Справа № 465/6711/21 Головуючий у 1 інстанції: Ванівський Ю. М.
Провадження № 22-ц/811/2359/24 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.
16 квітня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий - суддя Цяцяк Р.П., судді Копняк С.М. та Шеремета Н.О.,
за участю: секретаря Цьони С.Ю.;
відповідачки ОСОБА_1
та її представника - адвоката Сторонського І.О.;
третьої особи - ОСОБА_2 ;
ОСОБА_3 - представника Шевченківської районної адміністрації
Львівської міської ради, як органу опіки та піклування,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 , представника ОСОБА_1 , на рішення Франківського районного суду міста Львова від 25 червня 2024 року,
У серпні 2021 року Франківська районна адміністрація Львівської міської ради, як орган опіки та піклування, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Центр підтримки дітей при закладі дошкільної освіти № 5 Львівської міської ради та ОСОБА_2 , про позбавлення відповідачки батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також про стягнення з відповідачки на користь Центру підтримки дітей при закладі дошкільної освіти № 5 Львівської міської ради, як опікуна малолітнього, аліментів у розмірі 1/4 частки від її заробітку: починаючи з часу звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття.
В подальшому, у зв'язку з рішенням Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, як органу опіки та піклування, про доцільність повернення малолітнього його батькові, ОСОБА_2 (а.с. 12), представник позивача відмовилась від позовної вимоги про стягнення з відповідачки на користь Центру підтримки дітей при закладі дошкільної освіти № 5 Львівської міської ради аліментів на утримання малолітнього і ця відмова була прийнятою ухвалою суду (а.с. 66-67).
Позовна вимога про позбавлення відповідачки батьківських прав обґрунтовувалися тим, що відповідно до свідоцтва про народження малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батьками записані: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
04.12.2017 року у відділ «Служба у справах дітей» Франківського району міста Львова надійшла інформація від правоохоронних органів про неналежне виконання відповідачкою, як матір'ю малолітнього, батьківських обов'язків, а саме: відповідачка разом з малолітнім сином перебувала у стані алкогольного сп'яніння у парку «Горіховий Гай» на АДРЕСА_1 . За зовнішніми ознаками дитина потребувала негайного медичного огляду, оскільки стан здоров'я дитини викликав занепокоєння. 29.12.2018 року малолітнього ОСОБА_5 було влаштовано у КЗ ЛОР «Будинок дитини № 2». Однак, відповідно до висновку про доцільність повернення на виховання в сім'ю дитини Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 17.02.2020 року № 260001-вих-11565, малолітнього ОСОБА_5 було повернуто в сім'ю матері ОСОБА_1 . Але після повернення малолітнього сина їй на виховання ОСОБА_1 його вихованням не займається, на шлях виправлення не стала та продовжує зловживати алкогольними напоями, чим ставить під загрозу здоров'я та життя малолітнього сина (а.с. 1-2).
Оскаржуваним рішенням позов задоволено.
Позбавлено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави 908 грн. 00 коп. судового збору (а.с. 68-72).
Дане рішення оскаржив представник відповідачки.
Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, покликаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та на порушення норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права.
Вважає, що матеріалами справи «недоведено свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками», зокрема - матеріали справи не містять відомостей про притягнення відповідачки до адміністративної відповідальності за неналежний догляд за дитиною, а тому вважає, що правових підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав не було, оскільки «позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо» (а.с. 78-82).
В ході підготовки справи до апеляційного розгляду було встановлено, що відповідачка тривалий час перебуває за межами України і планує приїхати в Україну у квітні 2025 року (а.с. 116), а також те, що малолітній ОСОБА_6 вже тривалий час проживає разом з батьком у квартирі останнього у Шевченківському районі міста Львова, у зв'язку з чим до участі у справі було залучено Шевченківську районну адміністрацію Львівської міської ради, як орган опіки та піклування за місцем фактичного проживання дитини.
В свою чергу, від Франківської районної адміністрації Львівської міської ради (позивача) надійшло клопотання про апеляційний розгляд справи за відсутності її представника.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта і її представника на підтримання доводів апеляційної скарги та заперечення цих доводів зі сторони ОСОБА_2 , батька дитини і третьої особи по справі, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
ЦПК України встановлено, що:
- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (статті 12 і 81);
- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);
- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);
- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77);
- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82).
Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII (далі Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною 3 ст. 51 Конституції України, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до пунктів 1 та 2 статті 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
За правилами статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно з частинами першою, другою та шостою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Статтею 150 СК України визначено обов'язок батьків щодо виховання та розвитку дитини.
Згідно з ч. 2 та ч. 4 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Статтею 164 СК України встановлено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) ЄСПЛ наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
А у рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) ЄСПЛ зазначив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Судом встановлено, стверджується матеріалами справи та визнається всіма її учасниками те, що батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 22), які в шлюбі не перебували.
