "Про списання з балансу МНПП "Грозний-Армавір-Трудова" з 824 по 970 км., що проходить по території України, яким, серед іншого, наказано заст. головного інженера ОСОБА_2 розробити заходи по демонтажу і підготовити акти списання МНПП "Грозний-Трудова" з 824 по 970 км, що проходить по території України, призначено комісію по списанню МНПП "Грозний-Трудова";

- акту №1 на списання основних засобів від 05 квітня 2002р., в якому вказано причину списання і технічний стан (МНПП "Грозний-Трудова" від ПК824 до ПК940 км виведений з експлуатації з 1992 року через зупинку подачі нафтопродуктів Грозненськими нафтопереробними заводами в зв'язку з техногенною обстановкою Чеченської республіки. Лінійна частина трубопроводу, в теперішній час, не відповідає СНіП і Правилам технічної експлуатації нафтопродуктопроводів в зв'язку з численними порушеннями цілісності трубопроводу сторонніми особами з метою розкрадання нафтопродуктів, а також викрадення труби); заключення комісії (відновлення МНПП "Грозний-Трудова" недоцільно в зв'язку з тим, що перспектива використання його для транспортування нафтопродуктів не визначена, а також враховуючи, що трубопровід є потенційним джерелом можливого забрудення навколишнього середовища через постійні порушення його цілісності сторонніми особами і можливого виливання залишків нафтопродуктів стічними і зливними водами з внутрішньої сторони трубопроводу і потрапляння їх в навколишнє середовище);

- Акти прийому-передачі магістрального нафтопродуктопроводу від 10.06.2002р., від 10.04.2002р., від 12.06.2002р., від 27.06.2002р., від 24.05.2002р. про передачу у власність ТОВ "Торгова компанія", ТОВ "Центр-Трейд" труби б/у, які розміщені (проходять) на території України. (т. 32 а.с. 320-326).

Щодо інших доказів, долучених в суді апеляційної інстанції, то колегія суддів зазначає, що останні підтверджують лише прийняття в екплуатацію спірної частини нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова, що проходить по території України, згідно акту від 30.06.1960, та перелік інвентарних об'єктів ВАТ "Північно-Кавказький транснафтопродукт", які входять в склад МНПП "Грозний-Трудова", що проходить по території України, від 14.01.2000 вих.№25-13 (т. 32 а.с. 250-257, 317 на звороті).

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що частина нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова, що проходить по території України, ніколи не знаходилася у володінні ДП "ПрикарпатЗахідтранс" (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "ПрикарпатЗахідтранс").

Так, після розпаду СРСР цей нафтопродуктопровід знаходився у віданні ВАТ "Північно-Кавказький Транснафтопродукт", яке з 1 вересня 2010 року припинило свою діяльність у зв'язку з реорганізацією у АТ "Чорномортранснафта".

Та обставина, що станом на дату розгляду даної справи частина нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова, що проходить по території України, не знаходиться у володінні відповідача підтверджується наявними у матеріалах справи реєстром основних засобів ДП "Прикарпатзахідтранс", а також довідкою-розшифровкою основних засобів станом на 31 липня 2017 року.

Вказане підтверджується також переліком інвентарних об'єктів ВАТ "Північно-Кавказький транснафтопродукт", які входять в склад МНПП "Грозний-Трудова", що проходить по території України, від 14.01.2000 вих.№25-13, наказом ВАТ "Північно-Кавказький транснафтопродукт" від 07 травня 2002р. №102 "Про списання з балансу МНПП "Грозний-Армавір-Трудова" з 824 по 970 км., що проходить по території України, актом №1 на списання основних заходів від 05.04.2002р. (т. 32 а.с. 317 на звороті, 322-323).

Крім того необхідно зазначити наступне.

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 321 ЦК України право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно із статтею 16 ЦК України та частиною 2 статті 20 ГК України кожна особа має право на захист своїх прав та законних інтересів, зокрема, шляхом визнання права.

Відповідно до статті 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право.

Необхідно зазначити, що вказана норма також була чинною на момент звернення Прокурора до Господарського суду Рівненської області з даним позовом у 2005 році.

З аналізу вищезазначеної норми вбачається, що даний позов може бути заявлений власником індивідуально визначеної речі, права якого оспорюються, заперечуються чи не визнаються третьою особою, яка не знаходиться з власником у зобов'язальних чи інших відносних відносинах із приводу спірної речі, а також у разі втрати таким власником правовстановлюючих документів на майно. При цьому, відповідачем у такому позові є третя особа, яка або заявляє про свої права на річ, або не пред'являє таких прав, але не визнає за позивачем речового права на майно.

У той же час з матеріалів справи вбачається, що відповідач фактично визнає, не оспорює право державної власності в особі Фонду державного майна України на частину нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова, що проходить по території України, та не претендує на зазначене майно, обґрунтовуючи свою позицію тим, що ця частина нафтопродуктопроводу не знаходиться і не знаходилася у володінні ДП "ПрикарпатЗахідтранс" (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "ПрикарпатЗахідтранс" - відповідач у справі).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що прокурором не було доведено належними та допустимими доказами факту вчинення відповідачем дій, які б могли свідчити про оспорювання чи невизнання останнім права власності держави в особі позивача на спірну частину нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова, який проходить по території України, що виключає правомірність вищезазначених позовних вимог до вказаного відповідача.

Аналогічна правова позиція щодо відсутності правових підстав для визнання права власності на нерухоме майно на підставі статті 392 ЦК України за відсутності доказів оспорювання чи невизнання відповідачем такого права, викладена у постанові Верховного Суду України від 30 січня 2012 року у справі № 3-145гс11.

Крім того, в листі від 23.10.2007 №10-27-16844, який наявний в матеріалах справи №14/312, Фонд державного майна України повідомив, що відносно ділянки нафтопродуктопроводу Грозний-Трудова, який проходить територією України, за попередньою інформацією російської сторони майно зазначеної ділянки списане і питання врегулювання прав власності на нього відповідно до Угоди від 15.01.1993 втратило актуальність. Право власності на майно ДП "ПрикарпатЗахідтранс" (м. Рівне) відповідно до Угоди від 15.01.1993 не визнано.

Також суд, враховуючи наявні у матеріалах справи документи, зокрема, акт від травня 2002 року №1 (на списання МНПП "Грозний-Трудова", що проходить по території України) та акт від 17 серпня 2002 року №1, отримані від ВАТ "Північно-Кавказький Транснафтопродукт", лист заступника Міністерства палива та енергетики Російської Федерації від 6 лютого 1998 року №М-871 про консервацію нафтопродуктопроводів "Грозний-Армавір" і "Грозний-Трудова" та лист ВАТ "Північно-Кавказький Транснафтопродукт" від 10 лютого 1998 року №60/17 про консервацію нафтопродуктопроводу "Грозний-Армавір" та " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", лист Представництва Міністерства оборони від 17 жовтня 1997 року №47, зазначає, що прокурором та позивачем не було надано суду належних і допустимих доказів фактичного існування спірної частини нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова на час вирішення цього спору по суті, а також не зазначено жодних кількісних, якісних та технічних характеристик спірного майна, які б дали змогу суду визнати право власності на це майно за державою в особі Фонду державного майна України, та дозволили б позивачу зареєструвати це право у передбаченому законом порядку.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Рівненської області в оскаржуваній частині ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника Генерального прокурора України залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 04 грудня 2024 року у справі №14/312 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складений "15" квітня 2025 р.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Тимошенко О.М.

Суддя Крейбух О.Г.