Позовні вимоги органу опіки та піклування обґрунтовуються тим, що 11.12.2017 року малолітнього ОСОБА_7 у віці неповних 8 місяців було вилучено працівниками служби у справах дітей та поліцейськими у матері - відповідачки ОСОБА_1 , яка в нетверезому стані перебувала в парку та неадекватно себе поводила (а.с. 13-17), у зв'язку з чим розпорядженням Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 11.12.2017 року № 573 було ухвалено негайно відібрати згадану дитину від матері та влаштувати її у Комунальний заклад Львівської обласної ради «Будинок дитини № 2» (а.с. 18).
06.06.2021 року малолітнього ОСОБА_7 в черговий раз було вилучено поліцейськими у відповідачки ОСОБА_1 , яка в стані сильного алкогольного сп'яніння перебувала в кафе-барі (а.с. 3), у зв'язку з чим дитину було влаштовано у Комунальний заклад Львівської обласної ради «Будинок дитини № 1 для дітей з ураженням центральної нервової системи і порушенням психіки», а у подальшому, у зв'язку з досягненням дитиною граничного віку, який допустимий для перебування дитини у Комунальному закладі Львівської обласної ради «Будинок дитини №1 для дітей з ураженням центральної нервової системи і порушенням психіки», розпорядженням Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 05.07.2021 року № 292 вирішено влаштувати малолітнього ОСОБА_7 терміном на 6 місяців в Центр підтримки дітей при закладі дошкільної освіти № 5 Львівської міської ради (а.с. 19).
Вищенаведені обставини відповідачкою у поданому до суду першої інстанції Відзиві на позовну заяву (і у подальшому) не заперечуються і не оспорюються (а.с. 35-38).
Згідно Висновку Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 18.08.2021 року, згаданий орган опіки та піклування прийшов до висновку про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : як з урахуванням вищезгаданих обставин, так і того, що мати дитини ніде не працює, систематично зловживає спиртними напоями, залишаючи малолітнього сина без догляду та належного виховання.
Факт зловживання спиртними напоями визнається самою відповідачкою у поданій до Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, як органу опіки та піклування, заяві від 19.07.2021 року, у якій ОСОБА_1 стверджує, що жалкує з приводу того, що сталося, а також про те, що вона з 12 по 17 липня 2021 року в стаціонарному відділенні Львівського обласного державного клінічного наркологічного диспансеру пройшла курс лікування від алкоголізму (а.с. 44).
Вже під час розгляду справи судом першої інстанції Франківська районна адміністрація Львівської міської ради, як орган опіки та піклування, 08.10.2021 року прийшла до висновку про доцільність повернення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (який на той час перебував в Центрі підтримки дітей при закладі дошкільної освіти № 5 Львівської міської ради), на виховання його батькові - ОСОБА_2 (а.с. 12), який в суді першої інстанції підтримав позовні вимоги органу опіки та піклування про позбавлення відповідачки батьківських прав стосовно їхнього сина.
Тобто, як вбачається з вищенаведеного, малолітній ОСОБА_7 станом на час ухвалення судом оскаржуваного рішення (на час ухвалення якого він вже досягнув віку 7-ми років) лише декілька місяців проживав зі своєю матір'ю (відповідачкою), яка тривалий час свідомо нехтувала своїми батьківськими обов'язками стосовно нього, оскільки нею не було наведено суду причин (які можна було б визнати аргументованими і поважними) того, що дитина роками проживає та знаходиться на утриманні в спеціалізованих будинках дитини або в батька.
З урахуванням всіх вищенаведених обставин в їх сукупності у суду першої інстанції були відсутніми правові підстави для відмови у задоволенні позовних вимог.
В суді апеляційної інстанції батько малолітнього, третя особа ОСОБА_2 , ствердив, що відповідачка декілька останніх років перебуває за межами України, приїздить в Україну і навідується до сина приблизно 2 (два) рази на рік, матеріально та фізично утримувати сина практично не допомагає і продовжує зловживати спиртним.
Відповідачка визнала ту обставину, що вона декілька останніх років перебуває за межами України: на її твердження - на лікуванні, однак вона періодично приїздить в Україну і навідується до сина, в міру своїх фінансових можливостей старається допомагати його утримувати, однак заперечила зловживання нею спиртними напоями.
За вищенаведених обставин в їх сукупності колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки вважає, що батьківські права відповідачки стосовно її малолітнього сина можуть бути поновлені в порядку і з підстав, що передбачені статтею 169 СК України.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Апеляційну скарг ОСОБА_4 , представника ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а рішення Франківського районного суду міста Львова від 25 червня 2024 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повну постанову складено 16 квітня 2025 року.
Головуючий: Цяцяк Р.П.
Судді: Копняк С.М.
Шеремета Н.О.